Постанова

від 22.01.2025 по справі 908/369/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.01.2025 року м.Дніпро Справа № 908/369/24

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Іванова О.Г., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Жолудєв А.В.

розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства СЕНС БАНК на рішення Господарського суду Запорізької області від 27.05.2024 (суддя Мірошниченко М.В.)

у справі № 908/369/24

за позовом Акціонерного товариства СЕНС БАНК

до відповідача-1: Приватного підприємства Рекламні технології

до відповідача-2: ОСОБА_1

про стягнення суми

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Запорізької області звернулося Акціонерне товариство СЕНС БАНК з позовом про стягнення з відповідачів: Приватного підприємства Рекламні технології та ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 12 055,06 дол. США, з яких сума заборгованості за кредитом 5 980,00 дол. США, заборгованості за відсотками 6075,06 дол. США.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 27.05.2024 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Приватного підприємства Рекламні технології на користь Акціонерного товариства СЕНС БАНК суму заборгованості за кредитом у розмірі 5980,00 доларів США (п`ять тисяч дев`ятсот вісімдесят доларів США 00 центів). Стягнуто солідарно з Приватного підприємства Рекламні технології та ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства СЕНС БАНК суму заборгованості за відсотками в розмірі 4246,49 доларів США (чотири тисячі двісті сорок шість доларів США 49 центів).

Стягнуто з Приватного підприємства Рекламні технології на користь Акціонерного товариства СЕНС БАНК витрати зі сплати судового збору в сумі 4603,61 грн. (чотири тисячі шістсот три грн. 61 коп.). Стягнута з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства СЕНС БАНК витрати зі сплати судового збору в сумі 1206,25 грн. (одна тисяча двісті шість грн. 25 коп.).

Відмовлено в задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства СЕНС БАНК суми заборгованості за кредитом у розмірі 5980,00 доларів США.

Відмовлено в задоволенні позовних вимог про стягнення солідарно з Приватного підприємства Рекламні технології та ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства СЕНС БАНК суми заборгованості за відсотками в розмірі 1528,57 доларів США.

Закрито провадження у справі в частині стягнення з відповідачів солідарно суми заборгованості за відсотками в розмірі 300,00 доларів США.

Не погодившись з вказаним рішенням Акціонерним товариством СЕНС БАНК подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 27.05.2024 у справі №908/369/24 про часткове задоволення позову Акціонерного товариства СЕНС БАНК до ПП "рекламні технології та ОСОБА_1 . Винести постанову, якою позовні вимоги у справі задовольнити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що ухвала прийнята за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи та невідповідності висновків суду обставинам справи, при неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

- Щодо відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення солідарно з Приватного підприємства Рекламні технології та ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства СЕНС БАНК суми заборгованості за відсотками в розмірі 1 528,57 доларів США: Сторони погодили можливість встановлення зміцнювальної процентної ставки. У зв`язку з несвоєчасним поверненням кредиту Банком була застосована 15 % ставка, згоду на що надав Відповідач шляхом підписання договору, тому суд помилково визначив природу нарахування відсотків за договором, та не врахував, що таке нарахування відсотків було погоджено Сторонами договору, який є дійсним та стороною договору не оскаржується. Тому висновок суду першої інстанції про правову природу відсотків після 01.07.2015 року та посилання, що відповідні відсотки, є відсотками в розумінні ст. 625 ЦК є помилковими;

- Щодо відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства СЕНС БАНК суми заборгованості за кредитом у розмірі 5980,00 доларів США: Відповідач 2 ОСОБА_1 подав до Суду відзив на позов, яким фактично були визнані позовні вимоги в повному обсязі. Суд першої інстанції ухвалу про відмову у прийнятті визнання позову Відповідачем не приймав, так само як і не встановлено матеріалами справи, що визнання позову суперечить фактичним обставинам справи та порушує права відповідача. Суд першої інстанції, вважаючи, що порука за договором є припиненою в силу положень ч. 4 ст. 559 ЦК відмовив в стягненні заборгованості за кредитом, та стягнув заборгованість за відсотками, при тому, що сам поручитель заяву про застосування строків та припинення поруки не заявляв. З огляду на це порука відповідача-2 щодо сплати зобов`язання в цілому (в тому числі й щодо повернення кредиту) не припинилася, оскільки на момент спливу трирічного строку пред`явлення вимоги до поручителя дів карантин, введений з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) з 12.03.2020 до 30.06.2023;

- Щодо посилання на неправомірність зарахування коштів на погашення кредиту та закриття провадження у справі в цій частині АТ «Сенс Банк» зауважує, що відповідні докази було подані до Суду як підтвердження визнання Відповідачем позову та підтвердження сплати заборгованості за кредитом. АТ «Сенс Банк» не уточнював позовні вимоги, не збільшував та не зменшував їх розмір, тому суд першої інстанції безпідставно закрив провадження в цій частині у зв`язку з відсутністю спору. Окрім того Судом не враховано положення пункту 2.12 Договору кредиту, відповідно до якого вбачається, що кредитор має право змінювати визначену черговість погашення заборгованості в односторонньому порядку. Відтак Позивач здійснив зарахування сплачених під час судового розгляду коштів, в порядку визначеному договором, та суд першої інстанції не позбавлений був можливості встановити та перевірити дійсний розмір заборгованості, навіть незважаючи на те, що Відповідач вказані обставини не оспорював.

Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.

Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.

Відповідачі своїм правом на подання відзиву не скористалися.

За приписами ч. 3 ст. 263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судове засідання 22.01.2025 учасники справи, будучи повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, уповноважених представників не направили, про причини неявки суд не проінформували.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Так, апеляційне провадження здійснюється на підставі поданої АТ «Сенс Банк» апеляційної скарги, в межах її доводів та вимог, що відповідає приписам ч. 1 ст. 269 ГПК України.

Жодних доповнень до апеляційної скарги протягом визначеного ГПК України процесуального строку не подавалося.

Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, з огляду на те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги необхідність дотримання розумних строків провадження, зважаючи на обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без представників сторін.

Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.

Розгляд справи здійснювався судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч. 3 ст. 222 ГПК України без фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу.

Апеляційний господарський суд, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 04.07.2013 Публічним акціонерним товариством «Банк Кіпру» (кредитор) та Приватним підприємством Рекламні технології (відповідач-1, позичальник) було укладено договір про відкриття відновлювальної кредитної лінії №44-144/2013 (далі «договір»).

Відповідно до п. 1.1 договору кредитор на умовах та відповідно до положень цього договору надає позичальнику грошові кошти (кредит/транші) в межах відкритої відновлювальної кредитної лінії, що не може перевищувати 18 000 доларів США 00 центів (надалі кредит або кредитна лінія) на строк до 01.07.2016 (включно) з сплатою змінної процентної ставки за користування кредитом (надалі «проценти»), розрахованою згідно з п. 1.1.1 цього договору.

Відповідно до п. 1.1.1 договору проценти за користування кредитом нараховуються за процентною ставкою, яка складається з:

LIBOR (lm) + 11,5% процентів річних за строковою заборгованістю;

LIBOR (lm) + 14,5% річних у разі порушення строків повернення кредиту (в тому числі частково) сплати нарахованих процентів, інших платежів, що передбачені цим договором, а також порушення умов п. 5.1.3 та/або 5.1.6 та/або 5.1.9 та/або 5.1.14 цього договору.

При цьому сторони усвідомлюють та підтверджують, що таке збільшення розміру процентної ставки не є зміною умов цього договору та/або зміною процентної ставки за цим договором, що здійснюється кредитором в односторонньому порядку, і відповідно внесення змін до цього договору не потребується. У разі усунення позичальником вищезазначених порушень процентна ставка за користування кредитом встановлюється в розмірі, що діяв до моменту порушення позичальником зобов`язань, визначених цим договором.

Пунктом 1.1.3 договору встановлено, що кінцевим терміном повернення заборгованості за цим договором, у тому числі заборгованості за кредитом (надалі «кінцевий термін повернення заборгованості») є 01 липня 2016 року.

Згідно з п. 1.1.3.1 договору кінцевим терміном повернення заборгованості вважатиметься також 30-й день з дня направлення кредитором позичальнику листа-повідомлення (вимоги) відповідно до будь-якого з пунктів 4.2.3.2, 4.2.5, 5.1.1.1,5.1.11 цього договору.

Відповідно до п. 2.5 кредитного договору для цілей нарахування процентів та/або неустойки приймається рік, рівний 365/366 календарним дням, в місяці враховується фактична кількість календарних днів, при цьому враховується день отримання кредиту та не враховується день його повернення позичальником кредитору.

За умовами п. 2.6 договору нарахування процентів за кредитом здійснюється у валюті кредиту впродовж усього строку користування кредитом до повного повернення заборгованості за кредитом, щомісячно, 21 числа кожного місяця за період з 21 числа минулого місяця по 20 число поточного місяця, на фактичні залишки заборгованості за кредитом за фактичний час користування кредитом.

Згідно з 2.9.2 кредитного договору нараховані проценти позичальник сплачує щомісячно в період з 22 по 27 число кожного місяця шляхом безготівкового перерахування коштів на рахунок для сплати процентів відповідно до п. 2.4 договору. За останній місяць користування кредитом (кредитними коштами) сплата нарахованих процентів здійснюється позичальником не пізніше дня повного повернення всієї суми кредиту.

Відповідно до п. 2.7 кредитного договору у разі прострочення повернення заборгованості за кредитом проценти нараховуються також на суму простроченої заборгованості за кредитом за весь період прострочення до моменту її повного погашення.

Згідно з п. 2.8 кредитного договору позичальник повертає кредит та сплачує проценти за його користування у валюті кредиту.

За умовами п. 2.9.1 кредитного договору повернення кредиту (основної позичкової заборгованості) здійснюється позичальником відповідно до графіка зниження ліміту кредитної лінії, що міститься в додатку №1 до цього договору (надалі графік) з повним поверненням заборгованості за кредитом до кінцевого терміну повернення заборгованості (включно), а у випадку, якщо такий графік не був складений в кінцевий термін повернення заборгованості.

Пунктом 6.1 договору встановлено, що договір набуває чинності з дати його укладання та діє до часу повного погашення позичальником заборгованості за цим договором.

Додатком 1 до договору є графік зниження ліміту кредитування, згідно з яким погоджено ліміти кредитування на період з 27.07.2013 по 01.07.2016, які мають щомісячно зменшуватися на суму 500 доларів США.

