Постанова

від 18.02.2025 по справі 300/3258/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2025 рокуЛьвівСправа № 300/3258/24 пров. № А/857/31940/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

Головуючого судді Сеника Р.П.,

суддів Онишкевича Т.В., Судової-Хомюк Н.М.,

з участю секретаря судового засідання Ханащак С.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові апеляційні скарги Головного управління ДПС в Івано-Франківській області та Товариства з обмеженою відповідальністю «Віва Декор» на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2024 року у справі №300/3258/24 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Віва Декор» до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

суддя в 1-й інстанції Тимощук О.Л.,

дата ухвалення рішення 17.10.2024,

місце ухвалення судового рішення м. Івано-Франківськ,

дата складання повного тексту судового рішення 28.10.2024,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Віва Декор» (далі апелянт 2, позивач, ТОВ «Віва Декор») 26.04.2024 звернулося в суд з позовною заявою до Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області (далі апелянт 2, відповідач, ГУ ДПС в Івано-Франківській області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №005030/0701 від 21.02.2024, №005049/0701 від 21.02.2024, №005034/0701 від 21.02.2024, №005017/2301 від 21.02.2024, №005019/2301 від 21.02.2024, №005050/0701 від 21.02.2024.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем за результатами виявлених під час документальної планової виїзної перевірки порушень ТОВ «Віва Декор» податкового законодавства винесено спірні рішення, зокрема, податкові повідомлення-рішення №005030/0701 від 21.02.2024, №005049/0701 від 21.02.2024, №005034/0701 від 21.02.2024, №005017/2301 від 21.02.2024, №005019/2301 від 21.02.2024, №005050/0701 від 21.02.2024. Такі рішення контролюючим органом прийнято на підставі безпідставних висновків щодо нереальності господарських операцій з ООО «Синтра Трейдинг-М» (російська федерація) за договорами № 8Т-02-2016 від 11.01.2016, № 8Т-02-2017 від 11.01.2017, № 5Т-02-2018 від 11.01.2018, № 5Т-02-2019 від 01.02.2019, № 8Т-01-2020 від 02.01.2020 про надання послуг промислового дизайну; нереальності господарських операцій з Rasch France (Франція) за договорами № КР-01-2017 від 04.01.2017, № КР-01-2018 від 04.01.2018, № КР-01-2019 від 04.01.2019, № КР-01 - 2020 від 03.01.2020 про надання послуг промислового дизайну; нереальність господарських операцій з ООО «Синтра Трейдинг-М» (російська федерація) за Агентським договором № 11/2016 від 01.11.2016 про надання послуг зі здійснення пошуку покупців шпалер і каталогів шпалер; нереальність господарських операцій з АО «Бюро Веритас Сертификейшн Русь» (російська федерація) за договором № М8С/ІАА/2016/013 від 22.01.2018 про надання послуг соціального аудиту; не оподаткування виплати інших доходів на користь нерезидентів внаслідок нібито нереальності господарських операцій; наявність у позивача обов`язку нарахування компенсуючих податкових зобов`язань з ПДВ згідно з пунктом 198.5 статті 198.5 ПК України за операціями з уцінки активів; неподання/ несвоєчасне подання позивачем повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням (форма № 20-ОПП).

Представник позивача вважає такі висновки контролюючого органу помилковими, а прийняті рішення протиправними.

На підтвердження своєї позиції зазначила, що податкова перевірка позивача була призначена та розпочата в період дії мораторію на податкові перевірки у період дії карантину, що є самостійною та достатньою підставою для визнання протиправними і скасування спірних податкових повідомлень-рішень. Також вказала, що операції позивача щодо отримання послуг від нерезидентів ООО «СинтраТрейдинг-М» (російська федерація), Rasch France (Франція) та АО «Бюро Веритас Сертификейшн Русь» (російська федерація) мали реальний характер, є пов`язаними з господарською діяльністю позивача та обумовлені діловою метою, в зв`язку з чим позивач правомірно відобразив такі операції в бухгалтерському обліку. Натомість відповідач не дослідив обставини господарської діяльності позивача, не розглянув надані позивачем документи та не навів жодних аргументів, які б однозначно та достовірно спростовували фактичне отримання позивачем послуг.

Також зауважила, що уцінка запасів не є операцією, що оподатковується ПДВ, оскільки запаси продовжують використовуватися позивачем у господарській діяльності, а відтак, у позивача відсутні підстави для нарахування компенсуючих податкових зобов`язань на підставі пункту 198.5 статті 198 ПК України. Також вважає, що застосування відповідачем штрафних санкцій згідно із пунктом 117.1 статті 117 ПК України за неподання форм 20-ОПП є безпідставним, оскільки об`єктивна сторона цього порушення передбачає застосування даної штрафної санкції за сукупно неподані заяви/документи, а не за кожен факт такого неподання.

На переконання представника позивача, відповідач не виконав, передбачений ПК України обов`язок та не довів у акті перевірки факту порушення ТОВ «Віва Декор» норм податкового законодавства. Натомість висновки акту перевірки є необґрунтованими, безпідставними та такими, що ґрунтуються на припущеннях і суб`єктивному тлумаченні законодавчих вимог, а не на реальних обставинах справи і правильному застосуванні норм права до спірних правовідносин.

Таким чином, вважає, що спірні податкові повідомлення-рішення є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.10.2024 у справі №300/3258/24 позов задоволено частково; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області форми Р №005049/0701 від 21.02.2024 в частині, що становить 3 227 786 (три мільйони двісті двадцять сім тисяч сімсот вісімдесят шість) гривень 25 копійок від загально визначеної суми грошового зобов`язання, з яких 2582229 (два мільйони п`ятсот вісімдесят дві тисячі двісті двадцять дев`ять) гривень сума грошового зобов`язання з податку на додану вартість та 645557 (шістсот сорок п`ять тисяч п`ятсот п`ятдесят сім) гривень 25 копійок штрафні (фінансові) санкції; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області форми ПН №005034/0701 від 21.02.2024; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області форми Д №005017/2301 від 21.02.2024; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області форми ПС №005019/2301 від 21.02.2024. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Віва Декор» пропорційно до розміру задоволених позовних вимог: судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 10 931 (десять тисяч дев`ятсот тридцять одна) гривня 08 копійок; судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 29 963 (двадцять дев`ять тисяч дев`ятсот шістдесят три) гривні 00 копійок та судові витрати, пов`язані із прибуттям представників до суду в розмірі 3 785 (три тисячі сімсот вісімдесят п`ять) гривень 00 копійок.

