Постанова

від 18.02.2025 по справі 910/3435/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2025 року

м. Київ

cправа № 910/3435/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І.М. (головуючий), Ємця А. А., Малашенкової Т. М.,

за участю секретаря судового засідання Росущан К. О.,

представників учасників справи:

позивача - Батурський Д.О. (адвокат); Бяков І. О. (самопредставництво)

відповідача - Васійчук Л.Ф. (адвокат)

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Акціонерного товариства «Укртрансгаз»

на рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2024 та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.11.2024

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газбудінжиніринг»

до Акціонерного товариства «Укртрансгаз»

про стягнення 1 713 318,46 грн.

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. До суду 21.03.2024 надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Газбудінжиніринг» (далі - ТОВ «Газбудінжиніринг», позивач) з вимогами до Акціонерного товариства «Укртрансгаз» (далі - АТ «Укртрансгаз», відповідач) про стягнення 1 713 318,46 грн, з яких: 1 698 007,76 грн основного боргу, 672,69 грн штрафних санкцій 6 726,94 грн 3% річних та 7 911,07 грн інфляційних втрат.

1.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору №2307000007 про закупівлю робіт від 04.07.2023 не оплатив виконані позивачем роботи, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 1 698 007,76 грн.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.05.2024 (суддя Спичак О.М.), яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.11.2024 (колегія суддів: Яценко О.В., Яковлєв М.Л., Хрипун О.О.), позов задоволено частково.

Стягнуто з АТ «Укртрансгаз» на користь ТОВ «Газбудінжиніринг» суму основного боргу у розмірі 1 698 007 (один мільйон шістсот дев`яносто вісім тисяч сім) грн 76 коп. та судовий збір у розмірі 20 376 (двадцять тисяч триста сімдесят шість) грн 09 коп.

В іншій частині позову відмовлено.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. У касаційній скарзі АТ «Укртрансгаз», з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.11.2024 в частині задоволених позовних вимог; ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 3 та 4 частини другої статті 287 ГПК України з посиланням на пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України.

4.2. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник вказує на неправильне застосування судами положень статей 6, 11, 16, 204, 526, 530, 610, 625, 628, 629, 882 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 193, 218, частини третьої статті 220 Господарського кодексу України (далі - ГК України), та зазначає про неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010, від 23.01.2019 у справі № 355/385/17, від 09.09.2024 у справі № 352/1070/17.

4.3. Щодо пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає про те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права в подібних правовідносинах, а саме статей 204, 525, 526, 628, 882 ЦК України у системному взаємозв`язку з пунктами 4.2, 5.21, 6.14 «Настанови з визначення вартості будівництва, затвердженими наказом Мінрегіону від 01.11.2021 № 281; Інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Мінфіну від 13.03.1998 №59, зареєстрованого у Мін`юсті 31.03.1998 за №218/2658, пунктами 96, 100 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві» від 01.08.2005 № 668, пунктом 9.5.6 «Методичних Рекомендацій з проведення державною контрольно-ревізійною службою ревізій використання коштів на будівництво», затвердженого Наказом ГоловКРУ від 27.02.2009 №39 та нормами процесуального права, а саме статті 73, 86 ГПК України.

4.4. Також судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 310 ГПК України, в зв`язку із порушенням судами першої та апеляційної інстанцій статей 2, 7, 11, 13, 42, 73-80, 86, 236, 237, 238, 269, 275, 277 ГПК України, оскільки, на переконання скаржника, суди попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних рішень не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень.

5. Доводи інших учасників справи

5.1. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «Газбудінжиніринг» просило Суд залишити судові рішення попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, посилаючись, зокрема, на дотримання судами норм матеріального та процесуального права.

