Рішення

від 17.02.2025 по справі 903/1013/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17 лютого 2025 року Справа № 903/1013/24

Господарський суд Волинської області у складі головуючої судді Бідюк С.В., за участі секретаря судового засідання Королюка І.В, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали по справі

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Оптіма-315, м. Вишгород, Київська обл.

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Волинь-зерно-продукт, с. Рованці, Волинська обл.

про стягнення 744 678,90 грн

В засіданні приймали участь:

від позивача: Василюк Є.В. (в режимі відеоконференції)

від відповідача: Алєнін Д.В. (в залі суду)

ВСТАНОВИВ:

04.12.2024 через підсистему «Електронний суд» до Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Оптіма-315 до Товариства з обмеженою відповідальністю Волинь-зерно-продукт про стягнення 744678,90 грн, з яких: 290 795,31 грн пені, 434 338,14 грн 48% річних, 15 545,45 грн інфляційних втрат та судових витрат.

Ухвалою суду від 09.12.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання у справі на 08.01.2025 о 11:00 год.

25.12.2024 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого просить відмовити у задоволенні позову, зокрема, зменшити розмір пені на 99% до 2 907,95 грн, відсотків річних до 3% в сумі 27 396,14 грн, в частині стягнення інфляційних втрат відмовити повністю. Зазначає, що станом на дату подання позовної заяви у товариства відсутня заборгованість за поставлений товар. Строк заборгованості становив близько одного місяця, у зв`язку з чим позивач не зазнав значних збитків. З дати виконання зобов`язань минуло більше 5-ти років, проте позивачем заявлено позов лише зараз, що вказує на мету отримання ним не виправданих додаткових прибутків. Стягнення штрафних санкцій для позивача є доходом, а їх зменшення не матиме негативних наслідків.

01.01.2025 від позивача надійшла відповідь на відзив, згідно якої позовні вимоги підтримує. Вказує, що відповідачем допущено прострочення оплати усього поставленого товару. Відповідачем не подано доказів на підтвердження відсутності у нього вини в простроченні оплати поставленого товару, винятковості обставин, що призвели до порушення ним строків оплати, відсутність коштів на рахунках, майна за рахунок яких можна було б виконати грошові зобов`язання.

У судовому засіданні 08.01.2025 представник позивача просив закрити підготовче провадження та призначити розгляд справи по суті.

Відповідач у підготовче засідання не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду.

Ураховуючи вищевикладене, відсутність заперечення на відповідь на відзив, з метою повного та всебічного розгляду справи, виконання завдань підготовчого провадження, дотримання принципу рівності сторін перед законом та судом, та забезпечення реалізації сторонами їх процесуальних прав, суд протокольною ухвалою від 08.01.2025 відклав підготовче засідання на 20.01.2025 о 14:00 год.

Суд протокольною ухвалою від 20.01.2025 закрив підготовче провадження, розгляд справи по суті призначив на 03.02.2025 об 11 год 00 хв.

23.01.2025 надійшла заява позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу в сумі 87 233,95 грн.

Відповідач у клопотанні від 31.01.2025 просить зменшити заявлені позивачем витрати до 5 000 грн. Зазначає, що такі витрати як направлення заяв по суті спору не є послугами є правничою допомогою в розумінні ст.ст. 1, 19 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Витрати не є співмірними із складністю даної справи. Позивачем неодноразово подавались до суду аналогічні спори, тому адвокату не потрібно було вивчати документи, джерела права, законодавство, що регулюють дані правовідносини.

Позивач у додаткових поясненнях від 02.02.2025 вказує, що правова допомога надавалась в обсязі 14 годин з фіксованою сумую оплати - 50 000 грн. Гонорар успіху також передбачений умовами договору. Контррозрахунок відповідачем не поданий. Жодних доказів та заперечень щодо неспівмірності витрат позивача із наданими послугами у даній справі відповідачем не подано.

З метою повного та всебічного розгляду справи, суд протокольною ухвалою від 03.02.2025 розгляд справи по суті відклав на 17.02.2025 об 11 год 30 хв.

