Постанова
від 18.02.2025 по справі 916/2720/24
ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД


П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2025 рокум. ОдесаСправа № 916/2720/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Л.В. Поліщук,

суддів: К.В. Богатиря, С.В. Таран,

секретар судового засідання В.М. Просяник,

за участю представників сторін:

від прокуратури: І.С. Ейсмонт

від позивачів:

1)Роздільнянської міської ради Одеської області: не з`явився

2)Південного офісу Держаудитслужби: не з`явився

від відповідачів:

1)Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР ГАЗ РЕСУРС»: О.О. Серебряник

2)Комунального некомерційного підприємства «РОЗДІЛЬНЯНСЬКА БАГАТОПРОФІЛЬНА ЛІКАРНЯ» Роздільнянської міської ради: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР ГАЗ РЕСУРС»

на рішення Господарського суду Одеської області від 12.11.2024 (суддя С.В. Нікітенко, м.Одеса, повний текст складено 25.11.2024)

у справі №916/2720/24

за позовом керівника Роздільнянської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Роздільнянської міської ради Одеської області та Південного офісу Держаудитслужби

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР ГАЗ РЕСУРС»

до відповідача-2: Комунального некомерційного підприємства «РОЗДІЛЬНЯНСЬКА БАГАТОПРОФІЛЬНА ЛІКАРНЯ» Роздільнянської міської ради

про визнання додаткових угод до договору постачання електричної енергії недійсними та повернення безпідставно сплачених коштів,

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

Керівник Роздільнянської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Одеської області із позовною заявою в інтересах держави в особі Роздільнянської міської ради Одеської області та Південного офісу Держаудитслужби до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР ГАЗ РЕСУРС» і Комунального некомерційного підприємства «РОЗДІЛЬНЯНСЬКА БАГАТОПРОФІЛЬНА ЛІКАРНЯ» Роздільнянської міської ради, в якій просив:

-визнати недійсною додаткову угоду №2 від 27.09.2022 до договору про закупівлю електричної енергії споживачу №1 від 04.01.2022, укладену між Комунальним некомерційним підприємством «РОЗДІЛЬНЯНСЬКА БАГАТОПРОФІЛЬНА ЛІКАРНЯ» Роздільнянської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «УКР ГАЗ РЕСУРС»;

-визнати недійсною додаткову угоду №3 від 01.11.2022 до договору про закупівлю електричної енергії споживачу №1 від 04.01.2022, укладену між Комунальним некомерційним підприємством «РОЗДІЛЬНЯНСЬКА БАГАТОПРОФІЛЬНА ЛІКАРНЯ» Роздільнянської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «УКР ГАЗ РЕСУРС»;

-стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР ГАЗ РЕСУРС» на користь Роздільнянської міської ради Роздільнянського району Одеської області безпідставно надмірно сплачені бюджетні кошти в сумі 57500,40 грн.

В обґрунтування позовних вимог прокурор послався на те, що додаткові угоди №1 та №2 до договору про закупівлю електричної енергії №1 від 04.01.2022 укладено з порушенням вимог статті 5, пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», статті 180 Господарського кодексу України, статті 653 Цивільного кодексу України, тому мають бути визнані недійсними на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України, а грошові кошти, отримані у зв`язку з їх виконанням, - повернуто на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Обґрунтовуючи підстави представництва інтересів держави в особі Південного офісу Держаудитслужби, прокурор зазначив, що останнім як органом, уповноваженим державою здійснювати функції у спірних правовідносинах, заходи щодо припинення та визнання недійсними додаткових угод до договору про закупівлю електричної енергії, стягнення в бюджет безпідставно одержаних відповідачем коштів у розумний строк не вживались.

Необхідність звернення з даним позовом в інтересах держави в особі Роздільнянської міської ради Одеської області прокурор мотивував тим, що міська рада є органом, уповноваженим на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів державного бюджету, однак незважаючи на наявність повноважень, наділених законодавцем з метою захисту інтересів держави, обізнаність про виявлені порушення законодавства та безпідставне витрачання бюджетних коштів, Роздільнянська міська рада Одеської області при виконанні договору про закупівлю електричної енергії протягом тривалого часу не вживала заходів щодо звернення з відповідним позовом до суду з метою захисту інтересів держави.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Одеської області від 12.11.2024 позов задоволено повністю.

Визнано недійсною додаткову угоду №2 від 27.09.2022 до договору про закупівлю електричної енергії споживачу №1 від 04.01.2022, укладену між Комунальним некомерційним підприємством «РОЗДІЛЬНЯНСЬКА БАГАТОПРОФІЛЬНА ЛІКАРНЯ» Роздільнянської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «УКР ГАЗ РЕСУРС».

Визнано недійсною додаткову угоду №3 від 01.11.2022 до договору про закупівлю електричної енергії споживачу №1 від 04.01.2022, укладену між Комунальним некомерційним підприємством «РОЗДІЛЬНЯНСЬКА БАГАТОПРОФІЛЬНА ЛІКАРНЯ» Роздільнянської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «УКР ГАЗ РЕСУРС».

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР ГАЗ РЕСУРС» на користь Роздільнянської міської ради Роздільнянського району Одеської області безпідставно надмірно сплачені бюджетні кошти в сумі 57500,40 грн.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР ГАЗ РЕСУРС» на користь Одеської обласної прокуратури суму судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 6056,00 грн.

Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства «РОЗДІЛЬНЯНСЬКА БАГАТОПРОФІЛЬНА ЛІКАРНЯ» Роздільнянської міської ради на користь Одеської обласної прокуратури суму судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 3028,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оспорювані додаткові угоди укладено з порушенням законодавства, у зв`язку з чим наявні правові підстави для визнання їх недійсними та стягнення безпідставно надмірно сплачених бюджетних коштів.

Короткий зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги

Не погодившись з ухваленим рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «УКР ГАЗ РЕСУРС» звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просило рішення Господарського суду Одеської області від 12.11.2024 у справі № 916/2720/24 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовну заяву прокурора в інтересах Роздільнянської міської ради Одеської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР ГАЗ РЕСУРС» залишити без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України, а у задоволенні позову прокурора в інтересах Південного офісу Держаудитслужби до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР ГАЗ РЕСУРС» - відмовити у повному обсязі.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що:

-наявні обґрунтовані підстави для залишення відповідного позову прокурора, поданого в інтересах держави в особі Роздільнянської міської ради Одеської області, без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України, оскільки повідомлення в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» мало бути направлено саме міській раді, а не на адресу міського голови, при цьому повідомлення в порядку частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» Роздільнянською міською радою Одеської області одержане за 7 днів до звернення прокурора із відповідним позовом, що виключає можливість компетентним органом протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно звернутись до суду;

-прокурором не було доведено факт наявності порушеного права Південного офісу Держаудитслужби та наявність підстав для звернення з позовом в його інтересах;

-відповідь на відзив прокурора суд повинен був залишити без розгляду відповідно до вимог статті 118 Господарського процесуального кодексу України, натомість залучив її до матеріалів справи;

-сторонами не було допущено порушення пункту частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» при укладенні додаткових угод, оскільки жодна з додаткових угод не збільшувала ціну за товар від 10 % і вище;

-відповідальність за порушення вимог Закону України «Про публічні закупівлі» покладається на уповноважених осіб замовників, а не на суб`єкта господарювання відповідно до вимог статті 44 Закону цього закону.