5.2. Втім, з тексту відзиву на касаційну скаргу вбачається, що позивачем аналізуються судові рішення і правовідносини між тими самими сторонами, однак у іншій справі, а саме у справі № 910/1191/24.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. Між АТ «Укртрансгаз» (замовник) та ТОВ «Газбудінжиніринг» (підрядник) 04.07.2023 укладено Договір №2307000007 про закупівлю робіт (далі - Договір), відповідно до умов якого підрядник зобов`язується за завданням замовника на свій ризик виконати відповідно до умов цього договору роботи, зазначені у пункті 1.2, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконані роботи.

6.2. Відповідно до пункту 1.2 Договору №2307000007 про закупівлю робіт від 04.07.2023 найменування робіт «Послуги з ремонту і технічного обслуговування насосів, клапанів, кранів і металевих контейнерів (Ремонт імпульсних ліній на пунктах виміру витрат газу)».

6.3. Ціна договору становить 5 460 000,00 грн (пункт 3.1 Договору).

6.4. Згідно з пунктом 3.2 Договору ціна цього договору включає відшкодування всіх витрат підрядника, які пов`язані з виконанням робіт за цим договором, та плату за виконані підрядником роботи. Якщо до ціни договору не включені якісь витрати підрядника, які можуть виникнути при виконанні робіт за цим договором, то такі витрати покладаються на підрядника.

6.5. Звертаючись з цим позовом до суду, позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору не оплатив виконані позивачем роботи, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 1 698 007,76 грн. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 672,69 грн штрафних санкцій, 6 726,94 грн 3% річних та 7 911,07 грн інфляційних втрат.

6.6. Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач вказав на те, що позивачем було перевищено трудові витрати на відрядження працівників, які включені до актів виконаних робіт, у зв`язку з чим акти не були підписані відповідачем, а, отже, строк оплати по них не настав. Крім того, відповідач зауважив, що умовами Договору сторони визначили інший розмір відсотків річних, а саме 0,3% річних, у зв`язку з чим розрахунки позивача є необґрунтованими.

6.7. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що кошти на витрати, пов`язані з відрядженням працівників позивача на об`єкт будівництва, включені до договірної ціни та становлять 831 650,00 грн. Сума витрат на відрядження за спірними актами виконаних робіт не перевищує вказану суму, зазначену у договірній ціні.

6.8. За наведених вище обставин, місцевий суд дійшов висновку, що відмова відповідача від підписання спірних актів виконаних робіт не є мотивованою, не стосується безпосередньо самих виконаних робіт, а стосується витрат на відрядження, методика визначення яких умовами Договору не визначена, та в будь-якому випадку сума витрат на відрядження за спірними актами виконаних робіт не перевищує суму, погоджену сторонами у договірній ціні.

6.9. Судами встановлено, що у розділі 4 Договору сторонами погоджено порядок розрахунків. Зокрема, вказано, що замовник протягом 45 календарних днів, але не раніше ніж через 35 календарних днів з моменту прийняття робіт, що підтверджується актами приймання виконаних робіт (форма КБ-2в) та довідками про вартість виконаних робіт та витрати (форма КБ-3), перераховує на рахунок підрядника суму вартості прийнятих робіт (за виключенням 10% вартості прийнятих робіт). Остаточний розрахунок у розмірі 10% відсотків вартості прийнятих робіт проводиться замовником протягом 45 календарних днів, але не раніше ніж через 35 календарних днів, з моменту підписання сторонами останнього акту приймання-передачі виконаних робіт (форма КБ-2в) та за умови наявності підписаних всіх актів приймання виконаних робіт (форма КБ-2в) за цим договором.

6.10. Місцевий суд дійшов висновку про те, що оскільки суд визнає відмову відповідача від підписання спірних актів виконаних робіт немотивованою, то роботи за Актом №1 за листопад 2023 року на суму 949 214,84 грн, за Актом №2 за грудень 2023 року на суму 268 935,25 грн, за Актом №3 за грудень 2023 року на суму 173 633,28 грн, за Актом №4 за грудень 2023 року на суму 268 821,35 грн та за Актом №5 за січень 2024 року на суму 226 070,58 грн, що разом становить 1 886 675,30 грн вважаються прийнятими відповідачем, та останній зобов`язаний їх оплатити відповідно до умов.

