Постанова

від 18.02.2025 по справі 910/5857/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2025 року

м. Київ

cправа № 910/5857/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянувши касаційну скаргу першого заступника керівника Київської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2024 (суддя Мельник В. І.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.10.2024 (Козир Т. П. - головуючий, судді Гончаров С. А., Скрипка І. М.) у справі

за позовом заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави

до 1) Київської обласної ради,

2) Державного агентства лісових ресурсів України,

3) Державного підприємства «Білоцерківське лісове господарство»,

4) Товариства з обмеженою відповідальністю «Господарство «Зелений гай»

про визнання недійсним та скасування рішення Київської обласної ради, визнання недійсними договорів про умови ведення мисливського господарства,

(у судове засідання з`явилися: прокурор Кондратюк Д. А., представники: Київської обласної ради - Охріменко Н. М., Товариства з обмеженою відповідальністю «Господарство «Зелений гай» - Лиценко З. В.),

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У липні 2022 року Заступник керівника Київської обласної прокуратури звернувся з позовом в інтересах держави до Київської обласної ради (далі - Київська облрада), Державного агентства лісових ресурсів України (далі - Держлісагентство), Державного підприємства «Білоцерківське лісове господарство» (далі - Лісгосп) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Господарство «Зелений гай» (далі - Товариство), у якому просив суд:

- визнати незаконним та скасування рішення Київської облради від 19.12.2019 №728-32-VII «Про закріплення мисливських угідь за Товариством з обмеженою відповідальністю «Господарство «Зелений гай» на території Київської області» (далі - рішення №728);

- визнати недійсним договір про умови ведення мисливського господарства від 22.10.2020 №2, укладений між Товариством та Держлісагентством (далі - договір № 2);

- визнати недійсним договір про умови ведення мисливського господарства від 27.10.2020 № 9, укладений між Товариством та Лісгоспом (далі - договір № 9).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення №728 прийняте з порушенням вимог законодавства, є незаконним та підлягає скасуванню, а укладені на його підставі договори слід визнати недійними, оскільки в порушення норм Закону України «Про мисливське господарство та полювання» на момент прийняття вказаного рішення погодження було надано не всіма власниками та користувачами земельних ділянок, на яких розташовані мисливські угіддя. Право на користування мисливськими угіддями може виникнути лише за наявності згоди всіх без виключення землевласників та землекористувачів, а відсутність погодження хоча б одного власника чи користувача земельної ділянки виключає надання мисливських угідь в користування. В обґрунтування підстав звернення прокурора із даним позовом він посилався на те, що передача мисливських угідь Товариству усупереч вимог порядку, встановленого чинним законодавством, нівелює правові, економічні та організаційні засади діяльності у галузі мисливського господарства та полювання, забезпечення рівних прав усіх користувачів мисливських угідь у взаємовідносинах з органами державної влади, інтерес держави полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на природні ресурси, а оскільки орган, який забезпечує формування державної політики у сфері лісового та мисливського господарства (Держлісагентство) не наділений повноваженнями здійснювати контроль за законністю прийняття рішень органами місцевого самоврядування, а також є стороною оспорюваного договору, тому він залучений в якості співвідповідача.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, 29.01.2019 ТОВ «Господарство «Зелений гай» подало до Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства заяву від 14.12.2018 вих. № 8 про погодження у користування на 49 років мисливських угідь на території Білоцерківського та Сквирського районів загальною площею 21181 га. Додатками до вказаної заяви зазначені: 1. Рішення Білоцерківської та Сквирської районних державних адміністрацій; 2. Рішення Білоцерківської та Сквирської районних рад; 3. Відомість розподілу земель по сільських радах Білоцерківського району; 4. Відомість розподілу земель по сільських радах Сквирського району; 5. Листок погодження з власниками земель Білоцерківського району. 6. Листок погодження з власниками земель Сквирського району; 7. Опис меж мисливських угідь ТОВ «Господарство «Зелений гай».

Так, відповідно до додатку до листа Головного управління Держгеокадастру у Київській області, Товариство підготувало листки-погодження та отримало відповідні погодження: по Білоцерківському району (загальна площа мисливської дільниці 18188 га) - від ДП «Білоцерківське лісового господарства», від ТОВ «А/ф «Дім», від Дроздівецької сільської ради, від ТДВ «Терезіне», від Вільнотарасівської сільської ради, від Фурсівської сільської ради, від ПСП АФ «Світанок», від ПОП «Раставиця», від Трушківської сільської ради, від ТОВ «Білагротех», від ТОВ «СВК ім. Щорса», від Яблунівської сільської ради, від ТОВ АФ «Матюші», від Матюшівської сільської ради; по Сквирському району (загальна площа мисливської дільниці 2993 га) - від СП «Інтерагро-Сквира», від ТДВ «Шамраївський цукровий завод».

