Ухвала від 18.02.2025 по справі 641/3131/21

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №: 641/3131/21 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1

Провадження №: 11-кп/818/838/25 Головуючий апеляційної інстанції: ОСОБА_2

Категорія: продовження строку тримання під вартою обвинуваченому

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі: головуючого судді ОСОБА_2 , суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , при секретареві ОСОБА_5 , без участі прокурора, без участі всіх інших учасників по даній справі, а саме обвинуваченого та його захисника, належним чином повідомлених про розгляд справи, від яких надійшли заяви про розгляд справи без них, за умови, що заяв про відкладення розгляду справи ні від кого не надходило, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові справу за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Комінтернівського районного суду м. Харкова від 28.01.2025 року, -

В С Т А Н О В И Л А:

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Вказаною ухвалою задоволено клопотання прокурора Слобідської окружної прокуратури м. Харкова Харківської області ОСОБА_8 та продовжено дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на 60 (шістдесят) днів, тобто до 28 березня 2025 року.

Крім того, відмовлено в задоволенні клопотання захисника ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 щодо зміни обвинуваченому запобіжного заходу.

Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.

Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову, якою визначити ОСОБА_6 заставу у розмірі 20 (двадцять) прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Такі вимоги захисник мотивував необґрунтованістю та незаконністю винесеної ухвали. Вказав, що в ній мало місце порушення п.3 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Захисник вважає, що у даному випаду є підстави для визначення ОСОБА_6 розміру застави.

Крім того, звертає увагу на тривалий термін тримання під вартою обвинуваченого, який складає вже понад 4 роки.

Просить врахувати те, що ОСОБА_6 має міцні соціальні зв`язки, одружений, підтримує родинні відносини з сестрою.

Позиції учасників апеляційного провадження.

Обвинувачений, його захисник та прокурор про дату та час розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином. Перед початком судового засідання від захисника адвоката ОСОБА_7 та прокурора ОСОБА_8 надійшли заяви з проханням проводити розгляд справи за відсутності сторін.

Беручи до уваги вищевказане, а також враховуючи вимоги ч.4 ст.405 КПК України, колегія суддів вважає за можливе проведення апеляційного перегляду ухвали суду за відсутності обвинуваченого, його захисника та прокурора, оскільки неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття.

Мотиви прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Заслухавши суддю доповідача, дослідивши представлені матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи із наступного.

Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Під час апеляційного розгляду колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного законодавства.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків, передбачених п.п.1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.

Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Бекчиєв проти Молдови»). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).

Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду, колегія суддів бере до уваги те, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих йому кримінальних правопорушень, може вдатися до відповідних дій.

Так, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, які відповідно до ст.12 КК України відносяться до категорії тяжких злочинів (ч.2 ст.186, ч.2 ст.187, ч.2 ст.152КК України), за які передбачене покарання у виді позбавлення волі, на що обґрунтовано послався суд першої інстанції у своєму рішенні.

Враховуючи тяжкість кримінальних правопорушень, які інкримінуються обвинуваченому, усвідомлюючи, яке покарання йому загрожує, з метою його уникнення, він може вчинити дії направлені на переховування від суду.

Крім того, у зв`язку з тим, що ризик впливу на свідків та потерпілих існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при збиранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання показань та дослідження їх судом, а ОСОБА_6 має реальну можливість впливати на вказаних осіб у даному кримінальному провадженні, в тому числі на тих, яким відомо про вчинення кримінальних правопорушень, не можна виключати можливість такого впливу обвинуваченого на останніх з метою зміни їх свідчень на свою користь.

Разом з цим колегія суддів погоджується з існуванням ризику, передбаченого п.5 ч.1 ст.177 КПК України, оскільки, враховуючи обставини вчинення інкримінованих ОСОБА_6 кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.186, ч.2 ст.187, ч.2 ст.152КК України, які є умисними тяжкими злочинами, в тому числі один з яких спрямований проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, а інші є корисливими, які він вчинив будучи раніше засудженим та зі спливом короткого часу після звільнення з місць позбавлення волі, на шлях виправлення не став, належних висновків для себе не зробив, є достатні підстави вважати, що обвинувачений не зупиниться перед вчиненням інших кримінальних правопорушень. Крім того, обвинувачений на момент затримання не працював, тобто не мав постійного джерела доходу. Вищевикладене вказує на схильність обвинуваченого до скоєння кримінальних правопорушень.

У зв`язку з цим апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що існують ризики, передбачені п.п.1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

Крім того, судом першої інстанції вивчалась можливість застосування стосовно ОСОБА_6 альтернативного запобіжного заходу, але з посиланням на ч.ч.3, 4 ст.183 КПК України, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст.ст.177 та 178 КПК України, було зроблено вмотивований висновок про те, що інкриміновані обвинуваченому злочини вчинено із застосуванням насильства, тому було вирішено обрати запобіжний захід у виді тримання під вартою та не визначати розмір застави у цьому випадку.

