Рішення

від 14.02.2025 по справі 394/116/25

НОВОАРХАНГЕЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У к р а ї н а

Новоархангельський районний суд Кіровоградської області

26100, смт. Новоархангельськ Кіровоградської області, вул. Слави, 26, тел. 2-10-45, E-mail: inbox@na.kr.court.gov.ua

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

14.02.2025 2/394/114/25

394/116/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 лютого 2025 року Новоархангельський районний суд Кіровоградської області

в складі головуючого - судді: Запорожець О.М.

при секретарі: Лясковській О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт Новоархангельськ цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - служба у справах дітей Новоархангельської селищної ради Голованівського району Кіровоградської області, про розірвання шлюбу, про визначення місця проживання дітей та встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачки про розірвання шлюбу, про визначення місця проживання дітей та встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей посилаючись на те, що 07 лютого 2020 року він одружився відповідачкою. Шлюб зареєстровано в Уманському міськрайонному відділі державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про що в книзі реєстрації шлюбів зроблено відповідний актовий запис №54.

Від шлюбу з відповідачкою сторони мають малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Одруження виявилось невдалим. Через несумісність характерів, виникали сварки, проживши так, через деякий час сторони зовсім втратили повагу один до одного. Відповідачка вчиняє безпідставні сварки та, на погляд позивача, зраджує у подружній вірності.

Починаючи з кінця серпня, відповідачка не пускає позивача разом з дітьми до помешкання, в якому зареєстрована та проживає, у зв`язку з чим він вимушений проживати разом з дітьми біля своїх батьків та піклуватися про них.

Протягом зазначеного вище періоду відповідачка до дітей не навідувалась та не цікавилась їх здоров`ям, і не займалась вихованням та утриманням. На позивача, як батька, ліг приємний тягар по вихованню та утриманню дітей. Відповідачка жодним чином не пояснює такої девіантної поведінки уникає спілкування, на телефонні дзвінки не відповідає, самоусунулась від покладених на неї обов`язків матері та підтримання гармонії сім`ї в шлюбних стосунках.

За останні півроку спільного проживання сім`я повністю розпалась.

Відповідачка припинила брати участь у веденні домашнього господарства, уникала всіх господарських справ по дому, під час з`ясування такої форми поведінки вона повідомляла, що її ні позивач, ні діти не цікавлять, і щоб він проживав як хоче, а її не чіпав, вона буде проживати на власний розсуд.

3 кінця серпня 2024 року позивач та відповідачка взагалі припинили шлюбні стосунки, припинили вести спільне господарство, почали проживати окремо один від одного, внаслідок чого подальше спільне життя і збереження шлюбу неможливе та суперечить інтересам позивача, інтересам дітей та він переконаний інтересам самої відповідачки, оскільки вона неодноразово протягом останнього року повідомляла, що припинить шлюбні стосунки із позивачем.

За зазначених вище обставин позивач вимушений просити суд розірвати укладений між ним та відповідачкою шлюб.

Після виникнення обставин, що призвели до припинення шлюбних відносин позивач намагався вирішити з відповідачкою питання щодо проживання малолітніх дітей, а саме: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , але компромісу не було досягнуто, оскільки відповідачка уникає будь-якого спілкування з позивачем.

Оскільки між сторонами не досягнуто компромісу щодо проживання малолітніх дітей, позивач вимушений з цього приводу просити судового захисту.

Позивач вважає, що в інтересах дітей необхідно проживати саме з ним, а не з їх матір`ю. Ha даний час він займається підприємницькою діяльністю, має збалансований робочий день, з 09.00 год. до 13.00 год., і тому він має достатньо часу, щоб відводити своїх дітей до дитсадка, займатися із ними вечорами, гуляти та іншим чином піклуватися про них. Позивач особисто має стабільний самостійний не малий дохід, яким може у повному обсязі створити всі необхідні умови для проживання та нормального розвитку дітей, задовольнити гармонійний розвиток їх особистості в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості. Тобто умови його праці не можуть створювати перепон для вільного спілкування з дітьми, позивач завжди може залишитись вдома, повернутись раніше, якщо це потрібно, побути з дитиною в разі захворювання, якогось душевного хвилювання. Має достатнього часу, щоб приготувати дітям їжу. В той час як відповідачка не має достатнього постійного доходу для матеріального забезпечення умов проживання дітей (оскільки ніде не працює та не бажає працювати) мешкає у будинку, який не має навіть самих елементарних зручностей, кімнат для дітей, не може забезпечувати умови для нормального розвитку дітей, їх навчання. Позивач разом з дітьми проживає в будинковолодінні його батьків по АДРЕСА_1 , це будинок майже його та його дітей. В будинку на даний час є всі зручності для дітей, а саме власні спеціально облаштовані кімнати, окремі великі кімнати для відпочинку, маються іграшки, тощо. Всі створені в будинку умови сприяють нормальному проживанню, вихованню та утриманню дітей. Діти навіть не хочуть переїжджати до своєї матері.

