Ухвала

від 19.02.2025 по справі 440/15322/24

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

. 19 лютого 2025 року м. ПолтаваСправа №440/15322/24

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Чеснокової А.О. в ході підготовки до розгляду по суті адміністративної справи за позовом Керівника Глобинської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства, Державного агентства лісових ресурсів України до Козельщинської селищної ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

17.12.2024 Керівник Глобинської окружної прокуратури Полтавської області звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду в інтересах держави в особі Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства, Державного агентства лісових ресурсів України з позовом до Козельщинської селищної ради, в якому просить суд:

визнати протиправною бездіяльність Козельщинської селищної ради щодо невинесення на розгляд сесії ради подання Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 27.12.2023 № 02-28/986 та неприйняття рішення про віднесення залісених земельних ділянок загальною площею 63,2876 га до самозалісених земель;

зобов`язати Козельщинську селищну раду розглянути на сесії ради подання Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 27.12.2023 № 02-28/986 з прийняттям рішення про віднесення залісених земельних ділянок за кадастровими номерами: 5322082500:00:001:1253, 5322084000:00:001:1029, 5322084000:00:001:1033, 5322084700:00:001:1029, 5322084800:00:001:0513, 5322085000:00:001:1145, 5322085000:00:001:1251, 5322085000:00:001:1253, 5322085000:00:001:1258, 5322085000:00:001:1260, 5322085000:00:001:1284 загальною площею 63,2876 га до самозалісених земель у порядку, визначеному частиною 2, 3, 5 статті 57-1 Земельного кодексу України.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 24.12.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у цій справі, яку призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у порядку письмового провадження).

Дослідивши матеріали справи суд дійшов висновку, що позовна заява Заступника керівника Глобинської окружної прокуратури Полтавської області не відповідає вимогам частини четвертої статті 53, частини сьомої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) з огляду на таке.

Відповідно до пункту 3 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка серед іншого, здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з частинами третьою - п`ятою статті 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Отже, прокурор у визначених законом випадках наділений повноваженнями здійснювати представництво інтересів держави шляхом звернення до суду з позовом, якщо таке представництво належним чином обґрунтоване.

Виключними випадками, за умови настання яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив міркування, згідно з яким інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Системне тлумачення вказаних приписів дозволяє дійти висновку, що стаття 53 КАС України вимагає вказувати в позові, скарзі чи іншому процесуальному документі докази на підтвердження підстав заявлених позовних вимог із зазначенням, у чому саме полягає порушення інтересів держави, та обставини, що зумовили необхідність їх захисту прокурором.

Пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що на прокуратуру покладається функція представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом.

Згідно із частиною третьою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Аналіз положень частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; або якщо відсутній орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних відносинах.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту інтересів держави або неналежним чином здійснює захист інтересів держави.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, зокрема, замінює відповідного суб`єкта владних повноважень в судовому провадженні у разі, якщо той всупереч закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити, причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 19.07.2018 у справі №822/1169/17, від 13.05.2021 у справі №806/1001/17 та Великою Палатою Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №826/13768/16, від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France), заява № 61517/00, пункт 27).

До того ж, у рішенні у справі "Меріт проти України" (заява № 66561/01, пункт 63) ЄСПЛ зазначив, що тільки той факт, на який посилається Уряд, що відповідно до національного законодавства прокуратура, крім виконання функції обвинувачення, ще й діє в інтересах суспільства, не може розглядатися як підтвердження її статусу незалежного та безстороннього суб`єкта в суді.

Крім того, важливе значення також мають такі сформовані Судом підходи: в ряді випадків присутність прокурора чи аналогічного службовця в засіданнях суду в якості "активного" або "пасивного" учасника справи може вважатися порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції (Martinie v. France [GC], заява № 58675/00, пункт 53); сам по собі факт того, що дії прокурорів спрямовані на охорону державних інтересів, не можна тлумачити як надання їм правового статусу незалежних і неупереджених учасників процесу (Zlinsat, spol. s.r.o. v. Bulgaria, заява № 57785/00, пункт 78); хоча незалежність та неупередженість прокурора чи аналогічної посадової особи не піддаються критиці, підвищена чутливість громадськості до справедливого здійснення правосуддя виправдовує зростаюче значення, яке надається такій участі прокурора (Borgers v. Belgium, заява № 12005/86, пункт 24).

