Вирок

від 19.02.2025 по справі 304/3146/24

ПЕРЕЧИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 304/3146/24 Провадження № 1-кп/304/164/2025

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 лютого 2025 року м. Перечин

Перечинський районний суд Закарпатської області у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченої ОСОБА_4 ,

її захисника адвоката ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження № 12024078130000122 від 06 листопада 2024 року відносно

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки міста Ужгород Закарпатської області, зареєстрованої у АДРЕСА_1 , мешканки АДРЕСА_2 , без освіти, непрацюючої, одруженої (має на утриманні п`ятьох малолітніх дітей), громадянки України, раніше не судимої,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1, 2 ст. 190 КК України,

У С Т А Н О В И В :

згідно з обвинувальним актом, 19 лютого 2019 року обвинувачена ОСОБА_4 з метою незаконного збагачення, знаючи, що не має права на отримання допомоги як одинока мати, умисно внесла до заяви № 804 від 19 лютого 2019 року «Про призначення усіх видів соціальної допомоги, компенсацій та пільг» неправдиві відомості як підставу для нарахування такої соціальної допомоги, приховавши інформацію про постійне проживання з батьком дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яку подала до Управління соціального захисту населення Перечинської районної державної адміністрації, в результаті чого в період з лютого по липень 2019 року незаконно отримала соціальну допомогу на суму 8 851,60 грн, чим спричинила державі збитки на вказану суму, за що кримінальна відповідальність передбачена ч. 1 ст. 190 КК України.

Також з обвинувального акту вбачається, що такі ж дії з метою отримання державної соціальної допомоги як одинокій матері були вчинені обвинуваченою ОСОБА_4 повторно, шляхом заповнення та подання до Управління соціального захисту населення Перечинської районної державної адміністрації заяв № 2578 від 16 серпня 2019 року, № 572 від 10 лютого 2020 року, № 2183 від 19 вересня 2020 року, № 882 від 12 березня 2021 року, № 2500 від 28 вересня 2021 року, № 4766 від 16 вересня 2022 року, № 884 від 26 квітня 2023 року та № 680 від 02 квітня 2024 року, внаслідок чого в період із серпня 2019 року по серпень 2024 року обвинувачена незаконно отримала соціальну допомогу як одинока мати на загальну суму 74 618,96 грн, за що кримінальна відповідальність передбачена ч. 2 ст. 190 КК України.

Дев`ятнадцятого лютого 2025 року у місті Перечин між прокурором Перечинського відділу Ужгородської окружної прокуратури ОСОБА_3 та обвинуваченою ОСОБА_4 за участю захисника адвоката ОСОБА_5 укладено угоду про визнання винуватості у відповідності до вимог статті 472 КПК України, згідно з якою обвинувачена визнає свою вину у вчиненні кримінальних правопорушень за ч. 1, 2 ст. 190 КК України, а також зобов`язується протягом 12 (дванадцяти) місяців сплатити грошові кошти за цивільним позовом у сумі 83 470,56 грн, за виключенням 2 000 грн добровільно відшкодованих, починаючи з дня набрання вироком законної сили. Крім цього, сторони дійшли згоди щодо покарання, яке має понести обвинувачена за ч. 1 ст. 190 КК України у виді штрафу у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (в редакції Закону, що діяв на час вчинення кримінального проступку), та за ч. 2 ст. 190 КК України у виді позбавлення волі строком на 2 (два) роки, та остаточного покарання, яке має понести обвинувачена на підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, у виді позбавлення волі строком на 2 (два) роки зі звільненням на підставі ст.75 КК України від відбування призначеного покарання з випробуванням, а також визначили наслідки укладення, затвердження і невиконання зазначеної угоди.