Вищезазначене спростовує доводи апелянта про те, що існують підстави для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою із визначенням застави щодо обвинуваченого ОСОБА_6 .

Як вбачається з клопотання, прокурор аргументував необхідність продовження строку тримання ОСОБА_6 під вартою, вказав, що ризики, передбачені ст.177 КПК України, не зменшилися, надав оцінку протиправності дій, скоєних останнім, тяжкості покарання, у разі доведення його винуватості, характеризуючим особу обвинуваченого відомостям та навів підстави, які вказують про необхідність продовження строку дії обраного раніше запобіжного заходу, що повністю спростовує апеляційні доводи захисника обвинуваченого.

Крім того, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.

З урахуванням конкретних обставин вчинення злочинів, які інкримінуються ОСОБА_6 , їхньої тяжкості та суспільної небезпечності, колегія суддів вважає, що у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції по даній справі, колегія суддів бере до уваги рішення Конституційного Суду України від 13 06 2019 року в тій його частині, де звернуто увагу на необхідність дотримання вимог п.1 ч.1 ст.178 КПК України щодо оцінки в сукупності всіх обставин, у тому числі вагомості наявних доказів про вчинення обвинуваченими кримінального правопорушення.

Крім того, як випливає із вищевказаного Рішення Конституційного Суду України, на даний час, коли кримінальна справа знаходиться у провадженні суду першої інстанції, то тепер уже суд має перебирати на себе як ризики можливої втечі обвинувачених, так і забезпечення їх участі в судових засіданнях.

З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з`ясованих обставин, з якими закон пов`язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.

Твердження захисника про те, що обвинувачений має міцні соціальні зв`язки, одружений, підтримує родинні відносини з сестрою, колегія суддів не може взяти до уваги, оскільки ці обставини, виходячи із доводів апеляційної скарги, існували і на час подій, які інкримінуються ОСОБА_6 , і вони не стали стримуючим фактором для останнього при вчиненні протиправних діянь.

Тим більше, самі по собі ці обставини не спростовують та не мінімізують наявних ризиків, запобігти яким в даному випадку може лише застосування такого виняткового запобіжного заходу як тримання під вартою.

Зауваження апелянта, які полягають у тому, що суд не взяв до уваги доводи сторони захисту та продовжив стосовно обвинуваченого запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначення застави, не беруться до уваги апеляційним судом, оскільки вони є хибними з огляду на наступне.

Відповідно до ч.4 ст.183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбаченістаттями 177та178цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні , зокрема щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.

Судом першої інстанції було зроблено вмотивований висновок про те, що у цьому кримінальному провадженні існує суспільний інтерес, зокрема пов`язаний з тим, що інкриміновані обвинуваченому злочини вчинено із застосуванням насильства, а тому не вбачав підстав для визначення розміру застави обвинуваченому.

З таким висновком погоджується і апеляційний суд.

Інші доводи захисника колегія суддів не може взяти до уваги, оскільки самі по собі ці обставини не спростовують та не мінімізують наявних ризиків, запобігти яким в даному випадку може лише такий винятковий запобіжний захід, як тримання під вартою.

Щодо посилання захисника в апеляційній скарзі на те, що обвинувачений тривалий час тримається під вартою, а саме вже понад 4 роки, слід зазначити наступне. Колегія суддів, дотримуючись положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стаття 6 якої гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку, вважає за необхідне наголосити на тривалості розгляду судом першої інстанції кримінального провадження стосовно ОСОБА_6 , що може призвести до порушення вищевказаних положень Конвенції та процесуальних прав учасників процесу.

Проте, враховуючи викладене, на думку колегії суддів, в апеляційній скарзі не наведено беззаперечних та достатніх доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції щодо необхідності продовження строків тримання під вартою ОСОБА_6 та не вбачається підстав для зміни раніше обраного останньому запобіжного заходу на тримання під вартою з можливістю внесення застави.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів дійшла висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_6 та відсутності підстав для зміни чи скасування рішення за доводами поданої апеляційної скарги.

Керуючись ч.2 ст.376, ч.6 ст.9, ст.7, ст.ст.176-206, ст. ст. 392,393, 404, 405, ч.1 ст.407, 418, 419, ч.4 ст.422-1, 423, 424-426 КПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Ухвалу Комінтернівського районного суду м.Харкова від 28.01.2025 року про продовження щодо обвинуваченого за ч.2 ст.186, ч.2 ст.187, ч.2 ст.152 КК України ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у виді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» до 28.03.2025 року, - залишити без змін.

Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого, - залишити без задоволення.

Звернути увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, передбачених ст.28 КПК України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Оскарження даної ухвали, у відповідності до ч.2 ст.424 КПК України, в касаційному порядку не передбачено, оскільки така ухвала не перешкоджає подальшому кримінальному провадженню.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4