Ухвала

від 20.02.2025 по справі 420/5235/25

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/5235/25

УХВАЛА

20 лютого 2025 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Пекний А.С., перевіривши виконання вимог статей 160, 161 КАС України за позовною заявою Національного університету «Одеська юридична академія» до Комісії з реорганізації Національного університету «Одеська юридична академія» про визнання дій протиправними,

встановив:

Національний університет «Одеська юридична академія» (далі позивач, НУ «ОНА»), від імені якого діє виконуючий обов`язки ректора НУ «ОНА» Мінас Аракелян (особа, яка підписала позовну заяву), звернувся до суду з позовом до Комісії з реорганізації Національного університету «Одеська юридична академія» (далі відповідач, Комісія з реорганізації), в якому просить визнати протиправними такі дії Комісії з реорганізації:

- які оформлені протоколом №1 засідання Комісії від 14.02.2025 та полягали в обранні голови засідання комісії та визначенні місцезнаходження комісії;

- щодо державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу НУ «ОНА» стосовно припинення юридичної особи в результаті її реорганізації та відомостей про комісію з припинення юридичної особи.

За змістом частин 1, 2 статті 171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.

Отже, насамперед, у вказаній справі слід з`ясувати чи є вказаний спір публічно-правовим та чи належить до юрисдикції адміністративних судів.

Перевіривши матеріали позовної заяви, суд приходить до висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).

За змістом пунктів 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому:

- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, у тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи;

Згідно із частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, у яких відповідач реалізує владні управлінські функції стосовно заявника.

При цьому пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України визначено, що суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Водночас, частиною першою статті 19 КАС України установлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:

1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;

1-1) спорах адміністратора за випуском облігацій, який діє в інтересах власників облігацій відповідно до положень Закону України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки», із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3) спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;

4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;

5) за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом;

6) спорах щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;

7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;

8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;

9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій, експертних команд з оцінювання повсякденного функціонування особи та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб;

10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб;

11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про оборонні закупівлі», крім спорів, пов`язаних із укладенням державного контракту (договору) про закупівлю з переможцем спрощених торгів із застосуванням електронної системи закупівель, а також зміною, розірванням і виконанням державних контрактів (договорів) про закупівлю;

12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень»;

13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»;

14) спорах із суб`єктами владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства;

15) спорах, що виникають у зв`язку з оголошенням, проведенням та/або визначенням результатів конкурсу з визначення приватного партнера та концесійного конкурсу;

16) спорах щодо здійснення державного регулювання, нагляду і контролю у сфері медіа.

Частиною другою статті 19 КАС України установлено, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи:

1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України;

2) що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства;

3) про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом;

4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об`єднання, саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції, крім справ у спорах, визначених пунктами 9, 10 частини першої цієї статті.

В аспекті наведених правових норм суд зазначає, що критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати такий спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Як видно з матеріалів позовної заяви, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12 лютого 2025 року № 111-р «Про реорганізацію Національного університету «Одеська юридична академія» вирішено погодитися з пропозицією Міністерства освіти і науки щодо реорганізації Національного університету «Одеська юридична академія» (код згідно з ЄДРПОУ 20933314) шляхом приєднання його до Одеського національного університету імені І.І. Мечникова (код згідно з ЄДРПОУ 02071091), а також установлено, що Одеський національний університет імені І.І. Мечникова є правонаступником майна, прав та обов`язків Національного університету «Одеська юридична академія».

На виконання цього розпорядження та на підставі статей 104-107 Цивільного кодексу України, статей 32, 40, 42, 44, 49-2 Кодексу законів про працю України, статей 24, 31, 32, 34, 36 Закону України «Про вищу освіту», Законів України «Про управління об`єктами державної власності», «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Міністерством освіти і науки України прийнято наказ від 13.02.2025 №213 «Про реорганізацію Національного університету «Одеська юридична академія».

Цим наказом у пунктах 1, 2, 4, 8: реорганізовано Національний університет «Одеська юридична академія» шляхом приєднання його до Одеського національного університету імені І.І. Мечникова; установлено, що Одеський національний університет імені І.І. Мечникова є правонаступником всього майна, прав та обов`язків Національного університету «Одеська юридична академія», її відокремлених структурних підрозділів та використовує у своїй діяльності ліцензії на надання освітніх послуг, видані Національному університету «Одеська юридична академія», до переоформлення в установленому законодавством порядку; утворено комісію з реорганізації Національного університету «Одеська юридична академія» у складі згідно з додатком; комісії наказано здійснити у встановленому законодавством порядку заходи, пов`язані з реорганізацією Національного університету «Одеська юридична академія».

Утворена зазначеним наказом Комісія з реорганізації Національного університету «Одеська юридична академія» на своєму засіданні 14.02.2025, оформленому протоколом №1, прийняла рішення:

- обрати головою засідання комісії Ніколаєву Майю Іванівну та уповноважити голову засідання підписати протокол;

- визначити місцезнаходження комісії з реорганізації Національного університету «Одеська юридична академія» за наступною адресою: 65038, Україна, Одеська обл., м. Одеса, вул. Всеволода Змієнка, 2.

