Рішення

від 21.02.2025 по справі 420/39095/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/39095/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2025 рокум. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Радчука А.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) до Івано-Франківського окружного адміністративного суду (вул. Незалежності, 46, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ 35021574), Державної судової адміністрації України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 26255795) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Івано-Франківського окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України, в якій позивач просить:

визнати протиправними дії Івано-Франківського окружного адміністративного суду щодо виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди з 25.09.2024, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн.;

зобов`язати Івано-Франківський окружний адміністративний суд здійснити перерахунок та виплату суддівської винагороди судді Івано-Франківського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 з 25.09.2024, виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3028 грн., з урахуванням раніше виплачених сум та утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті;

зобов`язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування виплати належної судді ОСОБА_1 суддівської винагороди з 25.09.2024, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 грн.

Адміністративний позов поданий за допомогою системи Електронний суд.

В обґрунтування позовних вимог зазначено про те, що ОСОБА_1 Указом Президента України від 02.11.2017 №350/2017 призначений безстроково на посаду судді Херсонського окружного адміністративного суду. Рішенням Голови Верховного Суду від 22.08.2022 № 398/0/149-2 ОСОБА_1 відряджено до Івано-Франківського окружного адміністративного суду для здійснення правосуддя з 29.08.2022. Наказами в.о. голови Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.08.2022 №188-ОС, та від 30.08.2022 №189-ОС позивача зараховано до штату цього суду з 29.08.2022 з посадовим окладом згідно штатного розпису та встановлено щомісячну надбавку за вислугу років у розмірі 70 відсотків посадового окладу. З 25.09.2024 позивачу була нарахована суддівська винагорода, для визначення розміру якої використовувався посадовий оклад, виходячи з 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2020, доплати за вислугу років в розмірі 70 відсотків від посадового окладу судді. У вказаний період суддівська винагорода та допомога на оздоровлення позивачу виплачена із розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102 грн, встановленого ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 № 1082-ІХ, що є меншим, ніж гарантований законодавством розмір, оскільки відповідно до ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 1 січня 2024 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб - 3028 гривень.

Позивач вказує, що звертався до голови Івано-Франківського окружного адміністративного суду з проханням доручити фінансовому підрозділу Івано-Франківського окружного адміністративного суду здійснити перерахунок та виплату суддівської винагороди, обчисливши її виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3028 грн. Проте, отримав відповідь про те, що посадовий оклад судді Івано-Франківського окружного адміністративного суду затверджено у відповідності до п.1 ч.3 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, з урахуванням норм Закону України про «Державний бюджет України на 2024 рік», яким затверджено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 грн. Тому підстав для перерахунку суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення з 25.09.2024 немає.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо обчислення та виплати суддівської винагороди з 25.09.2024, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн., позивач звернувся до суду з даним позовом.

Доводи позову мотивовані тим, що ч. 3 ст. 135 Закону № 1402 передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено, що з 1 січня 2024 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб складає 3028 грн. Таким чином, позивач, як суддя місцевого суду, має право з 25.09.2024 на виплату суддівської винагороди, обчислення якої здійснюється, виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3028 грн.

Ухвалою суду від 19.12.2024 року задоволено заяву про самовідвід судді Бездрабка О.І., відведено його від розгляду справи №420/39095/24 та передано справу до відділу надання судово-адміністративних послуг та аналітичної роботи Одеського окружного адміністративного суду для визначення головуючого судді у справі.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.12.2024 року, справу № 420/39095/24 передано судді Радчуку А.А.

Ухвалою суду від 25.12.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі в порядку ч. 5 ст. 262 КАС України у письмовому провадженні.

