Рішення

від 13.02.2025 по справі 922/4034/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.02.2025м. ХарківСправа № 922/4034/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Юрченко В.С.

при секретарі судового засідання Трофименко С.В.

за участю представників учасників процесу:

позивача не з"явився.

відповідача не з"явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду Харківської області справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «УМТ+», місто Київ,

до: Товариства з обмеженою відповідальністю «ПІНЕЯ Лайт», місто Харків,

про стягнення заборгованості за договором,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «УМТ+», звернувся до Господарського суду Харківської області із позовною заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «ПІНЕЯ Лайт», про стягнення:

-основної заборгованості в сумі 451500,00 грн.;

-інфляційних збитків в сумі 187 969,31 грн.;

-30% річних в сумі 385 570,00 грн.;

-пеню в сумі 475 386,17 грн.

18 листопада 2024 року, ухвалою суду, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/4034/24. Справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження. Почато у справі № 922/4034/24 підготовче провадження і призначено підготовче засідання на 12 грудня 2024 року.

12 грудня 2025 року ухвалою суду, яка занесена до протоколу судового зпротокольною ухвалою від 12 грудня 2024 року відкладено підготовче засідання на 09 січня 2025 року.

09 січня 2025 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу № 922/4034/24 до судового розгляду по суті на 23 січня 2025 року.

22 січня 2023 року позивачем скеровано до суду через систему «Електронний Суд» заяву (вх. № 1702), в якій просить судові засідання по суті проводити без участі представника позивача, повністю підтримує позовні вимоги та просить їх задовольнити у повному обсязі.

23 січня 2025 року ухвалою суду, яка занесена до протоколу судового засідання, відповідно до статтей 202, 216 ГПК України, відкладено розгляд справи по суті на 13 лютого 2025 року.

Відповідач свого представника в судове засідання 13 лютого 2024 року не направили, про час та місце розгляду справи повідомлявся у відповідності до вимог Господарського процесуального кодексу України.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (частина 1статті 202 Господарського процесуального кодексу України).

Зі змісту пунктом 1 частини 3статті 202 Господарського процесуального кодексу Українисуд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки.

Оскільки явка відповідача не була визнана обов`язковою, а його не явкау відповідності до приписів частини 9 статті165 та частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України, до судового засідання по розгляду справи суті, не перешкоджає розгляду справи за наявними в справі матеріалами.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободпередбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004 року Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідностіКонституції України(конституційності) положеньстатті 69 Кримінального кодексу України(справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до частини 1статті 11 Господарського процесуального кодексу України,статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»при розгляді справи частини 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07 липня 1989 року Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнова проти України»).

13 лютого 2025 року, відповідно достатті 233 Господарського процесуального кодексу Українисудом проголошено скорочене рішення (вступну та резолютивну частини).

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як зазначає позивач у позові, 08 листопада 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "УМТ+" (позивач/позикодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Пінея Лайт" (відповідач/позичальник) було укладено договір № 08/11 Безпроцентної поворотної фінансової допомоги, за умовами якого позикодавець, у встановлений договором термін (до 28 листопада 2021 року), зобовязався надати позичальнику безпроцентну поворотну фінансову допомогу (допомога) перерахувавши на його банківський рахунок грошові кошти у розмірі 451 500,00 грн., а позичальник, в свою чергу, зобов"язався повернути кошти отримані ним в якості допомоги в розмірі 451 500,00 грн. до 30 грудня 2021 року, шляхом перерахування зазначеної суми на розрахунковий рахунок позикодавця (пункт 1.1., 2.1., 3.1., 4.1., 5.1.-5.3. договору).

Відповідно до пункту 6.1. договору при порушенні умов та порядку повернення фінансової допомоги (її частини), в тому числі прострочення повернення, позикодавець має право нарахувати позичальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожний календарний день прострочення та за весь період прострочення.

