Рішення

від 20.02.2025 по справі 755/10453/24

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №:755/10453/24

Провадження №: 2/755/874/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" лютого 2025 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі: головуючого судді Катющенко В.П., розглянувши за правилами спрощеного провадження, без повідомлення сторін, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ДОРІ ФІНАНС»</a>, треті особи: приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Олена Василівна, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Мельник Юрій Анатолійович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач, ОСОБА_1 , звернулася до суду з позовом, в якому просить суд: визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис №84082, вчинений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Оленою Василівною 12.06.2021 щодо звернення стягнення заборгованості за кредитним договором та скасувати його; стягнути з відповідача сплачений судовий збір та відшкодувати позивачу витрати на професійну правничу допомогу.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що між позивачем та ТОВ «ІНФІНАНС» було укладено кредитний договір, відповідно до якого Фінансова установа начебто надала позивачу кредитні кошти в сумі 1 400,00 грн, під відсотки за користування кредитними коштами у невідомому позивачу розмірі відсотків річних на споживчі цілі з кінцевим строком повернення. Позивач не оформлювала ніяких кредитних договорів з зазначеною Фінансовою компанією. Ніколи не отримували від даної Фінансової компанії грошові кошти щодо зазначеного кредитного договору. У позивача відсутні будь-які фінансові документи та/або банківські карти щодо укладеного кредитного договору. Позивач до зазначеної Фінансової установи за отриманням кредитних грошових коштів не зверталась і свої особисті підписи на кредитному договорі та/або будь-яких інших документах вказаної Фінансової установи не ставила. Також, позивач не отримувала від приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мельника Ю.А. постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_2 у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження». Не було повідомлено позивача й приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О.В. щодо вчинення нею виконавчого напису. Звідки, хто коли і на підставі чого скористався ім`ям позивача та оформив у Фінансовій установі кредитний договір позивачу не відомо.

Відповідно до виданого виконавчого напису № 84082 від 12.06.2021 було вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ДОРІ ФІНАНС», яке набуло право вимоги за кредитним договором № 0966127543 від 16.06.2019 на підставі Договору відступлення прав вимоги за кредитним договором № 1/1 від 04.06.2021, за період з 04.06.2021 по 09.06.2021 включно, суму у розмірі: - 1 400,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; - 14 724,50 грн - заборгованість за нарахованими та несплаченими відсоткам за користування кредитом; - 1000,00 грн - плата за вчинення виконавчого напису, що становить загальну суму 17 124,50 грн.

Позивач вважає, що оспорюваний виконавчий напис не підлягає виконанню, оскільки його вчинено з грубим порушенням порядку вчинення виконавчих написів нотаріусами, нотаріус не перевірила факту наявності чи відсутності спору щодо заборгованості, а також вчинила виконавчий напис на підставі документів, що не були нотаріально посвідчені, у зв`язку із чим виникає необхідність визнати виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 24.06.2024 відкрито провадження у цій цивільній справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, яким роз`яснено процесуальні права подати заяви по суті справи та визначено відповідні строки.

Копію ухвали суду про відкриття провадження у справі представник позивача ОСОБА_3 та приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Мельник Ю.А. отримали 24.06.2024, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу.

15.07.2024 до суду від представника відповідача надійшли додаткові пояснення по справі, в яких останній просить відмовити в задоволенні позовних вимог щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу з ТОВ «Дорі Фінанс» на користь ОСОБА_1 в сумі 21 000 грн. Дану вимогу, обґрунтовує тим, що адвокатом Назаренко І.С. не надано відповідних доказів про оплату гонорару правничої допомоги, також не додано детального опису робіт виконаних адвокатом та здійснених ним витрат. Тому, на думку представника відповідача, вартість виконаних робіт представником позивача є завищеною, необґрунтованою та неспівмірною зі складністю справи і документально не підтвердженою.

Інших заяв по суті справи не надійшло.

