Постанова

від 17.02.2025 по справі 916/5366/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2025 рокум. ОдесаСправа № 916/5366/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Л.В. Поліщук,

суддів: К.В. Богатиря, С.В. Таран,

секретар судового засідання: В.М. Просяник,

за участю представників учасників справи:

І.В. Бєлоусов арбітражний керуючий

О.М. Павлова ТОВ «ТАВРІЙСЬКА ПЕРСПЕКТИВА»

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференціїї апеляційну скаргу арбітражного керуючого Бєлоусова Ігоря Валентиновича (вх.№4815/24 від 19.12.2024)

на ухвалу Господарського суду Одеської області від 10.12.2024 (суддя Л.І. Грабован, м.Одеса) про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову до пред`явлення позову шляхом накладення арешту на майно Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ТАВРІЙСЬКА ПЕРСПЕКТИВА» в межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірлес Компані»,

В С Т А Н О В И В :

Коротка історія справи

Ухвалою підготовчого засідання суду від 12.04.2023 відкрито провадження у справі №916/1285/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірлес Компані»; визнано вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрохімтехнолоджі» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірлес Компані» в сумі 1589039,20 грн; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном боржника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірлес Компані» строком на 170 календарних днів до 29.09.2023; призначено розпорядником майна боржника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірлес Компані» арбітражного керуючого Бєлоусова Ігоря Валентиновича (надалі Бєлоусов І.В.).

Ухвалою попереднього засідання від 22.05.2023 у справі №916/1285/23 визначено розмір та перелік усіх визнаних вимог для внесення розпорядником майна боржника до реєстру вимог кредиторів, до складу якого включені вимоги одного кредитора.

Постановою Господарського суду Одеської області від 12.07.2023 у справі №916/1285/23 визнано банкрутом Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірлес Компані»; відкрито відносно нього ліквідаційну процедуру строком на 12 місяців до 12.07.2024; ліквідатором Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірлес Компані» призначено арбітражного керуючого Бєлоусова І.В.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 31.07.2024 у справі №916/1285/23 продовжено строк ліквідаційної процедури Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірлес Компані» та строк повноважень ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірлес Компані» арбітражного керуючого Бєлоусова І.В. на шість місяців, а саме, до 12.01.2025.

Короткий зміст та обґрунтування заяви про забезпечення позову

Арбітражний керуючий Бєлоусов І.В. звернувся до Господарського суду Одеської області із заявою (вх. №2-1865/24 від 09.12.2024) про забезпечення позову до пред`явлення позову, в якій просив накласти арешт на майно Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ТАВРІЙСЬКА ПЕРСПЕКТИВА» (73000, м. Херсон, вул.Червонофлотська (Богородицька), буд. 30, офіс 2; код ЄДРПОУ: 23524131) в межах суми субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника у розмірі 1672786,25 грн.

В обґрунтування поданої заяви арбітражний керуючий послався на те, що має намір подати заяву про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника на учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірлес Компані» - юридичну особу Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «ТАВРІЙСЬКА ПЕРСПЕКТИВА», водночас невжиття до подання цієї заяви заходів забезпечення позову у вигляді арешту на майно може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, адже вказана юридична особа після пред`явлення позову до неї може відчужити своє нерухоме та рухоме майно, інші активи.

Короткий зміст оскаржуваної ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.12.2024 відмовлено у задоволенні заяви (вх. №2-1865/24 від 09.12.2024), ОСОБА_1 про забезпечення позову до пред`явлення позову шляхом накладення арешту на майно Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ТАВРІЙСЬКА ПЕРСПЕКТИВА» (73000, м. Херсон, вул. Червонофлотська (Богородицька), буд. 30, офіс 2; код ЄДРПОУ: 23524131) в межах суми субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника у розмірі 1672786,25 грн.

Відмову у забезпеченні позову суд першої інстанції мотивував тим, що припущення заявника про неможливість виконання прийнятого в подальшому судового рішення, в разі його задоволення, не підтверджується жодними належними та допустимими доказами у розумінні статей 76 - 77 Господарського процесуального кодексу України.

