Рішення

від 21.02.2025 по справі 240/22464/24

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2025 року м. Житомир справа № 240/22464/24

категорія 111031200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шувалової Т.О., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу в електронній формі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду через систему «Електронний суд» з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №1060572-2411-0609-UA18060110000061631 від 24.07.2024, видане ГУ ДПС України в Житомирській області;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №1060569-2411-0609-UA18060110000061631 від 24.07.2024, видане ГУ ДПС України в Житомирській області;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №1060570-2411-0609-UA18060110000061631 від 24.07.2024, видане ГУ ДПС України в Житомирській області;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №1060571-2411-0609-UA18060110000061631 від 24.07.2024, видане ГУ ДПС України в Житомирській області;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №1060568-2411-0609-UA18060110000061631 від 24.07.2024, видане ГУ ДПС України в Житомирській області;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №1060565-2411-0609-UA18060110000061631 від 24.07.2024, видане ГУ ДПС України в Житомирській області;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №1060566-2411-0609-UA18060110000061631 від 24.07.2024, видане ГУ ДПС України в Житомирській області;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №1060567-2411-0609-UA18060110000061631 від 24.07.2024, видане ГУ ДПС України в Житомирській області;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №1060564-2411-0609-UA18060110000061631 від 24.07.2024, видане ГУ ДПС України в Житомирській області;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №5437863-2411-0609-UA18060110000061631 від 29.05.2024, видане ГУ ДПС України в Житомирській області;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №5437864-2411-0609-UA18060110000061631 від 29.05.2024, видане ГУ ДПС України в Житомирській області;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №5437865-2411-0609-UA18060110000061631 від 29.05.2024, видане ГУ ДПС України в Житомирській області;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №1060577-24/06-11 від 24.07.2024, видане ГУ ДПС України в Житомирській області;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №812620-24/06-11 від 12.09.2024, видане ГУ ДПС України в Житомирській області.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він є власником чотирьох земельних ділянок, цільове призначення яких: «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва». Відповідачем було прийнято податкові повідомлення рішення, якими нараховано земельний податок з фізичних осіб на вказані земельні ділянки. Вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені контролюючим органом протиправно, оскільки відповідач не враховує приписи п.15 статті 22 Закону № 796 відповідно до яких позивач, як особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (Категорія 3) звільнений від сплати за землю.

Позивач зауважує, що Закон № 796 має чітку норму щодо звільнення осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та не містить посилання на норми Податкового кодексу України яким встановлено пільги щодо сплати податку на землю.

На думку позивача, норми різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків: Податкового кодексу України та Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Так, приписи Податкового кодексу України звільняють від сплати за землю по окремо визначеним земельним ділянка, в той час, як Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» звільняє від плати за землю осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

На думку позивача, вирішуючи питання про звільнення від сплати за землю чи не звільнення від сплати за землю осіб які мають статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, необхідно враховувати положення підпункту 4.1.4 пункту 4.1. статті 4 та пункту 56.21. статті 56 Податкового Кодексу України, яка передбачає, що у разі коли норма цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення ухвалюється на користь платника податків.

У зв`язку з чим позивач вважає, що є звільненим від сплати за землю у відповідності до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», тому спірні податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнає та вважає їх такими, що не підлягають задоволенню. На обґрунтування своєї позиції зазначає, що позивач є потерпілим від Чорнобильської катастрофи 3 категорії, однак у зв`язку з тим, що земельні ділянки, що належить позивачу на праві власності з цільовим призначенням «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва» не відноситься до категорії земельних ділянок на які поширюється пільга, а також з врахуванням того, що відсутні відомості про передачу позивачем визначеної земельної ділянки в оренду платнику єдиного податку четвертої групи, тому як наслідок відсутні підстави для застосування пільги на сплату земельного податку з фізичних осіб.