Додатком 2 до договору є заява відповідача-1 від 26.06.2013 на видачу кредитного траншу.

Додатковою угодою від 24.12.2024 до договору сторони погодили, що банк за період з 28.11.2014 по 02.12.2014 (включно) не здійснює нарахування підвищеної процентної ставки.

22.01.2015 позичальник уклав до договору додаткову угоду №1 з Публічним акціонерним товариством «АЛЬФА-БАНК» як кредитором на підставі договору факторингу №1 від 21.07.2014, укладеного ним із ПАТ «НЕОС БАНК», який є правонаступником прав та обов`язків ПАТ «Банк Кіпру».

У п. 1.1.1 договору в новій редакції погоджено, що в період з дати укладення цього договору по 20 березня 2015 року (включно) розмір процентів за користування кредитом становив значення, що викладені в додатку №3 до цього договору.

Починаючи з 21 березня 2015 року проценти за користування кредитом нараховуються за змінною процентною ставкою, порядок визначення яких наведено у цьому договорі. Змінна процентна ставка складатиме суму розміру базової ставки на день фіксингу та маржі, що становить 11,50% річних для строкової заборгованості або 14,5% річних у разі порушення строків повернення кредиту (в тому числі частково), сплати нарахованих процентів, інших платежів, що передбачені цим договором, а також за порушення умов п. 5.1.3 та/або 5.1.6 та/або 5.1.9 та/або 5.1.14 цього договору.

В додатку №3 до договору в новій редакції сторони погодили розмір змінної величини lm LIBOR у зазначеному періоді (відсотки річних), розмір фіксованої величини (маржі) (відсотків річних) та фактичний розмір процентної ставки за період з 04.07.2013 по 27.02.2015.

Також сторонами викладено в новій редакції додаток №1 до договору - графік зниження ліміту кредитування, згідно з яким погоджено ліміти кредитування на період з 27.07.2013 по 01.07.2016.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за договором про відкриття відновлювальної кредитної лінії №44-144/2013 від 04.07.2013 Публічним акціонерним товариством «БАНК КІПРУ» укладено договір поруки №44-144/2013-П1 (далі «договір поруки») з ОСОБА_1 (поручитель, відповідач-2).

За умовами п. 1.1 договору поруки поручитель зобов`язується перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за порушення позичальником зобов`язань, що випливають з договору №44-144/2013 про відкриття відновлювальної кредитної лінії від 04.07.2013, укладеного між кредитором та позичальником (з урахуванням усіх змін, доповнень, нових редакцій, додаткових угод, договорів про внесення змін, тощо, що внесені/укладені до нього або можуть бути внесені/укладені в подальшому (далі Зміни)) (далі кредитний договір).

Згідно з п. 4.1.2 договору поруки поручитель зобов`язаний у разі невиконання позичальником та/або поручителем будь-якого з забезпечених порукою зобов`язань, відповідати перед кредитором разом з позичальником як солідарні боржники всім своїм майном, на яке згідно з чинним законодавством України, може бути звернено стягнення.

22.02.2015 поручитель уклав додаткову угоду №1 до договору поруки з Публічним акціонерним товариством «АЛЬФА-БАНК» як кредитором на підставі договору факторингу №1 від 21.07.2014, укладеного ним із ПАТ «НЕОС БАНК», який є правонаступником прав та обов`язків ПАТ «Банк Кіпру». Укладенням цієї додаткової угоди поручитель підтвердив свою згоду щодо розміру процентної ставки за кредитним договором та погодився з графіком зниження кредитного ліміту.

Відповідно до протоколу №2/2022 позачергових загальних зборів акціонерів Акціонерного товариства «Альфа-Банк» змінено найменування банку з Акціонерного товариства «АЛЬФАБАНК» на Акціонерне товариство «СЕНС-БАНК» (позивач у справі), викладено в новій редакції статут.

Оскільки за розрахунком позивача станом на 30.11.2023 сума заборгованості за кредитним договором становила 12055,06 доларів США (за кредитом 5 980,00 доларів США, за відсотками 6 075,06 доларів США), позивач звернувся до відповідачів з вимогою вих. №1/05 від 05.12.2023 про усунення порушень. Вимогу надіслано відповідачам поштою 06.12.2023.

Оскільки заборгованість не була сплачена відповідачами, позивач звернувся до господарського суду з позовом у даній справі про стягнення з відповідачів солідарно заборгованості в розмірі 12 055,06 дол. США, з яких сума заборгованості за кредитом складає 5 980,00 дол. США, заборгованості за відсотками 6 075,06 дол. США.

За результатом розгляду справи суд першої інстанції визнав обґрунтованою позовну вимогу про стягнення з відповідача-1 заборгованості за кредитом у сумі 5 980,00 доларів США. Натомість у задоволенні позовної вимоги про стягнення заборгованості за кредитом у сумі 5 980,00 доларів США з відповідача-2 (поручителя) відмовив на підставі ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України. Також, господарський суд задовольнив позовну вимогу про стягнення солідарно з відповідачів заборгованості зі сплати відсотків у сумі 4 246,49 доларів США.