Короткий зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги

Не погодившись із вказаною ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.12.2024, арбітражний керуючий Бєлоусов І.В. звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просив оскаржувану ухвалу суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву арбітражного керуючого Бєлоусова І.В. про забезпечення позову до пред`явлення позову шляхом накладення арешту на майно Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ТАВРІЙСЬКА ПЕРСПЕКТИВА» в межах суми субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника задовольнити; накласти арешт на майно Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ТАВРІЙСЬКА ПЕРСПЕКТИВА» в межах суми субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника, а саме, у розмірі 1672786,25 грн.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на те, що згідно рішення комітету кредиторів (протокол №21 від 05.12.2024) до Господарського суду Одеської області подано заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви про субсидіарну відповідальність трьох фізичних осіб, а саме, колишніх директорів боржника - громадян ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , та учасника боржника - Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ТАВРІЙСЬКА ПЕРСПЕКТИВА», з проханням накласти арешт на їхнє майно в межах суми субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника у розмірі 1672786,25грн.

Жоден із відповідачів, зокрема і Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «ТАВРІЙСЬКА ПЕРСПЕКТИВА», на момент подання до суду заяви про забезпечення позову ще не знає, що стосовно нього подано (або буде подано) таку позовну заяву, а тому надавати докази відносно подій, які ще не наступили (дії, спрямовані на реалізацію майна, або інші дії), є передчасним. На переконання заявника, відповідні заходи по виведенню майна з-під своєї власності відповідачі будуть вживати вже після ознайомлення із заявою про субсидіарну відповідальність стосовно них, як осіб, винних у доведенні до банкрутства боржника. Дії відповідачів, на яких покладено субсидіарну відповідальність, є достатньо природніми, прогнозованими та послідовними, тобто кожен прагне убезпечити своє майно від майбутніх стягнень та реалізації приватним або державним виконавцем на аукціоні.

При цьому апелянт зазначив, що докази в контексті статті 79 Господарського процесуального кодексу України, на підтвердження обґрунтованих припущень позивача, надані саме в позовній заяві про субсидіарну відповідальність, яка подана у той же день, що і заява про забезпечення позову, та в якій стосовно кожного відповідача наведені обставини, в чому саме полягають їх недобросовісні та неналежні дії чи бездіяльність, що також підтверджується банківськими виписками про рух коштів, укладеними договорами, протоколами зборів учасників(засновників) та положеннями статутів боржника, наданими в додатках до позовної заяви про субсидіарну відповідальність.

В даному випадку, на думку арбітражного керуючого, преференції надаються судом першої інстанції відповідачу, вина якого у доведенні до банкрутства боржника встановлена ліквідатором на підставі проведеного аналізу фінансово-господарської діяльності боржника, та інших доказів, доданих до заяви про субсидіарну відповідальність, а не кредитору, який з великою вірогідністю, у разі задоволення заяви про субсидіарну відповідальність, зіштовхнеться з ситуацією, аналогічною як у справі №923/719/17, та буде вимушений нести додаткові витрати ще протягом декількох років, поки судом (касаційної інстанції) не буде поставлено крапку через прийняття відповідного рішення, або поки однією із сторін не буде запропоновано укласти мирову угоду.

Скаржник наголосив на тому, що весь сенс заяви про забезпечення позову, поданої до подання заяви про субсидіарну відповідальність, полягає в тому, аби зберегти майно відповідача в межах заявленої суми субсидіарної відповідальності до прийняття судом рішення щодо можливого задоволення такої заяви.

Також апелянт зазначив, що місцевий господарський суд не звернув уваги на правову позицію, викладену в постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22.

Позиція Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ТАВРІЙСЬКА ПЕРСПЕКТИВА» щодо апеляційної скарги

У відзиві на апеляційну скаргу Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «ТАВРІЙСЬКА ПЕРСПЕКТИВА» (надалі також Товариство) просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду залишити без змін.

