Рішення

від 06.02.2025 по справі 766/9522/24

ХЕРСОНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 766/9522/24 н/п 2/766/2343/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

06.02.2025р. Херсонський міський суд Херсонської області

у складі: головуючої судді Зуб І.Ю.,

за участю секретаря: Федорова О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального провадження в залі суду в м. Херсоні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Міського комунального підприємства «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Херсона» (ЄДРПОУ 03355726, місцезнаходження: 73008, м. Херсон, пл. Ю.Тутушкіна, 9), третя особа: Дніпровський районний відділ державної виконавчої служби у м. Херсоні Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) (ЄДРПОУ 34906792, місцезнаходження: 65007, м. Одеса, вул. Богдана Хмельницького, б.34) про визнання права власності в порядку спадкування за законом на квартиру та зняття арешту з майна, -

встановив:

Позивач звернувся до суду із даним позовом, в якому просить: зняти арешт та заборону відчуження, накладені постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції м. Херсона серія АЕ №642580 від 12.05.2003 року № 1-713 (реєстраційний номер обтяження 2496426), на все майно належне ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , в тому числі на квартиру АДРЕСА_2 та визнати за ним право власності на дану квартиру.

Позов мотивований наступним. Матері позивача ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , належала квартира АДРЕСА_2 . Під час оформлення спадкових прав з`ясувалось в черні 2014 року з`ясувалося, що реєстраційне посвідчення, видане на ім`я матері, в теперішній час не є правовстановлюючим документом на квартиру, а тому неможливо встановити склад спадкового майна. Також від нотаріуса стало відомо, що у зв`язку із заборгованістю на користь МКП «ВУВКГ М. ХЕРСОНА», відповідача в даній справі, на підставі постанови серії АЕ 642580 від 12.05.2003 року № 1-713 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, винесеної Державною виконавчою службою Дніпровського районного управління юстиції м. Херсона, було накладено арешт на все належне ОСОБА_2 майно, в тому числі, на вказану квартиру. Вказане обтяження 14.10.2005 року було зареєстровано Першою Херсонською державною нотаріальною конторою за № 2496426 в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (архівний номер: 2800732НЕК8ОШ, архівна дата: 29.05.2003 рік, дата виникнення: 29.05.2003 рік, № реєстра: 281597-67, внутр. № 4В01433Е26Е43029292А). Дані обставини підтверджуються Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 382069383 від 08.06.2024 року. На теперішній час будь-які борги перед МКП «ВУВКГ М. ХЕРСОНА» за особовим рахунком № НОМЕР_2 за адресою: АДРЕСА_3 , відсутні, що підтверджується довідками № 2738 від 28.10.2021 року та № 64 від 06.03.2024 року. Тому в березні 2024 року позивач в черговий раз звернувся до Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у м. Херсоні Південного регіонального управління юстиції (м. Одеса) з питання зняття вказаного арешту, надавши довідки про відсутність заборгованості. Однак йому було повідомлено, що під час перевірки даних Автоматизованої системи виконавчого провадження було встановлено, що на виконанні відділу відсутні виконавчі провадження щодо ОСОБА_2 .

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 24.06.2024 року відкрито загальне провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 11.09.2024 року витребувано докази.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 29.10.2024 року закрито підготовче провадження та призначено судове засідання.

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги з підстав викладених позові.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату та час розгляду повідомлявся, причини неявки невідомі, відзив не подавався.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, про дату та час розгляду справи повідомлявся, надав заяву про розгляд справи у його відсутності.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про час і місце судового засідання і від якого не надійшло повідомлення про поважність причин неявки, відповідач не подав відзив, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Заслухавши позивача, дослідивши матеріали справи, матеріали інвентарної справи, справи судом встановлено наступне.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , що підтверджується актовим записом про смерть № 144, складеним 07.02.2017 Дніпровським районним у м. Херсоні відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Херсонській області (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_3 .

Після смерті ОСОБА_2 заведено спадкову справи № 392/2017, з матеріалів якої вбачається, що єдиним спадкоємцем є ОСОБА_1 .

23.01.2015 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , склала заповіт на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Факт родинних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підтверджується актовим записом про народження № 1037, складеним 21.03.1978 року Херсонським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Херсонській області (повторне свідоцтво про народження серії НОМЕР_4 , видане 31.03.2017 року Херсонським міським відділом ДРАЦС ГТУЮ у Херсонській області).

В роз`ясненні державного нотаріуса № 2760/02-14 від 12.06.20234 року вказано про неможливість видати свідоцтво про право на спадщину щодо квартири АДРЕСА_2 .

Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції м. Херсона серія АЕ №642580 від 12.05.2003 року № 1-713 (реєстраційний номер обтяження 2496426), на все майно належне ОСОБА_2 , в тому числі на квартиру АДРЕСА_2 накладено арешт та заборону відчуження, стягувачем є міський водоканал.

Відповідно до довідки МКП «Виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Херсона» № 64 від 06.03.2024 року, за адресою: АДРЕСА_3 боргу немає.

З відповіді Дніпровського відділу державної виконавчої служби у м. Херсоні від 10.04.2024 року № 20356 вбачається, що в автоматизованій системі виконавчого провадження відсутні відомості про наявність виконавчого провадження відносно ОСОБА_2 .

Таким чином, матеріали виконавчих проваджень відсутні, відомості щодо зняття арешту відсутні, що унеможливлює захист права позивача на реалізацію спадкових прав.

Відповідно до п.8 ч.1ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року, в редакції Закону від 16.02.2010 року виконавче провадження підлягає закінченню у випадку фактичного повного виконання рішення згідно з виконавчим документом. Про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у 3-денний строк надсилається сторонам та суду або іншому органу (посадовій особі), які видали виконавчий документ.

Згідно з ч.ч.2, 3ст.38 цього Закону, якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем був накладений арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про скасування арешту, накладеного на майно боржника. За заявою боржника державний виконавець видає йому додаткові копії постанови, вказаної у частині другій цієї статті, для її пред`явлення до органу нотаріату та інших органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження для зняття арешту з майна.

02.06.2016 року було прийнятоЗакон України «Про виконавче провадження»в новій редакції №1404-VIII.

Згідно з п.7 Розділу 13 Прикінцеві та перехідні положення встановлено,Закону України «Про виконавче провадження»в редакції від 07.03.2018 року (надалі Закон №1404), що виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цимЗаконом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цимЗакономвиконавчі дії здійснюються відповідно до цьогоЗакону.

Відповідно дост. 39 Закону №1404виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.

Порядок зняття арешту визначенийст.59 Закону України «Про виконавче провадження», згідно якої арешт з майна боржника може бути знятий за рішенням суду.

Положенням ч. 1ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження»передбачено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Частина 1, 2 статті50та частина 3 статті60 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що:

1. У разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

2. У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

3. З майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом. Копія постанови начальника відділу державної виконавчої служби про зняття арешту з майна боржника не пізніше наступного дня після її винесення надсилається сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту.

У даному випадку, не було виконано вимоги вищенаведених норм законодавства, тобто не було реально вжито заходів по зняттю арешту та обтяження по закінченню виконавчого провадження.

В зв`язку з відсутністю виконавчого провадження, в рамках якого було накладено арешт та обтяження на все майно боржника, суд вважає, що відсутні підстави для подальшого застосування арешту та обтяження майна.

Системний аналіз вищенаведених норм законодавства України про виконавче провадження, дає змогу дійти висновку, що виключно закінчені виконавчі провадження передаються до архіву і в послідуючому знищуються по завершенню терміну зберігання. Завершення (закінчення) виконавчого провадження є безумовною підставою для зняття арешту з майна боржника із метою недопущення протиправного обмеження його у здійсненні цивільних прав боржника.

Відповідно дост. 40 Закону України «Про виконавче провадження»у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених законом

Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбаченихзаконом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

Згідно з ч.2ст.59 Закону України «Про виконавче провадження»у разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна, арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

У відповідності до ч. 5ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження», у випадках завершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.

У разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна, арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника (ч.2ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження»).

Детальний аналіз норм діючого законодавства, дає змогу зробити висновок, що після закінчення виконавчого провадження, державний виконавець повинен зняти арешти та інші обмеження, які накладаються на майно впродовж виконання виконавчих дій.

Позивач не може реалізувати свої права та інтереси щодо арештованого майна у зв`язку з тим, що був накладений арешт.

Відповідно дост. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідност. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 1 Першого протоколу до конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно доЗакону України від 17 липня 1997 року №475/97 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини 1950 року та основоположних свобод. Першого протоколу та протоколів № 2, 4. 7. та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно дозаконуза своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Так, відповідно до ст.ст. 1216,1218 ЦК України - спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини.

Відповідно до ст.1220 ЦК України - спадщина відкривається внаслідок смерті особи. При тім, успадковуючи певну спадщину спадкоємець набуває право власності в порядку спадкування.

А так, стаття 41 Конституції України наголошує - кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному Законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Право приватної власності - є непорушним.

Відповідно до ч.1 ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

За статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

До цього, ж Пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

До цього ж суд також зазначає, що підстави для зняття арешту визначені положеннями ЗУ «Про виконавче провадження» і може бути знятий за рішенням суду і певних випадках ( ст..59 ЗУ «Про виконавче провадження»)

Вирішуючи позов, суд також застосовує положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та практику ЄСПЛ, що передбачено положеннями ст.10 ЦПК України.

Суд також враховує, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод встановлено право на ефективний засіб юридичного захисту та передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

В рішенні ЄСПЛ від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма (ст.13 Конвенції) гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

В рішенні ЄСПЛ «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (№ 38722/02, п.75) зазначено, що засіб захисту, що вимагається згаданою статтею (ст.13 Конвенції) повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

На підставі наведеного, встановлено, що позивач не може реалізувати свої спадкові права, внаслідок наявності арешту на нерухоме майно.

А тому, оскільки іншого способу захисту та реалізації спадкових справ, ніж зняття арешту з нерухомого майна у позивача не має, обраний спосіб захисту права власності позивача в даному випадку суд вважає правильним, таким що не порушує інтереси сторін та третіх осіб в даному провадженні, таким, що не суперечить закону, в зв`язку з чим поданий позов підлягає задоволенню в частині зняття арешту.

З огляду на це, суд вважає, що відсутність відкритого виконавчого провадження по виконанню рішення суду дає підстави для звільнення майна з-під арешту.

У зв`язку з вказаними обставинами, суд вважає можливим зняти арешт з майна померлого, так як позивач як спадкоємець майна не може бути обмежений у своїх спадкових правах відносно цього майна.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивач на законних підставах, які не суперечать законодавству України має право зняти накладений арешт за постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Щодо позовних вимог про визнання права власності в порядку спадкування, суд зазначає наступне.

Відповідно дост. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч.1ст.13 ЦПК Українисуд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно дост. 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Змістстатті 89 ЦПК Українивизначає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.

Згідно зі ст.1273 ЦК України, спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Згідно ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Відповідно до ч.3 п.23 Постанови Пленуму Верховного суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що «пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2020 року в справі №175/1941/16-ц (провадження № 61-19798св18) вказано, що «у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування».

Згідно з роз`ясненнями, викладеними в Листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13, у справах про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Суд не дає оцінку доказам в даній справі за позовними вимогами про визнання права власності, оскільки позовні вимоги заявлені до неналежного відповідача, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1ст. 48 ЦПК України, сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Статтею 51 цього Кодексувизначено, що суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

Клопотання про заміну неналежного відповідача на належного позивачка не подавала.

Позивач, звертаючись до суду з позовом, повинен довести факт порушення невизнання чи оспорювання його прав свобод чи інтересів саме вказаним ним відповідачем (відповідачами). При цьому слід вважати, що заявлені позовні вимоги до неналежного відповідача, співвідповідача (чи при його (належного відповідача) відсутності) задоволені судом бути не можуть, оскільки вказане слід вважати порушенням вимог процесуального закону, за якими суд не в змозі вирішувати та задовольняти позовні вимоги без особи, яка повинна відповідати за позовом, прав, обов`язків, інтересів якої такий прямо стосується (належного відповідача чи співвідповідача). Правом на заявлення клопотання про заміну неналежного відповідача належним, залучення співвідповідача наділений виключно позивач, який у випадку заміни відповідача (відповідачів), залучення нового, зобов`язаний вказати вимоги до нового відповідача (відповідачів) та підстави заявлення таких саме до нього, який у випадку заміни відповідача (відповідачів), залучення нового, зобов`язаний вказати вимоги до нового відповідача (відповідачів) та підстави заявлення таких саме до нього.

Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Без залучення осіб, для яких таке рішення створює відповідні права та обов`язки, змінює правовідносини та призводить до нових наслідків, - суд не міг вирішувати питання про задоволення позовних вимог, а тим більше задовольнити позовні вимоги, тобто давати оцінку підставам та предмету позову та винести рішення по суті такого спору, оскільки без залучення належного (належних) відповідача (відповідачів, співвідповідачів), на права та обов`язки якого (яких) впливатиме таке судове рішення, що може бути залучений (залучені) виключно за заявою позивача, суд не може вирішувати питання про задоволення позову.

Згідно постанови Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеномуЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є виключним правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Судом встановлено, що після померлої ОСОБА_2 із заявою про прийняття спадщини звернувся позивач. Відомостей про наявність інших спадкоємців матеріали спадкової справи не містять.

З урахуванням відсутності інших спадкоємців, належним відповідачем у справі щодо визнання права власності на спадщину повинна виступати територіальна громада м. Херсона, відповідач, визначений позивачем, не має відношення до спадкового майна, а тому не може відповідати за заявленими вимогами, а тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у цій частині.

Таким чином, виходячи з того, що суд у силу покладених на нього процесуальним законом повноважень позбавлений можливості самостійно визначати суб`єктний склад учасників справи, та встановивши, що у справі не залучено суб`єкта, який має відповідати за позовом у межах заявлених позовних вимог як відповідач, а тому суд відмовляє у вказаному позові з цих підстав.

Оскільки позови пред`явлено не до тієї особи, яка має за ним відповідати, що є обов`язковою підставою для відмови у їх задоволенні, суд не дає оцінку решті доводів позовних заяв, тому що вони можуть бути дослідженні та оцінені лише за умови правильного визначення кола осіб, які беруть участь у справі, їх процесуального статусу, що узгоджується із встановленимстаттею 6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свободправом на справедливий суд, яке включає, зокрема право на доступ до суду (щодо прав і обов`язків цивільного характеру) і передбачає надання особі відповідних процесуальних гарантій здійснення її прав у суді першої інстанції (Menshakova v. Ukraine, заява № 377/02 від 8 квітня 2010 року).

Так, суд приходить до висновку про відмову в позовних вимогах в частині визнання права власності на спадкове майно з підстави пред`явлення його до неналежного відповідача, що узгоджується з правовим висновком, наведеним Верховним Судом у постанові від 31 березня 2021 року (справа № 463/4616/18). Тобто заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Таким чином судом встановлено, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.2,4,5,12,13,76 82,89,133,141,258,259,263-265,268,273,353,354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Зняти арешт та заборону відчуження, накладені постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції м. Херсона серія АЕ №642580 від 12.05.2003 року № 1-713 (реєстраційний номер обтяження 2496426), на все майно належне ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , в тому числі на квартиру АДРЕСА_2 .

В задоволенні решти вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленомуЦПК України.

Згідно загального порядку оскарження, рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Херсонського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

СуддяІ. Ю. Зуб

Повний текст рішення складено 17.02.2025 року