У підготовчому судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_4 добровільність наміру щодо укладення угоди підтвердила та просила суд затвердити угоду про визнання винуватості. Повідомила, що в повному обсязі розуміє характер обвинувачення та погоджується з його формулюванням, зазначеним в угоді та обвинувальному акті, беззастережно визнає свою вину у вчиненому кримінальному правопорушенні та щиро розкаюється, готова понести узгоджене покарання, а також відшкодувати завдану шкоду. Разом зі своїм захисником просили затвердити угоду про визнання винуватості.

Прокурор у підготовчому судовому засіданні угоду про визнання винуватості підтримала, просила суд затвердити таку, вказавши на відповідність угоди вимогам чинного законодавства, добровільність її укладення, належність кримінальних правопорушень до числа тих, щодо яких законом передбачена можливість укладення угод про визнання винуватості, а також, що існують достатні фактичні дані для визнання обвинуваченою своєї винуватості в інкримінованих їй кримінальних правопорушеннях, яка підтверджується сукупністю зібраних під час досудового розслідування доказів. Також звертала увагу суду на особу обвинуваченої ОСОБА_4 , а також наявність пом`якшуючих покарання обставини та відсутність обставин, що обтяжують таке, через що вважала за можливим застосування відносно обвинуваченої обумовленого угодою, відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 190 КК України та на підставі ч. 1 ст. 70 цього Кодексу, покарання.

Кримінальне провадження розглядається у відсутності представника потерпілого ОСОБА_8 , неявка якої з урахуванням положень ст. 325 КПК України не перешкоджає розгляду. При прийнятті рішення про розгляд справи за відсутності представника потерпілого враховується те, що судом своєчасно надіслано повідомлення, в якому вказується про дату, час та місце розгляду справи й те, що ОСОБА_8 надіслала суду заяву про розгляд справи без її участі, проти укладення угоди між прокурором та обвинуваченою не заперечує, підтримує заявлений Управлінням цивільний позов та просить такий задовольнити.

Суд, заслухавши думку сторін кримінального провадження, прийшов до такого.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 468 КПК України у кримінальному провадженні може бути укладена угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.

Згідно з ч. 4 ст. 469 КПК України угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні зокрема щодо кримінальних проступків, нетяжких злочинів, тяжких злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам. Укладення угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні щодо уповноваженої особи юридичної особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, у зв`язку з яким здійснюється провадження щодо юридичної особи, а також у кримінальному провадженні щодо кримінальних правопорушень, внаслідок яких шкода завдана державним чи суспільним інтересам або правам та інтересам окремих осіб, у яких беруть участь потерпілий або потерпілі, не допускається, крім випадків надання всіма потерпілими письмової згоди прокурору на укладення ними угоди.

Частина 5 вказаної статті передбачає, що укладення угоди про примирення або про визнання винуватості може ініціюватися в будь-який момент після повідомлення особі про підозру до виходу суду до нарадчої кімнати для ухвалення вироку.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право затвердити угоду або відмовити в затвердженні угоди та повернути кримінальне провадження прокурору для продовження досудового розслідування в порядку, передбаченому статтями 468 475 цього Кодексу.

При ухваленні вироку суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 03 березня 2021 року в справі № 127/11849/15-к, згідно з якою правильність правової оцінки поведінки особи, котра отримує матеріальну допомогу, не маючи за законом на це права, безпосередньо залежить від належного з`ясування наявності елементів складу злочину шахрайства.

Так, згідно зі ст. 190 КК України шахрайство це заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою.

Обман (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховання певних обставин) чи зловживання довірою (недобросовісне використання довіри потерпілого) при шахрайстві застосовуються винною особою з метою викликати у потерпілого впевненість у вигідності чи обов`язковості передачі їй майна або права на нього. Відповідно, обов`язковою умовою визнання обману чи зловживання довірою ознакою об`єктивної сторони шахрайства є використання його для заволодіння майном чи придбання права на майно.