6.11. Доказів сплати 90% від вказаних сум (відповідно до умов розділу 4 Договору), що становить 1 698 007,76 грн., відповідачем суду не надано.

6.12. Оскільки позивачем у цій справі не надано суду розрахунків, заявлених до стягнення з відповідача сум 672,69 грн штрафних санкцій, 6 726,94 грн 3% річних та 7 911,07 грн інфляційних втрат, то місцевий господарський суд дійшов висновку щодо відмови у задоволенні позову ТОВ «Газбудінжиніринг» у вказаній частині позовних вимог.

7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.2. Судові рішення відповідачем оскаржуються тільки в частині задоволених позовних вимог, отже, з урахуванням статті 300 ГПК України, судові рішення в іншій частині касаційним судом не переглядаються.

8.3. Судами попередніх інстанцій встановлено, що між сторонами виникли правовідносини у сфері виконання підрядних робіт. На підставі договору позивач зобов`язався виконати обумовлену договором роботу в строк встановлений у такому договорі, а відповідач зобов`язався прийняти та оплатити виконані роботи.

8.4. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

8.5. Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

8.6. В силу приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

8.7. Частиною першою статті 837 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

8.8. Замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові; якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі (частина перша статті 853 ЦК України).

8.9. В судовій практиці щодо акта виконаних робіт, підписаного однією стороною, усталеною є правова позиція, викладена в пункті 6.3 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.12.2019 у справі № 910/7446/18, та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.05.2022 у справі № 916/693/21, від 14.07.2021 у справі № 911/1981/20, від 20.04.2021 у справі № 905/411/17, від 17.03.2021 у справі № 910/11592/19, від 15.10.2019 у справі № 921/262/18.

8.10. Суть цієї правової позиції полягає в тому, що передання і прийняття робіт на підставі підписаного в односторонньому порядку акта і виникнення за таким актом прав та обов`язків можливе за наявності реального виконання робіт за договором у разі неотримання обґрунтованої відмови про причини неприйняття робіт у строк, визначений договором. При цьому підрядник не повинен вчиняти жодних дій щодо спонукання замовника до підписання акта виконаних робіт, а має лише констатувати факт відмови від підписання акта. У свою чергу, обов`язок прийняти виконані роботи, а у випадку виявлення недоліків робіт негайно про них заявити (у тому числі шляхом мотивованої відмови від підписання акта виконаних робіт) законом покладено саме на замовника. Якщо замовник на порушення вимог статей 853, 882 ЦК України безпідставно ухиляється від прийняття робіт, не заявляючи про виявлені недоліки чи інші порушення, які унеможливили їх прийняття, то нездійснення ним оплати таких робіт є відповідно порушенням умов договору і вимог статей 525, 526 ЦК України, статті 193 ГК України.

8.11. Частиною третьою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

8.12. Суди попередніх інстанцій зазначили, зокрема, про те, що спір у справі виник не у зв`язку з безпосередньо роботами, які повинні були бути виконані позивачем відповідно до умов Договору, а у зв`язку з розміром витрат на відрядження працівників позивача. Спір щодо обсягу безпосередньо самих робіт, їх якості, відповідності умовам договору, іншим вимогам між сторонами відсутній. Про наявність такого спору (щодо обсягу безпосередньо самих робіт, їх якості, відповідності умовам договору, іншим вимогам) також не вказує відповідач у відзиві на позовну заяву.

