Постанова

від 12.02.2025 по справі 190/1030/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1881/25 Справа № 190/1030/24 Суддя у 1-й інстанції - Кудрявцева Ю. В. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2025 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів: Петешенкової М.Ю., Красвітної Т.П.,

за участю секретаря судового засідання - Гвоздєва М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 22 жовтня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_1 , третя особа - Орган опіки та піклування виконавчого комітету П`ятихатської міської ради про визначення місця проживання дитини, -

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2024 року ОСОБА_1 подав до суду позовну заяву, пред`явлену до ОСОБА_1 , визначивши третьою особою Службу у справах дітей П`ятихатської районної державної адміністрації, на предмет визначення місця проживання дитини, обґрунтовуючи це тим, що 20 вересня 2022 року рішенням П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_1 .. Від шлюбу подружжя має двох дітей: повнолітню доньку ОСОБА_2 , яка з 2022 року проживає в Польщі та неповнолітнього сина ОСОБА_3 , який залишився проживати разом з батьком. Після розірвання шлюбу колишня дружина виїхала до Польщі, де і проживає на сьогодні. 02 травня 2023 року рішенням П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області припинено стягнення аліментів з батька ОСОБА_1 з яким проживає неповнолітня дитина. Вважає, що в інтересах сина проживати саме з батьком, а не з його матір`ю, оскільки остання не піклується про свою дитину, не цікавиться її життям. Станом на 14 травня 2024 року відповідачка як рік майже не спілкується з сином, не надає ніякої матеріальної допомоги. Син з моменту його народження та до теперішнього часу безперервно перебуває у тісному психоемоційному зв`язку з батьком, постійно проживає разом з ним та перебуває на його утриманні і одноосібному вихованні, а тому встановлення місця проживання з батьком є найбільш доцільним та таким, що відповідатиме вимогам закону (а.с.1-4).

Ухвалою П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 21 червня 2024 року у справі замінено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Службу у справах дітей П`ятихатської районної державної адміністрації, на належну третю особу - Орган опіки та піклування виконавчого комітету П`ятихатської міської ради (а.с.56).

Рішенням П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 22 жовтня 2024 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_1 , третя особа: Орган опіки та піклування виконавчого комітету П`ятихатської міської ради про визначення місця проживання дитини - відмовлено. Судові витрати по справі, понесені позивачем, віднесено на рахунок позивача (а.с.118-120).

Рішення суду мотивовано тим, що дитина фактично з батьком не проживає, а знаходиться з матір`ю та сестрою в Польщі, де ходить до школи, що позивачем не заперечувалось. Також такі обставини підтверджені висновком про недоцільність визначення місця проживання малолітньої дитини, складеним Органом опіки та піклування виконавчого комітету П`ятихатської міської ради.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 у листопаді 2024 року подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити (а.с.125-127).

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що, суд першої інстанції взяв до уваги виключно висновок Органу опіки та піклування та не надав оцінки доказам позивача, не врахував думку неповнолітнього ОСОБА_4 , який бажає проживати разом із батьком в Україні та не хоче залишатись у Польщі, де його мати тримає силоміць. Також суд першої інстанції не врахував, що бабуся дитини похилого віку, має ряд хронічних захворювань, які не дають останній можливості виконувати покладені на неї обов`язки по вихованню та догляду за дитиною. Крім того, судом першої інстанції не взято до уваги той факт, що мати дитини протягом двох років взагалі не цікавилась долею дитини, в подальшому виманила його за кордон, враховуючи, що відповідач нотаріально підтвердила своє небажання виконувати батьківський обов`язок щодо сина та переклала такий обов`язок на бабусю, яка повністю несе тягар відповідальності за здоров`я, життя та безпеку дитини.

Скаржник вважає, що рішення суду першої інстанції порушує інтереси дитини, яка бажає повернутися до України та проживати разом із батьком, як це і було до того, коли відповідач хитрістю вивезла дитину за кордон. Цей факт також встановлено рішення суду від 02 травня 2023 року щодо припинення стягнення аліментів з батька.

ОСОБА_1 , своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, не скористалась та відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не подавала, але, в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з ч.3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно копії свідоцтва про народження (повторне) серія НОМЕР_1 - ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_3 , батьками якого є ОСОБА_1 та ОСОБА_1 (а.с.8).

Рішенням П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2024 року, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_1 розірвано (а.с.15).

Рішенням П`ятихатського районного суду дніпропетровської області від 02 травня 2023 року припинено стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_1 на утримання малолітньої дитини - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.13-14).

Згідно копії Акту №120 від 09 травня 2024 року щодо підтвердження фактичного місця проживання - за адресою по АДРЕСА_1 дійсно мешкають ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.9).

Згідно копії довідки №161 від 13 травня 2024 року виданої ліцеєм «Тріумф» ПМР - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , учень 7-А класу ліцею «Тріумф» П`ятихатської міської ради, на даний час проживає з батьком. Батько займається вихованням сина та матеріально забезпечує його (а.с.11).

Згідно копії довідки КНП «П`ятихатський центр первинної медико-санітарної допомоги» ПМР від 13 травня 2024 року - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на данний час проживає з батьком ОСОБА_1 , 1980 року народження. Мама ОСОБА_1 ,1980 року народження та сестра ОСОБА_5 2003 року народження проживають за кордоном (а.с.12).

Згідно копії витягу №648 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.10).