07.06.2019 Держлісагентство подало до Київської обласної ради подання від 06.06.2019 вих. №03-11/4488-19, у якому, враховуючи клопотання Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, погодження Київської обласної державної адміністрації від 22.05.2019 №11-13/3481/01/28-2019, погодження землевласників, землекористувачів, направило на розгляд Київської обласної ради матеріали про надання ТОВ «Господарство «Зелений гай» у користування мисливських угідь, загальною площею 17315 га, розташованих на території Білоцерківського та Сквирського районів Київської області, на строк не менш як на 15 років.

19.12.2019 Київською обласною радою прийнято рішення №728-32-VII «Про закріплення мисливських угідь за ТОВ «Господарство «Зелений гай» на території Київської області», згідно з яким ТОВ «Господарство «Зелений гай» надано у користування мисливські угіддя у Білоцерківському та Сквирському районах Київської області площею 17 315 га строком на 49 років у межах згідно з додатком до цього рішення.

Згідно додатку до вказаного рішення, Товариству надано мисливські угіддя у межах Білоцерківського та Сквирського районах:

- з півночі: з с. Дрозди по асфальтній дорозі до перетину з дорогою м. Фастів - м. Біла Церква;

- зі сходу: далі по дорозі м. Фастів - м. Біла Церква, далі по окружній дорозі, по приміських межах до р. Рось, далі вверх проти течії р. Рось до межі між польовими угіддями с. Городище і польовими угіддями с. Яблунівка;

- з півдня: по межі між польовими угіддями с. Городище і польовими угіддями с. Яблунівка, далі по межі між польовими угіддями с. Трушки і польовими угіддями с. Яблунівка, далі по межі з лісовими масивами урочища «Пожарна» Державного підприємства «Білоцерківське лісове господарство» і польовими угіддями с. Яблунівка і по межі Сквирського району до с. Тарасівка;

- з заходу: від с. Тарасівка по асфальтній дорозі до перетину з дорогою м. Сквира - м. Біла Церква, далі по цій дорозі через с. Шамраївка до с. Пищики, далі від с. Пищики до р. Кам`янка, далі вверх проти течії р. Кам`янка до с. Дрозди та лісового урочища «Макіївська дача».

На виконання рішення Київської обласної ради від 19.12.2019 № 728-32-VІІ «Про закріплення мисливських угідь за ТОВ «Господарство «Зелений гай» на території Київської області», 22.10.2020 між Держлісагентством України (центральний орган) та ТОВ «Господарство «Зелений гай» (користувач) було укладено договір про умови ведення мисливського господарства №2, яким врегульовано відносини між центральним органом та користувачем щодо умов ведення мисливського господарства та полювання.

Також, 27.10.2020 між ТОВ «Господарство «Зелений гай» (користувач мисливських угідь) та Державним підприємством «Білоцерківське лісове господарство» (постійний землекористувач) укладено договір №9, відповідно до умов якого користувач мисливських угідь зобов`язувався відповідно до ст. 24 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» вносити постійному землекористувачу плату за користування мисливськими угіддями, які знаходяться на земельних ділянках, що передані у користування постійному землекористувачу в порядку, строки та розмірах, визначені цим договором.

За доводами прокурора, прийняттю рішення Київської обласної ради №728-32-VІІ від 19.12.2019 передував розгляд даного питання на постійній комісії Київської обласної ради з питань агропромислового комплексу та земельних відносин, про що останньою складено відповідні висновки та рекомендації від 25.10.2019, що є Додатком до протоколу №1 від 25.10.2019.

Пунктом 1 Висновків і рекомендацій вирішено погодити подання про закріплення мисливських угідь за ТОВ «Господарство «Зелений гай» на території Білоцерківського та Сквирського районів Київської області загальною площею 17 315 га за умови доопрацювання пакету документів в частині надання товариством погоджень власників та користувачів земельних ділянок, на яких розташовані відповідні мисливські угіддя (уточнення опису меж на території Сквирського району).

Згідно з планом типів мисливських угідь і біотехнічних мисливського господарства Товариства, наданого Лісгоспом разом із інформацією від 19.11.2021 № 886, надані в користування Товариству мисливські угіддя знаходяться на землях, що розташовані на території Дроздівської, Пилипчанської, Яблунівської, Макіївської, Тарасівської, Шамраївської сільських рад та Фурсівської сільської територіальної громади.

