Рішення

від 19.02.2025 по справі 910/13385/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.02.2025Справа № 910/13385/24

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді Князькова В.В. за участю секретаря судового засідання Рєпкіної Ю.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Київської міської ради, м.Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Гелан», м. Київ

про стягнення 714 473,92 грн,

За участю представників сторін:

від позивача: Самелюк К.О.

від відповідача: Пігулевська В.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Київська міська рада звернулась до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гелан» про стягнення 714 473,92 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідно інформації з Державного реєстру речових прав 25.07.2023 на підставі довідки щодо технічної можливості об`єднання об`єкта нерухомого майна, довідки про показники об`єкта та технічного паспорту за ТОВ «Гелан» зареєстровано право власності на нежитлові будівлі та споруди загальною площею 3288,4 кв.м. Зазначений об`єкт нерухомого майна розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:90:286:0049 загальною площею 0,9745 га, за адресою: вул. Колекторна, 1а у Дарницькому районі міста Києва, яка відповідно до статті 83 Земельного кодексу України перебуває у власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради. Проте, відповідач не сплачує орендну плату за користування зазначеною земельною ділянкою, на якій розташований зазначений вище об`єкт нерухомого майна. Отже, на думку позивача, з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гелан» доцільно буде стягнути безпідставно збережені ним кошти за періоди з 15.09.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 28.02.2022, з 01.03.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2023 по 31.12.2023, та з 01.01.2024 по 08.10.2024 з урахуванням суми, сплаченої відповідачем орендної плати за землю.

Ухвалою від 04.11.2024 відкрито провадження у справі; визнано справу малозначною; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін; задоволено клопотання позивача про витребування доказів.

Відповідачем було подано заяву про застосування строків позовної давності.

Ухвалою від 06.01.2025 постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 22.01.2025.

У судовому засіданні 22.01.2025 судом було оголошено перерву до 05.02.2025.

27.01.2025 представником позивача було подано додаткові пояснення по справі, в яких наголошено на розміщенні на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:90:286:0049 нерухомого майна відповідача.

Відповідачем у поясненнях від 28.01.2025 було також підтверджено обставини розміщення на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:90:286:0049 нерухомого майна Товариства з обмеженою відповідальністю «Гелан» загальною площею 3288,4 кв.м.

05.02.2025 судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 19.02.2025.

Представником позивача у судовому засіданні 19.02.2025 було надано усні пояснення по суті справи, згідно яких позовні вимоги підтримано в повному обсязі.

Представником відповідача проти задоволення позовних вимог було надано заперечення та заявлено про застосування строків позовної давності.

В судовому засіданні 19.02.2025 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018р. по справі №910/9823/17.

Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

У статті 1 Конституції України закріплено, що Україна є правовою державою.

Як будь-яка правова держава, Україна гарантує захист прав і законних інтересів людини і громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України).

Обов`язок держави у забезпеченні права кожної людини на доступ до ефективних та справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя закріплені як основоположні принципи у Конституції України, національному законодавстві та її міжнародних зобов`язаннях, у тому числі міжнародних договорах, стороною яких є Україна.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11.09.1997 (далі - Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, здійснюючи тлумачення положень Конвенції, указав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п.1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права частиною спільної спадщини договірних Сторін.

Суд зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України», no. 24465/04, від 19.02.2009р., «Пономарьов проти України», no. 3236/03, від 03.04.2008р.).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.11.2006 по справі №24/819 визнано дійсним договір № 1 купівлі - продажу нерухомого майна, укладеного 10.10.2006 Товариством з обмеженою відповідальністю «Гелан» «Гелан» та Відкритим акціонерним товариством «Інжинірінг», та визнано право власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Гелан» «Гелан» на нерухоме майно - павільйон площею 51,3 кв.м по вул. Колекторній,1 А в м. Києві літера «К»

Рішенням Господарського суду міста Києва № 24/820 від 28.11.2006 визнано дійсним договір № 2 купівлі - продажу нерухомого майна, укладеного 10.10.2006 Товариством з обмеженою відповідальністю «Гелан» та Відкритим акціонерним товариством «Інжинірінг», та визнано право власності ТОВ «Гелан» на нерухоме майно - павільойн площею 50,2 кв.м по вул. Колекторній, 1 А в м. Києві літера «Л».

Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 25.07.2023 здійснено державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Гелан» (запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 25.07.2023, номер запису про право власності: 51190934 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2773501380000) на нерухоме майно загальною площею 3288,4 кв.м, до складу якого входять: павільон, літ. «Л»- загальна площа: 112,8 кв. м; нежитлова будівля, літ. « 2А»- загальна площа: 947,6 кв. м; будівля складу, літ. « 2Б»- загальна площа: 374,9 кв. м; вбиральня, літ. « 2Г»- загальна площа: 1.6 кв. м; виробнича будівля , літ. « 2Д»- загальна площа: 222,8 кв. м; навіс, літ. « 23»- загальна площа: 156,0 кв. м; навіс, літ. « 2Ж»- загальна площа: 28,6 кв. м; прохідна, літ. « 2И»- загальна площа: 2,0 кв. м; павільон, літ. «К» - загальна площа: 191,6 кв.м; навіс, літ. « 2К»- загальна площа: 9,1 кв. м; Будівля складу , літ. « 2Л»- загальна площа: 232,9 кв. м; Навіс, літ. « 2М»- загальна площа: 19,0 кв. м; будівля складу, літ « 2Н»- загальна площа: 721,3 кв. м; будівля складу , літ. «О»- загальна плоша: 268,2 кв. м.

Як вказано позивачем та підтверджено відповідачем, зазначений вище об`єкт нерухомого майна розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:90:286:0049 загальною площею 0,9745 га, за адресою: вул. Колекторна, 1а у Дарницькому районі міста Києва.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-0002471822024 від 08.10.2024 остання перебуває у розпорядженні Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації (далі - Департамент), державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:286:0049 площею 0,9745 га по вул. Колекторній, 1 А у Дарницькому районі м. Києва проведена 15.09.2021 з кодом виду цільового призначення - 11.02 Для розміщення Документ сформований в системі «Електронний суд» 31.10.2024 4 та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (категорія земель - землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення).

Як вказує позивач, у відповідач не сплачує орендну плату за користування зазначеною земельною ділянкою, на якій розташований об`єкт нерухомого майна загальною площею 3288,4 кв.м.

Враховуючи те, що земельна ділянка сформована та є об`єктом цивільних прав у розумінні ст. 79-1 Земельного кодексу України 15.09.2021, про що зазначено у витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0002471822024, зважаючи на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Гелан» безоплатно використовує земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:286:0049 без правовстановлюючих документів на неї, підлягає стягненню з відповідача сума безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за період з 15.09.2021 по 08.10.2024 на загальну суму 714 473,92 грн.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідачем вказано про пропуск позивачем строку позовної давності за вимогами про стягнення суми орендної плати за період з 15.09.2021 по 30.10.2021.

Оцінюючи доводи сторін та наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку щодо наявності достатніх підстав для часткового задоволення позовних вимог Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гелан» про стягнення 714 473,92 грн. При цьому, судом враховано таке.

Згідно зі статтею 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, незалежно від того, зареєстрована земельна ділянка за територіальною громадою чи ні.

За змістом статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України селищні міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передання в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Статтею 206 Земельного кодексу України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положеннями частини першої статті 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Крім того, правовий механізм переходу прав на землю, пов`язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, визначено у статті 120 Земельного кодексу України.

Виходячи зі змісту означеної статті, норма щодо переходу права на земельну ділянку в разі переходу права на будинок, будівлю і споруду може бути застосована у випадках, якщо земельна ділянка перебуває у власності або у користуванні колишнього власника будівлі.

Як вбачається з положень статті 120 Земельного кодексу України, виникнення права власності на об`єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведені в оренду попередньому власнику.

Власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 921/158/18 та Верховного Суду від 15.12.2021 року в справі № 924/856/20.

Відповідно до статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 року в справі №200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давнього Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані.

У постанові від 05.08.2022 року в справі № 922/2060/20 Верховний Суд, при розгляді спору в подібних правовідносинах, де серед іншого встановлювались обставини щодо площі земельної ділянки, яку використовував власник розташованого на ній нерухомого майна, дійшов висновку, що із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем сформованої земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 Земельного кодексу України).