Спір між контролюючим органом та платником податку виник з підстав виконання зобов`язання зі сплати земельного податку, умови та порядок сплати якого визначаються Податковим кодексом України. У випадку наявності колізії між загальним та спеціальним законом застосуванню підлягають норми спеціального закону, яким є саме Податковий кодекс України.

У разі якщо норми нормативних актів рівної юридичної сили містять різні моделі правового регулювання, перевагу при застосуванні слід надавати тій нормі, яка регулює вужче коло суспільних відносин, тобто є спеціальною.

Таким чином, на думку відповідача, до спірних правовідносин в частині звільнення від сплати земельного податку застосуванню підлягає норма статті 281 Податкового кодексу України, як норма яка є спеціальною та "молодшою нормою" (Абзац перший пункту 281.2 статті 281 в редакції Закону № 2245- VIII від 07.12.2017) відносно норми статті 22 Закону № 796 (частину першу статті 22 доповнено пунктом 15 згідно із Законом № 3180-12 від 05.05.93). Окремо відповідач зазначає, що норма статті 281 Податкового кодексу України враховує пільги осіб, що є потерпілим від Чорнобильської катастрофи та жодним чином не звужує та не зменшує їхні права.

Оскільки позивач не надав належних та достовірних доказі того, що земельні ділянки, які перебувають у власності позивача, належать до земельних часток (паїв), за які не нараховувалися та не сплачувалися плата за землю або єдиний податок четвертої групи, що перебувають у консервації, або забруднені вибухонебезпечними предметами, або щодо яких прийнято рішення про надання податкових пільг зі сплати місцевих податків та/або зборів на підставі заяв платників податків про визнання земельних ділянок непридатними для використання у зв`язку з потенційною загрозою їх забруднення вибухонебезпечними предметами, на думку відповідача, спірні податкові повідомлення рішення прийняті на підставі, у спосіб та в межах діючого законодавства, а позовні вимоги позивача в частині скасування даних рішень є необґрунтованими та безпідставними.

На підставі викладеного просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач надав до суду відповідь на відзив, в якому зазначив, що з урахуванням статті 16 Конституції України та статті 22 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, віднесеним до категорії 3 (пункт 3 статті 14), надаються такі гарантовані державою компенсації та пільги, в тому числі, п. 15 статті 22 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» звільнення від плати за землю, тому вважає, що є звільненим від сплати за землю за Законом.

Крім того позивач зазначив, що представник Головного управління ДПС у Житомирській області Крамчанин Олександр Георгійович не має повноважень на подання відзиву, оскільки відповідно до додатків доданих до відзиву від 16.12.2024 , довіреність від 07.10.2024 є неприйнятною, оскільки видана М`ясковським Олександром Станіславовичем повноваження якого не є підтвердженими, оскільки станом на 07.10.2024, згідно інформації з витягу з ЄДР відсутні відомості про уповноваження М`ясковського Олександра Станіславовича на вчинення дій як керівника. Просив визнати неналежно поданим відзив Головного управління ДПС у Житомирській області та відхилити його.

Відповідач надав до суду заперечення на відповідь на відзив, в якому зазначив, що відповідно до витягу з ЄДРПОУ, що був прикріплений представником до відзиву в системі «Електронний суд», Державна податкова служба України в особі КОРНІЄНКО Тетяни Павлівни керівника визначила осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи. Серед визначених осіб є Крамчанин Олександр Георгійович, якому визначено повноваження вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, тощо (діє виключно в судах України без окремого доручення керівника (самопредставництво ДПС, Головного управління ДПС у Житомирській області, як відокремленого підрозділу ДПС) з правом посвідчення копій документів щодо повноважень, без права відмови, відкликання, визнання позову, відмови, відкликання апеляційних, касаційних скарг)).

Стосовно виписки відповідач зазначає, що цей витяг отриманий підсистемою «Електронний суд» з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань шляхом автоматизованого доступу та підписано кваліфікованою електронною печаткою підсистеми «Електронний суд». Звертає увагу, що даний документ згенеровано автоматично підсистемою «Електронний суд» та не визначає представницькі повноваження, а містить лише загальнодоступну інформацію про державний орган.

