Ухвала

від 14.02.2025 по справі 346/720/25

КОЛОМИЙСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 346/720/25

Провадження № 1-кс/346/134/25

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2025 р.м. Коломия Івано - Франківської області

Cлідчий суддя Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області ОСОБА_1 , секретар судового засідання: ОСОБА_2 , за участю ОСОБА_3 , прокурора ОСОБА_4 , який брав участь в судовому засіданні в режимі відео конференції, розглянувши у відкритому судовому засіданні, у приміщенні зали судових засідань Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області заяву ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ),

про захист його права на свободу пересування і звільнення, подану у порядкустатті 206 Кримінального процесуального кодексу України,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_3 звернувся до суду із вказаною заявою, тому суд розглядав його заяву саме з його ініціативи.

Позиції учасників провадження.

Аргументи заявника (по його заяві). 01.02.2025 року в м. Сокиряни Дністровського району Чернівецької області його було викрадено не встановленими ним особами, одягненими у чорну форму, які були схожі на поліцейських і були озброєні та які не пред`явили у належний спосіб службових посвідчень, у зв`язку із чим їх неможливо було ідентифікувати саме як поліцейських. Однак один з них зазначив, що в базі ДСПП ОСОБА_3 перебуває у розшуку, хоча доказів цього факту не пред`явив (ні рішення слідчого судді, яке набрало законної сили, ні номеру кримінального провадження, в рамках якого було розслідування та оголошення у розшук). Також ОСОБА_3 не було надано первинну правову допомогу та не роз`яснено його прав у статусі підозрюваного чи затриманого, а також не було складено протоколу затримання із залученням двох понятих або свідків. Але незважаючи на це невідома заявнику особа віддала злочинний наказ про вчинення насильницьких дій щодо ОСОБА_3 у вигляді надівання кайданок, а також його відвезення у невідомому напрямку, у службовому автомобілі поліції. Далі, він опинився у якості заручника у ТЦК та СП міста Чернівці (особи, які знаходились у тому приміщенні називали його саме так), і через деякий час, під примусом озброєних осіб, заявника постійно силоміць переміщували по Чернівецькій та Львівській області, передавали іншим особам, які були одягнуті у зелену форму та були озброєні. І в решті-решт, на даний час, він перебуває у АДРЕСА_2 , де його незаконно утримують особи у зеленій формі, які озброєні нарізною вогнепальною зброєю. І весь цей час до заявника застосовується психологічний тиск, який супроводжується знущанням та тортурами, які розраховані на насення шкоди його фізичному здоров`ю. І на думку заявника, особи у чорній формі вчинили щодо нього злочин, передбачений статтями 146-1, 149, ст.447 КК України та злочин, передбачений ст.7 Римського статуту Міжнародного кримінального суду. Також просив врахувати, що з моменту незаконного свавільного арешту і насильницького зникнення (01.02.2025) він абсолютно не вживає їжі та води, як єдиний засіб його самозахисту.

Аргументи заявника (які він висловив у судовому засіданні). Він є людиною з правами, живим мужчиною Сергієм, який не являється громадянином України, із зобов`язанням захищати її незалежність та територіальну цілісність. І хоча він має паспорт громадянина України, який підтверджує юридичний зв`язок між Державою Україна та людиною, він не акцептовував ніякі юридичні зобов`язання про що вказував у заяві (форма 1) на видачу паспорта громадянина України. Вважає себе громадянином держави Україна без акцепту. Також вказував на те, що стан війни в Україні не був оголошений, а тому Закон України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" є нікчемним і відповідно він не зобов`язаний його виконувати. Отже, саме тому заявник і не зобов`язаний виконувати будь-яких наказів будь-кого (у тому числі чи вдягати і носити йому військову форму чи ні, чи укладати чи не укладати контракт на проходження військової служби). Заявник також вказував на те, що мало місце нелюдське поводження щодо нього, оскільки до нього відносились як до тварини, що проявлялось у тому, що заявника примушували заходити у різні кабінети для проходження медичних комісій; він спав в автобусі та погано харчувався; йому відмовляли у військовій частині проходити медичне обстеження; йому повідомляли, що якщо він не буде їсти його будуть годувати примусово.