У свою чергу, згідно з листом від 13.02.2022 № 0112/14 Білоцерківського національного аграрного університету, який є користувачем земельної ділянки з кадастровим номером 3220485100:05:013:0002 площею 181,3493 га в адміністративних межах Пилипчанської сільської ради Білоцерківського району Київської області для дослідних та навчальних цілей погодження на використання даної земельної ділянки для ведення мисливського господарства адміністрацією університету не надавалось.

Згідно з листом від 30.12.2021 № 497 ТОВ «Шамраївське», який є орендарем земельної ділянки з кадастровим номером 3224088200:02:002:00001 площею 30,5535 га на території Сквирської ОТГ в межах с. Шамраївка для розміщення та обслуговування гранітного кар`єру, ТОВ «Господарство «Зелений гай» не зверталося до підприємства про погодження надання в користування мисливських угідь для ведення мисливського господарства, відповідне погодження не надавалося.

Відповідно до листа ТОВ «Акватрест», яке є орендарем земельної ділянки з кадастровим номером 3220488301:02:004:0025 площею 25,92 га на території Фурсівської об`єднаної територіальної громади для рибогосподарських потреб, риборозведення, звернень від ТОВ «Господарство «Зелений гай» про погодження надання в користування мисливських угідь для ведення мисливського господарства на адресу товариства не надходило, відповідне погодження підприємством не надавалося.

Згідно з листом від 14.01.2022 № 1/1 ТОВ «Мостехагро», яке є орендарем земельної ділянки з кадастровим номером 3220485100:01:018:0059 площею 13,1301 га на території Білоцерківської об`єднаної територіальної громади для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, погодження на використання даної земельної ділянки підприємством не надавалося.

Листом від 18.01.2022 № 1 Фермерського господарства «Ященко А.М.», яке є користувачем земельних ділянок з кадастровими 3224085600:04:010:0011 3224085600:07:004:0017, 3224085600:07:027:0020 загальною площею близько 20 га на території Фурсівської об`єднаної територіальної громади для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, документи щодо даних погодження на використання земельних ділянок для ведення мисливського господарства не надавались.

ТОВ Агрофірма «Нива» листом повідомило, що не надавало погодження на використання ТОВ « Господарство «Зелений гай» для ведення мисливського господарства земельних ділянок 3224085600:04:006:0014, кадастровими номерами 3224085600:04:009:0023, 3224085600:07:024:0004, 3224085600:04:004:0002, що знаходяться у користуванні вказаного товариства.

Відповідно до листа від 31.01.2022 №б/н інформації ТОВ «Дельфін», останнім не надавалося погодження на використання земельної ділянки з кадастровим номером 3224085600:04:010:0008 для ведення мисливського господарства, звернень з цього приводу не отримувало та категорично заперечує проти такого використання.

Листом від 19.01.2022 №63/02-14 Фурсівська сільська рада повідомила, що не приймалось рішення про погодження на використання ТОВ «Господарство «Зелений гай» земельних ділянок комунальної форми власності.

Як вбачається з листа від 17.01.2022 №132 Сквирської міської ради, інформація про надання у 2019 році Шамраївською сільською радою погодження на використання ТОВ «Господарство «Зелений гай» земельних ділянок комунальної власності, розташованих на території вказаної сільської ради для ведення мисливського господарства у Сквирській міській раді відсутня.

3. Короткий зміст судових рішень у справі

3.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.12.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.05.2023, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 05.09.2023 рішення судів скасовано. Справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова аргументована тим, що суди не встановили усіх власників та користувачів земельних ділянок, на яких розташовані відповідні мисливські угіддя (з урахування меж цих мисливських угідь), як і того чи було отримано відповідні погодження від усіх власників та землекористувачів до прийняття спірного рішення обласною радою. Суди належним чином не перевірили чи є наведені прокурором в позовній заяві особи власниками та користувачами земельних ділянок, на яких розміщено відповідні мисливські угіддя. Апеляційний господарський суд вдався лише до оцінки листів, довідок цих осіб на предмет їх відповідності вимогам Національного стандарту України «Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. ДСТУ 4163-2020».