Принциповим у цьому питанні є встановлення і доведення поза розумним сумнівом, що особа, умисно, з корисливих мотивів заволодіваючи чужим майном або набуваючи права на майно шляхом обману чи зловживання довірою, зокрема й беручи на себе при цьому певні зобов`язання, одразу не мала наміру їх виконувати, використовуючи певні правовідносини як спосіб реалізації умислу, спрямованого на заволодіння чужим майном шляхом обману чи зловживання довірою. Висновок про це може бути зроблений, в тому числі й виходячи з сукупності фактичних дій такої особи.

Для закінченого складу злочину, передбаченого ст. 190 КК України, потрібне заволодіння майном, що також мало місце у цьому кримінальному провадженні.

Відтак, ухвалюючи вирок на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, підтверджених доказами та оцінених судом відповідно до ст. 94 КПК України, суд прийшов до висновку, що мали місце діяння, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_4 , передбачені ч. 1 ст. 190 КК України як заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство) та ч. 2 ст. 190 КК України як заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство), вчинене повторно. Узгоджене сторонами покарання відповідає загальним правилам призначення покарань, передбаченим КК України.

Окрім цього зі змісту угоди видно, що при узгодженні ОСОБА_4 покарання сторонами було враховано і дотримано положення ст. 65, 70 КК України, а саме: сторони узгодили покарання у межах, встановлених санкціями статей Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинені кримінальні правопорушення (в тому числі, в редакції Закону, що діяв на час вчинення кримінальних правопорушень); при визначенні виду та меж покарання виходили із положень розділів X-ХІ Загальної частини КК України; врахували характер та ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень; взяли до уваги особу винної, характер та ступінь участі у вчиненні кримінальних правопорушень; врахували поведінку після вчинення таких; визначили обставини, що пом`якшують та відсутність обтяжуючих покарання обставин.

Узгоджене сторонами покарання за своїм видом та розміром відповідає загальним засадам призначення покарання, застосування відносно ОСОБА_4 остаточного покарання у виді позбавлення волі з її звільненням від відбування покарання з випробовуванням відповідатиме меті покарання, передбаченій ст. 50 КК України.

При цьому судом встановлено, що обвинувачена ОСОБА_4 цілком розуміє права, визначені ч. 4 ст. 474 КПК України, наслідки укладення та затвердження даної угоди, передбачені ч. 2 ст. 473 КПК України, характер обвинувачення та вид покарання, яке буде до неї застосовано.

Ухвалюючи цей вирок, суд враховує правову позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 15.04.2020 у справі № 344/2514/19, згідно з якою, зокрема, право обвинуваченого на визнання своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення та укладення угоди про визнання винуватості передбачено діючим кримінальним процесуальним законом і може бути вільно використано ним відповідно до принципу диспозитивності.

Також встановлено, що прокурор усвідомлює наслідки затвердження угоди, передбачені ч. 2 ст. 473 КПК України.

Крім цього у судовому засіданні встановлено, що дана угода укладена за письмової згоди представника потерпілого ОСОБА_8 , наданої прокурору, така відповідає вимогам Кримінального процесуального кодексу України та відповідно може бути затверджена і на підставі цієї угоди може бути ухвалений вирок, оскільки її умови узгоджуються з вимогами вказаного Закону, не суперечать інтересам суспільства, не порушують права, свободи та інтереси сторін чи інших осіб, укладення угоди було добровільним, наявні фактичні підстави для визнання винуватості. Також судом береться до уваги те, що узгоджені сторонами вид і міра покарання є такими, що відповідають ступеню тяжкості кримінального правопорушення та за ч. 1 ст. 190 КК України визначені на підставі ч. 2 ст. 4 КК України законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння, а також особі обвинуваченої, яка за місцем проживання характеризується посередньо, має на утриманні п`ятьох малолітніх дітей, на диспансерному обліку у лікаря психіатра/нарколога КНП «Перечинська лікарня» Перечинської міської ради не перебуває, раніше не судима.

Відповідно до ч. 1 ст. 475 КПК України якщо суд переконається, що угода може бути затверджена, він ухвалює вирок, яким затверджує угоду і призначає узгоджену сторонами міру покарання.

