Рішення

від 21.02.2025 по справі 926/1448-б/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2025 року м. ЧернівціСправа № 926/1448-б/24 (926/2710/24)

Господарський суд Чернівецької області у складі судді Дутки В.В., при секретарі судового засідання Токарюк Н.Я., розглянувши матеріали справи

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Ремарі, м. Чернівці

до товариства з обмеженою відповідальністю Капабланка, м. Хмельницький

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

третя особа 1- публічне акціонерне товариство «Укрнафта», м.Київ

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

третя особа 2 - товариство з обмеженою відповідальністю Оксі Ойл, м.Кривий Ріг

третя особа 3 - представник уповноваженої особи учасників ТОВ Ремарі, м.Чернівці

про визнання договору недійсним

в межах справи №926/1448-б/24 за заявою ПАТ Укрнафта про банкрутство ТОВ Ремарі

представники:

від позивача -Ткачук О.В.

від відповідача не з`явився

від третьої особи 1 Мошенець Д.В.

від третьої особи 2 Недокус В.І.

від третьої особи 3 не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Ремарі в особі ліквідатора Ткачука О.В. звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Капабланка про визнання недійсним договору №ПО-0304 від 03.04.2023 про відступлення права вимоги.

Позов обґрунтований тим, що в провадженні Господарського суду Чернівецької області перебуває справа №926/1448-б/24 про банкрутство ТОВ «Ремарі» на стадії ліквідаційної процедури. В процедурі банкрутства арбітражним керуючим встановлені обставини укладення боржником з ТОВ «Капабланка» договору про відступлення права вимоги №ПО-0304 від 03.04.2023, який підлягає визнанню судом недійсним. Укладаючи вказаний договір ТОВ «Ремарі» порушило встановлену законом заборону на розпорядження майном на яке було накладено арешт в рамках виконавчого провадження з виконання рішення суду. Такий правочин суперечить меті діяльності господарського товариства, вчинений боржником на шкоду кредиторам, у зв`язку з чим підлягає визнанню недійсним, у тому числі на підставі загальних засад цивільного законодавства. Позивача також зазначив, що оспорюваний договір має всі ознаки фраудаторності з урахуванням того факту, що відступлення права вимоги на заборгованість за договором, в якій кредитором є ТОВ «Ремарі», відбулось за наявності непогашеної заборгованості перед ПАТ «Укрнафта», підтвердженої судовим рішенням та після відкриття виконавчого провадження і накладення арешту на все майно ТОВ «Ремарі», а в подальшому невиконання вказаних зобов`язань стало підставою для відкриття провадження у справі про банкрутство. Позивач посилаючись на положення ч.4 ст.9 Закону України «Про виконавче провадження», п.6 ст.3 Цивільного кодексу України, ст.42, ч.1 ст.61 Кодексу України з процедур банкрутства просить визнати оспорюваний договір недійсним.

Ухвалою від 28.10.2024 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 20.11.2024, залучено до участі в справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача товариство з обмеженою відповідальністю «Оксі Ойл».

30.10.2024 відповідач подав відзив на позов в якому просить залишити позовні вимоги без задоволення. Відповідач вважає позовні вимоги незаконними та необґрунтованими, оскільки застосування в банкрутстві ч.4 ст.9 Закону України «Про виконавче провадження», як підставу для визнання правочинів недійсними за ознаками їх фраудаторності, суперечить принципу «конкурсного імунітету», закладеного в основу законодавства про банкрутство, та переслідує мету захисту інтересів окремого кредитора. Ініціювання боржником (банкрутом) в особі ліквідатора визнання правочинів недійсними за Законом України «Про виконавче провадження» позбавлено законної зацікавленості боржника у цьому процесі та не відповідає підставам визнання його недійсними, передбаченим Законом (за відсутності діючого виконавчого провадження, стягувача, порушеного строку). Таким чином, ліквідатором обраний спосіб захисту прав, що суперечить вимогам закону. Крім того, відповідач зазначає, що у позовній заяві не наведені основні елементи визнання правочину недійсним за ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутство, не наведені та необґрунтовані збитки, завдані при цьому боржнику ТОВ «Ремарі».

11.11.2024 третя особа ТОВ «Оксі Ойл» надала пояснення щодо позову, де просить відмовити у задоволенні позову з підстав, які наведені відповідачем у відзиві на позов.