Весь тягар з приводу виховання дітей лежить на позивачеві та його батьках з часу народження дітей, останні півроку відповідачка взагалі не бере участі у вихованні неповнолітніх дітей, не завжди готовила їм їсти (кормила), інколи не прала речі, весь цей час позивач доглядав дітей та виконував сам всі батьківські обов`язки.

Позивач вважає, що така поведінка відносно дітей може скласти, у них, з цього приводу негативні враження, які можуть вплинути на дитячу психіку та в подальшому крок за кроком зруйнувати їх свідомість в оточуючому соціумі. Щодо себе позивач зазначив, що він під час тривалих роздумів вирішив присвятити своє життя дітям, дати їм необхідну освіту, дати можливість всебічно розвиватись в усіх напрямках культурного та духовного життя, втілити їм добро, радість, любов та навчити теплоти до людей, їздити з ними на курорти, відвідувати культурні заходи, тощо.

На погляд позивача, проживання дітей в повній мірі буде відповідати їх інтересам та буде сприяти їх нормальному та повноцінному розвитку.

Спиртними напоями він не зловживає, за місцем роботи і проживання характеризується виключно з позитивної сторони, добре відноситься до дітей.

Вважав, що проживання дітей у відповідачки буде негативно впливати на їх здоров`я та розвиток, оскільки відповідачка не має достатньої матеріальної бази, належних умов проживання, для забезпечення нормального проживання дітей, залишала їх наодинці останнім часом, що вказує на її байдуже ставлення до дітей, а навпаки більше схильність до задоволення власних потреб.

Згідно з актом обстеження умов проживання, складений спеціалістами служби у справах дітей, для виховання та в місці проживання малолітніх дітей створені всі необхідні умови.

Враховуючи те, що спір, який виник між сторонами, неможливо вирішити в добровільному порядку позивач вимушений просити суд визначити місце проживання дітей біля нього.

Стосовно встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей, вказав наступне.

Тлумачення наведених норм свідчить про те, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.

З аналізу зазначеної норми цивільного права слідує, що правова природа справ окремого провадження є те, що відсутній спір про право, предметом якого є установлення юридичного факту чи певної обставини.

Факти, що мають юридичний характер - це факти, з якими закон пов`язує виникнення, зміну або припинення правовідносин.

Під утриманням фізичної особи слід розуміти кошти та інші засоби, що видаються комусь для забезпечення його існування.

Враховуючи те, що відповідачка самоусунулася від виховання та утримання дітей, цим займається безпосередньо позивач (як вказано вище), і тому він вимушений просити суд встановити відповідний факт.

Позивач просить суд розірвати шлюб між ним та відповідачкою; визначити місце проживання малолітніх дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з позивачем, за адресою АДРЕСА_1 ; встановити факт, що має юридичне значення про те, що позивач самостійно утримує та виховує малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 /а.с.1-7/.

Позивач в судове засідання не з`явився, надав суду клопотання, в якому зазначив, що цивільний позов підтримує в повному обсязі, просив його задовольнити з урахуванням висновку органу опіки і піклування. Строк на примирення просив не надавати, оскільки це не дасть жодних позитивних результатів.