8.13. Суди попередніх інстанцій також зазначили, зокрема, що:

- умовами укладеного між сторонами Договору не погоджено будь-якого механізму визначення розміру витрат на відрядження працівників ТОВ «Газбудінжиніринг», не встановлено граничних розмірів таких витрат та не вказано, яким чином вони визначаються (на підставі яких нормативних документів);

- з наданих позивачем доказів, які також надавались відповідачу на його запити, визначення вартості витрат на відрядження здійснювалось на підставі внутрішніх нормативних документів ТОВ «Газбудінжиніринг» (наказів);

- матеріали справи містять як докази фактичного перебування працівників Товариства з обмеженою відповідальністю «Газбудінжиніринг» у відрядженнях з метою виконання зобов`язань за Договором №2307000007 про закупівлю робіт від 04.07.2023, так і докази розміру понесених позивачем витрат (акти приймання-передачі, рахунки, тощо), які відповідно до пункту 3.2 договору підлягають відшкодуванню відповідачем;

- умовами договору не встановлено будь-яких обмежень щодо розміру витрат на відрядження, які відшкодовуються відповідачем;

- ціна договору становить 5 460 000,00 грн, а виконані позивачем роботи разом з витратами на відрядження не перевищують договірну ціну;

- кошти на витрати, пов`язані з відрядженням працівників позивача на об`єкт будівництва, включені до договірної ціни та становлять 831 650,00 грн. Сума витрат на відрядження за спірними актами виконаних робіт не перевищує вказану суму, зазначену у договірній ціні;

- відмова відповідача від підписання спірних актів виконаних робіт на загальну суму 1 886 675,30 грн не є мотивованою, не стосується безпосередньо самих виконаних робіт, а стосується витрат на відрядження, методика визначення яких умовами Договору не визначена, та в будь-якому випадку сума витрат на відрядження за спірними актами виконаних робіт не перевищує суму, погоджену сторонами у договірній ціні.

8.14. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.15. Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

8.16. Втім, самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

8.17. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

8.18. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

8.19. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

8.20. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

8.21. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

8.22. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

8.23. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

8.24. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

8.25. У касаційній скарзі скаржник, посилаючись на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначив про те, що судами неправильно застосовано статі 6, 11, 16, 204, 526, 530, 610, 625, 628, 629, 882 ЦК України, статі 193, 218, 220 ГК України, та вказував про неврахування судами правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010, від 23.01.2019 у справі № 355/385/17, від 09.09.2024 у справі № 352/1070/17.

8.26. Так, предметом спору у справі № 2-1383/2010 є стягнення заборгованості за кредитним договором. У справі № 355/385/17 предметом спору є вимоги про зобов`язання вчинити певні дії, стягнення страхового відшкодування та компенсації моральної шкоди. Спір у справі № 352/1070/17 виник за вимогами про визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельної ділянки, скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування державної реєстрації права власності, повернення земельної ділянки до земель запасу.

8.27. З огляду на вищевикладене, Суд, проаналізувавши зміст судових рішень у справах № 2-1383/2010, № 355/385/17, № 352/1070/17, зазначає, що правовідносини у вказаних справах, з урахуванням предмету та підстав позову, правового регулювання, кваліфікації спірних правовідносин, не є подібними до справи, що розглядається Судом.

8.28. Верховний Суд виходить з того, що неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

8.29. Правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.

8.30. Висновки у зазначених скаржником справах та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

8.31. Проаналізувавши зміст постанов, на які посилається скаржник, за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, та міркування, викладені у цій постанові, колегія суддів дійшла висновку про неподібність цих справ за наведеними правовими ознаками зі справою, що розглядається, адже відрізняється за підставою позову, за доводами і доказами, наданими сторонами, предметом їх доказування, способом захисту, і тому застосування норм права наведених скаржником за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а тому вони не є релевантними до обставин цієї справи.

8.32. З огляду на викладене, посилання скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах, які зазначені в розділі 4 цієї постанови, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, адже судом встановлено, що висновки щодо застосування норми права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

8.33. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

8.34. Отже, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження у справі з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

8.35. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України.