Рішення суду першої інстанції оскаржив відповідач, подавши на нього апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі апелянт 1 зазначив, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм процесуального та матеріального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що в актом від 25.01.2023р. №1706/09-19-07-01/31843672 зафіксовано ряд порушень податкового законодавства, допущеного позивачем зокрема: нереальність господарських операцій з ООО «Синтра Трейдинг-М» (російська федерація) за договорами № 8Т-02-2016 від 11.01.2016, № 8Т-02-2017 від 11.01.2017, № 5Т-02-2018 від 11.01.2018, № 5Т-02-2019 від 01.02.2019, № 8Т-01-2020 від 02.01.2020 про надання послуг промислового дизайну; нереальність господарських операцій з Rasch France (Франція) за договорами № КР-01-2017 від 04.01.2017, № КР-01-2018 від 04.01.2018, № КР-01-2019 від 04.01.2019, № КР-01 - 2020 від 03.01.2020 про надання послуг промислового дизайну; нереальність господарських операцій з ООО «Синтра Трейдинг-М» (російська федерація) за Агентським договором № 11/2016 від 01.11.2016 про надання послуг зі здійснення пошуку покупців шпалер і каталогів шпалер; нереальність господарських операцій з АО «Бюро Веритас Сертификейшн Русь» (російська федерація) за договором № М8С/ІАА/2016/013 від 22.01.2018 про надання послуг соціального аудиту; не оподаткування виплати інших доходів на користь нерезидентів внаслідок нібито нереальності господарських операцій; наявність у позивача обов`язку нарахування компенсуючих податкових зобов`язань з Документ сформований в системі «Електронний суд» 27.11.2024 3 ПДВ згідно з пунктом 198.5 статті 198.5 ПК України за операціями з уцінки активів; неподання/несвоєчасне подання позивачем повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням (форма № 20-ОПП).

Фактично суд першої інстанції погодився із висновками контролюючого органу в частині доводів щодо нереальності господарських операцій із вказаними контрагентами позивача.

ТОВ «Віва Декор» проведена уцінка запасів станом на 31.12.2017 на суму 5203636,53 грн., станом на 31.12.2018 на суму 73288,89 грн., станом на 31.12.2019 року на суму 4667530,67 грн., станом на 31.12.2019 року на суму 2966691,23 грн. До перевірки ТОВ «ВІВА ДЕКОР» надано тільки бухгалтерські довідки, якими відображено проведення уцінки в бухгалтерському обліку Також суми нарахованої уцінки відображені ТОВ «Віва Декор» у додатку РІ «Різниці на які збільшується фінансовий результат» у рядку 2.1.1 «Сума витрат на створення забезпечень (резервів) для відшкодування наступних (майбутніх) витрат (крім забезпечення (резерву) витрат на оплату відпусток працівникам, інших виплат, пов`язаних з оплатою праці, та витрат на сплату єдиного соціального внеску, що нараховується на такі виплати) відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності (підпункт 139.1.1 пункту 139.1 статті 139 розділу ІІІ Податкового кодексу України) за 2017 року на 5203636,53 грн., за 2018 рік на суму 73288,89 грн., за 2019 рік на суму на суму 4667530,67 грн., за 2020 рік на суму 2966691,23 грн., що підтверджує використання уцінених запасів не в господарській діяльності платника.

На вказану вимогу ТОВ «Віва Декор» надано пояснення документи, на підставі яких проводилась уцінка запасів, однак не надано документальне підтвердження проведених операцій з уцінки, на підставі яких можливо визначити вартісний показник оцінки, метод та необхідність проведення оцінки, про що складено акти ненадання (надання не в повному обсязі) документів від 18.01.2024 року № 127/09-19-07-01/31843672.

Апелянт 1 звернув увагу суду на те, що товариство не зверталось до податкового органу в ході проведення перевірки із проханням її зупинення чи неможливістю надання первинних документів у зв`язку з їх втратою чи вилученням.

За таких обставин, вартість запасів, на які вони були уцінені, не включено до складу вартості оподатковуваних операцій з постачання (реалізації) самостійно виготовлених товарів, так як у бухгалтерському обліку дані операції відображені наступним чином: Дт 946 Кт 20, 25, 26, що підтверджує використання запасів не в господарській діяльності ТОВ «ВІВА ДЕКОР».

Щодо висновків контролюючого органу про неоподаткування виплати інших доходів на користь нерезидентів внаслідок нереальності господарських операцій з відповідним контрагентами, то перевіркою встановлено порушення позивачем підпунктів 141.4.1, 141.4.2, пункту 141.4 статті 141 Податкового кодексу України, зокрема, ТОВ «Віва Декор» не нарахована та не сплачена сума податку з доходів нерезидента в загальній сумі 1650523 грн, зокрема, ООО «Синтра Трейдинг-М» (послуги в області промислового дизайну), ООО «Синтра Трейдинг-М» (послуги по сприянню в здійсненні від імені і за рахунок довірителя пошуку покупців шпалер і каталогів шпалер), АО «Бюро Веритас Сертификейшн Русь» (послуги по проведенню соціального аудиту).

В зв`язку з спростуванням контролюючим органом реальності здійснення господарських операцій (реальність фактичного отримання послуг в області промислового дизайну) від нерезидента ООО «Синтра Трейдинг-М» по відповідних договорах, з врахуванням мотивувальної частини судового рішення, якою підтверджено відсутність фактичного отримання послуг від контрагентів, а також платником ТОВ «ВІВА ДЕКОР» за період з 01.01.2017 по 30.09.2021 до контролюючого органу самостійно подано податкові декларації з податку на прибуток з додатками ПН, де у кодах рядку 15 зазначають «Інші доходи», то такі такі виплати нерезиденту з врахуванням вимог п.п. 141.4.1. п. 141.4. ст. 141 ПК України вважаються як інші доходи від провадження нерезидентом господарської діяльності на території України.

Отже, відповідно нормам ст.20 Угоди між Урядом України та Урядом російської федерації про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження ухилень від сплати податків була чинною з 03.08.99 р., п.141.4.1, п.141.2 ст. ПК України, ТОВ «Віва Декор» не звільняється від обов`язку утримання податку з виплат на користь резидента російської федерації. При цьому слід зауважити, що положення ст. 20 «Інші доходи» угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації не можуть трактуватися як такі, що надають платнику податку право вибору, в якій саме з двох договірних держав буде здійснюватися оподаткування одержаного доходу у вигляді інші доходи. Поряд з цим, незважаючи на факт виплати ТОВ «Віва Декор» нерезиденту коштів по зазначених вище договорах не оподатковано дані кошти та не утримано податок з доходів нерезидентів з джерелом походження з України. Отже, платежі, що виплачуються резидентом України резиденту Російської Федерації як інші доходи, відповідно до ст. 20 «Інші доходи» угоди підлягають оподаткуванню в Україні за ставкою 15 %.