Відповідачка в судове засідання не з`явилася, надала суду клопотання, в якому зазначила, що не має наміру з`являтись в судові засідання по справі, просила розгляд справи проводити за її відсутності. Примирятися з позивачем вона також не має наміру, оскільки він на даний час, як їй відомо, зустрічається з іншою жінкою, а тому просить строк на примирення не надавати. Стосовно проживання дітей наголосила на тому, що вони проживають з позивачем, оскільки у неї на даний час відсутні умови для їх проживання. Матеріальну допомогу на утримання дітей вона не надає, оскільки не має самостійного заробітку. Позивач дійсно самостійно на даний час виховує та утримує неповнолітніх дітей. Спілкуватись з ним відповідачка не бажає, навіть у майбутньому. Гроші на утримання дітей вона буде надавати при появі у неї можливостей. Просила суд прийняти законне, вмотивоване та обґрунтоване рішення.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - служби у справах дітей Новоархангельської селищної ради Голованівського району Кіровоградської області в судове засідання не з`явилася, але надала суду заяву, в якій просила проводити розгляд справи за її відсутності, вважала, що наявні всі правові підстави для задоволення заяви в частині визначення місця проживання дітей та встановлення факту, стосовно іншої позовної вимоги віднесла вирішення питання на розсуд суду.

Суд вважає, що справу можливо розглянути у відсутність сторін на підставі наявних в цивільній справі доказах.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалось.

Дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку.

Ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Принципом верховенства права, визнається, що людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Положеннями ч. 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Ч. 1 ст. 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно ч. 1 ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Як встановлено в судовому засіданні, між сторонами існує спір відповідно до заявлених позовних вимог.

З досліджених матеріалів цивільної справи вбачається, що 07 лютого 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб в Уманському міськрайонному відділі державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) - світлокопія свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 /а.с.14/.

Від даного шлюбу сторони мають двох малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується світлокопіями свідоцтв про народження серії НОМЕР_2 та НОМЕР_3 /а.с.15,17/.

З акту обстеження умов проживання №154 від 05.09.2024 року вбачається, що умови проживання ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 задовільні, кімнати вмебльовані, наявна постільна білизна, є вся необхідна побутова техніка, запас продуктів харчування різноманітний та в достатній кількості. Наявні засоби особистої гігієни. Мається земельна ділянка для ведення особистого підсобного господарства /а.с.36/.

Крім того, матеріали справи містять акт обстеження умов проживання №144 від 15.08.2024 року з якого вбачається, що відповідачка, ОСОБА_2 не допустила працівників служби у справах дітей Новоархангельської селищної ради Голованівського району Кіровоградської області до помешкання для здійснення обстеження /а.с.37/.

З висновку органу опіки та піклування Новоархангельської селищної ради від 28.01.2025 року № 02-29/13 про доцільність проживання малолітніх дітей з одним із батьків та встановлення факту самостійного утримання малолітніх дітей слідує, що громадянин ОСОБА_1 зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Від цивільного шлюбу з громадянкою ОСОБА_2 має двох малолітніх дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 16 серпня 2023 року (місце державної реєстрації - Новоархангельський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Голованівському районі Кіровоградської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 22 вересня 2020 року (місце державної реєстрації - Новоархангельський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управлінця Міністерства юстиції (м. Дніпро).

Згідно з актом обстеження житлово-побутових умов, складеного комісією у складі начальника та спеціалістів служби у справах дітей Новоархангельської селишшої ради від 05.09.2024 р. №154 ОСОБА_1 зареєстрований та фактично проживає у будинку разом з дітьми та своїми батьками, які допомагають у догляді та вихованні дітей. Будинок складається з 4 житлових кімнат, опалення пічне, кімнати умебльовані, в наявності побутова техніка, одяг та речі у задовільному стані. Для виховання, розвитку та проживання малолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_3 створені всі необхідні умови. Одяг дітей відповідає віку та сезону, діти мають окремі кімнати, облаштоване місце для навчання та відпочинку, створений куточок для проведення дозвілля.

Згідно з довідкою - відомістю про джерела/суми нарахованого доходу від 20 січня 2025 року № 1104-25-00665 ОСОБА_1 має постійний достатній дохід.

Відповідно до матеріалів справи мати дитини, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 зареєстрована та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Обстежити умови проживання помешкання матері не вдалося. ОСОБА_2 відмовила в даному питанні службі у справах дітей. Вона не йде на контакт, не відповідає на телефонні дзвінки та не надає будь яких пояснень.

Після розлучення з позивачем, відповідачка участі у вихованні та матеріальному утриманні їх спільних дітей не бере.

Батько дітей - ОСОБА_1 неодноразово звертався до служби у справах дітей з проханням провести роботу з ОСОБА_2 щодо належного виконання батьківських обов`язків.

