Ухвала

від 20.02.2025 по справі 380/15844/24

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ф

УХВАЛА

20 лютого 2025 року

м. Київ

справа №380/15844/24

адміністративне провадження № К/990/6737/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Желєзного І.В.,

суддів: Білак М.В., Мацедонської В.Е.,

перевіривши касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2025 року у справі № 380/15844/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , у якому просила здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на січня календарного року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2024 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2025 року, позов задоволено.

Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 30 січня 2020 року по 18 грудня 2020 року із урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом на 01 січня 2020 року та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 (далі - Постанова № 704) від 30 серпня 2017 року.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 30 січня 2020 року по 18 грудня 2020 року із урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом на 01 січня 2020 року та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30 серпня 2017 року, з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 суми одноразової грошової допомоги при звільненні та розміру грошової допомоги на оздоровлення і матеріальної допомоги для вирішення соціально- побутових питань, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом на 01 січня 2020 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30 серпня 2017 року.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 суми одноразової грошової допомоги при звільненні та розміру грошової допомоги на оздоровлення і матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом на 01 січня 2020 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30 серпня 2017 року, з урахуванням раніше виплачених сум.

Не погоджуючись із такими рішеннями, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.

Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за вказаною касаційною скаргою, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

На підставі статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів».

За змістом частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

На підставі частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження.

Пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України визначено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Частиною першою статті 257 КАС України передбачено, що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Крім того, згідно із частиною другою статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Відповідно до частини четвертої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах:

1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;

2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;

4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З матеріалів касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що предметом позову у цій справі є зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на січня календарного року.

Проаналізувавши встановлені судами обставини справи, предмет спору та обраний відповідачем спосіб захисту його прав, доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про те, що характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовна практика, що складалася з приводу спорів цієї категорії, відсутність ознак, які відрізняють цю касаційну скаргу від інших, дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у справі за позовом ОСОБА_1 , розглянутої в порядку спрощеного позовного провадження, не підлягають касаційному оскарженню.

Оскаржуючи судові рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, відповідач не зазначає про наявність виняткових обставин, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, які є передумовою для перевірки вмотивованості підстав, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду наголошує, що визначені підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено.

Щодо посилання скаржника на підстави касаційного оскарження, визначені у частині четвертій статті 328 КАС України, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначає, що передумовою для перевірки наявності підстав касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій, встановлених пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу у справі розглянутої за правилами спрощеного позовного провадження, є наявність обставин, визначених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

З огляду на зазначене та враховуючи, що скаржник, оскаржуючи судові рішення у цій справі, не обґрунтував наявності випадків для відкриття касаційного провадження, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, підстави перевірки інших доводів касаційної скарги відсутні.

В касаційній скарзі скаржник посилається на висновки викладені Верховним Судом у постановах від 11 лютого 2021 року у справах №№ 200/3757/20-а, 200/3774/20-а, 240/11952/19, від 14 квітня 2021 року у справі № 240/12309/20 та від 27 травня 2021 року у справі № 520/5794/2020 щодо перерахунку складових грошового забезпечення військовослужбовців відповідно до пункту 4 Постанови № 704.

Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом попередньої інстанції у цій справі норм права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

При цьому, обов`язковою умовою є подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду та у якій подається касаційна скарга).

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Так, у справах №№ 200/3757/20-а, 200/3774/20-а, 240/12309/20, 520/5794/2020 спірні правовідносини стосувалися перерахунку складових грошового забезпечення військовослужбовців відповідно до пункту 4 Постанови № 704 протягом 2018 року.

Водночас правове регулювання спірних відносин змінилося з 29 січня 2020 року унаслідок набрання законної сили постанови Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18, якою визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», а тому необхідно керуватися положеннями попередньої редакції пункту 4 Постанови № 704, відповідно до якого розміри окладів за військовим званням військовослужбовців визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт.

Такого висновку щодо застосування положень пункту 4 Постанови № 704 дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 19 жовтня 2022 року у справі № 400/6214/21 та від 15 березня 2023 року у справі № 420/6572/22.

Верховний Суд зазначив, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.

Отже, посилання скаржника на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені без урахування висновків щодо застосування норм права, які викладені Верховним Судом у постановах від 11 лютого 2021 року у справах №№ 200/3757/20-а, 200/3774/20-а, 240/11952/19, від 14 квітня 2021 року у справі № 240/12309/20 та від 27 травня 2021 року у справі № 520/5794/2020 не є підставою для відкриття касаційного провадження у справі з огляду на те, що наведені судові рішення стосуються оцінки судом інших фактичних обставин.

При цьому, суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень керувались висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21 та від 12 вересня 2022 року у справі № 500/1813/21 та від 15 березня 2024 року в справі № 420/6572/22.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції.

Отже, вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

На підставі пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.

Керуючись статтями 3, 248, 328, 333, 359 КАС України, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2025 року у справі № 380/15844/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії.

Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач СуддіІ.В. Желєзний М.В. Білак В.Е. Мацедонська