20.11.2024 позивач надав відповідь на відзив, де одночасно подає заперечення і на пояснення третьої особи ТОВ «Оксі Ойл», враховуючи їх фактично ідентичний зміст. Зокрема позивач зазначив, що твердження відповідача, що фраудаторним правочином в банкрутстві буде вважатися лише той, що завдає збитки боржнику, то таке довільне формулювання положень закону, на думку позивача, протирічить усталені судовій практиці в питанні фраудаторних правочинів та їх оскарженню в процедурах банкрутства. Щодо посилань відповідача на принцип "конкурсного імунітету", то дане посилання є недоречним, оскільки подаючи позов у даній справі, ліквідатор банкрута переслідує мету повернення до складу ліквідаційної маси боржника (ТОВ "РЕМАРІ") відступлених за оспорюваним правочином прав вимоги для подальшого задоволення вимог всіх конкурсних кредиторів у справі про банкрутство. Також позивач вважає хибною позицію відповідача, що положення ст.9 Закону України «Про виконавче провадження» є підставою для пред`явлення позову, оскільки підстави позову становлять обставини, якими позивача обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного інтересу. Щодо посилань відповідача на те, що ліквідатор банкрута зобов`язаний переслідувати інтереси саме боржника, позивач зазначив, що в даному випадку інтерес ліквідатора полягає в поверненні до складу ліквідаційної маси банкрута активу (інтерес боржника) для подальшого задоволення вимог всіх кредиторів (інтерес кредиторів).

20.11.2024 відповідач подав заперечення на відповідь на відзив, в яких не погоджується з аргументами позивача.

02.12.2024 третя особа ТОВ «Оксі Ойл» подала заперечення (на відповідь на відзив), де зазначає про необґрунтованість позовних вимог.

Ухвалою від 12.12.2024 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - представника уповноваженої особи учасників ТОВ «Ремарі» адвоката Петренка В.О. Відкладено підготовче засідання на 18.12.2024.

18.12.2024 третя особа - представник уповноваженої особи учасників ТОВ «Ремарі» надала пояснення щодо позовних вимог, де вказує на відсутність обґрунтування порушеного права ТОВ «Ремарі», відсутні обґрунтування доцільності застосування норм Закону України «Про виконавче провадження» для оспорювання правочинів з огляду на їх, нібито, фраудаторність під час здійснення провадження у справі про банкрутство. Обраний представником ТОВ «Ремарі» спосіб захисту є незрозумілим. Застосування в банкрутстві ч.4 ст.9 Закону України «Про виконавче провадження», як підставу для визнання правочинів недійсними за ознаками їх фраудаторності, суперечить принципу «конкурсного імунітету», закладеного в основу законодавства про банкрутство, та переслідує мету захисту інтересів окремого кредитора. В зв`язку з наведеним, третя особа просить відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою від 18.12.2024 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - публічне акціонерне товариство «Укрнафта». Відкладено підготовче засідання на 14.01.2025.

У судовому засіданні 14.01.2025 оголошувалась перерва до 16.01.2025.

15.01.2025 через систему «Електронний суд» надійшли додаткові пояснення третьої особи 2.

Ухвалою від 16.01.2025 відмовлено у задоволенні клопотання ТОВ «Оксі Ойл» про поновлення строку для подання додаткових пояснень від 15.01.2025, додаткові пояснення залишені без розгляду.

Ухвалою від 16.01.2025 закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті на 12.02.2025.

12.02.2025 до суду звернувся відповідач з клопотанням про розгляд справи без участі його представника за наявними у справі документами.

12.02.2025 третя особа 2 подала письмові пояснення по суті спору щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права. До письмових пояснень долучені документи, а саме договір №КТ-0521 про відступлення права вимоги від 05.07.2021, договір №ПО-0304 про відступлення права вимоги від 03.04.2023, договір фінансової допомоги №КТ-05/12/2018 від 03.12.2018, платіжні інструкції №11 від 07.02.2024, №16 від 23.05.2024, повідомлення про відступлення права вимоги від 03.04.2023, від 05.07.2021, рішення учасника ТОВ «Парс Ойл» №6 від 29.02.2024, Угоду від 08.02.2024, Угоду від 24.05.2024.

