Рішення

від 19.02.2025 по справі 910/14226/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.02.2025Справа № 910/14226/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С. О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛМА РІТЕЙЛ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "КМТБ"

про стягнення 234256,23 грн

без повідомлення (виклику) учасників справи

РОЗГЛЯД СПРАВИ СУДОМ

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "АЛМА РІТЕЙЛ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "КМТБ" про стягнення 234256,23 грн, з яких: 183314,01 грн - основний борг, 13745,46 грн - пеня, 1586,02 грн - 3% річних, 3586,27 грн - інфляційні втрати, 29024,11 грн - штраф, 3000,36 грн - курсова різниця.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором безперервного постачання нафтопродуктів №1407-44/22A1Rit від 14.07.2024.

Процесуальні дії у справі, розгляд заяв, клопотань.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.11.2024 дану позовну заяву залишено без руху.

11.12.2024 від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 17.12.2024 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/14226/24, розгляд справи постановив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи ухвала суду про відкриття провадження у справі від 17.12.2024 була направлена судом до електронного кабінету Товариства з обмеженою відповідальністю "КМТБ".

Згідно із п. 2 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Згідно із повідомленням про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи ухвала суду від 17.12.2024 доставлена до електронного кабінету відповідача 18.12.2024.

Отже, згідно із п. 2 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи.

Судом враховано, що частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

З огляду на вказані приписи Господарського процесуального кодексу України, оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, суд дійшов висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до приписів ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Згідно із ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.

Позиція позивача.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що на виконання умов договору безперервного постачання нафтопродуктів № 1407-44/22 А1Rit від 14.07.2022, у період з 16.06.2024 по 19.08.2024 здійснив поставку нафтопродуктів відповідачу відповідно до видаткових накладних на суму 188095,38 грн.

Відповідач, у порушення взятих на себе зобов`язань здійснив часткову оплату товару, поставленого у вказаний період, на суму 4781,37 грн, у зв`язку із чим заборгованість відповідача перед позивачем становить 183314,01 грн.

Посилаючись на порушення відповідачем строків оплати, позивач нарахував 13745,46 грн пені, 1586,02 грн 3% річних, 3586,27 грн інфляційних втрат, 29024,11 грн штрафу та 3000,36 грн курсової різниці.

Позиція відповідача.

Відповідач відзиву на позовну заяву у строк, встановлений в ухвалі про відкриття провадження у справі, не подав.

ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

14.07.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "АЛМА РІТЕЙЛ", як постачальником, та Товариством з обмеженою відповідальністю "КМТБ", як покупцем, укладено договору безперервного постачання нафтопродуктів № 1407-44/22 А1Rit (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується забезпечити безперервне постачання у власність (поставляти) покупця нафтопродуктів - дизельне паливо (товар), найменування, кількість, ціна яких вказується в накладних на товар, які оформлюються двічі на місяць у відповідності до п. 231.3 Податкового кодексу України.

Згідно з п. 2.2. та п. 2.3. договору товар передається покупцеві партіями (частинами). Кожна окрема партія товару передається в рамках цього договору після попереднього підтвердження сторонами її кількості та вартості. Кількість товару у кожній партії зазначається сторонами у відповідній відомості (акт приймання-передачі), які складаються представником постачальника та затверджуються покупцем шляхом підписання відомості (акта приймання-передачі).

Факт поставки (передачі у власність) кожної партії товару в рамках цього договору підтверджується підписанням відомості (акта приймання-передачі). Кожна відомість є невід`ємною частиною даного договору (п. 2.5. договору).

У п. 2.8 договору сторони погодили, що наявність підписів уповноважених представників сторін на відомостях (актах приймання-передачі) та/або видаткових накладних свідчить про те, що всі відомості зазначені в них є вірними, погодженими та прийнятими сторонами та є підтвердженням обов`язку покупця по сплаті товару, вказаного у видатковій накладній.