Позиція прокуратури щодо апеляційної скарги

У відзиві на апеляційну скаргу Роздільнянська окружна прокуратура просила апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР ГАЗ РЕСУРС» залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, прокурор зазначив, що жодного належного обґрунтування та документального підтвердження факту підвищення (коливання) ціни за період дії договору Товариство з обмеженою відповідальністю «УКР ГАЗ РЕСУРС» не надало та, як наслідок, укладення додаткових угод №2 та №3 до договору №1 від 04.01.2022, якими збільшено ціну електричної енергії споживачу, є безпідставним. Крім того, прокурор зазначив про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Роздільнянської міської ради Одеської області та Південного офісу Держаудитслужби і дотримання прокурором порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру».

Рух справи, заяви, клопотання, інші процесуальні дії в суді апеляційної інстанції

Апеляційна скарга зареєстрована судом 16.12.2024 за вх.№4747/24.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду апеляційної скарги та клопотання визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Л.В. Поліщук, суддів: К.В. Богатиря, С.В. Таран, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.12.2024.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.12.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР ГАЗ РЕСУРС» на рішення Господарського суду Одеської області від 12.11.2024 у справі №916/2720/24. Встановлено учасникам справи строк до 06.01.2025 для подання відзиву на апеляційну скаргу та роз`яснено учасникам справи про їх право в строк до 06.01.2025 подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи. Розгляд апеляційної скарги призначено на 18.02.2025 об 11:30 год.

03.01.2025 від Роздільнянської окружної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№4747/24/Д1).

У судовому засіданні 18.02.2025, яке проводилось в режимі відеоконференції, представник апелянта та представник прокуратури надали усні пояснення, відповідно до яких підтримали свої правові позиції у справі.

Позивачі та відповідач - Комунальне некомерційне підприємство «РОЗДІЛЬНЯНСЬКА БАГАТОПРОФІЛЬНА ЛІКАРНЯ» Роздільнянської міської ради не реалізували своє процесуальне право щодо подання відзиву на апеляційну скаргу позивача, що згідно із частиною третьою статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Також вказані учасники справи не скористались своїм правом участі у судовому засіданні апеляційної інстанції, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце його проведення.

Приймаючи до уваги, що матеріали справи містять обсяг відомостей, достатній для розгляду апеляційної скарги, обов`язкова явка учасників справи в судове засідання апеляційної інстанції Південно-західним апеляційним господарським судом не визнавалась, а частиною дванадцятою статті 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності в судовому засіданні представників позивачів та представника відповідача.

В силу статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши представника скаржника та представника прокуратури, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.

Фактичні обставини справи

Комунальне некомерційне підприємство «РОЗДІЛЬНЯНСЬКА БАГАТОПРОФІЛЬНА ЛІКАРНЯ» Роздільнянської міської ради 24.11.2021 оголосило про проведення відкритих торгів «Електрична енергія, код 09310000-5 - Електрична енергія за ДК 021:2015 «Єдиний закупівельний словник» з очікуваною вартістю 2205000,00 грн.

Запланований обсяг електричної енергії складав 450000 кВт*год.

Учасниками вказаних відкритих торгів зареєструвались: Товариство з обмеженою відповідальністю «УКР ГАЗ РЕСУРС» з ціновою пропозицією 1867498,00 грн з ПДВ; Товариство з обмеженою відповідальністю «МИКОЛАЇВГАЗ БУД» з ціновою пропозицією 711450,00 грн з ПДВ; Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛУБНИГАЗ-ТРЕЙДИНГ» з ціновою пропозицією 1867500,00 грн з ПДВ; Товариство з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» з ціновою пропозицією 2032200,00 грн з ПДВ.

За результатом розгляду тендерних пропозицій, згідно з протоколом розкриття тендерних пропозицій/пропозицій за ідентифікатором закупівлі UА-2021-11-24-015433-а від 13.12.2021, переможцем визначено Товариство з обмеженою відповідальністю «УКР ГАЗ РЕСУРС» з найменшою остаточною ціновою пропозицією 1867498,00 грн з ПДВ.

У подальшому, між Комунальним некомерційним підприємством «РОЗДІЛЬНЯНСЬКА БАГАТОПРОФІЛЬНА ЛІКАРНЯ» Роздільнянської міської ради і Товариством з обмеженою відповідальністю «УКР ГАЗ РЕСУРС» був укладений договір №1 від 04.01.2022, відповідно до пункту 2.1. якого постачальник продає споживачу товар за кодом СPV та ДК021:2015-09310000-5 «електрична енергія» для забезпечення потреб споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору. Кількість електричної енергії на 2022 рік визначено в обсязі 450000 кВт*год відповідно до додатку 3 до договору «Обсяги постачання (закупівлі) електричної енергії споживачу».

Строк постачання електричної енергії: січень грудень 2022 року. Місце постачання електричної енергії: вул. Європейська, буд.1, м. Роздільна, Одеська область, 67400 Україна (пункти 2.3., 2.4. договору №1 від 04.01.2022).

Згідно із пунктом 5.1. договору №1 від 04.01.2022 ціна цього договору на 2022 рік становить 1867498 грн, у тому числі ПДВ 311249,67 грн. Споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 3 до цього договору.

Ціна (тариф) електричної енергії зазначається в комерційній пропозиції постачальника (пункт 5.2. договору №1 від 04.01.2022).

Пунктом 5.5. договору №1 від 04.01.2022 встановлено, що розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє з 01.01.2022 по 31.12.2022, а в частині виконання зобов`язань сторонами до повного їх виконання (пункт 13.1. договору №1 від 04.01.2022).