11.02.2025 від позивача надійшли додаткові пояснення по суті спору.

У судовому засідання представники сторін дали свої пояснення, доводи з посиланням на заяви по суті спору, висловили свою думку з питань, які виникли під час розгляду справи.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

в с т а н о в и в:

28.05.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Волинь-Зерно-Продукт" (Покупець) укладено договір потравки №ІМ 44/19К, згідно з яким в терміни, визначені договором, Постачальник зобов`язується передати у власність Покупця продукцію виробничо-технічного призначення (надалі - Товар), а Покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього грошову суму (вартість, ціну), визначену договором (п. 1.1). Порядок розрахунків за поставлений товар визначається в Додатках до даного договору (п. 3.1). У випадку коли курс іноземної валюти до гривні, що склався на міжбанківському валютному ринку України на день проведення розрахунків (перерахування коштів) є вище за курс іноземної валюти на день укладення додатку, сторони для визначення суми, належної до сплати, використовують відповідну формулу. При проведення розрахунку, сума в гривнях, яку покупець зобов`язаний сплатити постачальнику як належну оплату вартості товару, визначається шляхом множення грошового еквівалента вартості неоплаченого товару в доларах США/Євро на курс гривні щодо долара США/Євро на міжбанківському валютному ринку на день проведення оплати (п. 3.2). Товар, що був переданий Покупцю в межах цього договору тільки згідно накладних (без укладення інших письмових угод додатків), має бути ним оплачений не пізніше 10 днів з моменту його отримання за відповідною накладною (п. 3.5 договору). Покупець при перерахуванні коштів за товар в платіжному дорученні повинен зазначити згідно якого договору та якого додатку перерахований платіж. В разі не зазначення цих даних постачальник має право на свій розсуд віднести отримані суми на продукцію, поставлену в минулі періоди (п. 3.6). Поставка продукції здійснюється на умовах визначених у Додатках до цього договору (п. 6.1). Підписання видаткових накладних, що виписані в період дії даного договору, засвідчує факт передачі разом з товаром усієї необхідної документації, що його стосується, в тому числі рахунків для оплати, сертифікату, інструкції щодо використання та застосування даного Товару (п. 6.4). Крім відповідальності, встановленої п. 7.1. даного договору Покупець: за несвоєчасну оплату продукції сплачує пеню в розмірі подвійної облікової Національного банку України від суми боргу за кожний день прострочення (п. 7.1.1). В разі невиконання Покупцем зобов`язань щодо оплати отриманого товару та невиконання зобов`язань передбачених розділом 3 цього Договору Покупець, відповідно до ст.625 ЦК України, сплачує на користь постачальника, крім суми заборгованості, 48% річних, якщо інший розмір річних відсотків не встановлено відповідним додатком до договору. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати (п. 7.7). Стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за даним договором відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України, не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов`язання, а строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій, у відповідності до ст. 259 ЦК України, продовжуються до 3 років (п. 7.10).

Між сторонами укладено такі додатки до договору потравки №ІМ 44/19К від 28.05.2019:

-№1 від 28.05.2019 щодо поставку товару на загальну суму 3 954 000 грн, строк оплати до 15.10.2019 (а.с. 17 на звороті);

-№2 від 13.06.2019 щодо поставку товару на загальну суму 686 880 грн, строк оплати до 15.08.2019 (а.с. 18 на звороті);

-№3 від 21.06.2019 щодо поставку товару на загальну суму 664 776,04 грн, строк оплати до 15.08.2019 (а.с. 19 на звороті);

-№4 від 02.08.2019 щодо поставку товару на загальну суму 1 792 833,60 грн, строк оплати до 15.10.2019 (а.с. 20 на звороті);

-№5 від 07.08.2019 щодо поставку товару на загальну суму 260 610 грн, строк оплати до 15.10.2019 (а.с. 21 на звороті);

-№6 від 08.08.2019 щодо поставку товару на загальну суму 413 385,60 грн, строк оплати до 15.10.2019 (а.с. 22 на звороті);

-№7 від 06.09.2019 щодо поставку товару на загальну суму 287 172 грн, строк оплати до 15.10.2019 (а.с. 23 на звороті);

-№8 від 06.09.2019 щодо поставку товару на загальну суму 1 133 568 грн, строк оплати до 15.10.2019 (а.с. 24 на звороті).