Пунктом 6.2. договору визначено, що при порушенні умов або порядку повернення фінансової допомоги (її частини), в тому числі прострочення повернення, позикодавець має право нарахувати позичальнику додатково до пені (пункт 6.1. договору) проценти в розмірі 30% річних від неповерненої суми фінансової допомоги за кожен день затримки та за весь період прострочення, в порядку статті 625 ЦК України.

За позицієї позивача, він 09 листопада 2021 року перерахував обумовлену суму коштів у розмірі 451 500,00 грн. у визначений договором термін на рахунок відповідача, на підтвердження чого додає до позовної заяви платіжне доручення № 12051 від 09 листопада 2021 року.

Як вказує позивач, відповідач зобов`язання з повернення коштів отримані ним в якості допомоги в розмірі 451 500,00 грн. до 30 грудня 2021 року не виконав, у зв`язку із чим станом на момент звернення із позовною заявою наявна заборгованість основна заборгованість в сумі 451500,00 грн., на яку нараховано інфляційних збитків в сумі 187969,31 грн., 30% річних в сумі 385570,00 грн., а також пеню в сумі 475386,17 грн.

Як вказано вище відповідач не скористався своїм правом на формування заперечень з приводу доводів, викладених у позові, відзиву до суду не подав.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

Предметом судового розгляду у справі є вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором, а предметом доказування у справі, відповідно, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з нормами статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статей 626, 628, 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина 1 статті 509 Цивільного кодексу України, частина 1 статті 173 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі статтею 180 Господарського кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

В частині 3 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Оцінивши зміст договору № 08/11 безпроцентної поворотної фінансової допомоги від 08 листопада 2021 року, господарський суд встановив, що сторонами погоджено його істотні умови. Договір підписаний уповноваженими особами та скріплено печатками. Договір у встановленому порядку не оспорений; не розірваний; не визнаний недійсним.

Так, як свідчать матеріали справи, 08 листопада 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "УМТ+" (далі - позивач/позикодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Пінея Лайт" (далі - відповідач/позичальник) укладено договір № 08/11 безпроцентної поворотної фінансової допомоги (далі - договір).

За умовами пункту 1.1. договору позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти в розмірі, установленому договором, а позичальник зобов"язується повернути їх позикодавцю у встановлений договіром термін. Сума безпроцентної поворотної фінансової допомоги за договором становить 451 500,00 грн. (пункт 2.1. договору).

За умовами пункту 3.1. договору позикодавець перераховує суму фінансової допомоги у національній валюті в безготвіковому порядку, одноразово або частково, на поточний рахунок позичальника в термін до 20 календарних днів після підписання даного договору.

У відповідності до пункту 7.1. договору, цей договір набуває чинності з моменту перерахування позичальнику грошових коштів та діє до повного виконання позичальником своїх зобов"язань за договором.

В розрізі викладених умов договору, суд доходить до висновку, що укладений між позивачем та відповідачем договір № 08/11 безпроцентної поворотної фінансової допомоги від 08 листопада 2021 року за своєю правовою природою є договором позики.

Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає в власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 1047 Цивільного кодексу України передбачено, що договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а в випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Тобто даний вид правочину підпадає під поняття "реального договору", що є укладеним з моменту вчинення сторонами певних дій, зокрема, передачі позикодавцем позичальнику грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач надав відповідачу 451 500,00 грн. фінансової допомоги, що підтверджуєтьтся платіжним дорученням № 12051 від 09 листопада 2021 року, яке міститься в матеріалах справи (а.с. 10, том 1).

Отже, зі свого боку позивач вчинив всі необхідні обов`язки, охоплені умовами договору, та мав законні очікування в межах дії договору, що з боку відповідача будуть вчиненні дії щодо повернення в строк встановлений договором (до 30 грудня 2021 року) наданої фінансової допомоги.

За частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти в такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, в такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 3 вказаної статті встановлено, що позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За пунктом 4.1. договору термін повернення всієї суми фінансової допомоги становить - до 30 грудня 2021 року. Сума фінансової допомоги підлягає поверненню шляхом її перерахування на поточний рахунок позикодавця у національній валюті (пункт 5.2. договору).