Аргументи прокурора. Жоден представник держави не вчиняв тих злочинів щодо заявника, на які він посилається. Заявник є громадянином України, і у встановленому законодавством порядку його не припиняв. Тому, він був і є військовозобов`язаним і тому призваний до складу Збройних Сил України по мобілізації, а не за контрактом. Пройшов військово-лікарську комісію, яка визнала його придатним до військової служби, а з 07.02.2025 року заявник набув статус військовослужбовця і тому на законних підставах перебуває у місці розташування військової частини НОМЕР_1 військовослужбовцем якої він являється. Жодних документів, які б давали заявнику право на відстрочку від призову він не надавав. Що стосується перебування у військовій частині, то там він не утримується під вартою і свободи його ніхто не позбавляв, зброєю ніхто не погрожував і насильство по відношенню до нього не вчинялось. Проте сам заявник вчиняє дії, спрямовані на ухилення від проодження військової служби.

Оцінка слідчого судді.

Частина 1 статті 33 Конституції України передбачає, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Отже, право кожної людини на свободу пересування не є абсолютним і може бути обмеженно на підставі винятків, які встановлюються законом.

Частина 2 статті 64 Основного Закону України також передбачає, що в умовах воєнного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Отже, в умовах воєнного стану (а не під час оголошеного стану війни в Україні, як вказував заявник) можуть встановлюватись окремі обмеження прав і свобод (а значить, у тому числі й права на свободу пересування, права на приватне і сімейне життя, та інші) із зазначенням строку дії цих обмежень. При цьому, право на свободу пересування та право на приватне і сімейне життя, які передбачені статтями 32 та 33 Конституції України не входять до переліку тих прав і свобод, які не можуть бути обмежені в умовах воєнного стану.

Пунктом 20 статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України. Вказане повноваження є виключним повноваженням саме Президента України, який вирішує одноосібно чи приймати рішення про введення воєнного стану в Україні у разі загрози нападу або небезпеки державній незалежності України.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року було введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався і діяв у період подій, на які посилається заявник. А пунктом 3 Указу визначено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч.1 ст. 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

Вказаний Указ Президента України, як і усі наступні його Укази, якими продовжувався строк дії воєнного стану в України, були затверджені Законами України (починаючи з Закону України №2102-XI від 24.02.2024), як це і вимагається п.31 ст.85 Конституції України.

Тому слідчий суддя не погоджується із аргуменатми заявника про те, що для оголошення воєнного стану в Україні спочатку повинен був бути оголошений саме стан війни в Україні, і що Закон України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" та інші Закони України, які приймались та/або застосовуються під час дії воєнного стану в Україні є нікчемними, чи такими, що не підлягали виконанню заявником.

Заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у м.Сокиряни Дністровського району Чернівецької області, Україна (що підтверджувалось і ним самим у судовому засіданні, і за даними його заяви, і даними його паспорту, що надавався військовою частиною). А статтею 5 Закону України "Про громадянство України" від 06.10.1991 року №1636-XII було передбачено, що документами, які підтверджують громадянство України, є паспорт громадянина України, а для осіб до 16 років - свідоцтво про народження.

І у своїй заяві, ОСОБА_3 зазначив про те, що народився в Україні, і вказав реквізити свідоцтва про його народження у своїй заяві, а також не заперечував факту отримання ним паспорту громадянина України, в якому проте не розписувався. Тому слідчий суддя вважає, що ОСОБА_3 набув у встановленому законом порядку громадянство України. Разом з цим у судовому засіданні, заявник жодного разу не повідомляв про те, що він змінив своє громадянство України чи припинив його у встановленому чинним законодавством порядку, яке не передбачає відмову від громадянства його зміну чи припинення шляхом вчинення будь-яких написів на заяві (форма 1) на видачу паспорта громадянина України чи вчинення будь-яких заяв, навіть нотаріально засвідчених, чи не проставлення власного підпису у паспорті громадянина України, як юридичні факти, які є достатніми для припинення, зміни чи відмови від громадянства України.

Тому слідчий суддя не погоджується з аргументами заявника про те, що він не являється громадянином України, і що обов`язок, передбачений статтею 65 Конституції України щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України не поширюється на заявника.

