Постанова

від 19.02.2025 по справі 580/6184/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 580/6184/24 Суддя (судді) першої інстанції: Геращенко В.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2025 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Грибан І.О.

судді: Ключкович В.Ю.

Парінов А.Б.

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Служби безпеки України в Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Черкаській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, -

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Управління Служби безпеки України в Черкаській області, в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення з позивачем своєчасного повного фактичного розрахунку при звільненні з військової служби, що виразилась у несвоєчасній виплаті індексації грошового забезпечення;

- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки за період з 04.11.2019 по 22.05.2024 розрахунку при звільненні з військової служби, що виразилась у несвоєчасній виплаті індексації грошового забезпечення за 182 календарних дні у сумі 91879,06 грн.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2024 року позов задоволено частково:

- стягнуто з управління Служби безпеки України в Черкаській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.11.2019 по 22.05.2024, в сумі 79790 (сімдесят дев`ять тисяч сімсот дев`яносто) грн. 46 коп.

- у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою скаргу Управління Служби безпеки України в Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2024 року, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції, які надійшли 09 жовтня 2024 року.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2024 року на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.

Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з наступного.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач проходив військову службу в Службі безпеки України з 04.11.2009 (наказ Голови СБ України від 29.10.2009 №1575-ос) до 04.11.2019 включно (наказ Першого заступника Голови СБ України про звільнення з військової служби від 18.10.2019 №1414-ОС, наказ Управління СБ України в Черкаській області про виключення зі списків особового складу від 31.10.2019 №105-ОС). Звільнений відповідно до Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України за пп. "а" п.61 та пп. "а" (у зв`язку із закінченням строку контракту) п.2 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у запас СБ України.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 05.02.2024 у справі №580/11471/23, яке набрало законної сили 24.04.2024, зобов`язано Управління Служби безпеки України в Черкаській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.12.2015 до 28.02.2018, із застосуванням базового місяця - січень 2008 року, та провести її виплату з урахуванням раніше проведених виплат індексацію грошового забезпечення за цей період.

Так, на виконання вказаного рішення суду, відповідачем нараховано грошове забезпечення та 22.05.2024 проведено його виплату позивачу в сумі 79840,46 грн.

Вважаючи протиправною бездіяльність щодо відмови у виплаті позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки відповідач у своїй апеляційній скарзі оскаржує судове рішення в частині задоволених позовних вимог, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що саме в цій частині перевіряється законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що на спірні правовідносини поширюються норми КЗпП України у частині встановлення відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, а тому позивач має право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Водночас, до суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необхідно застосовувати принципи пропорційності та співмірності, у зв`язку із чим позивач має право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в межах сум за шість місяців у розмірі 79790,46 грн.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, відповідно до ч.5 ст. 122 КАС України звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Покликання апелянта на пропуск позивачем строку звернення до суду, визначеного ч.5 статті 122 КАС України не заслуговує на увагу, враховуючи те, що остаточний розрахунок з позивачем провели 22.05.2024, а з позовом ОСОБА_1 звернувся 20.06.2024, тобто у межах місячного строку.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та ч. 2 ст.117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення військовослужбовців, оскільки на момент звільнення позивачу не було виплачено всіх належних йому сум.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладений у постановах Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №807/3664/14, від 26.06.2019 у справі №826/15235/16, від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18 та від 28.01.2021 у справі №240/11214/19.

Суд першої інстанції при вирішенні спору застосував приписи статті 117 КЗпП України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 1 липня 2022 № 2352-ІХ (далі як і раніше Закон № 2352-ІХ).

Так, відповідно до статті 117 КЗпП України(в редакції чинній на момент звільнення позивача з військової служби та виключення із списків особового складу військової частини) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Законом №2352-ІХтекстстатті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Вказана редакція статті 117 КЗпП України набрала законної сили з 19 липня 2022.

Варто зауважити, що Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні приписів статті 117 КЗпП України, яка діяла до внесених змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, Верховний Суд неодноразово зауважував, що закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, але у редакції чинній до 19 липня 2022, неодноразово досліджувалося Великою Палатою Верховного Суду, зокрема і у постанові від 26 червня 2019 у справі № 761/9584/15-ц.

За висновком Великої Палати Верховного Суду у вказаній постанові з огляду на мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зменшення судом розміру означеного середнього заробітку, передбаченого статтею 117 КЗпП України, має залежати від розміру недоплаченої суми, належної працівникові при звільненні.

На підтримку наведеної позиції Великої Палати Верховного Суду 30 листопада 2020 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову у справі № 806/2473/18. У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Означений підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

Як вже зазначалось, з 19 липня 2022стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ, тому і підхід до правозастосування вказаної норми змінився.

Відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями

Спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом з 04.11.2019 до 22.05.2024, а тому такий умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом № 2352-ІХ(19 липня 2022) і після цього.

Період з 04.11.2019 до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців.

Проте, період з 19.07.2022 до 22.05.2024 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 у справі № 806/2473/18 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.

Аналогічний висновок висловлений у постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 у справі№ 560/11489/22, від 29 січня 2024 у справі № 560/9586/22, від 22 лютого 2024 у справі № 560/831/23, від 29 лютого 2024 у справі № 460/42448/22, від 10 квітня 2024 у справі №360/380/23 і суд апеляційної інстанції вважає його застосовним до спірних правовідносин.

Крім того, як зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 120/10686/22 (постанова від 20 червня 2024) фактично зміст частини першої статті 117 КЗпП України із набранням чинності Законом № 2352-IXне змінився, а лише доповнився формулюванням «але не більше як за шість місяців». Отже, обмеживши з 19 липня 2022 шестимісячним строком час, за який роботодавець має виплатити працівникові середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, законодавець як і в попередній редакції норми частини першої статті 117 КЗпП України, не передбачав можливості зменшення його розміру. Протилежний підхід був сформований правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду з урахуванням її висновків про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності. У згаданих рішеннях суду касаційної інстанції критерій періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості був лише одним з принаймні чотирьох інших. Разом з тим, такі критерії як: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; причини тривалості невиплати заборгованості, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні - фактично не скасовані та/або змінені, починаючи з 19 липня 2022. Крім того, чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно достатті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 у справі № 480/3105/19.

Викладене не дає підстави вважати неможливим з огляду на приписи частини п`ятої статті 242 КАС України застосування до спірних правовідносин сформульованих Великою Палатою Верховного Суду правових позицій щодо застосування приписів статті 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX.

На вказане уваги суд першої інстанції не звернув та помилково застосував до спірних правовідносин виключно статтю 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-ІХ.

Однак, ані позивач, ані відповідач не оскаржує рішення суду першої інстанції в цій частині.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що приписами ч.1 ст. 308 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Зважаючи на те, що позивач не оскаржував встановлену судом першої інстанції суму середнього заробітку за час затримки розрахунку, а встановлений судом апеляційної інстанції розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку як із застосуванням принципу співмірності, так і зі зменшенням періоду виплати до шести місяців перевищує оскаржувану відповідачем суму, колегія суддів вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги відповідача, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, відсутні.

Згідно з ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Управління Служби безпеки України в Черкаській області залишити без задоволення.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий суддя І.О. Грибан

Судді: В.Ю. Ключкович

А.Б. Парінов

(повний текст постанови складено 19.02.2025р.)