Постанова

від 18.02.2025 по справі 756/10897/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 756/10897/24 Суддя (судді) суду 1-ї інст.:

Майбоженко А.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 лютого 2025 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Сорочка Є.О.,

суддів Коротких А.Ю.,

Єгорової Н.М.,

розглянувши в порядку письмового провадженнгя апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 26.12.2024 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 №336 від 15.08.2024 і закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 26.12.2024 у задоволенні позову відмовлено.

Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що притягнення позивача до адміністративної відповідальності є неправомірним.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 09.08.2024 офіцером адміністративного відділення ІНФОРМАЦІЯ_2 складено протокол про адміністративне правопорушення за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) відносно ОСОБА_1 за те, що він 09.08.2024 о 14:15 годині порушив вимоги частини першої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», оскільки відмовився від бойової повістки на 09.08.2024.

Розглянувши протокол про адміністративне правопорушення, начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 майором ОСОБА_2 . 15.08.2024 винесено постанову №366 та накладено адміністративне стягнення на ОСОБА_1 , у справі про адміністративне правопорушення за частиною першою статті 210-1 КУпАП.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що ОСОБА_1 правомірно притягнуто до відповідальності за статтею 210-1 КУпАП, оскільки відповідач не є належною особою для вирішення питання про його альтернативну службу, а до органу, до компетенції такого віднесено вирішення цього питання ОСОБА_1 не звертався і рішення щодо такого звернення (визнання права на альтернативну службу чи відмову у цьому) уповноваженим органом не приймалось

Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Згідно статті 33 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України.

При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність .

Відповідно до частини першої статті 235 КУпАП, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).

Згідно частини першої статті 254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.

Згідно частини першої статті 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.

Відповідно до частини першої статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно частини першої статті 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуваною постановою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП, яка передбачає, що порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період тягне за собою накладення штрафу на громадян від п`ятисот до семисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від однієї тисячі п`ятисот до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення № 366 від 09.08.2024 та оскаржуваної постанови про накладення адміністративного стягнення № 366 від 15.08.2024, відповідач вказує про порушення позивачем частини першої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII) у зв`язку із тим, що позивач відмовився від отримання «бойової» повістки на 09.08.2024.

Так, згідно частини першої статті 22 Закону № 3543-XII громадяни зобов`язані:

- з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду;

- надавати в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками яких вони є, Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, силам цивільного захисту з наступним відшкодуванням державою їх вартості в порядку, встановленому законом;

- проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Як матеріали справи, так і згаданий протокол та оскаржувана постанова не містять відомостей про те, що позивач не з`явився за викликом ТЦК та СП, не виконав рішення з проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби, не надав в установленому порядку будівлі, споруди, транспортні засоби чи інше майно. Відмова же особи від отримання повістки не є порушенням обов`язків, що передбачені у вказаній нормі.

Таким чином покликання на порушення позивачем частини першої статті 22 Закону № 3543-XII є безпідставним. Відомостей про порушення позивачем будь-яких інших норм законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію для цілей притягнення позивача до відповідальності за статтею 210-1 КУпАП матеріали справи, протокол або ж оскаржувана постанова не містять.

Відповідно до частини третьої статті 22 Закону № 3543-XII у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов`язаний з`явитися у зазначені у ній місце та строк.

Згідно пунктів 39, 88-90 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок № 560) на основі результатів проведення медичного огляду та професійно-психологічного відбору резервістам та військовозобов`язаним, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, у територіальному центрі комплектуванні та соціальної підтримки під особистий підпис вручається повістка щодо призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місць проходження військової служби (пункт 88).

У районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки резервістам та військовозобов`язаним повістка вручається військовослужбовцями або працівниками таких центрів (пункт 39).

Резервісти та військовозобов`язані, які отримали повістку щодо призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місць проходження військової служби, прибувають у строк та місце, зазначені в повістці для відправлення до військової частини (установи) (пункт 90).

У разі відмови резервіста або військовозобов`язаного від отримання такої повістки або невиконання вимог щодо прибуття для відправлення до військової частини (установи) у визначений у повістці час та місце такі особи несуть відповідальність відповідно до Кримінального кодексу України (пункт 89).

Аналіз викладеного свідчить, що резервісти та військовозобов`язані мають обов`язок з`явитися у зазначені в повістці місце та строк. У свою чергу, колегія суддів наголошує на тому, що норми чинного законодавства, не містять приписів про обов`язок особи отримати повістку про виклик до відповідного ТЦК та СП.

Таким чином, сама лише відмова особи від отримання повістки щодо призову на військову службу не є порушенням законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, зокрема частини першої статті 22 Закону № 3543-XII, як про це помилково вказано у протоколі про адміністративне правопорушення.

Також суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що відповідач не довів жодними доказами ні факту формування повітки, ні намагання її вручити позивачу, ні факту його відмови від її отримання.

У світлі викладеного, колегія суддів звертає увагу, що у протоколі (а.с. 25) позивач вказав про «відмову сісти в машину», наголосивши при цьому на тому, що він не ухиляється від військової служби, а просить про її заміну на альтернативну (цивільну) службу.

Відповідно до пунктів 30, 40, 47 Порядку № 560 повістка формується за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів або бланк повістки заповнюється представником районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу. Керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу накладає на повістку кваліфікований електронний підпис або особисто підписує повістку та скріплює гербовою печаткою (пункт 30).

Під час вручення повістки здійснюється фото- і відеофіксація із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації представником територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейським (пункт 40).

У разі відмови резервіста або військовозобов`язаного від отримання повістки представником, який уповноважений вручати повістки, складається акт відмови від отримання повістки, який підписується не менш як двома членами групи оповіщення. Акт відмови від отримання повістки оголошується громадянину . Акт відмови від отримання повістки реєструється в районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки (пункт 47).

Згідно підпункту 1 пункту 41 Порядку № 560 належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов`язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є: у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов`язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки.

Таким чином, доказами, що підтверджують відмову від отримання повістки є акт відмови від отримання повістки та відповідний відеозапис.

Колегія суддів наголошує на тому, що ні самої повістки, ні акту відмови у її отриманні або ж відповідного відеозапису відповідачем надано не було.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що посилання відповідача на те, що позивач відмовився від отримання повістки є необґрунтованим.

Також суд апеляційної інстанції додатково звертає увагу на неможливість встановити виду повістки, про відмову від отримання якої вказує відповідач, оскільки норми чинного законодавства не містять визначення такого виду повістки як «бойова».

Зважаючи на викладене, у ході судового розгляду не підтвердились висновки відповідача щодо наявності у діях позивача складу адміністративного правопорушення, а тому притягнення останнього до відповідальності згідно оскаржуваної постанови є неправомірним.

При цьому, суд апеляційної інстанції не надає оцінку доводам позивача щодо його права на вибір альтернативної (невійськової) служби, оскільки вказане питання не є предметом даного спору та не охоплюється предметом доказування у даній справі.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв помилкове рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.

Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За змістом частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, то оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а позов задоволенню.

Керуючись статтями 34, 243, 311, 317, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Скасувати рішення Оболонського районного суду міста Києва від 26.12.2024 та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 №336 від 15.08.2024 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).

Закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Суддя-доповідач Є.О. Сорочко

Суддя А.Ю. Коротких

Суддя Н.М. Єгорова