Слідчий суддя - це суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому КПК України, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні (п.18 ч.1 ст.3 КПК України). А кримінальне провадження - це досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (п.8 ч.1 ст.3 КПК України).

Разом з цим, якщо слідчий суддя отримує з будь-яких джерел відомості, які створюють обґрунтовану підозру, що в межах територіальної юрисдикції суду знаходиться особа, позбавлена свободи за відсутності судового рішення, яке набрало законної сили, він зобов`язаний постановити ухвалу, якою має зобов`язати будь-який орган державної влади чи службову особу, під вартою яких тримається особа, негайно доставити цю особу до слідчого судді для з`ясування підстав позбавлення свободи (ч.2 ст.206 КПК України).

При цьому, слідчий суддя зобов`язаний звільнити позбавлену свободи особу, якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких тримається ця особа, не надасть судове рішення, яке набрало законної сили, або не доведе наявність інших правових підстав для позбавлення особи свободи (ч.3 ст.206 КПК України).

Отже, юрисдикція та межі компетенції слідчого судді є чітко визначеними. Слідчий суддя конкретного суду має право здійснювати контроль за дотриманням права людини на свободу пересування виключно у випадках саме позбавлення будь-якої лидини її волі, а не у випадках обмеження її волі, а також виключно у тому випадку, якщо позбавлення волі будь-якої людини має місце саме в межах територіальної юрисдикції того суду, слідчим суддею якого являється конкретний суддя.

Тому слідчий суддя одразу відзначає, що він не має компетенції оцінювати події, які відбулись із заявником до того моменту, як він потрапив на територіальну юрисдикцію слідчого судді Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області, на предмет наявності або відсутності законності позбавлення волі заявника.

Проте, оскільки заявник заявляв про застосування до нього насильства 01.02.2025 року біля будинку №50, що розташований по вул.Кобилянська у м.Сокиряни Дністровського району Чернівецької області, а також під час перебування ним у ІНФОРМАЦІЯ_3 у період з 01.02.2025 по 06.02.2025, слідчий суддя вважає, що на підставі ч.6 ст.206 КПК України є необхідним доручити слідчому підрозділу Дністровського районного відділу поліції Головного Управління Національної поліції в Чернівецькій області, у порядку передбаченому чинним законодавством України, провести дослідження фактів, викладених ОСОБА_3 у заяві про його звільнення у порядку статті 206 Кримінального процесуального кодексу України (копію якої слід додати до ухвали) на предмет застосування до нього насильства.

Що стосується періоду з 07.02.2025 року, коли заявник вже знаходився під юрисдикцією слідчого судді Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області, то тут слідчий суддя виходить з наступного.

Указом Президента України "Про загальну мобілізацію" №69/2022 було оголошено загальну мобілізацію та постановлено місцевим органам виконавчої влади у взаємодії з територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, за участю органів місцевого самоврядування та із залученням підприємств, установ та організацій усіх форм власності, фізичних осіб підприємців організувати та забезпечити в установленому порядку здійснення призову військовозобов`язаних, резервістів на військову службу, їх доставки до військових частин та установ Збройних Сил України.

Досліджені судом докази свідчать про те, що з 07 лютого 2025 року заявник знаходиться на території та у приміщеннях військової частини НОМЕР_1 , як людина, яка зарахована до списків особового складу цієї військової частини, зокрема за призовом під час мобілізації, і набула вже статус військовослужбовця цієї військової частини (а.с.30-42). При цьому призов заявника здійснено ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Правовий статус заявника, як військовослужбовця, визначено Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" і він передбачає, що: військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (ч.1 ст.2); проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом (ч.2 ст.2), що повністю спростовує аргументи заявника про те, що він може проходити військову службу виключно за контрактом, а також те, що він не набув статусу військовослужбовця через те, що не підписував жодного документу, який оформлювався у зв`язку із його призовом, і які суд дослідив.

Також слідчий суддя відзначає, що чинне законодавство України, яке регулює правовий статус Збройних Сил України, а також правовий статус військовослужбовців не передбачає такі умови проходження військової служби під час яких військовослужбовець позбавляється свободи взагалі. І ніщо у цій справі, не вказує на те, що заявника на території чи у приміщеннях військової частини було саме позбавлено свободи або, що його тримали у таких умовах, які можуть підпадати під позбавлення волі.