Зокрема, Товариство зазначило, що про наявність вимог арбітражного керуючого Бєлоусова І.В. про забезпечення позову воно дізналося з Єдиного державного реєстру судових рішень ще 10.12.2024, однак з цієї дати і станом на дату подання даного відзиву на апеляційну скаргу Товариством не було вчинено будь-яких дій щодо виведення майна з-під власності, а також будь-яких інших несумлінних дій.

Також Товариство зазначило, що усвідомлює, що будь-які дії (правочини), які вчиняються особою у період виникнення майнових вимог до неї з боку кредитора, є спрямованими на зменшення свого майна з метою приховування його від звернення стягнення кредиторів. Згідно практики Верховного Суду такі правочини є фраудаторними, що зумовлює їх недійсність. Тому економічного і правового сенсу відчужувати чи іншим чином обтяжувати майно або вчиняти недобросовісні дії у Товариства немає.

Водночас арбітражний керуючий не надав доказів, які могли б підтвердити необхідність накладення арешту на майно Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ТАВРІЙСЬКА ПЕРСПЕКТИВА» (наприклад, документи на підтвердження наміру продажу свого нерухомого майна відповідачем, виведення чи витрачання коштів з рахунків, витяги з державних реєстрів про відчуження чи іншим чином обтяження власного майна відповідачем), при цьому ліквідатор обмежився лише виключно власними оціночними судженнями та припущеннями.

Заявник не обгрунтував, що заявлені ним заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідачів є пропорційним заходом у даній справі, оскільки розмір кредиторських позовних вимог у справі про банкрутство становить 1672786,25 грн, що є значно меншим від вартості єдиного нерухомого майна учасника, яким на даний час володіє відповідач, а саме: комплекс (автосалон), загальною площею 968,4 кв.м, розташований в АДРЕСА_1 , балансова вартість якого станом на 01.01.2025 становить 7376405,80 грн.

Також Товариство зауважило на тому, що ним до суду першої інстанції подані документи та обгрунтування, які підтверджують, що Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «ТАВРІЙСЬКА ПЕРСПЕКТИВА» до 26.01.2022 виступало виключно як інвестор сільськогосподарського бізнесу, без права оперативного управління Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірлес Компані». З огляду на самочинне укладення колишніми директорами ОСОБА_4 та ОСОБА_2 значних правочинів без попереднього погодження із загальними зборами учасників, несвоєчасною виплатою заробітної плати, виведення коштів, Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «ТАВРІЙСЬКА ПЕРСПЕКТИВА» миттєво були прийняті рішення про проведення інвентаризації активів та зобов`язань, доручено ОСОБА_3 забезпечити приймання - передачу документів від ОСОБА_2 та провести аналіз фінансового стану підприємства. За результатами прийнятих рішень та вчинених заходів, і саме за результатами проведеної директором Товариства ОСОБА_3 роботи з дебіторською заборгованістю, від Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь-зерно-продукт» 23.02.2022 були отримані кошти в сумі 5681359,07 грн на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірлес Компані». В подальшому ці кошти були спрямовані учасником на погашення чисельної кредиторської заборгованості боржника. Разом з тим, направлення отриманих від Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь-зерно-продукт» коштів на погашення кредиторської заборгованості в жодному разі не було причиною виникнення неплатоспроможності Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірлес Компані», адже неплатоспроможним боржник став саме за період управління/керування підприємством ОСОБА_4 - ОСОБА_2 (з квітня 2021 року по 25.01.2022), за який виникла істотна кредиторська заборгованість в розмірі більше, ніж 70 млн.грн, та дебіторська заборгованість в розмірі 25 млн. грн, що вплинуло в майбутньому на можливість виконання своїх зобов`язань Товариством не лише перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрохімтехнолоджі», але і перед іншими кредиторами.