На виконання умов договору ТОВ «Агрозахист Донбас» поставлено, а відповідачем отримано товар на загальну суму, що підтверджується видатковими накладними:

-№4536 від 30.05.2019 на суму 3 954 000 грн (а.с. 18);

-№5198 від 14.06.2019 на суму 686 880 грн (а.с. 19);

-№5372 від 21.06.2019 на суму 664 776,04 грн (а.с. 20);

-№6366 від 05.08.2019 на суму 1 792 833,60 грн (а.с. 21);

-№6479 від 07.08.2019 на суму 260 610 грн (а.с. 22);

-№6633 від 12.08.2019 на суму 413 385,60 грн (а.с. 23);

-№7340 від 10.09.2019 на суму 287 172 грн (а.с. 24);

-№7327 від 09.09.2019 на суму 1 133 568 грн (а.с. 25).

18.09.2019 відповідачем здійснено повернення товару на суму 413 385,60 грн, що підтверджується зворотною накладною №147 від 18.09.2019 (а.с. 25 на звороті, 31-34).

Відповідачем здійснено повну оплату отриманого товару, проте з порушенням встановлених в додатках строків (а.с. 26-30):

-11.09.2019 500 000 грн;

-12.09.2019 300 000 грн;

-18.09.2019 413 385,60 грн (повернення товарів);

-15.10.2019 20 160,74 грн;

-20.11.2019 3 700 178,90 грн;

-20.11.2019 4 259 500 грн.

Заперечення відповідача щодо порядку зарахування вказаних коштів відсутні.

25.04.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" (Кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю Оптіма-315 (Новий кредитор) укладено договір №15 про відступлення прав вимоги за договором поставки №ІМ 44/19 К від 28.05.2019, згідно з яким Кредитор передає (відступає), а Новий кредитор набуває Право вимоги та сплачує Кредитору за відступлення Права вимоги ціну договору у розмірі та строки, визначені між Новим кредитором та Кредитором в окремій угоді, укладеній між ними. Право вимоги - усі права вимоги, що належать ТОВ Агрозахист Донбас, як Постачальнику, по Договору поставки №ІМ 44/19 К від 28.05.2019, в т.ч. права на стягнення штрафних санкцій (штраф, пеня, 48% річних, інфляційні втрати) (п. 1.1.3). Оформлення відступлення Права вимога відбувається в наступному порядку: Право вимога переходить до Нового кредитора з моменту підписання Кредитором та Новим кредитором Акту приймання-передачі Прав вимоги. Після підписання даного акту Новий кредитор стає новим кредитором по відношенню до боржника стосовно відступленого Права вимоги. В день підписання цього Договору між Кредитором та Новим кредитором Складається, Акт приймання-передачі Права вимоги. Разом з Правом вимоги Новому кредитору переходять всі інші, пов`язані з ним права в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав (п. 3.1) (а.с. 35-36).

25.04.2022 сторонами підписано Акт приймання-передачі права вимоги, згідно з яким ТОВ Агрозахист Донбас передав, а ТОВ Оптіма-315 прийняв усі вимоги права вимоги, що належать Агрозахист Донбас, як Продавцю, по Договору поставки №ІМ 44/19 К від 28.05.2019 (а.с. 36 на звороті).

Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 ЦК України).

Статтею 627 ЦК України установлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З положень ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України вбачається, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не установлено договором або законом.

Договір є обов`язковим до виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Позивач просить стягнути з відповідача 438 338,14 грн 48% річних та 15 545,45 грн інфляційних втрат.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

П. 7.7 договору поставки від 28.05.2019 сторонами передбачено 48% річних.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді нарахування на суму боргу процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд, перевіривши розрахунок позивача, дійшов висновку, що нараховані ним 438 338,14 грн 48% річних є арифметично правильними та підставними.