Згідно висновку про недоцільність визначення місця проживання малолітньої дитини (а.с.63-64), - мати малолітнього ОСОБА_3 - ОСОБА_1 .1 перебуває за кордоном та надала заяву, в якій зазначила, що вона проти визначення місця проживання свого сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_1 , оскільки батько працює вахтовим методом, а коли вихідний, то ще ходить на підробітки і дитина залишається сама; на даний час син ОСОБА_6 проживає з матір`ю за кордоном та оформлений до навчального закладу. Бабуся ОСОБА_6 - ОСОБА_7 надала копію нотаріальної заяви з перекладом на українську мову, в якій зазначено, що мати ОСОБА_1 в період своєї відсутності та неможливості виконувати свої батьківські обов`язки у строк до досягнення ним повноляття, дозволяє вживати всі необхідні заходи і вирішувати вся пов`язані з цим питанням, яка буде нести відповідальність за здоров`я, життя та безпеку дитини. Також надала згоду на проживання малолітнього сина ОСОБА_3 разом з його рідною бабусею за адресою: АДРЕСА_2 . Також надала копію закордонного паспорта сина ОСОБА_6 з відміткою про перетин кордону 21 травня 2024 року. Сімейний лікар ОСОБА_8 письмово повідомила, що ОСОБА_9 має декларацію у сімейного лікаря, після початку повномасштабних воєнних дій у 2022 році виїхав з України з мамою та сестрою в Польщу, де проживав до квітня 2023 року. Після повернення з Польщі жив та виховувався у бабусі ОСОБА_7 та дідуся ОСОБА_10 . Бабуся приводила його на прийом коли була необхідність, коли хлопчик хворів. Також хлопчик відвідував батька ОСОБА_1 . З 21 травня 2021 року хлопчик з мамою та сестрою знову повернулися до Польщі. На засіданні комісії ОСОБА_1 не надав чіткого пояснення коли дитина виїхала за кордон і з ким, також не повідомив членам комісії в яких умовах проживає дитина за кордоном. Тому комісія з питань захисту прав дитини вважає за недоцільне визначати місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_1 .

Отже, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 02 листопада 2023 року у справі №592/7624/22, ст.150,155,161 Сімейного кодексу України, ст. 8,12 ЗУ "Про охорону дитинства" та з того встановленого факту, що дитина не проживає фактично з батьком, а знаходиться з матір`ю та сестрою у Польщі.

Колегія суддів повністю погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до ч. 7 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст. ст. 141, 150 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини та зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Умовами повноцінного виховання дитини є постійний контакт з батьками, які згідно зі ст. 153 СК України мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Відповідно до ст. 157 СК України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею, а той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно до ч.1 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Згідно з частиною четвертою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження начального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Судом встановлено, що син ОСОБА_6 проживає разом із матір`ю та сестрою у Польщі. Доказів того, що проживання дитини у матері не відповідає інтересам дитини, будь-яких виняткових обставин, які б свідчили про те, що місце проживання дитини разом з матір`ю буде суперечити інтересам дитини, матеріали справи не містять, а скаржник не спростував таких обставин.

В даному випадку між сторонами наявний спір про місце проживання дитини з одним із батьків, за обставин невизнання ОСОБА_1 складових проживання з ОСОБА_1 , з якою, наразі, хоча і в іншій країні з підстав введення воєнного стану на території України, проживає їх спільна дитина.

Згідно зі ст.8 закону «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів.

Згідно зі ст. ст.18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою ВР від 27.02.91, держави-учасниці докладають усіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання й розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання й розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі "М. С. проти України", заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Абзацом 2 ч.1 ст. 161 СК України передбачено, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Засновуючи рішення суду, зокрема, на висновку про недоцільність визначення місця проживання малолітньої дитини, суд першої інстанції дав відповідь на всі основні доводи позовної заяви та проаналізував, чи таке вирішення спору із відмовою у задоволенні позову ОСОБА_1 враховує інтереси неповнолітньої дитини та її забезпечення у постійному зв`язку із матір`ю, враховуючи безпечне, спокійне та стійке середовище дитини.

У принципі 6 Декларації прав дитини проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

Судом першої інстанції не встановлено жодних виняткових обставин, які б надавали можливість припускатись, що дитина має бути розлучена з матір`ю шляхом її постійного проживання разом із батьком в іншому від місцезнаходження матері місті.

Визначення місця проживання дитини із матір`ю не впливатиме на їхні взаємини з батьком, оскільки не позбавляє його прав і не звільняє від виконання батьківських обов`язків.

Відповідно до ч.2 ст.3, ст.4, ст.5 Конвенції про права дитини 20.11.1989 року, держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці вживають всіх необхідних законодавчих, адміністративних та інших заходів для здійснення прав, визнаних у цій Конвенції. Держави-учасниці поважають відповідальність, права і обов`язки батьків і у відповідних випадках членів розширеної сім`ї чи общини, як це передбачено місцевим звичаєм, опікунів чи інших осіб, що за законом відповідають за дитину, належним чином управляти і керувати дитиною щодо здійснення визнаних цією Конвенцією прав і робити це згідно зі здібностями дитини, що розвиваються. Держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Колегія суддів наголошує, що скаржником не зазначено жодних додаткових обґрунтувань чи нових доказів, що не були досліджені судом першої інстанції та чому не була надана правова оцінка. Такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для скаржника, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Згідно із ст.375ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 22 жовтня 2024 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені "12" лютого 2025 року.

Повний текст постанови складено "21" лютого 2025 року.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: М.Ю. Петешенкова

Т.П. Красвітна