Таким чином подвійне оподаткування усувається.

В ході проведення перевірки за період з 01.01.2017 по 30.09.2021р. встановлено, що платником ТОВ «ВІВА ДЕКОР» до контролюючого органу подано податкові декларації з податку на прибуток з додатками ПН по нерезиденту BB Verpackungstechnik GmbH за звітні періоди І квартал 2018, І півріччя 2018, 9 місяців 2018, однак не подано наростаючим підсумком до контролюючого органу додаток ПН до податкової декларації з податку на прибуток підприємства по нерезиденту BB Verpackungstechnik GmbH, а саме: за 2018р., чим порушено п.46.1, п.46.3, п.46.5 ст.46, п.49.1, п.49.2 ст.49 ПК України.

Таким чином, оскільки позивачем допущено порушення вимог податкового законодавства, відповідачем правомірно винесено спірні податкові повідомлення-рішення.

Апелянт просив скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.10.2024 (в частині задоволення позовних вимог) у справі № 300/3258/24 та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

ТОВ «Віва Декор» також не погодилося з рішення суду першої інстанції та подало на нього апеляційну скаргу в частині відмови в задоволенні позову, а саме щодо відмови у визнанні протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №005030/0701 від 21.02.2024 щодо податку на прибуток; №005049/0701 від 21.02.2024 щодо податку на додану вартість в частині нереальності послуг, №005050/0701 від 21.02.2024 щодо неподачі 20-ОПП.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що позивач під час судового розгляду в суді першої інстанції як на окрему підставу для скасування спірних податкових повідомлень-рішень посилався на те, що податкова перевірка позивача була призначена та розпочата відповідачем в період дії мораторію на податкові перевірки, встановленого на період дії коронавірусної хвороби, що є самостійною та достатньою підставою для визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень. Зауважено, що послідовною практикою Верховного Суду з цього питання щодо подібних обставин призначення перевірки під час дії мораторію однозначно приходить до висновків про незаконність результатів такої перевірки.

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про нереальність послуг промислового дизайну з підстави відсутності деталізації наданих послуг наданих послуг в актах наданих послуг з ООО «Синтра Трейдінг-М», Rasch France, оскільки не надав належної оцінки доказам, наданим позивачем на підтвердження реальності відповідних господарських операцій.

Особливу увагу акцентовано на тому, що у цьому контексті судом першої інстанції проігноровано висновки Верховного Суду щодо обов`язковості дослідження доказів у їх сукупності.

Щодо надання позивачем додаткових доказів до суду апеляційної інстанції по епізоду щодо нібито нереальності послуг промислового дизайну, то апелянт зауважує, що надав суду першої інстанції достатню кількість доказів на підтвердження реальності відповідних операцій, а також з метою додаткового підтвердження відповідних обставин додає додаткові докази, зокрема, електронне листування та скриншоти з програми Filemaket, які використовувалися позивачем для організації розробки дизайнів дизайнерами ООО «Синтра Трейдінг-М».

Подані докази у сукупності та взаємозв`язку дають можливість переконатися, що послуги дизайну дійсно надавалися позивачеві, відповідні дизайни дійсно розроблялися представниками нерезидентів Філіпом Капелем та Євгенією Румянцевою, а не іншими особами, а позивач отримав економічний ефект від придбання цих послуг виготовлення та продаж продукції та отримання доходу від господарської діяльності.

Також апелянт 2 вказав, що має потребу у здійсненні пошуку та обслуговуванні покупців шпалер за кордон, у зв`язку з цим придбав агентські послуги зі здійснення пошуку покупців шпалер та каталогів шпалер на території російської федерації, у зв`язку з чим з ООО «Синтра Трейдінг-М» укладено відповідний агентський договір. Відповідні операції підтверджено усіма необхідними первинними документами, які оцінені судом першої інстанції формально.

Щодо господарських операцій позивача з АО «Бюро Веритас Сертифікейшн Русь» (російська федерація) за надання послуг соціального аудиту, вказав, що відповідні операції підтверджуються належними документами, а оскаржене рішення базується виключно на твердженнях про нібито недостатню деталізацію первинних документів та відсутності деталізованих звітів, не містить посилання на допустимі, належні та достовірні докази нереальності господарських операцій.

Одна з позовних вимог позивача стосувалася визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №005049/0701 від 21.02.2024 в частині донарахування позивачеві податкових зобов`язань з ПДВ на суму 3796134,00 грн у зв`язку з нібито нереальностю послуг промислового дизайну, отриманих від ООО «Синтра Трейдінг-М» (російська федерація) та Rasch France (Франція) та послуг соціального аудиту, отриманих від АТ «Бюро Веритас Сертификейшн Русь». Позивач аргументував свою позицію щодо протиправності даного податкового повідомлення-рішення тим, що, донараховуючи позивачу податкові зобов`язання з ПДВ за операціями з отримання послуг від нерезидентів, відповідач фактично повторно оподатковує такі операції з ПДВ, адже податкові зобов`язання вже були нараховані позивачем на повну вартість отриманих послуг і не відкориговані відповідачем при проведенні перевірки. Суд повністю проігнорував такі доводи позивача.

Також зазначено, що відповідач не мав правових підстав для застосування до позивача штрафних санкцій за неподання чи несвоєчасне подання форми №20-ОПП у розмірі 21420,00 грн.

Також заявлено про відшкодування витрат на правову допомогу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Апелянт 2 просив скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.10.2024 у цій справі в частині відмови в задоволенні позовних вимог та задовольнити позов у цій частині.

Також від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області, у якій навів аргументи на спростування вимог відповідача. Просив вимоги апеляційної скарги залишити без задоволення

Стороною позивача також подано додаткові пояснення щодо предмета спору.

В судовому засіданні представники апелянта 1 вимоги апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити. Також висловлено заперечення проти вимог апеляційної скарги позивача, просили у її задоволенні відмовити.

Представники позивача проти вимог апеляційної скарги Головного управління ДПС в Івано-Франківській області заперечили, просили у її задоволенні відмовити та задоволити вимоги апеляційної скарги ТОВ «Віва Декор» повністю.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги Головного управління ДПС в Івано-Франківській області та наявність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Віва декор», виходячи із такого.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що зазначені відповідачем в акті перевірки порушення позивачем пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.4, статті 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України) (завищення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за серпень 2023 року та завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за серпень 2023 року не відповідають фактичним обставинам справи.

Виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності свого рішення в частині, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ТОВ «Віва Декор» зареєстроване 24.06.2004. Види діяльності 17.24 Виробництво шпалер (основний); 17.29 Виробництво інших виробів з паперу та картону; 46.49 Оптова торгівля іншими товарами господарського призначення; 47.78 Роздрібна торгівля іншими невживаними товарами в спеціалізованих магазинах; 49.41 Вантажний автомобільний транспорт; 56.29 Постачання інших готових страв (https://usr.minjust.gov.ua/content/free-search/person-result).

ГУ ДПС в Івано-Франківській області проведено документальну планову виїзну перевірку податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи ТОВ «Віва Декор» за період з 01.01.2017 по 30.09.2021, за результатами якої складено акт перевірки №1706/09-19-07-01/31843672 від 25.01.2024 (том 1, а.с. 41-110).

Висновками акту встановлено порушення ТОВ «Віва Декор»:

-пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, пунктів 5, 7, 8, 21 УП(С)БО 15 Дохід, п.5 П(С)БО 11 Зобов`язання, пунктів 5, 6, 7, 10, 11 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 Витрати, затвердженого наказ Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 3 778 400 грн;

-підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункту 189.1 статті 189, пункту 198.1, 198.2, 198.3, 198.5, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.7, 201.11 статті 201 Податкового кодексу України у результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 6 378 362 грн;

-пунктів 201.1, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, зокрема, ТОВ «Віва Декор» не виписано та не зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні за грудень 2017 року, грудень 2018 року грудень 2019 року, грудень 2020 року на загальну суму ПДВ 2 582 230 грн;

-підпунктів 141.4.1, 141.4.2, пункту 141.4 статті 141 Податкового кодексу України, зокрема, ТОВ «Віва Декор» не нарахована та не сплачена сума податку з доходів нерезидента в загальній сумі 1 650 523 грн, зокрема, ООО «Синтра Трейдинг-М» (послуги в області промислового дизайну), ООО «Синтра Трейдинг-М» (послуги по сприянню в здійсненні від імені і за рахунок довірителя пошуку покупців шпалер і каталогів шпалер), АО «Бюро Веритас Сертификейшн Русь» (послуги по проведенню соціального аудиту);

-пунктів 46.1, 46.3, 46.5 статті 46, пункту 49.2 статті 49 Податкового кодексу України, зокрема, ТОВ «Віва Декор» не подано до контролюючого органу додаток ПН до податкової декларації з податку на прибуток підприємства по нерезиденту BB Verpackungstechnik GmbH, а саме за 2018 рік;

-підпункту «б» пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України не відображено відомості про нараховані доходи на користь фізичних осіб-суб`єктів підприємницької діяльності за ознакою доходу 157 в Податкових розрахунках форми 1-ДФ, за 1,2,3 квартали 2021 року;

-підпункту 16.1.7 пункту 16.1 статті 16, пункту 63.3 статті 63 Податкового кодексу України, пункту 8.1. розділу VIII Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства України від 09.12.2011 №1588, в частині неподання до контролюючого органу повідомлення про об`єкти оподаткування за формою 20-ОПП.

На підставі акта перевірки №1706/09-19-07-01/31843672 від 25.01.2024 відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення:

-форми Р №005030/0701 від 21.02.2024, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств в загальному розмірі 4 471 189 грн, з яких за податковим зобов`язанням в сумі 3 778 400 грн та штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 692 789 грн (том 1, а.с. 115);

-форми Р №005049/0701 від 21.02.2024, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 7 972 953 грн, в тому числі за податковим зобов`язанням в сумі 6 378 362 грн та штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 1 594 591 грн (том 1, а.с. 112);

-форми ПН №005034/0701 від 21.02.2024, яким до позивача застосовано штрафні санкції в сумі 10 200,00 грн за встановлення не виписаних та не зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні за грудень 2017 року, грудень 2018 року грудень 2019 року, грудень 2020 року;

-форми Д №005017/2301 від 21.02.2024, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем П-К на прибуток іноземних юридичних осіб в загальному розмірі 1987 910 грн, з яких за податковим зобов`язанням в сумі 1 650 523 грн та штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 337 387 грн (том 1, а.с. 118).

-форми ПС №005019/2301 від 21.02.2024, яким до позивача застосовано штрафні санкції в сумі 340,00 грн за неподання до контролюючого органу додатку ПН до податкової декларації з податку на прибуток підприємства по нерезиденту BB Verpackungstechnik GmbH за 2018 рік (том 1, а.с. 116);

-форми ПС №005050/0701 від 21.02.2024, яким до позивача застосовано штрафні санкції в сумі 21 420,00 грн за неподання до податкового органу повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням (форма №20-ОПП), які використовувались підприємством в господарській діяльності (том 1, а.с. 113).

Не погоджуючись із винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з метою захисту своїх порушених прав.

Апеляційний суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, керується таким.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Оцінивши доводи апеляційних скарг, відзивів на такі, апеляційний суд зауважує, що судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 21.02.2020 у справі № 826/17123/18 сформулювала правовий висновок, відповідно до якого «незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства».

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права, обов`язки платників податків та зборів, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Підпунктами 19-1.1.1 п. 19-1.1 ст. 19-1 ПК України визначено, що контролюючі органи, зокрема, здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів, у тому числі проводять відповідно до законодавства перевірки та звірки платників податків.

Порядок проведення документальних планових виїзних перевірок визначає стаття 77 ПК України, а строки їх проведення, в тому числі й підстави для зупинення, визначено статтею 82 ПК України.

Законом України №533-IX «Про внесення змін до ПК України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17.03.2020, підрозділ 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України доповнено пунктами 52-1, 52-5.

Вказаний закон набрав чинності 18.03.2020.

Так, пунктом 52-2 установлено мораторій на проведення документальних та фактичних перевірок на період з 18 березня по 31 травня 2020 року, крім документальних позапланових перевірок з підстав, визначених підпунктом 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу. Інформація про перенесення документальних планових перевірок, які відповідно до плану-графіку проведення планових документальних перевірок мали розпочатися у період з 18 березня по 31 травня 2020 року та на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до ПК України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» не були розпочаті, включається до оновленого плану-графіку, який оприлюднюється на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, до 30 березня 2020 року. Документальні та фактичні перевірки, що були розпочаті до 18 березня 2020 року та не були завершеними, тимчасово зупиняються на період до 31 травня 2020 року. Таке зупинення перериває термін проведення перевірки та не потребує прийняття будь-яких додаткових рішень контролюючим органом. На період з 18 березня по 31 травня 2020 року зупиняється перебіг строків давності, передбачених статтею 102 цього Кодексу.

