Рішення

від 18.02.2025 по справі 205/15020/24

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

18.02.2025 Єдиний унікальний номер 205/15020/24

Провадження № 2/205/366/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 лютого 2025 року Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого судді - Терещенко Т.П.,

за участю секретаря судового засідання - Мадьонової Я.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в місті Дніпрі цивільну справу за позовною заявою Органу опіки та піклування адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,

В С Т А Н О В И В:

Представник ООП адміністрації Новокодацького району ДМР звернувся до суду з вищевказаною позовною заявою, мотивуючи свої вимоги тим, що 13 червня 2024 року до управління-служби у справах дітей адміністрації Новокодацького району ДМР надійшло повідомлення від управління-служби у справах дітей адміністрації Амур-Нижньодніпровського району ДМР щодо дитини позбавленої батьківського піклування ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Мати дитини - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 народила дитину та самовільно пішла з пологового відділення підрозділу №3 КНП «МКЛ №6» ДМР, залишивши дитину без батьківського піклування, про що 12 квітня 2024 року складено акт закладу охорони здоров`я і органу внутрішніх справ України про дитину, покинуту в пологому будинку, іншому закладі охорони здоров`я. На підставі розпорядження голови адміністрації Амур-Нижньодніпровського району ДМР №238-р від 21 травня 2024 року «Про реєстрацію народження дитини, позбавленої батьківського піклування ОСОБА_3 » Амур-Нижньодніпровським ДРАЦС у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 12 квітня 2024 року здійснена реєстрація народження малолітнього ОСОБА_3 , а відомості про батьків внесені відповідно до ст. 133 СК України. Мати дитини ОСОБА_1 самоусунулась від виконання батьківських обов`язків, покинула дитину в закладі охорони здоров`я, життям та здоров`ям не цікавиться, а також неодноразово потрапляла в поле зору поліції і вже була позбавлена батьківських прав по відношенню до двох дітей. Батько дитини ОСОБА_2 , громадянин Демократичної Республіки Конго, самоусунувся від виховання дитини, малолітнього сина з закладу не забрав, про що складено акт охорони здоров`я та органу внутрішніх справ України про дитину покинуту в пологовому будинку, іншому закладі охорони здоров`я. Малолітній ОСОБА_3 з 18 квітня 2024 року по теперішній час перебуває у відділенні патології новонароджених і недоношених дітей з інфекційними захворюваннями КНП «Міська багатопрофільна клінічна лікарня матері та дитини ім. проф. М.Ф. Руднєва» ДМР. За час перебування дитини в лікарні батьки чи інші родичі дитину не відвідували, станом здоров`я не цікавились, матеріальної допомоги не надавали. Батьки не виконують своїх обов`язків щодо виховання та розвитку дитини, не забрали дитину з пологового будинку без поважної причини, і протягом шести місяців не виявили щодо неї батьківського піклування, фактично самоусунулись від виконання батьківських обов`язків, тим самим проявили байдужість до подальшої долі сина. Внаслідок бездіяльності з боку батьків створились умови, які шкодять інтересам дитини. Згідно висновку ООП в інтересах дитини доцільно позбавити батьківських прав відповідачів у відношенні до малолітнього сина - ОСОБА_3 . На підставі вищезазначеного, просив суд позбавити батьківських прав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по відношенню до малолітнього сина ОСОБА_3 , а також стягнути з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки від усіх їх заробітків (доходів) щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з кожного, на особистий рахунок дитини відкритий в Державному ощадному банку України.

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 листопада 2024 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження з призначенням підготовчого судового засідання.

16 січня 2025 року ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська за вказаною справою закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача надала до суду заяву в якій просила розглянути справу без участі їх представника.

Відповідачі у судове засідання не з`явились з невідомих суду причин, хоча відповідно до ст. ст. 128, 130 ЦПК України про день та час розгляду справи повідомлялись належним чином, про що свідчать конверти, що повернулися до суду з відміткою - «за закінченням терміну зберігання», також повідомлялись шляхом оприлюднення повідомлення про виклик до суду на офіційному веб-сайті Ленінського районного суду м. Дніпропетровська, однак заперечень проти позову суду не представили, про причини неявки не повідомили, клопотань про відкладення чи розгляд справи без їх участі не надали.