Згідно зі статтею 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Як було встановлено вище, рішенням Господарського суду міста Києва від 28.11.2006 по справі №24/819 визнано дійсним договір № 1 купівлі - продажу нерухомого майна, укладеного 10.10.2006 Товариством з обмеженою відповідальністю «Гелан» «Гелан» та Відкритим акціонерним товариством «Інжинірінг», та визнано право власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Гелан» «Гелан» на нерухоме майно - павільйон площею 51,3 кв.м по вул. Колекторній,1 А в м. Києві літера «К»

Рішенням Господарського суду міста Києва № 24/820 від 28.11.2006 визнано дійсним договір № 2 купівлі - продажу нерухомого майна, укладеного 10.10.2006 Товариством з обмеженою відповідальністю «Гелан» та Відкритим акціонерним товариством «Інжинірінг», та визнано право власності ТОВ «Гелан» на нерухоме майно - павільойн площею 50,2 кв.м по вул. Колекторній, 1 А в м. Києві літера «Л».

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 25.07.2023 здійснено державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Гелан» (запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 25.07.2023, номер запису про право власності: 51190934 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2773501380000) на нерухоме майно загальною площею 3288,4 кв.м, до складу якого входять: павільон, літ. «Л»- загальна площа: 112,8 кв. м; нежитлова будівля, літ. « 2А»- загальна площа: 947,6 кв. м; будівля складу, літ. «2Б»- загальна площа: 374,9 кв. м; вбиральня, літ. « 2Г»- загальна площа: 1.6 кв. м; виробнича будівля , літ. « 2Д»- загальна площа: 222,8 кв. м; навіс, літ. « 23»- загальна площа: 156,0 кв. м; навіс, літ. « 2Ж»- загальна площа: 28,6 кв. м; прохідна, літ. «2И»- загальна площа: 2,0 кв. м; павільон, літ. «К» - загальна площа: 191,6 кв.м; навіс, літ. « 2К»- загальна площа: 9,1 кв. м; Будівля складу , літ. « 2Л»- загальна площа: 232,9 кв. м; Навіс, літ. « 2М»- загальна площа: 19,0 кв. м; будівля складу, літ « 2Н»- загальна площа: 721,3 кв. м; будівля складу , літ. «О»- загальна плоша: 268,2 кв. м.

Як вказано позивачем та підтверджено відповідачем, зазначений вище об`єкт нерухомого майна розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:90:286:0049 загальною площею 0,9745 га, за адресою: вул. Колекторна, 1а у Дарницькому районі міста Києва. На підтвердження означених обставин долучено до матеріалів справи надано витяг з бази міського земельного кадастру від 23.01.2025, кадастровий план земельної ділянки та витяги з Державного земельного кадастру на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:286:0049.

На теперішній час договору оренди сторонами укладено і не було.

Тобто, відповідач, як власник нерухомого майна, розташованого на означені земельній ділянці, фактично використовував земельну ділянку з кадастровим номером з кадастровим номером 8000000000:90:286:0049, без правовстановлюючих документів та державної реєстрації прав відповідно до статей 125, 126 Земельного кодексу України, а також без сплати орендної плати за землю в передбаченому законодавством розмірі.

За таких обставин відсутність документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою у відповідача не може бути визнане як її самовільне використання, однак не дає права на її безоплатне використання.

Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи було безпідставне набуття або збереження майна результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком певної події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

За змістом статті 1212 Глави 83 Цивільного кодексу України "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" для кондикційних зобов`язань характерним є приріст майна у набувача без достатніх правових підстав.

Зокрема частина друга вказаної норми регламентує, що при цьому вина набувача майна, потерпілого чи інших осіб не має значення, а визначальним є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Частиною першою статті 93 Земельного кодексу України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату (частина перша статті 96 Земельного кодексу України).

Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (стаття 92 цього кодексу).

Право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 Земельного кодексу України). До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Фактичний користувач земельних ділянок, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельних ділянок на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України (аналогічні висновки неодноразово наведено у постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17).

Для кондикційних зобов`язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 Цивільного кодексу України).

Тобто, при розгляді даної категорії справ не мають жодного значення причини, з яких відповідач не оформив право користування земельною ділянкою, у тому числі якщо це сталося в результаті поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Аналогічну правову позицію наведено у постановах Верховного Суду від 10.02.2020 у справі № 922/981/18 та у постанові від 02.06.2020 у справі № 922/2417/19, від 21.03.2023 по справі №922/2095/21.

Отже фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України. Вказаний правовий висновок викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 20.09.2018 у справі № 925/230/17.

Згідно з вимогами статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій-сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Судом було встановлено обставини формування земельної ділянки з кадастровим номером з кадастровим номером 8000000000:90:286:0049, як об`єкту земельних правовідносин.

Згідно з пунктом 284.1 статті 284 Податкового кодексу України органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю, що сплачується на відповідній території.

Основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки - підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж установлено положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.

Принцип платного використання землі також передбачено ст. 206 Земельного кодексу України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (п.п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України.

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (п.п. 14.1.72, 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

Таким чином, законодавець розмежовує поняття «земельний податок» та «орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності» залежно від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.

Отже, оскільки відповідач не є власником або постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як користувача вже сформованої земельної ділянки, є орендна плата, яка товариством не сплачувалась.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.05.2018 року в справі № 629/4628/16-ц дійшла висновку, що обов`язковими для визначення орендної плати є відомості у витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, про що також наголошено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 року в справі № 320/5877/17 (пункт 71).

Висновок про те, що належним доказом розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути витяг, довідка або технічна документація з нормативної грошової оцінки, Велика Палата Верховного Суду зробила у постанові від 09.11.2021 року в справі № 905/1680/20.

Статтею 20 Закону України "Про оцінку земель" передбачено, що за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт.

Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною і міською радою.

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.

Як вказувалось судом, згідно витягу з Державного земельного кадастру на земельну ділянку з кадастровим номером з кадастровим номером 8000000000:90:286:0049 та витягу №НВ-9946551242024 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок нормативно грошова оцінка земельної ділянки становить 4058856,85 грн станом на 21.08.2024.

Відповідно до витягу № НВ-9927757082023 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 11.09.2023, нормативно грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:286:0049 становить - 9 445 017,86 грн.

Відповідно до витягу № НВ-9949762542024 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 02.10.2024, нормативно грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:286:0049 становить - 9 926 713,76 грн.

На підставі витягу № НВ-9927757082023 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок (дата формування витягу 11.09.2023), витягу № НВ-9949762542024 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок (дата формування витягу 02.10.2024), витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 08.10.2024 № НВ-0002471822024, рішення Київської міської ради від 03.07.2014 №23/23 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва», Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25.11.2016 № 489, відповідно до статті 289 Податкового кодексу України з урахуванням значень коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за 2021-2023 роки, позивачем здійснено нарахування суми орендної плати, а саме:

- за період 15.09.2021-31.12.2021 - відповідно до Додатка 11 до рішення Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2021 рік» від 24.12.2020 № 24/24 на суму 66 276,29 грн;

- за період 01.01.2022-31.12.2022 - відповідно до Додатка 11 до рішення Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2022 рік» від 09.12.2021 № 3704/3745 на суму 246 388,24 грн;

- за період 01.01.2023-31.12.2023 - відповідно до Додатка 11 до рішення Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2023 рік» від 08.12.2022 № 5828/5869 на суму 283 350,54 грн;

- за період 01.01.2024-08.10.2024 - відповідно до Додатка 11 до рішення Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2024 рік» від 14.12.2023 № 7531/7572 на суму 229 453,55 грн.

До того ж, судом враховано пояснення позивача на надані ним податкові декларації щодо сплати відповідачем за 2023 грн орендної плати на суму 94 450,18 грн та за 2024 - 16 544,52 грн. Означені суми грошових коштів були вирахувані Київською міською радою при формуванні ціни позову.

Отже, що за розрахунком позивача сума безпідставно збережених відповідачем коштів у розмірі орендної плати за період з 15.09.2021 по 08.10.2024 становить 714 473,92 грн.

Щодо нарахування плати за з 01.03.2022 по 31.12.2022.

Слід зазначити, що відповідно до абзацу 1 підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу "Інші перехідні положення" розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України за період з 01.03.2022 року до 31.12.2022 року не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної форми власності) за земельні ділянки, що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих збройними формуваннями російської федерації, визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до постанови Кабінету міністрів України від 06.12.2022 № 1364, визначено, що перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією (далі перелік), затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони на підставі пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій. До територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, включаються території можливих бойових дій та території активних бойових дій.

Наказом від 22.12.2022 № 309 Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, додатком (Переліком) до якого, у п. 2.11 " Вся територія міста Києва" була віднесена до території активних бойових дій з 24.02.2022 по 30.04.2022.

Із граматичного тлумачення норми вбачається, що період пільги визначається з 1 березня 2022 року до 31 грудня 2022 року та не ставиться в залежність від періоду дії активних бойових дій, а обумовлена фактом проведенням на території активних бойових дій або тимчасової окупації.

