Рішення

від 19.02.2025 по справі 627/947/24

КРАСНОКУТСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 627/947/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2025 року с-ще Краснокутськ

Краснокутський районний суд Харківської області в складі:

головуючої Вовк Л.В.

з участю секретаря судового засідання Тішакіної Л.В.,

учасники справи :

позивач ОСОБА_1 ,

відповідачка ОСОБА_2 ,

представника третьої особи Божко В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі Краснокутськ Харківської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: служба у справах дітей Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області,

у с т а н о в и в :

Стислий виклад позиції позивача.

У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просить розірвати шлюб між ним та відповідачкою, зареєстрований 22.09.2001 Краснокутським відділом реєстрації актів громадянського стану Харківської області, актовий запис № 62, та визначити місце проживання малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з ним.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі, від якого народилася дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Сімейне життя не склалося. На даний час подружні відносини між сторонами припинено, разом вони не проживають, спільного господарства не ведуть, наміру зберегти сім`ю не мають. Дитина проживає з батьком .Так як примирення між ними та збереження сім`ї неможливі, згоди з питання місця проживання дитини сторони не досягли, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.

Ухвалою Краснокутського районного суду Харківської області від 02.10.2024, провадження у справі відкрито в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 05.11.2024 .

05.11.2024 ухвалою Краснокутського районного суду Харківської області витребувано докази , з органу опіки та піклування Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області висновок щодо визначення місця проживання дитини .

Ухвалою Краснокутського районного суду Харківської області від 02.12.2024 , продовжено строк підготовчого провадження.

08.01.2025 ухвалою Краснокутського районного суду Харківської області , закрито підготовче провадження у справі та справа призначена до судового розгляду на 29.01.2025.

У судовому засіданні позивач підтримав позов , просить його задовольнити.

Відповідачка у судовому засіданні позов визнала частково, не заперечувала проти розірвання шлюбу, але просила відмовити ОСОБА_1 у позові в частині визначення місця проживання дитини з позивачем, оскільки вважає, що донька має проживати з нею. При цьому пояснила ,що з вересня 2024 року дочка переїхали проживати до батька з метою відвідувати додаткові зайняття , а майже 2 роки проживала з нею в м.Харкові . З дитиною в неї нормальні відносини , вона цікавиться її життям , купує одяг.

Представник третьої особи у судовому засідання позов підтримав , просить задовольнити .

Вислухавши пояснення учасників справи, вислухавши думку неповнолітньої дитини, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Судом установлено, що 22 вересня 2001 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 уклали шлюб, який зареєстрований Краснокутським відділом реєстрації актів громадянського стану Харківської області, актовий запис № 62, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 , від 22 вересня 2001 року. ( а.с. 5)

У шлюбі у сторін ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася дочка ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого Мурафською сільською радою Краснокутського району Харківської області від 19.03.2012.( а.с. 6)

Витяг з реєстру Краснокутської територіальної громади від 24.06.2024 свідчить про те, що ОСОБА_1 , 1976 року народження, зареєстрований з 03.09.2021 по АДРЕСА_1 . ( а.с. 8)

З довідки старости Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області Липового В. від 03.07.2024 вбачається, що ОСОБА_3 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . ( а.с.9)

Згідно характеристики старости Мурафського старостинського округу апарату Краснокутської селищної ради Липового В. від 03.07.2024 , ОСОБА_1 зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 разом з дочкою ОСОБА_3 . За час проживання на території Мурафського старостинського округу ОСОБА_1 зарекомендував себе як добропорядний член громади, доброзичливий, має велике коло друзів та користується авторитетом та повагою серед односельців, скарг на нього не надходило, адмінкомісія справ не розглядала. ( а.с. 10)