Таким чином, суд у порядку спрощеного позовного провадження без виклику у судове засідання сторін, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Як убачається з матеріалів справи, 16.06.2019 між ТОВ «ІНФІНАНС» та ОСОБА_1 було укладено договір надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту №0966127543.

12.06.2021 приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О.В. вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 84082, про звернення стягнення з ОСОБА_1 , яка є боржником за кредитним договором №966127543 від 16.06.2019 укладеним з ТОВ «ІНФІНАНС», правонаступником всіх прав та обов`язків якого, на підставі договору відступлення прав вимоги за кредитними договорами від 05.02.2021 є ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС», правонаступником всіх прав і обов`язків якого, на підставі договору відступлення прав вимоги за кредитними договорами № 1/1 від 04.06.2021 є ТОВ «ДОРІ ФІНАНС», заборгованість за кредитним договором № 966127543 від 16.06.2019 у загальному розмірі 17 124,50 грн.

17.08.2021 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Мельником Ю.А. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2 про примусове виконання виконавчого напису №84082 виданого 12.06.2021 приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О.В. про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 17 124,50 грн. на користь ТОВ «ДОРІ ФІНАНС».

Як на підставу вчинення виконавчого напису, приватний нотаріус посилався на статті 87-91 ЗУ «Про нотаріат» та пункт 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою КМУ від 29.06.1999 №1172.

Згідно з частиною першої статті 1 Закону України від 02.09.1993 № 3425-XII «Про нотаріат» нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону «Про нотаріат»). Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 № 296/5 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22.02.2012 за № 282/20595 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій, Порядок).

Відповідно до статті 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Підпунктом 3.2 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів (далі - Перелік), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172.

Відповідно до пункту 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів «Нотаріально посвідчені договори, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно», для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у справі № 826/20084/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.11.2016 скасовано. Визнано незаконною та нечинною Постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», у тому числі в частині доповнення переліку після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості». Постанова набрала законної сили з моменту проголошення.

Таким чином, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 визнано незаконним та нечинним п. 2 Переліку, на який посилався приватний виконавець при вчиненні спірного виконавчого напису нотаріусу.

Оскаржений виконавчий напис вчинений нотаріусом 12.06.2021, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у справі № 826/20084/14, резолютивна частина якої була опублікована в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України» від 21.03.2017 № 23.

За таких обставин, приватний нотаріус, не мав права вчиняти виконавчий напис на підставі пункту 2 Переліку, який визнано незаконним та нечинним на час вчинення нотаріальних дій.

Порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Такі висновки викладені в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2021 у справі № 910/10374/17.

Верховний Суд у своїй постанові від 12.03.2020 у справі № 757/24703/18-ц дійшов висновку, що оскільки серед документів, наданих банком нотаріусу для вчинення виконавчого напису, відсутній оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів), за яким стягнення заборгованості може провадитися у безспірному порядку, а надана нотаріусу анкета-заява позичальника не посвідчена нотаріально, отже не могла бути тим договором, за яким стягнення заборгованості могло бути проведено у безспірному порядку шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.

Таким чином убачається, що в порушення вказаних положень матеріального права оспорюваний виконавчий напис було вчинено на підставі кредитного договору, який нотаріально не посвідчений.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.

Також, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58(sad) принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) заява № 18390/91; пункт 29).

Таким чином, інші доводи сторін, які наведені у заявах по суті справи, не впливають на висновки суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

В порядку ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягають до стягненню на користь позивача судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору на суму 1 211,20 грн.

Вирішуючи вимоги викладені у позовній заяві щодо стягнення з відповідача судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з такого.

За правилом п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, законодавцем включено витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно зі статтею 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до пунктів 6, 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Згідно з частинами першою та другою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Положеннями частини другої статті 137 ЦПК України передбачено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Отже, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Зокрема, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу. Що стосується часу, витраченого фахівцем у галузі права, то достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії.

