Постанова

від 20.02.2025 по справі 380/12423/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2025 рокуЛьвівСправа № 380/12423/24 пров. № А/857/19389/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,

суддів Онишкевича Т.В., Сеника Р.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 липня 2024 року у справі № 380/12423/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 доВійськової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності,

суддя в 1-й інстанції Потабенко В.А.,

час ухвалення рішення не зазначено,

місце ухвалення рішення м. Львів,

дата складання повного тексту рішення 18 липня 2024 року,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі також позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі також відповідач), у якому просить суд:

- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за шість місяців у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, обчисленого з урахуванням середньоденного грошового забезпечення станом на дату звільнення - 17.12.2021 та відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, без застосування принципу співмірності, в розмірі 67694,90 грн.;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із затримкою виплати індексації грошового забезпечення за період з 14.12.2016 (період початку припинення виплати індексації грошового забезпечення) по 28.02.2018 (день закінчення періоду невиплати індексації, встановлений на підставі рішення суду у справі №380/15565/23).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що проходив військову службу в Збройних Силах України, у військовій частині НОМЕР_1 на посаді водія-електрика обслуги обслуговування та ремонту взводу технічного обслуговування ремонтно-технічної роти. 17.12.2021 наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 278 звільнений в запас та виключений зі списків частини. При звільненні з військової служби відповідач не провів повного розрахунку з грошового забезпечення (не виплатив індексації грошового забезпечення). У зв`язку з цим позивач звернувся до суду та на виконання судового рішення у справі № 380/15565/23 від 31.10.2023 відповідач здійснив виплату індексації грошового забезпечення 07.05.2024 у розмірі 53 301,73 грн. Оскільки з позивачем не проведено остаточний розрахунок при звільненні, то відповідно до ст. 117 Кодексу Законів про працю України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки такого розрахунку. Також позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача що виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з нарахуванням та виплатою індексації грошового забезпечення.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18 липня 2024 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ; адреса: АДРЕСА_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби у сумі 67694 (шістдесят сім тисяч шістсот дев`яносто чотири) гривні 90 коп.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ; адреса: АДРЕСА_2 ) 1211 (одну тисячу двісті одинадцять) гривень 20 коп. судових витрат у вигляді судового збору.

Рішення суду першої інстанції оскаржив відповідач, подавши на нього апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що винесене з порушенням норм як матеріального так і процесуального права.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що здійснений відповідачем розрахунок і виплата сум належних позивачу при звільненні, останнім не оскаржувалися. Доказів звернення позивача до суду з позовом про нараховані/ненараховані суми під час звільнення не надано. Оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу сум, належних при звільненні, був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні.

Просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 липня 2024 року та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.10.2018 № 250 ОСОБА_1 проходив військову службу в лавах Збройних Сил України. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 №55-РС від 06.12.2021 (по особовому складу) позивач звільнений з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту; наказом №278 від 17.12.2021 виключений із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Згідно відомостей КП «Діловодство спеціалізованого суду», а також Єдиного державного реєстру судових рішень, суд встановив, що Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 31.10.2023 у справі № 380/15565/23 визнав протиправним не нарахування та невиплату військовою частиною НОМЕР_1 ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 14.12.2016 по 28.02.2018 та визначення грудня 2015 року базовим місяцем для проведення розрахунку. Зобов`язав військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 14.12.2016 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року, як місяця за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення.

Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 11.03.2024 у справі № 380/15565/23 апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишив без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31.10.2023 у справі № 380/15565/23 - без змін.

На виконання вказаного судового рішення відповідач 07.05.2024 шляхом зарахування на картковий рахунок позивача виплатив індексацію грошового забезпечення позивачу у розмірі 53301,73 грн.

Вважаючи, що відсутність проведення повного розрахунку при звільненні дає позивачу право на стягнення в судовому порядку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до повного розрахунку, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.