08.01.2025 року до суду за допомогою системи «Електронний суд» від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

Відповідно до відзиву відповідач проти задоволення позову заперечує. Зазначає, що з 25.09.2024 позивачу нараховувалась та виплачувалась суддівська винагорода із розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102 грн., встановленого статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік». Зазначений розмір прожиткового мінімуму 2102 гривні для визначення базового розміру посадового окладу судді був встановлений і в 2022 році Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 №1928-ІХ (надалі - Закон №1928-ІХ), у 2023 році - Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 №2710-ІХ (надалі - Закон №2710-ІХ), у 2024 році - Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 №3460-ІХ (надалі - Закон №3460-ІХ), а також і у 2025 році - Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024 №4059-IX. Тобто Верховна Рада України чітко визначила, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді становить 2102 гривні. Розрахунок фактичного розміру прожиткового мінімуму регулюється виключно Законом України «Про державний бюджет України» на відповідний рік. Зазначені Закони №1082-ІХ, №1928-ІХ, №2710-ІХ, №3460-ІХ в судовому порядку не скасовувалися, неконституційними не визнавалися та є чинними.

Враховуючи викладене, відповідач вказує, що нарахування та виплата суддівської винагороди усім суддям ІФОАС і позивачу, зокрема, здійснюється із застосуванням для визначення базового розміру посадового окладу судді прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2102 гривні, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік». При цьому, здійснюючи суддям ІФОАС виплату суддівської винагороди, розрахованої відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Таким чином, відсутні підстави для нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди, розрахованої із прожиткового мінімуму для працездатних осіб іншого, ніж той який визначено Законом №3460-ІХ та Законом №4059-IX безпосередньо для обчислення розміру посадового окладу судді, тобто в розмірі 2102 гривні.

Додатково у відзиві зазначено, що у кошторисі витрат ІФОАС відсутні кошти на оплату суддівської винагороди в розмірі, обчисленому з урахуванням іншого прожиткового мінімуму, ніж той, який визначено у статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» та у статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік».

Зважаючи на викладене вище, відповідач вважає позовні вимоги безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Інші заяви по суті справи учасниками справи не надавались.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, справу розглянуто у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.

Указом Президента України від 02.11.2017 року №350/2017, позивач - ОСОБА_1 призначений безстроково на посаду судді Херсонського окружного адміністративного суду.

Рішенням Голови Верховного Суду від 22.08.2022 року №398/0/149-22, суддю Херсонського окружного адміністративного суду Гомельчука С.В. відряджено до Івано-Франківського окружного адміністративного суду для здійснення правосуддя з 29.08.2022 року.

Наказом в.о. голови Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.08.2022 року №188-ОС, ОСОБА_1 зараховано до штату цього суду з 29.08.2022 з посадовим окладом згідно штатного розпису.

Звернення позивача до суду з даним позовом обумовлено тим, що з 25.09.2024 року йому нараховується та виплачується суддівська винагорода із розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102 грн., встановленого ст. 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2021 рік від 15.12.2020 року №1082-ІХ, що є меншим, ніж гарантований законодавством розмір, оскільки відповідно до ст.7 Закону України Про Державний бюджет України на 2024 рік з 1 січня 2024 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб - 3028 гривень.

Листом від 17.12.2024 року вих. №04-30/6414/24 за підписом голови Івано-Франківського окружного адміністративного суду у відповідь на звернення позивача повідомлено, що посадовий оклад судді Івано-Франківського окружного адміністративного суду на 2024 рік затверджено у відповідності до пункту 1 частини 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, з урахуванням норм Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», яким затверджено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 гривні. Тому для перерахунку суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 25 вересня 2024 року, виходячи з посадового окладу у розмірі, вказаному у заяві, немає підстав.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо обчислення та виплати суддівської винагороди з 25.09.2024 року, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн., позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно із статтею 126 Конституції України незалежність і недоторканість судді гарантуються Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі Закон 1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

За частиною першою статті 4 Закону № 1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (частина друга статті 4 Закону № 1402-VIII).

Частиною першою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до положень частини другої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: вислугу років; перебування на адміністративній посаді в суді; науковий ступінь; роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Частиною третьою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Відповідно до частини четвертої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.

Згідно із частиною п`ятою статті 135 цього Закону суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

За змістом частини шостої, сьомої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «Цілком таємно», - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «Таємно», - 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Отже, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, насамперед залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом України Про прожитковий мінімум від 15.07.1999 року № 966-XIV (далі - Закон № 966-XIV), відповідно до статті 1 якого прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум.

Судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.

