Рішення

від 20.02.2025 по справі 922/67/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" лютого 2025 р. Справа № 922/67/25

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Байбака О.І.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Таніт груп" (адреса: 68000, Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Корабельна, буд. 3/32Н; код ЄДРПОУ 41983980) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Надежда» (адреса: 61001, м. Харків, м.-н Героїв Небесної Сотні, буд. 14/1, корп. 4; код ЄДРПОУ 30592414) про стягнення 148074,54 грн. без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Таніт груп» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Надежда» 148074,54 грн, з яких:

55291,28 грн - заборгованості;

23637,87 грн - інфляційних збитків;

4730,81 грн - 3% річних;

58885,46 грн - пені;

5529,12 грн - штрафу.

Позов обгрунтовано з посиланням на порушення відповідачем умов договору транспортного експедирування № 26.02.2021/762ОД від 26.02.2021 щодо своєчасного та повного проведення розрахунків за надані послуги.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 13.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) учасників справи; запропоновано відповідачу подати відзив на позов в п`ятнадцятиденний строк з дня отримання даної ухвали; встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив протягом п`яти днів з дня отримання відзиву на позов; встановити відповідачу строк для подання заперечень протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив.

Згідно з вимогами ст. 120 ГПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до ч. 6, 11 ст. 232 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами.

З метою повідомлення сторін про відкриття провадження у справі та надання їм можливості реалізувати власні процесуальні права, судом направлено копію ухвали від 13.01.2025 про відкриття провадження у справі до електронних кабінетів позивача та відповідача в підсистемі "Електронний суд", про що свідчать довідки про доставку електронного листа (а. с. 37-38).

З урахуванням викладеного, судом виконано процесуальний обов`язок щодо повідомлення сторін про розгляду справи, а останні в розумінні вимог ст. ст. 120, 242 ГПК України вважаються такими, що належним чином повідомлені про такий розгляд.

Відповідач не скористався своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву в порядку та строк, встановлені ухвалою Господарського суду Харківської області від 13.01.2025 у даній справі.

Розглянувши подані на розгляд суду матеріали справи, суд визнає їх достатніми для прийняття судового рішення по суті спору.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, суд встановив.

Як свідчать матеріали справи, між позивачем, як експедитором, та відповідачем, як клієнтом, був укладений у письмовій формі договір транспортного експедирування № 26.02.2021/762ОД від 26 лютого 2021 року (далі - договір), відповідно до умов якого (п. 1.1.), експедитор зобов`язується за дорученням клієнта та за його рахунок надати або організувати надання транспортно-експедиторських послуг, пов`язаних з організацією та забезпеченням перевезень експортно-імпортних та транзитних вантажів клієнта, організацію виконання митних формальностей, здійснення операцій, пов`язаних з пред`явленням митному органу до митного оформлення товарів, транспортних засобів та інших вантажів клієнта та документів на них, а також додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу.

Пунктом 1.2 договору встановлено, що відносини сторін, що виникли на підставі цього Договору, регулюються цим Договором, Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (КДПВ), Митною конвенцією про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП (Конвенція МДП), Європейською угодою щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР), Міжнародною конвенцією про уніфікацію деяких правил про коносамент 1924 р. в ред. протоколів від 23.02.1968 р. та 21.12.1979 р. (Гаазько-Вісбійські правила), Конвенцією ООН про морське перевезення вантажів 1978 р. (Гамбурзькі правила), Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Кодексом торговельного мореплавства України, Законом України «Про транспортно-експедиторську діяльність», Законом України «Про автомобільний транспорт», наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. №363 «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні» та іншими нормативно-правовими актами, а також Офіційними правилами тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (Інкотермс 2010 р.). Умови зазначених у цьому пункті міжнародно-правових договорів, не обов`язкових для України, диспозитивні норми нормативно-правових актів та звичаї ділового обороту застосовуються лише в частині, що не суперечить або не передбачена умовами даного Договору.

Згідно до п. 1.3. договору, умови надання послуг за цим договором при здійсненні конкретного перевезення вантажу погоджується сторонами у відповідній заявці на надання транспортно-експедиторських послуг (далі - заявка). Заявка є невід`ємною частиною цього Договору. Сторони можуть укладати заявки у спрощений спосіб згідно з п. і ст. 181 Господарського кодексу України шляхом обміну сканованими копіями підписаних заявок за допомогою електронної пошти.