Задовольняючи частково позовні вимоги у справі, суд першої інстанції виходив з того, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма ст. 117 КЗпП України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352-IX. А відтак, позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні починаючи з 18.12.2021 (наступний день після звільнення), проте не більш як за шість місяців, що становить 182 календарні дні (з 18.12.2021 по 18.12.2022).

З приводу спірних правовідносин, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 1-1 закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складаються з цього Закону та інших нормативно-правових актів.

Порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення визначає закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Разом з тим, цим Законом не передбачена відповідальність за порушення строків розрахунку при звільненні.

Водночас така відповідальність врегульована Кодексом законів про працю України.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Тому, до спірних правовідносин підлягають застосуванню відповідні положення Кодексу законів про працю України.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 13.02.2020 у по справі №813/356/16.

Таким чином, доводи скаржника щодо непоширення на нього відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні, передбаченої статтею 117 КЗпП України, є безпідставними.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України, в редакції на дату звільнення позивача з військової служби, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з ч.2 ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Водночас, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Таким чином, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Отже, частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Водночас, частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч. 1 ст. 117 КЗпП України).

У цьому випадку факт вирішення спору не може вважатись фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником.

Зазначені правові висновки щодо застосування статті 117 КЗпП України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 по справі №821/1083/17.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.03.2024 у справі №380/15565/23 встановлене право позивача щодо перерахунку та виплати індексації грошового забезпечення за період з 14.12.2016 по 28.02.2018 включно із встановленням для обчислення індексації місяця підвищення доходів січня 2008.

На виконання вказаного судового рішення відповідач 07.05.2024 шляхом зарахування на картковий рахунок позивача виплатив індексацію грошового забезпечення позивачу у розмірі 53301,73 грн.

Після виконання зазначеного рішення відповідач не звільняється від встановленої статтею 117 КЗпП України відповідальності у виді виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за весь період невиплати належних позивачу при звільненні сум.

Отже, позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно зі статтею 117 КЗпП України.

Відмова відповідача щодо нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є протиправною.

Саме в день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців на підставі статті 116 КЗпП України роботодавець повинен виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивача було виключено зі списків особового складу військової частини 18.12.2021. Між тим, остаточний розрахунок на виконання судового рішення у справі від № 380/15565/23 проведено лише 07.05.2024 (дата надходження коштів на банківський рахунок позивача).

Відповідно час затримки остаточного розрахунку за вказаний період становить 871 календарний день.

У той же час згідно ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративну справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

В даному випадку у своїх позовних вимогах позивач визначився з періодом виплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в межах шести місяців, що відповідає новій редакції ст. 117 КЗпП України, що діє з 19.07.2022.

Таким чином з урахуванням меж позовних вимог, обрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача необхідно здійснити в межах шестимісячного терміну, а саме починаючи з 18.12.2021 (наступний день після звільнення) по 18.12.2022, що становить 182 календарні дні.

Відповідно до п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» № 100 від 08.02.1995, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до абзацу 1 п. 2 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно довідки про доходи, яка видана позивачу військовою частиною НОМЕР_1 , грошове забезпечення позивача за два останніх місяці перед звільненням з військової служби (жовтень 2021 року листопад 2021 року) складає: 11344,53 грн .+ 11344,53 грн. = 22689,06 грн.

Отже для обчислення середнього заробітку позивача необхідно застосовувати показник 371,95 грн. в день (22689,06 грн. (заробіток за два останніх місяці) / 61 календарний день (30 календарних днів у жовтні 2021 та 31 календарний день у листопаді 2021 року).

Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в цьому разі становить 67694,90 грн. (371,95 грн. х 182 календарних дні).

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що вірним способом захисту порушеного права позивача є стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби у сумі 67694 гривні 90 коп.

Колегія суддів звертає увагу, що скаржник в апеляційній скарзі не наводить доводів щодо інших позовних вимог, а тому апеляційний суд керується частиною 1 ст. 308 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а позов таким що підлягає до часткового задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення.

Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 липня 2024 року у справі № 380/12423/24 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк судді Т. В. Онишкевич Р. П. Сеник