Пунктом 13.2. договору №1 від 04.01.2022 передбачено, що згідно з вимогами Закону України «Про публічні закупівлі» умови договору не повинні відрізнятись від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі за одиницю товару) переможця процедури закупівлі. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватись після його підписання до виконання сторонами зобов`язань в повному обсязі, крім випадків:

1)зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника;

2)збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/ внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

Наявність факту коливання ціни товару на ринку підтверджується довідкою(ми) (листом(ми)) (завіреними копіями цих довідки(ок) або листа(ів)) відповідних органів, установ, організацій, які уповноважені надавати відповідну інформацію щодо коливання ціни товару на ринку, або інформацією з вебсайту ДП «Оператор ринку» (https://www.oree.com.ua) (згідно з частинами шостою, дев`ятою cтатті 67 Закону України «Про ринок електричної енергії», з урахуванням листа Мінекономрозвитку України від 14.08.2019 № 3304-04/33869-06 «Щодо зміни ціни у договорах постачання електричної енергії») для документального підтвердження факту коливання ціни електричної енергії на ринку. Зміна ціни за одиницю товару застосовується з початку розрахункового періоду, в якому відбулися такі зміни.

Додатком до договору №1 від 04.01.2022 є заява-приєднання до договору про постачання електричної енергії споживачу.

Додатком №2 до договору №1 від 04.01.2022 є комерційна пропозиція, згідно з якою: найменування - електрична енергія, ДК 021:2015 під кодом: 09310000-5 «електрична енергія», за ціною 4,15 грн з ПДВ за 1 кВт*год, за обсяг електричної енергії: 450000 кВт*год, загальною вартістю 1867498 грн. з ПДВ.

21.01.2022 між сторонами укладено додаткову угоду №1 до договору №1 від 04.01.2022, відповідно до якої сторони виклали пункт 5.1. договору №1 від 04.01.2022 у наступній редакції: « 5.1 Ціна цього договору на 2022 рік становить 1867498 грн, у тому числі ПДВ 311249,67 грн. За рахунок коштів місцевого бюджету 1287498, у тому числі ПДВ 214583грн. За рахунок власних коштів - 580000 грн, у тому числі ПДВ 96666,66 грн. Споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 3 до цього договору». Також сторонами у відповідній додатковій угоді викладено в новій редакції розділ 14 «Місцезнаходження та банківські реквізити сторін.

27.09.2022 між сторонами укладено додаткову угоду №2 до договору №1 від 04.01.2022, відповідно до якої:

-викладено пункт 5.1. договору №1 від 04.01.2022 у наступній редакції: « 5.1. Ціна цього договору на 2022 рік становить 1867498 грн (один мільйон вісімсот шістдесят сім тисяч чотириста дев`яносто вісім грн 00 коп), у тому числі ПДВ 311 249,67 грн. За рахунок коштів місцевого бюджету 1 867 498,00 у тому числі ПДВ 311249,67 грн (триста одинадцять тисяч двісті сорок дев`ять грн 67 коп). За рахунок коштів місцевого бюджету 1867498,00 грн, в тому числі ПДВ 311249,67 грн. Споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 3 до цього договору» (пункт 1.1. додаткової угоди №2);

-внесено зміни до пункту 2.1. договору та викладено його в наступній редакції: « 2.1. За цим договором постачальник продає електричну енергію, за кодом СPV та ДК 021:2015-09310000-5 - Електрична енергія, споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору. Кількість електричної енергії на 2022 рік визначено в обсязі 438157,054 кВт*год відповідно до додатку 3 до договору «Обсяги постачання (закупівлі) електричної енергії споживачу» (пункт 1.2. додаткової угоди №2).

-внесено зміни до додатку 2 до договору («Комерційна пропозиція») та викладено її в новій редакції, що є додатком 1 до даної додаткової угоди (пункт 1.3. додаткової угоди №2).

У пункті 5 додаткової угоди №2 від 27.09.2022 сторони передбачили, що відповідно до частини третьої статті 631 Цивільного кодексу України умови цієї додаткової угоди розповсюджують свою дію на відносини, що склалися між сторонами по договору, починаючи з 01.09.2022.

Згідно додатку №1 до додаткової угоди 2 до договору №1 від 04.01.2022 («Комерційна пропозиція») ціна електричної енергії, що постачається по договору з 01.09.2022 до 31.12.2022, складає 4,523148 грн за 1 кВт/год.

На обґрунтування підстав для укладення додаткової угоди №2 для збільшення ціни за одиницю товару, Товариство з обмеженою відповідальністю «УКР ГАЗ РЕСУРС» надало цінову довідку Харківської торгово-промислової палати №627-2/22 від 13.09.2022, у якій зазначено, що середньозважені ціни електричної енергії на майданчику ринку «на добу наперед» у торговій зоні об`єднаної енергетичної системи України за першу декаду серпня (01.08-10.08) 2022 року та першу декаду вересня (01.09-10.09) 2022 року, у порівнянні між вказаними періодами, збільшились на +12,01 %.

01.11.2022 між Комунальним некомерційним підприємством «РОЗДІЛЬНЯНСЬКА БАГАТОПРОФІЛЬНА ЛІКАРНЯ» Роздільнянської міської ради і Товариством з обмеженою відповідальністю «УКР ГАЗ РЕСУРС» укладено додаткову угоду №3 до договору №1 від 04.01.2022, відповідно до якої:

-внесено зміни до пункту 2.1. договору та викладено його в наступній редакції: « 2.1. За цим договором постачальник продає електричну енергію, за кодом СPV та ДК 021:2015-09310000-5 - Електрична енергія, споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору. Кількість електричної енергії на 2022 рік визначено в обсязі 436144,66 кВт*год відповідно до додатку 3 до договору «Обсяги постачання (закупівлі) електричної енергії споживачу» (пункт 1.1. додаткової угоди №3).

Також у вказаній додатковій угоді сторони домовились, що відповідно до частини третьої статті 631 Цивільного кодексу України умови цієї додаткової угоди розповсюджують свою дію на відносини, що склалися між сторонами по договору, починаючи з 01.10.2022.

Згідно додатку №1 до додаткової угоди №3 до договору № 1 від 04.01.2022 («Комерційна пропозиція») ціна електричної енергії, що постачається по договору з 01.10.2022 до 31.12.2022, складає 4,61868 грн за 1 кВт/год.

Підставою укладення додаткової угоди №3 стала цінова довідка Харківської торгово-промислової палати №732/22 від 04.10.2022, відповідно до якої середньозважені ціни електричної енергії на майданчику ринку «на добу наперед» у торговій зоні об`єднаної енергетичної системи України за серпень 2022 року та вересень 2022 року, у порівнянні між вказаними періодами, збільшились на + 17,05 %.