У відзиві та у судових засідання відповідач просив зменшити нараховані позивачем 48% річних до 3%, що становить 27 396,14 грн.

У постанові від 18 березня 2020 року по справі №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Слід зазначити, що у межах справи №902/417/18 судами було встановлено, що умовами укладеного між сторонами договору поставки було встановлено сплату боржником 40% річних від несплаченої вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем, та 96% відсотків річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яноста календарних днів.

Зменшуючи розмір річних Велика Палата Верховного Суду в даній постанові не робила розмір річних меншим від розміру, встановленого статтею 625 Цивільного кодексу України.

При цьому ВП ВС вказала на можливість такого застосування зменшення виключно з диспозицій того, що розмір річних значно перевищував розмір, визначений чинним законодавством.

В межах даної справи позивачем застосовується (нараховується) 48% річних, тобто значно більший розмір річних, ніж розмір який передбачено статтею 625 Цивільного кодексу України.

Аналіз статті 625 ЦК України вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання (окрім випадку, описаного у постанові Великої Палати Верховного суду від 18 березня 2020 року №902/417/18).

Відповідно, суд зазначає, що право на зменшення процентів річних кореспондується із принципів розумності, справедливості та пропорційності та явності відповідних умов, тобто коли розмір річних значно перевищує розмір інших штрафних санкції та суму боргу, водночас в даному випадку мова не йде саме про стягнення 3% річних, розмір який і визначений диспозицією статті 625 Цивільного кодексу України.

Саме тому враховуючи позицію Великої Палати Верховного Суду по справі №902/417/18, суд дійшов висновку про необхідність нарахування річних виходячи із розміру 3 % річних, тобто найнижчої межі визначеної статтею 625 Цивільного кодексу України, в розрізі існування прострочення сплати відповідачем за отриманий товар, а тому підлягають до стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 27 396,14 грн, нарахованих згідно розрахунку позивача.

При цьому, доходячи до висновку щодо застосування саме 3% розміру річних, суд виходить з факту відсутності заборгованості за договором на момент звернення до господарського суду з відповідним позовом, прострочення оплати боргу відповідачем близько одного місяця.

Водночас суд зауважує, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

У позові на суму 410 942,01 грн річних слід відмовити у зв`язку з зменшенням їх розміру.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Північно-західного апеляційного господарського суду №906/949/23 від 13.06.2024.

Щодо нарахованих позивачем 15 545,45 грн інфляційних втрат суд зазначає таке.

У частині 1 статті 691 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до частини 2 статті 524 ЦК України сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частини 1 та 2 статті 533 ЦК України).

Визначення в договорі валютного еквівалента вартості товарів не є встановленням динамічної ціни в договорі. Виходячи із змісту норми, що закріплена у частині 3 статті 691 ЦК України, динамічною є ціна товару, яка підлягає зміні залежно від показників, що зумовлюють ціну товару (собівартість, затрати тощо).

Натомість, така умова договору, в якій сторони погоджують, яким чином коригуватиметься грошова сума по відношенню до валюти, яку сторони обрали як оціночний еталон у разі зміни курсу, є "валютним застереженням".

Судом встановлено, що у договорі поставки від 28.05.2019 (розділ 3) сторони погодили, що порядок розрахунків за поставлений товар визначається в Додатках до даного договору (п. 3.1). У випадку коли курс іноземної валюти до гривні, що склався на міжбанківському валютному ринку України на день проведення розрахунків (перерахування коштів) є вище за курс іноземної валюти на день укладення додатку, сторони для визначення суми, належної до сплати, використовують відповідну формулу. При проведення розрахунку, сума в гривнях, яку покупець зобов`язаний сплатити постачальнику як належну оплату вартості товару, визначається шляхом множення грошового еквівалента вартості неоплаченого товару в доларах США/Євро на курс гривні щодо долара США/Євро на міжбанківському валютному ринку на день проведення оплати (п. 3.2).

