Рішення

від 20.02.2025 по справі 909/1220/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20.02.2025 м. Івано-ФранківськСправа № 909/1220/24

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Горпинюка І. Є., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін справу № 909/1220/24 за позовом Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Баранівське лісомисливське господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурс Контакт" про стягнення 259 322,25 грн.

Суть спору.

Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" в особі філії "Баранівське лісомисливське господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурс Контакт" про стягнення 259 322,25 грн, з яких: 124 041,39 грн - основний борг, 101 586,91 грн - пеня, 8115,73 грн - три проценти річних, 25 578,22 грн - інфляційні втрати.

Стислий виклад позиції позивача.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу товарів № 1685/060922 від 06.09.2022 в частині оплати поставленого товару.

За порушення строків виконання грошового зобов`язання, позивач нарахував пеню, три проценти річних та інфляційні втрати.

Стислий виклад заперечень відповідача.

Відповідач відзиву на позов не подав, проти позову не заперечив, доказів погашення заборгованості не надав.

Згідно з ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ч. 9 ст. 165 ГПК України, ч. 2 ст. 178 ГПК України, суд вирішує спір за наявними матеріалами справи.

Процесуальні дії у справі, вирішення заяв та клопотань.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Господарського суду Івано-Франківської області від 19.12.2024 для розгляду справи № 909/1220/24 визначено суддю Горпинюка І. Є.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 23.12.2024 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі № 909/1220/24; ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами; встановив учасникам справи строки на подання суду відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив, заперечення, а також обґрунтованого клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін у разі наявності заперечень проти розгляду справи без повідомлення (виклику) сторін.

При перевірці матеріалів позовної заяви, судом встановлено, що до позовної заяви не додано документів, які підтверджують направлення відповідачу копій позовної заяви і доданих до неї документів.

Відтак, згідно приписів частини шостої статті 6 ГПК України (в редакції Закону від 19.10.2023 № 3424-IX) адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в ЄСІТС або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в ЄСІТС або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Відповідно до частини сьомої статті 42 ГПК України, якщо цим Кодексом передбачено обов`язок учасника справи щодо надсилання копій документів іншим учасникам справи, такі документи в електронній формі можуть направлятися з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи (далі - ЄСІКС) або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, шляхом надсилання до електронного кабінету іншого учасника справи, а в разі відсутності в іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність в іншого учасника справи електронного кабінету - у паперовій формі листом з описом вкладення (абз.1); якщо інший учасник справи відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов`язаний зареєструвати електронний кабінет, але не зареєстрував його, учасник справи, який подає документи до суду в електронній формі з використанням електронного кабінету, звільняється від обов`язку надсилання копій документів такому учаснику справи (абз. 2); суд, направляючи такому учаснику справи судові виклики і повідомлення, ухвали у випадках, передбачених цим Кодексом, зазначає у цих документах про обов`язок такої особи зареєструвати свій електронний кабінет та про можливість ознайомлення з матеріалами справи через ЄСІКС або її окрему підсистему (модуль), що забезпечує обмін документами (абз. 3).

Оскільки позивач подав позов в електронній формі з використанням електронного кабінету, у нього відсутній обов`язок із надсилання копії документів, зокрема, листом з описом вкладення відповідачу, який є юридичною особою, зареєстрованою за законодавством України та відповідно до частини шостої статті 6 ГПК України зобов`язаний зареєструвати електронний кабінет.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24 жовтня 2024 року у справі № 911/578/24.

Згідно з довідками про доставку електронного листа, копія з ухвали про відкриття провадження у справі доставлена до електронних кабінетів Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" та філії "Баранівське лісомисливське господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" 23.12.2024 о 15:11.

У зв`язку з тим, що відповідач не зареєстрував свій електронний кабінет у підсистемі (модулі) ЄСІТС, копію ухвали від 23.12.2024 про відкриття провадження у справі суд надіслав відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу, яка вказана в позовній заяві та відповідає даним з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Поштове відправлення, яким суд направляв копію ухвали про відкриття провадження відповідачу, повернуто підприємством поштового зв`язку АТ "Укрпошта" із зазначенням у відповідній довідці про причини повернення/досилання "адресат відсутній за вказаною адресою".