Звертаючись з позовом у даній справі, прокурор зазначав, що додаткові угоди №2 та №3 вчинені з порушенням вимог пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», які суперечать інтересам держави та потребують негайного вжиття необхідних і достатніх заходів реагування, спрямованих на їх усунення, а тому мають бути визнані судом недійсними.

Прокурором також зазначено, що у період з 04.01.2022 по 26.12.2022 Комунальне некомерційне підприємство «РОЗДІЛЬНЯНСЬКА БАГАТОПРОФІЛЬНА ЛІКАРНЯ» Роздільнянської міської ради на підставі договору про постачання електричної енергії споживачу №1 від 04.01.2022 отримало електричну енергію в кількості 436144,66 кВт*год, за які мала сплатити 1809997,60 грн (436144,66 кВт*год х4,15 грн), проте фактично сплатило 1867498,00 грн, отже, сума переплати за вказаний період складає 57500,40 грн (1867498,00-1809997,60).

Таким чином, за доводами прокурора, оскільки правові підстави для зміни ціни одиниці товарів за договорами у відповідності до укладених додаткових угод відсутні, додаткові угоди №2 від 27.09.2022 та №3 від 01.11.2022 є такими, що суперечать наведеним вище приписам законодавства, а тому необхідно їх визнати недійсними на підставі положень статей 203, 215 Цивільного кодексу України, а надміру сплачені кошти підлягають поверненню.

В адресованому Роздільнянському міському голові листі №62-1210ВИХ-24 від 27.03.2024 заступник керівника Роздільнянської окружної прокуратури, зазначаючи про перевірку дотримання захисту інтересів держави у бюджетній сфері, у тому числі під час здійснення закупівель товарів за бюджетні кошти, проінформував про наявність порушень чинного законодавства при укладенні додаткових угод до договору №1 від 04.01.2022 та просив надати інформацію стосовно того, чи вживались та чи будуть вживатися міською радою заходи щодо визнання спірних додаткових угод недійсними та стягнення безпідставно сплачених коштів.

У відповідь на вищенаведений лист, Роздільнянська міська рада листом №393 від 02.04.2024 повідомила, що не заперечує щодо звернення Роздільнянською окружною прокуратурою до господарського суду з позовною заявою про визнання укладених додаткових угод до договору №1 від 04.01.2022 недійсними.

Керівник Роздільнянської окружної прокуратури також звертався до Південного офісу Держаудитслужби з листом №62-2023ВИХ-24 від 20.05.2024, в якому повідомив про виявлені порушення чинного законодавства, допущені при укладенні додаткових угод до договору №1 від 04.01.2022, а також просив надати інформацію про те, чи вживались органами Державної аудиторської служби України заходи щодо усунення виявлених порушень, та повідомив, що у разі нездійснення відповідних заходів, Роздільнянською окружною прокуратурою буде вирішено питання щодо наявності підстав для представництва інтересів держави.

Південний офіс Держаудитслужби надав відповідь №151531-17/2376-2024 від 28.05.2022, в якій зазначив про відсутність наразі планів для проведення фінансового контролю закупівлі UA-2021-11-24-015433-а, у зв`язку з цим, викладені в листі прокурора факти будуть враховані під час проведення чергових заходів державного фінансового контролю у замовника.

В подальшому, на виконання вимог частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», Роздільнянською окружною прокуратурою Роздільнянському міському голові та до Південного офісу Держаудитслужби скеровані повідомлення №62-2222Вих-24 від 31.05.2024 та №62-2223ВИХ-24 від 31.05.2024 про намір звернутися до господарського суду в їх інтересах із відповідним позовом.

Предметом спору у даній справі є вимоги про визнання недійсними укладених між відповідачами додаткових угод №2 від 27.09.2022 та №3 від 01.11.2022 до договору про закупівлю електричної енергії споживачу №1 від 04.01.2022, а також стягнення з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР ГАЗ РЕСУРС» на користь Роздільнянської міської ради Роздільнянського району Одеської області безпідставно надмірно сплачених бюджетних коштів у сумі 57500,40 грн.

Позиція суду апеляційної інстанції

Щодо представництва прокурором інтересів держави в суді

У статті 131-1 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини першої статті 2 Закону України «Про прокуратуру»).

Частинами першою, третьою статті 4 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до частини третьої статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

За умовами частини першої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави у випадках та порядку, встановлених законом.

Колегією суддів враховується, що у рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи №1604(2003) від 27.05.2003 «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.

Згідно з пунктом 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятої 19.09.2012 на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

На сьогодні однозначною є практика Європейського суду з прав людини, який відстоює позицію про можливість участі прокурора у справі тільки за наявності на це підстав.

Європейський суд з прав людини у низці справ роз`яснював, що одна лише участь («активна» чи «пасивна») прокурора або іншої особи рівнозначної посади може розглядатися як порушення пункту першого статті 6 Конвенції (рішення у справі «Мартіні проти Франції»).

Оскільки прокурор, висловлюючи думку з процесуального питання, займає одну зі сторін спору, його участь може створювати для сторони відчуття нерівності (рішення у справі «Кресс проти Франції»). Принцип рівності сторін є одним із елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду в розумінні пункту першого статі 6 Конвенції. Останній потребує «справедливої рівноваги сторін»: кожна сторона повинна мати розумну можливість надати свою позицію в умовах, які не створюють для неї суттєвих незручностей порівняно з іншою стороною (рішення у справі «Івон проти Франції», рішення у справі «Нідерест-Хубер проти Швейцарії»).

Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великої кількості громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення від 15.01.2009 у справі «Менчинська проти Росії»).

Між тим Європейський суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

Отже, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Аналогічна правова позиція об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладена в постанові від 15.05.2019 у справі №911/1497/18.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (частина четверта статті 53 Господарського процесуального кодексу України).

Визначальним для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) №3-рп/99 від 08.04.1999 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Особливість суспільних (публічних) інтересів є те, що на відміну від приватних, їх майже не можливо захищати в суді безпосереднім носієм (носіями), а тому в державі обов`язково повинен існувати інструмент захисту такого інтересу у формі спеціального суб`єкта, яким може і повинен за чинної Конституції України виступати такий орган як прокуратура.

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.

Частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини, за умовами якого представництво інтересів держави у суді у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави здійснюється прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, а у визначених законом випадках прокурорами Офісу Генерального прокурора в порядку та на підставах, визначених Цивільним процесуальним кодексом України. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Офісу Генерального прокурора або обласної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

Отже, системне тлумачення положень статті 53 Господарського процесуального кодексу України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

«Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (пункти 4, 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №3-рп/99 від 08.04.1999).