Відносно довіреності також зазначає, що даний документ автоматизовано сформований в системі «Електронний суд» 07.10.2024 та фактично не надавався представником з метою визначення представницьких повноважень безпосередньо у судовому процесі оскільки відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» та з врахуванням висновків Верховного Суду по справі № 911/933/19 довіреність не може бути підставою для визначення представництва інтересів державного органу.

На підставі викладеного просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2024 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2024 року позов прийнято до провадження, призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов.

Щодо повноважень представника відповідача Крамчанина О.Г. на подання відзиву на позовну заяву, який на думку позивача, не має права його підписувати, суд зазначає, що згідно з частиною першою статті 43 Кодексу адміністративного судочинства України здатність мати процесуальні права та обов`язки в адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) визнається за громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами).

Частиною третьою статті 43 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов`язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить органам державної влади, іншим державним органам, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування, їх посадовим і службовим особам, підприємствам, установам, організаціям (юридичним особам).

У відповідності до вимог частин першої та четвертої статті 46 Кодексу адміністративного судочинства України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. Відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Згідно з частиною третьою статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України юридична особа незалежно від порядку її створення, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи, суб`єкта владних повноважень), або через представника.

Так, з відзиву на позовну заяву убачається, що він підписаний Крамчанином Олександром Георгійовичем.

Разом з цим, до відзиву також додано детальну інформацію про юридичну особу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідно до якої Крамчанин Олександр Георгійович має право вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори тощо (діє виключно в судах України без окремого доручення керівника (самопредставництво ДПС, Головного управління ДПС у Житомирській області, як відокремленого підрозділу ДПС) з правом посвідчення копій документів щодо повноважень, без права відмови, відкликання, визнання позову, відмови, відкликання апеляційних, касаційних скарг)) представник.

Тобто, з указаного витягу убачається, що Крамчанин О.Г. може діяти від імені юридичної особи без окремого доручення керівника (самопредставництво), тому є належним представником та має право на підписання відзиву на позовну заяву від імені відповідача.

Таким чином, доводи позивача про те, що відзив підписаний особою, яка не має на це повноважень, повністю спростовується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини,

на яких ґрунтується позов та заперечення на нього, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.

Позивач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є особою яка потерпіла від наслідків Чорнобильської катастрофи (Категорія 3), що посвідчується посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим Житомирською облдержадміністрацією 31.03.1999.

Так, позивач є власником земельних ділянок за кадастровими номерами:

- 1822882000:05:000:0310, площею 0.5926 га за цільовим призначенням - ведення товарного сільськогосподарського виробництва»;

- 1822882000:05:000:0204, площею 0.5193 га, за цільовим призначенням - ведення товарного сільськогосподарського виробництва»;

- 1822882000:05:000:0068, площею 1.5187 га, за цільовим призначенням - ведення товарного сільськогосподарського виробництва»;

- 1822882000:03:000:0094, площею 1.7100 га, за цільовим призначенням - ведення товарного сільськогосподарського виробництва».

Вказані обставини підтверджуються Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 13.09.2024 № 394855666.

На зазначені земельні ділянки позивачу відповідно до пункту 287.10 статті 287 Податкового кодексу України проведено нарахування земельного податку з фізичних осіб за 2022-2024 роки та сформовано податкові повідомлення рішення:

На земельну ділянку площею - 0,5926 гa, кадастровий номер - 1822882000:05:000:0310:

- від 24.07.2024 № 1060571-2411-0609-UA18060110000061631 на суму 24,17 грн за податковий звітний період 2022 рік;

- від 24.07.2024 № 1060567-2411-0609-UA18060110000061631 на суму 24,17 грн за податковий звітний період 2023 рік;

- від 29.05.2024 № 5437865-2411-0609-UA18060110000061631 на суму 24,23 грн за податковий звітний період 2024 рік.

На земельну ділянку площею - 0,5193 гa, кадастровий номер - 1822882000:05:000:0204:

- від 24.07.2024 № 1060570-2411-0609-UA18060110000061631 на суму 28,71 грн за податковий звітний період 2022 рік;

- від 24.07.2024 № 1060566-2411-0609-UA18060110000061631на суму 28,71 грн за податковий звітний період 2023 рік;

- від 29.05.2024 № 5437864-2411-0609-UA18060110000061631 на суму 28,79 грн за податковий звітний період 2024 рік.

На земельну ділянку площею - 1,5187 гa, кадастровий номер - 1822882000:03:000:0094:

- від 24.07.2024 № 1060569-2411-0609-UA1806011000006163 на суму 182,65 грн за податковий звітний період 2022 рік;

- від 24.07.2024 № 1060565-2411-0609-UA18060110000061631 на суму 182,65 грн за податковий звітний період 2023 рік;

- 29.05.2024 № 5437863-2411-0609-UA18060110000061631 на суму 183,15 грн за податковий звітний період 2024 рік.

На земельну ділянку площею - 1,71 гa, кадастровий номер - 1822882000:05:000:0068:

- від 24.07.2024 № 1060572-2411-0609-UA18060110000061631 на суму 175,14 грн за податковий звітний період 2022 рік;

- від 24.07.2024 № 1060568-2411-0609-UA18060110000061631 на суму 175,14 грн за податковий звітний період 2023 рік;

- від 24.07.2024 № 1060564-2411-0609-UA18060110000061631на суму 175,62 грн за податковий звітний період 2024 рік.

Також відповідачем сформовано податкове повідомлення-рішення з мінімального земельного податку за 2022 рік від 25.07.2024 № 812620-24/06-11 на суму 1 601,33 грн та за 2023 рік від 24.07.2024 № 1060577-24/06-11 на суму 1 647,18 грн.

Як зазначено в податкових повідомленнях - рішеннях відповідача та розрахунку до нього, податковим органом у відповідності до повноважень, передбачених підпунктом 54.3.3. пункту 54.3 статті Податкового кодексу України позивачу була визначена сума мінімального податкового зобов`язання, передбаченого п.170.14 статті 170 Податкового кодексу України.

02.08.2024, 28.08.2024 та 29.08.2024 податкові повідомлення-рішення були оскаржені позивачем в адміністративному порядку до Державної податкової служби України.

22.08.2024, 16.09.2024 та 19.09.2024 Державною податковою службою України винесені рішення про продовження розгляду скарги позивача на податкові повідомлення-рішення.

Рішеннями Державної податкової служби України від 03.10.2024 та 28.10.2024 скарги позивача залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення без змін.

Рішенням ДПС України від 01.11.2024 року № 33005/6/99-00-06-01-03-06 було частково скасовано податкове повідомлення рішення ГУ ДПС у Житомирській області від 24.07.2024 № 1060577-24/06-11 в частині визначення суми зобов`язання у розмірі 410,67 грн., в іншій частині зазначене ППР залишено без змін.

Не погоджуючись із податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся із вказаним позовом до суду.

Суд надає оцінку спірним податковим повідомленням-рішенням, в частині, що не були скасовані за наслідками адміністративного оскарження.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як встановлено матеріалами справи позивач є особою яка потерпіла від наслідків Чорнобильської катастрофи (Категорія 3) та власником чотирьох земельних ділянок за цільовим призначенням «ведення товарного сільськогосподарського виробництва», загальною площею 4.3406 га.

Відповідно до пункту 15 статті 22 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, віднесеним до категорії 3 (пункт 3 статті 14), надаються такі гарантовані державою компенсації та пільги: звільнення від плати за землю.

Тобто вимоги пункту 15 статті 22 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначили загальну норму щодо пільги відповідному суб`єкту за цим Законом.

Разом з цим, у відповідності до п.п. 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів( п.п. 14.1.72 статті 14 Податкового кодексу України).

