Постанова

від 17.02.2025 по справі 580/4237/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 580/4237/24 Суддя (судді) першої інстанції: Олексій РІДЗЕЛЬ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2025 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Оксененка О.М.,

суддів: Кобаля М.І.,

Штульман І.В.,

При секретарі: Долинській Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні (без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу) апеляційну скаргу Фермерського господарства «Престиж Агролюкс» на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом Головного управління Державної податкової служби у Черкаській області до Фермерського господарства «Престиж Агролюкс» про стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В :

Головне управління Державної податкової служби у Черкаській області звернулось до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Фермерського господарства «Престиж Агролюкс», в якому просило: стягнути з рахунків у банках та за рахунок готівки Фермерського господарства «Престиж Агролюкс» на користь бюджету через позивача податкового боргу (з урахуванням зменшення розміру позовних вимог) в сумі 846315,50 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що на підставі самостійно задекларованих зобов`язань та податкових повідомлень-рішень у відповідача виник узгоджений податковий борг, який у добровільному порядку не сплачений.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року адміністративний позов задоволено.

Стягнуто з рахунків у банках та за рахунок готівки Фермерського господарства «Престиж Агролюкс» на користь бюджету через Головне управління ДПС у Черкаській області податковий борг у сумі 846315,50 грн. (вісімсот сорок шість тисяч триста п`ятнадцять гривень 50 коп.).

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти рішення, яким провадження у справі - закрити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що даний спір не підсудний адміністративному суду, враховуючи, що розгляд поза межами справи про банкрутство майнового спору податкового органу щодо розміру його вимог до боржника не забезпечить ефективного способу захисту інтересів такого кредитора про визнання його вимог, оскільки саме на суд у справі про банкрутство покладається обов`язок розглянути всі вимоги кредиторів до боржника.

На думку скаржника, оскільки з набуттям чинності Кодексу України з процедур банкрутства до господарської юрисдикції віднесено як позовні вимоги до боржника, так вимоги боржника до інших осіб щодо його майна (майнових прав), вказане свідчить про наявність підстав для закриття провадження у даній справі.

Cторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з`явилися.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов`язкова, а подання відзиву на апеляційну скаргу в письмовій формі відповідно до статті 304 КАС України є правом, а не обов`язком учасників справи, колегія суддів у відповідності до частини другої ст. 313 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін.

Апеляційний розгляд справи здійснюється без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у силу вимог частини четвертої ст. 229 КАС України, оскільки сторони у судове засідання не з`явились.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем самостійно задекларовано наступні грошові зобов`язання відповідно до: податкової декларації з податку на прибуток підприємств №7118053 від 09.03.2023 у сумі 407407,00 грн.; податкової декларації з податку на прибуток підприємств №9385665265 від 29.03.2024 у сумі 437888,00 грн.; податкового розрахунку земельного податку №9003781604 від 19.01.2023 по строку сплати 30.01.2024 у сумі 8762,52 грн. (з урахуванням погашення 8762,51 грн. недоїмка становить 0,01 грн.);

Крім того, за наслідками проведення перевірки позивач прийняв податкові повідомлення-рішення: від 16.08.2023 №0076730404 у сумі 1020,00 грн.; від 27.02.2023 №0016770401 у сумі 0,54 грн. (з урахуванням погашення 0,04 грн. недоїмка становить 0,50 грн.).

У зв`язку з несплатою узгодженої суми грошового зобов`язання позивач прийняв податкову вимогу форми «Ю» від 27.01.2020 №365-53 на суму 416534,80 грн.

Однак, оскільки в добровільному порядку сума заборгованості відповідачем не сплачена, позивач просить стягнути її у судовому порядку.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідач в установленому законом порядку податку вимогу не оскаржив і до часу судового розгляду справи узгоджені зобов`язання у повному обсязі не сплатив, що підтверджується даними зворотного боку облікової картки, тому наявні підстави для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковий кодекс України врегульовує відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно підпункту 14.1.175 пункту 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковим боргом є сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до п.59.1 ст.59 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

За правилами п.59.3 статті 59 ПК України податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов`язання.

Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов`язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов`язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.

Таким чином, за своїм змістом податкова вимога є документом, яким контролюючий орган повідомляє платника податків про невиконання ним свого податкового обов`язку та виникнення у нього податкового боргу.

При цьому, колегія суддів враховує, що згідно з абзацом 1 пункту 57.3 статті 57 ПК України у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1-54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

Абзацом 2 пункту 57.3 статті 57 ПК України передбачено, шо у разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов`язання платник податків зобов`язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

У силу вимог пункту 56.1 статті 56 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Відповідно до абзацу 4 пункту 56.18 статті 56 ПК України при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

З положень зазначених норм закону випливає, що обов`язок зі сплати грошового зобов`язання у платника податків виникає з наступного дня за днем узгодження такого зобов`язання і має бути виконаний протягом десяти днів. У разі оскарження до суду податкового повідомлення-рішення днем узгодження грошового зобов`язання є день набрання законної сили судовим рішенням.

Несплачені грошові зобов`язання у встановлений законом строк - протягом 10 календарних днів, наступних за днем їх узгодження, яке відбувається в день набрання законної сили судовим рішенням, є податковим боргом платника податків, з виникненням якого контролюючий орган має вжити заходів для його погашення, зокрема надіслати платникові податкову вимогу щодо погашення суми податкового боргу.

Вказане узгоджується з позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 09 червня 2020 року у справі № 810/272/16.

Пунктами 88.1 та 88.2 ст. 88 ПК України визначено, що з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов`язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу. Право податкової застави виникає згідно з цим Кодексом та не потребує письмового оформлення.