У додатках № 1-8 сторони визначили вартість товару у гривні, а також його еквівалент у доларах США. Сторонами погоджено, що оплата вартості товару, зазначеного в додатку, здійснюється покупцем в національній валюті України (гривня) виходячи із курсу продажу долара США/Євро на міжбанківському валютному ринку України на день, що передує здійснення платежу, зафіксованого на момент закриття торгів.

Отже, за умовами погодженої у договорі формули, сторони визначили, що перегляд (перерахунок) платежу у гривні матиме місце лише у разі подорожчання іноземної валюти відносно національної на дату здійснення платежу. Таке застереження спрямоване на захист валютних ризиків продавця (кредитора) внаслідок падіння курсу валюти платежу (гривні). Натомість у разі падіння курсу іноземної валюти відносно гривні здійснення такого перерахунку у формулі не передбачено.

Іншими словами, якщо на день розрахунку валютний курс змінився (курс долару по відношенню до гривні став вище його курсу на момент підписання контракту), то сума платежу в гривні відповідно пропорційно підвищується. Якщо ж курс долару по відношенню до гривні навпаки знизився - перерахунок суми платежу не здійснюється. У такому разі грошове зобов`язання у гривнях виконується у тому розмірі, який зафіксований в додатковій угоді.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів та в отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

За змістом статті 1 Закону України Про індексацію грошових доходів населення індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.

З огляду на викладене, норми ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.

У разі порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені у гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.

Такий правовий висновок Верховного Суду викладений у постанові від 11.10.2018 у справі № 905/192/18, від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц.

Враховуючи те, що орієнтовна вартість товару перераховується (коригується) відповідачем станом на дату, що передує даті саме фактичної оплати товару (незалежно від того, чи своєчасно, чи ні була здійснена ця оплата) з урахуванням курсу долара США/Євро до гривні, втрати позивача від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, зокрема і у разі порушення відповідачем грошового зобов`язання зі сплати орієнтовної вартості товару, відновлюються еквівалентом іноземної валюти. У такому разі стягнення інфляційних втрат, нарахованих на орієнтовну суму заборгованості, суперечить частині другій ст. 625 Цивільного кодексу України. У разі, якщо матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів покриваються за рахунок донарахування вартості товару з урахуванням курсової різниці, стягнення інфляційних втрат є недопустимим та призведе до подвійного стягнення.

Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 29.04.2021 у справі №910/11077/20, від 29.01.2019 у справі №910/11249/17, від 11.10.2018 року у справі №905/192/18.

Ураховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 15 545,45 грн, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 290 795,31 грн пені.

За змістом ст. 230 Господарського кодексу України у разі порушення правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором (ч.4 ст.231 ГК України).

Відповідно до ст. ст. 1,3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно із п.п. 7.1.1, 7.10 договору за несвоєчасну оплату продукції покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової Національного банку України від суми боргу за кожний день прострочення. Стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за даним договором відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України, не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов`язання, а строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій, у відповідності до ст. 259 ЦК України, продовжуються до 3 років.

Суд, перевіривши розрахунок позивача, дійшов висновку, що нараховані ним 290795,31 грн пені є арифметично правильними та підставними.

У той же час, відповідач заявив клопотання про зменшення пені на 99% до 2 907,95 грн.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно із ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принципи верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

Відповідно до ч.1 ст. 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

У рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 р. № 15-рп/2004 зазначено, що одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема, норми моралі, традицій, звичаїв, тощо, які легітимізовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропоційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

У мотивувальній частині рішення від 11.07.2013 р. у справі № 7-рп/2013, Конституційний Суд України вказав, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Згідно із ч. 3 статті 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Такими чином вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Тобто з системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Слід зазначити, що законодавчо не врегульований розмір можливого зменшення штрафних санкцій. При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

У постанові Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №922/1608/19 викладена правова позиція про те, що зменшення розміру пені на 50% є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.

За таких обставин, коли встановлено, що сума заборгованості відповідачем сплачена повністю, доказів заподіяння збитків позивачу простроченням оплати не подано, клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій підлягає до задоволення.

