Постанова

від 20.02.2025 по справі 420/28623/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 лютого 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/28623/24

Перша інстанція: суддя Хурса О. О.,

повний текст судового рішення

складено 31.10.2024, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Федусика А.Г.,

суддів: Бойка А.В. та Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі ВЧ) та просив:

- визнати протиправною бездіяльність ВЧ щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 31.12.2020 року включно, допомоги для оздоровлення за 2020 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1, 14 до Постанови КМУ Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 30.08.2017 №704 (далі Постанова №704);

- зобов`язати ВЧ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 29.01.2020 року по 31.12.2020 року включно, допомогу для оздоровлення за 2020 рік, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1, 14 до Постанови №704 та провести їх виплату ОСОБА_1 з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправною бездіяльність ВЧ щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року включно, допомоги для оздоровлення за 2021 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1, 14 до Постанови №704;

- зобов`язати ВЧ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року включно, допомогу для оздоровлення за 2021 рік, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1, 14 до Постанови №704 та провести їх виплату ОСОБА_1 з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправною бездіяльність ВЧ щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року включно, допомоги для оздоровлення за 2022 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1, 14 до Постанови №704;

- зобов`язати ВЧ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року включно, допомогу для оздоровлення за 2022 рік, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1, 14 до Постанови №704 та провести їх виплату ОСОБА_1 з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправною бездіяльність ВЧ щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.01.2023 року по 19.05.2023 року включно, допомоги для оздоровлення за 2023 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1,14 до Постанови №704;

- зобов`язати ВЧ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 01.01.2023 року по 19.05.2023 року включно, допомогу для оздоровлення за 2023 рік, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1, 14 до Постанови №704 та провести їх виплату ОСОБА_1 з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року позов задоволено.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим апелянт просив його скасувати та ухвалити нове про відмову в позові.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходив військову службу у ВЧ.

В період проходження військової служби позивачу виплачувалось грошове забезпечення шляхом визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Доказів протилежного відповідач до суду не надав.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що використання відповідачем для розрахунку позивачу розміру посадового окладу та окладу за військовим званням такої розрахункової величини, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року, замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлено законом на 01 січня відповідного календарного року, є протиправним.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції і вважає їх такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, з огляду на таке.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ст.2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ (далі Закон №2011-ХІІ) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

В ст.1 Закону №2011-ХІІ визначено, що соціальний захист військовослужбовців це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом

Згідно ст.9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів (ч.1). До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (ч.2). Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця (ч.3). Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності (ч.4).

Постановою №704 затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу (додаток 1), схеми тарифних розрядів (додатки 2-12), схеми тарифних коефіцієнтів (додаток 13), додаткові види грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу (додаток 14).

В примітках 1 до додатку 1 і додатку 14 Постанови №704 (у редакціях, що застосовувались у спірний період) визначено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки і оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 Постанови №704.

Відповідно до п.6 Постанови КМУ №103 від 21.02.2018 року внесено зміни до постанов КМУ. Зокрема, у Постанові №704 пункт 4 викладено в такій редакції (редакція чинна з 24.02.2018 року): « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».

З 01.03.2018 року п.4 Постанови №704 визначено, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.

Відповідно до ч. 9 ст. 264 КАС України суд може визнати нормативно-правовий акт протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 р. у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103.

В ч.2 ст.265 КАС України зазначено, що нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Отже, з 29.01.2020 року пункт 4 Постанови №704 є чинним у редакції без врахування змін, що вносились в цей пункт Постановою №103.

Аналогічний правовий висновок щодо наслідків втрати чинності нормативно-правовим актом на підставі рішення суду викладено у постанові Верховного Суду від 24.06.2020 року у справі №160/8324/19.

Приписами п.4 Постанови №704 (без змін, що вносились до цього пункту Постановою №103) встановлювалося, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

З зазначених положень вбачається, що з 30.01.2020 року, з дня, наступного після дати набрання чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18, згідно з Постановою №704 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначається шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 №2017-III (далі - Закон № 2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти (стаття 6 Закону № 2017-III).

Також суд зазначає, що п.3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 р. №1774-VІІІ, який набрав чинності 01.01.2017, установлено, що після набрання чинності цим законом мінімальна заробітна плата не застосовуються як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.

Під час розгляду і вирішення справи суд виходить із того, що положення пункту 4 Постанови №704 та пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №1774-VIII підлягають солідарному застосуванню.

Вище зазначені норми права у своїй сукупності вказують на те, що з 29 січня 2020 року розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями слід визначати шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови №704.

Зі змісту Закону №1774-VIII, вбачається, що цим Законом вносилися зміни до низки законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

З прийняттям Закону №1774-VIII в Україні було змінено підхід щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини не лише при визначенні посадових окладів, а й щодо розрахунку всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата.

Отже, розмір мінімальної заробітної плати, встановлений законом на 01 січня календарного року, на розрахунок посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями не впливає.

При цьому, відповідач не спростовує, що при нарахуванні позивачу грошового забезпечення враховувався розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня 2018 року - 1762 грн.

При розгляді даної справи суд також враховує висновки Верховного Суду у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 щодо застосування норм права у подібних правовідносинах:

(1) з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;

2) через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом №1082-IX, у осіб з числа військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку №45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 Постанови №704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

(3) встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Згідно Закону «Про Державний бюджет України на 2020 рік» №294-IX, прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2020 року становить 2102 грн.

Згідно Закону «Про Державний бюджет України на 2021 рік» №1082-IX, прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2021 року становить 2270 гривень грн.

Згідно Закону «Про Державний бюджет України на 2022 рік» №1928-IX, прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2022 року становить 2481 грн.

Згідно Закону «Про Державний бюджет України на 2023 рік» №2710-IX, прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2022 року становить 2684 грн.

З матеріалів справи також вбачається, що у період служби позивач отримував від відповідача грошову допомогу на оздоровлення та для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2023 рр., проте, враховуючи невірне обчислення відповідачем грошового забезпечення позивача за 2020-2023 роки з огляду на невикористання прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня відповідного року, це вплинуло і на невірний розрахунок вказаних грошових допомог за 2020-2023 роки.

Отже, апеляційний суд вважає обґрунтованим висновок суду 1-ї інстанції, що, у період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року грошове забезпечення позивача повинно обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня календарного року.

Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо спірних правовідносин.

Доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині рішення, ґрунтуються на суб`єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Суддя-доповідач А.Г. ФедусикСудді А.В. Бойко О.А. Шевчук