Постанова

від 18.02.2025 по справі 320/57350/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/57350/24 Головуючий у 1-й інстанції: Дудін С.О.

Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2025 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Черпака Ю.К.,

суддів Кобаля М.І., Штульман І.В.,

за участі секретаря судового засідання Шіндер Ю.О.,

представника позивача Янковської Ю.В.,

представника відповідача Дубаневич О.З.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) по охороні, утриманню та експлуатації земель водного фонду м. Києва «Плесо» на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2024 року, якою відмовлено у задоволенні заяви комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) по охороні, утриманню та експлуатації земель водного фонду м. Києва «Плесо» про вжиття заходів забезпечення позову КП «Плесо» до Національного агентства з питань запобігання корупції про визнання протиправним та скасування припису,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2024 року комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) по охороні, утриманню та експлуатації земель водного фонду м. Києва «Плесо» (далі - позивач/апелянт) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - відповідач/НАЗК) про визнання протиправним та скасування припису НАЗК від 13 листопада 2024 року № 39-02/35-24.

09 грудня 2024 року комунальним підприємством виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) по охороні, утриманню та експлуатації земель водного фонду м. Києва «Плесо» подано заяву про забезпечення позову шляхом зупинення дії припису НАЗК від 13 листопада 2024 року № 39-02/35-24 до набрання законної сили рішенням у справі.

Заява мотивована тим, що 13 листопада 2024 року НАЗК прийнято спірний припис про усунення порушень вимог частини восьмої статті 13 Закону України «Про запобігання корупції» шляхом надання позивачем інформації та документів, які витребовувались у запиті відповідача від 19 вересня 2024 року № 39-02/69423-24 та не були надані позивачем. Вказаний припис є таким, що порушує вимоги чинного законодавства, а тому зупинення його дії є необхідним для уникнення настання невідворотних наслідків; припис містить очевидні ознаки його протиправності, що в подальшому може суттєво ускладнити виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог. На думку заявника, невжиття заходів забезпечення позову у вигляді зупинення дії спірного припису зумовить виникнення у посадових осіб підприємства обов`язку з надання НАЗК документів, які не стосуються його повноважень.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2024 року відмовлено у задоволенні заяви представника комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) по охороні, утриманню та експлуатації земель водного фонду м. Києва «Плесо» про вжиття заходів забезпечення позову. Суд першої інстанції мотивував своє рішення недоведеністю заявником існування обставин, вказаних у частині другій статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки заявник не надав суду доказів на підтвердження обставин того, що відсутність заходів забезпечення позову може спричинити порушення законного права позивача. Ймовірне настання певних негативних наслідків для позивача у спірних правовідносинах ще не є беззаперечним свідченням необхідності вжиття судом заходів забезпечення адміністративного позову. Чинне законодавство передбачає захист порушеного права, в тому числі шляхом оскарження відповідних рішень та дій суб`єкта владних повноважень, чи відшкодування шкоди, заподіяної вчиненими протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, що свідчить про наявність механізмів для відновлення прав позивача, якщо таке буде встановлено при вирішенні спору по суті. Крім того, суд першої інстанції зауважив, що правомірність дій відповідача щодо внесення оскаржуваного припису не є предметом розгляду під час вирішення питання про вжиття запобіжних заходів, а надання правової оцінки предмету позову має здійснюватися судом у межах процедури судового розгляду, з дотриманням усіх гарантій учасників справи, передбачених процесуальним законом. Факт наявності або відсутності у відповідача повноважень на отримання відповідних документів підлягає встановленню саме під час розгляду справи по суті.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову. Зазначив, що оскаржувана ухвала прийнята з порушенням норм процесуального права з підстав неповного встановлення обставин. При цьому, продовження позивачем дій, направлених на оскарження протиправного припису, мають своїм наслідком притягнення до адміністративної відповідальності посадових осіб КП «ПЛЕСО» та незаконне, безпідставне надання відповідачу копій документів, а отже у такому разі матиме місце небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, для відновлення яких необхідно буде докласти зусиль та витрат. Судом першої інстанції не взято до уваги, що копії документів, які витребовуються відповідачем, не стосуються його завдань та повноважень, що у сукупності ускладнить чи унеможливить ефективний захист та поновлення порушених прав та інтересів позивача навіть у разі задоволення позовних вимог, адже з метою захисту та поновлення порушених прав позивач змушений буде звернутись з іншими позовними заявами, докласти значних зусиль та витрат.