Пунктом 2.1. договору передбачені права Експедитора, з них:

2.1.1. Укладати договори та угоди з перевізниками, портами, складами, судноплавними компаніями/її агентами, експедиторськими та іншими організаціями, які є резидентами або нерезидентами України, для виконання своїх обов`язків за цим договором.

2.1.7. Отримувати від клієнта відшкодування додаткових витрат, в тому числі, але не виключно витрат з демереджу, детеншну, понаднормового простою, зберігання, зважування, навантаження, розвантаження, які виникли у експедитора при виконанні цього договору, якщо такі витрати не виникли з вини експедитора.

2.1.9. Отримувати від клієнта плату за свої послуги, а також відшкодування витрат, втрат, штрафів та інших платежів, понесених в інтересах клієнта.

Відповідно до п. 3.1 договору, клієнт оплачує рахунки експедитора протягом з (трьох) календарних днів з дати їх виставлення шляхом переказу зазначених у відповідному рахунку сум на розрахунковий рахунок експедитора. Клієнт погоджується, що експедитор має право направити клієнту рахунок з використанням засобів електронного зв`язку.

За прострочення оплати рахунку Експедитора, Клієнт сплачує Експедитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період за який сплачується пеня, від невиплаченої суми за кожен день прострочення. За прострочення оплати рахунку експедитора більш ніж на 14 (чотирнадцять) календарних днів, клієнт сплачує експедитору штраф у розмірі 10 % від суми відповідного рахунку. (пункт 3.2 договору)

Згідно з п. 3.3 договору, рахунок за послуги, надані за межами митної території України, а також інші витрати, оплачувані експедитором нерезидентам України та/або їх українським агентам на користь таких нерезидентів, виставляється Експедитором в гривнях по курсу продажу долара CШA на міжбанківському валютному ринку України на дату виставлення рахунку. Рахунок за послуги, надані в межах митної території України та інші додаткові витрати, понесені експедитором на території України, виставляється експедитором в гривнях по курсу НБУ на дату виставлення рахунку. Експедитор має право виставити Клієнту для оплати додатковий рахунок на суму компенсації, пов`язаної з девальвацією гривні по відношенню до долара США за період з дати виставлення початкового рахунку до його оплати. Додатковий рахунок експедитора підлягає сплаті Клієнтом протягом одного календарного дня з дати його виставлення.

В п. 3.4. договору сторони погодили, що акти, рахунки та інше складаються в електронній формі та направляться засобами електронного зв`язку. Клієнт протягом 5 робочих днів з зобов`язаний підписати електронний документ та направити його експедитору. Також сторони погодили, Акт вважається підписаним та вступає в силу з моменту його оформлення Клієнтом з використанням КЕП та направлення Експедитору. Акт вважається підписаним та вступає в силу також у випадку, коли він був підписаний експедитором та направлений клієнту, проте клієнт не підписав та не повернув акт протягом встановленого строку.

Електронні документи вважаються одержаними адресатом з моменту надсилання, якщо відправник не отримає автоматичне повідомлення про те, що електронний документ не надіслано. Накладанням КЕП завершується створення електронного документа. Юридична сила електронного документа не може бути заперечена тільки тому, що він має електронну форму. В окремих випадках файл електронного документа може бути відправлений засобами електронної пошти, як вкладення (пункт 3.5. Договору).

Пунктом 4.1.1 договору, передбачено, що сторони несуть взаємну відповідальність за невиконання або неналежне виконання обов`язків за цим договором.

Відповідно до п. 4.2.3. договору експедитор не несе відповідальності за кількість та/або якість вантажу та/або його упаковки, якщо вантаж доставлено в місце доставки вантажу в технічно справному і без механічних пошкоджень контейнері, зовнішній упаковці або транспортному засобі, доставленому з непошкодженими пломбами, якими був опломбований контейнер або транспортний засіб на місці завантаження/митного оформлення вантажу. Якщо клієнт/вантажоодержувач приймає вантаж без належної перевірки цілісності контейнера та/або пломб та/або упаковки та не робить письмової заяви перевізнику, яка вказує на порушення цілісності контейнера та/або пломб та/або упаковки, що найпізніше в момент прийняття вантажу, то факт отримання ним вантажу є первинним доказом того, що він отримав вантаж у такому стані, який описано у вантажній накладній. При виявленні слідів відкриття контейнера (порушення цілісності контейнера та / або пломб та/або упаковки) та/або при виявленні пошкодження вантажу та/або невідповідності вантажу супровідним документам, клієнт/вантажоодержувач зобов`язаний залучити аварійного комісара (експерта сюрвейерської організації-) для складання відповідного акту про пошкодження/невідповідність вантажу супровідним документам.

