Ухвала

від 20.02.2025 по справі 922/3905/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

УХВАЛА

20 лютого 2025 року м. ХарківСправа № 922/3905/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Рильової В.В.

розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову (вх.№4554 від 19.02.2025) у справі

за позовом ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) до 1) ОСОБА_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) , 2) ОСОБА_3 (місцезнаходження: АДРЕСА_3 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: - Товариство з обмеженою відповідальністю "Кегичівський агрошляхбуд" (місцезнаходження: 64003, Харківська область, Кегичівський район, селище Кегичівка, вулиця Холодноярська (колишня Пушкіна), будинок 45; код ЄДРПОУ: 03581931) - ОСОБА_4 (місцезнаходження: АДРЕСА_4 ; РНОКПП: НОМЕР_4 ) - ОСОБА_5 (місцезнаходження: АДРЕСА_5 ; РНОКПП: НОМЕР_5 ) - приватний нотаріус Алієва Маргарита Ілгарівна (місцезнаходження:Харківська обл., м. Харків, вул. Космічна, буд. 4, 61165) про витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в якій просить суд:

- витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 частку в статутному капіталі номінальною вартістю 14000,00 грн., що становить 9,54 % статутного капіталу ТОВ "Кегичівський агрошляхбуд;

- скасувати державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу ТОВ Кегичівський агрошляхбуд здійснених 17.09.2024 O 09:38:21,запис N1004611070022000020 про зміну складу засновників, здійснених приватним нотаріусом Алієвою М.І.;

- вирішити питання про розподіл та відшкодування судових витрат;

- одночасно з відкриттям провадження по справі вирішити питання залучення до участі у справі в якості третіх осіб учасників ТОВ Кегичівський агрошляхбуд ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , юридичної особи ТОВ Кигичівський агрошляхбуд;

-вирішити питання про витребування у відповідача ОСОБА_3 оригіналу довіреності від 18.01.2024 року на представництво ОСОБА_3 інтересів ОСОБА_7 оригіналу Договору купівлі продажу, за яким здійснено відчуження корпоративних прав в ТОВ Кегичівський агрошляхбуд належних ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , та оригіналу Акту приймання - передачі корпоративних прав в ТОВ Кегичівський агрошляхбуд від ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ;

- вжити заходів забезпечення позову;

- витребувати з Красноградської адміністрації належним чином засвідчену копію реєстраційної справи юридичної особи ТОВ Кегичівський агрошляхбуд.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 13.01.2025 позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/3905/24. Справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження.

19.02.2025 до Господарського суду Харківської області від позивача надійшла заява про забезпечення позову (вх.№4554 від 19.02.2025) з вимогами про:

- Накладення арешт на частку в статутному капіталі ТОВ «Кегичівський агрошляхбуд», номінальною вартістю 14000,00 грн., що становить 9,54 % статутного капіталу ТОВ «Кегичівський агрошляхбуд», що належить ОСОБА_2 ;

- Заборони ОСОБА_2 вчиняти будь - які дії щодо відчуження чи передання у заставу, довірчу власність чи інші аналогічні договори належної йому частки в статутному капіталі ТОВ «Кегичівський агрошляхбуд», номінальною вартістю 14000,00 грн., що становить 9,54 % статутного капіталу ТОВ «Кегичівський агрошляхбуд»;

- Заборони будь-яким суб`єктам державної реєстрації, державним реєстраторам юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань, які уповноважені відповідно до законодавства України здійснювати реєстраційні дн в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань вчиняти та здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо змін до відомостей відносно частки в статутному капіталі ТОВ «Кегичівський агрошляхбуд» номінальною вартістю 14000,00 грн., що становить 9,54 % статутного капіталу ТОВ «Кегичівський агрошляхбуд», що належить ОСОБА_2 .

Дослідивши матеріали поданої заяви про забезпечення позову, судом встановлено наступне.

Згідно ч. 1 ст. 140 ГПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Положення статей 136, 137 ГПК України пов`язують вжиття господарським судом заходів забезпечення позову з обґрунтуванням обставин необхідності такого забезпечення в контексті положень статті 73 ГПК України як гарантії ефективності задоволення вимог позивача (заявника) за результатами розгляду спору по суті.

Судом встановлено, що заяву про забезпечення позову подано з дотриманням вимог ст. 139 ГПК України та оплачено судовим збором.

Відповідно до ч. 1 ст. 140 ГПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Право на ефективний засіб юридичного захисту» встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі навіть, якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, рішення, яким суд забезпечує позов, як ефективний засіб юридичного захисту повинне бути реальним (тобто таким, яке забезпечує дієвий правовий захист від свавілля контрагента) та своєчасним.

Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову у судовому процесі.

Відповідно до статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

За правилами цієї статті заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.

Таким чином, забезпечення позову по суті це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в частинах другій, п`ятій, шостій та сьомій статті 137 Господарського процесуального кодексу України).