Цей висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 01.10.2018 у справі № 569/17904/17, від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17.

Разом з тим, суд враховує, що за частиною третьою статті 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У відповідності до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У відповідності до пункту шостого частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно з частиною першою статті 246 ЦПК України якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

З аналізу наведених норм процесуального закону вбачається, що витрати на професійну правничу допомогу належать до судових витрат, що, однак, не зумовлює висновку про їх обов`язкову наявність у кожній справі та обов`язку суду в будь-якому випадку задовольнити заяву про їх відшкодування.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, вимога частини восьмої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду постановив ухвалу від 07.07.2023 у справі № 340/2823/21, в якій сформував такі загальні підходи до стягнення витрат у суді касаційної інстанції: «Частина сьома статті 139, частини третя, четверта статті 143 КАС України містять приписи, які дозволяють стороні надати суду докази, які підтверджують витрати на правничу допомогу, протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи, але за умови, що ця сторона зробить про це відповідну заяву до закінчення судових дебатів. Вказівка у частині сьомій статті 139, частині третій статті 143 КАС України на судові дебати, до закінчення яких сторона може заявити суду прохання (вимогу, клопотання) про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, потрібно розуміти не як єдино можливу стадію розгляду справи по суті, на якій дозволяється повідомити суду про цю обставину. Це є останнім етапом - перед виходом суду до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи - для того, щоб сторона могла заявити про необхідність подати докази на підтвердження розміру понесених витрат, які підлягають розподілу за наслідками розгляду справи. Передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п`яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання (про яке сторона не висловлювалася раніше), а механізмом довести суду факт понесення цих витрат, як умову для їх розподілу. Коли йдеться про розподіл витрат, понесених на професійну правничу допомогу, то ініціювати це питання має сторона, яка понесла ті витрати, й для цього треба щонайменше заявити/повідомити суду касаційної інстанції про необхідність їх розподілу за наслідками розгляду справи. Власне з цим - з об`єктивованою формою вираження наміру сторони щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу ще до завершення розгляду справи (чи то в порядку письмового провадження, чи в судовому засіданні) - пов`язується можливість як потім подати протягом п`яти днів докази на підтвердження цих витрат, так і ухвалення на цій підставі додаткового судового рішення відповідно до статті 252 КАС України».

У постанові від 25.07.2023 у справі № 340/4492/22 у розвиток зазначеної вище позиції Об`єднаної палати Верховний Суд указав, що, за загальним правилом, усі докази понесених судових витрат мають бути надані сторонами до закінчення розгляду справи. Однак, у випадку, якщо сторона з певних причин не може надати такі документи, ця сторона повинна зробити відповідну заяву до закінчення розгляду справи і надати відповідні докази протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. Певної форми відповідної заяви та вимог до її змісту законом не передбачено, отже така заява може бути письмовою або усною (під час фіксування судового засідання технічними засобами). Проте підстави для розподілу судових витрат, зокрема, витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, і з цим пов`язується ухвалення додаткового судового рішення в цій частині. Зазначення ж у прохальній частині касаційної скарги узагальненої вимоги про стягнення судових витрат за результатами касаційного розгляду не може розцінюватися як належне звернення до суду із заявою про відшкодування судових витрат (в тому числі на правову допомогу), адже за такого викладу прохальної частини без наведення жодних мотивів та обґрунтувань суд фактично позбавлений можливості встановити склад таких витрат, факт їх понесення.

Зазначені правові висновки кореспондуються також і з положеннями ЦПК України у цій частині, відповідно можуть бути застосовані до даних правовідносин при вирішенні поданої заяви.