Відсутність такого акту, позбавляє клієнта права посилатися на будь-які інші документи про пошкодження вантажу та/або виявленні невідповідності вантажу супровідним документам як на доказ пошкодження вантажу та/або виявлення невідповідності вантажу супровідним документам.

Пункт 5.1 договору наголошує, що претензії експедитору мають бути пред`явлені не пізніше 14 днів з дати, коли клієнту стало відомо або могло стати відомим про обставини, що є підставою для звернення із претензією.

Претензії у зв`язку з втратою, нестачею або пошкодженням вантажу, направлені з порушенням встановленого терміну, експедитором не розглядаються (пункт 5.2. договору).

Згідно до п 5.3. договору сторони повинні вжити всіх заходів щодо врегулювання суперечок і розбіжностей, що виникають при виконанні цього договору, шляхом переговорів. Якщо згоди не буде досягнуто, суперечки і розбіжності вирішуються згідно чинного законодавства України.

Як свідчать матеріали справи, 04.02.2022 року на виконання вимог Договору між Сторонами підписана Заявка № 4589 на надання транспортно-експедиторський послуг, що є Додатком до Договору, щодо організації перевезення вантажу Polyester fiber вагою 22074,00 кг в контейнері TGCU0230044 (40 HC) за маршрутом Одеса, Україна - Харків, Україна. Вантажовідправник - TORAY ADVANCED MATERIALS KOREA INC. (Республіка Корія). Порт відправлення вантажу - Busan, Республіка Корея. Порт прибуття - Одеса, Україна.

У заявці сторони погодили умови надання послуг з транспортно-експедиторського обслуговування вантажу у контейнері TGCU0230044 та їх вартість, а саме: ПРР, ТЕО в порту, автомобільна доставка до місця вивантаження, винагороду Експедитора у розмірі 1920 доларів США за курсом НБУ.

17.02.2022 року контейнер TGCU0230044 був прибув в порт Одеса на судні MSC ELEONORA AO202R-AO207A згідно коносаменту № MEDUK1101121 та вивантажений на контейнерний термінал ДП «КТО» (Одеса).

Для організації автомобільного перевезення вантажу позивач на підставі договору на перевезення вантажів № 25.05.2018/5ОД-П від 25.05.2018 року залучив перевізника - ТОВ «Дунайєвротранс» (Код ЄДРПОУ: 34904858), транспортний засіб НОМЕР_1 / НОМЕР_2 .

Як свідчать матеріали справи, 22.02.2022 вантаж був доставлений на адресу Клієнта згідно CMR №4589 від 18.02.2022 року (т.з. НОМЕР_1 / НОМЕР_2 ). Претензій щодо пошкоджень вантажу з боку Клієнта не пред`являлися, у CMR будь-яких відміток щодо пошкодження вантажу з боку Клієнта не вносилися.

Таким чином, на виконання своїх договірних зобов`язань позивач організував перевезення вантажу у контейнері TGCU0230044 згідно вищезазначеної заявки № 4589 від 04.02.2022 на суму 1920 доларів США за курсом НБУ.

Як свідчать матеріали справи, в зв`язку з надання послуг, 16.03.2022 року позивачем направлено у сервісі обміну електронними документами «FREDO» відповідачу на підпис акт про надання транспортно-експедиційних послуг № 634 від 21.02.2022 року.

Також позивач із використанням засобів електронного зв`язку (електронної пошти) направив відповідачу рахунок № 634 від 21.02.2022 року на суму 55 291,28 грн.

Однак, акт про надання транспортно-експедиційних послуг № 634 від 21.02.2022 року відповідачем не підписаний, рахунок № 634 від 21.02.2022 також не оплачений.

Як стверджує позивач, він намагався домовитися з відповідачем щодо оплати рахунку шляхом неодноразових телефонних дзвінків, але відповіді на них позивач не отримав.

