Рішення

від 19.02.2025 по справі 199/468/25

АМУР-НИЖНЬОДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 199/468/25

(2/199/1977/25)

РІШЕННЯ

Іменем України

19.02.2025 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська в складі: головуючого судді Руденко В.В., при секретарі Мацак А.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в залі суду м. Дніпра цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду з позовом до відповідача про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, посилаючись на те, що квартира АДРЕСА_1 була надана її чоловіку ОСОБА_3 на сім`ю з 4-х осіб. Ця квартира є трикімнатною, житлова площа її складає 39,4 кв.м.

Наймачем квартири був її чоловік ОСОБА_3 з 1981 року. Він помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та був знятий з реєстрації 18.02.2021 року.

Після смерті ОСОБА_3 в спірній квартирі залишилися зареєстрованими позивач, її дочки - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , її онуки ОСОБА_6 та ОСОБА_2 .

Рішенням виконавчого комітету Дніпровської міської ради від 09.04.24 року №20- 9/4 було надано дозвіл Об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку Калинова 76 на зміну умов договору найму жилого приміщення трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 , а саме: замість померлого наймача ОСОБА_3 визначено основним наймачем дружину ОСОБА_1 , складом сім`ї 5 осіб, в тому числі: донька ОСОБА_4 , донька ОСОБА_5 , онука ОСОБА_2 , онук ОСОБА_6 .

ОСОБА_2 ще в 2014 році залишила квартиру і з цього часу в ній не проживає. Речей її в квартирі немає, проживає за кордоном, у неї там є сім`я, вона жодного разу не приїжджала в м. Дніпро. Вона не цікавиться квартирою, не сплачує комунальні послуги. Ніхто з мешканців квартири не перешкоджав відповідачці проживати в квартирі. Вона залишила її добровільно.

За таких обставин, позивач просила суд визнати відповідача такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 січня 2025 року відкрито провадження по даній справі.

Відповідач правом на подачу відзиву на позов не скористалась.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Дніпровської міської ради від 09.04.24 року №20- 9/4 було надано дозвіл Об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку Калинова 76 на зміну умов договору найму жилого приміщення трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 , а саме: замість померлого наймача ОСОБА_3 визначено основним наймачем дружину ОСОБА_1 , складом сім`ї 5 осіб, в тому числі: донька ОСОБА_4 , донька ОСОБА_5 , онука ОСОБА_2 , онук ОСОБА_6 .

Відповідно до довідки № 023387 про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні осіб, у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: позивач ОСОБА_1 , її дочки - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , її онуки ОСОБА_6 та ОСОБА_2 .

Відповідно до даних з Державної прикордонної служби України, ОСОБА_2 04.09.2018 року виїхала за кордон та до України не поверталась

Крім того, відповідно до акту Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Калинова 76 від 13.12.2024 року, ОСОБА_2 не проживає у вищевказаній квартирі з 07.10.2014 року, особисті речі в квартирі відсутні.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Реалізація встановлених конституційних гарантій, поряд з іншими, відображається в збереженні житла за його власниками без обмежень, та в гарантії збереження житла в державному та комунальному житлову фонді за тимчасово відсутніми громадянами протягом шести місяців (стаття 71 ЖК України), членів сім`ї власника жилого приміщення протягом року (стаття 405 ЦК України) (Пленум Верховного Суду України у постанові «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12 квітня 1985 року № 2).

Відповідно до ст. 150 ЖК України, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Відповідно до ст. 163 ЖК України, у разі тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається займане жиле приміщення у випадках і в межах строків, установлених частиною першою, пунктами 1 і 5 частини третьої і частиною четвертою статті 71 цього Кодексу, а саме що при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

З огляду на викладене, щоб визнати особу такою, що втратила право користування жилим приміщенням необхідна наявність таких умов: особа відсутня за місцем реєстрації без поважних причин понад 6 місяців; відсутні поважні причини відсутності особи понад 6 місяців, перелік яких чітко визначений законом; наявність доказів того, що особа не проживає у житлі протягом цього строку і більше.

На ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресування кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо) (пункт 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України»).

Статтею 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути обмежений в праві користування жилим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законом, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються проти їх призначення або з порушенням прав інших громадян.

Відповідно до ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ним зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Статтею 72 ЖК України передбачено, що визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.03.2020 року у справі №182/6536/13-ц зазначено, що аналіз статей 71, 72 ЖК України дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: непроживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин. Саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Українистроки у жилому приміщенні без поважних причин. Верховний Суд виходить з того, що початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності. (постанова Верховного Суду від 24.10.2018 року справа №490/12384/16-ц,).

Передбачених ч. 2 ст. 71 ЖК України випадків, коли жиле приміщення зберігається за відсутнім членом сім`ї наймача понад шість місяців, у судовому засіданні не встановлено.

Судом встановлено, що відповідач з жовтня 2014 року не проживає за адресою місця реєстрації.

Підстав для продовження строку відсутності відповідача у спірній квартирі понад шість місяців не виявлено, а відтак, відповідача слід визнати таким, що втратив право користування квартирою, у якій зареєстроване його місце проживання.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Будь-яких доказів того, що відповідачці чиняться перешкоди в користуванні спірною квартирою, та остання несе витрати по її утриманню, чи в спірній квартирі знаходяться речі відповідачки до суду не надано.

Враховуючи термін відсутності відповідача у квартирі, тривале непроживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин такої відсутності, суд вважає, що не визнання відповідача такою, що втратила право користування житловим приміщенням порушує принцип правової визначеності для позивача, яка звернулася до суду із позовними вимогами про визнання відповідача втратившою право користування жилим приміщенням.

На підставі вищевикладеного, беручи до уваги належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням підлягають задоволенню, оскільки, як встановлено судом, відповідачка більше шести місяців у спірній квартирі не проживає, за комунальні послуги не сплачує, не несе інших витрат по утриманню житла.

Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1211,20 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 76-81, 141, 259, 263- 265, 268, 274-279 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,- задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) такою, що втратила право користування житловим приміщенням квартирою АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ) судові витрати по справі, що складаються з судового збору в розмірі 1211,20 грн.

Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі у тридцятиденний строк з дня його проголошення апеляційної скарги.

Суддя В.В. Руденко