Особливість сучасного конституційного статусу прокурора в суді, деталізованого в процесуальних кодексах та Законі України «Про прокуратуру», полягає у тому, що представництво прокурором інтересів держави у суді носить допоміжний характер, оскільки основну роль у цьому процесі мають відігравати профільні суб`єкти владних повноважень, які повинні самостійно звертатимуться до суду. Такий підхід до визначення ролі прокурора у сфері представництва інтересів держави у суді було закладено у Перехідних положеннях Конституції України 1996 року та в подальшому втілено в життя з урахуванням досвіду функціонування прокуратури в європейських державах, стандартів Ради Європи, а також висновків та рекомендацій, які надавалися Венеціанською Комісією щодо законопроектів про реформування прокуратури України.

Таким чином, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень (органи державної влади, органи місцевого самоврядування або інші суб`єкти владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах), а не прокурор, між тим для того щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. У кожному випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Враховуючи вищевикладене, Південно-західний апеляційний господарський суд наголошує на тому, що чинне законодавство України, зокрема, Закон України «Про прокуратуру», фактично наділяє прокурора правом в окремих випадках здійснювати захист інтересів держави, звертаючись до суду з відповідними позовами в інтересах останньої виключно в особі компетентних суб`єктів владних повноважень.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами третьою та четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру», яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53, 174 Господарського процесуального кодексу України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час, відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.

При цьому саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва.

Вказана правова позиція викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 06.08.2019 у справі №910/6144/18 та від 06.08.2019 у справі №912/2529/18.

Водночас суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен встановлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи, оскільки питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Отже, прокурор, подаючи позов, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме: подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Аналогічний правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладено в постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

За наявності органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист інтересів держави саме у спірних правовідносинах, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо цей компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо, чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц).

З огляду на викладене, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

У такому випадку суд зобов`язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Саме таку правову позицію Верховного Суду викладено в постанові від 25.02.2021 у справі №910/261/20.

Відповідно до преамбули Закону України «Про публічні закупівлі» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі Закон України «Про публічні закупівлі») він визначає правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад. Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Зокрема, Законом України «Про публічні закупівлі» встановлюються основні терміни, сфера його застосування, суб`єктний склад тощо. Розділом ІІ вказаного Закону безпосередньо врегульовано державне регулювання та контроль у сфері закупівель.

Згідно з частинами першою, четвертою статті 7 Закону України «Про публічні закупівлі» уповноважений орган здійснює регулювання та реалізує державну політику у сфері закупівель у межах повноважень, визначених цим Законом. Рахункова палата, Антимонопольний комітет України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, здійснюють контроль у сфері публічних закупівель у межах своїх повноважень, визначених Конституцією та законами України.

В силу частини першої статті 8 цього Закону України «Про публічні закупівлі» моніторинг процедури закупівлі здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, та його міжрегіональні територіальні органи. Моніторинг процедури закупівлі здійснюється протягом проведення процедури закупівлі, укладення договору про закупівлю та його дії.

Положеннями частини першої статті 44 Закону України «Про публічні закупівлі» визначено, що за порушення вимог, установлених цим Законом та нормативно-правовими актами, прийнятими на виконання цього Закону, уповноважені особи, службові (посадові) особи замовників, службові (посадові) особи та члени органу оскарження, службові (посадові) особи Уповноваженого органу, службові (посадові) особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, службові (посадові) особи органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (обслуговуючого банку), несуть відповідальність згідно із законами України.

Статтею 1 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» унормовано, що здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю).

Контроль за дотриманням законодавства у сфері закупівель здійснюється шляхом проведення моніторингу закупівлі у порядку, встановленому Законом України «Про публічні закупівлі», проведення перевірки закупівель, а також під час державного фінансового аудиту та інспектування. Порядок та підстави проведення органом державного фінансового контролю перевірок закупівель встановлюється Кабінетом Міністрів України (стаття 5 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні»).

За умовами пунктів 8 та 10 частини першої статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» органу державного фінансового контролю надається право, зокрема порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Положенням про Державну аудиторську службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №43 від 03.02.2016, передбачено, що Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Відповідно до підпунктів 3, 4, 9 пункту 4 цього Положення Держаудитслужба реалізує державний фінансовий контроль через здійснення державного фінансового аудиту, перевірки закупівель, інспектування (ревізії), моніторингу закупівель; здійснює контроль, зокрема, за дотриманням законодавства про закупівлі; вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються, усунення виявлених порушень законодавства; здійснює контроль за виконанням таких вимог; звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; застосовує заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, накладає адміністративні стягнення на осіб, винних у порушенні законодавства; передає в установленому порядку правоохоронним органам матеріали за результатами державного фінансового контролю у разі встановлення порушень законодавства, за які передбачено кримінальну відповідальність або які містять ознаки корупційних діянь.

Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи (пункт 7 Положення).

Отже, орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевих бюджетів, і в разі виявлення порушень законодавства має право пред`явити обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

Аналогічний висновок Великої Палати Верховного Суду викладено в постанові від 12.03.2018 у справі №826/9672/17.

Таким чином, Південний офіс Держаудитслужби є належним суб`єктом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель, у зв`язку з чим останній виступає належним позивачем у даній справі, оскільки саме до повноважень останнього належить вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, що спростовує доводи апелянта щодо протилежного.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується зі сталою правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 01.09.2020 у справі №911/1534/19 та від 30.07.2020 у справі №904/5598/18.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про публічні закупівлі» до замовників, які здійснюють закупівлі відповідно до цього Закону, належать, зокрема, органи місцевого самоврядування.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст (частина друга статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

В силу частини третьої статті 140 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території.

Статтею 143 Конституції України визначено, що місцеві органи самоврядування, зокрема, управляють майном, що є в комунальній власності, а також затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання.

Частиною першою статті 17 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» унормовано, що відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування.

Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. Водночас неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема, шляхом укладення органом місцевого самоврядування оспорюваних додаткових угод, свідчить про порушення економічних інтересів відповідної територіальної громади.

Отже, Роздільнянська міська рада Одеської області зобов`язана контролювати питання ефективності використання бюджетних коштів при укладенні договору про закупівлю електроенергії і додаткових угод до нього, у зв`язку з чим вказаний орган місцевого самоврядування є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, під час виконання договору №1 від 04.01.2022 з урахування укладених в подальшому додаткових угод до нього, а тому виступає належним позивачем у цій справі.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 15.05.2019 у справі №911/1497/18 та від 30.07.2020 у справі №904/5598/18.

