Рішення

від 20.02.2025 по справі 420/36621/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/36621/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2025 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Токмілова Л.М., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Одеського апеляційного суду про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Одеського апеляційного суду, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Одеського апеляційного суду щодо нарахування суддівської винагороди у виданій ОСОБА_1 довідці про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці №06-29/50/2024 від 19.11.2024, обчисленої з розрахунку встановленого статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 грн;

- зобов`язати Одеський апеляційний суд видати ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01.01.2024, в якій нарахувати суддівську винагороду з розрахунку встановленого статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" з 01.01.2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3028,00 грн.

Ухвалою суду від 03.12.2024 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Справу розглянуто з урахуванням перебування судді Токмілової Л.М. у відпустці.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є суддею у відставці та отримує довічне грошове утримання. Одеським апеляційним судом видано довідку № 06-29/50/2023 від 19.11.2024 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01.01.2024, в якій зазначено розмір суддівської винагороди з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 грн., встановленого статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік". Позивач вважає, що відповідачем протиправно при визначенні розміру суддівської винагороди застосовано прожитковий мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 грн., а не прожитковий мінімум для працездатних осіб в розмірі 3028 грн., встановлений статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", оскільки такі дії Одеського апеляційного суду суперечать приписам статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Суд зазначає, що відповідачем до суду не подано відзиву на адміністративний позов.

Відповідно до частини 6 статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.

Рішенням Херсонської обласної ради народних депутатів III сесії двадцять другого скликання від 14 лютого 1995 року № 48 ОСОБА_1 було обрано суддею Великолепетиського районного суду.

Постановою Верховної Ради України від 22 грудня 2005 року №3281-IV позивач обрана суддею апеляційного суду Херсонської області безстроково.

Рішенням Голови Верховного Суду №358/0/149-22 від 12 серпня 2022 року відряджено суддю Херсонського апеляційного суду ОСОБА_1 до Одеського апеляційного суду для здійснення правосуддя з 15 серпня 2022 року.

ОСОБА_1 була звільнена 07 березня 2023 року у відставку з посади судді Херсонського апеляційного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку (рішення Вищої ради правосуддя № 188/0/15-23 від 07.03.2023) і перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного Фонду України в Одеській області з 13.03.2023.

19.11.2024 Одеським апеляційним судом видано довідку №06-29/50/2024 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, відповідно до якої станом на 01.01.2024 суддівська винагорода ОСОБА_1 , яка враховується при призначенні/перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, складає 223337,50 грн., у тому числі:

посадовий оклад - 131375,00 грн.;

доплата за вислугу років 91962,50 грн.;

У довідці також зазначено, що вона видана на підставі особового рахунку за січень 2024 року.

Листом №01.01-02/104/24 від 19.11.2024 Одеський апеляційний суд повідомив позивачу, що посадові оклади працюючих суддів затверджуються Штатними розписами на відповідний рік. Штатні розписи Одеського апеляційного суду на 2023 і 2024 рік затверджено Головою та в.о. Голови Державної судової адміністрації України, відповідно, та посадові оклади суддів на 2023 і 2024 роки затверджено із застосуванням обмежень, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 статті 7 Законами України "Про Державний бюджет України" на 2023 рік та 2024 рік. Станом на дату звернення позивача зміни до штатних розписів Одеського апеляційного суду на 2023 та 2024 роки в частині розміру посадового окладу судді не вносилися. Відтак, відсутні підстави для видачі ОСОБА_1 довідки про розмір суддівської винагороди із розрахунку посадового окладу, не встановленого затвердженим штатним розписом.

Вважаючи протиправним обчислення щомісячного довічного утримання судді у відставці із застосуванням величини прожиткового мінімуму в сумі 2102,00 грн. у довідці про суддівську винагороду №06-29/50/2024 від 19.11.2024, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Вирішуючи даний публічно-правовий спір, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Організація судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, регулюється Законом України «Про судоустрій та статус суддів» №1402-VIII від 02.06.2016 (далі - Закон України №1402-VIII).

Статтею 4 Закону №1402-VIII визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до частини 1 статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 2 статті 135 Закону №1402-VIII встановлено, що суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до частини 3 статті 135 Закону №1402-VIII, яка згідно з рішенням Конституційного Суду України № 4-р/2020 від 11.03.2020 діє в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII, базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб (пункт 3 частини 4 статті 135 Закону №1402-VIII).

Частинами 5-8 статті 135 Закону № 1402-VIII встановлено умови виплати та розмір щомісячних доплат суддям, розмір яких встановлюється у процентному відношенні до посадового окладу.

З аналізу наведених положень Закону №1402-VIII вбачається, що розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, напряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01 січня календарного року. Всі інші складові суддівської винагороди розраховуються із посадового окладу судді.

Суд зазначає, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом України "Про судоустрій і статус суддів") гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їхнього статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема у рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, від 08.04.2016 № 4-рп/2016, а також від 04.12.2018 № 11-р/2018.

Так, у рішенні від 08.04.2016 № 4-рп/2016 у справі № 1-8/2016 Конституційний Суд України зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід`ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов`язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.

Однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема, надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди, а суддям у відставці - щомісячного довічного грошового утримання або пенсії за вибором. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.

У рішенні від 03.06.2013 № 3-рп/2013 у справі № 1-2/2013, Конституційний Суд України занотував, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.

У рішенні від 04.12.2018 № 11-р/2018 у справі № 1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов`язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів.

Тобто, Конституцією України встановлено обов`язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність.