Рух справи, заяви, клопотання, інші процесуальні дії в суді апеляційної інстанції

Апеляційну скаргу подано через систему «Електронний суд» 18.12.2024, зареєстровано судом 19.12.2024 за вх.№4815/24.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду апеляційної скарги визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Л.В. Поліщук, суддів: К.В. Богатиря, С.В. Таран, що підтверджується протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 19.12.2024.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.12.2024 відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою арбітражного керуючого Бєлоусова І.В. (вх.№4815/24 від 19.12.2024) на ухвалу Господарського суду Одеської області від 10.12.2024 про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову до пред`явлення позову шляхом накладення арешту на майно Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ТАВРІЙСЬКА ПЕРСПЕКТИВА». Доручено Господарському суду Одеської області надіслати на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду матеріали справи №916/5366/24 в частині, яка стосується розгляду заяви арбітражного керуючого Бєлоусова Ігоря Валентиновича (вх. №2-1865/24 від 09.12.2024) про забезпечення позову до пред`явлення позову шляхом накладення арешту на майно Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ТАВРІЙСЬКА ПЕРСПЕКТИВА» (73000, м. Херсон, вул. Червонофлотська (Богородицька), буд. 30, офіс 2; код ЄДРПОУ: 23524131) в межах суми субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника у розмірі 1672786,25 грн.

25.12.2024 до суду апеляційної інстанції надійшли матеріали оскарження ухвали.

У зв`язку із перебуванням колегії суддів у відпустці з 23.12.2024 по 10.01.2025, питання щодо апеляційної скарги вирішувалося 13.01.2025.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.01.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою арбітражного керуючого Бєлоусова І.В. (вх.№4815/24 від 19.12.2024) на ухвалу Господарського суду Одеської області від 10.12.2024 про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову до пред`явлення позову шляхом накладення арешту на майно Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ТАВРІЙСЬКА ПЕРСПЕКТИВА» в межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірлес Компані». Встановлено учасникам справи строк до 22.01.2025 для подання відзиву на апеляційну скаргу та роз`яснено учасникам справи про їх право у цей же строк подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи. Розгляд апеляційної скарги призначено на 28.01.2025 о 14:30 год.

21.01.2025 Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «ТАВРІЙСЬКА ПЕРСПЕКТИВА» подано відзив на апеляційну скаргу (вх.№4815/24/Д1 від 21.01.2025).

У судовому засіданні, яке відбулось 28.01.2025, з метою повного, об`єктивного та всебічного розгляду справи протокольною ухвалою суду оголошено перерву до 17.02.2025 о 14:15 год.

З огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, ухвалою суду від 28.01.2025 вирішено розглянути апеляційну скаргу арбітражного керуючого Бєлоусова І.В. (вх.№4815/24 від 19.12.2024) на ухвалу Господарського суду Одеської області від 10.12.2024 про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову до пред`явлення позову шляхом накладення арешту на майно Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ТАВРІЙСЬКА ПЕРСПЕКТИВА» в межах справи №916/5366/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірлес Компані» поза межами строку, встановленого у частині другій статті 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк.

У судових засіданнях, які проводились в режимі відеоконференції, арбітражний керуючий підтримав доводи, що викладені в апеляційній скарзі, та просив її задовольнити. Представник Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ТАВРІЙСЬКА ПЕРСПЕКТИВА» просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду - залишити без змін.

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши арбітражного керуючого та представника Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ТАВРІЙСЬКА ПЕРСПЕКТИВА», дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.

Предметом апеляційного оскарження є ухвала суду першої інстанції, якою відмовлено у задоволенні заяви арбітражного керуючого про забезпечення позову до пред`явлення позову шляхом накладення арешту на майно учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірлес Компані» - юридичної особи Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ТАВРІЙСЬКА ПЕРСПЕКТИВА».

Перевіряючи правильність застосування судом першої інстанції норм права при постановленні оскаржуваного судового рішення, Південно-західний апеляційний господарський суд зазначає таке.

Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову.

Забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення, тобто, це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

При розгляді справи суд застосовує Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (частина четверта статті 11 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Право на ефективний засіб юридичного захисту» встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» було зазначено, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

Велика Палата Верховного Суду вже виснувала про те, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду із заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити, передбачених статтею 137 цього Кодексу, заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення (правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.01.2020 у справі №915/1912/19).

Тобто, метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався взмозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (рішення Європейського суду з прав людини від 13.01.2011 у справі «Кюблер проти Німеччини»).

Колегія суддів зазначає, що гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.11.2021 у справі №344/14718/20).

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.

Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачу вчиняти певні дії.

Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу (така правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 12.04.2018 у справі №922/2928/17 та від 05.08.2019 у справі №922/599/19).

Також під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття або відмова у застосування останніх знаходяться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.

Згідно з частиною одинадцятою статті 137 Господарського процесуального кодексу України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі №914/970/18 та від 10.11.2020 у справі №910/1200/20).

Розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з винесенням відповідного рішення, у свою чергу, забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Такі заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.

Відтак, вирішуючи питання щодо забезпечення позову, суд насамперед повинен з`ясувати зміст позовних вимог, а також правові підстави позову, оскільки суд, який не вирішує спір по суті, у будь-якому випадку не може застосувати такий захід забезпечення позову, який за змістом є тотожним задоволенню заявлених позовних вимог (див. ухвалу Верховного Суду від 07.08.2018 у справі №906/824/17 та постанову від 21.01.2019 у справі №902/483/18).

В даному випадку предметом ініційованого ліквідатором майбутнього судового провадження в межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірлес Компані» є покладення на колишніх керівників боржника та учасника боржника - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «ТАВРІЙСЬКА ПЕРСПЕКТИВА» субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням до банкрутства Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірлес Компані».

Зокрема, арбітражний керуючий у позовній заяві про покладення субсидіарної відповідальності, яка була подана у той же день, що і заява про забезпечення позову, стосовно Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ТАВРІЙСЬКА ПЕРСПЕКТИВА» зазначав, що останнє, як учасник Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірлес Компані», допустило бездіяльність по вжиттю заходів для запобігання банкрутству Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірлес Компані», яка (бездіяльність) виразилася у тому, що Товариство зобов`язано було скерувати частину отриманих від Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь-зерно-продукт» коштів на погашення заборгованості згідно мирової угоди у справі №923/1076/21 в розмірі 1564152,18 грн і, як наслідок, не допустити банкрутства Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірлес Компані».

Загальні підстави для притягнення до субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника у справі про банкрутство визначені Кодексом України з процедур банкрутства, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України.

Субсидіарна відповідальність у справах про банкрутство є самостійний цивільно-правовий вид відповідальності, який покладається на засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника при наявності підтвердження вини вказаних осіб у доведенні юридичної особи (боржника у справі про банкрутство) до стану неплатоспроможності.

Обов`язок виявлення наявності ознак доведення до банкрутства юридичної особи-боржника покладено саме на ліквідатора банкрута, що пов`язано з виконанням ліквідатором банкрута повноважень, визначених статтею 61 Кодексу України з процедур банкрутства.

Застосування субсидіарної відповідальності у справах про банкрутство урегульовано нормами частини другої статті 61 Кодекс України з процедур банкрутства, якою передбачено, що під час здійснення своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою. У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника-юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями. Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані лише для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленої цим Кодексом.

У зв`язку з наведеним, недостатність майна юридичної особи, яка перебуває в судовій процедурі ліквідації, за умови доведення боржника до банкрутства, поповнюється за рахунок задоволення права вимоги про відшкодування шкоди до осіб, дії / бездіяльність яких кваліфікуються судом як доведення до банкрутства.

Як зазначалось раніше, арбітражний керуючий у заяві про забезпечення позову до пред`явлення позову просив накласти арешт на майно Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ТАВРІЙСЬКА ПЕРСПЕКТИВА» в межах суми субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника у розмірі 1672786,25 грн.