Відповідно до Закону України №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 внесено зміни, зокрема, до пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України і абзац перший пункту 52-2 замінено абзацами наступного змісту:

«… Установити мораторій на проведення документальних та фактичних перевірок на період з 18 березня по 31 травня 2020 року, крім: документальних позапланових перевірок з підстав, визначених підпунктом 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу; фактичних перевірок в частині порушення вимог законодавства в частині: обліку, ліцензування, виробництва, зберігання та транспортування пального, спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів; цільового використання пального та спирту етилового платниками податків; обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками; здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального, з підстав, визначених підпунктами 80.2.2, 80.2.3 та 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 цього Кодексу. У зв`язку з цим абзаци другий четвертий слід вважати відповідно абзацами восьмим десятим. ...».

Згідно з Законом України №591-IX «Про внесення змін до ПК України та інших законів України щодо додаткової підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 13.05.2020 внесено зміни, у тому числі, до пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, в абзацах першому і дев`ятому слова та цифри «по 31 травня 2020 року» замінено цифрами та словами « 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19)».

Вказаний Закон набрав чинності 29.05.2020.

Викладене свідчить про те, що шляхом внесення відповідних змін до ПК України законодавцем запроваджено мораторій на проведення документальних та фактичних перевірок на період з 18.03.2020 по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), а також зупинено на цей період проведення документальних та фактичних перевірок, що були розпочаті до 18 березня 2020 року та не були завершеними.

Не зважаючи на викладене, у п. 4 розділу ІІ «Прикінцевих положень» Закону України №909-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 17.09.2020 (далі - Закон №909-ІХ, набрав чинності 04.10.2020) встановлено, що у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, Кабінету Міністрів України надано право скорочувати строк дії обмежень, заборон, пільг та гарантій, встановлених відповідними законами України, прийнятими з метою запобігання виникненню і поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, крім випадків, коли зазначене може призвести до обмеження конституційних прав чи свобод особи.

На виконання вказаного Закону, Кабінет Міністрів України прийняв постанову №89 «Про скорочення строку дії обмеження в частині дії мораторію на проведення деяких видів перевірок» від 03.02.2021, якою скорочено строк дії обмежень, встановлених пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України в частині дії мораторію на проведення деяких видів перевірок, дозволивши проведення перевірок юридичних осіб, зокрема, тимчасово зупинених документальних та фактичних перевірок, що були розпочаті до 18 березня 2020 року та не були завершеними; документальних перевірок, право на проведення яких надається з дотриманням вимог пункту 77.4 статті 77 Кодексу.

Таким чином, виникла суперечність між нормами ПК України та постановою Кабінету Міністрів України №89 в частині можливості здійснювати контрольні заходи шляхом проведення деяких видів перевірок у період з дня набрання чинності такої постанови по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби.

Стосовно наявної колізії Верховний Суд у постанові від 22.02.2022 у справі №420/12859/21 висновував, що мораторій на проведення податкових перевірок на період карантину прямо закріплений пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України (в редакції на момент винесення спірного наказу) та вказана норма в частині обмежень на проведення планових перевірок, була чинною, її дія не зупинялась. Виходячи зі змісту пункту 2.1 статті 2 ПК України, зміна приписів Податкового кодексу України здійснюється виключно законами про внесення змін до Кодексу, відповідно зміна строків дії мораторію може бути здійснена виключно шляхом прямого внесення змін до ПК України. Верховний Суд дійшов висновку, що за наявності суперечливих правил і положень щодо дії мораторію на проведення перевірок, які містяться у ПК України і в постанові Кабінету Міністрів України - застосуванню підлягають положення і правила саме ПК України.

Верховний Суд у постанові від 27.04.2022 у справі №140/1846/21також підтримав позицію про неможливість застосування постанови Кабінету Міністрів України №89 як такої, що змінила строки обмежень на проведення планових перевірок, встановлені пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України. Додатково Верховний Суд звернув увагу, що постанова Кабінету Міністрів України №89 прийнята не на підставі та не на виконання ПК України та законів з питань митної справи, у зв`язку з чим згідно з пунктом 3.1 статті 3 ПК України не може вважатися складовою податкового законодавства і не підлягає застосуванню у питаннях, пов`язаних з оподаткуванням.

У цій конкретній справі апеляційний суд з`ясував, що наказом «Про проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Віва Декор» (код ЄДРПОУ)» №241-П від 08.02.2022 Головне управління ДПС у Івано-Франківській області на підставі пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, ст. 77, п. 82.1 ст. 82 Податкового кодексу України від 02.12.2010 призначило провести документальну планову виїзну перевірку позивача з 22.02.2022 тривалістю 20 робочих днів, за період діяльності з 01.01.2017 по 30.09.2021.

Перевірка проводитиметься з метою встановлення своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а також дотримання валютного та іншого законодавства контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в первинному та бухгалтерському обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації (Т.2, а.с.166).

Вказане свідчить про те, що податковий орган призначив документальну планову виїзну перевірку за відсутності визначеного законом права під час дії мораторію, встановленого пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України.

Колегія суддів зважає на те, що, як зазначено в акті перевірки від 25.01.2024 (Т.1, а.с.42) терміни проведення перевірки були зупинені з 24.02.2022 у зв`язку з введенням мораторію на проведення податкових перевірок під час воєнного стану в Україні згідно Указу президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та наказу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області від 24.02.2022 №396-п. З 08.12.2023 перевірку поновлено у зв`язку з набуттям чинності закону України від 09.11.2023 №3453-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо скасування мораторію на проведення податкових перевірок» та наказу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області від 08.12.2023 №2032-п, однак зауважує, що зміни щодо неможливості призначення планових перевірок відбулися ще у 2020 році та були чинними на момент призначення перевірки відповідно до наказу від 22.02.2022, а тому зупинення термінів проведення такої не може нівелювати процедурні порушення, які допущено контролюючим органом при її призначенні.

Питання щодо впливу процедурних порушень на правомірність податкових повідомлень-рішень, прийнятих за результатами проведення відповідної податкової перевірки, неодноразово досліджено Верховним Судом.

У постановах від 28.12.2022 у справах №420/22374/21, №540/5445/21, №160/14248/21, від 28.10.2022 у справі №600/1741/21-а, від 12.10.2022 у справі №160/24072/21, від 01.09.2022 у справі №640/16093/21 Верховний Суд констатував, що проведення перевірки на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 89 (в умовах чинності пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України) є протиправним і тягне за собою наслідки у вигляді скасування прийнятих за результатами такої перевірки податкових повідомлень-рішень.

