Постанова

від 19.02.2025 по справі 367/2917/14-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19лютого 2025 року м. Київ

Справа № 367/2917/14-ц

Провадження № 22-ц/824/400/2025

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Стрижеуса А.М.

суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.

сторони: позивач Кредитна спілка «Фін-Еко»

відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3

розглянувши в порядку письмового провадженнями за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 16 червня 2014 року у справі за позовом Кредитної спілки «Фін-Еко» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач у травні 2014 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 25.02.2011 року між ОСОБА_1 та Кредитною спілкою «Фін-Еко» було укладено кредитний договір № 12499. За умовами Кредитного договору Позичальник отримав кредит у розмірі 50000 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 41% річних. Відповідно до п. 1.1 кредитного договору відповідач ОСОБА_1 зобов`язувалася повернути кредит та сплатити проценти.

25 лютого 2011 року, для забезпечення виконання зобов`язань Позичальника перед Кредитодавцем за Кредитним договором, між Позивачем ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договори поруки №12499.

Позивач у своїй заяві зазначає, що Позичальник не виконує належним чином зобов`язання за Кредитним договором, не здійснює щомісячне погашення кредиту та не сплачує відсотки у розмірах і у строки, передбачені договором. Станом на 25.02.2014 року має заборгованість - 45448,04 грн., з яких: 26932,94 грн. - заборгованість по відсотках за користування кредитом за період з 30.05.2012 р. по 08.04.2014 р.; 18515,10 грн. - сума нарахувань.

В зв`язку з вище викладеним, Позивач просив стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 суму заборгованості у розмірі 45448,04 грн. та судовий збір.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 27 травня 2014 року за вищевказаним позовом відкрито провадження у справі та вирішено її розгляд проводити за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Справу призначено до розгляду на 16.06.2014 року на 14:00.

Заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 16 червня 2014 року позов Крединої спілки «Фін-Еко» задоволено повністю.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 суму заборгованості у розмірі 45448,04 грн. та судовий збір у розмірі 455 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що Позивач виконав в повному обсязі всі зобов`язання перед Позичальником, а саме: надав кредит в повному обсязі в порядку, визначеному кредитним договором, що підтверджується видатковим касовим ордером від 25.02.2011 року (а.с.12), а Позичальник, в свою чергу, зобов`язання, передбачені Кредитним договором в повному обсязі не виконав, відсотки за користування кредитом не сплатив, чим порушив договірні зобов`язання перед Позивачем, а також ст. ст. 526, 530, 553, 554, 1049, 1054 ЦК України.

24 листопада 2023 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_2 подала заяву на оскарження ухвали Ірпінського районного суду м. Києва від 06 листопада 2023 року, в якій просить скасувати заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 16 червня 2014 року.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 листопада 2024 року апеляційну скаргу передано судді-доповідачу Стрижеусу А.М.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 01 грудня 2023 року, апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без руху, оскільки з поданої апеляційної скарги не можливо з`ясувати, яке саме судове рішення оскаржує заявник; в заяві не зазначено в чому полягає незаконність та необґрунтованість оскаржуваного судового рішення; до заяви не додано копії скарги та доданих письмових матеріалів відповідно до кількості учасників справи.

01 грудня 2023 року безпосередньо до Київського апеляційного суду ОСОБА_2 , на виконання вимог ухвали Київського апеляційного суду від 01 грудня 2023 року, подала апеляційну скаргу на заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 16 червня 2024 року, в якій просить вказане рішення скасувати в частині стягнення солідарно з ОСОБА_2 заборгованості за договором кредиту №12499.

Апеляційна скарга мотивована тим, що на думку відповідача, оскаржуване заочне рішення постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а судом першої інстанції не враховано наданих відповідачем заперечень на позовну заяву.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 01 грудня 2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 16 червня 2014 року у справі за позовом Кредитної спілки "Фін-Еко" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

05 лютого 2024 року ОСОБА_2 подала безпосередньо до Київського апеляційного суду клопотання, у якому просить зупинити розгляд її апеляційної скарги до прийняття рішення по справі № 757/59173/23-ц в Печерському районному суді м. Києва у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Кредитної спілки «Фін-Еко» про визнання договору поруки між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 недійсним.

Листом Київського апеляційного суду від 05 липня 2024 року матеріали справи №367/2917/14-ц витребувано з Ірпінського міського суду Київської області.

Відповідно до супровідного листа матеріали справи № 367/2917/14-ц надійшли до Київського апеляційного суду 29 липня 2024 року.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 01 серпня 2024 рокузакінчено підготовчі дії у справі та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.

Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Порядок розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлено статтею 368 ЦПК України, частина перша якої встановлює, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Ураховуючи те, що справа в силу своїх властивостей є малозначною, розгляд справи Київським апеляційним судом здійснюється в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 16 червня 2024 року оскаржується в частині стягнення солідарно з ОСОБА_2 заборгованості за договором кредиту №12499.

У іншій частині заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 16 червня 2024 року оскаржується не оскаржується, а тому відповідно до правил частини першої статті 367 ЦПК України в апеляційному порядку не перевіряється.

Встановлено, що 25 лютого 2011 року між ОСОБА_1 та Кредитною спілкою «Фін-Еко» було укладено кредитний договір № 12499. За умовами Кредитного договору Позичальник отримав кредит у розмірі 50000 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 41% річних. Відповідно до п. 1.1 кредитного договору відповідач ОСОБА_1 зобов`язувалася повернути кредит та сплатити проценти.

25 лютого 2011 року, для забезпечення виконання зобов`язань Позичальника перед Кредитодавцем за Кредитним договором, між Позивачем ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено два договори поруки №12499.

Позивач у своїй заяві зазначає, що Позичальник не виконує належним чином зобов`язання за Кредитним договором, не здійснює щомісячне погашення кредиту та не сплачує відсотки у розмірах і у строки, передбачені договором.

Станом на 25 лютого 2014 року Позичальник має заборгованість у розмірі 45448,04 грн., з яких: 26932,94 грн. - заборгованість по відсотках за користування кредитом за період з 30.05.2012 р. по 08.04.2014 р.; 18515,10 грн. - сума нарахувань.

Разом з тим, будь-яких доказів того, що відповідач повернув кредит та нараховані відсотки у строк, передбачений договором матеріали справи не містять. Станом на день розгляду справи, зобов`язання за кредитним договором належним чином відповідачем не виконано.

В зв`язку з вище викладеним, у травні 2014 року Позивач звернувся до суду з проханням стягнути солідарно з ОСОБА_1 , а також поручителів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 суму заборгованості у розмірі 45448,04 грн. та судовий збір.

10 червня 2014 року ОСОБА_2 надіслала на адресу суду першої інстанції заперечення на позовну заяву Кредитної спілки «Фін-Еко», в якому вона зазначає, що на час подання заперечення у Святошинському районному суді міста Києва проходить судове розслідування по кримінальному провадженню №12012000080000133 відносно шахрайських дій ОСОБА_1 щодо декількох десятків потерпілих сторін, у тому числі ОСОБА_2 .

27 червня 2023 року ОСОБА_2 подала заяву про перегляд заочного рішення Ірпінського міського суду Київської області від 16 червня 2014 року, текст якої містить клопотанням про поновлення строку для подачі заяви про перегляд заочного рішення через пропуск строку з поважних причин.

Свою заяву ОСОБА_2 мотивувала тим, що не отримала судову повістку, та наголосила на тому, що вироком Святошинського районного суду м. Києва від 29 грудня 2024 року ОСОБА_1 було засуджено за ст. 190 КК України за заволодіння коштами шляхом обману, де у якості потерпілих є як ОСОБА_2 , так і ОСОБА_3 внаслідок заволодіння коштами з використанням саме договору поруки шляхом введення в оману.

Ухвалою 03 липня 2023 року Ірпінського міського суду Київської області строк на подання заяви про перегляд заочного рішення поновлено, заяву прийнято та призначено її до розгляду.

Ухвалою 06 листопада 2023 року Ірпінського міського суду Київської області відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_2 .

Відмовляючи в задоволенні заяви про перегляд заочного рішення суд першої інстанції керувався наявними в матеріалах справи доказами належного повідомлення ОСОБА_2 про час, місце та дату судового засідання, що спростовує протилежний довід Заявника.

Також встановлено, що 04 грудня 2024 року Печерським районним судом винесено рішення у справі № 757/59173/23-ц, яким, враховуючи встановлені вироком Святошинського районного суду м. Києва 29 грудня 2014 року у справі № 759/3975/14-к, а також факту неподання Кредитною спілкою оригіналу договору поруки № 12499 від 25 лютого 2011 року, укладеного між Кредитною спілкою «Фін-Еко» та ОСОБА_2 , визнано недійсним договір поруки №12499. Вказане рішення Печерського районного суду в апеляційному порядку оскаржено не було.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення в повній мірі не відповідає.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою ст.509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша ст.527 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором (частина перша статті 1048 ЦК України).

Одним із видів забезпечення виконання зобов`язання є порука (частина перша статті 546 ЦК України).

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України). Правові наслідки порушення зобов`язання, забезпеченого порукою, визначені у статті 554 цього кодексу.