Проведення процедури державних закупівель та укладення договору із порушенням законодавства порушує інтереси держави у сфері контролю за ефективним та цільовим використанням бюджетних коштів, в той час як дотримання законодавства у цій сфері суспільних відносин становить значний суспільний інтерес, захист якого відповідає функціям прокурора.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі №912/898/18.

Південно-західний апеляційний господарський суд зауважує на тому, що Південний офіс Держаудитслужби, якого прокурор листом №62-2023ВИХ-24 від 20.05.2024 повідомив про невідповідність оспорюваних додаткових угод до договору №1 від 04.01.2022 вимогам Закону України «Про публічні закупівлі», незважаючи на наявність відповідних повноважень, не вчиняв жодних дій для захисту інтересів держави, про що свідчить відсутність у матеріалах справи будь-яких доказів на підтвердження вжиття ним заходів реагування на виявлене порушення державних інтересів, натомість останній, навпаки, у відповідь на звернення прокурора повідомив про невжиття ним таких заходів.

Стосовно доводів апелянта про те, що повідомлення в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» мало бути направлено саме міській раді, а не на адресу міського голови, колегія суддів зазначає, що, дійсно, лист №62-1210ВИХ-24 від 27.03.2024, в якому прокуратура інформувала про можливі ознаки порушення чинного законодавства у сфері публічних закупівель та просила надати інформацію щодо вжиття міською радою заходів щодо визнання спірних додаткових угод недійсними та стягнення безпідставно сплачених коштів, був направлений Роздільнянською окружною прокуратурою Роздільнянському міському голові та не може вважатися листом, направленим Роздільнянській міській раді Одеської області, оскільки міська рада і міський голова - є різними органами місцевого самоврядування. Кожний з цих органів має свою компетенцію, свої повноваження. Міський голова не очолює міськраду і не є її виконавчим органом. Позиція міського голови з певних питань може не співпадати із позицією міськради. Голова не керує роботою міськради, а навпаки - підзвітний їй. Отже, повідомлення в порядку статті 23 Закону «Про прокуратуру» мало бути направлено саме міській раді, а не міському голові (аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 30.06.2021 у справі №915/1338/20).

Разом з тим, з листа відповіді саме Роздільнянської міської ради №393від 02.04.2024 на лист від №62-1210ВИХ-24 ВИХ-24 від 27.03.2024 вбачається, що остання була повідомлена про виявлені прокуратурою порушення та більш того не заперечувала щодо звернення Роздільнянською окружною прокуратурою до господарського суду з позовною заявою про визнання укладених додаткових угод до договору №1 від 04.01.2022 недійсними, у зв`язку з чим колегія суддів доходить до висновку, що направлення повідомлення прокурором міському голові Роздільнянської міської ради Одеської області, а не Роздільнянській міській раді Одеської області раду, не призвело до не ознайомлення останньої із стверджуваним прокурором порушенням інтересів держави.

Також, колегія суддів враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 20.01.2021 у справі № 927/468/20, відповідно до якого проміжок часу, який минув між повідомленням, яке прокурор надіслав до органу, уповноваженого на виконання функцій держави, та поданням позову у справі, не завжди є вирішальним у питанні дотримання прокурором приписів статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

З огляду на викладене, беручи до уваги невжиття компетентними органами позивачами протягом розумного строку після того, як їм достеменно стало відомо про можливе порушення інтересів держави, жодних заходів для захисту цих інтересів, зокрема, незвернення останніх самостійно до господарського суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та забезпечив би захист інтересів держави, колегія суддів дійшла висновку про наявність у прокурора обґрунтованих підстав для захисту інтересів держави та, як наслідок, звернення до суду з таким позовом, що за встановлених у справі обставин відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини. Крім того, наявні у матеріалах справи докази підтверджують дотримання прокурором передбаченого Законом України «Про прокуратуру» порядку звернення до суду з позовом в інтересах держави, зокрема, вимог частини четвертої статті 23 вказаного Закону.

Щодо суті спору

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Статтею 185 Господарського кодексу України унормовано, що до укладення господарських договорів на організованих ринках капіталу, організованих товарних ринках, оптових ярмарках, публічних торгах застосовуються загальні правила укладення договорів на основі вільного волевиявлення, з урахуванням нормативно-правових актів, якими регулюється діяльність відповідних організованих ринків капіталу, організованих товарних ринків, ярмарків та публічних торгів.

В силу частини першої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Відповідно до частин другої, третьої статті 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї зі сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Дослідивши зміст договору №1 від 04.01.2022, колегія суддів зазначає про те, що сторонами останнього на момент підписання вказаного договору були погоджені всі істотні умови (предмет, ціна і строк) відповідно до вимог частини третьої статті 180 Господарського кодексу України та приписів Закону України «Про публічні закупівлі», відтак, зазначений договір став належною підставою виникнення господарського зобов`язання згідно зі статтями 173, 174 Господарського кодексу України (статті 11, 202, 509 Цивільного кодексу України).

Частиною п`ятою статті 180 Господарського кодексу України передбачено, що ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається (частини перша-третя статті 632 Цивільного кодексу України).

У наведеному приписі закріплено принцип стабільності (або відносної неможливості зміни) встановленої сторонами ціни, що є проявом обов`язковості виконання умов договору, встановленої статтею 629 Цивільного кодексу України.

Суд апеляційної інстанції зауважує на тому, що в умовах ринкової економіки ціна в договорі визначається попитом і пропозицією, конкуренцією та іншими економічними чинниками, а тому при укладенні договору та визначенні його умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини, за яких він буде виконуватись, зокрема, враховувати тенденції зростання (падіння) цін на ринку товарів та послуг тощо.

Зазначений висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 14.06.2018 у справі №904/8354/16.

Згідно з частиною першою статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

За умовами частини першої статті 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

В силу частин третьої, четвертої статті 653 Цивільного кодексу України у разі зміни договору зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки (частини перша, друга статті 334 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини четвертої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Згідно з пунктом 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, зокрема, крім випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

З системного тлумачення наведених норм Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про публічні закупівлі» вбачається, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.

Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку статті 652 Цивільного кодексу України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 Цивільного кодексу України та пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

В іншому випадку не досягається мета Закону України «Про публічні закупівлі», яка полягає в забезпеченні ефективного та прозорого здійснення закупівель, створенні конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку.

Наведене підтверджується також історичним тлумаченням норм пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі». У цьому Законі в редакції до 19.04.2020 норма пункту 2 частини п`ятої статті 41 була викладена в статті 36 та мала такий зміст: «Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі».

Отже, вказана норма Закону України «Про публічні закупівлі» в редакції до 19.04.2020 не дозволяла зміну ціни за одиницю товару більше ніж на 10% від ціни, визначеної сторонами при укладенні договору про закупівлю, проте не обмежувала сторони в можливості багато разів змінювати (не було обмежень щодо строків зміни ціни) таку ціну протягом дії договору в межах встановлених 10% у разі коливання ціни такого товару на ринку.

Зазначена норма була змінена Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про публічні закупівлі» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення публічних закупівель» №114-IX від 18.09.2019, яким Закон України «Про публічні закупівлі» було викладено в новій редакції. У новій редакції зазначена норма була викладена в пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону та доповнена умовою, що така зміна ціни в бік збільшення не може відбуватись частіше ніж один раз на 90 днів, крім закупівлі бензину, дизельного пального, газу та електричної енергії.

Таким чином, в новій редакції норма пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» не змінила свого змісту щодо розміру зміни ціни за одиницю товару (не більше ніж на 10% від ціни, визначеної сторонами при укладенні договору про закупівлю), проте була доповнена умовою, яка обмежила строки зміни такої ціни, а саме: не частіше ніж один раз на 90 днів.

Як вбачається з пояснювальної записки до проекту Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про публічні закупівлі» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення публічних закупівель», метою його прийняття було удосконалення системи публічних закупівель, спрямованої на розвиток конкурентного середовища та добросовісної конкуренції у сфері закупівель, а також забезпечення виконання міжнародних зобов`язань України у сфері публічних закупівель, у тому числі протидії «ціновому демпінгу» коли учасник процедури закупівлі пропонує значно занижену ціну товару, щоб перемогти, а потім через додаткові угоди суттєво збільшує ціну товару та відповідно зменшує обсяг закупівлі, чим нівелює результати публічної закупівлі.

За такої мети очевидно, що зміни, внесені законодавцем Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про публічні закупівлі» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення публічних закупівель» у вказану норму пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», не були спрямовані на те, щоб дозволити учасникам публічних закупівель використовувати «ціновий демпінг» з подальшим збільшенням ціни за одиницю товару більше ніж на 10% від ціни, визначеної сторонами за результатами процедури закупівлі та при укладенні договору про закупівлю.

Описана вище можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісної конкуренції, зловживань та корупційних дій робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є очевидним порушенням принципів процедури закупівлі, встановлених преамбулою та статтею 5 Закону України «Про публічні закупівлі», зокрема, принципів добросовісної конкуренції серед учасників, максимальної економії та ефективності, відкритості та прозорості на всіх стадіях закупівель, недискримінації учасників, об`єктивної та неупередженої оцінки тендерних пропозицій, запобігання корупційним діям і зловживанням.

Вказана правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 25.06.2019 у справі №913/308/18.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів наголошує на тому, що загальне збільшення ціни за одиницю товару не повинно перевищувати 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

Саме такий правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладено в постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22.

Згідно з частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

В силу статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів.

Підстави недійсності правочину встановлені статтею 215 Цивільного кодексу України.

За умовами частин першої, третьої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Цивільний кодекс України імперативно не визнає оспорюваний правочин недійсним, а лише допускає можливість визнання його таким у судовому порядку, при цьому визнання такого правочину недійсним відбувається судом, по-перше, за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, а по-друге, якщо в результаті судового розгляду такого звернення буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі невідповідність волі та волевиявлення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17).

Частиною першою статті 216 Цивільного кодексу України унормовано, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

В силу частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Як зазначалося вище, 04.01.2022 за результатами проведеної процедури закупівлі між Комунальним некомерційним підприємством «РОЗДІЛЬНЯНСЬКА БАГАТОПРОФІЛЬНА ЛІКАРНЯ» Роздільнянської міської ради і Товариством з обмеженою відповідальністю «УКР ГАЗ РЕСУРС» (як переможцем торгів) був укладений договір №1 від 04.04.2022 про постачання у з січня по грудень 2022 року електричної енергії загальним обсягом 450000 кВт*год загальною вартістю 1867498 грн з ПДВ.

У комерційній пропозиції (додаток №3 до договору №1 від 04.01.2022) визначено: найменування - електрична енергія, ДК 021:2015 під кодом: 09310000-5 - Електрична енергія, за ціною 4,15 грн з ПДВ за 1 кВт*год, за обсяг електричної енергії 450000 кВт*год, загальною вартістю 1867498 грн з ПДВ.

На виконання вищенаведеного договору, відповідач протягом періоду з 04.01.2022 по 27.09.2022 щоденно постачав, а Комунальне некомерційне підприємство «РОЗДІЛЬНЯНСЬКА БАГАТОПРОФІЛЬНА ЛІКАРНЯ» Роздільнянської міської ради приймала та споживала електричну енергію. 27.09.2022 сторони договору №1 від 04.01.2022 підписали додаткову угоду №2 до нього та додаток № 1 до додаткової угоди до відповідного договору, якими обсяг електроенергії зменшено з 450000 кВт*год до 438157,054 кВт*год, а ціну за 1 кВт*год підвищено з 4,15 грн до 4,523148, яка на 8,99 % більше, ніж встановлено первинним договором.

Таким чином, відповідною додатковою угодою №2 від 27.09.2022 до договору №1 від 04.01.2022 сторони змінили ціну електричної енергії, яка вже була продана зазначеному споживачу та спожита ним. Отже, товар, поставлений відповідачем до 27.09.2022, був не тільки прийнятий Комунальним некомерційним підприємством «РОЗДІЛЬНЯНСЬКА БАГАТОПРОФІЛЬНА ЛІКАРНЯ» Роздільнянської міської ради у власність, а й спожитий останнім.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 виснувала, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається відповідно до частини третьої статті 632 Цивільного кодексу України.

В подальшому сторонами договору №1 від 04.01.2022 було підписано додаткову угоду №3 від 01.11.2022 з додатком №1, на підставі яких обсяг електроенергії зменшено з 438157,054 кВт*год до 436144,66 кВт*год, а ціну за 1 кВт*год підвищено з 4,523148 грн до 4,61868 грн, яка на 11,29% більше, ніж встановлено первинним договором.

Таким чином, внаслідок укладення вищенаведених додаткових угод №2 та №3 до договору №1 від 04.01.2022, загальне збільшення ціни за одиницю електричної енергії (за 1 кВт/год) становить 20,28% від початкової ціни товару, визначеної сторонами при укладенні договору про закупівлю.

З огляду на викладене, беручи до уваги імперативно встановлену чинним законодавством заборону на зміну ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару, а також визначену пунктом 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» неможливість збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору, Південно-західний апеляційний господарський суд вважає, що наявні правові підстави для задоволення позовних вимог про визнання недійсними додаткових угод №2 від 27.09.2022 та №3 від 01.11.2022 до договору про закупівлю електричної енергії споживачу №1 від 04.01.2022 у зв`язку з тим, що вказані правочини суперечать наведеним вище нормам Цивільного кодексу України та Закону України «Про публічні закупівлі».

