Постанова

від 19.02.2025 по справі 260/5964/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2025 рокуЛьвівСправа № 260/5964/24 пров. № А/857/30405/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий-суддя Довга О.І.,

суддя Глушко І.В.,

суддя Запотічний І.І.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2024 року (головуючий суддя Калинич Я.М., м. Ужгород) у справі № 260/5964/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

12.09.2024 позивач ( ОСОБА_1 ) звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 15.07.2024 року за №921040147427 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 №3723-ХІІ; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.10.2023 року про призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 №3723-ХІІ, вирішивши її по суті з прийняттям відповідного рішення, та з урахуванням висновків суду.

Позов обґрунтовує тим що 15.07.2024 року, на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду по справі №260/9834/23 від 17.01.2024 року, яке набрало законної сили 07.05.2024 року, Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянуло заяву ОСОБА_1 від 02.10.2023 року та ігноруючи висновки Закарпатського окружного адміністративного суду зазначені у рішенні від 17.01.2024 року по справі №260/9834/23 повторно, з тих же самих підстав, рішенням за тим же самим номером №921040147427 відмовило ОСОБА_1 у призначенні пенсії відповідно до Закону №3723-XII.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2024 року адміністративним позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 15.07.2024 року за №921040147427 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 №3723-ХІІ. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.10.2023 року про призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 №3723-ХІІ, вирішивши її по суті з прийняттям відповідного рішення, та з урахуванням висновків суду.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначив, що провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 згідно наданих документів підстав немає, оскільки станом на 01.05.2016 року ОСОБА_1 не працював на посадах віднесених до відповідних категорій посад державних службовців та не набув 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, у зв`язку із чим, не має права для переходу на пенсію за віком за нормами Закону «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII у зв`язку з відсутністю 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст.25 Закону №3723-ХІІ та актами Кабінету міністрів України. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

07.01.2025 позивачем до суду подано відзив на апеляційну скаргу. Доводи відзиву аналогічні доводам адміністративного позову. Крім того, зазначає, що рішення суду прийнято на підставі повного і всебічного з`ясування обставин в справі та підтверджене тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всіх аргументів учасників справи, зокрема, аргументів, які викладені у позовній заяві, відзиві на позовну заяву, відповіді на відзив на позовну заяву та на засадах верховенства права. Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.

Судом встановлені наступні обставини.

26.10.2016 року Ужгородським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області ОСОБА_1 призначено пенсію по інвалідності (II група інвалідності по загальному захворюванню) відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року за №1058-ІV.

08.11.2018 року Ужгородським об`єднаним управлінням пенсійного фонду України в Закарпатській області ОСОБА_1 призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року за №1058-ІV.

25.08.2023 року на підставі наказу Головного управління Держпродспоживслужби в Закарпатській області за №639-К від 25 серпня 2023 року позивача звільнено з посади провідного спеціаліста відділу організації протиепізоотичної роботи Управління безпечності харчових продуктів та ветеринарної медицини Головного управління Держпродспоживслужби в Закарпатській області відповідно до п.7 частини першої ст.83 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 за №889-VIII (Закон №889-VIII) у зв`язку з досягненням ним 65 - річного віку, з вислугою років понад 22 роки.

02.10.2023 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до відділу обслуговування громадян №8 (сервісного центру), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 з приводу призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону №3723-XII.

Розгляд заяви ОСОБА_1 здійснювало Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, визначене за принципом екстериторіальності відповідно до пункту 4.2 Порядку, яке 06.10.2023 року прийняло рішення №921040147427 про відмову у призначенні пенсії відповідно до Закону №3723-XII.

Рішення № 921040147427 вмотивоване тим, що станом на 01.05.2016 року ОСОБА_1 мав необхідну вислугу років на посадах державної служби - 11 років 4 місяця для призначення пенсії згідно Закону №3723-XII, проте станом на 01.05.2016 року посаду державної служби не обіймав, що виключає його право на призначення пенсії за нормами пунктів 10 і 12 Прикінцевих і перехідних положень Закону №889-VIII.

Вважаючи дане рішення органу Пенсійного фонду України протиправним, позивач звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду по справі №260/9834/23 від 17.01.2024 року, яке набрало законної сили 07.05.2024 року, позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено у повному обсязі. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 06.10.2023 року за №921040147427 про відмову у призначенні ОСОБА_2 пенсії відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 №3723-ХІІ, а також зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_2 від 02.10.2023 року про призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 №3723-ХІІ, вирішивши її по суті з прийняттям відповідного рішення, та з урахуванням висновків суду.

15.07.2024 на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду по справі №260/9834/23 від 17.01.2024, яке набуло законної сили 07.05.2024, Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянуло заяву ОСОБА_2 від 02.10.2023 року та рішенням за номером №921040147427 відмовило ОСОБА_2 позивачу у призначенні пенсії відповідно до Закону №3723-XII.

Вважаючи дане рішення органу Пенсійного фонду України протиправним, позивач звернувся в суд першої з позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.

Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року №3723-XII, на одержання пенсії державних службовців мають право: чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»; за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Тобто, до 1 травня 2016 (дата набрання чинності Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VІІІ) право на пенсію державного службовця мали особи, які: а) досягли певного віку та мають передбачений законодавством страховий стаж; б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Після 1 травня 2016 року (набрання чинності Законом) відповідно до ст.90 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VІІІ, пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

При цьому, законодавець визначив певні умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року №3723-ХІІ.

Пунктом 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VIII передбачено, що Закон України «Про державну службу» від 16.12.1993 року №3723-ХІІ втратив чинність, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 розділу XI Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VIII.

