Ухвала

від 20.02.2025 по справі 120/2166/25

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

м. Вінниця

20 лютого 2025 р.Справа № 120/2166/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маслоід Олени Степанівни, розглянувши в порядку письмового провадження заяву про забезпечення позову, подану в адміністративній справі

за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до: Вінницького відділу державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (вул. В. Винниченка, 29, м. Вінниця, 21009)

про: визнання протиправними та скасування постанов,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду 19.02.2025 надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Вінницького відділу державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування постанов.

В межах цієї позовної заяви позивачем заявлено такі вимоги:

- визнати протиправною та скасувати постанову заступника начальника відділу Вінницького відділу державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Штельмаха Дмитра Вікторовича від 17.02.2025 про відкриття виконавчого провадження № 77225032;

- визнати протиправною та скасувати постанову заступника начальника відділу Вінницького відділу державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Штельмаха Дмитра Вікторовича від 17.02.2025, винесену у виконавчому провадженні № 77225032, про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 125 577, 00 (сто двадцять п`ять тисяч п`ятсот сімдесят сім) гривень.

Одночасно з позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову. Так, позивач зазначає, що ухвалою Вищого антикорупційного суду від 02.08.2023 у справі №991/6770/23, задля забезпечення виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог Держави Україна в особі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, задоволено заяву прокурора шостого відділу управління процесуального керівництва, підтримання публічного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора Макара Олега Ігоровича про забезпечення позову у справі № 991/6770/23, крім іншого, шляхом накладення арешту на садовий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , який на праві спільної сумісної власності належить позивачеві. Рішенням Вищого антикорупційного суду від 24.07.2024 у справі №991/6770/23 з ОСОБА_1 стягнуто на користь держави частину вартості частково необґрунтованого активу в розмірі 1 255 770 (один мільйон двісті п`ятдесят п`ять тисяч сімсот сімдесят) гривень. 17.02.2025 заступником начальника відділу Вінницького відділу державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Штельмахом Дмитром Вікторовичем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №77225032 на підставі виконавчого листа №991/6770/23, виданого 31.01.2025 Вищим антикорупційним судом, та постанову про стягнення виконавчого збору в розмірі 125 577 грн. На переконання позивача, у разі виконання вказаних постанов шляхом звернення стягнення на її майно, поворот виконання буде неможливий, що, в свою чергу, завдасть шкоди майновим правам позивача. Враховуючи зазначене, позивач просить вжити заходи забезпечення позову шляхом зупиненні дії постанов від 17.02.2025 про відкриття виконавчого провадження №77225032 та про стягнення виконавчого збору.

Ч. 1 ст. 154 КАС України передбачено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Таким чином, суд вважає за можливе розгляд заяви про забезпечення позову здійснити в порядку письмового провадження без повідомлення сторін.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд керується наступними мотивами.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно ч. 1, 2 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено:

1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

За своєю суттю інститут забезпечення в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі. Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за клопотанням позивача.

Аналіз змісту вказаних норм свідчить про те, що суд може забезпечити позов лише за наявності двох обов`язкових умов: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

При цьому сам факт прийняття суб`єктом владних повноважень (відповідачем) рішення чи вчинення дій, які на думку заявника порушують його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення чи дії є очевидно протиправними і що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню у встановленому законом порядку.

Отже, обов`язковою передумовою вжиття заходів забезпечення позову є обґрунтованість відповідних вимог сторони, в тому числі й із зазначенням очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення, дії або бездіяльності, очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам останньої, неможливості у подальшому без вжиття таких заходів відновлення прав особи та обов`язковим поданням доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Таким чином, суд, розглядаючи заяву про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, з огляду на докази, надані стороною по справі для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема, у тому, що існує дійсна і реальна загроза невиконання рішення суду чи суттєва перешкода у такому виконанні, позов слід забезпечити саме у такий спосіб, про який просить позивач, а не якимось менш обмежувальним у правах способом для відповідача, такий спосіб є співмірним обсягу позовних вимог, позивач має легітимну мету забезпечити саме захист своїх прав та інтересів від неправомірних дій відповідача, а не завдати шкоди правам та інтересам відповідача. Вирішуючи клопотання про забезпечення позову, суд має зважати на необхідний баланс процесуальних прав та обов`язків сторін та рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту.