Необхідність вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на вказане майно арбітражний керуючий обґрунтував тим, що він має намір подати заяву про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника на учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірлес Компані» - юридичну особу Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «ТАВРІЙСЬКА ПЕРСПЕКТИВА», водночас невжиття до подання цієї заяви заходів забезпечення позову у вигляді арешту на майно може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, адже вказана юридична особа після пред`явлення позову до неї може відчужити своє нерухоме та рухоме майно, інші активи.

Таким чином, арбітражний керуючий просив суд вжити передбачений пунктом 1 частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу України захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на належне Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю «ТАВРІЙСЬКА ПЕРСПЕКТИВА» майно.

Так, відповідно до пункту 1 частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

За змістом пункту 1 частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу України, під час розгляду заяви про накладення арешту на майно або грошові кошти суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися грошовими коштами або майном, а тому може застосовуватися у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.

Висновки Верховного Суду про те, що накладення арешту на майно відповідача є належним видом забезпечення позову про стягнення грошових коштів, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21. Зазначений висновок Верховного Суду також був закріплений і у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 року у справі №905/448/22.

Колегія суддів зазначає, що виходячи із обставин заяви про забезпечення позову, фактично на вирішення суду буде передано спір, за наслідками розгляду якого (у випадку задоволення заявлених вимог) на учасника боржника (юридичну особу) та колишніх директорів боржника (фізичних осіб) може бути покладено обов`язок зі сплати на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірлес Компані» грошових коштів у розмірі 1672786,25 грн.

Вирішуючи питання щодо вжиття відповідних заходів забезпечення позову, апеляційний суд враховує, що Верховний Суд у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22 виклав висновок щодо обсягу доказування підстав для вжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно відповідача при поданні позову про стягнення грошових коштів. Відповідно до зазначеного висновку Верховного Суду, викладеного у пункті 23 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22, у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Стала та актуальна практика Верховного Суду покладає на заявника необхідність обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову, однак визначає, що такі обґрунтування не обов`язково мають бути доведеними доказами вчинення боржником дій, спрямованих на утруднення виконання судового рішення (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо).

На переконання колегії суддів, очевидно, що звертаючись із заявою про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника на учасника боржника та колишніх керівників боржника, ліквідатор переслідує мету реалізації механізму задоволення вимог кредиторів за рахунок коштів та майна таких осіб.

Наведене, в свою чергу, зумовлює реальний інтерес у збережені майнової спроможності відповідачів виконати такі зобов`язання.

З огляду на наведені законодавчі приписи щодо підстав для притягнення до субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника у справі про банкрутство та процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову, виходячи з предмету спору, а також враховуючи наслідки, які можуть виникнути у разі прийняття судом рішення про задоволення заяви про покладення субсидіарної відповідальності, а саме, стягнення грошових коштів та включення їх до ліквідаційної маси боржника, колегія суддів вважає, що у даному випадку існує реальна загроза, що невжиття заходів забезпечення заяви про покладення субсидіарної відповідальності може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених прав кредиторів, за захистом яких ліквідатор звернувся до суду.

Визначаючи в даному випадку допустимі та необхідні до вжиття заходи забезпечення позову, апеляційний суд враховує наступне.

У постанові від 17.06.2022 у справі №908/2382/21 Верховним Судом зазначено, що виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язано з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.

При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є додатковою гарантією для позивача того, що рішення суду, у разі задоволення позову, буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.

Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів, боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.

Подібні висновки про те, що у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18.

Визначення таких понять як арешт майна та заборона на відчуження майна містяться у постанові Верховного Суду від 19.02.2021 у справі №643/12369/19. Так, арешт майна - це накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна. Заборона на відчуження майна - перешкода у вільному розпорядженні майном. Арешт майна і заборона на відчуження майна є самостійними видами (способами) забезпечення позову, обидва способи за правовою сутністю обмежують право відповідача розпоряджатися спірним майном, але вони є різними для виконання ухвали про забезпечення позову, тому суттєвого значення у виборі їх застосування немає для вирішення справи та способу забезпечення позову.