Крім того, Верховний Суд у постановах від 28.10.2022 у справі №600/1741/21-а, від 12.10.2022 у справі №160/24072/21 врахував висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08.09.2021 у справі №816/228/17, і зазначив, що доводи про неправомірність дій контролюючого органу, а саме - невиконання вимог норм ПК України щодо процедури проведення перевірки, можуть бути підставою для висновку про відсутність правових наслідків такої та визнання протиправними рішень прийнятих за її наслідками.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.09.2021 у справі №816/228/17 сформулювала висновок, що неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. При цьому підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.

У постанові від 29.01.2025 у справі №320/19150/23 Верховний Суд щодо відповідного висновку Великої Палати Верховного Суду вказав, що у такому не йдеться про те, що підтвердження обґрунтованості висновків по суті виявлених порушень за результатами проведеної перевірки нівелює правове значення та наслідки всіх процедурних порушень, допущених контролюючим органом під час призначення та/або проведення перевірок. Разом з тим, постанова Великої Палати Верховного Суду не містить визначення конкретних критеріїв, за яких допущені контролюючим органом процедурні порушення є такими, що впливають або об`єктивно можуть впливати на висновки, здійснені за наслідками перевірки. Відповідно, оцінка заявлених (виявлених) процедурних порушень здійснюється судом в кожній конкретній справі.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у наведеній вище постанові підтримала усталену у судовій практиці позицію, що нормами ПК України з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів установлено умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки.

Наведений підхід узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 22.09.2020 у справі №520/8836/18, у якій Суд обґрунтував відсутність підстав до запропонованого колегією відступу від раніше висловленої правової позиції такими висновками: «перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб`єктом владних повноважень, який зобов`язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення документальної позапланової перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 КАС України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом» та «встановлені судами обставини щодо протиправності призначення та проведення відповідачем перевірки, за наслідками якої і було прийнято оскаржуване податкове повідомлення - рішення, є достатніми для висновку про протиправність податкового повідомлення - рішення, а тому відсутня необхідність перевірки порушення позивачем пункту 181.1 статті 181 ПК України, як підстави для донарахування суми грошового зобов`язання».

На підтвердження зазначеного правового підходу до оцінки виявленого порушення щодо підстави для проведення перевірки Верховний Суд висловив позицію, що перевірка під час дії мораторію, встановленого пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, є такою, що не породжує правових наслідків, оскільки така перевірка не повинна була відбутися в силу закону.

Верховний Суд увагу на те, що висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 24.05.2023 у справі №140/607/22, від 28.06.2023 у справі №160/7340/22, від 18.06.2024 у справі №200/1769/22, від 07.11.2024 у справі №320/277/22 та від 13.11.2024 у справі №320/38193/23 про те, що проведення документальної планової перевірки платника податків під час дії мораторію, встановленого пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, означає те, що така перевірка з огляду на дію мораторію не повинна була відбутися в силу закону, тобто за своєю суттю не є процедурним порушенням, а лежить у площині виконання контролюючим органом повноважень, визначених законом.

Це означає, що дія мораторію унеможливлює сам факт проведення документальної планової перевірки, й саме такі підстави нівелюють її наслідки.

Оцінюючи викладене у сукупності, апеляційний суд встановивши, що призначена відносно позивача перевірка підпадає під дію мораторію, встановленого пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, вважає, що допущене контролюючим органом порушення під час призначення перевірки є істотним і тягне за собою скасування податкових повідомлень-рішення, прийнятих за її наслідками, без надання правової оцінки висновкам по суті виявлених порушень.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.09.2021 у справі №816/228/17 підтримала усталену в судовій практиці позицію, що нормами ПК України з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів установлено умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки.

Пункт 81.1 статті 81 ПК України встановлює таку обов`язкову умову, яка надає право посадовим особам контролюючого органу приступити до проведення зокрема документальної виїзної перевірки, як наявність підстави для її проведення, визначену цим Кодексом.

Недодержання такої умови є істотним порушенням, яке виключає легальність контрольного заходу і його результатів.

Як вже було зазначено, у цій справі така вимога не дотримана, оскільки пункт 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України однозначно заборонив контролюючому органу призначення та проведення такого виду перевірки.

Таким чином, практика Верховного Суду зі спірного у цій справі питання є сформованою і усталеною: перевірка під час дії мораторію, встановленого пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, є такою, що не породжує правових наслідків, оскільки така перевірка не повинна була відбутися в силу закону. Таке порушення є істотним, тому тягне за собою скасування податкового повідомлення-рішення без надання правової оцінки висновкам по суті виявлених порушень.

На рівні Верховного Суду на дату ухвалення судового рішення у цій справі сформовано єдину практику як у питанні співвідношення положень пункту 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України та постанови Кабінету Міністрів України №89, так і в обранні такого наслідку допущеного контролюючим органом порушення (проведення перевірки під час дії мораторію) як скасування податкових повідомлень-рішень без надання правової оцінки висновкам по суті виявлених порушень.

Таким чином, відповідно до сталої правової позиції Верховного Суду у випадку встановлення протиправної дій податкового органу щодо проведення перевірки без законних підстав суди не повинні аналізувати відповідні податкові повідомлення-рішення по суті. Такі дії судів визнаються Верховним Судом передчасними та безпідставними, та мають наслідком зміну Верховним Судом відповідних судових рішень шляхом виключення відповідних висновків щодо аналізу податкових повідомлень-рішень по суті їх мотивувальної частини.

На підставі наведеного, апеляційний суд наголошує, що призначена та проведена контролюючим органом перевірка, за наслідком якої прийнято спірні податкові повідомлення-рішення, відбулася з порушенням вимог Податкового кодексу, що є самостійною і достатньою підставою для визнання протиправним і скасування таких податкових повідомлень-рішень.

Отже, оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято відповідачем з порушенням передбачених статтею 2 КАС України принципів та без урахування вимог Податкового кодексу, тому такі слід визнати протиправними та скасувати, задовольнивши позовні вимоги з наведених вище підстав.

Такий висновок суду доводами апеляційної скарги відповідача не спростований.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ч. 2 ст. 6 КАС України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Інші зазначені в апеляційних скаргах обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Згідно з ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції, які надані в межах розгляду справи №300/3258/24 є такими, що не узгоджуються з вищевказаними приписами чинного законодавства, а рішення суду першої інстанції від 17.10.2024 таким, що підлягає скасуванню через неповне з`ясування фактичних обставин справи.

Відповідно до приписів ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки при зверненні до суду першої інстанції та суду апеляційної інстанції ТОВ «Віва Декор» сплатило судовий збір в сумі 30280,00 грн та 45420,00 грн (платіжна інструкція №3836 від 19.04.2024 Т.1, а.с.1; платіжна інструкція №1643 від 20.11.2024 Т.10, а.с.193), а тому такі слід стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в загальній сумі 75700,00 грн.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, апеляційний суд зазначає таке.