18 лютого 2025 року ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська було вирішено питання про заочний розгляд справи.

За таких обставин, суд розглянув справу у відсутності відповідачів за правилами загального позовного провадження з можливістю ухвалення заочного рішення відповідно до ст. 280 ЦПК України, оскільки відповідачі належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, не з`явилися в судове засідання без повідомлення причин, відзиву не подали.

Враховуючи, що сторони у судове засідання не з`явились, відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Вивчивши письмові матеріали справи, дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши надані докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню з таких підстав.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Судом встановлено, що батьком і матір`ю малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження Серії НОМЕР_1 , виданим Амур-Нижньодніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про що зроблено відповідний актовий запис №392 (а. с. 8).

В матеріалах справи також наявні акт закладу охорони здоров`я та органу внутрішніх справ України про дитину, покинуту в пологовому будинку, іншому закладі охорони здоров`я від 12 квітня 2024 року і акт про покинуту дитину №24 від 28 квітня 2024 року, зі змісту яких вбачається, що 12 квітня 2024 року у пологове відділення поступила ОСОБА_1 , відбулися пологи та народила хлопчика, але того ж дня жінка самовільно пішла з відділення, залишивши дитину без батьківської опіки і з 12 квітня 2024 року дитина перебуває в закладі охорони здоров`я (а. с. 9-10).

Матеріали справи також містять розпорядження голови адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради №238-р від 21 травня 2024 року «Про реєстрацію народження дитини, позбавленої батьківського піклування ОСОБА_3 » (а. с. 11-12).

Відповідно до повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження №00045763677 від 01 липня 2024 року також підтверджується, що батьками дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є батько - ОСОБА_2 , мати - ОСОБА_1 (а. с. 13-16).

Крім того, в матеріалах справи наявне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 лютого 2024 року в справі №205/13467/23, яким позбавлено ОСОБА_1 і ОСОБА_4 батьківських прав у відношенні до їх малолітніх дітей: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , та передано малолітніх дітей до ООП адміністрації Новокодацького району ДМР для подальшого влаштування, а також стягнуто з ОСОБА_1 і ОСОБА_4 аліменти на утримання дітей у розмірі 1/4 частки всіх видів їх заробітку (доходу) на кожного з дітей, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, до досягнення дітьми повноліття, починаючи стягнення з 11 грудня 2023 року, шляхом перерахування аліментів на особисті рахунки дітей відкриті у відділенні Державного ощадного банку України, яке набрало законної сили 02 квітня 2024 року (а. с. 19-22).

З висновку ООП адміністрації Новокодацького району ДМР №3/9-174 від 01 листопада 2024 року судом встановлено, що комісія з питань захисту прав дитини при органі опіки та піклування адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради вважає за доцільне в інтересах дитини позбавити батьківських прав ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , у відношенні до малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 5-6).

Згідно із ст. ст. 3, 9, 18 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосованого закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки не піклуються про дитину. Батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя; батьки зобов`язані поважати дитину; передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї; забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини; забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини. Положеннями вищевказаної статті визначено основні положення з виховання дітей. Для здійснення цього завдання батьки наділяються батьківськими правами, тобто правом на особисте виховання своїх дітей, піклування про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Батьківські права є в той же час і обов`язками батьків по вихованню дітей, тому що батьки не тільки володіють правом на виховання дитини, а й мають обов`язок її виховувати. Нездійснення ними своїх прав тягне за собою або повну їх втрату, або тимчасове позбавлення цих прав.

Пунктами 1, 2 частини 1 статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення пунктів 1,2 частини 1 статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що вони можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

У пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» роз`яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків (постанова Верховного Суду від 12 вересня 2019 року у справі №638/6919/16-ц).