Відповідно до статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2024 рік від 09.11.2023 №3460-IX (далі Закон №3460-IX) установлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема: працездатних осіб - 3028 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.

Отже, статтею 7 Закону №3460-IX разом із встановленням на 1 січня відповідного календарного року прожиткового мінімуму для працездатних осіб введений новий вид прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, розмір якого визначено в сумі 2102,00 грн., в той час, коли ані до Закону №1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди, а ні до Закону №966-XIV відповідні зміни щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися.

Таким чином, Законом про Державний бюджет України на 2024 р. фактично змінено складову для визначення базового розміру посадового окладу судді.

Однак, Закон про Державний бюджет України не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми.

Конституція України не надає законам про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Законом України Про судоустрій і статус суддів закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України Про судоустрій і статус суддів.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювався Верховним Судом (постанови від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21, від 30.11.2021 у справі №360/503/21, від 02.06.2023 у справі №400/4904/21, від 13.07.2023 у справі № 280/1233/22, від 24.07.2023 у справі № 280/9563/21, від 25.07.2023 у справі № 120/2006/22-а та від 26.07.2023 у справі № 240/2978/22).

Під час судового розгляду встановлено та матеріалами справи підтверджено, що суддівську винагороду позивачеві у спірний період нараховано та виплачено без урахування встановленого на 1 січня відповідного календарного року розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Для визначення суддівської винагороди за спірний період використовувалася така величина, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102,00 грн.

Водночас, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 1 січня 2024 року (3028,00 грн.) - на іншу розрахункову величину (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 грн.), яка Законом України Про судоустрій і статус суддів не передбачена, у спірному періоді на підставі статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2024 рік є неправомірною.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.07.2023 у справі №240/3795/22, від 10.11.2021 у справі №400/2031/21 та від 30.11.2021 у справі №360/503/21.

Суд зазначає, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів, норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

Отже законних підстав для застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді (2102,00 грн.), при обчисленні позивачу суддівської винагороди за спірний період у Івано-Франківського окружного адміністративного суду не було.

Івано-Франківський окружний адміністративний суд зобов`язаний був при визначенні розміру суддівської винагороди позивача діяти відповідно до статті 135 Закону №1402-VIII та обчислювати розмір суддівської винагороди, виходячи з показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України Про Державний бюджет України на 2024 рік.

Щодо посилань Івано-Франківського окружного адміністративного суду на те, що положення Закону №3460-IX, яким визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб, що застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді (2102,00грн.), в судовому порядку не скасовувались, неконституційними не визнавались та є чинними, суд повторно зазначає, що цей закон, позаяк, не є законом про судоустрій, ним чи іншим законом не вносилися зміни до Закону №1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди, а тому він не може встановлювати розрахункову величину для обрахунку суддівської винагороди, яка Законом №1402-VIII не передбачена.

Доводи Івано-Франківського окружного адміністративного суду про те, що суд може проводити нарахування і виплати лише в рамках законодавства України в межах бюджетних асигнувань на поточний фінансовий рік, є слушними, однак вони не нівелюють висновків суду про необхідність застосування норм Конституції України та спеціального Закону України Про судоустрій і статус суддів при нарахуванні і виплаті суддівської винагороди.

З огляду на викладене, з урахуванням наведених законодавчих норм, висновків Верховного Суду та встановлених обставин, суд дійшов висновку, що нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду у спірний період із застосуванням прожиткового мінімуму працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні, Івано-Франківський окружний адміністративний суд діяв не у відповідності до вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів, що призвело до порушення прав позивача на отримання суддівської винагороди у належному розмірі.

При вирішенні питання щодо обрання належного та ефективного способу захисту порушених прав позивача суд бере до уваги, що за правилами частин третьої, четвертої статті 148 Закону №1402-VIII Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансовою забезпечення усіх інших судів, окрім Верховною Суду та вищих спеціалізованих судів, функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.

Відповідно до статті 149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

За змістом частини першої статті 151 Закону № 1402-VІІІ Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.

Підпунктами 2 та 7 частини першої статті 152 Закону № 1402-VІІІ встановлено, що Державна судова адміністрація України забезпечує належні умови діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених цим Законом; готує бюджетний запит.