У судовому засіданні 12.02.2025 суд постановив протокольну ухвалу про залишення письмових пояснень від 11.02.2025 третьої особи 2 без розгляду, оскільки письмові пояснення подані поза межами процесуального строку встановленого судом для подання пояснень та за відсутності клопотання про продовження/поновлення строку. Суд зазначає про долучення до письмових пояснень нових доказів, які в матеріалах справи відсутні. Крім того, суду зазначив, що залишення письмових пояснень без розгляду не перешкоджає учаснику справи надати суду пояснення в усній формі по суті спору.

У судовому засіданні 12.02.2025 представник позивача просив задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився.

Представник третьої особи 1 позовні вимоги вважає обґрунтованими.

Представники третьої особи 2 заперечував проти задоволення позову з підстав, викладених у письмових поясненнях.

Представник третьої особи 3 в судове засідання не з`явився.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 17.06.2024 відкрито провадження у справі про банкрутство ТОВ Ремарі за заявою публічного акціонерного товариства Укрнафта у зв`язку із неспроможністю боржника погасити майнові зобов`язання на загальну суму 112 307 606,87 грн. Судом встановлено та визнано грошові вимоги кредитора ПАТ «Укрнафта» до боржника в розмірі 112 307 606,49 грн., які підтверджені рішеннями Господарського суду Чернівецької області від 30.08.2022 у справі №926/2137/22 та від 22.09.2022 у справі №926/2136/23.

Також судом встановлено, що на виконання вказаних рішень 23.09.2022 та 01.11.2022 відповідно видані накази.

17.10.2022 відкрито виконавче провадження №70084092 з примусового виконання наказу у справі №926/2137/22, а 30.11.2022 відкрито виконавче провадження №70438468 з примусового виконання наказу у справі №926/2136/22, про що винесені постанови.

В рамках вказаних виконавчих проваджень №70084092 та №70438468 винесені постанови від 17.10.2022 та 30.11.2022 про арешт коштів та майна боржника ТОВ «Ремарі».

Постановами про повернення виконавчого документа стягувачу від 28.11.2023 у ВП №70084092 та №70438468 накази повернуті ПАТ «Укрнафта» на підставі п.2, 9 ч. 1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» (у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними).

Пізніше, 25.03.2024 приватним виконавцем виконавчого округу Чернівецької області Кондрюком К.О. відкрито виконавчі провадження з виконання наказу №926/2137/22 ВП №74547192 та з виконання наказу №926/2136/22 ВП №74546887.

Постановою Господарського суду Чернівецької області від 09.10.2024 у справі №926/1448-б/24 ТОВ «Ремарі» визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Ткачука О.В.

В процедурі банкрутства ліквідатором ТОВ «Ремарі» встановлені обставини укладення договору про відступлення права вимоги №ПО-0304 від 03.04.2023.

Відповідно до п.1.1. Договору, Первісний кредитор (ТОВ «Ремарі») передає належне йому право грошової вимоги на отримання від ТОВ «Парс Ойл» заборгованості на загальну сум 4 686 268,83 грн., що виникла за Договором №КТ-0521 від 05.07.2021 який укладений між Первісним кредитором та Боржником, а Новий кредитор (ТОВ «Капабланка») приймає ці вимоги та сплачує Первісному кредитору суму коштів в розмірі та порядку, визначеному цим Договором.

Право вимоги, зазначене у п. 1.1. Договору, переходить до Нового кредитора з моменту підписання цього Договору (п.1.2. Договору).

За передане право вимоги, зазначеного у п.1.1 Договору, Новий кредитор сплачує Первісному кредитору суму у розмірі 4 686 268,83 грн. (п.2.1. Договору).

Новий кредитор зобов`язується до 31.12.2023 р. перерахувати Первісному кредитору грошову суму, визначену у п. 2.1. Договору у порядку та в розмірі, визначених Сторонами у Додаткових угодах до цього Договору (п.2.2. Договору).

Згідно п.5.1. даний Договір набирає чинності з моменту підписання його Сторонами і діє до 31.12.2023, але в будь-якому випадку, до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань за цим Договором.