Враховуючи положення діючого законодавства, з огляду на всі фактичні обставини справи, приймаючи до уваги відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору, відсутність в діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов`язання, сплата відповідачем основного боргу, прострочення строків оплати боргу близько одного місяця, суд на підставі ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України вважає за можливе зменшити розмір заявлених до стягнення сум пені та штрафу на 50%, що становить 145 397,65 грн.

Також, судом враховано самий правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов`язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

З огляду на викладені обставини в сукупності суд, користуючись правом, наданим йому ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, зменшує розмір пені на 50 % до 145 397,65 грн, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Відтак, в частині задоволення позову про стягнення пені в сумі 145 397,65 грн суд відмовляє у зв`язку із зменшенням їхнього розміру.

Позивач також просить стягнути з відповідача 87 233,95 грн витрат на професійну правничу допомогу, з яких 37 233,95 грн є 5% від стягнутої суми (гонорар успіху).

Положеннями статті 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Відповідно до статті 131 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правничої допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Практична реалізація принципу відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 зазначеного Кодексу), відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (надання послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частини перша, друга статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 цього Кодексу).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини п`ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята, шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Таку правову позицію щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, викладено в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 22.11.2019 у справі №902/347/18, від 22.11.2019 у справі №910/906/18, від 06.12.2019 у справі №910/353/19, від 07.07.2021 №910/12876/19, від 01.06.2022 №910/1929/19, від 10.08.2022 №904/7485/21.

Частинами першою та другою статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:

- фіксованого розміру,

- погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правничої допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

У позовній заяві позивач зазначив орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 50 000 грн та «гонорар успіху» в розмір 5% від відшкодування витрат на правничу допомогу просить стягнути з відповідача 87 233,95 грн витрат з врахуванням «гонорару успіху».

03.07.2023 між адвокатом Василюком Євгеном Віталійовичем та ТОВ «Оптіма-315» укладено договір про надання правової допомоги №03/07, згідно умов якого адвокат зобов`язується надати клієнту юридичні послуги щодо здійснення усіма законними методами та способами представництва прав та інтересів клієнта в, зокрема судах України (п. 1.). Клієнт зобов`язаний сплатити адвокату вартість юридичних послуг в порядку та строки, визначені у додаткових угодах, які є невід`ємною частиною договору, шляхом сплати виставлених адвокатом рахунків за послуги (п. 3.1). Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2025 (п. 5.1).

Додатковою угодою від 02.12.2024 сторони погодили, що вартість витрат клієнта на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції складає 50 000 грн, виходячи із фіксованого сторонами розміру гонорару за надання послуг правової допомоги про стягнення заборгованості з ТОВ «Волинь-Зерно-Продукт» за договором поставки №ІМ 44/19 від 28.05.2019. Крім того, клієнт зобов`язується сплатити адвокату додаткову винагороду за стягнення заборгованості (гонорар успіху) в розмірі 5% від стягнутої суми з боржника. Оплата послуг адвоката здійснюється клієнтом протягом 3 банківських днів з моменту набрання рішенням суду законної сили.

Сторонами підписано акт приймання-передачі наданих послуг від 22.01.2025, згідно якого клієнту у справі №903/1013/24 надані такі послуги:

-02.12.2024, 1 год, ознайомлення з наявними документами; попередня консультація клієнта з приводу заборгованості по договору поставки з ТОВ «Волинь-Зерно-Продукт», підписання додаткової угоди щодо підготовки позовної заяви та представництва клієнта в суді;

-03.12.2024, 6 год, підготовка первинних документів; складання (написання) позовної заяви з додатками; формування позовної заяви з додатками, направлення її відповідачу та до суду;

-01.01.2025, 4 год, ознайомлення з відзивом відповідача; підготовка відповіді на відзив та направлення її відповідачу та суду;

-08.01.2025, 0,5 год, участь у судовому засіданні;

-20.01.2025, 0,5, участь у судовому засіданні;

-22.01.2025, 1 год, підготовка заяви щодо відшкодування витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу у справі, направлення заяви відповідачу та суду;

-03.02.2025, 1 год, участь у судовому засіданні.

Крім того, сторонами визначено, що 5% «гонорару успіху» адвоката становить 37233,95 грн. Загальна вартість наданих послуг становить 87 233,95 грн.

Виходячи з аналізу положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту адвокат отримує винагороду у вигляді гонорару, обчислення якого, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено, що за ст. 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", п.п. 79 і 112).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Тобто, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п. п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20).

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суд може за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 ГПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (аналогічна висновок викладений у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19).

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 126 ГПК України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 129 цього Кодексу (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу).

Тобто критерії, визначені частиною четвертою статті 126 ГПК України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною п`ятою статті 129 ГПК України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч.4 ст.126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Відповідач у клопотанні від 31.01.2025 просить зменшити заявлені позивачем витрати до 5 000 грн. Зазначає, що такі витрати як направлення заяв по суті спору не є послугами є правничою допомогою в розумінні ст.ст. 1, 19 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Витрати не є співмірними із складністю даної справи. Позивачем неодноразово подавались до суду аналогічні спори, тому адвокату не потрібно було вивчати документи, джерела права, законодавство, що регулюють дані правовідносини.

Як вказано вище, позовна вимога позивача про стягнення з відповідача 15 545,45 грн інфляційних втрат не підлягає до задоволення.

Згідно п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ураховуючи відмову задоволенні вимог про стягнення з відповідача 15 545,45 грн інфляційних втрат, підставними є витрати позивача на професійну правничу допомогу в сумі 48 956,24 грн.

Дослідивши заяву ТОВ «Оптіма-315» про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, надані докази в їх сукупності, враховуючи предмет спору, характер та складність справи, об`єм фактично наданих послуг, з метою дотримання співмірності, обґрунтованості та пропорційності при вирішенні питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, які є доведеними, документально обґрунтованими, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу.

При цьому судом враховується, що вказані заявником в акті наданих послуг такі окремі види послуг як ознайомлення з наявними документами; попередня консультація клієнта з приводу заборгованості по договору поставки з ТОВ «Волинь-Зерно-Продукт», підписання додаткової угоди щодо підготовки позовної заяви та представництва клієнта в суді; підготовка первинних документів; складання (написання) позовної заяви з додатками; формування позовної заяви з додатками, направлення її відповідачу та до суду охоплюються послугою з складання позовної заяви, у зв`язку з чим позивачем помилково визначено такі послуги як окремі та самостійні, а не як складові частини послуги з підготовки позовної заяви.

Ознайомлення з відзивом відповідача; підготовка відповіді на відзив та направлення її відповідачу та суду також охоплюється однією послугою з складання відзиву на позовну заяву.

Подібна за своїм змістом правова позиція викладена у постанові Великої палати Верховного Суду №922/1964/21 від 16.11.2022.

Судом враховано, що даний спір є спором незначної складності, відноситься до категорії спорів щодо стягнення лише штрафних санкцій, містить незначний обсяг документів для правового аналізу. Суд звертає увагу, що подана позовна заява про стягнення грошових коштів не є об`ємною та складною та ґрунтується на не значній кількості доказів.

У позовній заяві відсутні будь-які посилання на судову практику. Крім того, спірні правовідносини регулюється нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України. Відповідно, великої кількості законів і підзаконних нормативно - правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини також не передбачають.

Під час розгляду справи у порядку господарського судочинства, враховуючи принцип змагальності та обов`язок доказування у справі з огляду на приписи статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Ураховуючи викладене, клопотання відповідача про зменшення розміру витрат, суд, надавши оцінку співмірності суми витрат зі складністю та об`ємом справи, відповідності цієї суми критеріям реальності, розумності розміру витрат, беручи до уваги об`єм наданих правових послуг, дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу на 50% та стягнення з відповідача 24 478,12 грн витрат на професійну правничу допомогу, натомість в іншій частині заява задоволенню не підлягає.

