Рішення

від 20.02.2025 по справі 922/4747/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" лютого 2025 р.м. ХарківСправа № 922/4747/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Лавренюк Т.А.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроінвест" (49044, м. Дніпро, вул. Шевченко, 17, код ЄДРПОУ 25532809) до Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" (61037, м. Харків, просп. Героїв Харкова, 199, код ЄДРПОУ 05762269) про стягнення 1 373 276,86грн без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача збитки від інфляції в розмірі 1 016 865,10грн та 3% річних у розмірі 332784,40грн, що нараховані на заборгованість стягнену рішенням Господарського суду Харківської області від 04.08.2020 у справі № 922/1669/20, збитки від інфляції у розмірі 17 872,00грн та 3% річних у розмірі 5 755,36грн, що нараховані на заборгованість стягнену додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 25.08.2020 у справі № 922/1669/20.

В порядку ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України та ч.10 ст.238 Господарського процесуального кодексу України зобов`язати орган, що здійснюватиме примусове виконання: нарахувати відповідачу інфляційні втрати, як це передбачено ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, за весь період прострочення оплати боргу, що не був врахований в рішенні суду, починаючи з 15.11.2024 по дату повного погашення боргу, за формулою: Сінф.втрат = Сп х Пс, Де: Сінф.втрат сума інфляційних втрат за період прострочки. Сп - загальна сума грошової заборгованості разом з інфляційними втратами на початок періоду. Пс індекс інфляційного розрахунку за весь період прострочки, розрахунок, якого здійснюється за формулою: Пс = ( ІІ1 : 100 ) x ( ІІ2 : 100 ) x ( ІІ3 : 100 ) x ... ( ІІZ : 100 ) ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення, ІІz - індекс інфляції за останній місяць прострочення, та стягувати ці інфляційні втрати з відповідача, якщо буде мати місце примусового виконання рішення. Нараховувати відповідачу 3% річних, як це передбачено ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, за весь період прострочення оплати боргу, що не був врахований в рішенні суду, починаючи з 24.12.2024 по дату повного погашення боргу, за формулою: сума санкції = Ск x 3 % (ст.625 ЦКУ) x Д : 365 : 100, де Ск загальна сума грошової заборгованості разом з інфляційними втратами на кінець періоду, Д - кількість днів прострочення, та стягувати даний відсоток з відповідача на користь позивача, якщо буде мати місце примусове виконання рішення.

Судові витрати зі сплати судового збору та на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000,00грн позивач просить покласти на відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично відповідачем не виконано.

Ухвалою суду від 30.12.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, справу № 922/4747/24 визнано малозначною, у зв`язку з чим її розгляд здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив, позивачу визначено строк для подання відповіді на відзив протягом 5 днів з дня його отримання.

Відповідач у відзиві на позов проти позовних вимог заперечує, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення річних та інфляційних втрат; здійснити розподіл витрат зі сплати судового збору, відповідно до розміру задоволених позовних вимог, як того вимагають норми Господарського процесуального кодексу України. Як зазначає відповідач, договір № 238-10/347-ВК від 17.12.2018, через невиконання якого були винесені судове рішення від 04.08.2020, а також додаткове рішення від 25.08.2020 у справі № 922/1669/20 укладався між правопопередниками позивача та відповідача. Вказані рішення виносилися стосовно відповідача Державного підприємства "Завод "Електроважмаш", який у подальшому був реорганізований у Акціонерне товариство "Завод "Електроважмаш". 01.12.2021 між відповідачем та Акціонерним товариством "Завод "Електроважмаш" були підписані передавальний акт балансових рахунків, матеріальних цінностей та активів, згідно якого всі підтверджені належним чином права та обов`язки, зобов`язання перейшли від АТ "Завод "Електроважмаш" відповідачу. Оскільки до відповідача була передана кредиторська заборгованість АТ "Завод "Електроважмаш" на суму більше 2 млрд.грн більше ніж 260 кредиторів, цей строк був занадто малим, щоб вирішити будь-яким належним чином питання погашення заборгованості перед позивачем.

У зв`язку з цим у період 01.12.2021-23.02.2022 лише тривав процес передання документів від АТ "Завод "Електроважмаш" до відповідача, а тому вирішення питань виплати боргів кредиторам не було можливим. Повномасштабне вторгнення звело нанівець вирішення даного питання, оскільки через економічні негаразди, масштабні руйнування стоїть питання про сам факт збереження відповідача як суб`єкта господарювання. Наразі господарська діяльність відповідача обмежена через часті та тривалі повітряні тривоги та необхідність через це працівників йти в укриття. За таких обставин, є необхідність врахувати наявність воєнного стану як форс-мажорної обставини, що має наслідком звільнення відповідача від відповідальності за невиконання обов`язків по спірному договору і таке врахування може бути здійснено у загальному порядку, як це передбачено у листі Торгово-промислової палати № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2024 та на підставі наданих доказів.