Враховуючи те, що додаткові угоди №2 від 27.09.2022 та №3 від 01.11.2022 до договору про закупівлю електричної енергії споживачу №1 від 04.01.2022 є недійсними та, як наслідок, не породжують правових наслідків, правовідносини між Комунальним некомерційним підприємством «РОЗДІЛЬНЯНСЬКА БАГАТОПРОФІЛЬНА ЛІКАРНЯ» Роздільнянської міської ради і Товариством з обмеженою відповідальністю «УКР ГАЗ РЕСУРС» щодо ціни електричної енергії, поставленої за договором №1 від 04.03.2022, мали регулюватись комерційною пропозицією (додаток №3 до вказаного договору), підписаною при укладенні цього договору.

Упродовж 2022 року Комунальним некомерційним підприємством «РОЗДІЛЬНЯНСЬКА БАГАТОПРОФІЛЬНА ЛІКАРНЯ» Роздільнянської міської ради була здійснена оплата поставленої електричної енергії у сумі 1867498 грн. При цьому згідно з актами приймання-передачі до договору №1 від 04.01.2022 Комунальним некомерційним підприємством «РОЗДІЛЬНЯНСЬКА БАГАТОПРОФІЛЬНА ЛІКАРНЯ» Роздільнянської міської ради спожито електричну енергію в загальному обсязі 436144,66 кВт*год.

Факт отримання електричної енергії Комунальним некомерційним підприємством «РОЗДІЛЬНЯНСЬКА БАГАТОПРОФІЛЬНА ЛІКАРНЯ» Роздільнянської міської ради в загальному обсязі 436144,66 кВт*год та сплати за неї грошових коштів у розмірі 1867498грн не заперечується учасниками справи, зокрема скаржником у своїй апеляційній скарзі.

За таких обставин, виходячи з вартості одиниці товару (1 кВт*год), узгодженої у комерційній пропозиції (додаток №3 до договору №1 від 04.01.2022), за фактично отримані та спожиті 436144,66 кВт*год електричної енергії, Комунальне некомерційне підприємство «РОЗДІЛЬНЯНСЬКА БАГАТОПРОФІЛЬНА ЛІКАРНЯ» Роздільнянської міської ради повинно було сплатити 1809997,60 грн.

Отже, грошові кошти у розмірі 57500,40 грн (1867498,00 грн - 1809997,60 грн) є такими, що були безпідставно одержані відповідачем, підстава їх набуття відпала, а тому останній зобов`язаний їх повернути платнику, що відповідає приписам статей 216, 1212 Цивільного кодексу України, у зв`язку з чим колегія суддів погоджується з висновком Господарського суду Одеської області щодо задоволення позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР ГАЗ РЕСУРС» на користь Комунального некомерційного підприємства «РОЗДІЛЬНЯНСЬКА БАГАТОПРОФІЛЬНА ЛІКАРНЯ» Роздільнянської міської ради безпідставно сплачених бюджетних коштів у сумі 57500,40грн.

Твердження скаржника стосовно того, що сторонами не було допущено порушення пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» при укладенні додаткових угод, адже жодна з додаткових угод не збільшувала ціну за товар від 10 % і вище, не заслуговують на увагу, оскільки, як вже було вказано вище та узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22, відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Однак у даному випадку сторонами в порушення наведених законодавчих приписів, шляхом укладення додаткових угод, перевищено гранично визначений процент збільшення ціни за одиницю товару від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

Доводи апелянта про те, що згідно із статтею 44 Закону України «Про публічні закупівлі» відповідальність за порушення вимог цього Закону покладається на уповноважених осіб замовників, а не на суб`єкта господарювання, є неспроможними, адже не впливають на кваліфікацію спірних правовідносин, оскільки предметом даного спору є визнання недійсними додаткових угод до договору (з підстав їх укладення в порушення пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі») та повернення безпідставно отриманих коштів, а тому до предмету дослідження не входять обставини дотримання/порушення уповноваженими особами замовника вимог вказаного Закону.

Щодо посилання скаржника на безпідставне долучення до матеріалів справи відповіді на відзив прокурора, враховуючи його подання прокурором з порушенням строку, встановленого судом, судова колегія зазначає, що хоча відповідні доводи і знайшли своє підтвердження, однак жодним чином означене не впливає на правомірність прийнятого судом першої інстанції рішення по суті та не може бути підставою для його скасування.

Стосовно інших аргументів скаржника колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, зводяться до незгоди зі встановленими судом обставинами та до переоцінки доказів.

Висновки суду апеляційної інстанції

В силу приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків місцевого суду та не доводять їх помилковість, а тому не можуть бути підставою для скасування судового рішення, у зв`язку з чим колегія суддів відмовляє у задоволенні апеляційної скарги.

Розподіл судових витрат

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 276, 281 - 284 ГПК України,

Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР ГАЗ РЕСУРС» залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду Одеської області від 12.11.2024 у справі №916/2720/24 залишити без змін.

3.Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст.287, 288 ГПК України.

Повну постанову складено 20.02.2025.

Головуючий суддяЛ.В. Поліщук

Суддя К.В. Богатир

СуддяС.В. Таран

.

СудПівденно-західний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення18.02.2025
Оприлюднено21.02.2025
Номер документу125289325
СудочинствоГосподарське
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі купівлі-продажу, з них поставки товарів, робіт, послуг, з них енергоносіїв

Судовий реєстр по справі —916/2720/24

Ухвала від 27.03.2025

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Ємець А.А.

Ухвала від 21.03.2025

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Ємець А.А.

Постанова від 18.02.2025

Господарське

Південно-західний апеляційний господарський суд

Поліщук Л.В.

Ухвала від 16.01.2025

Господарське

Південно-західний апеляційний господарський суд

Поліщук Л.В.

Ухвала від 20.12.2024

Господарське

Південно-західний апеляційний господарський суд

Поліщук Л.В.

Рішення від 12.11.2024

Господарське

Господарський суд Одеської області

Нікітенко С.В.

Ухвала від 08.10.2024

Господарське

Господарський суд Одеської області

Нікітенко С.В.

Ухвала від 30.09.2024

Господарське

Господарський суд Одеської області

Нікітенко С.В.

Ухвала від 11.09.2024

Господарське

Господарський суд Одеської області

Нікітенко С.В.

Ухвала від 05.09.2024

Господарське

Господарський суд Одеської області

Гут С.Ф.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні