Рішення

від 15.01.2025 по справі 5011-46/8219-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.01.2025Справа № 5011-46/8219-2012 (910/10038/24)За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Експлуатаційна компанія" (04205, м. Київ, вул. Тимошенка, будинок 29-б; ідентифікаційний код: 32380022)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Центаріс" (04053, місто Київ, Вознесенський узвіз, 14, офіс 16, ідентифікаційний код 42676759)

про стягнення 115 858,09 грн,

в межах справи № 5011-46/8219-2012

Суддя Івченко А.М.

Представники: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Експлуатаційна компанія" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Центаріс" про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги у розмірі 115 858,09 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.08.2024 прийнято справу № 910/10038/24 до розгляду та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, надано відповідачу строк для подання відзиву на позов, заперечення на відповідь на відзив, та позивачу - відповідь на відзив.

24.09.2024 через підсистему "Електронний суд" від Товариства з обмеженою відповідальністю "Центаріс" надійшов відзив на позовну заяву, в якому, серед іншого, відповідач заявив клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.09.2024 у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Центаріс" про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін відмовлено.

30.09.2024 через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.10.2024 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Експлуатаційна компанія" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Центаріс" про стягнення 115 858,09 грн передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва для розгляду у межах справи № 5011-46/8219-2012 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Експлуатаційна компанія".

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 16.10.2024, справу передано судді Івченко А.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.10.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання); роз`яснено учасникам справи, що відповідно до частини 7 статті 252 Господарського процесуального кодексу України клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву; запропоновано відповідачу у строк протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали про відкриття провадження надати суду: - відзив на позов, складений з урахуванням вимог ст. 165 ГПК України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на чинне законодавство та докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення, якщо такі докази не надані позивачем; - докази направлення відзиву позивачу; запропоновано позивачу у строк протягом п`яти днів з дня отримання відзиву на позов надати суду відповідь на відзив на позов, а також докази направлення відповіді на відзив відповідачу; визначено відповідачу строк для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив; попереджено відповідача, що у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи (ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України). При цьому, якщо докази не можуть бути подані разом з відзивом з об`єктивних причин, відповідач повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч. 3, 4 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України); зобов`язано сторін негайно повідомити суд у разі сплати (часткової) відповідачем заборгованості, яка є предметом даного спору.

Позивач та відповідач були повідомлені про відкриття провадження у справі відповідно до вимог чинного законодавства.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Приписами статті 248 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що ТОВ «Експлуатаційна компанія» є балансоутримувачем будинку за адресою: місто Київ, Оболонська набережна, буд. 15, на підставі розпорядження Оболонської районної у місті Києві адміністрації від 17.07.2009 року № 514.

Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕКСПЛУАТАЦІЙНУ КОМПАНІЯ» є виконавцем послуг з утримання будинку та прибудинкової території з адресою: місто Київ, Оболонська набережна, буд. 15, відповідно до даних Інформаційно-аналітичної системи управління житловим фондом.

Окрім того, доказом того, що Позивач є виконавцем послуг з утримання будинку та прибудинкової території за адресою: місто Київ, Оболонська набережна, буд. 15 є Розпорядження КМДА №1207 від 05.10.2017 р., яким встановлено розмір тарифу для Позивача на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЦЕНТАРІС" є власником квартири № 8, загальною площею 378,7 кв.м. у будинку за адресою: місто Київ, Оболонська набережна, буд. 15, корпус 2 та споживачем послуг, що надаються Позивачем, що підтверджується інформаційною довідкою № 388821945 від 30.07.2024.

На підставі ст. 27 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Відповідач претензій щодо ненадання послуг чи неякісного їх надання не заявляв. Всіма наданими послугами Відповідач користувався, що підтверджується також здійсненням оплат.

Для реалізації своїх обов`язків як виконавця послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, Позивач уклав ряд договорів з виконавцями послуг, зокрема:

1. з ТОВ «Гранд-Фурор» - договір про надання послуг від 01.04.2015 № 1;

2. з ПП «Толока М» - договір на виконання робіт по технічному обслуговуванню ліфтового обладнання № 04 від 01.04.2015 р.;

3. з ТОВ «ОДС-Ліфтервіс» - договір на технічне обслуговування і ремонт обладнання ОДС від 01.04.2015 № 36;

4. з ТОВ «Муніципал» - Договір № 01/09/17 від 01.09.2017 року та Додаткова угода № 1-18 до Договору № 01/09/17 від 01.09.2017 року.

Відповідно частини першої статті 322 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить.

Згідно з частиною другою статті 382 ЦК України власникам квартир та нежитлових приміщень у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території.

Відповідно до статті 360 ЦК України співвласник, відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності, зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон).

Згідно з частиною першою статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Положеннями Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору (ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Згідно з ч. 5 ст. 13 Закону відмова споживача (іншої особи, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача) від укладання договору з виконавцем комунальної послуги не звільняє його від обов`язку оплати фактично спожитої комунальної послуги, наданої таким виконавцем.

Таким чином, споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Відповідно до ст. ст. 156, 162 ЖК України, власники квартир зобов`язані брати участе у витратах по утриманню квартир і при домової території, проведенню ремонту та своєчасно і в повному обсязі вносити плату за отримані комунальні послуги.

Позивачем регулярно надавалися послуги, що входять у структуру тарифу, про що свідчить відсутність будь-яких претензій Відповідача як споживача послуг згідно ст. 27 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Факт отримання вказаних послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій підтверджується здійсненням Відповідачем періодичних оплат, що наведені у розрахунку заборгованості.

Тарифи, покладені в основу розрахунку боргу за цим позовом, встановлено Розпорядженнями КМДА, які набули чинності з моменту опублікування. Вищезазначене свідчить про те, що розпорядження та визначений ним тариф були чинними протягом всього періоду, що охоплений заявленим розрахунком боргу.

Розрахунок боргу здійснено з урахуванням тарифів, що затверджені органом місцевого самоврядування.

Розпорядженням КМДА №1207 від 05.10.2017 р. встановлено розмір тарифу для Позивача у розмірі 6,16 грн за 1 м2. Отже, щомісячний платіж з дати набрання законної сили розпорядження становить 2 332,79 грн.

Станом на кінець червня 2024 року заборгованість Відповідача за житлово-комунальні послуги перед Позивачем становить 115 858,09 грн.

Згідно долучених постанов Верховного суду у справі №756/5922/19 суди встановили, що 30.12.2018 року між Бенделиком Р.В. та Відповідачем було укладено договір купівлі-продажу за яким право власності на квартиру АДРЕСА_1 перейшло до Відповідача, про що внесено запис про право власності №29735439.

У матеріалах справи №910/10038/24 наявна інформаційна довідка № 388821945 від 30.07.2024, що підтверджує вищезазначений факт.

Підставою для державної реєстрації права власності за Відповідачем на квартиру АДРЕСА_1 став договір купівлі-продажу, серія та номер: №9963, виданий 30.12.2018, видавник: ПРИВАТНИЙ НОТАРІУС КИЇВСЬКОГО МІСЬКОГО НОТАРІАЛЬНОГО ОКРУГУ НЕЗНАЙКО ЄВГЕН ВІКТОРОВИЧ (інформаційна довідка № 388821945 від 30.07.2024 р.).

Доказів визнання недійсним правочину, доказів того, що у період, заявлений для стягнення заборгованості Відповідач не перебував у статусі власника Відповідачем не надано.

Викладені у відзиві аргументи не мають значення для вирішення спору, адже позивач звернувся з позовом до належного власника квартири АДРЕСА_1 , про що свідчать відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно зі статтею 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Таким чином, тягар утримання майна лежить на його власнику.

Окрім того, відповідно до ст.1 Закону "Про житлово-комунальні послуги" індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Відповідач у відзиві вказує, що не є споживачем. Разом з тим таке твердження суперечить нормам чинного законодавства, що встановлюють правовий статус споживача та правовий режим власності.