8.36. Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

8.37. Положення пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин, та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

8.38. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

8.39. Відповідач у касаційній скарзі вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права, а саме статей 204, 525, 526, 628, 882 ЦК України у системному взаємозв`язку з пунктами 4.2, 5.21, 6.14 «Настанови з визначення вартості будівництва, затвердженими наказом Мінрегіону від 01.11.2021 № 281; Інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Мінфіну від 13.03.1998 №59, зареєстрованого у Мін`юсті 31.03.1998 за №218/2658, пунктами 96, 100 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві» від 01.08.2005 № 668, пунктом 9.5.6 «Методичних Рекомендацій з проведення державною контрольно-ревізійною службою ревізій використання коштів на будівництво», затвердженого Наказом ГоловКРУ від 27.02.2009 №39 та нормами процесуального права, а саме статті 73, 86 ГПК України.

8.40. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини щодо неправильного застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права під час касаційного провадження не підтвердилися, оскільки доводи касаційної скарги стосуються виключно необхідності переоцінки доказів та зводяться до заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій під час розгляду справи, а також перегляду вже здійсненої оцінки доказів у справі. Скаржник наводить власне викладення обставин, які на його думку мали бути встановлені, що не узгоджується з положеннями статті 300 ГПК України, оскільки, касаційна інстанція згідно з частиною другою статті 300 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

8.41. Верховний Суд виходить з того, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно).

8.42. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.

8.43. Отже, формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини. При цьому формування правового висновку не може здійснюватися поза визначеними статтею 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

8.44. Як свідчить зміст оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій досліджували та оцінювали доводи учасників справи через призму предмету, підстав позову та кола доказування, які входять у таку категорію справ.

8.45. Враховуючи викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування судових рішень попередніх інстанцій з такої підстави.

8.46. Щодо іншої заявленої підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України (з посиланням на пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України), колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає таке.

8.47. Верховний Суд виходить з того, що за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

8.48. Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, у постановах від 12.10.2021 у справі № 905/1750/19 та від 20.05.2021 у справі № 905/1751/19.

8.49. Проте, як уже зазначалося вище, підстава касаційного оскарження, наведена скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримала підтвердження, а тому і підстави для скасування оскаржуваних рішення і постанови та направлення цієї справи на новий розгляд з підстави, встановленої пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України, у Суду також відсутні.

8.50. Інші аргументи скаржника щодо порушення норм процесуального права в контексті повноти оцінки доказів та встановлення обставин справи підлягають відхиленню як такі, що зводяться до необхідності переоцінки доказів та обставин, а також є такими, які не узгоджуються з підставою касаційного оскарження, визначеною самим скаржником.

8.51. Суд акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», а не «факту», отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

8.52. Зі змісту судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку наданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду цього господарського спору, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.

8.53. Отже, підстави касаційного оскарження, наведені скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримали підтвердження, а тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог - відсутні.

8.54. Доводи, викладені у відзиві, не беруться до уваги Верховним Судом, адже стосуються справи, яка не є предметом цього касаційного перегляду в межах справи № 910/3435/24.

8.55. Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

8.56. Колегія суддів касаційної інстанції, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» та від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України», зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

9.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

9.3. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

9.4. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, про неврахування висновків щодо застосування норми права, викладених у постановах Верховного Суду, не підтвердилися, не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій, а тому касаційне провадження за касаційною скаргою скаржника в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України - необхідно закрити, а в частині підстав, передбачених пунктом 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України - залишити без задоволення в оскаржуваній частині.

10. Судові витрати

10.1. Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про залишення оскаржуваних судових рішень без змін, то судовий збір за розгляд касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Укртрансгаз» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.11.2024 у справі № 910/3435/24 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Укртрансгаз» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.11.2024 у справі № 910/3435/24 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктами 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, (в оскаржуваній частині) залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.11.2024 у справі № 910/3435/24 (в оскаржуваній частині) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя А. Ємець

Суддя Т. Малашенкова