Рішення

від 19.02.2025 по справі 444/121/25

ЖОВКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 444/121/25

Провадження № 2/444/600/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2025 року м. Жовква

Жовківський районний суд Львівської області у складі:

головуючий суддя Зеліско Р. Й.

при секретарі Мамедова Г.І.

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в місті Жовква Львівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (який проживає за адресою: АДРЕСА_2 ), третя особа: орган опіки та піклування Добросинсько-Магерівської сільської ради Львівського району Львівської області про позбавлення батьківських прав,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування Добросинсько-Магерівської сільської ради Львівського району Львівської області про позбавлення батьківських прав. Просить суд позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 батьківських прав відносно його неповнолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з підстав зазначених у позові.

17.01.2025 року справу за даною позовною заявою прийнято до розгляду та відкрито у ній провадження, призначено підготовче судове засідання.

Позивач в підготовче судове засідання не прибула, однак надала на адресу суду заяву з проханням слухати справу у її відсутності. Позовні вимоги підтримує, просить такі задоволити. Щодо винесення заочного рішення не заперечує. Судові витрати при винесенні рішення просить суд не вирішувати.

Відповідач в підготовче судове засідання не прибув, однак надав на адресу суду заяву з проханням слухати справу у його відсутності. Позовні вимоги визнає, просить такі задоволити.

Представник третьої особи - органу опіки та піклування виконавчого комітету Добросинсько-Магерівської сільської ради Львівського району Львівської області в підготовче судове засідання не прибув, однак 18.02.2025 року надав на адресу суду заяву з проханням слухати справу у відсутності представника. У вирішенні даної справи повністю покладається на рішення суду.

На підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України справа слухається у відсутності сторін без фіксування судового процесу технічними засобами.

У судовому засіданні були досліджені усі наявні в матеріалах справи докази.

Дослідивши усі матеріали справи та перевіривши їх доказами, а відтак, з`ясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до наступного висновку.

Згідно із ч.1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. ст. 81, 82 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 17.11.2020 року перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . Спільне життя з відповідачем не склалося у зв"язку із чим шлюб між ними розірвано за рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 08.12.2022 року (справа 444/2666/22), що видно з його копії (а.с.7-8).

В шлюбі в сторін народилася дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проживає з позивачем і знаходиться на її утриманні.

У відповідності до рішення Жовківського районного суду Львівської області від 8.12.2022 року (справа №444/2668/22) відповідач повинен сплачувати аліменти на утримання дочки по 3000 щомісячно, що видно з копії виконавчого листа (а.с.9).

Однак, з часу постановления рішення суду, відповідач не виконує такого, хоча 06.01.2023 року виконавчою службою відкрито виконавче провадження №ВП НОМЕР_2, що видно з копії постанови (а.с. 13).

Про те, що відповідач не виплачує аліменти на утримання дочки підтверджується розрахунком заборгованості Жовківського відділу Державної виконавчої служби у Львівському району Львівської області від 18.12.2024 року (а.с.14).

З приводу злісного ухиляння відповідача від сплати аліментів на утримання доньки, за ст.164 ч. 1 відносно відповідача - ОСОБА_2 порушено кримінальне провадження № 12024142400000278 від 31.10.2024 року, що видно з копії витягу (а.с.15).

Відповідач не піклується про дитину, не проявляє заінтересованості в подальшій долі дочки, не цікавиться станом її здоров`я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчанням, підготовкою до самостійного життя, зокрема - не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до її внутрішнього світу.

Як зазначає позивач у позовній заяві, відповідач дитину відвідав рік тому, коли дочці виповниловся 2 роки, відвідування відбулося протягом 10 хвилин та вже майже 2 роки відповідач не відвідує дитину, постійно натякає, що не вважає дитину своєю.

Відповідно до ст. ст.150 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, той із батьків, хто проживає окремо від дитини зобов`язаний брати участь у її вихованні та утриманні. У випадку ухилення батьків від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини вони можуть бути позбавлені батьківських прав (ст.164 Сімейного кодексу України).

Відповідач, покладених законом на батьків обов`язків, не виконує, не бере педагогічної, матеріальної, грошової, посильної трудової, або будь-якої іншої участі у вихованні дочки. Всі питання щодо виховання вирішуються позивачем самостійно без участі та підтримки з боку Відповідача. Дитина знаходиться на повному позивача утриманні.

У зв`язку з цим, позивач звернулася до органу опіки та піклування Добросинсько-Магерівської сільської ради з проханням надати висновок щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав.

Як вбачається із змісту Постанови Пленум Верховного Суду України в пунктах 15 та 16 Постанови № 3 від 30 березня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" суд роз`яснив, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь- яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Відповідно до статті 166 СК України позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою важливі правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Статтею 150 Сімейного кодексу України визначено обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини.

Зокрема, крім іншого, батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

Позбавлення батьківських прав, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Про ухилення від обов`язків виховувати дитину, передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 164 Сімейного кодексу України, мова може йти лише за умови винної поведінки особи, свідомого нехтування нею своїми батьківськими обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов`язками.