Працівниками служби у справах дітей спільно із залученими фахівцями проводилися бесіди профілактичного характеру щодо догляду за дітьми, належного виконання батьківських обов`язків та про наслідки їх не виконання, надавалися рекомендації та роз`яснення стосовно ведення побуту, планування бюджету тощо, але проведена робота не давала позитивних результатів, матір ігнорувала рекомендації фахівців.

Згодом ОСОБА_2 залишила дітей зі своїм чоловіком ОСОБА_1 .

З тих пір вона не спілкується з ними, жодного разу не навідувала дітей.

Дані фактори засвідчують про те, що матір систематично нехтує виконанням своїх батьківських обов`язків, не приділяє належної уваги дітям, не займається їх вихованням, навчанням, розвитком, не прививає прийняті суспільством норми поведінки.

Питання щодо надання висновку про доцільність проживання дітей з батьком було розглянуто на комісії з питань захисту прав дітей Новоархангельської селищної ради (комісія).

Малолітні ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не були присутніми на засіданні комісії з питань захисту прав дитини у зв`язку з їх малолітнім віком.

Мати дітей - ОСОБА_2 на засідання комісії не з`явилася та не повідомила причини своєї відсутності. В матеріалах справи відсутні будь-які пояснення чи заперечення матері дітей, хоча вона належним чином повідомлена про розгляд даної справи.

При визначенні місця проживання дітей комісія першочергову увагу приділила саме дітям, щоб рішення якнайкраще забезпечувало їх інтереси.

При визначенні найкращих інтересів дітей у конкретній справі, комісією враховано два аспекти: по-перше, інтересам дітей найкраще відповідає збереження їх зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дітей є забезпечення їх розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, не виявляють інтересу до її внутрішнього світу, не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов`язками.

Таким чином, членами комісії встановлено факт свідомого та умисного невиконання матір`ю своїх батьківських обов`язків щодо своїх малолітніх дітей, відсутності з її боку будь-якої участі у вихованні дітей, не надання матеріальної допомоги, свідоме самоусунення від забезпечення морального та духовного розвитку дітей, нехтування виконанням батьківських обов`язків щодо виховання своїх дітей, без поважних причин залишивши їх без батьківської уваги та турботи. Поведінка матері відносно дітей є свідомим нехтуванням нею своїми батьківськими обов`язками, що свідчить про наявність підстав для позбавлення матері батьківських прав.

Комісія зазначила, що факт заперечення проти позову не свідчить про інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку на краще, а визначення місця проживання дитини з одним з батьків не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу спілкуватися з дитиною, бачитися з нею, звернутися до органу опіки та піклування або суду з позовом про визначення участі у вихованні дитини.

Керуючись Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», Сімейним кодексом України, Порядком провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов`язаної із захистом прав дитини», виходячи з інтересів дітей орган опіки та піклування Новоархангельської селищної ради вважає за доцільне визначити місце проживання малолітніх ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 за адресою: АДРЕСА_1 та встановити факт самостійного утримання малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 /а.с.32-35/.

Частинами 5 та 6 ст. 19 СК України визначено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Суд приймає даний висновок органу опіки і піклування, оскільки він насамперед відображає інтереси дітей та не суперечить їх (дітей) інтересам.

З приводу позовної вимоги про розірвання шлюбу суд зазначає наступне.

Статтею 111 СК України на суд покладено обов`язок, щодо вжиття заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 2 ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що має істотне значення.

Ч. 2 ст. 114 СК України вказує на те, що у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішення суду про розірвання шлюбу.

У відповідності ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст. 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10.12.1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Шлюб може укладатися тільки при вільній і повній згоді сторін, що одружуються. Сім`я є природним і основним осередком суспільства і має право на захист з боку суспільства та держави.

Згідно ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Оскільки позивачка та відповідач наполягають на розірванні шлюбу, то відповідно відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що є, на думку суду, неприпустимим.

Враховуючи викладене та аналізуючи положення вище перелічених норм матеріального права, суд приходить до висновку, що у подружжя втрачені позитивні почуття один до одного, вони не бачать спільного подальшого майбутнього, сімейні стосунки досягли кризової межі і їх не можливо відновити, підстав для надання строку для примирення суд не вбачає. Розлучення відповідає дійсній волі чоловіка (позивача у справі) та жінки (відповідачки у справі) після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті немайнові права, а тому із вказаних підстав шлюб між сторонами необхідно припинити шляхом його розірвання.