НАЗК у відзиві на апеляційну скаргу вважає ухвалу суду першої інстанції законною та обґрунтованою. Зауважив, що доводи апелянта про очевидну протиправність оскаржуваного акта можуть бути перевірені лише на підставі з`ясування всіх фактичних обставин справи у ході її розгляду по суті. При цьому, зазначені позивачем у заяві про забезпечення позову твердження не свідчать про наявність очевидних ознак протиправності у діях НАЗК, що надавало б процесуальну можливість суду вжити передбачені статтею 151 КАС України заходи забезпечення позову.

Згідно з частинами першою та другою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Надаючи правову оцінку наявності підстав для відмови у застосуванні заходів забезпечення позову, колегія суддів зазначає наступне.

Частинами першою, другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Відповідно до частини першої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Тобто, обов`язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з таких обставин: очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; доведення позивачем того, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог, як поданого позову так і майбутнього його подання, та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Вказані правові висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 13 березня 2020 року у справі № 1740/2484/18, які відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України підлягають врахуванню у цій справі.

Підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи наявна хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Розглядаючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, необхідно також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.

Обґрунтовуючи заяву про вжиття заходів забезпечення позову, позивач зазначив, що оскаржуваний припис є таким, що порушує вимоги чинного законодавства, а тому зупинення його дії є необхідним для уникнення настання невідворотних наслідків та містить очевидні ознаки його протиправності, що в подальшому може суттєво ускладнити виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог.

Проте, як правильно зауважив суд першої інстанції, правомірність дій відповідача щодо внесення оскаржуваного припису не може бути предметом розгляду під час вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову, а вирішується під час ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Надання правової оцінки предмету позову має здійснюватися судом у межах процедури судового розгляду, з дотриманням усіх гарантій учасників справи, передбачених процесуальним законом. Виключно за результатами розгляду справи по суті судом надається повна, всебічна та об`єктивна оцінка оскаржуваному рішенню, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Твердження про «очевидність» порушення до розгляду справи, по суті, є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках. Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на інших осіб. Такі рішення чи дії можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно.

Проте, Верховний Суд у своїй постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 826/16509/18 зазначив, що відповідно до статті 150 КАС України такі обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.

Самі по собі рішення (дії) суб`єкта владних повноважень, які стосуються прав та інтересів позивача, не можуть автоматично свідчити про те, що вони є очевидно протиправними і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, оскільки факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.

У спірних правовідносинах наявність ознак протиправності припису НАЗК може бути виявлена судом тільки на підставі з`ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості і достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв`язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності.

У заяві про забезпечення позову позивач вказує на те, що невжиття заходів забезпечення позову у вигляді зупинення дії спірного припису зумовить виникнення у посадових осіб підприємства обов`язку з надання НАЗК документів, які не стосуються його повноважень.

Втім, факт наявності або відсутності у відповідача повноважень на отримання відповідних документів підлягає встановленню саме під час розгляду справи по суті.

Мотиви, наведені позивачем у позовній заяві в частині забезпечення позову та в апеляційній скарзі, не підтверджують реальний характер загрози правам заявника до ухвалення рішення по суті спору, а також не зумовлюють настання внаслідок невжиття таких заходів обставин, які б могли істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Посилання заявника на ймовірну загрозу ускладнення або унеможливлення виконання рішення суду, ефективного захисту та поновлення порушених прав, не може бути єдиною підставою для забезпечення позову, оскільки, у разі вирішення спору на користь заявника по суті, застосовуються відповідні правові механізми, спрямовані на відновлення попереднього становища та виконання вимог законодавства.

Суд апеляційної інстанції не вбачає достатніх підстав, які б вказували на необхідність забезпечення позову саме у такий спосіб та даних, які б свідчили про очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, захист яких стане взагалі неможливим без вжиття таких заходів, або ж для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Підсумовуючи вказане, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що на час подання та розгляду заяви про забезпечення позову не підтверджено існування обставин, які б безумовно вказували на те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених або оспорюваних прав чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Тому згідно із статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів за наслідками розгляду апеляційної скарги залишає її без задоволення, а ухвалу суду - без змін.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) по охороні, утриманню та експлуатації земель водного фонду м. Києва «Плесо» залишити без задоволення, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2024 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.

Судді: Кобаль М.І.

Штульман І.В.