Колегія суддів також зазначає, що за своєю суттю арешт майна - це тимчасовий захід, який має наслідком накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження. При вжитті такого заходу власник майна не обмежується у правах володіння та користування своїм майном, та не позбавляється їх. Накладення арешту на майно не завдає шкоди та збитків відповідачу, не позбавляє його конституційних прав на володіння та користування вказаним нерухомим майном, здійснення господарської діяльності, отримання доходів, сплату податків тощо, а лише тимчасово обмежить право відповідача реалізувати вказане майно третім особам. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 11.12.2023 у справі №922/3528/23.

З огляду на наведене, а також враховуючи предмет та підстави заяви про покладення субсидіарної відповідальності, колегія суддів вважає обґрунтованим запропонований арбітражним керуючим захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ТАВРІЙСЬКА ПЕРСПЕКТИВА», оскільки існування такого заходу забезпечить збереження відповідного майна до визначення його подальшої долі, а відтак, надасть реальну можливість поновлення порушених прав кредиторів, за захистом яких ліквідатор звернувся до суду, у випадку задоволення його позову.

Застосування заходу забезпечення позову, обраного арбітражним керуючим, відповідає статтям 136, 137 Господарського процесуального кодексу України, а також вимогам співмірності, розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін.

Наведене вище свідчить про необхідність задоволення заяви ліквідатора про забезпечення позову до пред`явлення позову шляхом накладення арешту на майно Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ТАВРІЙСЬКА ПЕРСПЕКТИВА» в межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірлес Компані».

Накладення арешту на майно Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ТАВРІЙСЬКА ПЕРСПЕКТИВА» забезпечить збалансованість інтересів сторін, оскільки надасть можливість виконати судове рішення у разі задоволення позову та не призведе до невиправданого обмеження майнових прав Товариства, так як арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним задля запобігання перешкод у виконанні рішення суду у разі задоволення позову.

Зазначеним підтверджується також наявність зв`язку між заходами до забезпечення позову із предметом позовної вимоги та спроможність таких заходів забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Аргументи Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ТАВРІЙСЬКА ПЕРСПЕКТИВА» про те, що арбітражний керуючий, заявляючи вимогу про вжиття заходів забезпечення позову, не надав суду доказів наявності у відповідача наміру не виконувати судове рішення у цій справі у разі задоволення позову чи вчинення ним умисних дій, направлених на невиконання своїх грошових зобов`язань, колегія суддів не бере до уваги, оскільки, як вже зазначалось, такі обґрунтування не обов`язково мають бути доведеними доказами вчинення боржником дій, спрямованих на утруднення виконання судового рішення, у випадку подання позову про стягнення грошових коштів, адже можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача.

Позиція Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ТАВРІЙСЬКА ПЕРСПЕКТИВА» щодо намагання довести існування у його власності достатньої кількості майна, що істотно перевищує розмір заявлених вимог, є неспроможною, так як самі по собі відповідні аргументи Товариства про необґрунтованість поданої заяви про забезпечення позову з підстав неспіврозмірності заходів забезпечення з вартістю майна, яке перебуває у власності останнього, не вказують на необґрунтованість поданої ліквідатором заяви про застосування заходів забезпечення позову, оскільки забезпечення позову здійснюється виключно в межах суми субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника.

Також Товариство зазначає про те, що ним не було вчинено будь-яких дій щодо виведення майна з-під власності, а також будь-яких інших несумлінних дій, адже воно усвідомлює, що будь-які дії (правочини), які вчиняються особою у період виникнення майнових вимог до неї з боку кредитора, спрямовані на зменшення свого майна з метою приховування його від звернення стягнення кредиторів, є фраудаторними, що зумовлює їх недійсність, а тому економічного і правового сенсу відчужувати чи іншим чином обтяжувати майно або вчиняти недобросовісні дії у Товариства немає.