Вирішуючи позовну вимогу про визначення місця проживання малолітніх дітей, суд зважує на наступні норми матеріального права.

Сімейний кодекс України визначає засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов`язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов`язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім`ї та родичів. Регулювання сімейних відносин здійснюється цим Кодексом з метою: зміцнення сім`ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб; утвердження почуття обов`язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім`ї; побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки; забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку (ст. 1 СК України).

Відповідно до ч. 1, абз. 3 ч. 2 ст. 3 СК України сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

В розумінні ч. 2 ст. 6 СК України малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років.

Ч. 1 ст. 18 СК України визначено, що кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу.

Позивачем обрано способи захисту сімейних прав інтересів: встановлення правовідношення та припинення сімейного правовідношення (п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 18 СК України).

В ст. 141 СК України наголошується, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

В ст. 150 СК України законодавець закріпив обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини. Зокрема батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

У відповідності ст. 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

У ст. 155 СК України наголошується, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Частинами 1, 2 та 3 ст. 157 СК України передбачено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

В ст. ст. 1, 2, 5 та 9 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованої Україною 27.02.1991 року зазначено, що дитиною є кожна людська істота до досягнення 18-річного віку, якщо за законом, застосовуваним до даної особи, вона не досягає повноліття раніше. Держави-учасниці поважають і забезпечують всі права, передбачені цією Конвенцією, за кожною дитиною, яка перебуває в межах їх юрисдикції, без будь-якої дискримінації незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, етнічного або соціального походження, майнового стану, стану здоров`я і народження дитини, її батьків чи законних опікунів або яких-небудь інших обставин. Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів для забезпечення захисту дитини від усіх форм дискримінації або покарання на підставі статусу, діяльності, висловлюваних поглядів чи переконань дитини, батьків дитини, законних опікунів чи інших членів сім`ї. Держави-учасниці поважають відповідальність, права і обов`язки батьків і у відповідних випадках членів розширеної сім`ї чи общини, як це передбачено місцевим звичаєм, опікунів чи інших осіб, що за законом відповідають за дитину, належним чином управляти і керувати дитиною щодо здійснення визнаних цією Конвенцією прав і робити це згідно зі здібностями дитини, що розвиваються. Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Під час будь-якого розгляду згідно з пунктом 1 цієї статті всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у розгляді та викладати свою точку зору. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

У ст. ст. 1, 7 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25.01.1996 року, ратифіковано Україною 03.08.2006 року, набрала чинності в Україні 01.04.2007 року, акцентовано, що ця Конвенція застосовується до дітей, які не досягли 18-річного віку. Предметом цієї Конвенції є - у найвищих інтересах дітей - підтримка їхніх прав, надання дітям процесуальних прав та сприяння здійсненню ними цих прав шляхом забезпечення становища, при якому діти особисто або через інших осіб чи органи поінформовані та допущені до участі в розгляді судовим органом справ, що їх стосуються. Для цілей цієї Конвенції розгляд судовим органом справ, що стосуються дітей, визнається розглядом сімейних справ, зокрема тих, що пов`язані зі здійсненням батьками своєї відповідальності, наприклад стосовно місця проживання дітей і доступу до них. Під час розгляду справ, що стосуються дитини, судовий орган діє швидко для уникнення будь-яких невиправданих зволікань, а швидке виконання прийнятих рішень повинно бути забезпечене відповідною процедурою. У термінових випадках судовий орган при необхідності має повноваження приймати рішення, які підлягають негайному виконанню.

З аналізу перелічених норм права слідує, що на суд покладено обов`язок захисту прав та інтересів дитини, створення необхідних умов її розвитку (в разі виникнення спору між батьками), право знати про своїх батьків та користуватися їх турботою, право не бути розлученими з батьками, право на належне піклування з боку батьків, право на проживання з батьками (в разі припинення шлюбних відносин) тобто комплексного захисту їх інтересів.

Як встановлено та доведено належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, сторони у справі перебували у шлюбі, в період якого народились діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Частинами 1, 2, 4, 7 ст. 150 СК України передбачено, що батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані поважати дитину. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Згідно ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Відповідно до ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. Якщо орган опіки та піклування або суд визнав, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, на вимогу баби, діда або інших родичів, залучених до участі у справі, дитина може бути передана комусь із них. Якщо дитина не може бути передана жодній із цих осіб, суд на вимогу органу опіки та піклування може постановити рішення про відібрання дитини від особи, з якою вона проживає, і передання її для опікування органу опіки та піклування.