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» у своєму рішенні від 07 грудня 2006 року (заява №31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, який повинен застосовуватись у випадках свідомого та умисного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків, та з врахуванням того, що такий захід буде застосований в інтересах дітей.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду, зокрема від 24 червня 2020 року у справі №344/6374/18, від 08 квітня 2020 року у справі №645/731/18, від 29 січня 2020 року у справі №127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі №643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі №712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі №640/15049/17, від 24 квітня 2019 року у справі №331/5427/17, від 13 березня 2019 року у справі №631/2406/15-ц.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ч. ч. 7, 8 ст. 7 СК України при вирішенні будь-яких питань щодо дітей суд повинен керуватися максимальним забезпеченням інтересів дітей.

Згідно із ч. 2 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, що їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини відповідно до законів України.

Положеннями статті 165 СК України встановлено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла 14-ти років.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. п. 15, 16 постанови №3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» - позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України.

Декларацією прав дитини, прийнятою 20 листопада 1959 року Генеральною Асамблеєю ООН, у Принципі №6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов`язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов`язків. Ухилення батьків від виховання дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Крім того, ст. 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої Верховною Радою України 27 вересня 1991 року, та положення Декларації прав дитини регламентують, що інтереси дитини необхідно забезпечувати найкращим чином, дитина повинна бути серед тих, хто першим одержує захист і допомогу.

Суд, вважає за необхідне врахувати, що позбавлення судом особи батьківських прав в значенні пункту 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод становить втручання у її право на повагу до його сімейного життя, яке гарантується пунктом 1 статті 8. Таке втручання не становитиме порушення статті 8 лише у тому разі, якщо воно здійснене «згідно з законом», відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є «необхідним у демократичному суспільстві» для забезпечення цих цілей.

У справі «Мамчур проти України» (заява №10383/09, рішення від 17 липня 2015 року) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Таким чином суд констатує безумовне право батьків на виховання дітей, однак вважає, що у цьому випадку неможливо надати перевагу саме цьому праву, оскільки воно суперечить інтересам дітей, які мають першочергове значення при вирішенні справи.

Частиною 8 ст. 7 СК України визначено, що регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Відповідно до ч. ч.1-3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищезазначене, суд погоджується із доцільністю позбавлення батьківських прав відповідачів по відношенню до їх малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки мати дитини залишила дитину у пологовому будинку без батьківського піклування, знаходження батька дитини невідоме. На цей час дитина знаходиться у медичному закладі. Протягом шести місяців відповідачі не виявляли батьківського піклування щодо дитини, ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини. Також суд враховує, що відповідача ОСОБА_1 на підставі рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська суду від 29 лютого 2024 року, яке набрало законної сили 02 квітня 2024 року, було позбавлено батьківських прав у відношенні до її малолітніх дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Під час розгляду справи було встановлено, що відповідачі не забрали дитину з пологового будинку без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування, оскільки мати дитини народила дитину та самовільно пішла з пологового відділення медичного закладу, залишивши без батьківського піклування, а батько дитини самоусунувся від виховання дитини і також не забрав з медичного закладу малолітнього сина, що підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, а його місцезнаходження на цей час невідоме.

З огляду на вищенаведене, а також приймаючи до уваги висновок ООП адміністрації Новокодацького району ДМР №3/9-174 від 01 листопада 2024 року, який суд вважає об`єктивним, обґрунтованим та таким, що відповідає інтересам дитини, тому дійшов висновку, що вжиття таких крайніх заходів, як позбавлення батьківських прав, відповідає саме інтересам дитини, оскільки забезпечить його розвиток у безпечному, спокійному і стійкому середовищі, та ґрунтується на законі і є пропорційним заходом реагування на поведінку відповідачів, а тому наявні підстави для позбавлення батьківських прав відповідачів щодо їх малолітньої дитини - сина ОСОБА_3 , у зв`язку з чим, позовні вимоги в цій частині є такими, що ґрунтуються на законі, внаслідок чого підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог у частині стягнення з відповідачів аліментів на утримання їх дитини, суд дійшов такого висновку.

Обов`язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов`язків (ч. 2 ст. 51 Конституції України) і закріплюється в сімейному законодавстві.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України № 789 ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умови життя, необхідних для розвитку дитини.

У національному законодавстві України право дитини на утримання, що також прямо кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття, знайшло своє закріплення у Сімейному кодексі України. Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.

Згідно із ч. ч. 2, 3 ст. 166 Сімейного кодексу України особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини. При задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину. У разі якщо мати, батько або інші законні представники дитини відмовляються отримувати аліменти від особи, позбавленої батьківських прав, суд приймає рішення про перерахування аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України та зобов`язує матір, батька або інших законних представників дитини відкрити зазначений особистий рахунок у місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду.

Статтею 180 СК України на батьків покладено обов`язок по утриманню дитини до досягнення нею повноліття.

Відповідно до закону обов`язок батьків утримувати своїх дітей є безумовним і не залежить від того, чи є батьки працездатними й чи є в них кошти, достатні для надання утримання, а лише враховується судом при визначенні розміру стягуваних аліментів, а невиконання зазначеного обов`язку тягне за собою встановлену законом відповідальність.

Згідно із ст. 181 СК України визначено способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину. Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Частиною 1 статті 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

При цьому, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, а мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Статтею 183 СК України визначено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Отже, виходячи з наведеного, враховуючи найкращі інтереси дитини, необхідність захисту прав дитини на належне утримання, з урахуванням її віку та потреб, керуючись принципом розумності і справедливості, суд вважає необхідним стягнути з відповідачів аліменти на утримання їх дитини ОСОБА_3 в розмірі 1/4 частки від усіх їх заробітків (доходів) щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і до досягнення дитиною повноліття, з дня подання позову до суду, тобто з 05 листопада 2024 року, перераховуючи аліменти на особистий рахунок дитини відкритий у відділенні Державного ощадного банку України.

На підставі п. 7 ч. 1 ст. 264, ст. 430 ЦПК України суд вважає можливим допустити негайне виконання судового рішення у межах сум платежів за один місяць.

Частиною 3 ст. 6 ЗУ «Про судовий збір» встановлено, що за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Згідно із ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

У відповідності до вимог ст.141 ЦПК України суд вважає за необхідне стягнути на користь держави судовий збір з ОСОБА_1 у розмірі 2 422,40 грн. (1 211,20 грн. х 2) і ОСОБА_4 у розмірі 2 422,40 грн. (1 211,20 грн. х 2).

Керуючись ст. ст. 7, 164, 166, 169, 180-183 СК України, ст. ст. 2, 4, 12, 76-81, 89, 133, 141, 206, 223, 247, 259, 263-265, 273, 280, 354, 355 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Органу опіки та піклування адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів - задовольнити.

Позбавити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , батьківських прав у відношенні до її малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , батьківських прав у відношенні до його малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 (ID-паспорт громадянина України № НОМЕР_2 ) аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки всіх видів її заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, починаючи стягнення з 05 листопада 2024 року, шляхом перерахування аліментів на особистий рахунок дитини відкритий у відділенні Державного ощадного банку України.

Стягнути з ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки всіх видів його заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, починаючи стягнення з 05 листопада 2024 року, шляхом перерахування аліментів на особистий рахунок дитини відкритий у відділенні Державного ощадного банку України.

Стягнути з ОСОБА_1 (ID-паспорт громадянина України № НОМЕР_2 ) і ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі по 2 422,40 грн. з кожного.

Допустити негайне виконання рішення у межах сум платежів за один місяць.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Сторони:

Позивач: Орган опіки та піклування адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради, код ЄДРПОУ 44152814, місцезнаходження: 49064, м. Дніпро, пр. Сергія Нігояна, буд. 77.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ID-паспорт громадянина України № НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , останнє відоме місце реєстрації: АДРЕСА_2 .

Суддя: Т.П. Терещенко