Відповідно до п. 3.1 договору ціна товару, що поставляється, є договірною, встановлюється в залежності від його асортименту та кількості, виходячи з ціни, що формується постачальником на момент отримання заявки для кожної партії товару окремо, зазначається з урахуванням ПДВ в рахунку на оплату; фіксується в видатковій накладній та відомості (акта приймання-передачі). Оплата (часткова/повна) такого рахунку також є підтвердженням її узгодження сторонами для кожної партії товару.

Покупець здійснює оплату протягом 1 (одного) календарного дня з дня виставлення рахунку та направлення його на електронну адресу покупця шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника (п. 3.4 договору).

Згідно із п. 4.4. договору, у випадку порушення покупцем термінів здійснення оплати, передбачених договором, покупець сплачує постачальнику:

- пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу. Пеня нараховується за весь період прострочення по день проведення розрахунків у відповідності з умовами договору;

- штраф у розмірі 0,15% від вартості несплаченого товару за кожен день прострочення;

- курсову різницю з дня виставлення рахунку по день фактичної оплати.

Відповідно до п. 7.1 договору, він набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2022 включно, а в частині взаєморозрахунків - до їх повного завершення. Закінчення терміну дії договору не звільняє винну сторону від відповідальності за його невиконання. Якщо за 30 календарних днів до закінчення строку дії договору жодна зі сторін письмово не повідомила про своє бажання розірвати договір або між сторонами не буде укладений новий договір, останній вважається кожен раз продовженим на наступний календарний рік і на тих самих умовах.

У п. 7.10. договору сторони погодили, що документообіг між сторонами здійснюється за допомогою засобів поштового, електронного або кур`єрського зв`язку. Сторони домовились використовувати при виконанні умов цього договору електронні документи (акти про надання послуг, рахунки, додатки до рахунків) для підтвердження описаних в них господарських операцій. Електронний документ повинен бути створений (оформлений), підписаний за допомогою електронного цифрового підпису і переданий однією стороною договору іншій стороні за допомогою системи M.E. Doc або інших програм для електронного документообігу у відповідності до вимог чинного законодавства України, в тому числі ЗУ "Про електронні документи та електронний документообіг" та ЗУ "Про електронні довірчі послуги".

Сторони домовилися, що електронний документ має повну юридичну силу, породжує права та обов`язки для сторін, може бути представлений в суді в якості належних доказів і визнається рівнозначним оригінальному документу. У свою чергу ЕЦП за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису уповноваженої особи постачальника або покупця.

Позивач зазначає, що на виконання умов договору у період з 16.06.2024 по 19.08.2024 виконав взяті на себе договірні зобов`язання, поставивши відповідачу товар на загальну суму 188095,38 грн, на підтвердження чого надав у матеріали справи видаткові накладні: № 2404 від 16.06.2024 на суму 31852,80 грн, № 2415 від 17.06.2024 на суму 15926,40 грн, № 2434 від 18.06.2024 на суму 32304,18 грн, № 2451 від 19.06.2024 на суму 27302,40 грн, № 2515 від 24.06.2024 на суму 18201,60 грн, № 3076 від 02.08.2024 на суму 18000,00 грн, № 3259 від 16.08.2024 на суму 22254,00 грн, № 3297 від 19.08.2024 на суму 22254,00 грн.

Вказані видаткові накладні підписані сторонами в порядку, встановленому пунктом 7.10 договору шляхом накладення електронних підписів.

15.10.2024 відповідачем було сплачено на користь позивача 10000,00 грн, які були розподілені позивачем за поточними боргами в порядку черговості, у зв`язку з чим позивачем зараховано часткову оплату на суму 4781,37 грн по видатковій накладній № 2404 від 16.06.2024.

За розрахунком позивача, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар в період з 16.06.2024 по 19.08.2024 становить 183314,01 грн.

Між сторонами підписаний Акт звіряння взаємних розрахунків за період з 01.10.2024 по 15.10.2024, згідно з яким заборгованість відповідача перед позивачем становить 183314,01 грн.

Оскільки відповідач оплату заборгованості по договору не здійснив, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення 183314,01 грн основного боргу, 13745,46 грн пені, 1586,02 грн 3% річних, 3586,27 грн інфляційних втрат, 29024,11 грн штрафу, 3000,36 грн курсової різниці.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч.2 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України договори та інші правочини є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст.662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Позивач на підтвердження факту поставки відповідачу у період з 16.06.2024 по 19.08.2024 товару на загальну суму 188095,38 грн надав у матеріали справи видаткові накладні: № 2404 від 16.06.2024, № 2415 від 17.06.2024, № 2434 від 18.06.2024, № 2451 від 19.06.2024, № 2515 від 24.06.2024, № 3076 від 02.08.2024, № 3259 від 16.08.2024, № 3297 від 19.08.2024.

Видаткові накладні підписані відповідачем в порядку, встановленому п. 7.10 договору без зауважень та заперечень.

Підписання видаткових накладних, які є первинними обліковими документами, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

У п. 3.4 договору сторони погодили, що покупець здійснює оплату протягом 1 (одного) календарного дня з дня виставлення рахунку та направлення його на електронну адресу покупця шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

Суд зазначає, що за своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за поставлений товар, тобто, носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 ЦК України, а тому не звільняє відповідача від обов`язку оплатити товар. Така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №910/32579/15, від 22.05.2018 у справі №923/712/17, від 21.01.2019 у справі №925/2028/15, від 02.07.2019 у справі №918/537/18, від 29.08.2019 у справі №905/2245/17, від 26.02.2020 у справі №915/400/18, від 29.04.2020 у справі 915/641/19.

Суд враховує, що підписавши видаткові накладні, відповідач був обізнаний із вартістю товару та сумою, яку необхідно сплатити на користь позивача, а видаткові накладні містили реквізити для оплати.

Отже, відповідач повинен був здійснити оплату протягом одного календарного дня з дня підписання ним видаткових накладних.

Згідно із ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

За поставлений у період з 16.06.2024 по 19.08.2024 відповідач розрахувався частково на суму 4781,37 грн.

Невиконане відповідачем зобов`язання за договором у сумі 183314,01 грн підтверджується належними доказами.

Ураховуючи викладене вище, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу у сумі 183314,01 грн.

На підставі ст. 625 ЦК України позивачем нараховані інфляційні втрати у сумі 3586,27 грн та 3% річних в сумі 1586,02 грн. Нарахування здійснено по кожній видатковій накладній окремо, враховуючи дати підписання видаткових накладних відповідачем.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.

Перевіривши розрахунки інфляційних втрат та 3% річних, судом встановлено, що розрахунки є арифметично правильними, здійснений відповідно до умов договору та приписів законодавства, а відтак позовні вимоги про стягнення інфляційних втрати у сумі 3586,27 грн та 3% річних в сумі 1586,02 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Позивачем нараховано та заявлено до стягнення 13745,46 грн пені.

За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч.1 ст.230 ГК України).

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Відповідальність у вигляді пені передбачена сторонами у п.4.4.1 договору, відповідно до якого у випадку порушення покупцем термінів здійснення оплати, передбачених договором, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу. Пеня нараховується за весь період прострочення по день проведення розрахунків у відповідності з умовами договору.

Перевіривши розрахунки пені на суму 13745,46 грн, суд встановив, що вони є обґрунтованими та арифметично вірними.

Також позивачем заявлені вимоги про стягнення 29014,11 грн штрафу у розмірі 0,15 % від вартості товару за кожен день прострочення.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина друга статті 549 Цивільного кодексу України).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 Цивільного кодексу України).

Висновки Верховного Суду щодо правової природи неустойки та щодо відмінностей між такими видами неустойки (формами відповідальності), як штраф та пеня, викладені, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 червня 2020 року у справі № 922/3578/18 та у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 922/4400/17, від 31 липня 2019 року у справі № 910/3692/18, від 18 січня 2024 року у справі № 916/410/23.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 05 червня 2020 року у справі № 922/3578/18 погодилася з правовою позицією Верховного Суду України про те, що міра відповідальності, виражена у відсотковому розмірі від суми боргу за поставлений товар за кожен день прострочення, є пенею, оскільки за способом обчислення вона визначається за кожний день прострочення.

Суд зазначає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

В той же час, у п. п.4.4.1 договору сторони погодили, що у випадку порушення покупцем термінів здійснення оплати, передбачених договором, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу

Разом з цим, відповідно до п. 4.4.2 договору випадку порушення покупцем термінів здійснення оплати, передбачених договором, покупець сплачує постачальнику - штраф у розмірі 0,15% від вартості несплаченого товару за кожен день прострочення.

Тобто штраф, погоджений сторонами в п. 4.4.2 договору нараховується у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Суд зазначає, що погоджена сторонами у п. 4.4.2 договору міра відповідальності є за своєю правовою природою відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, враховуючи спосіб її обчислення, саме пенею.

Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Оскільки позивачем заявлено вимогу про стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення, яку задоволено судом, то підстави для стягнення 15% від вартості несплаченого товару за кожен день прострочення за аналогічний період, у позивача відсутні, так як сторони в договорі (у пунктах 4.4.1. та 4.4.2.) погодили подвійне застосування до боржника одного виду юридичної відповідальності та стягнення пені на підставі пункту 4.4.2. договору буде суперечити положенням статті 61 Конституції України щодо неможливості повторного притягнення до юридичної відповідальності одного виду.

У спірних правовідносинах, що виникли між сторонами у цій справі, сторони у договорі не передбачили такий вид відповідальності як штраф, незважаючи на застосування у пункті 4.4.2 договору назви "штраф".

Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача штрафу в сумі 29024,11 грн задоволенню не підлягають.

Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 25.07.2018 у справі № 922/4400/17, від 16.01.2025 у справі № 916/828/24.

Щодо позовних вимог про стягнення курсової різниці у розмірі 3000,36 грн, то суд зазначає таке.

У п. 4.4.3 договору сторони погодили, що у випадку порушення покупцем термінів здійснення оплати, передбачених договором, покупець сплачує постачальнику курсову різницю з дня виставлення рахунку по день фактичної оплати.

Так, відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 06.06.2023 у справі № 916/1223/22 що у випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривні з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 905/392/20, від 11.10.2018 у справі № 905/192/18, постанові Верховного Суду України від 01.03.2017 у справі № 6-284цс17.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.

З наведеного слідує неможливість одночасного покриття позивачеві матеріальних втрат від знецінення коштів передбачено договором за рахунок донарахування вартості товару з урахуванням курсової різниці національної валюти до долара США на дату оплати та стягнення інфляційних втрат, нарахованих на суму грошового зобов`язання, вираженого в гривнях.

Відповідно до статті 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.

Позивач у даній справі звернувся до суду з позовом про стягнення боргу, визначивши заборгованість у національній валюті - гривні, умови укладеного між сторонами договору, видаткові накладні, не містять прив`язки до еквіваленту в іноземній валюті, між сторонами відсутні грошові зобов`язання, виражені в іноземній валюті.

Оскільки грошове зобов`язання між сторонами погоджено в гривні без визначення еквіваленту в іноземній валюті, враховуючи, що суд задовольнив позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат, у позивача відсутні підстави для стягнення курсової різниці.

З урахуванням викладеного, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про стягнення 3000,36 грн курсової різниці.

Приписами ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

ВИСНОВКИ СУДУ

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛМА РІТЕЙЛ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "КМТБ", а саме в частині стягнення 183314,01 грн основного боргу, 3586,27 грн інфляційних втрат, 1586,02 грн 3% річних та 13745,46 грн пені.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

За приписами ст.129 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КМТБ" (03134, місто Київ, вул. Симиренка, будинок 36, офіс 311, ідентифікаційний код 44205787) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛМА РІТЕЙЛ" (65055, Одеська обл., місто Одеса, ВУЛИЦЯ ХУТІРСЬКА, будинок 87, ідентифікаційний код 43523554) 183314,01 грн основного боргу, 3586,27 грн інфляційних втрат, 1586,02 грн 3% річних та 13745,46 грн пені та 3033,47 грн судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 19.02.2025.

Суддя С.О. Турчин