Отже, участь прокурора в судовому провадженні поза межами кримінального процесу, незалежно від існуючих законодавчих гарантій неупередженості та об`єктивності цього органу, допускається як виняток, оскільки така участь на боці однієї із сторін може негативно сприйматися в суспільстві, в тому числі, через існування загрози порушення досить чутливого та важливого принципу рівності сторін судового процесу.

У справі, що розглядається, прокурор в якості підстави звернення до адміністративного суду з позовом зазначив, що Держлісагентство та Північно-Східне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства (територіальний орган Держлісагентства, повноваження якого поширюються на Полтавську область), як органи державної влади, уповноважені на захист інтересів держави у сфері охорони самосійних лісів, не здійснили захист таких інтересів, що свідчить про їх бездіяльність та наявність підстав для вжиття прокурором заходів представницького характеру в інтересах держави в особі цих органів.

Оцінюючи такі доводи прокурора суд враховує, що згідно з частиною п`ятою статті 46 КАС України громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, громадські об`єднання, юридичні особи, які не є суб`єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб`єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності громадського об`єднання; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) громадського об`єднання; 3) про затримання іноземця або особи без громадянства; 4) про встановлення обмежень щодо реалізації права на свободу мирних зібрань (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, коли право звернення до суду надано суб`єкту владних повноважень законом.

Таким чином, право суб`єкта владних повноважень на звернення до адміністративного суду з позовом має бути чітко передбачене чинними нормативно-правовими актами.

У контексті наведеного належить з`ясувати, чи наділені Держлісагентство та Північно-Східне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства належним обсягом компетенції, щоб набути повноваження позивача у цій справі.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2014 №521, Державне агентство лісових ресурсів України (Держлісагентство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства.

Держлісагентство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи /пункт 7 згаданого Положення/.

Пунктом 1 Положення про міжрегіональні управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України, затвердженого наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України від 29.09.2022 №404, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.10.2022 за №1231/38567, передбачено, що міжрегіональні управління лісового та мисливського господарства (далі - Управління) підпорядковуються - Держлісагентству та є його територіальними органами.

Згідно з пунктом 3 зазначеного Положення завданням Управлінь є реалізація повноважень Держлісагентства у сфері лісового та мисливського господарства на території декількох адміністративно-територіальних одиниць, визначених Держлісагентством.

Водночас ані Положенням про Державне агентство лісових ресурсів України, ані Положенням про міжрегіональні управління лісового та мисливського господарства Держлісагентства не передбачено повноважень зазначених органів на звернення до суду з позовом про зобов`язання органу місцевого самоврядування прийняти рішення про віднесення земельної ділянки до самозаліснених. Відсутні такі повноваження й у Лісовому кодексі України.

Згідно з частиною четвертою статті 53 КАС України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.

Разом з цим, як визначено частиною сьомою статті 160 КАС України, у разі пред`явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення.

Відповідно до частини тринадцятої статті 171 КАС України суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали.

За викладених обставин суд визнав за необхідне повідомити прокурора про недоліки позовної заяви та надати йому строк для усунення цих недоліків упродовж п`яти днів з дня отримання копії цієї ухвали.

Керуючись статтями 122, 123, 161, 171, 179, 180, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Повідомити Заступника керівника Глобинської окружної прокуратури Полтавської області про невідповідність поданої ним позовної заяви вимогам частини четвертої статті 53, частини сьомої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України.

Встановити Заступнику керівника Глобинської окружної прокуратури Полтавської області п`ятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви, який розпочинає перебіг з дня отримання копії цієї ухвали.

Роз`яснити прокурору, що недоліки позовної заяви необхідно усунути шляхом надання до Полтавського окружного адміністративного суду позовної заяви, оформленої відповідно до вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статті 53 та частини п`ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, із зазначенням обґрунтування підстав для звернення до суду з цим позовом, та доказів надіслання копій такої позовної заяви іншим учасникам справи.

Повідомити, що у разі неусунення недоліків позовної заяви її буде залишено без розгляду на підставі частини п`ятнадцятої статті 171, пункту 2 частини першої статті 240 КАС України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

СуддяЧеснокова А.О.