Порука припиняється після закінчення строку, встановленого у договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки (частина четверта статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Пунктами 2, 3 договору поруки, передбачено, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язків за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагороди, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Поручитель із умовами кредитного договору ознайомлений.

У випадку невиконання боржником обов`язків за кредитним договором, боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники ( п.3.2 договору поруки).

Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 ЦК України) повинні застосовуватися і до поручителя.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Разом з тим, відповідно до вимог ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 2 ст. 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За змістом ст.ст. 76, 77 ЦПК України, суд встановлює наявність або відсутність обставин, котрими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Також, згідно роз`яснень, які містяться в п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року, предметом доказування є факти, якими обґрунтовуються заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи (причини пропуску позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_2 була належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи. Разом із тим, судом першої інстанції не враховано доводи, які ОСОБА_2 виклала в своєму запереченні на позовну заяву, а саме наявності відкритого кримінального провадження щодо шахрайських дій позичальника ОСОБА_1 відносно в тому ж числі ОСОБА_2 .

Згідно ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом ст. 216, 217 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відповідно до ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється. Таким чином, припинення договору поруки, зокрема визнання його недійсним рішенням суду, звільняє поручителя від відповідальності перед кредитором, а отже вимоги позивача про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 є необґрунтованими.

Відповідно до частини другої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Суб`єктивними межами є те, що в двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об`єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду.

У пунктах 60, 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ющенко та інші проти України» (заяви №№ 73990/01, 7364/02, 15185/02 і 11117/05) констатовано: «… право на справедливий судовий розгляд, яке передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції та розтлумачене в контексті принципів верховенства права та юридичної визначеності, містить вимогу непіддання сумніву рішення суду, коли він остаточно вирішив питання (див. рішення у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], № 28342/95, п. 61)»; за відсутності будь-яких ознак того, що в іншому судовому провадженні мали місце якісь вади, Суд вважає, що нове вирішення тих самих питань може звести нанівець завершене раніше провадження, а це несумісно з принципом юридичної визначеності.

Згідно з правовим висновком, що міститься у постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву стабільність судового акта, який набрав законної сили. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17, зазначено що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 зазначено, що апеляційний суд не врахував, що у цивільному процесі діє правило, за яким обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина третя статті 61 ЦПК у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року; частина четверта статті 82 ЦПК у редакції від 03 жовтня 2017 року).

З матеріалів справи та ЄДРСР вбачається, що постановою Печерського районного суду м. Києва від 4 грудня 2024 року у справі № 757/59173/23-ц договір поруки № 12499, укладений між Кредитною спілкою «Фін-Еко» та ОСОБА_2 , визнано недійсним. Зазначене рішення набрало законної сили, в апеляційному порядку не оскаржувалося. Обман зі сторони ОСОБА_1 був встановлений вироком Святошинського районного суду від 29 грудня 2014 року у справі № 759/3975/14-к.

Суд першої інстанції ухвалюючи своє рішення не вирішив питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися заперечення Відповідача ОСОБА_2 , та якими доказами вони підтверджуються, не взяв до уваги наявність відкритого кримінального провадження, що стосувалося предмету вказаної справи, та про яке Відповідач зазначала в своєму запереченні, тим самим порушивши статті 263, 264 ЦПК України, не скористався можливістю зупинити провадження, та натомість розглянув справу по-суті, не дослідивши всі наявні докази та правовідносини, які випливають із встановлених обставин.

А тому доводи апелянта про те, що суд першої інстанції недотримавсь вимог ЦПК України є обґрунтованими та такими, що знайшли своє підтвердження в матеріалах справи.

Згідно з пунктом 2 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до частин першої та другої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зважаючи на те, що висновок суду першої інстанції не відповідає фактичним обставинам справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Ірпінського міського суду від 16 червня 2014 року у справі за позовом Кредитної спілки «Фін-Еко» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 підлягає скасуванню в частині солідарного стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором №12499 від 25 лютого 2011 року, а також в частині солідарного стягнення з ОСОБА_2 судового збору.

Керуючись ст.ст. 141, 367, 368, 369, 374, 376, 381, 382, 383 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 16 червня 2014 рокув частині солідарного стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором №12499 від 25 лютого 2011 року, а також в частині солідарного стягнення з ОСОБА_2 судового збору - скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення яким в задоволенні позовних вимог Кредитної спілки «Фін-Еко» до ОСОБА_2 про стягнення грошової суми (кредиту) та відсотків за користування - відмовити.

Постанова Київського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня вручення такого судового рішення лише з підстав, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач А. М. Стрижеус

Судді: Л. Д. Поливач

О. І. Шкоріна