Також при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 25.04.2019 у справі №826/10936/18, від 30.09.2019 у справі №826/10936/18, від 22.11.2019 у справі №640/18007/18.

Суд також зауважує, що при вирішенні питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, враховується й специфіка правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.

Дослідивши підстави, на яких ґрунтується заява про забезпечення позову, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України і матеріалів справи, суд зазначає наступне.

Зі змісту заяви про забезпечення позову слідує, що підставою для звернення позивача до суду є, зокрема, прийняття відповідачем постанови від 17.02.2025 про відкриття виконавчого провадження №77225032 та постанови про стягнення виконавчого збору, які на думку позивача, є протиправними та підлягають скасуванню.

В адміністративних справах з приводу оскарження правового акта індивідуальної дії, в даному випадку постанов відповідача від 17.02.2025, забезпечуючи такий позов шляхом зупинення дії вказаних актів, судом фактично ухвалюється рішення без розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову та є неприпустимим.

В контексті наведеного суд також враховує позицію, висловлену Верховним Судом у постановах від 16.05.2019 у справі №826/14303/18, від 12.02.2020 у справі №640/17408/19 та від 27.02.2020 у справі №640/16242/19, щодо наявності очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення таким рішенням прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду.

У вказаних постановах Верховним Судом зазначено, що такі ознаки повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом. Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. В іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію у справі.

Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на осіб, на яких поширюються. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до ст. 150 КАС України, зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.

Слід зауважити, що на даному етапі суд позбавлений можливості встановити наявність ознак протиправності постанови від 17.02.2025 про відкриття виконавчого провадження №77225032 та постанови про стягнення виконавчого збору, оскільки таке встановлення є фактично вирішенням адміністративного спору по суті, що є неприпустимим на цій стадії судового процесу.

Верховний Суд у постанові від 03.05.2023 у справі № 640/15534/22 вказав, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Відтак, фактичні обставини справи, в тому числі питання щодо правомірності/неправомірності вищезгаданих постанов від 17.02.2025, на які посилається позивач, підлягають встановленню і доведенню на підставі зібраних у справі доказів та аналізу норм права, що регулюють спірні правовідносини, під час вирішення справи по суті.

Також суд не приймає до уваги посилання позивача на потенційне порушення її майнових прав, адже рішенням Вищого антикорупційного від 24.07.2024 у справі №991/6770/23 з ОСОБА_1 стягнуто на користь держави частину вартості частково необґрунтованого активу в розмірі 1 255 770 (один мільйон двісті п`ятдесят п`ять тисяч сімсот сімдесят) гривень.

Ст. 48 Закону України "Про виконавче провадження" регламентовано порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника.

За змістом ч. 1, 2, 5, 6, 8 вищевказаної статті звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред`явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця).

Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.

Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не менше одного разу на два тижні - щодо виявлення рахунків, електронних гаманців боржника, не менше одного разу на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.

Отже, виконавець наділений повноваженнями на стягнення з боржника коштів в межах суми, визначеної рішенням суду, в першу чергу за рахунок коштів такого боржника.

Таким чином, у даному випадку, реалізація арештованого майна є лише можливим наслідком, а не обов`язковим етапом виконавчого провадження №77225032. Крім того, суд враховує, що сама позивач зазначає про вжиття нею заходів для виконання рішення суду, що підтверджує наявність наміру та достатніх коштів для сплати боргу у визначеній сумі та виключає ймовірність звернення стягнення на майно.

Також суд звертає увагу і на приписи ч. 7 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження, згідно з якою у разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.

Отже, у разі визнання протиправною і скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 17.02.2025, стягнутий виконавчий збір підлягатиме поверненню згідно з ч. 7 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження".

Враховуючи наведене в сукупності, суд констатує, що позивачем не доведено належними та достатніми доказами існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди її правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі, або, що захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, а тому у задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 150-154, 156, 248, 256, 294 КАС України,

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити.

Ухвала з питань забезпечення адміністративного позову може бути оскаржена. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення (складання).

СуддяМаслоід Олена Степанівна