Судом встановлено та відповідачем визнано, що він з дочкою не проводить часу, не проявляє жодного інтересу до неї, не цікавиться її життям.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на батьків покладається відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки зобов`язані виховувати дітей, піклуватися про їх здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину.

Як визначено ст.155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають грунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності і не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дітей .

Наведене в комплексі, на думку суду свідчить про те, що батько дитини- відповідач у справі, самоусунувся від виховання дочки, не цікавиться її життям, є байдужим до її інтересів . Водночас з сторони позивача створені всі належні умови для проживання, навчання та виховання дитини.

Відповідно до висновку комісії із захисту прав дитини виконавчого комітету Добросинсько-магерівської сільської ради Львівського району Львівської області про доцільність позбавлення батьківських прав (а.с. 17-18) вбачається, що орган опіки та піклування, беручи до уваги інтереси дитини, вважає за доцільне позбавити ОСОБА_2 , 2001 року народження щодо малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до ст. 165 Сімейного кодексу України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоровя, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Суд приходить до висновку, що наведені позивачем обставини, які підтверджені відповідними доказами, свідчать про те, що відповідач у справі не піклується жодним чином про фізичний і духовний розвиток дочки, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечує зі своєї сторони необхідного харчування, медичного догляду, лікування, не спілкується з дочкою взагалі, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, навчального та виховного процесу. Дитина знаходиться на повному утриманні позивачки.

Наведене вище в комплексі підтверджує, що відповідач байдужий до інтересів дитини, не має наміру виконувати свої батьківські обов`язки щодо виховання дочки в майбутньому.

При вирішенні цього спору суд повинен виходити з інтересів дитини, положень та принципів Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року, Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, Конвенції ООН про права дитини, прийнятої та відкритої для підписання, ратифікації та приєднання 20 листопада 1989 року, яка набрала чинності для України з 27 вересня 1991 року, Європейської соціальної хартії, яка всту пила в силу 1 липня 1999 року, Конституції України, Закону України «Про охорону дитинства», Сімейного кодексу України, згідно з якими дитина внаслідок її фізичної і розумової незрілості потребує спеціальної охорони і піклування, особливої уваги, має право на особливий захист і допомогу для її благополуччя та гармонійного розвитку. Кожна дитина має право на піклування батьків.

Згідно із статтею 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків має ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Відповідно до статті 150 цього Кодексу України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, виховувати дитину в дусі поваги до прав і свобод інших людей, любові до своєї сім`ї, родини, свого народу, своєї Батьківщини, забезпечувати здобуття дитиною освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину. Право на виховання дитини є одним із найважливіших батьківських прав. Водночас, це право є і обов`язком.

Зі змісту положень принципу 6 Декларації прав дитини, дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння, вона повинна зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї.

Відповідно до Закону України «Про охорону дитинства» предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини.

Частиною першою статті 17 Закону України «Пре виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що питання позбавлення батьківських прав мають грунтуватись на оцінці особистості відповідача та його поведінці. Факт оскарження відповідачем заяви про позбавлення батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (рішення у справі «Хант проти України»),

У справі «Мамчур проти України» Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

На підставі вищенаведеного, враховуючи те, що відповідач не виконує своїх батьківських обов`язків по вихованню та утриманню дочки ОСОБА_4 , самоусунувся від таких, свідомо нехтує такими, не цікавиться її життям, не піклується про її фізичний і духовний розвиток, не створює умов для нормального спілкування з нею, суд вважає, що є всі підстави для позбавлення його батьківських прав відносно дочки - ОСОБА_3 , оскільки таке позбавлення батьківських прав буде в повній мірі відповідати інтересам самої дитини, її належному догляду та вихованню зі сторони матері - позивача по справі.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 167 СК України особа, позбавлена батьківських прав, втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов`язків щодо її виховання.

У постанові Верховного Суду від 06.05.2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) зроблено правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо і лише за наявності вини у їхніх діях. Питання щодо сімейних відносин має грунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці.

Зібрані по справі докази, оцінені судом належним чином кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, встановлені судом обставини свідчать про те, що у суду є підстави для задоволення позовних вимог позивача.

Згідно ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 142 ЦПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Однак, позивач просить суд судові витрати покласти на неї, а тому незважаючи на те, що позовні вимоги позивача задоволені повністю та визнання відповідачем позову, питання стягнення з відповідача судового збору та повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого позивачем при поданні позову, не підлягає вирішенню, не є предметом розгляду справи, оскільки суд розглядає справу лише в межах заявлених вимог.

Керуючись статтею 23, ч. 3 ст. 200, ч. 4 ст. 206, ч. 2 ст. 247, статтями 258, 259, 264, 265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

УХВАЛИВ :

Позов задоволити.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 батьківських прав відносно його неповнолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення складено 20 лютого 2025 року.

Суддя: Зеліско Р. Й.