Положеннями частини 1 статті 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами 1-2 статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI (далі - Закон №5076-VI).

Частиною 1 статті 26 Закону №5076-VI закріплено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги; документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

За визначенням п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI, представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI, інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Статтею 19 Закону № 5076-VI передбачено, що видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Згідно приписів ч. 3 ст. 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Судом першої інстанції з`ясовано, що а підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу подано: довіреність від 18.04.2024 на представництво інтересів ТОВ «Віва Декор»; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС №9321/10, видане 31.07.2020 Лісуновій А.А. та посвідчення адвоката №9321/10 від 31.07.2020; рамковий договір №17-АА/2019 від 04.12.2019 про надання професійної правничої (правової) допомоги; завдання № 4 від 15.02.2024 до Рамкового договору № 17-АА/20І9 від 04.12.2019; звіт від 18.06.2024 про надані юридичні послуги в рамках виконання п.1.1 Завдання №4 від 15.02.2024 до Рамкового договору № 17-АА/2019 від 04.12.2019; рахунок № 7420000219 від 18.06.2024 на суму 446 685,52 грн; платіжна інструкція № 888 від 20.06.2024 на суму 446 685,52 грн; акт приймання передачі послуг від 18.06.2024; звіт від 22.07.2024 про надані юридичні послуги в рамках виконання п.1.1 Завдання № 4 від 15.02.2024 до Рамкового договору №17-АА/2019 від 04.12.2019; рахунок №7420000247 від 22.07.2024 на суму 379 562,40 грн; платіжна інструкція №1000 від 22.07.2024 на суму 379562,40 грн; акт приймання - передачі послуг від 22.07.2024 (том 7, а.с.2-48).

Згідно з завданням №4 до Рамкового договору №17-АА/2019 про надання послуг, сторонами погоджено, що КПГМ надасть компанії податкові та юридичні послуги щодо повного супроводу оскарження висновків акта перевірки та податкових повідомлень-рішень у процедурі судового оскарження включаючи: 1.1. підготовку позовної заяви про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення та інших необхідних процесуальних документів (відповіді на відзив відповідача, додаткових пояснень, клопотань, заперечень та ін.), 1.2 представництво в рамках справи в адміністративних судах всіх інстанцій; 1.3. поточне консультування компанії з податкових та юридичних питань, інші послуги, що можуть виникати у процесі виникнення спору.

Результатами послуг, які будуть надаватися компанії відповідно до цього завдання будуть напрацьовані спеціалістами КПМГ в Україні проекти процесуальних документів, звіти КПМГ про вчинені дії (в тому числі направлені представникам компанії електронною поштою).

Вартість послуг КПМГ відповідно до цього завдання розраховуватиметься відповідно до усередненої (пільгової) погодинної ставки у розмірі 4086,00 грн, що є еквівалентом 100 євро згідно з офіційним курсом НБУ на дату укладення цього завдання, без урахування накладних витрат, та без урахування ПДВ, який сплачуватиметься додатково відповідно до вимог чинного законодавства України та будь-яких інших податків, потреба у сплаті яких може виникнути у подальшому.

Згідно звіту про надані юридичні послуги щодо повного супроводу судового спору №320/3258/24 у суді апеляційної інстанції в рамках виконання Завдання №4 до Рамкового Договору (деталізація рахунку №7420000219 від 18.06.2024), позивачу були надані наступні послуги:

1. аналіз акта перевірки №1706/09-19-07-01/31843672 від 25.01.2024, розробка стратегії захисту прав позивача у адміністративному суді. Підготовка позовної заяви про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №005030/0701, №005049/0701, №005034/0701, №005017/2301, №005019/2301, №005050/0701 від 21.02.2024. Узгодження тексту позовної заяви із представниками клієнта. Подання позовної заяви та додатків до неї до суду.

Вказані роботи виконували адвокати А. Лісунова та І. Хиляк, витрачений час 85,5 год, вартість в Євро 8550, вартість в гривнях з ПДВ 446685,52 грн.

Позивачу виставлено рахунок №7420000219 від 18.06.2024 на вказану суму та оплачено такий згідно з платіжною інструкцією №888 від 20.06.2024. 18.06.2024 між сторонами підписано акт приймання-передачі послуг.

Згідно зі звітом про надані юридичні послуги щодо повного супроводу судової справи №320/3258/24 у суді апеляційної інстанції в рамках виконання Завдання №4 до Рамкового Договору (деталізація рахунку №7420000247 від 22.07.2024), позивачу були надані наступні послуги:

1. Ознайомлення з відзивом на позовну заяву, поданим відповідачем. Підготовка відповіді на відзив на позовну заяву, узгодження тексту з клієнтом, направлення відповідачу, направлення до суду. Виконавці: А. Лісунова, І. Хиляк, витрачений час 21 год.;

2. Підготовка до судового засідання та участь в судовому засіданні 05.06.2024, виконавчець А. Лісунова, витрачений час 2 год.;

3. Ознайомлення з розрахунками податкових зобов`язань та штрафних (фінансових) санкцій, поданими відповідачем 20.06.2024. Виконавець: А. Лісунова, витрачений час 0,5 год.;

4. Підготовка до судового засідання та участь у судовому засіданні 25.06.2024. Виконавець А.Лісунова, витрачений час 2 год.;

5. Дзвінок з клієнтом щодо процедури проведення уцінки запасів (в рамках підготовки до судового засідання). Виконавці: А. Лісунова, І. Хиляк витрачений час 2 год.;

6. Підготовка та участь в засіданні 10.07.2024, виконавці: А. Лісунова, І. Хиляк, витрачений час 6 год.;

7. Підготовка питань доопитування головного бухгалтера, дзвінок для отримання необхідних відомостей, оформлення протоколу опитування, виконавець А. Лісунова, витрачений час 6 год.;

8. Підготовка додаткових пояснень щодо питань, які виникли під час судового розгляду (надання документів під час перевірки, уцінки запасів), узгодження тексту з клієнтом, направлення відповідачу, направлення до суду, виконавці: А. Лісунова, І. Хиляк, витрачений час 16,5 год.;

9. Підготовка до судового засідання та участь в судовому засіданні 23.07.2024, виконавці А. Лісунова, І. Хиляк, витрачений час 8 год.;

10. Підготовка заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, направлення відповідачу, направлення до суду, виконавець А. Лісунова, витрачений час 6 год.

Загальна вартість в євро 7000, загалом в гривнях з ПДВ - 379562,40 грн.

Позивачу виставлено рахунок №7420000247 від 22.07.2024, який оплачено згідно з платіжною інструкцією №1000 від 22.07.2024 та 22.07.2024 між сторонами складено акт приймання-передачі послуг.