Позивач не здійснює моніторинг судових реєстрів щодо окремих співвласників, не отримує і не має права отримувати відомості щодо прописаних осіб в об`єктах нерухомості, що розташовані у багатоквартирних будинках, обслуговуваних позивачем. Достатньою підставою для виникнення цивільно-правового зобов`язання є факт надання послуг. Виконання робіт з обслуговування будинку підтверджено позивачем додатками до позовної заяви. Всі співвласники багатоквартирного будинку зобов`язані нести витрати на його утримання та обслуговування.

Згідно з частиною другою статті 7 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" кожний співвласник несе зобов`язання щодо належного утримання, експлуатації, реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна багатоквартирного будинку пропорційно до його частки співвласника. Тарифи, на підставі яких здійснюється нарахування плати за послуги Позивача, встановлені з розрахунку на 1 м2 та є обов`язковими до сплати всіма співвласниками багатоквартирного будинку.

Верховний Суд у постанові від 18.03.2019 року у справі №210/5796/16-ц вказав:

«Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки визначені Законом України "Про житлово-комунальні послуги".

З аналізу положень статей 11, 319, 322, 509, 526, 610 ЦК України, статей 1, 13, 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» в їх системному взаємозв`язку вбачається, що кожен власник квартири (нежитлового приміщення) в будівлі несе обов`язок з утримання власного майна, приміщень загального користування та прибудинкової території.

Витрати на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку та інші витрати, передбачені рішенням співвласників або законом, входять до складу витрат на управління багатоквартирним будинком та, за загальним правилом, розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, незалежно від факту використання ними належної їм квартири (нежитлового приміщення) та спільного майна.

Позивач здійснював обслуговування будинку, у якому квартира №8 належить на праві приватної власності відповідачу, протягом всього заявленого періоду нарахування боргу та справедливо очікує на компенсацію його витрат (оплату наданих послуг) від відповідача як від власника майна.

Щодо строку позовної давності, то постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з 12 березня 2020 р. на всій території України карантин.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-ІХ) було визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 Цивільним Кодексом України та строки визначені Господарським кодексом України, а саме ст. 232, 269, 322, 324 продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 р. № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» скасовано з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Окрім того, згідно п. 19 ПРИКІНЦЕВИХ ТА ПЕРЕХІДНИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257- 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан. Введений 24 лютого 2022 року воєнний стан на всій території України триває по цей час.

Таким чином, з березня 2020 року по цей час строк позовної давності автоматично продовжується. Цей строк не підлягає поновленню, бо не є пропущеним.

Як вказав Західний апеляційний господарський суд "29" грудня 2023 р. у справі №914/2162/23: «Було запроваджено механізм, за якого позовна давність на період дії карантину, воєнного стану або надзвичайної ситуації продовжується на строк дії таких обставин. Суди під час аналізу вимог про застосування строків позовної давності зважають на те, що їх продовження в період дії карантину є безумовним та автоматичним в силу закону. А тому обґрунтування причин, за яких дія карантину не дала б змоги особі подати позов вчасно, не вимагається (така позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.09.2022 у справі №920/724/21).

Отже суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що позовна давність за заявленими позовними вимогами, автоматично продовжена на строк дії карантину, після завершення карантину є продовженою на строк дії правового режиму воєнного стану».

На підставі вищевикладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

На підставі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог в повному обсязі.

За таких обставин, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача у порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись Кодексом України з процедур банкрутство, ст. 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦЕНТАРІС" (Код ЄДРПОУ:42676759, 04053, м. Київ, Вознесенський узвіз, 14, офіс 16) на користь ТОВ «ЕКСПЛУАТАЦІЙНА КОМПАНІЯ» (Код ЄДРПОУ: 32380022, 04205, м. Київ, вул. Тимошенка, 29-Б) заборгованість у розмірі 115 858,09 грн., а також судовий збір у розмірі 3 028,00 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Копію рішення направити учасникам провадження у справі.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 21.02.2025

Суддя А.М.Івченко