Такий розмір відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру і ці витрати є співрозмірні з наданими адвокатом послугами.

При цьому клопотання відповідача про зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу до 5 000 грн є не обґрунтованим та не доведеним.

Щодо заявленого до стягнення з відповідача гонорару успіху в сумі 37 233,95 грн, що становить 5% від стягнутої судом суми, суд зазначає таке.

Велика Палата Верховного Суду зазначала про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з гонораром успіху. ЄСПЛ вказав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.05.2020 зі справи № 904/4507/18 зауважила, що за наявності угод, які передбачають гонорар успіху, ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями у присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22.02.2005 у справі Пакдемірлі проти Туреччини (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала гонорар успіху у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70- 72).

З урахуванням наведеного не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема, у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату гонорару успіху, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Аналогічні висновки викладені в постанові КГС у складі ВС від 27.09.2022 №910/3547/21.

Адвокат заявив до стягнення 37 233,95 грн, визначених як гонорар успіху у зв`язку з задоволенням позову на користь позивача, що становить 5% від стягнутої судом суми.

Ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення гонорару успіху, у справі яка розглядається, є розумність заявлених витрат. Тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат. Стягнення заявленої суми має співвідноситися із виконаною роботою щодо представництва інтересів у суді першої інстанції та досягнення обумовленого між сторонами успішного результату.

У зв`язку із цим суд бере до уваги, що предметом позову було стягнення штрафних санкцій в загальній сумі 744 678,90 грн.

У позові на суму 571 885,12 відмовлено.

Крім того, суд звертає увагу, що заявлені витрати як гонорар успіху не обумовлені виконанням адвокатом будь-яких конкретних послуг, тобто є гонораром, який був визначений лише на власний розсуд сторонами договору про надання правової допомоги, а тому не може бути визнаний судом як об`єктивно необхідні витрати позивача на правничу допомогу у зв`язку із розглядом цієї справи. Виходячи із таких міркувань, суд приходить до висновку про відсутність підстав для покладення на відповідача обов`язку з відшкодування позивачеві цих витрат.

З урахуванням наведеного не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема, у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату гонорару успіху, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Суд виходить з того, що судові витрати, які за своєю суттю є додатковою оплатою за успішне завершення справи в суді ("гонорар успіху") до оплати за фактично надані послуги, про яку сторони договору про надання правової допомоги також домовились у договорі про надання правової допомоги, не можуть покладатись на сторону, на яку судові витрати іншої сторони мають бути віднесені відповідно до процесуальних норм про розподіл судових витрат.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Такі правові висновки послідовно викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2022 у справі № 922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 18.03.2021 у справі № 910/15621/19.

Відтак, суд вважає, що заява адвоката щодо покладення на відповідача витрат на професійну (правничу) допомогу в частині стягнення 37 233,95 грн в якості гонорару успіху не відповідає критерію розумності, такі витрати не мають характеру необхідних, не співрозмірні із виконаною роботою, а їх відшкодування за відсутності достатнього обґрунтування з огляду на обставини цієї справи матиме надмірний характер, у зв`язку з чим вказані вимоги не підлягають задоволенню.

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, у разі коли суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в частині задоволених позовних вимог в сумі 8 749,60 грн слід покласти на нього.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 74, 76-80, 86, 129, 130, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Волинь-зерно-продукт (вул. Промислова, буд. 5А, с. Рованці, Луцький р-н., Волинська обл., код ЄДРПОУ 31496816) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Оптіма-315 (вул. Грушевського, буд. 3, кв.31, м. Вишгород, Київська обл., код ЄДРПОУ 43082778) 27 396,13 грн 3% річних, 145 397,65 грн пені та 8 749,60 грн витрат по сплаті судового збору, 24 478,12 грн витрат на професійну правничу допомогу, а всього 206 021,50 коп (двісті шість тисяч двадцять одна грн 50 коп).

3. У позові на суму 571 885,12 грн відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. ст. 255, 256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст рішення складено

21.02.2025

СуддяС. В. Бідюк