Як свідчать матеріали справи, 14.02.2024 року позивачем направлено на електронну пошту відповідача «oscar.sbyt@ukr.net», що зазначена у договорі, повторно на підписання Акт про надання транспортно-експедиційних послуг № 634 від 21.02.2022 року, який був підписаний КЕП директора ТОВ «Таніт груп». Проте відповіді від відповідача позивач не отримав.

Додатково за фактом надання послуг позивачем було складено та належним чином зареєстровано податкову накладну № 188 від 21.02.2022 року в Єдиному реєстрі податкових накладних.

З огляду на викладене, при зверненні до суду з позовом у даній справі позивач просить стягнути з відповідача існуючу заборгованість за надані послуги в сумі 55 291,28 грн.

Крім того, у зв`язку з простроченням виконання зобов`язання, позивачем на підставі умов договору та відповідних вимог чинного законодавства також нараховано до стягнення з відповідача за період прострочення з 24.02.2022 року по 31.12.2024 року інфляційні збитки у розмірі 23637,87 грн., пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання у розмірі 58885,46 грн., 3% відсотки за користування грошовими коштами у розмірі 4730,81 грн., а також штраф у розмірі 5529,12 грн.

Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що стали предметом спору, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень

Згідно з вимогами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У відповідності до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України зобов`язання, що виникає між суб`єктами господарювання, визнається господарським зобов`язанням, а за змістом частини 2 цієї статті одним із видів господарського зобов`язання є майново-господарські зобов`язання.

Зокрема, відповідно до статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Зміст та умови договору, аналіз правовідносин та господарсько-договірних зобов`язань (майново-господарських зобов`язань у відповідності до частини 1 статті 179 ГК України), які виникли між сторонами, з огляду на вказані правові положення, свідчать, що за своєю юридичною природою між ними укладений договір транспортного експедирування.

Так, згідно зі статтею 316 ГК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу;

договором транспортного експедирування може бути встановлений обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов`язань, пов`язаних із перевезенням;

договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка якості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експерту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Частина 1 статті 175 того ж Кодексу визначає, що майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ст. 526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ч. 1 ст.909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

У відповідності до частини 3 статті 929 ЦК України умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності регулюються також спеціальними нормами права, а саме положеннями Закону України «Про транспортно-експедиційну діяльність» (№ 1995-ІV від 01.07.2004).

Відповідно до визначень, наданих у статті 1 Закону № 1995-ІV транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів;

транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування;

експедитор (транспортний експедитор) - суб`єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування;

клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору;

перевізник - юридична або фізична особа, яка взяла на себе зобов`язання і відповідальність за договором перевезення вантажу за доставку до місця призначення довіреного їй вантажу, перевезення вантажів та їх видачу (передачу) вантажоодержувачу або іншій особі, зазначеній у документі, що регулює відносини між експедитором та перевізником;

Стаття 4 Закону № 1995-ІV встановлює, що транспортно-експедиторська діяльність здійснюється суб`єктами господарювання різних форм власності, які для виконання доручень клієнтів чи відповідно до технологій роботи можуть мати: склади, різні види транспортних засобів, контейнери, виробничі приміщення тощо; експедитори для виконання доручень клієнтів можуть укладати договори з перевізниками, портами, авіапідприємствами, судноплавними компаніями тощо, які є резидентами або нерезидентами України; транспортно-експедиторську діяльність можуть здійснювати як спеціалізовані підприємства (організації), так і інші суб`єкти господарювання.

За змістом статті 8 Закону № 1995-ІV експедитори надають клієнтам послуги відповідно до вимог законодавства України та держав, територією яких транспортуються вантажі, згідно з переліком послуг, визначеним у правилах здійснення транспортно-експедиторської діяльності, а також інші послуги, визначені за домовленістю сторін у договорі транспортного експедирування; експедитори за дорученням клієнтів забезпечують оптимальне транспортне обслуговування, а також організовують перевезення вантажів різними видами транспорту відповідно до договорів (контрактів), згідно з якими сторони мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим та іншими законами України.

Статтею 9 Закону № 1995-ІV урегульовані вимоги до договору транспортного експедирування. Зокрема, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу: договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі; істотними умовами договору транспортного експедирування є, з-поміж інших, розмір плати експедитору та порядок розрахунків. У разі залучення експедитором до виконання його зобов`язань за договором транспортного експедирування іншої особи у відносинах з нею експедитор може виступати від свого імені або від імені клієнта. Платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування. У плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов`язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування. Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб`єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.

Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункта його призначення.

В даному випадку матеріалами справи підтверджується факт належного виконання позивачем своїх зобов`язань за договором № 26.02.2021/762ОД від 26 лютого 2021 року та укладеною в його рамках заявкою № 4589 від 04.02.2022.

Зазначене, зокрема, підтверджується доданими позивачем до позовної заяви копіями документів, якими підтверджується рух вантажу, а саме:

- копія коносаменту № MEDUK1101121;

- копія рахунку ТОВ «МШК УКРАЇНА» №ILINV0379422 від 16.02.2022 року;

- копія Акта надання послуг №ILINV0379422 від 16.02.2022 року з ТОВ «МШК Україна» (контейнер TGCU0230044);

- копія рахунку Дочірнім підприємством «Контейнерний Термінал Одеса компанії «Ейч Ейч Ел Ей Інтернешнл ГмбХ» №6584 від 22.02.2022 року (з додатком);

- копія акту надання послуг від 22.02.2022 року з Дочірнім підприємством «Контейнерний Термінал Одеса компанії «Ейч Ейч Ел Ей Інтернешнл ГмбХ»;

- копія акту про надання послуг №Н-000008152 від 28.02.2022 року з ТОВ «ЄВРОТЕРМИНАЛ» (з додатком);

- копія акта здачі-приймання №320819 від 28.02.2022 року ОФ ДП «АМПУ» з додатком - реєстр автомобілів (т.з. НОМЕР_1 , контейнер TGCU0230044);

- копія рахунку ТОВ «Дунайєвротранс» №57 від 22.02.2022 року; - Копія акту надання послуг №57 від 22.02.2023 року з ТОВ «Дунайєвротранс» (т.з. НОМЕР_1 / НОМЕР_2 , контейнер TGCU0230044);

- копія міжнародної автомобільної накладної CMR № 4589 від 18.02.2022 року з підписом та печаткою ТОВ «Надежда».

Претензій щодо пошкоджень вантажу з боку Клієнта не пред`являлися, у CMR будь-яких відміток щодо пошкодження вантажу з боку Клієнта не вносилися.

В п. 3.4. договору сторони погодили, що акти, рахунки та інше складаються в електронній формі та направляться засобами електронного зв`язку. Клієнт протягом 5 робочих днів з зобов`язаний підписати електронний документ та направити його експедитору. Також сторони погодили, Акт вважається підписаним та вступає в силу з моменту його оформлення Клієнтом з використанням КЕП та направлення Експедитору. Акт вважається підписаним та вступає в силу також у випадку, коли він був підписаний експедитором та направлений клієнту, проте клієнт не підписав та не повернув акт протягом встановленого строку.

Електронні документи вважаються одержаними адресатом з моменту надсилання, якщо відправник не отримає автоматичне повідомлення про те, що електронний документ не надіслано. Накладанням КЕП завершується створення електронного документа. Юридична сила електронного документа не може бути заперечена тільки тому, що він має електронну форму. В окремих випадках файл електронного документа може бути відправлений засобами електронної пошти, як вкладення (пункт 3.5. Договору).

Як свідчать матеріали справи, 16.03.2022 року позивачем направлено у сервісі обміну електронними документами «FREDO» відповідачу на підпис акт про надання транспортно-експедиційних послуг № 634 від 21.02.2022 року на суму 55291,28 грн., однак, зазначений акт підписаний представником відповідача не був. Разом з тим, на підставі п. 3.4.-3.5. договору зазначений акт вважається підписаним та вступає в силу оскільки відповідач отримавши цей акт не надав позивачу будь-яких заперечень стосовно прийняття послуг за цим актом.

Окрім того, факт надання послуг також засвідчується тим, що позивачем було складено та належним чином зареєстровано податкову накладну № 188 від 21.02.2022 року в Єдиному реєстрі податкових накладних.

З урахуванням вимог п. 201.10 ПК України реєстрація податкової накладної є відображенням здійснення господарської операції, реального руху активів та зміни фінансового стану сторін господарської операції.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про належне виконання позивачем своїх зобов`язань з організації перевезення вантажу у контейнері TGCU0230044 згідно вищезазначеної Заявки № 4589 від 04.02.2022. Надані ж послуги підлягають оплаті відповідачем.