Надаючи оцінку розміру витрат, заявлених до відшкодування на професійну правничу допомогу, слід зазначити наступне.

Згідно ч. 5 ст. 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 29 листопада 2021 року у справі № 420/13285/20, від 14 липня 2021 року у справі № 808/1849/18 вказав наступне: «…Відповідно до конкретної та послідовної практики Верховного Суду, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо».

Аналогічні правила застосовуються у постановах Верховного Суду від 09 березня 2021 року у справі №200/10535/19-а, від 18 березня 2021 року у справі №520/4012/19, від 23 квітня 2021 року у справі №521/15516/19, від 14 червня 2021 року у справі №826/13244/16.

Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Такі ж критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 01 вересня 2022 року у справі № 640/16093/21 зазначив, що суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим, суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Крім того, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 01 лютого 2023 року у справі № 560/12697/21 дійшов до висновку про те, що «…розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Проте, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг».

З огляду на викладене, обраховуючи доцільність понесених позивачем витрат належить аналізувати через призму не тільки долучених доказів понесених витрат на професійну правничу допомогу, але і з урахуванням складності справи та складності наданих послуг.

У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

Апеляційний суд звертає увагу на те, що питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження). Дослідивши надані позивачем документи та враховуючи наведені норми права, апеляційний суд дійшов висновку, що витрати позивача на правову допомогу не є співмірними із складністю справи та виконаними адвокатами роботами (послугами), часом, витраченим адвокатами на виконання відповідних послуг, обсягом наданих адвокатами послуг та виконаних робіт, ціною позову та його значенням для позивача.

Часові витрати адвокатів склали 85,5 годин на вивчення акта перевірки та складення позовної заяви та 70 годин на судовий супровід, вартістю 100 Євро/год. Загалом 155,5 год загальною вартістю 826247,92 грн.

Керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, суд дійшов висновку про стягнення 82624,79 грн. за надання правничої допомоги на користь позивача, оскільки такий розмір гонорару є співмірним, зважаючи на складність справи, якість та кількість підготовлених документів, витрачений адвокатами час, враховуючи предмет позову та зміст і характер наданих послуг, а також те, що відповідач у справі є суб`єктом владних повноважень та стягнення таких відбуватиметься з його бюджетних асигнувань. Справа хоч і стосується нарахування податкових зобов`язань на значну суму, однак суд враховує обставини, які існують в країні на даний час (воєнний стан) та бюджетне фінансування відповідача. Стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Стосовно стягнення витрат, пов`язаних із прибуттям представників позивача до м. Івано-Франківськ з м. Києва та проживанням адвокатів у готелі в м. Івано-Франківськ, апеляційний суд зазначає таке.

Відповідно до статті 135 КАС України, витрати, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони.

Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, та її законному представнику сплачується іншою стороною компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно до розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно до розміру мінімальної заробітної плати.

Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх законних представників, що пов`язані із прибуттям до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На підтвердження таких витрат надано: квитки на залізничні потяги АТ «Укрзалізниця» (том 7, а.с. 25-31); звіти про поїздки на сервісі таксі Uklon (том 7, зворотна сторона а.с. 31 а.с. 36); докази на підтвердження проживання в готелі «Надія» (том 7, а.с. 37-44); звіт від 22.07.2024 про накладні витрати, пов`язані з супроводом справи №300/3258/24 (том 7, зворотна сторона а.с. 44).

Відповідно до звіту від 22.07.2024 про накладні витрати, пов`язані з супроводом справи, представник позивача включила до таких витрат: витрати, пов`язані з проїздом до Івано-Франківського окружного адміністративного суду (квитки на потяг) адвокат А. Лісунова у розмірі 7111,32 грн та представника І. Хиляк в розмірі 1625,82 грн; витрати, пов`язані з проїздом до Івано-Франківського окружного адміністративного суду (таксі) в загальному розмірі 1791,00 грн; витрати на оплату проживання в готелі в загальному розмірі 6910,00 грн.

Оцінюючи відповідні витрати у взаємозв`язку з фатом неминучості їх настання, колегія суддів вважає, що відшкодуванню підлягають тільки витрати на приїзд до Івано-Франківського окружного адміністративного суду вартості квитків на потяг, в той час як витрати, пов`язані з проїздом до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з використанням таксі в розмірі та витрати на проживання в готелі не можуть вважатися неминучими. Як у місті Києві, так і у місті Івано-Франківську доступним є громадський транспорт. Також з урахуванням графіків руху потягів за маршрутом Київ-Івано-Франківськ, представники позивача мали можливість завчасно прибувати у м. Івано-Франківськ безпосередньо у день судових засідань в Івано-Франківському окружному адміністративному суді та у це й же день повертатися у м. Київ, без необхідності ночівлі у готелі.

Таким чином суд вважає обґрунтованими витрати, пов`язані з проїздом до Івано-Франківського окружного адміністративного суду залізничним транспортом (оплата квитків на потяг) в загальному розмірі 8737,14 грн.

Керуючись ст. 241, 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Віва Декор» - задовольнити.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2024 року у справі №300/3258/24 скасувати та ухвалити нову постанову, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Віва Декор» до Головного управління ДПС у Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Івано-Франківській області №005049/0701 від 21.09.2024.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Івано-Франківській області №005050/0701 від 21.02.2024.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Івано-Франківській області №005034/0701 від 21.02.2024.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Івано-Франківській області №005030/0701 від 21.02.2024.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Івано-Франківській області №005019/2301 від 21.02.2024.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Івано-Франківській області №005017/2301 від 21.02.2024.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Івано-Франківській області (ЄДРПОУ 43968084) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Віва Декор» (ЄДРПОУ 31843672) понесені судові витрати у виді судового збору, сплаченого при зверненні до суду першої та апеляційної інстанції на загальну суму 75700,00 грн (сімдесят п`ять тисяч сімсот гривень).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Івано-Франківській області (ЄДРПОУ 43968084) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Віва Декор» (ЄДРПОУ 31843672) понесені судові витрати у виді витратна професійну правничу допомогу в сумі 82624,79 грн (вісімдесят дві тисячі шістсот двадцять чотири гривні 79 копійок).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Івано-Франківській області (ЄДРПОУ 43968084) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Віва Декор» (ЄДРПОУ 31843672) понесені судові витрати, пов`язані із прибуттям представників до суду в розмірів сумі 8737,14 грн (вісім тисяч сімсот тридцять сім гривень 14 копійок).

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Р. П. Сеник судді Т. В. Онишкевич Н. М. Судова-Хомюк Повне судове рішення складено 21.02.25