Ухвала

від 21.02.2025 по справі 300/1055/25

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про повернення позовної заяви

"21" лютого 2025 р. справа № 300/1055/25

м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Матуляк Я.П., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 в інтересах якої діє Госедло Олексій Дмитрович до Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, головного державного інспектора відділу з питань праці південного напрямку управління інспекційної діяльності в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці Самуляк Галини Василівни про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування припису про усунення виявлених порушень законодавства про працю за № ПЗ/ІФ/13249/0205/П від 09.10.2024 та постанови по справі про адміністративне правопорушення за № ПЗ/ІФ/15186/0205/П/ПТ/ПС від 29.11.2024,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду в інтересах ОСОБА_1 з позовом до Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, головного державного інспектора відділу з питань праці південного напрямку управління інспекційної діяльності в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці Самуляк Галини Василівни, згідно якого просить суд:

- визнати протиправними дії головного державного інспектора відділу з питань праці південного напрямку управління інспекційної діяльності в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці Самуляк Г.В. щодо проведення заходу державного нагляду ОСББ "Скеля-2022" 09.10.2024;

- визнати протиправним та скасувати припис про усунення виявлених порушень законодавства про працю за № ПЗ/ІФ/13249/0205/П від 09.10.2024;

- визнати протиправною та скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення за № ПЗ/ІФ/15186/0205/П/ПТ/ПС від 29.11.2024, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення статті 188-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено на неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 850,00 грн.

Приписами частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу (пункт 3); належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності (пункт 4); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом (пункт 6).

Положеннями статті 55 Конституції України закріплено право кожного на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Адміністративна юрисдикція визначається Кодексом адміністративного судочинства України за допомогою трьох критеріїв, а саме: предметної (родової), інстанційної (функціональної) та територіальної (просторової) (підсудності).

Предметна юрисдикція визначена параграфом 1 Глави 2 Розділу І "Загальні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, згідно пункту 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Розмежування предметної юрисдикції адміністративних судів встановлюється статтею 20 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до частини 1 якої місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності (пункт 1).

Окружним адміністративним судам підсудні всі адміністративні справи, крім визначених частиною першою цієї статті (частина 2 статті 20 Кодексу адміністративного судочинства України).

Таким чином, заявлена Госедлом О.Д., який діє в інтересах ОСОБА_1 позовна вимога про визнання протиправною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення за № ПЗ/ІФ/15186/0205/П/ПТ/ПС від 29.11.2024 предметно підсудна місцевому загальному суду як адміністративному, а інші вимоги - про визнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень, визнання протиправним та скасування припису про усунення виявлених порушень законодавства про працю за № ПЗ/ІФ/13249/0205/П від 09.10.2024 предметно підсудні окружному адміністративному суду.

Частиною 1 статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов`язані між собою.

Відповідно до частини 3 статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України якщо справа щодо однієї з вимог підсудна окружному адміністративному суду, а щодо іншої вимоги (вимог) - місцевому загальному суду як адміністративному суду, таку справу розглядає окружний адміністративний суд.

За приписами частини 1 статті 172 Кодексу адміністративного судочинства України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

Разом з тим, у відповідності до частини 5 статті 172 Кодексу адміністративного судочинства України не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам.

Питання виключної підсудності адміністративних справ врегульовано статтею 27 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно частини 3 якої підсудність окремих категорій адміністративних справ визначається цим Кодексом.

Таким чином, послідовний аналіз приведених приписів процесуального закону дає підстави для висновку, що заявлення кількох вимог в одній позовній заяві можливо, якщо такі позовні вимоги пов`язані між собою, якщо такі вимоги можливо вважати основними та похідними, тобто вирішення таких позовних вимог є обґрунтованим з точки зору повного та всебічного розгляду справи, досягнення мети захисту прав, свобод та інтересів особи, що звернулась за судовим захистом, та якщо щодо таких вимог не встановлено процесуальним законом виключної підсудності.

В спірному випадку хоча позовні вимоги, об`єднані позивачем у позовній заяві, й пов`язані між собою підставами позову та поданими документами, до позовної вимоги щодо визнання протиправною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення за № ПЗ/ІФ/15186/0205/П/ПТ/ПС від 29.11.2024 відповідно до частини 3 статті 27 Кодексу адміністративного судочинства України встановлена виключна підсудність - такі вимоги підсудні місцевому загальному суду як адміністративному суду.