В свою чергу, плата за землю це одна із складових податку на майно (п.п. 265.1.3 статті 265 Податкового кодексу України).

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України № 2755-VI від 02 грудня 2010 року.

Тобто, Податковий Кодекс України є спеціальним законом що регулює умови та порядок зі сплати земельного податку.

При цьому суд зазначає, що у випадку наявності колізії між загальним та спеціальним законом застосуванню підлягають норми спеціального закону, яким і є Податковий кодекс України.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 13 січня 2022 року у справі № 200/13539/19-а зазначивши, що у разі якщо норми нормативних актів рівної юридичної сили містять різні моделі правового регулювання, перевагу при застосуванні слід надавати тій нормі, яка регулює вужче коло суспільних відносин, тобто є спеціальною.

Таким чином, суд відхиляє доводи позивача, що у даних спірних правовідносинах застосуванню підлягає загальна норма пункту 15 статті 22 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

При цьому, суд погоджується з доводами відповідача, що норми Податкового кодексу України враховують пільги для осіб, які є потерпілими від Чорнобильської катастрофи та не звужує їх права визначені Законом.

Так, відповідно до п.п. 14.1.72 статті 14 та п. 269.1 статті 261 Податкового кодексу України платниками податку на землю є:

власники земельних ділянок - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які відповідно до закону набули права власності на землю в Україні, а також територіальні громади та держава щодо земель комунальної та державної власності відповідно ( п.п. 14.1.34 статті 14 Податкового кодексу України) та земельних часток (паїв);

землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які користуються земельними ділянками державної та комунальної власності: на праві постійного користування, на умовах оренди ( п.п. 14.1.73 статті 14 Податкового кодексу України) .

платники орендної плати - землекористувачі (орендарі) земельних ділянок державної та комунальної власності на умовах оренди ( п. 269.1.2. статті 269 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 270.1.1 статті 270 Податкового кодексу України встановлено, що об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Відповідно до пункту 281.1 статті 281 Податкового кодексу України встановлено, що від сплати земельного податку звільняються:

- особи з інвалідністю першої і другої групи;

- фізичні особи, які виховують трьох і більше дітей віком до 18 років;

- пенсіонери (за віком);

- ветерани війни та особи, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;

- фізичні особи, визнані законом особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Оскільки позивач має статус особи, який потерпів від Чорнобильської катастрофи (Категорія 3) на нього розповсюджуються приписи статті 281 Податкового кодексу України.

Разом з цим, згідно з пунктом 281.2 статті 281 Податкового кодексу України звільнення від сплати податку за земельні ділянки, передбачене для відповідної категорії фізичних осіб пунктом 281.1 статті 281 Податкового кодексу України, поширюється на земельні ділянки за кожним видом використання у межах граничних норм:

- для ведення особистого селянського господарства - у розмірі не більш як 2 гектари;

- для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка): у селах - не більш як 0,25 гектара, в селищах - не більш як 0,15 гектара, в містах - не більш як 0,10 гектара;

- для індивідуального дачного будівництва - не більш як 0,10 гектара;

- для будівництва індивідуальних гаражів - не більш як 0,01 гектара;

- для ведення садівництва - не більш як 0,12 гектара.

Проте земельних ділянок за вищепереліченим цільовим призначенням позивач у своєму володінні не має.

Позивач є власником земельних ділянок з цільовим призначенням «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва», який відповідно до Класифікатору видів цільового призначення земельних ділянок Порядку ведення державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 р. № 1051 віднесена до земельних ділянок за кодом згідно УКЦВЗ - 1.1; 2.1, кодом згідно з КВЦПЗ - 01.01.

Земельні ділянки з цільовим призначенням «для ведення особистого селянського господарства» віднесена до іншого виду земельних ділянок за кодом згідно УКЦВЗ - 1.2; 2.2, 2.4, за кодом згідно з КВЦПЗ - 01.03.

Тобто земельні ділянки «для ведення особистого селянського господарства» та «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва» за своїм цільовим призначенням не є тотожними.