Суди фактично дійшли висновку про отримання ТОВ «Господарство «Зелений гай» погодження власників та користувачів земельних ділянок (при цьому у текстах своїх рішень не зазначають про погодження саме усіма власниками та користувачами земельних ділянок) лише з оцінки документів, на підставі яких ТОВ «Господарство «Зелений гай» зверталося до відповідних державних органів для надання йому мисливських угідь для ведення мисливського господарства та подання Держлісагентства (яке також не містить відомостей хто є власниками та користувачами відповідних земельних ділянок та, що усі вони надали відповідні погодження), а не на підставі оцінки документів, якими було б оформлено погодження власниками та користувачами земельних ділянок (усіма) надання відповідачу - 4 мисливських угідь.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.01.2024 у справі № 910/5857/22, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.10.2024, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення судів аргументовані тим, що подання Держлісагентства від 06.06.2019 №03-11/4488-19 щодо надання Товариству у користування мисливських угідь містило повний пакет документів, в тому числі і погоджень, необхідних для надання мисливських угідь у користування Товариству.

З метою визначення вичерпного кола власників та землекористувачів земельних ділянок, які можуть увійти до складу мисливських угідь, Товариству необхідно було звертатись до управління Держгеокадастру - органу, який реалізує державну політику у сфері національної інфраструктури геопросторових даних, топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів. Система Державного земельного кадастру містить дані про кількісну та якісну характеристику земель, їх оцінку, розподіл між власниками та користувачами, а також дає можливість оперативно отримувати необхідну інформацію про земельні ділянки на всій території України; і в подальшому керуватись саме відомостями, отриманими від управління Держгеокадастру.

Товариством було надано відповідь Головного управління Держгеокадастру у Київській області за вих. № 416/121-18 від 06.12.2018 року з додатками, у якій міститься вичерпна інформація щодо власників (землекористувачів) земельних ділянок на вказаній території. Товариством було отримано та надано на розгляд сесії погодження усіх без виключення власників або користувачів земельних ділянок, на яких розташовані відповідні мисливські угіддя, інформація про яких міститься у відповіді Головного управління Держгеокадастру у Київській області.

У матеріалах справи наявні належні докази отримання Товариством усіх необхідних погоджень від власників або користувачів земельних ділянок, на підставі яких центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, було внесено відповідне подання до Київської облради.

Встановити, чи накладаються межі земельних ділянок власників або користувачів, вказаних прокурором, на землі мисливських угідь Товариства, на підставі довідки ТОВ «Геоматичні рішення», є неможливим, оскільки за основу для своєї роботи ТОВ «Геоматичні рішення» було взято не точну план-схему меж, яка була б виготовлена в процесі землевпорядкування території, на якій би було відображено, які юридичні особи, в якому обсязі та на якій правовій підставі володіють чи користуються земельними ділянками, а було взято наданий прокурором план типів мисливських угідь і біотехнічних заходів мисливського господарства Товариства, який містив лише приблизне графічне зображення мисливських угідь без зазначення точних меж та координат.

Встановити, чи накладаються межі земельних ділянок власників або користувачів, вказаних прокурором, на землі мисливських угідь Товариства на підставі кадастрової карти не вбачається можливим.

Прокурором, крім довідки ТОВ «Геоматичні рішення» та листів юридичних осіб - Білоцерківського національного аграрного університету, ТОВ «Шамраївське», ТОВ «Акватрест», ТОВ «Мостехагро», ФГ «Ященко А.М.», ТОВ Агрофірма «Нива», ТОВ «Дельфін» і Фурсівської сільської ради, в якості додаткового доказу на підтвердження того, що ці юридичні особи є власниками та користувачами земельних ділянок в межах спірних мисливських угідь, при новому розгляді справи було надано інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Однак, з наданих прокурором інформаційних довідок можливо встановити права перелічених прокурором осіб на відповідні земельні ділянки на момент прийняття Київською облрадою оспорюваного рішення, але, водночас, які б відомості не містились в цих інформаційних довідках, в них відсутня інформація про те, що ці земельні ділянки знаходяться саме в межах мисливських угідь, переданих у користування Товариству оспорюваним рішенням.

Спеціально уповноваженими органами, які мають право на здійснення контролю за законністю прийнятих рішень органів місцевого самоврядування з питань надання у користування мисливських угідь є Держлісагентство в особі його територіальних органів та Державна екологічна інспекція України у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Заступником керівника Київської обласної прокуратури не надано належних доказів на підтвердження бездіяльності відповідних органів чи неналежність здійсненого ними захисту, що зумовило настання обставин, за яких прокурор може звернутись із даним позовом до суду.