Судовий розсуд це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами встановленими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

Саме такий сталий правовий висновок Верховного Суду викладено у низці постанові останнього, зокрема, від 24.10.2022 у справі №916/950/22 та від 15.05.2019 у справі №910/688/13.

За змістом ч.ч. 1, 3-4, 11 ст. 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

При цьому, суд зазначає, що адекватність (співмірність) заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

З урахуванням наведеного, суд враховує, що предметом позову у справі №922/3905/24 виступає майнова вимога про витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 частки в статутному капіталі номінальною вартістю 14000,00 грн., що становить 9,54 % статутного капіталу ТОВ "Кегичівський агрошляхбуд" та немайнова вимога про скасування державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу ТОВ Кегичівський агрошляхбуд здійснених 17.09.2024 O 09:38:21, запис N1004611070022000020 про зміну складу засновників, здійснених приватним нотаріусом Алієвою М.І.

Суд зауважує, що майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці. Майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов`язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього. Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатись у ціні заявленого позову.

Подібна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №907/9/17.

Натомість до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці.

Подібна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.08.2020 у справі №910/13737/19.

При цьому, судом взято до уваги, що якщо позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то у даному випадку така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, не підлягає дослідженню, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

В немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Саме така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18.

Умовою ж застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Аналогічний правовий висновок Верховного Суду викладено в постанові від 28.08.2019 у справі №910/4491/19.

Отже, звертаючись із заявою про вжиття заходів про забезпечення позову за вимогами майнового характеру, заявник повинен довести за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів той факт, що предмет спору, наявний станом на момент пред`явлення позову, може зникнути або зменшитись за кількістю на момент виконання рішення в результаті об`єктивних (незадовільний фінансовий стан, відкриті виконавчі провадження щодо відповідача тощо) або суб`єктивних (вчинення відповідачем умисних дій, направлених на приховування майна; вчинення інших дій з метою уникнення майнової відповідальності або перешкоджанню поверненню майна законному власнику) причин.

Суд також зазначає, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви (пункти 1, 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011).

Отже, вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має оцінювати обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням наявності зв`язку між конкретним заходом щодо забезпечення позову і змістом позовних вимог та обставинами, на яких вони ґрунтуються, та доказами, які наведені на їх підтвердження, а також положеннями законодавства, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, подаючи позов.

За правилами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

У відповідності з ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 ГПК України).

За умовами статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на положення статей 13, 74, 80 ГПК України особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом в постанові від 12.06.2019 у справі №910/773/19.

Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З урахуванням викладеного вище, дослідивши надані заявником до заяви про забезпечення позову докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши фактичні обставини справи згідно з вимогами чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд дійшов таких висновків.

Як вбачається з матеріалів поданої заяви, обґрунтовуючи свою правову позицію ОСОБА_1 вказує, що відповідач ОСОБА_2 має можливість вільно відчужувати та здійснювати будь-які дії щодо майна, яке є предметом спору, що в свою чергу ускладнить чи унеможливить ефективний судовий захист порушеного права Позивача та призведе до необхідності залучення інших осіб до участі у справі, подання нових позовів тощо. При цьому, ОСОБА_1 стверджує, що підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо з об`єктивних причин.

Таким чином, позивачем не наведено достатніх підстав та не надано доказів, які б свідчили, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Як вже зазначалося вище, в силу вимог положень процесуального закону, що стосується забезпечення позову, позивач має надати докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення до пред`явлення позову до суду. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації за власною ініціативою, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо).

Саме лише посилання позивача в заяві на потенційну можливість відповідача вільно відчужувати або здійснювати будь-які дії щодо майна, яке є предметом спору без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Заява про забезпечення позову не може ґрунтуватися на припущеннях заявника.

Отже, в кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому, обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

Здійснивши оцінку обгрунтованості доводів заявника, суд дійшов висновку, що заява ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення грунтується виключно на припущеннях та побоюваннях та не підтверджена достатніми та належними доказами, які свідчили б про необхідність вжиття судом заходів забезпечення. При цьому, ОСОБА_1 не надано належних доказів вчинення ОСОБА_2 дій, які б свідчили про те, що відповідач має намір вільно відчужити чи здійснити будь-які дії щодо майна, яке є предметом спору.

Враховуючи викладене та зважаючи на те, що заявником не доведено, що невжиття визначених ним заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість, скаржником не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які стали б підставою для скасування ухвали місцевого господарського суду. Посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні поданої заяви.

Відповідно до ч.6 ст.140 Господарського процесуального кодексу України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Керуючись ст.ст. 136, 137, 138-140 та ст. 234 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову (вх.№4554 від 19.02.2025) у справі №922/3905/24 - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Східного апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня її винесення.

Ухвалу підписано 20.02.2025

СуддяВ.В. Рильова

Справа 922/3905/24