Пунктами 95.1 та 95.2 статті 95 ПК України встановлено, що контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі. Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.

З матеріалів справи вбачається, що у зв`язку з несплатою відповідачем узгодженої суми податкового зобов`язання позивачем сформована вимога про сплату боргу форми «Ю» від 27.01.2020 №365-53 на суму 416534,80 грн.

Вказана вимога отримана відповідачем 14 лютого 2020 року.

При цьому, колегія суддів враховує, що у силу вимог п. 59.5 статті 59 ПК України у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

У даному випадку, скаржником не спростовано, що заборгованість Фермерського господарства «Престиж Агролюкс» виникла на суму 846315,50 грн., а саме:

1) згідно податкової декларації з податку на прибуток підприємств №7118053 від 09.03.2023 у сумі 407407,00 грн.;

2) згідно податкової декларації з податку на прибуток підприємств №9385665265 від 29.03.2024 у сумі 437888,00 грн.;

3) згідно податкового розрахунку земельного податку №9003781604 від 19.01.2023 по строку сплати 30.01.2024 у сумі 8762,52 грн. (з урахуванням погашення 8762,51 грн. недоїмка становить 0,01 грн.);

4) згідно податкового повідомлення-рішення від 16.08.2023 №0076730404 у сумі 1020,00 грн.;

5) згідно податкового повідомлення-рішеннявід 27.02.2023 №0016770401 у сумі 0,54 грн. (з урахуванням погашення 0,04 грн. недоїмка становить 0,50 грн.).

При цьому, у матеріалах справи відсутні докази сплати нарахованих контролюючим органом вказаних податкових зобов`язань.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки узгоджене податкове зобов`язання не було сплачене відповідачем у встановлені строки, таке зобов`язання визнається податковим боргом, який підлягає стягненню у судовому порядку.

Отже, наявні підстави для стягнення з Фермерського господарства «Престиж Агролюкс» на користь бюджету через Головне управління ДПС у Черкаській області податковий борг у сумі 846315,50 грн. (вісімсот сорок шість тисяч триста п`ятнадцять гривень 50 коп.).

Посилання скаржника на те, що ухвалою Господарського суду Черкаської області від 20.09.2021 відкрито провадження у справі № 925/1228/21 про банкрутство ФГ «Престиж Агролюкс», тому дана справа має бути розглянута Господарським судом Черкаської області та слід закрити провадження, колегія суддів оцінює критично, враховуючи наступне.

Так, Кодекс України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

Відповідно до частини третьої статті 7 КУзПБ матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи.

При цьому, у пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України закріплена спеціальна юридична норма, відповідно до якої до справ, що належать до юрисдикції господарських судів, входять справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, зокрема, справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

Ураховуючи сутність і правову природу спірних правовідносин, приписи процесуального закону мають превалюючу дію при розв`язанні колізій щодо обрання належної судової юрисдикції.

Аналіз змісту наведених приписів КУзПБ у взаємозв`язку з нормами статті 20 ГПК України дозволяє дійти висновку про те, що для віднесення справи до юрисдикції господарського суду, який розглядає справу про банкрутство, майнові вимоги мають бути безпосередньо пов`язані зі здійсненням провадження в такій справі, зокрема стосуватися визнання недійсними правочинів, учинених керуючим санацією (ліквідатором), визнання права власності на майно боржника, оскарження результатів аукціону з продажу майна боржника тощо.

Як свідчать матеріали справи, предметом даного позову є стягнення податкового боргу, який входить до виключень встановлених ГПК України щодо юрисдикції господарських судів, а саме за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України.

У постанові від 13 квітня 2023 року у справі № 320/12137/20 Велика Палата Верховного Суду відступила від правового висновку про те, що провадження у справі про банкрутство підвідомчість спору, який виник після 21 жовтня 2019 року, слід визначати із застосуванням норм статті 7 Кодексу України з питань банкрутства як закону, що прийнятий пізніше, та якими розгляд такого спору віднесено до юрисдикції господарського суду, який здійснює провадження у справі про банкрутство.

У цій постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тобто якщо спір виник у сфері публічно-правових відносин, це виключає розгляд справи в порядку господарського судочинства. До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у постанові від 01 листопада 2023 року у справі № 908/129/22, вимоги платника податку (у тому числі й після відкриття провадження у справі про банкрутство та визнання його банкрутом з відкриттям щодо нього ліквідаційної процедури) щодо правомірності рішень, дій чи бездіяльності контролюючого органу стосуються насамперед перевірки законності дій суб`єкта владних повноважень, що свідчить про публічно-правовий характер такого спору, в якому суб`єкт владних повноважень реалізує свої владно-управлінські функції, а тому такі спори віднесено до розгляду саме за правилами адміністративного судочинства.

Отже, питання визначення відповідачу необхідності сплати узгоджених грошових зобов`язань позивачем при здійснені ним функцій, передбачених ПК України, не пов`язане зі справою про банкрутство. Фактично спірні правовідносини у справі, що розглядається, виникли у межах публічно-правового спору у сфері податкових правовідносин, тому автоматичне віднесення до господарської юрисдикції таких спорів не узгоджується з принципом правової визначеності.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11 липня 2024 року у справі № 810/1842/17.

Отже, висновок суду попередньої інстанції про наявність підстав для задоволення позову є правильним та таким, що відповідає приписам законодавства, якими врегульовано спірні правовідносини.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Фермерського господарства «Престиж Агролюкс» - залишити без задоволення.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.

Головуючий суддя О.М. Оксененко

Судді М.І. Кобаль

І.В. Штульман