Доводи прокурора про порушення інтересів держави шляхом обмеження спірним рішенням Київської облради та договором права користування, володіння та розпорядження власників та користувачів земельних ділянок, що перебувають у користуванні Товариства, а також позбавлення Українського народу або конкретної територіальної громади правомочностей власника вказаних земель також не можуть братись судом до уваги, оскільки: - прокурором в порушення вимог статті 53 ГПК України не було зазначено конкретного державного органу, уповноваженого представляти інтереси Українського народу в спірних правовідносинах, а також не доведено відсутності такого органу, а посилаючись на позбавлення конкретної територіальної громади правомочностей власника вказаних земель, прокурором у якості позивача не було визначено жодного з органів місцевого самоврядування, уповноважених представляти інтереси відповідної територіальної громади.

Отже, прокурором не було у встановленому законом порядку доведено порушення інтересів держави оскаржуваним рішенням Київської облради, водночас вимоги прокурора зводяться, зокрема, до порушення спірним рішенням інтересів конкретних власників та землекористувачів земельних ділянок, тобто окремо взятих суб`єктів: Білоцерківський національний аграрний університет, ТОВ «Шамраївське», ТОВ «Акватрест», ТОВ «Мостехагро», ФГ «Ященко А.М.», ТОВ «Агрофірма «Нива», ТОВ «Дельфін», Фурсівська сільська рада, при цьому прокурор не надав доказів того, що ці суб`єкти господарювання позбавлені права самостійно звертатись за захистом своїх порушених прав до суду (у випадку їх порушення).

4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. Перший заступник керівника Київської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів скасувати і передати справу на новий розгляд.

Підставами касаційного оскарження є пункти 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

4.2. Скаржник стверджує, що судами не враховано висновки щодо застосування статті 22 Закону України «Про мисливське господарство», викладені у постановах Верховного Суду від 06.09.2018 у справі № 905/2198/17 щодо обов`язкового погодження сільськими, селищними, міськими радами користування мисливськими угіддями на їх територіях, від 05.02.2020 у справі № 911/2191/16, від 12.04.2018 у справі № 907/1/17 щодо відсутності погодження всіх власників (користувачів) відповідних земельних ділянок; від 14.01.2020 у справі № 910/21672/16 щодо мисливських угідь як ділянки суші, яка має свою чітко окреслену територію на земельній ділянці.

Крім того, не враховано висновки Верховного Суду щодо застосування статті 23 Закону України «Про прокуратуру» і статті 53 ГПК України, викладені у постановах від 26.06.2019 у справі 587/430/16-ц, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 28.09.2020 у справі № 483/448/20 щодо представництва прокурором в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у разі відсутності органу, до компетенції якого належить захист відповідних інтересів держави.

У порушення частини першої статті 316 ГПК України судами не виконано вказівки, що містяться у постанові Верховного Суду від 05.09.2023 у цій справі.

Заявник стверджує, що відсутність визначення в натурі мисливських угідь відповідно до вимог статті 79 Земельного кодексу України та норм Закону України «Про землеустрій» не перешкоджає встановленню їх меж на підставі інших джерел, у цьому випадку - на підставі плану типів мисливських угідь і біотехнічних заходів мисливського господарства ТОВ «Господарство «Зелений гай».

У порушення статті 22 Закону України «Про мисливське господарство», на момент прийняття Київською обласною радою оскаржуваного рішення, були відсутні погодження 7 власників та користувачів земельних ділянок, на яких знаходяться мисливські угіддя, які отримано у користування для ведення мисливського господарства Відповідачем 4 (ТОВ «Господарство «Зелений гай»).

Стверджуючи, що прокурор не надав жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того, що вказані у позові особи є власниками або користувачами земельних ділянок із визначенням площі, що увійшли до складу мисливських угідь, суди не надали оцінки листам органів місцевого самоврядування про відсутність відповідних рішень рад про погодження користування мисливських угідь, наданих ТОВ «Господарство «Зелений гай».

«Державним» (суспільним, публічним) інтересом для звернення прокурора до суду із даним позовом є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання передачі природних ресурсів у користування, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на природні ресурси Українського народу, що гарантовано статтями 13, 14 Конституції України, статей. 1, 7 Лісового кодексу України, статтями 4, 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», статтею 5 Закону України «Про тваринний світ» та інших. Інтерес держави у даному випадку полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на природні ресурси.

Нормативно-правовими актами України, не передбачено повноважень Держлісагентства чи його територіальних органів здійснювати контроль за законністю прийняття рішень органами місцевого самоврядування, у тому числі з питань надання у користування мисливських угідь.