Водночас, суд першої інстанції дійшов висновку, що проценти, які нараховані за порушення виконання зобов`язань за підвищеною ставкою, починаючи з 24.02.2022 по 21.11.2023, в загальному розмірі 1 528,57 доларів США, пред`явлені позивачем до стягнення безпідставно. У зв`язку з цим суд відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення солідарно з відповідачів суми заборгованості за відсотками в розмірі 1528,57 доларів США. Крім того, господарський суд виснував, що в частині стягнення відсотків на суму 300,00 доларів США предмет спору відсутній, у зв`язку з чим закрив провадження у справі в частині стягнення з відповідачів солідарно суми заборгованості за відсотками в розмірі 300,00 доларів США.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

До Господарського суду Запорізької області звернулося Акціонерне товариство СЕНС БАНК з позовом про стягнення з відповідачів: Приватного підприємства Рекламні технології та ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 12 055,06 дол. США, з яких сума заборгованості за кредитом 5 980,00 дол. США, заборгованості за відсотками 6075,06 дол. США.

Позов обґрунтовано порушенням відповідачем-1 як позичальником та відповідачем-2 як його поручителем зобов`язань зі сплати заборгованості за кредитним договором №44-144/2013 від 04.07.2013, укладеним відповідачем-1 із Публічним акціонерним товариством БАНК КІПРУ. Позовні вимоги до відповідача-2 ґрунтуються також на договорі поруки №44-144/2013-П від 04.07.2013, укладеним відповідачем-2 із Публічним акціонерним товариством БАНК КІПРУ. Позивач вказує, що набув право вимоги за кредитним договором №44-144/2013 від 04.07.2013 на підставі договору факторингу від 21.07.2014, укладеного позивачем із Публічним акціонерним товариством НЕОС БАНК як правонаступником усіх прав та обов`язків Публічного акціонерного товариства БАНК КІПРУ.

Позов заявлено на підставі ст. 193 Господарського кодексу України, ст. ст. 526, 553, 554, 1049, 1050, 1054 Цивільного кодексу України.

29.04.2024 від відповідачів надійшов відзив. У відзиві відповідачі повідомляють про те, що вони визнають позовні вимоги та додають докази часткової сплати боргу, а саме: платіжні інструкції №66348549 від 19.04.2024 на 50 дол. США; №66346165 від 19.04.2024 на 200 дол. США; №81422374 від 26.04.2024 на 50 дол. США.

Так, спірні правовідносини є господарськими та врегульовані кредитним договором.

Згідно зі ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 «Позика» глави 71 (ст.1046 1053) цього Кодексу, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

У відповідності до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Статтею 1048 ЦК України врегульовано, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У статті 1050 ЦК України визначені наслідки порушення договору позичальником та встановлено що в разі, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.... (ч.1). Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (ч.2).

За ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

В силу норми ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (ч.1). Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч.2).

Відповідно до ч. 1 ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами ч. ч. 1, 2 ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Судом встановлено, що на підтвердження факту надання відповідачу кредиту позивач надав виписки по особовим рахункам відповідача-1 за період з 27.02.2015 по 30.11.2023, згідно з якими сума наданого відповідачу-1 кредиту складає 10 000,00 доларів США. В період з 11.03.2015 по 02.03.2017 в рахунок погашення тіла кредиту сплачено позичальником 4 020,00 доларів США.

За користування кредитом позивачем нараховано проценти за період з 27.02.2015 по 21.11.2023 в загальній сумі 8 386,32 доларів США. За період з 11.03.2015 по 02.03.2017 позичальником сплачено відсотки на суму 2 311,26 доларів США.

При цьому з розрахунку заборгованості вбачається, що позивачем застосовано з 01.07.2015 збільшену процентну ставку в розмірі 14,5%, а з 21.08.2016 в розмірі 15,0%, які передбачені умовами договору за порушення виконання зобов`язань.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що такі нарахування за своєю правовою природою є процентами за користування чужими грошовими коштами відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, а не процентами за користування позикою згідно з ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України, які можуть нараховуватися тільки за період правомірного користування кредитом.

Натомість апелянт зазначає, що «сторони погодили можливість встановлення зміцнювальної процентної ставки. У зв`язку з несвоєчасним поверненням кредиту Банком була застосована 15 % ставка, згоду на що надав Відповідач шляхом підписання договору, тому суд помилково визначив природу нарахування відсотків за договором, та не врахував, що таке нарахування відсотків було погоджено Сторонами договору, який є дійсним та стороною договору не оскаржується. Тому висновок суду першої інстанції про правову природу відсотків після 01.07.2015 року та посилання, що відповідні відсотки, є відсотками в розумінні ст. 625 ЦК є помилковими».

Колегія суддів не погоджується з такими твердженнями та вважає висновки господарського суду в цій частині правильними виходячи з наступного.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору

Відтак, закінчення строку договору, належно виконаного лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору.

Водночас, з закінченням строку дії договору припиняється дія його умов.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти припиняється після визначеного договором строку кредитування.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18) виснувала, що відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (пункти 90, 91 постанови).

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, які сформульовані у постанові від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

В свою чергу, Верховний Суд у постанові від 15.06.2023 у справі № 908/2187/21 зазначив наступне:

« 46. Вирішуючи поставлене питання, колегія суддів Верховного Суду звертається до висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16, до оприлюднення якої було зупинено касаційне провадження у цій справі.

47. Так, Велика Палата Верховного Суду дійшла наступних висновків.

48. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

49. Тобто позичальник (1) отримує від банку грошові кошти, власником яких він не був, та (2) отримує можливість певний час правомірно не повертати надані грошові кошти. Натомість у позичальника виникає зобов`язання (1) повернути грошові кошти у встановлений строк та (2) сплатити визначені договором проценти за користування кредитом.

50. Отже, позичальник отримує "чужі" грошові кошти в борг, який зобов`язується повернути в майбутньому.

51. Поняття "користування кредитом" є окремим випадком "користування чужими коштами". Термін "користування чужими коштами" Велика Палата Верховного Суду розтлумачила в постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (пункти 34, 35, 37 відповідно).

52. Термін "користування чужими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

53. Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.

54. Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

55. Велика Палата Верховного Суду наголосила, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за "користування кредитом" (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

56. Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.

57. Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно "користуватися кредитом", натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за "користування кредитом") за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

58. Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

59. Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

60. Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04.02.2020 у справі №912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від таких висновків немає.

61. Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за "користування кредитом", сплив строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов`язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов`язання.

62. Щодо нарахування процентів на підставі статті 625 ЦК України Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 дійшла наступних висновків.

63. Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.

64. Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28)).

65. На період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

66. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (пункт 8.35).

67. Також Велика Палата Верховного Суду зауважила, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (пункт 8.22)).

68. При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за "користування кредитом" (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за "користування кредитом", до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

69. Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Вказаний висновок сформульований в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункт 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19).

70. Водночас, Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на сталості підходу до вирішення питання щодо нарахування процентів за "користування кредитом", сформульованого у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та підтвердженого у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16».

У розглядуваних спірних правовідносинах зобов`язання за договором про відкриття відновлювальної кредитної лінії №44-144/2013 від 04.07.2013, згідно графіка зниження ліміту кредитної лінії, що міститься в додатку №1 до цього договору, щодо повернення заборгованості мало бути виконано остаточно по дату - 01.07.2016 (включно).

Між тим, слід зазначити, що особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.

Приписи частин другої та третьої статті 6 і статті 627 Цивільного кодексу України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором, зокрема ситуації, коли сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд і коли вони не вправі цього робити.

Указані висновки викладені в пунктах 22, 23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17.

У частині третій статті 6 Цивільного кодексу України зазначено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Тобто частина третя статті 6 Цивільного кодексу України не допускає встановлення договором умов, які не відповідають закону.

У статті 627 Цивільного кодексу України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, ця стаття також не допускає свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.

Тому сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх.

Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, і цей розмір може зменшити суд.

Тобто твердження заявника про те, що проценти за "користування кредитом" нараховуються не лише в межах строку кредитування, а й після спливу такого строку, тобто до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів, свідчать про помилкове розуміння заявником правової природи процентів, які сплачуються позичальником у випадку прострочення грошового зобов`язання. Проценти, які можуть бути нараховані поза межами строку кредитування (чи після вимоги про дострокове погашення кредиту), є мірою цивільно-правової відповідальності та сплачуються відповідно до положень статті 625 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за "користування кредитом", так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування.

Несправедливість цього підходу стає особливо очевидною у випадках, коли ринковий розмір процентів за "користування кредитом" за час після укладення кредитного договору істотно знизився. У таких випадках кредитор стає навіть більше зацікавлений у невиконанні договору, ніж у задоволенні своїх вимог. За такого підходу кредитор може продовжувати нарахування процентів за "користування кредитом" (який при цьому навіть не надавався на новий строк) у розмірі, якого вже не існує на ринку. Цим самим створюються штучні передумови для банкрутства підприємств та збільшення кількості фізичних осіб, які не мають надії повернутися до нормального життя інакше, як через банкрутство, що негативно відбивається на економіці та підвищує соціальну напруженість.

Такий підхід вочевидь не відповідає балансу інтересів сторін кредитного договору та призводить до того, що кредитор не використовує ефективні способи захисту своїх прав (звернення стягнення на заставне майно боржника, стягнення боргу з поручителя тощо) одразу після порушення боржником умов договору.

У цивільних та господарських відносинах, які регулює глава 71 Цивільного кодексу України, важливо дотримати баланс інтересів позичальника та позикодавця в межах кредитних відносин, так само як і банку та вкладника у межах відносин за договором банківського вкладу.

Принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори. Отже, сторони повинні сумлінно та добросовісно співпрацювати з метою належного виконання укладеного договору. Кредитор у зобов`язанні має створити умови для виконання боржником свого обов`язку, для чого вчиняє не тільки дії, визначені договором, актами цивільного законодавства, але й ті, які випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту.

Для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Встановивши, що умова договору передбачає нарахування процентів як міри відповідальності після закінчення строку кредитування, тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання, слід застосовувати як статтю 625 Цивільного кодексу України, так і інше законодавство, яке регулює наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

З огляду на умови кредитного договору нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів. У разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за "користування кредитом" (стаття 1048 Цивільного кодексу України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 Цивільного кодекс України) у розмірі, визначеному законом або договором.

Крім того, рішенням Конституційного Суду України від 22.06.2022 у справі №3-188/2020(455/20), зазначено, що приписи частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, першого речення частини першої статті 1050 Цивільного кодексу України та частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України регулюють різні за змістом правовідносини, які не є взаємовиключними, адже за загальним правилом (частина перша статті 622 цього Кодексу), якщо інше не встановлено в договорі або законі, застосування заходів цивільної відповідальності не звільняє боржника від виконання зобов`язань за договором у натурі.

Таке обґрунтування Рішення Конституційного Суду України збігається з висновками Великої Палати Верховного Суду. Саме тому, що приписи частини другої статті 625 та частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України регулюють різні за змістом відносини, які не є взаємовиключними, кредитор після прострочення повернення кредиту може вимагати як сплати процентів за прострочення виконання грошового зобов`язання (які нараховуються за статтею 625 Цивільного кодексу України як наслідок неправомірної поведінки боржника), так і сплати кредиту та процентів за наданий кредит, нарахованих до настання строку повернення кредиту (які нараховуються за статтею 1048 Цивільного кодексу України як наслідок правомірної поведінки сторін).

За таких умов, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується суд апеляційної інстанції, що нараховані за порушення виконання зобов`язань проценти за своєю правовою природою є процентами відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України саме внаслідок неправомірної поведінки боржника щодо користування чужими грошовими коштами поза межами строку кредитування.

При цьому відповідно до п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Враховуючи викладене, проценти, які нараховані за порушення виконання зобов`язань за підвищеною ставкою, починаючи з 24.02.2022 по 21.11.2023, в загальному розмірі 1 528,57 доларів США, пред`явлені позивачем до стягнення безпідставно.

Таким чином, судом правомірно відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення солідарно з відповідачів суми заборгованості за відсотками в розмірі 1 528,57 доларів США і доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують.

Судом також встановлено, що після звернення позивача до суду з позовом відповідач-2 сплатив в рахунок погашення заборгованості 19.04.2024 суму 50,00 доларів США, 19.04.2024 суму 200,00 доларів США та 26.04.2024 суму 50,00 доларів США, тобто усього 300,00 доларів США, що підтверджується платіжними інструкціями в іноземній валюті або банківських металах (кредитовий переказ) №66348549 від 19.04.2024, №66346165 від 19.04.2024, №81422374 від 26.04.2024.

Згідно з поясненнями представника позивача зазначені оплати зараховані в погашення тіла кредиту.

Натомість господарський суд зарахував зазначені оплати в рахунок сплати відсотків, з огляду на те, що Позивач не надав суду доказів прийняття кредитором рішення про зміну черговості зарахування платежів, а тому належить застосувати погоджену сторонами в п. 2.12 кредитного договору черговість погашення заборгованості за цим договором, а саме: зарахувати сплачені відповідачем кошти в сумі 300,00 доларів США в рахунок оплати відсотків за кредитом.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком та вважає його помилковим, зробленим без урахування обставин, що мають значення для справи.

Статтею 534 Цивільного кодексу України встановлено, що в разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом:

1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання;

2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка;

3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

У п. 6.3 договору поруки сторони погодили, що погашення забезпечених порукою зобов`язань за цим договором здійснюється в порядку черговості, передбаченому кредитним договором.

У п. 2.12 кредитного договору сторони встановили наступну черговість погашення заборгованості за цим договором:

- витрати кредитора, пов`язані з пред`явленням вимоги та отриманням виконання за цим договором, в тому числі в порядку примусового стягнення;

- можлива неустойка (пеня, штрафи);

- комісії;

- прострочені проценти;

- прострочена заборгованість за кредитом (основною позичковою заборгованістю);

- нараховані (поточні/непрострочені) проценти;

- поточна (непрострочена заборгованість) за кредитом (основною позичковою заборгованістю);

- інша заборгованість позичальника за цим договором.

При цьому сторони погоджуються, що кредитор має право змінювати вищезазначену черговість погашення заборгованості в односторонньому порядку.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідачами визнаються позовні вимоги, про що свідчить зміст їх відзивів, а також суду надано докази на підтвердження сплати заборгованості за кредитом, а саме: 19.04.2024 суму 50,00 доларів США, 19.04.2024 суму 200,00 доларів США та 26.04.2024 суму 50,00 доларів США, тобто усього 300,00 доларів США, що підтверджується платіжними інструкціями в іноземній валюті або банківських металах (кредитовий переказ) №66348549 від 19.04.2024, №66346165 від 19.04.2024, №81422374 від 26.04.2024.

При цьому АТ «Сенс Банк» не уточнював позовні вимоги, не збільшував та не зменшував їх розмір.

Відповідно Позивач правомірно здійснив зарахування сплачених під час судового розгляду коштів, в порядку визначеному договором (п. 2.12), на власний розсуд саме як погашення заборгованості по тілу кредиту.

Відтак, суд першої інстанції безпідставно закрив провадження в частині стягнення відсотків на суму 300,00 доларів США у зв`язку з відсутністю спору.

З огляду на викладене, є помилковими й висновки суду про припинення поруки відповідача-2 щодо сплати заборгованості за кредитом у сумі 5 980,00 доларів США.

Так, згідно з ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку поруки, встановленого договором поруки. Якщо такий строк не встановлено, порука припиняється у разі виконання основного зобов`язання у повному обсязі або якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов`язання не пред`явить позову до поручителя. Якщо строк (термін) виконання основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня укладення договору поруки не пред`явить позову до поручителя. Для зобов`язань, виконання яких здійснюється частинами, строк поруки обчислюється окремо за кожною частиною зобов`язання, починаючи з дня закінчення строку або настання терміну виконання відповідної частини такого зобов`язання.

Судом встановлено, що в позовній заяві наведено посилання на умову п.4.1 договору поруки, згідно з якою сторони взаємно домовились, що порука за цим договором припиняється через 15 (п`ятнадцять) років після укладення цього договору. У випадку виконання позичальником та/або поручителем всіх зобов`язань за кредитним договором цей договір припиняє свою дію.

Разом із цим, у редакції договору поруки, яка міститься в матеріалах справи, такі умови відсутні.

Пунктом 7.2 договору поруки встановлено, що цей договір діє до настання однієї з наступних обставин, зокрема якщо кредитор впродовж трьох років з дня настання терміну виконання зобов`язань за кредитним договором не пред`явить вимоги до поручителя (п. 7.2.3 договору поруки).

Пунктом 1.1.3 договору встановлено, що кінцевим терміном повернення заборгованості за цим договором, у тому числі заборгованості за кредитом (надалі «кінцевий термін повернення заборгованості») є 01 липня 2016 року.

Як вбачається з виписок банку по рахунку позичальника, останній черговий платіж за кредитом в сумі 664,00 доларів США віднесено на прострочення 04.07.2016.

Згідно з п. 4.1.1 договору поруки поручитель зобов`язаний в семиденний строк з дня отримання письмової вимоги кредитора виконати забезпечені порукою зобов`язання шляхом перерахування заборгованості за забезпеченими порукою зобов`язанням, у тому числі суми основної (позичкової) заборгованості за кредитом, процентів, комісій, неустойки (пені, штрафів) та інших платежів, а також витрат кредитора, пов`язаних з пред`явленням вимог і отриманням виконання за кредитним договором та збитків кредитора, завданих порушенням позичальником своїх обов`язків за кредитним договором, на рахунки, вказані у вимозі кредитора.

У питанні дослідження чинності поруки колегія суддів вважає за необхідне акцентувати увагу на висновках Верховного Суду, викладених у постанові від 31.05.2023 у справі №426/5533/17, де судом касаційної інстанції вирішувалася правова проблема припинення поруки у кредитному зобов`язанні.

Зокрема, Верховний Суд зазначив, що: «У справі, що переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували положення частини четвертої статті 559 ЦК України і не перевірили, чи не припинила дію порука відповідачів за правилами цієї правової норми, адже ця обставина є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог кредитора про стягнення з поручителів заборгованості за основним договором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі №408/8040/12 (провадження № 14-145цс18) зроблено висновки про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 червня 2019 року у справі №523/3082/14-ц (провадження № 14-243цс19), на яку посилається заявник у касаційній скарзі, зазначила, що у разі пред`явлення вимоги до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання, порука припиняється в частині відповідних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку. Водночас правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов`язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов`язань.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі №523/8249/14-ц (провадження № 14-70цс19) зроблено висновки про те, що за змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука за кожним із зобов`язань, визначених періодичними платежами, припиняється після шести місяців з моменту спливу строку погашення кожного чергового платежу. Пред`явлення кредитором вимоги до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку виконання частини основного зобов`язання, визначеної періодичним платежем, є підставою для відмови у задоволенні такої вимоги у зв`язку з припиненням поруки за відповідною частиною основного зобов`язання».

Натомість апеляційний суд враховує, що згідно з п. 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

А сплативши частково заборгованість по тілу кредиту Відповідач-2 фактично вчинив дії, якими перервав перебіг позовної давності щодо вимог із сплати заборгованості за кредитом, що помилково залишено поза увагою господарського суду, як і те, що Відповідачем-2 у поданому відзиві визнавався позов в повному обсязі.

Суду також належало зважати на відсутність у матеріалах справи поданої поручителем заяви про застосування наслідків спливу строків позовної давності, без якої у суду були відсутні підстави вирішувати питання припинення поруки та відповідно відмови у задоволенні позовних вимог до Відповідача-2.

Таким чином, оскільки інших оплат за договором, окрім згаданих 300 дол. США, не здійснювалось, а суду не представлено доказів сплати кредиту в сумі 5680,00 доларів США, то залишок несплаченого кредиту складає 5 680,00 доларів США.

Відповідно позовні вимоги про стягнення з відповідачів заборгованості за кредитом у сумі 5680,00 доларів США є обґрунтованими та такими, що належало задовольнити судом першої інстанції. Натомість в частині стягнення з відповідачів солідарно суми заборгованості за кредитом в розмірі 300,00 доларів США провадження у справі належало закрити за відсутністю предмету спору.

Судом також враховується, що Відповідачі не надавали власного контррозрахунку заборгованості з обґрунтуванням його правильності та повноти на спростування розрахунку, наданого банком.

З урахуванням всього вищевикладеного, з Відповідачів на користь позивача також підлягає й стягненню солідарно заборгованість зі сплати відсотків у сумі 4 246,49 доларів США, яка після перевірки визнана судом обґрунтованою.

Таким чином, доводи апелянта частково знайшли своє підтвердження в ході апеляційного перегляду.

Як передбачено п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Згідно ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За приписами ч. 2 цієї статті неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч. 4 ст. 277 ГПК України).

При цьому ч. 14 ст. 129 ГПК України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У своїй апеляційній скарзі АТ «Сенс Банк» просить суд оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким позовні вимог задовольнити в повному обсязі.

З огляду на межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, визначені положеннями ст. 269 ГПК України, та враховуючи все вищевикладене, апеляційну скаргу належить задовольнити частково: рішення Господарського суду Запорізької області від 27.05.2024 у справі № 908/369/24 змінити, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

«Позов задовольнити частково.

Закрити провадження у справі в частині стягнення з відповідачів солідарно суми заборгованості за кредитом в розмірі 300,00 (триста) доларів США.

Стягнути солідарно з Приватного підприємства Рекламні технології (69057, м.Запоріжжя, вул. Незалежної України, буд. 86-А, ідентифікаційний код 69057) та ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) суму заборгованості за кредитом у розмірі 5 680,00 доларів США (п`ять тисяч шістсот вісімдесят доларів США 00 центів).

Стягнути солідарно з Приватного підприємства Рекламні технології (69057, м.Запоріжжя, вул. Незалежної України, буд. 86-А, ідентифікаційний код 69057) та ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства СЕНС БАНК (03150, м.Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 100, ідентифікаційний код 23494714) суму заборгованості за відсотками в розмірі 4 546,49 доларів США (чотири тисячі п`ятсот сорок шість доларів США 49 центів).

Стягнути з Приватного підприємства Рекламні технології (69057, м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, буд. 86-А, ідентифікаційний код 69057) на користь Акціонерного товариства СЕНС БАНК (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 100, ідентифікаційний код 23494714) витрати зі сплати судового збору в сумі 2 904,93 грн (дві тисячі дев`ятсот чотири грн 93 коп.).

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства СЕНС БАНК (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 100, ідентифікаційний код 23494714) витрати зі сплати судового збору в сумі 2 904,93 грн (дві тисячі дев`ятсот чотири грн 93 коп.).

Відмовити в задоволенні позовних вимог про стягнення солідарно з Приватного підприємства Рекламні технології та ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства СЕНС БАНК суми заборгованості за відсотками в розмірі 1 528,57 доларів США».

Як визначено ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на результат апеляційного перегляду оскаржуваного рішення, на підставі приписів ст. 129 ГПК України з відповідачів на користь позивача належить стягнути також судовий збір за подання апеляційної скарги пропорційно задоволеним вимогам.

Судовий збір у сумі 170,44 грн. в частині вимог, за якими провадження у справі закрито, може бути повернений позивачу ухвалою суду в разі його звернення з відповідним клопотанням на підставі п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 123, 129, 236, 269, 275, 277, 282 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства СЕНС БАНК на рішення Господарського суду Запорізької області від 27.05.2024 у справі № 908/369/24 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 27.05.2024 у справі № 908/369/24 змінити, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

«Позов задовольнити частково.

Закрити провадження у справі в частині стягнення з відповідачів солідарно суми заборгованості за кредитом в розмірі 300,00 (триста) доларів США.

Стягнути солідарно з Приватного підприємства Рекламні технології (69057, м.Запоріжжя, вул. Незалежної України, буд. 86-А, ідентифікаційний код 69057) та ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) суму заборгованості за кредитом у розмірі 5 680,00 доларів США (п`ять тисяч шістсот вісімдесят доларів США 00 центів).

Стягнути солідарно з Приватного підприємства Рекламні технології (69057, м.Запоріжжя, вул. Незалежної України, буд. 86-А, ідентифікаційний код 69057) та ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства СЕНС БАНК (03150, м.Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 100, ідентифікаційний код 23494714) суму заборгованості за відсотками в розмірі 4 546,49 доларів США (чотири тисячі п`ятсот сорок шість доларів США 49 центів).

Стягнути з Приватного підприємства Рекламні технології (69057, м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, буд. 86-А, ідентифікаційний код 69057) на користь Акціонерного товариства СЕНС БАНК (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 100, ідентифікаційний код 23494714) витрати зі сплати судового збору в сумі 2 904,93 грн (дві тисячі дев`ятсот чотири грн 93 коп.).

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства СЕНС БАНК (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 100, ідентифікаційний код 23494714) витрати зі сплати судового збору в сумі 2 904,93 грн (дві тисячі дев`ятсот чотири грн 93 коп.).

Відмовити в задоволенні позовних вимог про стягнення солідарно з Приватного підприємства Рекламні технології та ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства СЕНС БАНК суми заборгованості за відсотками в розмірі 1 528,57 доларів США».

Стягнути з Приватного підприємства Рекламні технології (69057, м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, буд. 86-А, ідентифікаційний код 69057) на користь Акціонерного товариства СЕНС БАНК (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 100, ідентифікаційний код 23494714) витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 4 357,40 грн (чотири тисячі триста п`ятдесят сім грн 40 коп.), про що видати наказ.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства СЕНС БАНК (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 100, ідентифікаційний код 23494714) витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 4 357,40 грн (чотири тисячі триста п`ятдесят сім грн 40 коп.), про що видати наказ.

Видачу наказів на виконання постанови доручити Господарському суду Запорізької області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 20.02.2025

Головуючий суддяВ.Ф. Мороз

Суддя О.Г. Іванов

Суддя А.Є. Чередко