Ухвала

від 19.02.2025 по справі 300/940/25

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

"19" лютого 2025 р. Справа № 300/940/25

м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Шумей М.В., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій.

Пунктами 3 та 5 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі, також - КАС України) встановлено, що суддя після одержання позовної заяви з`ясовує: чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статями 160, 161, 172 цього Кодексу; чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

Згідно з частиною 1 статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим кодексом або іншими законами.

Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відтак, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язана із захистом Вітчизни. У зв`язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Статтею 2 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що до структури заробітної плати входять основна та додаткова заробітні плати, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Із змісту адміністративного позову вбачається, що позивач просить суд, зокрема, зобов`язати відповідача провести йому перерахунок та виплату грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань за 2014, 2015, 2016, 2017, 2018 роки з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у редакції, яка діяла до 18.07.2022 (включно) передбачалося, що "працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком".

Законом №2352-IX, який набрав чинності 19 липня 2022 року, внесено зміни до деяких законодавчих актів України, у тому числі до КЗпП України, і відповідно до частин першої та другої статті 233 КЗпП України (у редакції зі змінами, внесеними згідно із Законом №2352-IX) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП України).

За змістом статті 234 КЗпП України (у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-IX) у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116 КЗпП України), минуло не більше одного року.

Відповідно до витягу з наказу командира ВЧ НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 29.11.2021 №265, ОСОБА_2 виключено зі списків особового складу частини з 29.11.2024 року.

До суду із цим позовом позивач звернувся лише 12.2.2025.

Тобто на дату звернення позивача до суду стаття 233 КЗпП України вже діяла у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ. Але на дату, коли ОСОБА_3 повинний був дізнатися про порушення свого права на оплату праці, норми цієї статті передбачали, що звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати не обмежується будь-яким строком (частина 2 статті 233 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року).

Верховний Суд у постанові від 07.12.2023 у справі №990/242/23, визначаючи редакцію статті 233 КЗпП України, яка підлягає застосуванню при зверненні до суду після 19.07.2022 працівника, звільненого у період дії попередньої норми статті 233 КЗпП України, яка не обмежувала строком право на звернення до суду з позовом про стягнення належним сум заробітної плати, вказав таке:

Із набранням 19 липня 2022 року чинності Законом №2352-ІХ, частини перша та друга статті 233 КЗпП України діють у новій редакції, й аналізуючи положення цієї статті у часових межах існування її юридичних норм (тобто як у її редакції, чинній до 19 липня 2022 року, так і в чинній її редакції) у зіставленні з нормами пункту 1 глави XIX Прикінцеві положення КЗпП України, згідно із якими під час дії карантину, встановленого КМУ з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, та з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених в ухвалі від 29 листопада 2023 року в справі №990/233/23, обставини якої є аналогічними до обставин справи №990/242/23, необхідно зазначити таке:

- норми частини п`ятої статті 122 КАС України є загальними нормами для правовідносин з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, відносно норм іншого закону, які встановлюють інший строк звернення до суду у спорах, що виникають з цих правовідносин (публічної служби);

- стаття 122 КАС України, зокрема частина п`ята цієї статті, не містить норм, які б регулювали порядок звернення осіб, які перебували (перебувають) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці;

- строк звернення до адміністративного суду з позовом про стягнення заробітної плати (якою за своєю правовою природою є винагорода члена ВРП) визначений у статті 233 КЗпП України, норми якої є для цих (спірних) правовідносин спеціальними відносно приписів частини п`ятої статті 122 КАС України, які є загальними і з них не можна прямо зробити висновок стосовно строків звернення до суду для захисту права на заробітну плату;

- з 19 липня 2022 року для звернення з таким позовом, як цей, до адміністративного суду передбачено тримісячний строк (частина перша статті 233 КЗпП України), відлік якого треба починати з 19 липня 2022 року, тобто з дати набрання чинності Законом №2352-ІХ;

- відтак тримісячний строк для звернення з цим позовом до адміністративного суду завершився 19 жовтня 2022 року, проте на підставі пункту 1 глави XIX Прикінцеві положення КЗпП України був продовжений до 30 червня 2023 року.

У пункті 1 глави XIX Прикінцеві положення КЗпП України йдеться про продовження строків, які визначені статтею 233 КЗпП України. Тобто якщо під час дії карантину на всій території України існували чи виникли підстави (з якими пов`язується відлік строку) для звернення до суду за вирішенням трудового спору, то строк на це звернення не обмежувався строками, які визначені у статті 233 КЗпП України, а продовжувався на строк дії карантину.

Таким чином, протягом усього цього періоду дії карантину та три місяці після його скасування, тобто до 30 вересня 2023 року включно, позивач мав право - у межах строку - оскаржити бездіяльність відповідача.

За загальним правилом поважними причинами визнаються ті обставини, існування яких є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з цим позовом, однак на підтвердження вищевказаних обставин позивачем не подано будь-яких доказів, та не наведено обставин поважності пропуску строку.

Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи у їх сукупності, суд зазначає, що поважних причин пропуску позивачем строку звернення до суду з цим позовом не встановлено, оскільки позивачем не наведено непереборних та об`єктивних перешкод, труднощів, які не залежали від його волі, що заважали йому звернутися в суд із позовом у встановлений законом строк.

За змістом частини 1 статті 123, частини 6 статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач має право звернутися до суду з заявою про його поновлення, в якій вказати про підстави для поновлення строку та зобов`язаний додати докази поважності причин його пропуску.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі ВАТ "Нафтова компанія Юкос" проти росії).

Окрім того, згідно із пунктом 46 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі (надалі по тексту також - Рішення Суду) "Устименко проти України" (заява №32053/13 від 29.01.2016), одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу resjudicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений "особливими і непереборними" обставинами.

Суд звертає увагу на те, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 за №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Частинами 1, 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Відповідно до частини 6 статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Враховуючи наведене та з огляду на приписи статті 123, частини 6 статті 161 КАС України, наявні процесуальні підстави для залишення позовної заяви без руху та надання позивачу строку для подання до суду обґрунтованої заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із заявленими позовними вимогами та надання доказів наявності поважних причин пропуску такого строку.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

На підставі наведеного, керуючись статтями 122, 123, 169, 243, 248, 256, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій - залишити без руху.

Надати позивачу строк для усунення вказаних недоліків шляхом подання обґрунтованої заяви про поновлення строку звернення до суду, разом з доказами поважності причин його пропуску.

Роз`яснити, що в разі не усунення недоліків у вище зазначений строк позовна заява буде повернена.

Ухвала окремо від рішення суду оскарженню не підлягає.

Суддя Шумей М.В.