Враховуючи, що позивач не має у своєму володінні земельних ділянок, на які поширюється пільга за пунктом 281.2 статті 281 Податкового кодексу України, суд доходить висновку, що позивач не звільнений від сплати податку на спірні земельні ділянки за нормами пункту 281.1 статті 281 Податкового кодексу України.

Крім цього, у відповідності до пункту 281.3. статті 281 Податкового кодексу України від сплати податку звільняються на період дії єдиного податку четвертої групи власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі за умови передачі земельних ділянок та земельних часток (паїв) в оренду платнику єдиного податку четвертої групи.

Позивачем на надано доказів про передачу спірних земельних ділянок в оренду платнику єдиного податку четвертої групи, тому відсутні підстави для звільнення позивача від сплати податку на землю на підставі пункту 281.3. статті 281 Податкового кодексу України.

Надаючи оцінку податковим зобов`язанням за спірними рішеннями податкового органу суд зазначає наступне.

Законом України від 30 листопада 2021 року №1914 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень» для платників податків - фізичних осіб, у яких у власності та/або користуванні (оренді, суборенді, емфітевзисі, постійному користуванні) є земельні ділянки, віднесені до сільськогосподарських угідь, введено поняття мінімального податкового зобов`язання.

Відповідно до статті 22 Земельного кодексу України визначено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Згідно з підпунктом 170.14.1 пункту 170.14 статті 170 Податкового кодексу України для платників податку - власників, орендарів, користувачів на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь, не переданих такими особами в оренду (суборенду), емфітевзис або інше користування на підставі договорів, укладених та зареєстрованих відповідно до законодавства, загальне мінімальне податкове зобов`язання визначається контролюючим органом.

Відповідно до підпункту 170.14.2 пункту 170.14 статті 170 Податкового кодексу України у разі передачі таких земельних ділянок в оренду (суборенду), емфітевзис або інше користування на підставі договорів, укладених та зареєстрованих відповідно до законодавства, їх розмір враховується при визначенні загального мінімального податкового зобов`язання орендарів, користувачів на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) таких земельних ділянок у порядку, встановленому ПК України.

Згідно з підпунктом 170.14.3 пункту 170.14 статті 170 Податкового кодексу України визначення загального мінімального податкового зобов`язання фізичним особам здійснюється контролюючими органами за податковою адресою таких осіб.

Мінімальне податкове зобов`язання обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного земельного кадастру та/або на підставі оригіналів чи належним чином засвідчених копій відповідних документів платника податків, зокрема документів, що підтверджують право власності/користування.

Отже, для фізичних осіб які оформили взаємовідносини щодо передачі сільськогосподарських угідь в оренду (суборенду), емфітевзис або інше користування, мінімальне податкове зобов`язання контролюючим органом не визначається. У такому випадку мінімальне податкове зобов`язання за такі землі сплачує орендар.

Ураховуючи, що земельні ділянки:

- кадастровий номер 1822882000:05:000:0310, площею 0.5926 га, цільове призначення: «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва»;

- кадастровий номер 1822882000:05:000:0204, площею 0.5193 га, цільове призначення: «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва»;

- кадастровий номер 1822882000:05:000:0068, площею 1.5187 га, цільове призначення: «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва»;

- кадастровий номер 1822882000:03:000:0094 площею 1.7100 га, цільове призначення: «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва» згідно даних Державного реєстру не здається позивачем в оренду (суборенду), емфітевзис або інше користування то обов`язок сплати нарахованого мінімальне податкове зобов`язання залишається за власником такої земельної ділянки.

Таким чином суд погоджується з твердженням відповідача, що позивач, як власник земельних ділянок з цільовим призначенням «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва», не передавав в оренду (суборенду), емфітевзис або інше користування, тому має визначений законом обов`язок зі сплати мінімального податкового зобов`язання.