Відповідно до акту обстеження матеріально-побутових умов проживання гр. ОСОБА_1 , погодженого старостою Мурафського старостинського округу апарату Краснокутської селищної ради Липовим В., від 03.07.2024, комісія в складі депутата Краснокутської селищної ради Струнця Р.В., 2 свідків-сусідів ОСОБА_5 і ОСОБА_6 , провели обстеження домоволодіння за адресою: АДРЕСА_3 . В ході обстеження було виявлено, що ОСОБА_1 проживає з малолітньою донькою ОСОБА_3 , сам її виховує та утримує. Мати, ОСОБА_2 , у зазначеному домоволодінні більше року не проживає, про доньку не піклується, матеріально не допомагає. Під час обстеження було встановлено, що позивач має підсобне господарство та займається виробництвом сільгосппродукції. ( а.с. 11)

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 263122010 від 25.06.2021 вбачається, що власником житлового будинку з господарськими будівлями, розташованого по АДРЕСА_1 , є ОСОБА_1 (а.с.12)

Згідно довідки директора Качалівського ліцею Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області Іменинника В. від 17.06.2024, ОСОБА_3 навчається в 7-му класі Качалівського ліцею. ( а.с.7)

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно з частинами першою, другою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частин другої, третьої статті 29 ЦК України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Статтею 160 СК України встановлено право батьків на визначення місця проживання дитини. Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Відповідно до статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Дитина є суб`єктом права і, незважаючи на вікову категорію, неповну цивільну дієздатність, має певний обсяг прав. Одними з основних її прав є право висловлювати свою думку та право на врахування думки щодо питань, які стосуються її життя.

Проте суд має враховувати висловлену думку системно, з`ясовуючи фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у сукупності. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб.

У постановах від 20.10. 2020 у справі № 333/1013/17 та від 14.02.2019 у справі № 377/128/18 Верховний Суд сформулював висновок про те, що суд зобов`язаний надати можливість дитині висловити свою думку при вирішенні питань, які її стосуються, і приділяти цій думці належну увагу.

Стаття 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей зобов`язує суд надати можливість дитині висловити свою думку при вирішенні питань, які її стосуються, і приділяти цій думці належну увагу.

Відповідно до частин першої, другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї.

Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

Малолітня ОСОБА_3 , у присутності психолога ОСОБА_7 , у судовому засіданні пояснила, що хоче проживати з батьком, бо мати не цікавиться її життям, хоча свою матір вона любить. Батько приділяє дитині багато уваги, піклується про її ментальне та фізичне здоров`я, цікавиться успіхами у школі. У батька проживає її рідна сестра , з якою дитина не хоче розлучатися , за місцем проживання батька дитина має багато друзів та відчуває себе більш впевнено. Спочатку дівчинка проживала з матір`ю в м.Харкові , але повернулася до батька і хоче з ним залишитися проживати надалі . Дитині не подобається, що її мати вживає алкогольні напої та останнім часом не надає їй кошти на лікування.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першочергово повинні бути визначені та враховані інтереси дитини з урахуванням об`єктивних обставин спору.

Міжнародні та національні норми права не містять положень, які б наділяли одного з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судами потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) зазначено, що тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) викладено висновок про те, що положення Конвенції про права дитини встановлюють, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3 Конвенції про права дитини). Ці положення Конвенції про права дитини узгоджуються з положеннями Конституції та законів України, тому її правові норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

Відповідно до ч. 4 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів, в тому числі щодо визначення місця проживання дитини , обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

У статті 19 СК України встановлено, що під час розгляду спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Висновком органу опіки та піклування Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області № 01-20/137 від 03.01.2025 , доцільно визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , 2012 року народження , разом з батьком ОСОБА_1 . Крім того рекомендовано відповідачці ОСОБА_2 в повній мірі усвідомити свою відповідальність за долю дитини та виконувати свої батьківські обов`язки по відношенню до своєї доньки в повній мірі.