Колегія суддів відхиляє зазначені доводи, оскільки вони не можуть спростовувати необхідність вжиття заходів забезпечення позову, адже ключовим аспектом в оцінці доцільності вжиття заходів забезпечення позову є обставини щодо можливості виконання рішення суду у разі задоволення позову. У контексті викладеного, навіть реалізація особою своїх цивільних прав щодо можливого відчуження належного їй майна після виникнення спору, може бути обмежена необхідністю досягнення завдань здійснення правосуддя. Мета вчинення правочинів, унаслідок яких зменшується майно відповідача, не має вирішального значення у такому випадку.

Стосовно наведених Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «ТАВРІЙСЬКА ПЕРСПЕКТИВА» пояснень на спростування доводів арбітражного керуючого про допущену Товариством бездіяльність, що спричинило доведення боржника до банкрутства, колегія суддів зазначає, що такі доводи підлягають відхиленню, оскільки під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 21.01.2021 у справі №924/881/16 (924/811/20), від 17.09.2021 у справі №910/3547/21).

Суд першої інстанції наведеного вище у цій постанові не урахував і дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ТАВРІЙСЬКА ПЕРСПЕКТИВА» в межах суми субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника у розмірі 1672786,25 грн.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що доводи скаржника про порушення судом першої інстанції норм процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення знайшли своє підтвердження за результатами перегляду справи в апеляційному порядку.

Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим і відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимогами процесуального закону визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Однак оскаржуване судове рішення таким вимогам процесуального закону не відповідає, а відмова у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову суперечить нормам процесуального законодавства.

Оскільки судове рішення, що оскаржується, ухвалене з порушенням норм процесуального права, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність скасування цього судового рішення та прийняття нового про задоволення заяви про забезпечення позову.

Зважаючи на те, що судом апеляційної інстанції спір по суті не розглядався, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 269 271, 277, 281 284 ГПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1.Апеляційну скаргу арбітражного керуючого Бєлоусова Ігоря Валентиновича (вх.№4815/24 від 19.12.2024) задовольнити.

2.Ухвалу Господарського суду Одеської області від 10.12.2024 про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову до пред`явлення позову шляхом накладення арешту на майно Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ТАВРІЙСЬКА ПЕРСПЕКТИВА» в межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірлес Компані» - скасувати.

3.Заяву арбітражного керуючого Бєлоусова Ігоря Валентиновича №2-1865/24 від 09.12.2024 про забезпечення позову до пред`явлення позову шляхом накладення арешту на майно Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ТАВРІЙСЬКА ПЕРСПЕКТИВА» (73000, м. Херсон, вул.Червонофлотська (Богородицька), буд. 30, офіс 2; код ЄДРПОУ: 23524131) в межах суми субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника у розмірі 1 672 786,25 грн задовольнити.

4.Накласти арешт на майно Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ТАВРІЙСЬКА ПЕРСПЕКТИВА» (73000, м. Херсон, вул.Червонофлотська (Богородицька), буд. 30, офіс 2; код ЄДРПОУ: 23524131) в межах суми субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника - 1 672 786 (один мільйон шістсот сімдесят дві тисячі сімсот вісімдесят шість) гривень 25 копійок.

Стягувач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірлес Компані» (м.Херсон, Новомиколаївське шосе, буд. 7-А, код ЄДРПОУ 42762454).

Боржник: Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «ТАВРІЙСЬКА ПЕРСПЕКТИВА» (73000, м. Херсон, вул.Червонофлотська (Богородицька), буд. 30, офіс 2; код ЄДРПОУ: 23524131).

Постанова є виконавчим документом та може бути пред`явлена до виконання у строк, передбачений статтею 12 Закону України «Про виконавче провадження».

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст.287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 20.02.2025.

Головуючий суддяЛ.В. Поліщук

СуддяК.В. Богатир

СуддяС.В. Таран