Відповідно до п. 3.1 договору, клієнт оплачує рахунки експедитора протягом з (трьох) календарних днів з дати їх виставлення шляхом переказу зазначених у відповідному рахунку сум на розрахунковий рахунок експедитора. Клієнт погоджується, що експедитор має право направити клієнту рахунок з використанням засобів електронного зв`язку.

Матеріали справи свідчать про виставлення позивачем до оплати позивачу рахунка № 634 від 21.02.2022 на суму 55291,28 грн. Сума вказана в рахунку відповідає сумі, вказаній в акті про надання транспортно-експедиційних послуг № 634 від 21.02.2022, який, як вже зазначалося, вважається підписаним сторонами. На підставі п. 3.1. договору, вказаний рахунок мав бути оплачений протягом з (трьох) календарних днів з дати їх виставлення. Отже, рахунок № 634 від 21.02.2022 на суму 55291,28 грн. повинен бути оплачений до 24.02.2022 року.

Оскільки відповідач не надав суду будь-яких доказів сплати існуючого боргу, суд за наслідками розгляду приходить до висновку про стягнення боргу в зазначеній сумі з відповідача на користь позивача.

Щодо вимог про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних та річних суд зазначає таке.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За змістом ч. 1-2 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз статті 625 ЦК України вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

У даному випадку, відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання, оскільки не виконав його в строки, встановлений умовами укладеного між сторонами договору. Зазначене надає позивачу право на нарахування інфляційних та 3% річних за весь час прострочення.

З огляду на вказані обставини позивач на підставі ст. 625 ЦК України нарахував до стягнення з відповідача 4730,81 грн 3% річних та 23637,87 грн інфляційних за період прострочення оплати боргу з 24.02.2022 року по 31.12.2024 (без врахування індексу інфляції за грудень 2024)

Періоди прострочення грошових зобов`язань та суми таких зобов`язань відповідачем жодним чином не спростовуються, доказів протилежного матеріали справи не містять та останнім суду не надано.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних та річних, суд констатує, що його здійснено арифметично вірно. Перевірка розрахунку інфляційних та річних судом здійснювався за допомогою інструменту "Юридичний калькулятор" (https://calc.sitebuy.pro/).

За таких обставин, позов в зазначеній частині вимог також підлягає задоволенню, а з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 4730,81 грн 3% річних та 23637,87 грн інфляційних за наведений період прострочення.

Щодо позову в частині стягнення пені та штрафу суд зазначає.

Стаття 216 ГК України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно з п. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною 3 вказаної статті визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

За змістом ст. ст. 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Разом з тим, згідно з Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" №540-IX від 30.03.2020, який набрав чинності 02.04.2020, розділ 1Х Прикінцеві положення Господарського кодексу України доповнено пунктом 7 такого змісту: Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID -19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020р. № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» було установлено карантин з 12.03.2020 на усій території України.

Цей карантин був скасований з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 р. № 651.

Відповідно до п. 5.5. Договору, Сторони домовились, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошового зобов`язання по оплаті послуг і відшкодуванню витрат припиняється через три роки від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Отже, пункт 7 Розділу IX Прикінцевих положень Господарського кодексу України та п. 5.5. Договору фактично надає можливість нараховувати штрафні санкції більше, ніж за шість місяців.

Відповідно до п. 3.2 договору, сторона погодили, що за прострочення оплати рахунку Експедитора, Клієнт сплачує Експедитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період за який сплачується пеня, від невиплаченої суми за кожен день прострочення. За прострочення оплати рахунку Експедитора більш ніж на 14 (чотирнадцять) календарних днів, Клієнт сплачує Експедитору штраф у розмірі 10 % від суми відповідного рахунку.

У даному випадку, факт прострочення відповідачем виконання своїх зобов`язань щодо сплати отриманого товару підтверджується матеріалами справи та відповідачем жодним чином не спростовується. Зазначене також надає позивачу право на нарахування пені та штрафу за таке прострочення в порядку, визначеному вказаними положеннями чинного законодавства та умовами договору.

Як свідчать матеріали справи, за прострочення виконання зобов`язань з оплати боргу позивачем нараховано відповідачу 5529,12 грн штрафу та 58885,46 грн пені за період прострочення з 24.02.2022 по 31.12.2024.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних та річних, суд констатує, що його здійснено арифметично вірно. Перевірка розрахунку інфляційних та річних судом здійснювався за допомогою інструменту "Юридичний калькулятор" (https://calc.sitebuy.pro/).