На підставі зазначеного протоколу до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань унесено запис від 14.02.2025 №1005561270114003615, яким унесено відомості про місцезнаходження та склад комісії з реорганізації НУ «ОНА».

Покликаючись на те, що сумнівними є фізична присутність членів комісії на її засіданні 14.02.2025 та можливість у той же день подати необхідні документи державному реєстратору, позивач уважає протиправними дії Комісії, які полягали в обранні голови засідання комісії та визначенні місцезнаходження комісії, а також у вчиненні дій щодо державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу НУ «ОНА» стосовно припинення юридичної особи в результаті її реорганізації та відомостей про комісію з припинення юридичної особи.

З наведеного чітко видно, що цей спір виник між юридичною особою, щодо якої органом управління прийнято рішення про її реорганізацію, та комісією з реорганізацією цієї ж юридичної особи, а спірні правовідносини виникли виключно з приводу виконання рішення про припинення юридичної особи.

При цьому відповідач - комісія з реорганізації Національного університету «Одеська юридична академія», у спірних правовідносинах не є і не може бути суб`єктом владних повноважень.

У цьому контексті слід звернути увагу на те, що згідно із частиною першою статті 80, частин 2, 3, 4 статті 81 Цивільного кодексу України, юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

Юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.

Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Цим Кодексом встановлюються порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права. Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом.

Юридична особа може бути створена шляхом примусового поділу (виділу) у випадках, встановлених законом.

Водночас, статтею 2, частинами першою, другою статті 167, частиною першою статті 82 Цивільного кодексу України установлено, що учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи. Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Держава може створювати юридичні особи публічного права (державні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом.

На юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах поширюються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Основні правові, організаційні, фінансові засади функціонування системи вищої освіти врегульовані Законом України «Про вищу освіту», який у статтях 27, 31 визначає, що заклад вищої освіти як суб`єкт господарювання може діяти в одному із таких статусів: бюджетна установа; неприбутковий заклад вищої освіти; прибутковий заклад вищої освіти. Заклад вищої освіти діє на підставі власного статуту, який має містити, зокрема, порядок реорганізації та ліквідації закладу вищої освіти.

Рішення про утворення, реорганізацію чи ліквідацію закладу вищої освіти приймається:

1) для закладів державної форми власності - Кабінетом Міністрів України;

2) для закладів комунальної форми власності - відповідними органами місцевого самоврядування;

3) для закладів приватної форми власності - фізичними та/або юридичними особами відповідно до закону, у тому числі релігійними організаціями, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законодавством порядку.

Окремих правових норм щодо врегулювання процедури реорганізації закладу вищої освіти вказаний Закон не містить, а отже застосуванню підлягають норми Цивільного кодексу України.

Так, за змістом статей 104, 105, 106 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади.

Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов`язані протягом трьох робочих днів з дати прийняття рішення письмово повідомити орган, що здійснює державну реєстрацію.

Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється.

Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) може бути покладено на орган управління юридичної особи.

До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

Отже, комісія з реорганізації юридичної особи виконує повноваження щодо управління справами юридичної особи, представляє її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від її ж імені.

Відтак комісія з реорганізації юридичної особи не являється суб`єктом владних повноважень, оскільки не виконує жодних публічно-владних управлінських функцій у спірних правовідносинах.

Згідно із частинами першою, другою статті 15, частиною другою статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

При цьому статтями 2, 3 Господарського кодексу України установлено, що учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.

Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб`єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності.

Під організаційно-господарськими відносинами у цьому Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб`єктами господарювання та суб`єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.

Внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між структурними підрозділами суб`єкта господарювання, та відносини суб`єкта господарювання з його структурними підрозділами.

Крім того, статтями 1, 2 Господарського процесуального кодексу України установлено, що цей Кодекс визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах. Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи.

Таким чином, цей спір за своєю суттю є приватноправовим, оскільки виник, фактично, з корпоративних відносин та безпосередньо пов`язаний із діяльністю, управлінням та припиненням діяльності юридичної особи позивача унаслідок реорганізації.

Підсумовуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що спірні правовідносини не відноситься до юрисдикції адміністративних судів і даний спір не може бути розглянутий за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження у адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

З огляду на викладене, суд відмовляє у відкритті провадження у даній справі.

Керуючись ст.170, 243, 248 КАС України,

ухвалив:

Відмовити у відкритті провадження у адміністративній справі за позовом Національного університету «Одеська юридична академія» до Комісії з реорганізації Національного університету «Одеська юридична академія» про визнання дій протиправними.

Роз`яснити позивачеві, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Позивачу також роз`яснити, що розгляд цієї справи відноситься до юрисдикції господарського суду.

Позовну заяву разом із усіма доданими до неї документами повернути позивачу.

Копію ухвали направити позивачу.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду в 15-денний строк з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження апеляційна скарга подається протягом 15 днів з дня складання повного судового рішення.

Якщо ухвалу було постановлено поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її підписання суддею.

Суддя А.С. Пекний