Відповідно до підпункту 38-1.1.2 пункту 38-1.2 статті 38-1 170.14.3 пункту 170.14 статті 170 Податкового кодексу України мінімальне податкове зобов`язання щодо земельної ділянки, нормативна грошова оцінка якої не проведена, обчислюється за формулою: МПЗ = НГО x S x К x М / 12, де:

МПЗ - мінімальне податкове зобов`язання;

НГО - нормативна грошова оцінка 1 гектара ріллі по Автономній Республіці Крим або по області з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим Кодексом для справляння плати за землю;

S - площа земельної ділянки, гектарах;

К - коефіцієнт, що становить 0,05;

М - кількість календарних місяців, протягом яких земельна ділянка перебуває у власності, оренді, користуванні на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) платника податків.

Тимчасово, для розрахунку мінімального податкового зобов`язання за 2022 та 2023 податкові (звітні) роки коефіцієнт "К", визначений у підпунктах 38-1.1.1 і 38-1.1.2 статті 38-1 ПКУ, застосовується із значенням 0,04 відповідно до пункту 67 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 381.2, статті 381 Податкового кодексу України передбачено, що мінімальне податкове зобов`язання не визначається для:

- земельних ділянок, що використовуються дачними (дачно-будівельними) та садівничими (городницькими) кооперативами (товариствами), а також набуті у власність/користування членами цих кооперативів (товариств) у результаті приватизації (купівлі/продажу, оренди) у межах земель, що належали цим кооперативам (товариствам) на праві колективної власності чи перебували у їх постійному користуванні;

- земель запасу;

- невитребуваних земельних часток (паїв), розпорядниками яких є органи місцевого самоврядування, крім таких земельних часток (паїв), переданих органами місцевого самоврядування в оренду;

- земельних ділянок зон відчуження та безумовного (обов`язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

- земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь, які належать фізичним особам на праві власності та/або на праві користування та станом на 1 січня звітного року знаходилися у межах населених пунктів;

- земельних ділянок, земельних часток (паїв), за які не нараховувалися та не сплачувалися плата за землю або єдиний податок четвертої групи, що перебувають у консервації, або забруднені вибухонебезпечними предметами, або щодо яких прийнято рішення про надання податкових пільг зі сплати місцевих податків та/або зборів на підставі заяв платників податків про визнання земельних ділянок непридатними для використання у зв`язку з потенційною загрозою їх забруднення вибухонебезпечними предметами.

Мінімальне податкове зобов`язання для земельних ділянок, земельних часток (паїв), передбачених абзацом сьомим цього пункту, не визначається за період, за який не визначається плата за землю або єдиний податок четвертої групи.

Позивач не надав належних та достовірних доказі то, що земельні ділянки, які перебувають у власності позивача, належать до земельних часток (паїв), за які не нараховувалися та не сплачувалися плата за землю або єдиний податок четвертої групи, що перебувають у консервації, або забруднені вибухонебезпечними предметами, або щодо яких прийнято рішення про надання податкових пільг зі сплати місцевих податків та/або зборів на підставі заяв платників податків про визнання земельних ділянок непридатними для використання у зв`язку з потенційною загрозою їх забруднення вибухонебезпечними предметами.

Таким чином твердження позивача, що він не має обов`язку зі сплати мінімального податкового зобов`язання є необґрунтованими.

Враховуючи вищезазначене, сформовані відповідачем мінімальні податкові зобов`язання прийняті на підставі, в межах та у спосіб визначений діючим законодавством.

Частиною першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У контексті встановлених обставин справи та правового регулювання суд доходить висновку, що відповідач діяв з дотримання вимог діючого законодавства, що не призвело до порушення прав позивача, тому позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

На підставі положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства Українирозподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями9,14,73,74,75,76,77,78,90,143,242- 246,250,255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Житомирській області (вул. Юрка Тютюнника, 7, м. Житомир, Житомирська область, 10003, ЄДРПОУ: 44096781) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повне судове рішення складено та підписано 21 лютого 2025 р.

Суддя Т.О. Шувалова