Разом з тим, при винесенні рішення в частині стягнення штрафних санкцій судом враховуються наступні обставини.

Згідно з частиною першою статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За частиною другою статті 233 ГК України якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналогічні положення також містить частина третя статті 551 ЦК України, положення якої України надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому судова колегія наголошує, що неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19.

Крім цього, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21).

Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити

У цих висновках слід звернутись до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.04.2023 у справі № 199/3152/20 (Провадження № 14-224цс21) з посиланням на висновки в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, (провадження № 12-79гс19) (пункт 8.24) та від 28.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, (провадження № 14-623цс18) (пункт 85).

У визначенні підстав для зменшення розміру неустойки Суд виходить з такого.

Так, положеннями статті 3 ЦК України регламентовано загальні засади цивільного законодавства, якими, згідно з пунктами 3, 6 частини першої цієї статті ЦК України, є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.

Добросовісність є не тільки однією з основоположних засад цивільного законодавства, а також імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20.

Отже, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

У наведених висновках суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).

При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).

У вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.

Крім цього категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).

В даному випадку, розмір заявленої до стягнення з відповідача пені (58885,46 грн) становить суму більшу ніж сума заявленого до стягнення боргу (55291,28 грн), тобто обсяг відповідальності відповідача є нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Разом з тим, як вже зазначалося, наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми спотворює дійсне правове призначення неустойки, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання, право кредитора щодо стягнення заявлених сум перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (Зазначена правова позиція відображена в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18).

Суд також враховує, що матеріали справи не містять будь-яких доказів понесення позивачем збитків в результаті допущеного відповідачем порушення умов договору, тоді як крім основного боргу та пені, позивачем додатково нараховано відповідачу інфляційні, річні та штраф за прострочення виконання зобов`язання, які підлягають стягненню згідно з даним судовим рішення.

Враховуючи викладене, а також з метою забезпечення балансу інтересів сторін у справі, з урахуванням необхідності дотримання загальних засад цивільного законодавства (справедливість, добросовісність та розумність), дотримання принципу пропорційності, суд вважає наявними підстави для зменшення пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача на 50%.

За таких обставин, позов в частині стягнення штрафних санкцій підлягає задоволенню частково, а з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 29442,73 грн. пені та 5529,12 грн штрафу.

В задоволенні іншої частини позову про стягнення пені слід відмовити з огляду на зазначені обставини.

Здійснюючи розподіл судових витрат, суд зазначає таке.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, за приписами ч. 9 ст. 129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

З огляду на те, що спір у даній справі виник в зв`язку з порушенням відповідачем своїх зобов`язань за договором, а часткове задоволення позовних вимог обумовлене реалізацією судом свого права на зменшення неустойки, а не є наслідком необґрунтованості позовних вимог в цій частині, в даному випадку є підстави для покладення судових витрат на відповідача в повному обсязі.

Аналогічна правова позиція викладена також у постановах Верховного Суду від 03.04.2018 року у справі № 902/339/16, від 04.05.2018 року у справі № 917/1068/17, від 05.04.2018 року у справі № 917/1006/16.

За таких обставин, з відповідача на користь позивача також підлягають стягненню 2422,40 грн витрат по сплаті судового збору. При визначенні розміру судового збору суд виходить з того, що позов у даній справі позивачем подано в електронній формі, тоді як на підставі ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

В позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача 15000 грн. витрат на професійну правничу допомогу. Однак, оскільки будь-яких доказів понесення цих витрат позивачем суду не надано, підстав для покладення на відповідача і даних витрат суд в даному випадку не вбачає.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-80, 123, 126, 129, 232-233, 237-238, 244 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Надежда» (адреса: 61001, м. Харків, м.-н Героїв Небесної Сотні, буд. 14/1, корп. 4; код ЄДРПОУ 30592414) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Таніт груп» (адреса: 68000, Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Корабельна, буд. 3/32Н; код ЄДРПОУ 41983980):

55291,28 грн - заборгованості;

23637,87 грн - інфляційних;

4730,81 грн - 3% річних;

29442,73 грн - пені;

5529,12 грн - штрафу;

2422,40 грн - витрат по сплаті судового збору.

В іншій частині позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано в строки та в порядку визначеному ст. 256, 257 ГПК України з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Суддя О.І. Байбак