Позивач стверджує, що TOB "Капабланка" не сплатило TOB "Ремарі" грошові кошти, та в подальшому на підставі Договору №КП-1 від 10 квітня 2023 року сторони здійснили зарахування зустрічних однорідних вимог, в тому числі припинилися зобов`язання TOB "Капабланка" перед TOB "Ремарі" на підставі Договору про відступлення права вимоги №ПО-0304 від 03.04.2023 в розмірі 4 686 268,83 грн. ТОВ «Ремарі» не отримало від цих операцій жодного прибутку.

Позивач заперечує проти дійсності укладеного Договору про відступлення права вимоги, зокрема з тих підстав, що оспорюваний правочин суперечить меті діяльності господарського товариства, вчинений боржником на шкоду кредиторам, крім того оспорюваний договір має всі ознаки фраудаторності враховуючи, що відступлення права вимоги на заборгованість за договором відбулось за наявності непогашеної заборгованості перед ПАТ «Укрнафта», підтвердженої судовим рішенням та після відкриття виконавчого провадження і накладення арешту на все майно ТОВ «Ремарі».

Предметом розгляду даного спору є вимоги ТОВ «Ремарі» в особі ліквідатора Ткачука О.В. про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги №ПО-0304 від 03.04.2023, укладеного ТОВ «Ремарі» та ТОВ «Капабланка», за яким ТОВ «Ремарі» (первісний кредитор) відступило ТОВ «Капабланка» (новий кредитор) право грошових вимог до ТОВ «Парс Ойл» в сумі 4 686 268,83грн.

За змістом статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1 ст.203 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 3 статті 203 Цивільного кодексу України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства є: справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно із частинами 2 та 3 статті 13 Цивільного кодексу України, при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоду довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до частини 4 статті 9 Закону України "Про виконавче провадження", укладення протягом строку, зазначеного в частині третій цієї статті, правочину щодо майна боржника, який призвів до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок такого майна, є підставою для визнання такого правочину недійсним.

Відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16 наведено висновок щодо можливості звернення зацікавлених осіб (арбітражного керуючого або кредитора) з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених в тому числі нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України чи інших законів, з огляду на те, що законодавство про банкрутство є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норми Цивільного кодексу України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 Цивільного кодексу України, статтею 20 Господарського кодексу України.

Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах, зокрема у банкрутстві (стаття 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (до введення в дію Кодексу України з процедур банкрутства), стаття 42 Кодексу України з процедур банкрутства), при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"); у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України "Про виконавче провадження").

Велика Палата Верховного Суду кваліфікує правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам, як фраудаторні правочини, зробивши такий правовий висновок: "Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно із частинами другою та третьою статті 13 Цивільного кодексу України, при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено вирок про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та його сини (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 Цивільного кодексу України)" (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц).

Отже, договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору.

Що ж до фраудаторного правочину як зловживання правом, то намір заподіяти зло є неодмінним і єдиним надійним критерієм шикани (зловживання правом).

Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

Слід звернути увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані, із зменшенням його платоспроможності), після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора".

Як вбачається з матеріалів справи, на момент укладення оспорюваного договору №ПО-0304 від 03.04.2023, у ТОВ «Ремарі» були невиконані грошові зобов`язання перед стягувачем ПАТ «Укрнафта» у розмірі 112 307 606,49 грн., що підтверджено рішеннями Господарського суду Чернівецької області від 30.08.2022 у справі №926/2137/22 та від 22.09.2022 у справі №926/2136/22. В межах виконавчих проваджень ВП №70084092, №70438468 з примусового виконання згаданих вище судових рішень встановлено, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем заходи щодо розшуку майна виявилися безрезультатними, про що свідчать постанови про повернення виконавчих документів стягувачу від 28.11.2023. Наявність вказаної заборгованості слугувала підставою для відкриття провадження у справі про банкрутство №926/1448-б/24.

За змістом оспорюваного договору №ПО-0304 від 03.04.2023, ТОВ «Ремарі» відступило належне йому право вимоги на отримання від ТОВ «Парс Ойл» (на сьогодні назву змінено на ТОВ «Оксі Ойл») заборгованості на суму 4 686 268,83 грн., що виникла за Договором №КТ-0521 від 05.07.2021, за яким ТОВ «Катлея» (первісний кредитор) передав, а ТОВ «Ремарі» (новий кредитор) прийняв на себе право вимоги, що належить первісному кредитору, і стає кредитором за Договором фінансової допомоги №КТ-05/12/2018 від 03.12.2018 на суму 4 686 268,83 грн. В свою чергу, за змістом згаданого Договору фінансової допомоги №КТ-05/12/2018 від 03.12.2018, ТОВ «Катлея» передало на поворотній, безоплатній основі у власність ТОВ «Парс Ойл» грошові кошти в розмірі 5 005 000,00 грн.

Згідно частин першої, другої статті 56 Закону України "Про виконавче провадження" арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 56 Закону України "Про виконавче провадження" копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення. Копія постанови про опис та арешт майна (коштів) надається сторонам виконавчого провадження.

Отже, арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна. Тому, після того як виконавець вчинив такі дії, боржник не може вчиняти будь-які дії щодо відчуження майна.

Системний аналіз вказаних норм права дає підстави для висновку про те, що законодавством не передбачено набрання чинності і обов`язковості до виконання заборон розпоряджатися арештованим майном боржнику з моменту державної реєстрації обтяжень (арешту) у відповідному державному реєстрі на підставі акту виданого уповноваженим органом (ухвали суду, постанови виконавця … про накладення арешту). Така заборона виникає з моменту винесення такого акту, а не з моменту державної реєстрації обтяження на підставі цього акту (висновки викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.04.2024 у справі №910/3559/21 (910/19810/20)).

Таким чином, боржник відчужував належне йому право грошової вимоги від ТОВ «Оксі Ойл» за наявності незадоволених вимог стягувача у виконавчих провадженнях з примусового виконання рішень Господарського суду Чернівецької області від 30.08.2022 у справі №926/2137/22 та від 22.09.2022 у справі №926/2136/22 та встановленої заборони розпоряджатися арештованим майном, що свідчить про зловживання правом власності, оскільки такі дії боржника направлені на унеможливлення задоволення вимоги стягувача ПАТ «Укрнафта».

Як вбачається з договору про зарахування зустрічних однорідних вимог №КП-1 від 10.04.2023, боржник 03.04.2023 уклав окрім оспорюваного договору також ще 30 (тридцять) договорів відступлення права вимоги на загальну суму 94 752 178,96 грн, а вже 10.04.2023 боржник уклав з ТОВ «Капабланка» договір про зарахування зустрічних однорідних вимог №КП-1, що випливають в тому числі, з наведених 30 договорів відступлення права вимоги.

Внаслідок вчинення боржником дій з відчуження належного йому права вимоги до третіх осіб призвело не до покращення фінансового стану останнього, а до зворотнього результату неплатоспроможності боржника.

Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17)).

Внаслідок укладення оспорюваного договору боржник в такий спосіб зменшив свою платоспроможність на шкоду інтересам кредитора та став неплатоспроможним щодо погашення заборгованості перед стягувачем ПАТ «Укрнафта», що призвело до відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ «Ремарі».

Відповідно до положень частини четвертої статті 9 Закону України "Про виконавче провадження" укладення протягом строку, зазначеного в частині третій цієї статті, правочину щодо майна боржника, який призвів до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок такого майна, є підставою для визнання такого правочину недійсним. Правочин, вчинений боржником у період виникнення у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину як такого, що вчинений боржником на шкоду кредиторам. Між тим, фраудаторний правочин укладається боржником у період проведення виконавчого провадження з метою виведення свого майна з-під стягнення.

Учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов`язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Укладаючи оспорюваний договір, боржник діяв очевидно недобросовісно та зловживав правами стосовно кредитора, оскільки оспорюваний договір порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Внаслідок зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог кредитора, боржник перестав бути платоспроможним, в зв`язку з чим оспорюваний договір набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам.

Сукупність встановлених судом обставин свідчить, що укладення між сторонами договору про відступлення права вимоги призвело до зменшення обсягу майнових активів позивача таким чином, що це призвело до неможливості виконати зобов`язання перед третьою особою 1, які виникли до та існували в період укладення оспорюваного договору.

Позивач вчинив оспорюваний правочин з відчуження власних активів (права вимоги до третьої особи 2), які могли бути використані для задоволення відповідних вимог третьої особи 1 в рамках виконавчих проваджень, однак без отримання плати за відчужене право вимоги та з укладенням в подальшому договору про зарахування зустрічних однорідних вимог.