З огляду на викладене, головним розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів є Державна судова адміністрація України, а Івано-Франківський окружний адміністративний суд є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня.

Повноваження та види розпорядників бюджетних коштів визначені статтею 22 Бюджетного кодексу України (далі - БК України), відповідно до частини першої якої за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, Державна судова адміністрація України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників (пункт 1 частини другої статті 22 БК України).

Відповідно до частини п`ятої статті 22 БК України головний розпорядник бюджетних коштів, зокрема, отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань (пункт 3); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством (пункт 4).

Частиною першою статті 23 БК України встановлено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

У постановах Верховного Суду у справах № 400/2031/21 та № 360/503/21 суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність направлення їх на новий розгляд через те, що у цих справах позови були пред`явлені до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (територіального органу ДСА), що здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі. Разом з тим, зважаючи на положення статей 148, 149 Закону №1402-VІІІ у системному взаємозв`язку з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 БК України виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України, процесуальний статус якого був у цих справах визначений в якості третьої особи.

У постанові від 15 серпня 2023 року у справі № 120/19262/21-а Верховним Судом наведено такі правові висновки: … у системному взаємозв`язку з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 БК України виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України, … . Ураховуючи те, що у цій справі ДСА України має статус відповідача і суд першої інстанції зобов`язав його, як головного розпорядника коштів, вирішити питання щодо фінансування спірних виплат, Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

При цьому, належних доказів того, що Державна судова адміністрація України виконала свої повноваження для забезпечення у спірний період виплати позивачеві суддівської винагороди, обчисленої із урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року, матеріали справи не містять.

Отже, невиплата позивачеві суддівської винагороди у спірний період в належному обсязі пов`язана з бездіяльністю Державної судової адміністрації України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності судів, то саме цей суб`єкт владних повноважень має відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди.

Івано-Франківський окружний адміністративний суд хоч і не наділений правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу та виплату суддівської винагороди у більшому розмірі, втім необхідність виконання судом, як розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, вимог чинного законодавства не змінює правової природи таких дій, що за своєю суттю мають ознаки протиправності, оскільки порушують конституційні гарантії незалежності судді.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод установлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Стаття 13 Конвенції, окрім іншого визначає те, що спосіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний спосіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

На підставі викладеного суд вважає, що позовні вимоги в частині визнання протиправними дій Івано-Франківського окружного адміністративного суду щодо виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди з 25.09.2024, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн., а також зобов`язання Івано-Франківський окружний адміністративний суд здійснити перерахунок та виплату суддівської винагороди судді Івано-Франківського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 з 24.09.2024, виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3028 грн, з урахуванням раніше виплачених сум та утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того, з метою повного та ефективного захисту прав позивача суд вважає за необхідне зобов`язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування виплати належної судді ОСОБА_1 суддівської винагороди з 24.09.2024, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 грн.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Необхідно зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Згідно зі статтею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно зі статтею 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтувалося на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов належить задовольнити.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що позивач звільнений від оплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України Про судовий збір, розподіл судових витрат зі сплати судового збору на його користь не здійснюється; інших судових витрат не заявлено.

Керуючись ст.ст. 2, 5-9, 72, 74, 76-77, 90, 132, 139, 243-246, 250, 255, 262, 295, 297 КАС України,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) до Івано-Франківського окружного адміністративного суду (вул. Незалежності, 46, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ 35021574), Державної судової адміністрації України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 26255795) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправними дії Івано-Франківського окружного адміністративного суду щодо виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди з 25.09.2024, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн.

Зобов`язати Івано-Франківський окружний адміністративний суд здійснити перерахунок та виплату суддівської винагороди судді Івано-Франківського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 з 24.09.2024, виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3028,00 грн., з урахуванням раніше виплачених сум та утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Зобов`язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування виплати належної судді ОСОБА_1 суддівської винагороди з 24.09.2024, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено в порядку і строки, встановлені ст.ст. 293, 295 КАС України.

СуддяА.А. Радчук