Відповідач вважає, що у нього наявні законні підстави не виконувати судові рішення на цей час з посиланням на п.12 ч.1 ст.34 Закону України "Про виконавче провадження" та Розпорядження Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку об`єктів великої приватизації державної власності" від 16.01.2019 № 36-р.

Оскільки до даного переліку відповідач був включений згідно п.3 Розпорядження Кабінету Міністрів України "Про погодження реорганізації акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш" шляхом приєднання до акціонерного товариства "Турбоатом" від 26.08.2021 № 1005-р (набрало чинності 26.08.2021) під попередньою назвою - Акціонерне товариство "Турбоатом" та з даного переліку після його внесення не виключався, тому від самого моменту набрання законної сили судового рішення від 04.08.2020, а також додаткового рішення від 25.08.2020 у справі № 922/1669/20, та моменту відкриття за ними виконавчого провадження у відповідача (правопопередника) існували законні підстави не виконувати дані рішення, які є й на цей час.

Також відповідач вважає необґрунтованими розрахунки інфляційних витрат та річних, здійснених позивачем, оскільки останній нараховує інфляційні витрати та річні на повні суми, присуджені йому за рішеннями у справі № 922/1669/20. На думку відповідача нарахування інфляційних витрат та річних може бути здійснено з дати набрання законної сили основного рішення - 10.09.2020 та додаткового рішення - 17.09.2020. Крім того, оскільки умовами договору передбачена зменшена сума річних є необґрунтованим нарахування позивачем 3% річних. Так, як зазначено у рішенні господарського суду від 04.08.2020, відповідно до п. 9.5 договору № 238-10/347-ВК від 17.12.2018, за порушення строку оплати продукції, передбачених цим договором, позивач має право вимагати оплати 1% річних та індексу інфляції.

Відповідач надав свій контррозрахунок заборгованості 3% річних та інфляційних втрат. Через вищевикладені обставини стосовно необґрунтованості нарахування інфляційних витрат та річних, відповідач вважає, що не має підстав для застосування ч.10 ст.238 Господарського процесуального кодексу України.

Позивач у відповіді на відзив, не погоджуючись із запереченнями відповідача посилається на те, що установлена обов`язковість судового рішення, яке набрало законної сили, не дозволяє ставити його виконання в залежність від волі боржника або будь-яких інших осіб, зокрема виконавця, на вчинення чи не вчинення дій щодо його виконання, оскільки це б нівелювало значення самого права звернення до суду як засобу захисту та забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів. Зупинення вчинення виконавчих дій не звільняє відповідача від обов`язку добровільно виконати рішення суду. Доводи відповідача про застосування форс-мажорних обставин до відповідальності, що передбачена ст.625 Цивільного кодексу України, позивач вважає необґрунтованими та такими, що спростовуються нормами права та правовими висновками Верховного Суду.

Посилання відповідача на те, що розмір відсотків, який повинен застосовуватися для нарахування втрат від прострочення виконання грошового зобов`язання відповідачем, не повинен перевищувати встановлений договором, на думку позивача, є недоречним, оскільки нарахування відсотків за цим позовом здійснюється за прострочення виконання грошових зобов`язань уже стягнутих за рішенням суду, а при цьому величина відсотків, що встановлена у розмірі 3% річних ст.625 Цивільного кодексу України, фактично є мінімальною величиною, встановленою законом, міри особливої відповідальності, що носить компенсаційний характер.

Окремо позивач зазначає, що найменування відповідача у прохальній частині позовної заяви зазначено невірно, а саме замість Акціонерне товариство "Українські енергетичні машини" позивач помилково зазначив Акціонерне товариство "Українські енергетичні системи", у зв`язку з чим прохальна частина викладена позивачем з урахування всіх виправлень.

Відповідач надав суду заперечення на відповідь позивача на відзив, зі змісту яких судом вбачається, що правова позиція відповідача, викладена ним у цих запереченнях фактично дублює правову позицію, викладену відповідачем у відзиві на позов. Також відповідач просить суд зменшити розмір річних та інфляційних втрат на 90% від належним чином обґрунтованих сум, визнаних судом, посилаючись на те, що його товариство не отримує ані бюджетного фінансування, ані будь-яких дотацій чи преференцій. У зв`язку із тяжкою економічною ситуацією, яка склалася не тільки у галузі важкого машинобудування, але й у всій державі, відповідачем було запроваджено низку операційних заходів, основною метою яких є збереження робочих місць, додержання соціальних гарантій працівників. На сьогоднішній момент, відповідач з об`єктивних причин не може самостійно здійснити швидке переорієнтування ринку збуту існуючого запланованого обсягу тягового виробництва, виробником якого був АТ "Завод "Електроважмаш" на нових замовників. Як зазначає відповідач, накладення або стягнення надмірних сум штрафних санкцій, значно зменшує вартість як АТ "Завод "Електроважмаш", так і відповідача, як об`єктів приватизації, що в результаті купівлі-продажу завдасть збитків державі внаслідок недоотримання реальної вартості їх єдиного майнового комплексу, зумовить погіршення його економічного стану під час проведення процедури приватизації державного майна і призведе до економічних наслідків у вигляді упущеної вигоди для держави.

При цьому відповідач просить врахувати дане клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій лише у разі, якщо суд не знайде підстав для повної відмови у задоволенні позовних вимог, як того просить відповідач у відзиві.

Також відповідач заперечує проти суми витрат на правничу допомогу, посилаючись на те, що позовна заява у даній справі є типовою у господарських правовідносинах. Її складання не могло зайняти багато часу. Справа не є складною для досвідченого правника, містить лише два розрахунки стягнення річних та два розрахунки стягнення інфляційних витрат. Вирішення справи не впливає на репутацію сторони, публічного інтересу до справи не має. Визначений позивачем розмір гонорару адвоката у сумі 7000,00грн є істотно завищеним та є неспівмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).

З урахуванням предмета спору, обсягу зібраних доказів, складання лише однієї заяви по суті - позову, як про це зазначив сам позивач, відсутності договору про правничу допомогу, який би міг мати додаткові докази щодо витрат адвоката (як фінансових так і часових) необхідного часу для складання позову, дійсного необхідного обсягу правничої допомоги, поведінки сторін, значення справи для сторін та подання позову до особи, яка не укладала спірний договір, а прийняла заборгованість у тому вигляді як є в якості правонаступника з метою збереження для держави унікального виробництва, відповідач просить суд відмовити позивачу у задоволенні вимоги про стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу, або принаймні суттєво зменшити розмір такої задоволеної вимоги.

Будь-яких інших заяв або клопотань від учасників справи по суті спору не надходило.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 04.08.2020 у справі № 922/1669/20 частково задоволено позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Юнікон" до Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" та присуджено до стягнення з останнього суму заборгованості за договором № 238-10/347-ВК від 17.12.2018 в розмірі 1 443 334,32грн (яка складається з суми основного боргу в розмірі 1 113 447,19грн, суми пені в розмірі 251 867,51грн, 1% річних в сумі 22577,03грн та збитків від інфляції в сумі 55 442,59грн), а також суму судового збору в розмірі 66 228,52грн.

25.08.2020 за результатами розгляду заяви Приватного акціонерного товариства "Юнікон" про ухвалення додаткового рішення у справі № 922/1669/20 Господарський суд Харківської області ухвалив додаткове рішення, яким присуджено до стягнення з Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" на користь Приватного акціонерного товариства "Юнікон" витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 26 400,00грн.

На виконання вищевказаних рішень суду Господарським судом Харківської області видано накази, а саме:

- наказ від 10.09.2020 на примусове виконання рішення Господарського суду Харківської області від 04.08.2020 у справі № 922/1669/20 на підставі якого відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) відкрито виконавче провадження № 63095281 про стягнення 1478200,07грн;

- наказ від 17.09.2020 на примусове виконання додаткового рішення Господарського суду Харківської області від 25.08.2020 у справі № 922/1669/20 на підставі якого відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) відкрито виконавче провадження № 63444493 про стягнення 26 400,00грн.

16.09.2021 за результатами розгляду заяви Приватного акціонерного товариства "Юнікон" про заміну сторони у виконавчому провадженні Господарський суд Харківської області ухвалою постановив замінити боржника у виконавчих провадженнях № 63095281 та № 63444493 з виконання наказів Господарського суду Харківської області від 10.09.2020 та від 17.09.2020 по справі № 922/1669/20 з Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" на його правонаступника - Акціонерне товариство "Завод "Електроважмаш".

12.08.2024 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроінвест" (позивач) ухвалою Господарського суду Харківської області здійснено заміну стягувача у виконавчому провадженні № 63095281 та № 63444493, які об`єднані у зведене виконавче провадження № 62856266 з виконання наказів Господарського суду Харківської області від 10.09.2020 та від 17.09.2020 у справі № 922/1669/20 з Приватного акціонерного товариства "Юнікон" на Товариство з обмеженою відповідальністю "Євроінвест". Також здійснено заміну боржника у вказаних вище виконавчих провадженнях з Акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш" на Акціонерне товариство "Українські енергетичні машини" (відповідач).

Позивач зазначає, що на даний час рішення та додаткове рішення у справі № 922/1669/20 не виконані, водночас неповернута грошова сума, що присуджена до стягнення, знецінюється, а отже з відповідача мають бути стягнуті збитки від інфляції та 3% річних.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд виходить з наступного.

За приписами ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором № 238-10/347-ВК від 17.12.2018, укладеного між Приватним акціонерним товариством "Юнікон" та Державним підприємством "Завод "Електроважмаш" та наявність у останнього заборгованості, яка складається з суми основного боргу в розмірі 1113447,19грн, пені в розмірі 251 867,51грн, 1% річних в сумі 22 577,03грн та інфляційних втрат в розмірі 55 442,59грн встановлено рішенням Господарського суду Харківської області від 04.08.2020. Понесення Приватним акціонерним товариством "Юнікон" витрат на професійну правничу допомогу в розмірів 26 400,00грн встановлено додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 25.08.2020.

Також, ухвалою суду від 12.08.2024 у справі № 922/1669/20 встановлено факт передачі права вимоги Приватним акціонерним товариством "Юнікон" за наказами Господарського суду Харківської області від 10.09.2020 та від 17.09.2020 у справі № 922/1669/20 Товариству з обмеженою відповідальністю "Євроінвест", а також встановлено факт правонаступництва Акціонерним товариством "Українські енергетичні машини", до якого перейшли всі права, обов`язки та зобов`язання Акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш", у зв`язку з чим у справі № 922/1669/20 було замінено сторони виконавчого провадження, як стягувача так і боржника.

За приписами ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як встановлено судом, відповідач продовжує не виконувати зобов`язання по оплаті поставленого за договором товару, не виконуючи рішення Господарського суду Харківської області від 04.08.2020 та не здійснив оплату понесених Приватним акціонерним товариством "Юнікон" витрат на професійну правничу допомогу в розмірів 26 400,00грн, не виконуючи додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 25.08.2020.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Грошове зобов`язання - це зобов`язання боржника заплатити кредиторові певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частинами 1, 3 ст.202 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов`язання припиняється, між іншим, виконанням, проведеним належним чином.

До відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Підстави припинення зобов`язання передбачені ст.ст. 202-205 Господарського кодексу України, ст.ст.599-601, 604-609 Цивільного кодексу України, зокрема за ст.599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

З аналізу вищевказаних норм закону слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриття виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Так, ст.625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом зазначеної норми закону нарахування трьох процентів річних та збитків від інфляції входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Отже, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, на які заборгованість за грошовим зобов`язанням підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов`язання, зокрема, за період після прийняття судом відповідного рішення. Кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

Це положення спрямоване на захист майнового права та інтересу стягувача (кредитора у зобов`язанні), реальне забезпечення виконання зобов`язань та рішень суду. Оскільки у зв`язку з невиконанням боржником рішення суду та зобов`язання, стягувач (кредитор) зазнає матеріальних втрат від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та від неправомірного користування належними йому до сплати коштами.

З цих же підстав суд не приймає доводів відповідача про наявність у нього законних підстав для невиконання рішення суду через включення його до переліку об`єктів великої приватизації та зупинення вчинення виконавчих дій, а отже відсутня вина, яка є необхідною ознакою для застосування до боржника міри відповідальності, у тому числі таких як стягнення річних та інфляційних.

Також суд зазначає, що відповідно до ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Отже, установлена обов`язковість судового рішення, яке набрало законної сили, не дозволяє ставити його виконання в залежність від волі боржника або будь-яких інших осіб, зокрема виконавця, на вчинення чи не вчинення дій щодо його виконання, оскільки це б нівелювало значення самого права звернення до суду як засобу захисту та забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів.