За наведених обставин, оспорюваний договір не був спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків - отримання коштів, та вчинений на шкоду іншим особам, а тому порушує інтереси кредитора та має ознаки фраудаторного правочину.

Доводи відповідача, третіх осіб щодо відсутності підстав для визнання правочину недійсним з посиланням на укладення сторонами Договору про зарахування однорідних вимог не спростовують наведені висновки суду про вчинення оспорюваного правочину для зменшення обсягу майнових активів позивача, зловживання правом власності, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог кредитора. Такі дії не можуть розцінюватися як добросовісні щодо його кредитора навіть за умови вчинення зарахування зустрічних вимог сторін. Факт укладення сторонами договору про зарахування зустрічних однорідних вимог оцінюється судом у сукупності з іншими встановленими судом обставинами, які в цьому разі не свідчать про легітимну мету оспорюваного договору про відступлення права вимоги.

Верховний Суд у постанові від 09.02.2021 у справі № 908/1152/18 вказав, що правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Таким чином, суд дійшов висновку, що оспорюваний договір укладений з порушенням вимог ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» всупереч наявної заборони розпоряджатися майном позивача, з метою незаконного та фактично безоплатного відчуження ТОВ «Капабланка» права вимоги задля уникнення виконання ТОВ «Ремарі» грошових зобов`язань перед ПАТ «Укрнафта», внаслідок чого майна боржника стало недостатньо для задоволення грошових вимог кредитора.

Отже, оспорюваним договором про відступлення права вимоги №ПО-0304 від 03.04.2023 порушуються права кредитора на належне виконання грошових зобов`язань ТОВ «Ремарі», суми яких стягнені за судовими рішеннями. Оспорюваний договір укладений всупереч наявної заборони розпоряджатися майном ТОВ «Ремарі», меті діяльності товариства, вчинений боржником на шкоду кредитору, а така поведінка розцінюється судом як очевидно неправомірна та недобросовісна. Такий договір є фраудаторним оскільки сторонами не дотримано при укладенні договору загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), такий договір не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, що є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, а за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до ч. 4 ст.9 Закону України «Про виконавче провадження».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20 зазначила, що учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.

Укладення фраудаторних правочинів є характерним для боржників у процедурах банкрутства, позаяк неплатоспроможність боржника означає ситуацію, коли не вистачає коштів для задоволення всіх вимог кредиторів і, діючи недобросовісно, боржник намагається створити переваги для задоволення вимог "дружнього" кредитора на шкоду іншим своїм кредиторам, порушивши встановлену законом черговість або пропорційність задоволення вимог окремого класу кредиторів.

Задоволення боржником вимог окремого кредитора поза межами конкурсної процедури банкрутства з використанням пов`язаних (або непов`язаних) із боржником осіб підтверджує неправомірну і недобросовісну мету боржника щодо створення йому преференції у виконанні зобов`язань та порушення імперативно встановленої у банкрутстві черговості задоволення вимог певних класів кредиторів боржника.

Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів. У цьому висновку Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постановах від 20.02.2020 у справі № 922/719/16, від 28.09.2021 у справі № 21/89б/2011(913/45/20), від 16.11.2022 у справі № 44/38-б(910/16410/20), від 21.03.2023 у справі № 910/18376/20 (918/445/22).

Тобто, кредитор (кредитори) та арбітражний керуючий є тими зацікавленими особами у справі про банкрутство, які мають право звертатися з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів, у межах справи про банкрутство і таке звернення є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість відновлення порушених прав кредиторів та боржника (правова позиція Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду (постанова від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19)).

Відповідно до ч.1 ст.61 Кодексу України з процедур банкрутства до повноважень ліквідатора віднесено право подання до суду заяви про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника.

Процедура банкрутства має на меті найбільш повне задоволення вимог кредиторів неплатоспроможного боржника в порядку черговості, встановленої законом. Ступінь задоволення вимог кредиторів залежить від стану майна боржника. Тому КУзПБ передбачені заходи, спрямовані на збереження та поповнення майна боржника.