Така позиція Конституційного Суду України наведена у Європейській хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року, зокрема у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру суддівської винагороди є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 01 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Європейська Комісія За демократію через право (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства України, яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 9 грудня 2019 року № 969/2019 (далі - Висновок).

Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (частина 1 статті 124 Конституції України).

Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу через інші законодавчі акти.

30.09.2016 набрали чинності зміни, внесені до Конституції України, згідно із Законом України від 02.06.2016 №1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)".

Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції та вперше закріплено спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що "розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій".

Тобто, відповідні гарантії суддівської незалежності були захищені на більш високому - конституційному рівні, а тому з цього моменту при визначенні розміру суддівської винагороди слід застосовувати виключно Закон України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIII.

З цією конституційною нормою кореспондуються норми частини 1 статті 135 Закону №1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.

Як вже було зазначено, приписами пункту 2 частини 3 статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про прожитковий мінімум" №966-XIV від 15.07.1999 (далі Закон №966-XIV) прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

У змісті наведеної норми Закону України "Про прожитковий мінімум" закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум.

Судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.

При цьому, статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", разом із встановленням станом на 01 січня 2021 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 2270,00 грн., введено такий новий вид прожиткового мінімуму, як "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді", розмір якого становить 2102,00 грн.

Такі ж норми щодо прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді (2102 грн.) наявні й в Законах України "Про державний бюджет на 2022 рік", "Про державний бюджет на 2023 рік" та "Про державний бюджет на 2024 рік".

До 2021 року для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Суд звертає увагу, що зміни до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який йдеться у позовній заяві, а також до Закону України "Про прожитковий мінімум" щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року для цілей визначення суддівської винагороди, немає.

Закон України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Закон України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Законом України "Про судоустрій і статус суддів" закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Таким чином, оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України "Про судоустрій і статус суддів".

Аналогічна правова позиція щодо застосування статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" викладена у постановах Верховного Суду від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21, від 30.11.2021 у справі № 360/503/21, від 22.06.2023 у справі № 400/4904/21, від 12.07.2023 у справі № 140/5481/22, від 24.07.2023 у справі № 280/9563/21, від 13.09.2023 у справі № 240/44080/21, від 18.10.2023 у справі № 400/12428/21, від 20.11.2023 у справі № 120/709/22-а.

Суд зазначає, що норма статті 130 Конституції України дає підстави для висновку, що для цієї групи правовідносин у сфері організації судової влади (йдеться про суддівську винагороду) закон про судоустрій є спеціальним законом, відповідно він має пріоритет над іншими нормативно-правовими актами не лише змістовний, але й певною мірою ієрархічний. Щодо останнього, то мається на увазі те, що позаяк Конституція України, відповідно до її статті 8, має найвищу юридичну силу, наявність в її тексті прямої вказівки на спосіб визначення суддівської винагороди слугує безапеляційним способом подолання будь-яких протиріч у правовому регулюванні правовідносин на кшталт тих, з яких виник цей спір, на користь спеціального закону (про судоустрій).

Крім того, норми Конституції України є нормами прямої дії, а отже, при вирішенні спору суд може застосовувати їх безпосередньо, особливо тоді, коли закон чи інший нормативно-правовий акт їм суперечить (частина 4 статті 7 КАС України).

Таким чином, будь-які обмеження судової винагороди не можуть бути застосовані до позивача іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону України "Про судоустрій і статус суддів", у зв`язку з чим при складанні довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідач мав керуватися виключно Законом України "Про судоустрій та статус суддів", при цьому застосування статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" прямо суперечить статті 130 Конституції України.

Між тим, як встановлено з виданої Одеським апеляційним судом довідки №06-29/50/2024 від 19.11.2024 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01.01.2024, посадовий оклад визначений у розмірі 131375,00 грн., відповідно доплата за вислугу років 91962,50 грн.

Тобто, при складанні довідки №06-29/50/2024 від 19.11.2024 Одеський апеляційний суд при визначенні розміру посадового окладу позивача протиправно застосував величину прожиткового мінімуму, яка застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн., замість врахування необхідної величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 1 січня 2024 року в абзаці 4 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» №3460-IX у розмірі 3028,00 грн.

Таким чином, з метою повного та ефективного захисту прав позивача суд вважає за необхідне визнати протиправними дії відповідача та зобов`язати Одеський апеляційний суд видати ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду станом на 01.01.2024 для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі частини 2 статті 130 Конституції України, частин 3, 4 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», в якій нарахувати суддівську винагороду з розрахунку встановленого статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3028,00 грн.

З огляду на викладене, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають повному задоволенню.

Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За правилами частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд вважає необхідним у відповідності до вимог статті 139 КАС України стягнути з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача судовий збір в розмірі 1211,20 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 9, 12, 139, 242-246, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Одеського апеляційного суду (65078, м. Одеса, вул. Івана та Юрія Лип, буд. 24-А, код ЄДРПОУ 42268321) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправними дії Одеського апеляційного суду щодо видачі ОСОБА_1 довідки №06-29/50/2024 від 19.11.2024 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102,00 грн.

Зобов`язати Одеський апеляційний суд видати ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду станом на 01.01.2024 для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі частини 2 статті 130 Конституції України, частин 3, 4 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», в якій нарахувати суддівську винагороду з розрахунку встановленого статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3028,00 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Одеського апеляційного суду (65078, м. Одеса, вул. Івана та Юрія Лип, буд. 24-А, код ЄДРПОУ 42268321) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені статтею 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені статтями 293, 295 КАС України.

Суддя Токмілова Л.М.