Звичайно, що слідчий суддя враховує ті конкретні обов`язки, які повинен виконувати будь-який військовослужбовець на території будб-якої військової частини, у тому числі й наявні обмеження його свободи пересування, що дійсно має місце в житті кожного військовослужбовця, особливо під час воєнного стану та призову по мобілізації, у тому числі й заявника.

Однак (з огляду зміст закону України "Про Збройні Сили України", закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", закону України "Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України" та інших правових актів, що регулюють права та обов`язки військовослужбовців ЗСУ та режим у військових частинах), такі особливості і втручання у право на свободу пересування та заборону рабства і примусової праці прямо передбачені законодавством України, є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, підтримання публічного порядку та для захисту захисту прав і свобод інших осіб, мають часові межі та є пропорційними меті, яку вони переслідують. До того ж, термін "примусова чи обов`язкова праця" не поширюється на будь-яку службу військового характеру.

І тому слідчий суддя вважає, що у випадку із заявником позбавлення волі не має місце, а втручання у право заявника на свободу пересування, передбачено законом, є необхідним у домократичному суспільстві та є пропорційним меті. І тому, у задоволенні його заяви про звільнення слід відмовити. Слідчий суддя ще раз нагадує, що він перевіряє по ст.206 КПК України виключно наявність випадку саме позбавлення волі, а це не має місце.

Проте, оскільки заявник заявляв про застосування до нього насильства під час його перебування у військовій частині НОМЕР_1 у період з 07.02.2025 по 13.02.2025, слідчий суддя вважає, що на підставі ч.6 ст.206 КПК України є необхідним доручити слідчому підрозділу Коломийського районного відділу поліції Головного Управління Національної поліції в Івано-Франківській області, у порядку передбаченому чинним законодавством України, провести дослідження фактів, викладених ОСОБА_3 у заяві про його звільнення у порядку статті 206 Кримінального процесуального кодексу України (копію якої слід додати до ухвали) на предмет застосування до нього насильства під час його перебування у військовій частині НОМЕР_1 у період з 07.02.2025 по 13.02.2025.

А командиру військової частини НОМЕР_1 слід забезпечити ОСОБА_3 невідкладне проведення судово-медичного обстеження у порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Отже, керуючись статтями 1-31,206,369-372 КПК України, слідчий суддя

п о с т а н о в и в:

У задоволенні заяви ОСОБА_3 про захист його права на свободу пересування і звільнення, подану у порядкустатті 206 Кримінального процесуального кодексу України - відмовити.

Доручити командиру військової частини НОМЕР_1 забезпечити ОСОБА_3 невідкладне проведення судово-медичного обстеження у порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Доручити слідчому підрозділу Дністровського районного відділу поліції Головного Управління Національної поліції в Чернівецькій області, у порядку передбаченому чинним законодавством України, провести дослідження фактів, викладених ОСОБА_3 у заяві про його звільнення у порядку статті 206 Кримінального процесуального кодексу України, копія якої додається до ухвали, на предмет застосування до нього насильства 01.02.2025 року біля будинку АДРЕСА_1 , а також під час перебування ним у ІНФОРМАЦІЯ_3 у період з 01.02.2025 по 06.02.2025.

Доручити слідчому підрозділу Коломийського районного відділу поліції Головного Управління Національної поліції в Івано-Франківській області, у порядку передбаченому чинним законодавством України, провести дослідження фактів, викладених ОСОБА_3 у заяві про його звільнення у порядку статті 206 Кримінального процесуального кодексу України, копія якої додається до ухвали, на предмет застосування до нього насильства під час його перебування у військовій частині НОМЕР_1 у період з 07.02.2025 по 13.02.2025.

Копію цієї ухвали надіслати Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини для вжиття заходів, передбачених чинним законодавством України.

Ухвала оскарженню не підлягає. Ухвала набрала законної сили 14.02.2025 року.

Повний текст ухвали оголошено 19.02.2025 року, о 17 год.10 хв.

Слідчий суддя : ОСОБА_1