Також суд звертає увагу на ту обставину, що особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності визначені статтею 286 параграфу 2 Глави 11 Розділу ІІ "Позовне провадження" Кодексу адміністративного судочинства України. До таких особливостей, зокрема, належить відмінний від загального, встановленого частиною 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, шестимісячний строк звернення до суду, який відповідно до частини 2 статті 286 Кодексу адміністративного судочинства України становить десять днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови); строк розгляду справи становить десять днів з дня відкриття провадження у справі (частина 1 статті 286 Кодексу адміністративного судочинства України) на відміну від загального строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - шістдесят днів із дня відкриття провадження у справі (частина 1 статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України ); а також строк на апеляційне оскарження, який згідно частини 4 статті 286 Кодексу адміністративного судочинства України складає десять днів на відміну від загального, який частиною 1 статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України визначено протягом тридцяти днів.

Крім того, рішення суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду справи щодо оскарження рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, відповідно до статті 272 Кодексу адміністративного судочинства України, не підлягають касаційному оскарженню.

Таким чином, суд доходить до висновку, що Госедлом О.Д., який діє в інтересах ОСОБА_1 з порушенням приписів процесуального закону об`єднано в одне провадження позовні вимоги, до яких встановлена різна предметна підсудність та до частини яких встановлена особливість їх розгляду.

Відповідно частини 6 статті 172 Кодексу адміністративного судочинства України суд вправі за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи до початку розгляду справи по суті роз`єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об`єднаних вимог у самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства.

Системний аналіз наведеної норми дає підстави для висновку про те, що суд вправі з власної ініціативи до початку розгляду справи по суті роз`єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об`єднаних вимог у самостійне провадження для забезпечення виконання завдань адміністративного судочинства, тобто, зокрема, для своєчасного вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Проте таке роз`єднання можливе лише у тому випадку, якщо кожна з виділених вимог може бути предметом розгляду у тому суді, який роз`єднав позовні вимоги.

Указаному кореспондує припис абзацу 2 частини 6 статті 172 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з яким розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз`єднання позовних вимог.

Аналогічна позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року по справі № 9901/382/19, від 30.09.2020 року по справі № 420/3956/20 та ухвалі Верховного Суду від 05 березня 2021 року по справі № 9901/55/21 та відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.

Отже, Госедлом О.Д., який діє в інтересах ОСОБА_1 у позовній заяві об`єднано декілька вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам, при цьому правові підстави для їхнього роз`єднання в окремі провадження відсутні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - Суд) у пунктах 23-24 рішення від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви № 29458/04 та № 29465/04) відповідно до прецедентної практики Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" (див. рішення у справі "Занд проти Австрії" (Zand v. Austria), заява N 7360/76, доповідь Комісії від 12 жовтня 1978 року). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства (див. рішення у справі "Коем та інші проти Бельгії" (Coeme Others v. Belgium), NN 32492/96, 32547/96, 32548/96, 33209/96 та 33210/96, п. 98, ECHR 2000-VII). Суд повторює, що, як було раніше визначено, фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Занд проти Австрії", що згадувалось раніше, Комісія висловила думку, що термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (...)". У пп. 107-109 рішення у справі "Коем та інші проти Бельгії" (що зазначалось вище) Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".

Вимога стосовно того, що суд має бути "встановленим законом" є однією з декількох вимог Конвенції та протоколів до неї і встановлює, що дії національних органів мають базуватись на внутрішньому праві; вся організаційна система судів, включаючи не тільки питання, які підпадають під юрисдикцію певних видів судів, але також встановлення окремих судів та визначення їх місцевої юрисдикції (Coeme and others v. Belgium № 32492/96).

Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Як наслідок, з урахуванням встановлених судом обставин та з огляду на наведені положення законодавства, суд дійшов переконання, що представником позивача порушено правила об`єднання позовних вимог при пред`явленні позову, а правових підстав для застосування положень статті 172 Кодексу адміністративного судочинства України щодо роз`єднання позовних вимог за ініціативою суду немає.

Пунктом 6 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).

Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку, що позовна заява підлягає поверненню на підставі пункту 6 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 27, 169, 172, 241-243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 в інтересах якої діє Госедло Олексій Дмитрович до Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, головного державного інспектора відділу з питань праці південного напрямку управління інспекційної діяльності в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці Самуляк Галини Василівни про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування припису про усунення виявлених порушень законодавства про працю за № ПЗ/ІФ/13249/0205/П від 09.10.2024 та постанови по справі про адміністративне правопорушення за № ПЗ/ІФ/15186/0205/П/ПТ/ПС від 29.11.2024 - повернути позивачу з усіма доданими до неї матеріалами.

Роз`яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складання в повному обсязі, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Суддя Матуляк Я.П.