Здійснюючи систематичне тлумачення, суд вважає необхідно порівняти формулювання аналогічної пільги 2022 року із пільгою 2023 року, яка закріплена в наступному абзаці цього пункту.

Так, згідно абз. 2 п. 69.14 Підрозділу 10 "Інші перехідні положення" Податкового кодексу України починаючи з 1 січня 2023 року, за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, які включені до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) не нараховується та не сплачується за період з першого числа місяця, в якому було визначено щодо відповідних територій дату початку активних бойових дій або тимчасової окупації, до останнього числа місяця, в якому було завершено активні бойові дії або тимчасова окупація на відповідній території.

Відтак, законодавець у 2023 році, запроваджуючи аналогічну пільгу, використав інакше формулювання норми, чітко вказавши обмеження періоду дії пільги. Така пільга у 2023 році обмежена періодом календарного місяця, в якому на території відбувалися активні бойові дії або територія була тимчасово окупована.

Використані судом методи тлумачення норми закону усувають сумнів у тому, що норма закону спрямована на звільнення наймачів (юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців) земельних ділянок державної та комунальної власності від сплати плати за землю за період з 1 березня 2022 року по 31 грудня 2022 року.

Таким чином, за вказаний період відповідач не повинен був платити плату за користування земельною ділянкою безвідносно до укладення ним договору оренди чи без нього, тому територіальна громада міста Києва не могла набути майно (кошти) в якості орендної плати за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:90:286:0049 за період з 1 березня 2022 року по 31 грудня 2022 року на суму 206 561,10 грн, яке б міг безпідставно зберегти відповідач.

За таких обставин, з урахуванням вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку щодо обґрунтованості позовних вимог Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гелан» в частині стягнення 507 912,82 грн, тобто, за виключенням з розрахунку періоду з 01.03.2022 по 31.12.2022.

Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності.

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України ).

Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом 31.10.2024 шляхом формування позовної заяви в системі «Електронний суд».

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").

Відповідно до частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022 року, затвердженого Законом України від 24.02.2022 року № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан. Численними Указами Президента України воєнний стан продовжено, в тому числі, і по теперішній час.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (дата набрання чинності 17.03.2022) доповнено розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України пунктом 19, згідно якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії".

Законом України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» викладено у розділі "Прикінцеві та перехідні положення" (дата набрання чинності 30.01.2024) пункт 19 викладено в такій редакції:

"19. У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану".

Станом на теперішній час воєнний стан в Україні продовжено до 09.05.2025 згідно Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» № 4220-IX від 15.01.2025.

Як вказувалось судом, заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідачем вказано про пропуск позивачем строку позовної давності за вимогами про стягнення суми орендної плати саме за період з 15.09.2021 по 30.10.2021.

Отже, враховуючи наведені вище положення Законів України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» та «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини». Якими внесено зміни до Цивільного кодексу України, у суду відсутні підстави вважати, що позивачем пропущено строк позовної давності давності за вимогами про стягнення суми орендної плати за період з 15.09.2021 по 30.10.2021, внаслідок чого заява відповідача задоволенню не підлягає.

В контексті означеного суд не приймає твердження відповідача про неможливцість застосування нормативно-правових актів у зворотньому часі, оскільки, фактично на момент набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» трирічний строк позовної давності за вимогами про стягнення безпідставно збереженої суми орендної плати за період з 15.09.2021 по 30.10.2021, не сплив, а отже, відповідна правова норма застосована судом до триваючих правовідносин.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVIN OTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу (в тому числі, щодо необхідності дослідження обставин та причин подачі розглядувааного позову після спливу трирічного строку після виникнення спірних правовідносин), залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо часткового задоволення позовних вимог.

Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гелан» про стягнення безпідставно збережених коштів в сумі 714 473,92 грн - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гелан» (01601, м.Київ, вул..Мечникова, буд.16 літера А, ЄДРПОУ 33743625) на користь Київської міської ради (01001, м.Київ, вул.Хрещатик, буд.36, ЄДРПОУ 22883141) безпідставно збережені грошові кошти в сумі 507 912,82 грн та судовий збір в розмірі 6094,96 грн.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до апеляційного господарського суду.

Повний текст складено та підписано 19.02.2025.

Суддя В.В. Князьков