Частини 2 та 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» наголошують на тому, що кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно частин 1 та 2 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Ч. 2 ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства» вказує на те, що батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Судом враховується, те, що батько дітей, позивач у справі, має дохід, належні матеріально-побутові умови, має можливість утримувати дітей, проживання малолітніх дітей біля позивача буде найбільш ефективним щодо їх фізичного, духовного та культурного розвитку, належного виховання та утримання. Проживання малолітніх дітей біля позивача, на думку суду, буде відповідати їх інтересам.

І тому, на погляд суду, з урахуванням вмотивованого заявлена позовна вимога про визначення місця проживання малолітніх дітей біля позивача підлягає задоволенню в повному обсязі.

Щодо вимоги про встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей, суд зазначає наступне.

Ч. 1 ст. 316 ЦПК України визначено, що заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.

Тлумачення наведених норм свідчить про те, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.

З аналізу зазначених норм цивільного права слідує, що правова природа справ окремого провадження є те що відсутній спір про право, предметом якого є установлення юридичного факту чи певної обставини.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Факти, що мають юридичний характер - це факти, з якими закон пов`язує виникнення, зміну або припинення правовідносин.

Під самостійним утриманням фізичної особи слід розуміти кошти та інші засоби, що видаються комусь для забезпечення його існування.

Під самостійним вихованням розуміється процес заохочення та підтримки фізичного, емоційного, соціального та інтелектуального розвитку дитини від народження до дорослості, а також комплекс прав, обов`язків та відповідальності в цьому питанні з точки зору законодавства для засвоєння дитиною загальноприйнятих у суспільстві норм поведінки.

Як зазначалось, вище відповідачка самоусунулась від виховання та утримання дітей, це на даний час виконує самостійно позивач.

Суд з урахуванням вмотивованого, дослідивши письмові докази, які переконливо вказують, що позивач ОСОБА_1 виховує та утримує малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , приходить до висновку задовольнити заявлену ним безспірну вимогу.

Судові витрати суд на прохання позивача відносить за його рахунок.

На підставі наведеного та керуючись ст. 8 Конституції України, ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Конвенцією про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованої Україною 27.02.1991 року, Європейською конвенцією про здійснення прав дітей від 25.01.1996 року, ратифікованої 03.08.2006 року, набрала чинності в Україні 01.04.2007 року, ст. ст. 1, 3, 6, 18, 19, 24, 110, 111, 112, 114, 141, 150, 153, 155, 157, 160, 161 СК України, Законом України «Про охорону дитинства», ст. ст. 2, 4, 5, 27, 141, 258, 259 263, 264, 265, 316 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - служба у справах дітей Новоархангельської селищної ради Голованівського району Кіровоградської області, про розірвання шлюбу, про визначення місця проживання дітей та встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей - задовольнити повністю.

Розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований між ними 07 лютого 2020 року в Уманському міськрайонному відділі державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), за актовим записом № 54.

Визначити місцем проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Київ та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки м. Київ з їх батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , уродженцем смт. Новоархангельськ Кіровоградської області, за адресою АДРЕСА_1 .

Встановити факт, що має юридичне значення про те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , уродженець смт Новоархангельськ Кіровоградської області самостійно утримує та виховує неповнолітніх дітей:

- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Київ, проживаючого АДРЕСА_1 .

- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженку м. Київ, проживаючу АДРЕСА_1 .

Судові витрати по справі віднести за рахунок ОСОБА_1 .

Ідентифікаційні дані учасників:

ОСОБА_1 , місце проживання АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_5 .

ОСОБА_2 , місце реєстрації АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_6 , паспорт громадянина України № НОМЕР_7 .

Служба у справах дітей Новоархангельської селищної ради Голованівського району Кіровоградської області, місце знаходження вул. Центральна, 31 смт Новоархангельськ Голованівського району Кіровоградської області код юридичної особи в єдиному державному реєстрі підприємств і організацій 44127238.

Рішення може бути оскаржено до Кропивницького Апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду .

Повний текст рішення виготовлено 21 лютого 2025 року.

Суддя: