Постанова

від 11.02.2025 по справі 756/12238/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2025 року місто Київ.

Справа № 756/12238/24

Апеляційне провадження № 22-ц/824/4189/2025

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Желепи О.В.,

суддів: Мазурик О.Ф., Поливач Л.Д.

за участю секретаря судового засідання Рябошапки М.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справуза апеляційною скаргою Наливайко Світлани Павлівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2024 року

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики

ВСТАНОВИВ

У жовтні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про стягнення з останніх у солідарному порядку боргу за договором позики від 14.01.2022 року у розмірі 150 000 доларів США, 3% річних у розмірі 7 647.07 доларів США та неустойки у розмірі 465 750 доларів США.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 07.10.2022 року відкрито провадження у справі.

Також позивачем до суду подано заяву про забезпечення позову.

В заяві позивач вказує на те, що відповідачі мають можливість і вчиняють активні дії щодо відчуження належного їм майна, свідченням чого є відповідь регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в м. Києві (філії ГСЦ МВС) від 16.09.2024 року з якої вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перереєстрували на нових власників ряд належних їм транспортних засобів.

Таким чином, з метою забезпечення реального виконання рішення суду, прийнятого судом за результатами розгляду позову ОСОБА_2 в даній справі, представник позивач просить суд вжити заходи забезпечення, а саме:

- накласти арешт на належні ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 , автомобіль «ВАЗ 21099», 1997 року випуску номер кузова НОМЕР_1 та належну останньому частку в ТОВ «ММК ТРЕЙД» у розмірі 135 000 грн.

- накласти арешт на належну ОСОБА_3 частку в ТОВ «ММК ТРЕЙД» у розмірі 135 000 грн.

За твердженням позивача накладення арешту ніяким чином не вплине на господарську діяльність підприємства, оскільки лише завадить продажу часток у статутному капіталі та зміні учасника товариства.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2024 року заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову - задоволено.

Накладено арешт на:

-квартиру АДРЕСА_1 , автомобіль «ВАЗ 21099», 1997 року випуску номер кузова НОМЕР_1 , частку у статутному капіталі в ТОВ «ММК ТРЕЙД» (ідентифікаційний код юридичної особи: 39273436) у розмірі 135 000 грн., які належать ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 .

-частку у статутному капіталі в ТОВ «ММК ТРЕЙД» (ідентифікаційний код юридичної особи: 39273436) у розмірі 135 000 грн., яка належить ОСОБА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 .

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, представник скаржника - ОСОБА_4 11 листопада 2024 року подала через систему «Електронний суд» до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, якою просить скасувати оскаржувану ухвалу.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що оскаржувана ухвала є необґрунтованою, прийнятою з порушенням норм процесуального права, та з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи.

Вказує, що судом в оскаржуваній ухвалі взагалі не було досліджено питання наявності ризику можливого невиконання рішення суду, не досліджено предмет спору та обставини, на які посилався Позивач, а лише перевірено наявність у Відповідачів на праві власності майна, арешт на яке просив накласти Позивач.

Зазначає, що позивачем не підтверджено, а судом не досліджено вартість майна, яким забезпечено позов, в порівнянні із ціною позову, що унеможливлює визначення адекватності застосування такого заходу забезпечення, як арешт такої кількості майна відповідачів.

Вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідачів 3 відсотків річних та неустойки в загальній сумі 473 397,07 доларів США є явно необґрунтованою та виглядає як спосіб збільшити ціну позову саме з метою застосування заходу забезпечення шляхом накладення арешту на все майно, що мають відповідачі.

Вказує, що пропозиції щодо зустрічного забезпечення в поданій позивачем заяві про забезпечення позову відсутні.

Зазначає, що суд фактично самоусунувся від формулювання в тексті оскаржуваної ухвали її мотивувальної частини, внаслідок чого виникають сумніви в її обґрунтованості.

Ухвалою Київського апеляційного судувід 8 січня 2025 року відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою.

У судовому засіданні представник відповідача - Наливайко С.П. підтримала доводи апеляційної скарги. Представник позивача - ОСОБА_5 заперечував проти задоволення апеляційної скарги. Відповідач ОСОБА_6 до суду не з`явився про день і час розгляду справи повідомлений належним чином.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до положень ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити заходів забезпечення позову, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи (ч.2 ст.149 ЦПК).

Види забезпечення позову, які може вжити суд, передбачені ч.1 ст.150 ЦПК України, згідно якої позов в тому числі забезпечується забороною вчиняти дії щодо предмета спору. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову (ч.2 ст.150 ЦПК).

Згідно ч.3 ст.150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до ч.5 ст.153 ЦПК України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.

Інститут забезпечення позову є особливим видом судової юрисдикції, який визначається, як встановлені законом тимчасові процесуальні дії примусового характеру у вигляді обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб, що застосовуються судом та гарантують або можуть гарантувати позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, у випадку прийняття його на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення, або ефективний захист його прав.

За змістом вказаних норм, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (п.4 постанови ПВСУ № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику розгляду судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»).

Тобто, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, доведеності і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду чи утруднення ефективного захисту прав позивача в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Окрім цього, вирішуючи питання про забезпечення позову та виходячи з приписів ст.ст.11, 12, 81 ЦПК України (змагальність сторін та пропорційність у цивільному судочинстві, обов`язок доказування і подання доказів), суд також має здійснити оцінку обґрунтованості доводів протилежної сторони (відповідача) щодо відсутності підстав та необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням зокрема того, чи порушує вжиття відповідних заходів забезпечення позову (у вигляді заборони третім особам вчиняти певні дії щодо предмета спору тощо) права відповідача або вказаних осіб, а відповідно чи порушується при цьому баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу та яким чином; чи спроможний відповідач фактично (реально) виконати судове рішення в разі задоволення позову, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав та чи спроможний позивач захистити їх в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду, якщо захід забезпечення позову не буде вжито судом.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Задовольняючи заяву позивача, суд першої інстанції виходив з того, що такий вид забезпечення позову як накладення арешту на належне відповідачам майно, в тому числі частки в статному капіталі товариства є співмірним і відповідає заявленим позовним вимогам, є необхідним і достатнім для забезпечення виконання можливого судового рішення та не перешкоджає діяльності господарського товариства і не порушує прав інших осіб його застосуванням.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.

При вжитті заходів забезпечення позову судом обґрунтовано враховано розмір позики - еквівалент 150 000 Доларів США, яка є предметом спору, та вірно встановлена співмірність вжитих заходів із позовними вимогами та обраним видом забезпечення позову.

Погоджуючись із ухвалою суду, колегія суддів враховує те, що відповідачами не наведено конкретних доводів, яким чином вжиті заходи у вигляді накладення арешту на частки в господарському товаристві можуть заважати діяльностітакого товариства . Такі заходи спрямовані на заборону відчуження відповідачами своїх часток в такому товаристві.

Щодо доводів апелянта про неспівмірність заходу забезпечення позову із позовними вимогами, а саме не встановлення судом першої інстанції вартості майна на яке було накладено арешт, апеляційний суд зазначає, що зважаючи на предмет спору між сторонами та заявленими вимоги позову застосований судом першої інстанції захід забезпечення є співмірним до позовних вимог.

Окрім того, зазначаючи про не встановлення дійсної ціни арештованого майна, відповідачі як власники вказаного майна, доказів, що ціна арештованого майна значно перевищує ціну позову, суду не надали.

Доводи апеляційної скарги про те, що заява позивача не містить його пропозиції про зустрічне забезпечення і в ухвалі суду це питання не вирішено, що є важливим з огляду на вид діяльності відповідача та потенційно несе ризик збитків, колегія суддів відхиляє так як воно не впливає на правильність постановлення рішення суду.

Самі по собі такі процесуальні недоліки оформлення заяви про забезпечення позову як відсутність пропозицій заявника щодо зустрічного забезпечення не є достатньою підставою для скасування правильної по суті і законної ухвали з одних лише формальних міркувань, оскільки відповідач не позбавлений права звернутися до суду із заявою про зустрічне забезпечення. Само по собі не зазначення в оскаржуваній ухвалі про вирішення питання зустрічного забезпечення не можна вважати допущеним судом першої інстанції істотним процесуальним порушенням, достатнім для скасування ухвали про забезпечення позову, (постанова від 26.11.2018 у справі № 904/2925/18).

При цьому апеляційний суд враховує, що відповідач вправі подати окрему заяву до суду першої інстанції про зустрічне забезпечення відповідно її мотивувавши.

Посилання відповідача на безпідставність позовних вимог та штучне завищення ціни позову позивачем відповідно до положень цивільного процесуального закону з`ясовуються при розгляді справи по суті позовних вимог, де сторонами подаються відповідні докази на обґрунтування їх доводів. При вирішенні питання про забезпечення позову, суд не вправі давати оцінку доказам, а також вирішувати наперед питання обґрунтованості і правомірності заявлених позовних вимог.

Даючи оцінку доводам учасників, викладеним у апеляційній скарзі, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Колегія суддів враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування є достатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що ухвала судді першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалена з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасована з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Наведені у апеляційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, оскільки вони спростовуються встановленими у справі обставинами та не доводять порушення або неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційним судом встановлено, що ухвалу постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382-384, 389 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Наливайко Світлани Павлівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 20 лютого 2025 року.

Головуючий О.В. Желепа

Судді О.Ф. Мазурик

Л.Д. Поливач