Згідно з п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії суд направив стороні за належною адресою, тобто адресою місцезнаходження, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, адресою реєстрації, вказаною в Єдиному державному демографічному реєстрі чи повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

Інформації про іншу адресу відповідача у суду немає. Відповідач сам, у власних інтересах, повинен забезпечити належне приймання кореспонденції, яка направляється на його адресу, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Крім того, у даному випадку суд враховує, що за приписами ч. 1 ст. 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному вебпорталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Ухвала Господарського суду Івано-Франківської області про відкриття провадження у справі № 909/1220/24 від 23.12.2024 оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою суду по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу (постанова Верховного Суду від 25 червня 2018 року у справі № 904/9904/17).

В контексті викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач був належним чином, у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, повідомлений про розгляд даної справи.

Враховуючи те, що клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило та з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, згідно з ч. 5 ст. 252 ГПК України справа розглядається за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Фактичні обставини справи, встановлені судом. Оцінка доказів. Норми права, які застосував суд, та інші мотиви ухваленого рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши відповідно до приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України в сукупності всі докази, які мають значення для вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд встановив таке.

Відповідно до наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 28.10.2022 № 839 "Про припинення Державного підприємства "Баранівське лісомисливське господарство" та затвердження складу комісії з припинення", прийнято рішення про припинення діяльності Державного підприємства "Баранівське лісомисливське господарство", код згідно з ЄДРПОУ 13554881 шляхом реорганізації, а саме приєднання до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", код згідно з ЄДРПОУ 44768034 (а.с. 31-32).

Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" (ідентифікаційний код 44768034) має відокремлені підрозділи, серед яких, Філія "Баранівське лісомисливське господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" ідентифікаційний код відокремленого підрозділу: 45027169, місцезнаходження якого: 12732, Житомирська область, Звягельський район, с. Зеремля, вул. Лісництва, 6 (а.с. 13-21).

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 11.12.2024 - 14.12.2022 дата створення відокремленого підрозділу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" - філії "Баранівське лісомисливське господарство" (а.с. 23-24).

Згідно з інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Державне підприємство "Баранівське лісомисливське господарство" (12732, Житомирська область, Новоград-Волинський район, с. Зеремля (з), вул. Лісництва, 6, ідентифікаційний код 13554881) припинено 09.11.2023. У розділі "Дані про юридичних осіб-правонаступників" вказано Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України", код ЄДРПОУ 44768034.

За наведеного, Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" в особі філії "Баранівське лісомисливське господарство" є правонаступником Державного підприємства "Баранівське лісомисливське господарство".

У позовній заяві позивач стверджує, що між філією "Баранівське лісомисливське господарство" ДП "Ліси України" (позивач/продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ресурс-Контакт" (відповідач/покупець) було укладено договір купівлі -продажу товарів № 1685/160123/060922 від 06 вересня 2022 року, згідно умов якого за результатами проведення онлайн аукціону на площадці ТОВ "Українська універсальна біржа" із продажу пиломатеріалів 3 кварталу 2022 року, який відбувся 09.08.2022, продавець зобов`язався передати, а покупець зобов`язався прийняти та оплатити товар на умовах та способом, вказаними у цьому договорі.

При цьому позивач зазначає, що на виконання умов договору продавець на усні замовлення покупця, за період з вересня 2022 року по жовтень 2022 року, поставив останньому товар на загальну суму 866 281,59 грн.

Відтак, покупець зобов`язання щодо оплати товару виконав частково на загальну суму 742 240,20 грн, у зв`язку з чим заборгованість за отриманий товар становить 124 041,39 грн.

На підтвердження обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивачем додано акти звірки взаємних розрахунків по стану за період 2022 р. (а.с. 8), за період: 01.01.2023-18.12.2024 (а.с. 8 зворот).

Водночас суд зазначає, що подані в якості доказу на підтвердження позовних вимог акти звірки взаємних розрахунків містять лише підпис та печатку з боку позивача, із зазначення посади - головний бухгалтер, імені та прізвища підписанта - Олена Стецюк.

Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19.04.2023 у справі № 904/9428/21).

Натомість вказані акти звірки взаємних розрахунків є односторонніми та не містять відповідних реквізитів з боку відповідача.

Згідно з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18 відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Відтак, у доданому позивачем акті звірки взаємних розрахунків по стану за період 2022 р. (а.с. 8) відображено таке: оплата на суму 312 361,47 грн (686 від 12.09.2022); 13.09.2022 продаж на суму 312 361,47 грн (ТТН № 001055); 28.09.2022 продаж на суму 307 684,92 грн (ТТН № 001122); оплата на суму 307 684,92 (711 від 30.09.2022); 06.10.2022 продаж на суму 246 235,20 грн (ТТН № 001171); оплата на суму 122 193,81 (728 від 14.10.2022); обороти за період - 886 281,59; сальдо кінцеве - 124 041,39 грн.

Згідно наявних в матеріалах справи доказів, за період з 13.09.2022 до 06.10.2022, продавець (позивач) поставив покупцю (відповідачу) товар на загальну суму 927 989,33 грн, що підтверджується видатковими та товарно-транспортними накладними, а саме (а.с. 9-12):

видатковою накладною № 1412 від 13 вересня 2022 р. на суму 312 361,47 грн;

товарно-транспортною накладною № 001055 від 13 вересня 2022 р. на суму 312 361,47 грн;

товарно-транспортною накладною № 001122 від 28 вересня 2022 р. на суму 307 813,93 грн;

видатковою накладною № 1517 від 06 жовтня 2022 р. на суму 307 813,93 грн.

Як стверджує позивач, після отримання товару, відповідач зобов`язання щодо проведення розрахунку в повному обсязі не виконав, станом на 14.10.2022 утворилася заборгованість в сумі 124 041,39 грн.

З метою досудового врегулювання спору, позивачем на поштові адреси відповідача (зазначені в договорі та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань) направлено претензію від 11.03.2023 № 233; сума претензії 154 966,78 грн, з яких: 124 041,39 грн - заборгованість за зобов`язанням, 30 925,39 грн - пеня (а.с. 47). Проте, поштові відправлення, якими позивач направляв претензію, повернуто підприємством поштового зв`язку АТ "Укрпошта" із зазначенням у відповідній довідці про причини повернення/досилання "за закінченням терміну зберігання" (а.с. 29), "адресат відсутній за вказаною адресою" (а.с. 30). Вимога щодо оплати заборгованості залишена без відповіді та задоволення, що й стало підставою для нарахування пені, трьох процентів річних, інфляційних втрат та звернення до суду з даним позовом.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем склалися господарські правовідносини з поставки продукції.

Виходячи з встановлених обставин, суд при вирішенні спору застосовує норми права, які регулюють правовідносини сторін.

Положеннями ч. 1, п. 1, 4 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини; інші юридичні факти.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з приписами ч. 1, 2 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 193 ГК України встановлено обов`язок суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судом встановлено, що поставка позивачем товару, його отримання відповідачем за видатковими накладними, товарно-транспортними накладними та як наслідок його часткова оплата, свідчить про виникнення між сторонами правовідносин з договору поставки, який оформлювався у такий спосіб за кожною окремою поставкою, що не суперечить приписам статті 205 Цивільного кодексу України, ст. 181 Господарського кодексу України.

Вимоги до письмової форми правочину визначені статтею 207 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

За наведеного, договір в письмовій формі у вигляді окремого документа сторони не укладали, оскільки долучений до позовної заяви договір купівлі-продажу товарів № 1685/060922 від 06 вересня 2022 року сторонами не підписаний (а.с. 25-26). Також сторонами не підписані додаток (специфікація) № 1 до договору № 1685/060922 від 06.09.2022 (а.с. 27) та аукціонне свідоцтво № 1685/060922/39991416/1 (а.с. 27 зворот - 28).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Зі змісту статті 692 Цивільного кодексу України вбачається, що за загальним правилом, обов`язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі - продажу не встановлено інший строк оплати. Відтак, обов`язок покупця оплатити товар (з огляду на приписи статті 692 Цивільного кодексу України) виникає з моменту його прийняття.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Здійснюючи аналіз зазначених вище норм права, суд констатує таке: якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, слід виходити з приписів частини другої статті 530 Цивільного кодексу України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 Цивільного кодексу України.

Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в своїй постанові від 28 лютого 2018 у справі № 910/9075/17.

В контексті викладеного, враховуючи те, що правовідносини між сторонами з приводу поставки товару існували на підставі видаткових накладних, то зобов`язання з оплати товару у відповідача виникло після прийняття товару.

Положеннями ст. 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Відповідач у визначений ст. 692 Цивільного кодексу України строк свого обов`язку з оплати поставленого товару в повному обсязі не виконав. Борг відповідача перед позивачем становить 124 041,39 грн. Доказів оплати відповідач суду не надав, як і жодних заперечень щодо позову.

Статтею 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Як передбачено ст. 73, 74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно приписів ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до вимог статті 165 ГПК України, у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову. Якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з статтею 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Відповідач відзиву проти позову не подав, проти задоволення позовних вимог іншим чином не заперечував.

Заборгованість відповідача перед позивачем в сумі 124 041,39 грн на час прийняття рішення не сплачена, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується документально та не спростований відповідачем.

Беручи до уваги вищенаведене, виконавши вимоги процесуального права, всебічно і повно перевіривши обставини справи в їх сукупності, дослідивши представлені докази, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд дійшов висновку що вимога про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 124 041,39 грн обґрунтована та підлягає задоволенню.

З матеріалів справи вбачається, що сума основного боргу відповідачем своєчасно не сплачена, тобто має місце прострочення виконання грошового зобов`язання.

За наведеного, постачальник нарахував покупцю пеню в сумі 101 586,91 грн, три проценти річних в сумі 8115,73 грн та 25 578,22 грн інфляційних втрат.

Суд дійшов висновку про відмову в частині позову про стягнення пені, з огляду на таке.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності (ч.1 ст. 546 ЦК України).

За приписами ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пеня, за визначенням ч. 3 ст. 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов`язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

За змістом ч. 4 ст. 231 ГК України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

При дослідженні матеріалів справи, судом встановлено, що між сторонами не укладено договір у письмовій формі, виконання зобов`язання покупця щодо оплати поставленого товару не забезпечене неустойкою (пенею).

Таким чином, оскільки контрагентами не було визначено відповідальність відповідача у формі пені у разі несвоєчасного виконання грошового зобов`язання з оплати поставленого товару (порядок її сплати та розмір), господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача пені в сумі 101 586,91 грн.

Щодо стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат суд зазначає таке.

Згідно приписів ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачена вищевказаною нормою сплата суми боргу за грошовим зобов`язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а так само трьох процентів річних з простроченої суми, здійснюється незалежно від тієї обставини чи був передбачений договором відповідний захід відповідальності.

Норми ст. 625 ЦК України спрямовані в першу чергу на те, щоб внаслідок неправомірних дій боржника (прострочення) право власності кредитора не було порушене, оскільки внаслідок знецінення національної грошової одиниці купівельна спроможність коштів, які б кредитор міг одержати за належного виконання боржником своїх грошових зобов`язань, буде значно меншим, що має відповідно наслідком зменшення майнового блага кредитора.

Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов`язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст. 3 ЦК України).

Відтак, з огляду на те, що відповідачем не виконано його грошове зобов`язання перед позивачем з оплати отриманого товару нарахування позивачем трьох процентів річних та інфляційних втрат є обгрунтованим і правомірним.

Господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних нарахувань.

Перевіряючи розрахунки трьох процентів річних та інфляційних втрат суд констатує, що розрахунки здійснено арифметично та методологічно правильно.

Тому вимоги про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат суд визнає обґрунтованими в сумах вказаних позивачем.

За наведених обставин та правових норм, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Баранівське лісомисливське господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України".

Судові витрати.

Згідно з приписами п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України до основних засад (принципів) господарського судочинства віднесено, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Склад та порядок розподілу судових витрат визначено главою 8 розділу I ГПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

При зверненні з позовом позивач сплатив судовий збір у розмірі 3889,83 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 5722 від 18 грудня 2024 р. (а.с. 34).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги задоволено в загальній сумі 157735,34 грн, то на відповідача покладається судовий збір в сумі 2366,03 грн, а 1523,80 грн судового збору покладається на позивача.

Керуючись ст. 13, 73, 74, 79, 86, 123, 129, 165, 178, 236, 238, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Баранівське лісомисливське господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурс Контакт" про стягнення 259 322,25 грн задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурс Контакт" (77504, Івано-Франківська обл., Калуський район, м. Долина, вул. Бандери Степана, буд. 3, ідентифікаційний код юридичної особи: 39991416) на користь Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (01601, м. Київ, вул. Руставелі Шота, буд. 9А, ідентифікаційний код юридичної особи: 44768034) в особі філії "Баранівське лісомисливське господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (12732, Житомирська обл., Звягельський р-н, с. Зеремля, вул. Лісництва, буд. 6, ідентифікаційний код: 45027169) 124 041 (сто двадцять чотири тисячі сорок одну) грн 39 коп. заборгованості, три проценти річних в сумі 8115 (вісім тисяч сто п`ятнадцять) грн 73 коп., інфляційні втрати в сумі 25 578 (двадцять п`ять тисяч п`ятсот сімдесят вісім) грн 22 коп. та судовий збір в сумі 2366 (дві тисячі триста шістдесят шість) грн 03 коп.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відмовити в частині позову про стягнення пені в сумі 101 586,91 грн.

Витрати зі сплати судового збору в сумі 1523,80 грн покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Вебадреса, за якою можна знайти текст судового рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя І. Є. Горпинюк