У термін, визначений пункті 4.1. договору (до 30 грудня 2021 року), відповідач зобов`язання по поверненню фінансової допомоги не виконав. Вказана обставинна належним чином підтверджені матеріалами справи та не спростовані відповідачем.

Закон встановлює, що одностороння відмова від зобов`язання є неправомірною незалежно від того, чи виражена вона відповідною активною дією зобов`язаної сторони чи бездіяльністю, зокрема не вчиненням передбачених договором дій, спрямованих на його виконання (статті 525, 526 Цивільного кодексу України).

За змістом статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина 11 статті 526 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 2статті 614 Цивільного кодексу Українивідсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Відповідно до частини 3 та 4статті 13 Господарського процесуального кодексу Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

На момент прийняття рішення судом, доказів сплати заборгованості відповідачем матеріали справи не містять.

З огляду на викладене, враховуючи, що відповідач, порушив умови укладеного договору, не здійснив повернення позивачу в строк встановлений договором (до 30 грудня 2021 року) фінансової допомоги, а відтак порушив договірні зобов`язання (стаття 610 Цивільного кодексу України), суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача про стягнення 451 500,00 грн. є обґрунтованими, підтвердженими належними документальними доказами та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідачем у встановленому законом порядку позовні вимоги в частині стягнення основного боргу - не спростовано.

Крім того, позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення з відповідача - інфляційних збитків в сумі 187969,31 грн., 30% річних в сумі 385570,00 грн., а також пеню в сумі 475386,17 грн.

В силу частини 1 статті 216, частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно частини 2 статті 217 Господарського кодексу України, є штрафні санкції, до яких віднесені, у тому числі, пеня (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України: пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

В силу пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За пунктом 4.1. договору термін повернення всієї суми фінансової допомоги становить - до 30 грудня 2021 року.

Як вже було встановлено вище, відповідач не виконав договірні зобов"язання та у термін встановлений договором (до 30 грудня 2021 року) не повернув позивачу фінансову допомогу.

А відтак, з 31 грудня 2021 року відповідач є таким, що прострочив виконання свого договірного обов"язку.

Відповідно до пункту 6.1. договору при порушенні умов та порядку повернення фінансової допомоги (її частини), в тому числі прострочення повернення, позикодавець має право нарахувати позичальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожний календарний день прострочення та за весь період прострочення.

Як визначено частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Аналогічне обмеження щодо розміру пені, що нараховується у зв`язку з несвоєчасним виконання грошового зобов`язання, встановлено також статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань».

Розмір пені, встановлений сторонами пунктом 6.1. договору за порушення зобов`язання з оплати послуг, є таким, що не перевищує максимальний розмір пені, встановлений відповідними нормами у певні періоди.

Окрім того, відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Положеннями частини 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено не позовну давність, а період часу, протягом якого кредитор має право нараховувати пеню і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане, якщо інше не встановлено за згодою сторін. Перебіг відповідного строку починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін (аналогічний висновок міститься в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №907/65/18 від 12 березня 2020 року, у справі № 916/1777/19 від 10 вересня 2020 року, у справі № 911/858/22 від 27 лютого 2024 року).

Поряд з цим, нарахування пені позивачем здійснено понад строк, встановлений частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України (з 31 грудня 2021 року по 04 листопада 2024 року), однак, договором або окремою угодою його сторони не передбачили за взаємною згодою можливість нарахування пені понад встановлений відповідною нормою строк.

Умова договору про сплату пені "за весь період прострочення" не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною 6 статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Подібний висновок до застосування частини 6 статті 232 Господарського кодексу України та неможливості розцінювати формулювання в договорі про сплату пені за кожний день прострочення як установлення цим договором іншого, ніж передбаченого частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, строку нарахування штрафних санкцій, викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/15492/17, від 01 липня 2019 року у справі № 910/4377/18, від 08 липня 2019 року у справі № 910/4375/18, від 22 серпня 2019 року у справі № 914/508/17, від 15 листопада 2019 року у справі № 904/1148/19, від 12 грудня 2019 року у справі № 911/634/19, від 19 листопада 2020 року у справі № 910/12765/19, постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 березня 2021 року № 910/17317/17, від 20 серпня 2021 року у справі № 910/13575/20.

Разом з тим, Законом України від 30 березня 2020 року за № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 02 квітня 2020 року, розділ ІХ «Прикінцеві положення» Господарського кодексу України доповнено п.7 такого змісту: «під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

З викладеного вбачається, що законодавець у наведеній нормі визнав продовженим присічний строк нарахування пені, а тому позивач у період дії карантину не обмежений шестимісячним строком нарахування цієї господарської санкції (подібні за змістом висновки містяться в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2024 року у справі № 911/858/22).

Втім, постановою Кабінету Міністрів України № 651 від 27 червня 2023 року «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, скасований.

Отже, позивач міг нараховувати пеню на борг за договором понад 6 місяців у період дії карантину до 30 червня 2023 року.

За таких обставин, за розрахунком суду, враховуючи розмір боргу, період прострочення, розмір облікових ставок НБУ у періоді прострочення заборгованості, розмір пені за період заявленого позивачем періоду нарахування пені, беручи до уваги пункт 7 розділу ІХ «Прикінцеві положення» Господарського кодексу України, яким було продовжено строки нарахування пені на строк дії карантину, з огляду на те, що карантин скасовано 30 червня 2023 року, правомірний розмір санкції за порушення відповідачем строку виконання умов договору складає 55 515,95 грн.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат та процентів річних на суму боргу відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Оскільки відповідач допустив прострочення виконання зобов`язання з повернення фінансової допомоги, вимоги позивача щодо сплати відповідачем боргу з урахуванням процентів річних та втрат від інфляції є мотивованими.

При цьому, суд зауважує, що учасники даного спору, встановили у договорі інший розмір річних, аніж той що визначений у статті 625 Цивільного кодексу України.

Зокрема, пунктом 6.2. договору визначено, що при порушенні умов або порядку повернення фінансової допомоги (її частини), в тому числі прострочення повернення, позикодавець має право нарахувати позичальнику додатково до пені (пункт 6.1. договору) проценти в розмірі 30% річних від неповерненої суми фінансової допомоги за кожен день затримки та за весь період прострочення, в порядку статті 625 ЦК України.

Враховуючи суму заборгованості, періоди до стягнення похідних вимог, які вказані позивачем у позові, суд дійшов висновку, що розрахунок в частині стягнення 30% річних та інфляційних втрат є таким, що здійснено позивачем вірно, вказана вимога є такою, що підлягає задоволенню у повному обсязі, отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню інфляційні збитки в сумі 187969,31 грн., а також 30% річних в сумі 385570,00 грн.

В той же час справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Цивільні відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06 листопада 2018 року у справі № 913/89/18, від 04 грудня 2018 року у справі № 916/65/18, від 03 липня 2019 року у справі №917/791/18, від 22 жлвтня 2019 року у справі № 904/5830/18, від 13 січня 2020 року у справі № 902/855/18.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.

Однак, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Визначене частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України право на стягнення інфляційних втрат і процентів річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані.

Водночас, згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому належить взяти до уваги ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; а також не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Водночас, у постанові Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 924/441/20, Верховний Суд звернув увагу на необхідність врахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 та зазначав, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.»

Як вбачається з матеріалів справи, сторони у договорі погодили зміну розміру процентної ставки, передбачену частиною 2 статті 625 ЦК України і встановили її у розмірі 30 % річних від неповернутої фінансової допомоги (пункт 6.2. договору).