Суд погоджується з висновком органу опіки та піклування, оскільки він не суперечить інтересам дитини.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Визначаючи місце проживання дитини, надавши належну оцінку усім обставинам справи, зокрема тому, що позивач отримує дохід, має постійне місце проживання, суд вважає , що батько може забезпечити належні умови для проживання та виховання дитини.

Враховуючи пояснення сторін, висновки органу опіки та піклування , інтереси дитини, її вік, думку, суд дійшов висновку ,що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню та місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 слід визначити з батьком, що відповідатиме найкращим інтересам дитини.

Судом не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку, що визначення місця проживання дитини з матір`ю, буде мати більш позитивний вплив на дитину.

При цьому , суд зазначає , що мати дитини, яка безсумнівно відіграє важливу роль у її житті та розвитку, має право та обов`язок піклуватися про здоров`я дитини, стан її розвитку, незалежно від того, з ким дитина буде наразі проживати, який позивач зобов`язаний забезпечити на основі рівних прав та обов`язків.

У разі зміни обставин у відносинах сторін спору, в першу чергу, між батьками, визначене судами місце проживання дитини може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку.

Щодо розірвання шлюбу.

Відповідно до ст. 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Відповідно до ст. 3 ч. 4, ст. 24 ч. 1 СК України, сім`я створюється на підставах, що не суперечать моральним засадам суспільства, зокрема, на підставі шлюбу, який ґрунтується на вільній згоді чоловіка і жінки, примушування до шлюбу не допускається.

Згідно з ч. 3, 4 ст. 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на особисту свободу і може мати наслідки, встановлені законом.

Згідно з ч. 2 ст. 104, ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання, у тому числі за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до ст. 110 СК України.

Частиною 3 ст. 109 СК України передбачено, що суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі чоловіка та дружини і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.

Згідно вимог ст.110, 112 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.

Документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили (ч. 3 ст. 115 СК України).

Згідно з ч. 2 ст. 115 СК України рішення суду про розірвання шлюбу після набрання ним законної сили надсилається судом до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.

З матеріалів справи вбачається, що спільне життя з відповідачкою не склалося через різні погляди на життя, відсутність порозуміння між подружжям. На даний час подружні відносини між сторонами припинено, більше року разом вони не проживають, спільного господарства не ведуть, наміру зберегти сім`ю не мають.

Таким чином, враховуючи, що позивач наполягає на розірванні шлюбу, а відповідачка не заперечує проти позову, суд дійшов висновку, що сім`я розпалась остаточно, подальше спільне проживання сторін і збереження шлюбу неможливі та порушують принцип добровільності та права сторін, що має істотне значення.

На час розірвання шлюбу спору між сторонами щодо поділу спільно нажитого майна немає.

Відповідно до ст. 113 СК України, особа, яка змінила своє прізвище у зв`язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватись цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.

Після розірвання шлюбу відповідачці слід залишити прізвище « ОСОБА_2 ».

Щодо судового збору.

Згідно ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн , на стягненні якого з відповідачки позивач ОСОБА_1 не наполягав , тому сплачений судовий збір слід залишити за позивачем.

Керуючись ст.7, 8, 105, 112, 141, 161 СК України, ст. 7, 10, 76, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Задовольнити позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини.

Розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_9 , зареєстрований 22 вересня 2001 року Краснокутським відділом реєстрації актів громадянського стану Харківської області, актовий запис № 62.

Після розірвання шлюбу прізвище відповідачки залишити без змін - « ОСОБА_2 ».

Визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 .

Рішення суду про розірвання шлюбу після набрання ним законної сили направити до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.

Документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його оголошення .

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне найменування (ім`я) сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 ;

Відповідачка: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_4 ;

Третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору: служба у справах дітей Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області , місце знаходження юридичної особи :вул. Охтирська , буд.№1 , с-ще Краснокутськ Богодухівського району Харківської області, 62002, ЄДРПОУ 04397359.

Повний текст рішення складено 20.02.2025.

Суддя Л. В. Вовк