Добросовісний боржник має прагнути до задоволення вимог своїх кредиторів, для чого, зокрема, вчиняти дії, спрямовані на стягнення боргів від власних боржників, повернення майна, яке неправомірно перебуває в їх володінні. Оскільки такі дії спрямовані на поповнення майна боржника, то вони вчиняються на захист саме його прав. Водночас, з огляду на можливі дефекти волі боржника у цьому відношенні законодавством передбачено вчинення таких дій, в тому числі, хоч і від імені боржника, але незалежно від його волі чи навість всупереч їй, оскільки кредитори боржника мають похідний інтерес у вчиненні таких дій.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що кредитор боржника може мати похідний інтерес у стягненні коштів, іншого майна з третіх осіб на користь боржника; похідний інтерес кредиторів полягає у стягненні майна на користь боржника, а не на користь кредиторів (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20, пункт 72), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (провадження № 12-25гс, пункт 34)).

За висновками Великої Палати Верховного Суду (постанова від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20, пункт 78)) похідний інтерес кредитора у стягненні коштів з третіх осіб, винних боржнику, може реалізовуватися і в межах процедур банкрутства боржника. Так, відповідно до частини першої статті 61 КУзПБ ліквідатор з дня свого призначення виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута, зокрема, виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута, заявляє до третіх осіб вимоги щодо повернення банкруту сум дебіторської заборгованості, продає майно банкрута. Отже, ліквідатор вправі і зобов`язаний вчинити дії щодо переведення вимог банкрута у ліквідну (грошову) форму. Для цього ліквідатор може або звернутися до третьої особи, яка має заборгованість перед банкрутом (зокрема, щодо відшкодування завданих банкруту збитків), з вимогою про сплату коштів, або продати право вимоги на аукціоні з особливостями, встановленими статтею 82 КУзПБ. В обох цих випадках майно банкрута у вигляді права вимоги замінюється ліквідним майном - грошовими коштами, за рахунок яких задовольняються вимоги кредиторів у черговості, встановленій статтею 64 зазначеного Кодексу.

Ліквідатор банкрута у судовому процесі діє як законний процесуальний представник банкрута.

Правочин укладений з порушенням вимог законодавства, окрім порушення охоронюваних законом прав та інтересів кредиторів, порушує також права самого боржника, оскільки не узгоджується з легітимною метою законодавства про банкрутство - легітимним очікуванням боржника погасити вимоги кредиторів і відновити свою платоспроможність, а кредиторів задовольнити свої вимоги. Тому пред`явлення боржником позову про визнання недійсним укладеного ним правочину є намаганням захистити в тому рахунку і свої охоронювані законом права, права кредиторів у спосіб визначений законом з метою досягнення легітимної мети, визначеної законодавством про банкрутство (правова позиція Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, викладена у постанові від 14082023 у справі № № Б3/081-12/24 (911/2921/21)).

Відтак, заперечення відповідача, третіх осіб проти позову з тих підстав, що ліквідатор банкрута обрав неефективний спосіб захисту порушеного права, переслідує мету захисту інтересів окремого кредитора, позов про визнання правочину недійсним за Законом України «Про виконавче провадження» позбавлено законної зацікавленості боржника у цьому процесі та не відповідає підставам визнання його недійсними, передбаченим Законом судом відхиляються та спростовуються вищевикладеним.

Обраний позивачем спосіб захисту спрямований на визнання недійсним правочину, який опосередковує перехід права власності на майно за договором. Такий спосіб захисту передбачений законом (ч. 2 ст. 16 ЦК України), є дієвим (ефективним), а його реалізація матиме наслідком відновлення порушених майнових прав та інтересів позивача.

Згідно частини третьої статті 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суд справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 129, 232-233, 238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити.

2.Визнати недійсним Договір №ПО-0304 про відступлення права вимоги від 03 квітня 2023 року, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «Ремарі» (58018, Чернівецька область, м. Чернівці, пров. Складський, буд. 4Ц, код ЄДРПОУ 44136127) та товариством з обмеженою відповідальністю «Капабланка» (29017, Хмельницька обл., Хмельницький р-н, місто Хмельницький, вул.Зарічанська, будинок 5, код ЄДРПОУ 44457650).

3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Капабланка» (29017, Хмельницька обл., Хмельницький р-н, місто Хмельницький, вул.Зарічанська, будинок 5, код ЄДРПОУ 44457650) на користь товариства з обмеженою відповідальністю Ремарі» (58018, Чернівецька область, м. Чернівці, пров. Складський, буд. 4Ц, код ЄДРПОУ 44136127) судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 21.02.2025.

Суддя В.В.Дутка