Вирішуючи питання про заявлений Управлінням соціального захисту населення Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області цивільний позов про відшкодування шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням, суд прийшов до такого.

Положеннями ч. 2 ст. 127 КПК України передбачено, що шкода, завдана кримінальним правопорушенням може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Відповідно до ст. 129 ч. 1, ст. 374 ч. 3 п. 2 абз. 7 КПК України ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому, про що у вироку зазначаються відповідні підстави.

Статтею 55 Конституції України закріплене право на судовий захист від протиправних посягань. Згідно з ч. 1 ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Згідно з вимогами ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

З огляду на це, при вирішенні цивільного позову суд зобов`язаний об`єктивно дослідити обставини справи, з`ясувати учасників і характер правовідносин, що склалися між ними, встановити розмір шкоди, заподіяної внаслідок вчинення кримінального правопорушення, а також визначити порядок її відшкодування.

У цивільному позові представник потерпілого вказує на те, що внаслідок приховування відомостей відповідачем ОСОБА_4 позивачем їй виплачено суму державної соціальної допомоги як одинокій матері, а саме 83 470,56 грн, з яких відповідачем відшкодовано 2 000 грн. При цьому у ході досудового розслідування даного кримінального провадження ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1, 2 ст. 190 КК України. Таким чином просить стягнути з ОСОБА_4 на користь Управління соціального захисту населення Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області матеріальну шкоду, завдану кримінальним правопорушенням, у розмірі 83 470,56 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

З врахуванням викладеного, беручи до уваги те, що обвинувачена позов визнала та не заперечувала щодо фактичних обставин, шкода нею у добровільному порядку у повному обсязі не відшкодована, суд вважає, що позов Управління соціального захисту населення у кримінальному провадженні до обвинуваченої ОСОБА_4 про стягнення шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, підлягає частковому задоволенню з урахуванням добровільно сплаченої згідно квитанції № 1421812658 від 10 грудня 2024 року суми коштів в розмірі 2 000 грн, а саме на суму 81 470,56 грн.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_4 під час досудового розслідування даного кримінального провадження та судового розгляду не обирався, на даний час клопотань про обрання такого суду не подано, отже питання щодо нього судом не розглядається.

Речових доказів та процесуальних витрат у даному кримінальному провадженні немає.

Заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувалися.

Керуючись ст. 128, 314, 373 ч. 2, 374, 474, 475 КПК України, суд,

У Х В А Л И В :

затвердити угоду про визнання винуватості, укладену 19 лютого 2025 року між прокурором Перечинського відділу Ужгородської окружної прокуратури ОСОБА_3 та обвинуваченою ОСОБА_4 .

ОСОБА_4 визнати винною у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1, 2 ст. 190 КК України і призначити:

- за ч. 1 ст. 190 КК України покарання у виді штрафу в розмірі 50 (п`ятдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п`ятдесят) грн;

- за ч. 2 ст. 190 КК України покарання у виді позбавлення волі строком на 2 (два) роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно ОСОБА_4 призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 2 (два) роки.

На підставі статей 75, 76 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання з випробуванням, якщо вона протягом 1 (одного) року іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення та виконає покладені на неї обов`язки періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.

Цивільний позов Управління соціального захисту населення Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області до ОСОБА_4 про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Управління соціального захисту населення Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області (ЄДРПОУ 03192951) матеріальну шкоду, завдану кримінальним правопорушенням, у розмірі 81 470 (вісімдесят одна тисяча чотириста сімдесят) грн 56 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

На вирок суду може бути подана апеляція до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення з підстав, передбачених ч. 4 ст. 394 КПК України.

Копію вироку суду учасники кримінального провадження можуть отримати в Перечинському районному суді Закарпатської області в порядку, передбаченому ч. 7 ст. 376 КПК України. Копію вироку негайно після проголошення вручити обвинуваченій та прокурору.

Головуючий: ОСОБА_1