Так, відповідно до п.10 вищевказаного Закону, державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Попереднього Закону та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року №3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Відповідно до п.12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VІІІ, для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статті 25 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року №3723-ХІІ в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Тобто, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VІІІ передбачено, що за наявності у особи станом на 1 травня 2016 певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 1 травня 2016 на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року №3723-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Отже, після 1 травня 2016 року (дата набрання чинності Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VІІІ) зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року №3723-ХІІ лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений п.п.10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VІІІ, та мають передбачені ч.1 ст.37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року №3723-ХІІ вік і страховий стаж.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена у рішенні Верховного Суду від 04.04.2018 року у зразковій справі №822/524/18 та у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 року у справі №676/4235/17.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 16.12.2015р. за №1092 «Про утворення територіальних органів Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів» (Постанова КМУ №1092) після їх утворення підлягають реорганізації територіальні органи Державної ветеринарної та фітосанітарної служби, Державної інспекції з питань захисту прав споживачів та Державної санітарно - епідеміологічної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів за переліком згідно з додатком 2, при цьому останні продовжують виконувати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів.

На виконання Постанови КМУ №1092 видано наказ Державної ветеринарної та фіто санітарної служби України від 16.01.2016 за №36 «Про реорганізацію територіальних органів Державної ветеринарної та фітосанітарної служби» у якому зазначено наступне: «Керуючись Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про управління об`єктами державної власності», постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014р. №442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» та відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2015 р. №1092 «Про утворення територіальних органів Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів», НАКАЗУЮ: 1. Реорганізувати територіальні органи Державної ветеринарної та фітосанітарної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів за переліком згідно з додатком 1, зокрема визначено, що Управління ветеринарної медицини в Ужгородському районі приєднується до Головного управління Держпродспоживслужби в Закарпатській області.».

На виконання Постанови КМУ №1092 та наказу Державної ветеринарної та фіто санітарної служби України від 16.01.2016 за №36:

Наказом Управління ветеринарної медицини в Ужгородському районі від 20.01.2016 року за №3 затверджено персональний склад комісії з реорганізації Управління ветеринарної медицини в Ужгородському районі.

23.03.2023 року в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань зареєстровано новий орган Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів - Головне управління Держпродспоживслужби в Закарпатській області, код ЄДРПОУ 40314229.

У разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.

В частині 3, 4 статті 36 КЗпП зазначено:

Зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору.

Звільнення ОСОБА_1 29.04.2016 року з посади начальника відділу з проведення протиепізоотичних заходів Управління ветеринарної медицини в Ужгородському районі за переведенням до Управління Держпродспоживслужби в Ужгородському районі відповідно до статті 36 пункту 5 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971р. за №322/111 (КЗпП) та призначення його з 04.05.2016 року на посаду головного спеціаліста Управління Держпродспоживслужби району в порядку переведення з Управління ветеринарної медицини в Ужгородському районі не припиняло дії трудового договору.

Звільнення ОСОБА_1 з посади відбулося за згодою позивача та суб`єкта призначення на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014 р. №442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» (постанова КМУ №442).

Пунктом 5 постанови КМУ №442 встановлено, що центральні органи виконавчої влади, що утворюються шляхом реорганізації інших центральних органів виконавчої влади, є правонаступниками органів, які реорганізуються.

Права та обов`язки центральних органів виконавчої влади, що ліквідуються, передаються відповідним центральним органам виконавчої влади, на які цією постановою покладено функції з реалізації державної політики у відповідній сфері.

В пункті 6 постанови КМУ №442 зазначено, що центральні органи виконавчої влади, що припиняються згідно з цією постановою, продовжують здійснювати повноваження та функції у визначених сферах до завершення здійснення заходів з утворення центральних органів виконавчої влади, яким передаються повноваження та функції центральних органів виконавчої влади, що припиняються.

Враховуючи, що центральні органи виконавчої влади надають послуги безперервно, 6 державних службовців Управління ветеринарної медицини в Ужгородському районі, в тому числі і ОСОБА_1 , на виконання розпорядження Голови Закарпатської ОДА «Про чергування 30 квітня, 1, 2, 3 та 7, 8, 9 травня 2016 року» від 25.04.2016р. №191 та наказу Управління ветеринарної медицини в Ужгородському районі від 27.04.2016 року за №8 «Про чергування 1, 2, 3 та 7, 8, 9 травня 2016 року» у вихідні та святкові дні з 30.04.2016 року по 03.05.2016 року перебували на чергуваннях в управлінні, виконуючі роботу відповідно до своїх посадових повноважень.

Враховуючи наведене, ОСОБА_1 відповідно до пункту 10 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII, у якому зазначено: «Державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993р., №52, ст.490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., №52, ст.490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців», має право на призначення йому пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993р. за №3723-ХІІ.

У зв`язку з вищенаведеним та враховуючи те, що станом на 01 травня 2016 року позивач займав посаду, що віднесена до посад, час роботи на яких зараховується до стажу державної служби, мав більше 10 років такого стажу, колегія суддів вважає, що позивач має право на отримання пенсії в порядку, передбаченому ст.37 Закону №3723. Крім того, апеляційний суд зауважує, що на момент звернення до відповідача із заявою про переведення його на пенсію державного службовця, позивачем дотримано умови, встановлені ст.37 Закону №2493, в частині досягнення мінімально необхідного віку, наявності достатнього загального стажу служби в органах, що прирівнюються до державної служби, яке дає право на отримання держаної пенсії, а тому орган Пенсійного фонду України протиправно відмовив ОСОБА_1 у задоволенні його заяви.

Таким чином, як вірно зазначив суд першої інстанції, рішення ГУ ПФУ у Київській області про відмову у призначенні пенсію ОСОБА_1 відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ, прийнято без достатніх на те підстав та з порушенням норм чинного законодавства України.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.

Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.

В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2024 року у справі № 260/5964/24 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. І. Довга судді І. В. Глушко І. І. Запотічний