Держлісагентство визначено співвідповідачем по цьому позову не лише внаслідок нездійснення належного захисту інтересів держави, а й через безпосереднє завдання шкоди інтересам держави внаслідок вчинених ним дій, які виразились у внесенні подання, із оформленими з грубими порушеннями вимог чинного законодавства документами, у Київську обласну раду та підписані цим же суб`єктом оскаржуваного договору. Отже, оскільки уповноважений орган держави є відповідачем у цій справі, у позовній заяві наведені підстави для представництва інтересів держави та обґрунтовано у чому полягає порушення цих інтересів, прокурор правомірно звернувся до суду як самостійний позивач.

4.3. У відзиві на касаційну скаргу Київська обласна рада вказує на безпідставність доводів скаржника та просить залишити без змін оскаржені судові рішення.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

5.2. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.3. Верховний Суд у постанові від 12.04.2018 у справі № 907/1/17, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, сформував висновок щодо застосування статті 22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» та зазначив, що право на користування мисливськими угіддями може виникнути лише за наявності згоди всіх без виключення землевласників та землекористувачів, отриманої у встановленому законодавством порядку. Верховний Суд дійшов висновку, що Закарпатська обласна рада, всупереч положенням статті 22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» прийняла рішення від 04.11.2011 № 323 «Про надання мисливських угідь у користування Громадській організації товариству мисливців і рибалок «Мисливський клуб «Губерт» без погодження надання у користування мисливських угідь з усіма власниками або користувачами земельних ділянок, що свідчить про наявність правових підстав, з урахуванням ч. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування», для визнання цього рішення незаконним та його скасування.

У постанові Верховного Суду від 06.09.2018 у справі № 905/2198/17 за позовом першого заступника керівника Костянтинівської місцевої прокуратури Донецької області до 1. Донецької обласної державної адміністрації, обласної військово-цивільної адміністрації, 2. КП «Мисливсько-рибальського господарства Олександрівської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок», 3. Донецького обласного управління лісового та мисливського господарства про визнання частково недійсним розпорядження та недійсним договору, зазначено про помилковість висновку суду апеляційної інстанції про те, що сільські, селищні, міські ради не наділені повноваженнями надавати відповідні погодження на користування мисливськими угіддями на їх територіях. Суд касаційної інстанції вважає, що вирішуючи спір у справі та відмовляючи у позові суди обох інстанцій не дослідили відповідні докази щодо надання згоди на передачу відповідачу-2 мисливських угідь, не перевірили та не навели у своїх рішеннях правового статусу у спірних правовідносинах цих осіб, не дослідили чи є вони користувачами земельних ділянок, погодження яких для передачі землі вимагається наведеними вище положеннями статті 22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання».

Отже, Верховним Судом сформований висновок про те, що відповідно до змісту статті 22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» ключовим для можливості передання мисливських угідь для ведення мисливського господарства є погодження усіх власників та користувачів земельних ділянок, на яких знаходяться мисливські угіддя, які планується отримати у користування для ведення мисливського господарства. При цьому, першочерговим є визначення меж мисливських угідь задля встановлення власників та користувачів земельних ділянок на яких розміщено такі мисливські угіддя. Саме за відсутності чіткого встановлення таких меж, неможливо визначити чи було отримано всі погодження власників і користувачів земельних ділянок (аналогічний висновок міститься у п. п. 47, 48 постанови Верховного Суду від 30.07.2019 у справі № 910/1711/18).

На необхідність врахування зазначених висновків вказував Верховний Суд у постанові від 05.09.2023 у цій справі.

Направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд акцентував увагу на тому, що суди не дослідили чи є наведенні прокурором в позовній заяві особи власниками та користувачами земельних ділянок, на яких розміщено відповідні мисливські угіддя. Переглядаючи спір по суті повторно, суди виходили з того, що чинним законодавством не передбачено при наданні мисливських угідь у користування розроблення технічної документації та здійснення землевпорядкування території, не визначаються конкретні і точні межі мисливських угідь в розумінні землевпорядкування. Користувач мисливських угідь не є землекористувачем, у зв`язку з чим при наданні таких мисливських угідь у користування не розробляються текстові і графічні матеріали.

Однак, враховуючи зміст рішення Київської обласної ради «Про закріплення мисливських угідь за ТОВ «Господарство «Зелений гай» на території Київської області» та додатку до рішення №728, у якому викладено опис меж мисливських угідь та посилання прокурора на довідку ТОВ «Геоматичні рішення», суди вказали, що неможливо встановити накладення меж земельних ділянок, оскільки було взято план типів мисливських угідь і біотехнічних заходів мисливського господарства Товариства, який містив лише приблизне графічне зображення мисливських угідь без зазначення точних меж та координат, а не точну план-схему меж, яка була б виготовлена в процесі землевпорядкування території.

Колегія суддів зауважує, що у цій частині суди фактично дійшли суперечливих висновків, оскільки попри ствердження, що для мисливських угідь не передбачено розроблення технічної документації і визначення їх точних меж, але у той же час зазначили, що надані прокурором докази повинні містити точні межі та координати.

У постанові Верховного Суду від 14.01.2020 у справі № 910/21672/16, на яку також посилається скаржник, зазначено, що зважаючи на норми статей 79, 90, 92, 95 Земельного кодексу України земельні ділянки та мисливські угіддя є різними об`єктами користування, проте, мисливське угіддя як ділянка суші має свою чітко окреслену територію. У зв`язку з чим права та інтереси землекористувачів, власників земельних ділянок та користувачів мисливських угідь перетинаються та тісно пов`язані.

Тобто, не зважаючи на відсутність технічної документації на розташування мисливських угідь, їх межі окреслені певними орієнтирами, а відтак, враховуючи створення мисливських господарств, необґрунтованим є посилання на неможливість встановлення накладення меж земельних ділянок без дослідження доказів, якими сторони обґрунтовували свої вимоги і заперечення, в порядку, передбаченому статтею 210 ГПК України. При цьому, оцінка доказів не може мати вибірковий характер.

Так, спростовуючи відсутність згоди осіб, на яких посилається прокурор у позові, суди вказали, що ТОВ «Акватрест» і ТОВ «Мостехагро» не заперечують проти використання земельних ділянок, а Фурсівська сільська рада надала своє походження. Однак, фактично без відповіді залишилися твердження прокурора щодо відсутності погодження інших осіб: Білоцерківського національного аграрного університету, ТОВ «Шамраївське», ФГ «Ященко А.М.», ТОВ Агрофірма «Нива», ТОВ «Дельфін».

У зв`язку із викладеним, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій не виконали у повній мірі вказівки Верховного Суду, зазначену у постанові від 05.09.2023.

5.4. Щодо застосування статті 23 Закону України «Про прокуратуру»

Відповідно до абзаців першого - третього частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Згідно із частиною четвертою статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу другого частини п`ятої статті 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 05.03.2020 у справі № 9901/511/19, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, пункти 45, 47; від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, пункт 8.39, 8.40; від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, пункт 8.56, 8.57).

Частини третя та четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" серед іншого встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).

Встановлена цим законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову, спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Тобто визначений частиною четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов`язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб`єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.

Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, пункти 57, 58; від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, на які посилається скаржник).

Суди попередніх інстанцій вказали на те, що спеціально уповноваженими органами, які мають право на здійснення контролю за законністю прийнятих рішень органів місцевого самоврядування з питань надання у користування мисливських угідь є Держлісагентство в особі його територіальних органів та Державна екологічна інспекція України у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Заступником керівника Київської обласної прокуратури не надано належних доказів на підтвердження бездіяльності відповідних органів чи неналежність здійсненого ними захисту, що зумовило настання обставин, за яких прокурор може звернутись із даним позовом до суду.

Однак, колегія суддів зауважує, що у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, Велика Палата Верховного Суду сформувала єдину правозастосовчу практику щодо комплексного застосування норм частин третьої, четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та частин четвертої, п`ятої статті 53 ГПК України, зокрема задля вирішення питання про наявність/відсутність підстав для представництва інтересів держави прокурором як самостійним позивачем у разі, коли орган, уповноважений здійснювати функції держави в спірних правовідносинах, визначено прокурором як одного з відповідачів.

За результатами розгляду вищевказаної справи Велика Палата Верховного Суду дійшла до таких висновків.

Сторони - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги. З огляду на зміст наведених норм захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача.

Виходячи з викладеного, в зазначеній категорії справ (справах за позовами прокурора, поданими на захист інтересів держави, порушених унаслідок незаконних дій органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб) найперше належить встановити, про захист яких інтересів держави йдеться, якими суб`єктами вони були порушені, в чому полягало порушення та можливість за рахунок таких суб`єктів задовольнити позовні вимоги.