В свою чергу умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено Законом України "Про виконавче провадження" і саме в рамках цього закону зупиняються вчинення виконавчих дій. Таким чином зупинення вчинення виконавчих дій не звільняє відповідача від обов`язку добровільно виконати рішення суду. При цьому відмова від добровільного виконання рішення призводить до відповідальності встановленої законом.

Таким чином, застосування ст.625 Цивільного кодексу України після винесення рішення суду, спонукає боржника виконати таке рішення, адже сума коштів, що підлягає до стягнення продовжує зростати до моменту фактичного виконання рішення суду і може бути стягнена за бажанням стягувача (кредитора).

Позивач нараховує 3% річних у період з 04.08.2020 по 24.12.2024 та збитки від інфляції у період з 04.08.2020 по 15.11.2024 на загальну суму, яка підлягає стягненню з відповідача за рішенням суду від 04.08.2020, і включає у наведений розрахунок суму основного боргу, пеню, 1% річних, інфляційні втрати, витрати на сплату судового збору, 3% річних за період з 25.08.2020 по 24.12.2024 та збитки від інфляції за період з 25 08.2020 по 15.11.2024 за додатковим рішенням від 25.08.2020 у справі № 922/1669/20 на суму 26 400,00грн судових витрат на професійну правничу допомогу, стягнутих з відповідача. стягнути з відповідача.

З цього приводу суд зазначає, що на суми пені, річних та інфляційних втрат, які за своєю суттю є мірою відповідальності відповідача перед кредитором не можуть бути повторно застосовані санкції у вигляді стягнення 3% річних та втрат від інфляції.

Крім того 3% річних та збитки від інфляції не можуть бути нараховані на суму витрат на професійну правничу допомогу, оскільки вказані суми не є заборгованістю, яка утворилась внаслідок невиконання боржником зобов`язань за договорами. Отже, правомірним є нарахування річних та інфляційних втрат виключно на суму основного боргу.

Нарахування 3% річних та збитків від інфляції на встановлену рішенням суду заборгованість до складу якої, окрім основного боргу, входять суми 3% річних не відповідає принципу заборони подвійної цивільно-правової відповідальності (п. 48-50 постанови КГС ВС від 15.11.2019 у справі № 905/1753/18).

Таким чином, враховуючи, що грошове зобов`язання виникло до ухвалення судового рішення по суті спору та не припинилося внаслідок набрання ним законної сили, нарахування річних та інфляційних, згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України, належить здійснювати на суму основного боргу, стягнуту цим судовим рішенням до її повної сплати боржником, без урахування стягнутих цим рішенням сум річних, пені та інфляційних втрат (близька за змістом правова позиція викладена у п. 59-62 постанови КГС ВС від 15.11.2019 у справі № 905/1753/18).

Положення статей 3, 509, 625 Цивільного кодексу України, передбачають нарахування збитків від інфляції та 3% річних на суму основного боргу, а не на інфляційні втрати, 3% річних, пеню, що нараховані за попередній період, таким чином помилковим є твердження, що під час нарахування інфляційних втрат урахуванню (обчисленню) підлягає не тільки основний борг, а й сума, на яку збільшився цей борг за попередні періоди внаслідок інфляційних процесів.

Наведену правову позицію також викладено у постанові Верховного Суду від 21.05.2019 у справі № 916/2889/13.

Щодо тверджень позивача про те, що нарахування відсотків за цим позовом здійснюється за прострочення виконання грошових зобов`язань уже стягнутих за рішенням суду, а тому величина відсотків, що встановлена у розмірі три відсотки ст.625 Цивільного кодексу України, фактично є мінімальною величиною, а тому посилання відповідача на те, що розмір відсотків, який повинен застосовуватися для нарахування втрат від прострочення виконання грошового зобов`язання відповідачем, не повинен перевищувати встановлений договором є недоречним, суд зазначає наступне.

Як вже було зазначено судом вище, за відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст.599 Цивільного кодексу України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

Як свідчать матеріали справи, сторони у спірних договорах погодили нарахування 1% річних у разі порушення відповідачем грошових зобов`язань.

Враховуючи те, що грошові зобов`язання відповідача за спірним договором не припинились після ухвалення рішення у справі № 922/1669/20, з останнього підлягають стягненню річні у розмірі, який встановлено вказаним договором.

Як убачається із долученого позивачем до позовної заяви розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, останній є таким, що здійснений без урахування наведеного вище, а отже є невірним, у зв`язку з чим судом здійснено власний розрахунок річних та інфляційних втрат.

Здійснивши перерахунок, з урахуванням того, що положення статей 3, 509, 625 ЦК України, передбачають нарахування інфляційних втрат і річних на суму основного боргу, який у даному випадку становить 1 113 447,19грн, а не на річні, пеню, інфляційні втрати, витрати на судовий збір та на професійну правничу допомогу, суд зазначає, що арифметично правильними є суми:

- 1% річних у розмірі 48 888,24грн за період з 04.08.2020 по 24.12.2024 включно;

- інфляційних втрат у сумі 715 289,42грн за період з серпня 2020 року до жовтень 2024 року включно.

Таким чином, наданий відповідачем контррозрахунок 3% річних та збитків від інфляції також є неправильним, а тому судом не приймається.

Відповідно до ст.ст.73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

За приписами ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію ст.13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд констатує, що при розгляді даної справи судом враховано та здійснено належне дослідження сукупності наявних в матеріалах справи доказів, з урахуванням правил та критеріїв оцінки доказів визначених Господарським процесуальним кодексом України. Інші доводи учасників справи не спростовують висновків суду під час прийняття рішення у даній справі.

З огляду на вказане вище, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Щодо клопотання відповідача про зменшення річних та збитків від інфляції, суд зазначає, що положення ст.233 Господарського кодексу України передбачають зменшення саме штрафних санкцій. Водночас, як вже зазначалось судом, відповідальність, передбачена положеннями ст.625 Цивільного кодексу України у вигляді обов`язку боржника сплатити інфляційні та 3% річних не є штрафною санкцією, а є мірою відповідальності, що носить компенсаторний характер і пов`язаний особливою природою грошей, що мають властивість знецінюватись. На відміну від штрафних санкцій метою яких є збагачення кредитора, інфляційні та відсотки річних будучи акцесорними до основного зобов`язання у свої природі є особливого роду збитками, (сателітні), що не вимагають доведення та існують в силу змісту грошового зобов`язання, завданням яких є відновлення майнових прав кредитора.

Відтак, заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, передбачені ст.625 Цивільного кодексу України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, тому не можуть бути зменшені судом на підставі ст.233 Господарського кодексу України, ст.551 Цивільного кодексу України.

При цьому суд враховує, що сторони в спірних договорах передбачили менший розмір процентів річних (1%), ніж встановлений положеннями ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України (3%), а тому їх стягнення не призведе до порушення принципів справедливості, розумності та пропорційності.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача про зменшення річних та збитків від інфляції.

Що стосується клопотання позивача про застосування положень ч.10 ст.238 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для її застосування, оскільки за приписами даної статті суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Предметом позову у даній справі є стягнення річних та збитків від інфляції, нарахованих за невиконання відповідачем рішення суду у справі № 922/1669/20, яким і було стягнуто суму основного боргу, у зв`язку з чим положення ч.10 ст.238 Господарського процесуального кодексу України в даному випаду застосуванню не підлягають. .

Пунктом 5 ч.1 ст.237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати по оплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Що стосується вирішення питання про розподіл судових витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу, суд керується наступним.

Позивачем надано суду попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом даної справи в розмірі 7000,00грн.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч.2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами ч.3 ст.126 Господарського процесуального кодексу України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 1 ст.26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Положеннями ч.1 ст.1 зазначеного Закону унормовано, що договір про надання правової допомоги визначено як домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ч.2 ст.30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд має виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст.30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

В матеріалах справи відсутні як договір про надання правової допомоги адвокатом, так і докази, що підтверджують обсяг наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті позивачем адвокату.

Саме лише посилання позивача у позовній заяві на те, що витрати на правничу допомогу складають 7 000,00грн, з яких: 2 000,00грн вивчення матеріалів справи та 5000,00грн підготовка позовної заяви не свідчать про те, що між позивачем та адвокатом погоджено розмір гонорару, порядок обчислення таких витрат та їх сплата (фіксований розмір, погодинна оплата).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для покладення на відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу через їх недоведеність.

На підставі викладеного та керуючись ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" (61037, м. Харків, просп. Героїв Харкова, 199, код ЄДРПОУ 05762269) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроінвест" (49044, м. Дніпро, вул. Шевченко, 17, код ЄДРПОУ 25532809) - 48 888,24грн 1% річних у розмірі, 715 289,42грн збитків від інфляції, 11 462,66грн судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

В задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3% річних в розмірі 289651,52грн та збитків від інфляції в розмірі 319 447,68грн відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дане рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення шляхом подання апеляційної скарги до Східного апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено "20" лютого 2025 р.

СуддяТ.А. Лавренюк