Тобто, фактично, визначені договором 30% річних є саме способом отримання кредитором доходу за неналежне виконання відповідачем зобовязань, а не спонуканням останнього до належного виконання умов договору в частині повернення фінансової допомоги. Вказане є додатковим тягарем для боржника (відповідача у справі) оскільки стягнення 30% річних у визначений позивачем період їх нарахування (з 31 грудня 2021 року по 04 листопада 2024 року) у сумі 385 570,00 грн. фактично співвставляється із розміром основної заборгованості, яка заявлена в цій справі (451 500,00 грн.).

Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справі № 902/417/18 та у справі № 924/441/20, де Верховний Суд, з метою запобігання безпідставному збагаченню кредитора, обмежив розмір належної до стягнення суми відсотків річних, визначивши, що визначені договором річні (40%, 50% та 96%) є способом отримання кредитором доходу, що не узгоджується із принципами розумності, справедливості та пропорційності.

Отже, справи № 902/417/18 та № 924/441/20 є подібними до цієї справи, в якій розмір річних визначений в договорів на рівні 30%, а відтак визначена вище практика Верховного Суду є актуальною до правовідносин, охоплених у цій справі.

Вирішення питання про зменшення в тому числі річних, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення похідних вимог.

Вирішуючи питання про зменшення розміру річних, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення річних, і дане питання вирішується господарським судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 904/12429/16.

Законодавець надає суду право зменшувати розмір річних, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд із цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника річних в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру річних належить до дискреційних повноважень суду.

В даній справі суд зауважує, що виникнення у відповідача зобов`язань з прострочення повернення фінансової допомоги є досить тривалим у часі, більше двох років, що в свою чергу призвело до фактичного збільшення розміру заборгованості відповідача майже у двічі. Позивачем під час вирішення спору у цій справі не надав, та, відповідно, матеріали справи не містять доказів, які підтверджують понесення позивачем збитків або можливість їх понесення позивачем у зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором.

З метою запобігання безпідставному збагаченню кредитора за рахунок боржника, з огляду на визначену вище практику Верховного Суду, реалізувавши свої дискреційні повноваження, передбачені частиною 3 статті 551 ЦК України і, та, оцінивши за внутрішнім переконанням встановлені обставини і подані докази в сукупності, суд обмежує розмір заявлених до стягнення сум 30 % річних зменьшивши їх розмір до 38 557,00 грн., тобто до 10% від заявленої суми річних.

Суд, ураховуючи встановлені фактичні обставини справи, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, повно та всебічно дослідивши обставини справи, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, дійшов висновку про задоволення позову частково.

У відповідності до частини 1статті 13 Господарського процесуального кодексу Українисудочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до частини 4статті 11 ГПК Українисуд застосовує при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Судові витрати зі сплати позивачем при поданні позову судового збору, відповідно до пункту 2 частини 1статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 1-5, 10-13, 20, 41-46, 49, 73-80, 86, 123, 129, 194-196, 201, 208-210, 217-220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПІНЕЯ Лайт» (61054, місто Харків, вулиця Академіка Павлова, будинок 271, офіс 460, код ЄДРПОУ 44475549) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УМТ+» (03056, місто Київ, вулиця Вадима Гетьмана, будинок 27, кімната 31, код ЄДРПОУ 38716926) основну заборгованість в розмірі 451 500 (чотириста п"ятдесят одна тисяча п"ятсот) грн.00 коп., інфляційні збитки в розмірі 187 969 (сто вісімдесят сім тисяч дев"ятсот шістдесят дев"ять) грн. 31 коп., 30% річних в ромірі 38 557 (тридцять вісім тисяч п"ятсот п"ятдесят сім) грн.00 коп., пеню в розмірі 55 515 (п"ятдесят п"ять тисяч п"ятсот п"ятнадцять) грн.95 коп., а також судові витрати (сплачений судовий збір) у сумі 11 003 (одинадцять тисяч три) грн.12 коп.

Видати наказ після набрання законної сили рішення суду.

В іншій частині позову - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 21.02.2025 року.

СуддяВ.С. Юрченко