Насамперед Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що помилковим є підхід, за якого у цій категорії справ питання про належного відповідача вирішується як вторинне, похідне від питання про те, якого результату прагне досягнути прокурор своїм позовом. Коло відповідачів не може визначатися залежно від того, чи залишиться до кого звертатися з позовом, якщо орган, уповноважений захищати інтереси держави у відповідних правовідносинах, буде визначений прокурором позивачем, навіть якщо цей орган сам спричинив порушення інтересів держави.

Відповідач визначається незалежно від процесуальної позиції інших учасників справи та є особою, до якої звернена вимога позивача, яка своєю чергою спрямована на захист відповідного порушеного права або законного інтересу.

Прокурор визначає склад відповідачів самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб`єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо.

Поряд із цим таке процесуальне позиціонування прокурора не враховує, що згідно з обставинами справи не виключається, що уповноважений державою орган сам є учасником спірних відносин і порушником інтересів держави. У такому випадку визначення цього органу позивачем суперечило б принципу розумності. Отже, статусом позивача має наділятись прокурор, а уповноважений орган має бути відповідачем.

При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.

Узагальнюючи наведені висновки щодо застосування норм права, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що:

1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:

- орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;

- орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;

2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:

- відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

Відповідно до статті 61 Закону України "Про мисливське господарство та полювання"

До повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства у галузі мисливського господарства і полювання, належить, зокрема, здійснення державного контролю за дотриманням законодавства в галузі мисливського господарства і полювання.

Згідно з пунктом 1, Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2014, Державне агентство лісових ресурсів України (Держлісагентство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства.

Тобто, суди вірно вказали, що у спірних правовідносин Держлісагентство є належним позивачем і на яке покладено обов`язок захисту інтересів держави у сфері мисливського господарства. Однак, прокурор визначив Держлісагентство одним із відповідачів, у межах справи № 910/5857/22, а тому не міг звертатися в інтересах держави в особі такого органу, оскільки, на його думку дії вказаного органу фактично також призвели до порушень інтересів держави. Саме за вказаних обставин прокурор дійшов правильного висновку щодо необхідності звернення із цим позовом в інтересах держави як самостійний позивач. У зв`язку із викладеним, висновки судів у вказаній частині є помилковими. У свою чергу, посилання на те, що Державна екологічна інспекція України також є належним позивачем у цій справі, з посиланням на пункт 4 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 2017 р. №275 є необґрунтованим, зважаючи на те, що спірні правовідносини стосуються саме дотримання законодавства в галузі мисливського господарства і полювання, державне регулювання у якій здійснюється згідно з Розділом ІІ Закону України «Про мисливське господарство та полювання».

Колегія суддів також вважає помилковими аргументи судів про те, що вимоги прокурора зводяться, зокрема, до порушення спірним рішенням інтересів конкретних власників та землекористувачів земельних ділянок. Та обставина, що прокурор посилається на відсутність згоди відповідних осіб, не вказує, що його обґрунтування полягає у захисті інтересів осіб, оскільки позов стосується саме недотримання порядку надання у користування мисливських угідь.

Таким чином, Верховний Суд вважає, що суди дійшли помилкового висновку щодо недотримання прокурором приписів статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

5.5. У свою чергу, доводи відзиву на касаційну скаргу не спростовують зазначених вище висновків, а неврахування судами висновків Верховного Суду, які були підставою для направлення справи на новий розгляд не дає підстав для залишення оскаржених рішень без змін.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 73, 74, 76, 77, 86, 236- 238, 282 ГПК України, визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів), з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Для повного і всебічного розгляду справи важливим є встановлення та аналіз сукупного зв`язку зазначених вище обставин, а їх відсутність не дає змогу розглянути спір у відповідності до вимог законодавства та встановити наявність підстав для задоволення чи відмови у задоволенні позовних вимог.

Оскільки суди не встановили усіх обставин справи, не дослідили докази, які є важливими у спірних правовідносинах, не врахували практику Верховного Суду, а також вказівки, наведені у постанові від 05.09.2023, а колегія суддів, з огляду на повноваження, передбачені статтею 300 ГПК України не може самостійно встановлювати відповідні обставини, рішення судів попередніх інстанцій необхідно скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Згідно із пунктом 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

6.3. Зважаючи на викладене, касаційну скаргу необхідно задовольнити, рішення судів скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

7. Розподіл судових витрат

7.1. З огляду на задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд судові витрати, понесені скаржником у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами вирішення спору.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу першого заступника керівника Київської обласної прокуратури задовольнити.

Рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.10.2024 у справі № 910/5857/22 скасувати, справу в передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