Разом з тим, застосовуючи зазначені вище висновки Об`єднаної палати Верховного Суду, викладені у постанові від 25.07.2023 у справі № 340/4492/22, та правові норми до правовідносин, що виникли у цій справі, суд звертає увагу, що у позові представником позивача зазначено загальне прохання про необхідність стягнення судових витрат, при цьому зазначена вимога не конкретизована, а на її підтвердження останнім будь-яких доказів не подано. До ухвалення у справі рішення представником не надано доказів на підтвердження понесення таких витрат, як і не вказано будь-яких причин, які унеможливлюють подання останніми відповідних доказів із першою заявою по суті справи, не повідомлено про наявність поважних причин, які зумовлюють необхідність подання таких доказів після ухвалення рішення у справі.

Зазначена правова позиція висвітлена в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23.01.2024 у справі № 380/12348/22.

Наведене вище дає підстави вважати, що представник позивача не подав заяви, яка б у розумінні положень ч. 8 ст. 141 ЦПК України, надавала б суду можливість вирішити питання щодо розподілу судових витрат, та у разі необхідності в резолютивній частині рішення, у відповідності до вимог п.5 ч.6 ст. 265 ЦПК України призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати, дату, час і місце його проведення, строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру понесених нею судових витрат.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Під зловживанням процесуальними правами слід розуміти особливу форму цивільного процесуального правопорушення, тобто умисні недобросовісні дії учасників цивільного процесу, що супроводжуються порушенням умов здійснення суб`єктивних процесуальних прав і здійснювані лише з видимістю реалізації таких прав, пов`язані з обманом відносно відомих обставин справи, в цілях обмеження можливості реалізації або порушення прав інших осіб, що беруть участь в справі, а також в цілях того, що перешкодило діяльності суду по правильному і своєчасному розгляду і вирішенню цивільної справи, - що породжує застосування заходів цивільного процесуального примусу.

Основна ознака зловживання процесуальними правами полягає в тому, що дії, які її складають, вчиняються на зовні законній юридичній підставі. Механізм зловживання процесуальними правами полягає в тому, що особа, яка бажає мати певний юридичний результат, вчиняє процесуальні дії (бездіяльність), зовні «схожі» на ті юридичні факти, з якими пов`язується настання необхідного результату. Такі дії, однак, мають повністю штучний характер, подібно тому, як удавана угода у цивільному праві вчиняється лише для цілей прикриття іншої угоди.

Відтак, оскільки представник позивача не дотримався процесуальних норм закону, не подав до суду доказів на підтвердження понесених витрат разом із першою заявою по суті справи, та в подальшому не скористався своїм правом на подання до суду такої заяви після відкриття провадження у справі, не повідомив суду про причини неможливості подати такі докази вчасно, суд доходить до висновку про відмову у задоволенні заяви позивача про стягнення з відповідача понесених витрат на професійну правничу допомогу.

Аналогічний підхід застосовний в ухвалі Верховного Суду від 08.01.2024 у справі № 580/3758/19.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 34, 87, 88 ЗУ «Про нотаріат», Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року за №296/5, ст.ст. 18 Цивільного кодексу України, Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 р. № 1172, ст.ст. 2, 10, 49, 76, 77-81, 89, 141, 209, 210, 223, 247, 265, 274, 279, 354 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДОРІ ФІНАНС»</a> (код в ЄДРПОУ: 44353633, 02094, місто Київ, вул. Хоткевича Гната, будинок 5, офіс 202), треті особи: приватний нотаріус Києво-Святошинського нотаріального округу Київської області Грисюк Олена Василівна ( АДРЕСА_2 ), приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Мельник Юрій Анатолійович (02094, м. Київ, вул. Якова Гніздівського, б.1, оф. 308), про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню - задовольнити частково.

Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис вчинений 12.06.2021 приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Оленою Василівною, зареєстрований за реєстровим № 84082, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДОРІ ФІНАНС»</a> заборгованості за кредитним договором № 966127543 від 16.06.2019, на загальну суму 17 124,50 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДОРІ ФІНАНС»</a> на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.

В частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДОРІ ФІНАНС»</a> на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 21 000 грн. - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Суддя: