Рішення

від 12.02.2025 по справі 521/9145/24

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

---

__ _ МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ__ ___ ___ _

Справа №521/9145/24

Пр. №2/521/648/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2025 року м. Одеса

Малиновський районний суд міста Одеси у складі:

головуючого судді - Сегеди О.М.,

при секретарі Замниборщ А.С.,

за участі:

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Ушакова О.О.,

представника відповідача БайрактарО.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Міська клінічна лікарня №10» Одеської міської ради про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоду,

встановив:

У червні2024року ОСОБА_1 звернувся до Малиновського районного суду м. Одеси з зазначеним позовом до Комунального некомерційного підприємства «Міська клінічна лікарня №10» Одеської міської ради (далі-КНП «МКЛ №10» ОМР), посилаючись на те, що 22 січня 2018 року на підставі наказу директора Комунальної установи «Міська клінічна лікарня №10 м. Одеси» (далі-КУ «МКЛ №10 м. Одеси») №11-ОС від 19 січня 2018 року він був прийнятий на посаду лікаря-уролога урологічного відділення №1 КУ «МКЛ №10

м. Одеси».

Зазначив, що КУ «МКЛ №10 м. Одеси» на підставі рішення Одеської міської ради від 30 січня 2019 року №4248-VII була перетворена у КНП«МКЛ №10» ОМР в штат якого він був переведений на аналогічну посаду.

Рішенням Одеської міської ради «Про припинення Комунального некомерційного підприємства «Пологовий будинок №7» Одеської міської ради (далі-КНП «ПБ №7» ОМР) шляхом приєднання до КНП «МКЛ №10» ОМР» №1507 - VII від 27 вересня 2023 року було вирішено припинити КНП «ПБ №7» ОМР шляхом приєднання до КНП «МКЛ №10» ОМР»; призначити комісію з реорганізації КНП «ПБ №7» ОМР; встановити двомісячний строк для пред`явлення вимог кредиторів КНП «ПБ №7» ОМР, який обчислюється з дня оприлюднення рішення щодо його припинення; доручити комісії з реорганізації КНП «ПБ№7» ОМР здійснити заходи з припинення КНП «ПБ №7» ОМР у передбаченому чинним законодавством порядку.

Вказував, що 23 січня 2024 року його було викликано до кабінету старшої медичної сестри першого урологічного відділення КНП «МКЛ №10» ОМР де йому було надано на ознайомлення персональне попередження про наступне звільнення 31 березня 2024 року за п.1 ст.40 КЗпП України з КНП «МКЛ №10» ОМР у зв`язку зі змінами у штатному розкладі та скорочення посад, але він відмовився отримувати вказане попередження, про що було зроблено відповідний запис.

27 березня 2024 року він подав на ім`я керівника КНП «МКЛ №10» ОМР заяву про переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, в який зазначив, що він не згоден з даним попередженням у зв`язку з тим, що в порушення абз. 2 ст.49-2 КЗпП України не було враховане його переважне право на залишення на роботі, оскільки в його сім`ї відповідно до п.2 ст.42 КЗпП України немає інших працівників з самостійним заробітком, так як на його утриманні знаходяться дружина, яка не працює, оскільки перебуває у декреті та малолітня дитина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Крім того, при його звільненні, відповідачем не було враховано, що він з 22 січня 2018 року безперервно працює у КНП «МКЛ №10» ОМР, має високу кваліфікацію та продуктивність праці.

Стверджував, що до 27 березня 2024 року, тобто до подачі ним заяви про переважне право на залишення на роботі, відповідачем в порушення абз.3 ст.49-2 КЗпП України при попередженні про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, йому одночасно не було запропоновано іншу роботу на тому самому підприємстві.

Зазначив, що у листі від 22 квітня 2024 року №650 на його заяву про переважне право на залишення на роботі, відповідач зазначив, що станом на 11 квітня 2024 року у підприємстві не відбулося державної реєстрації процедури приєднання, погоджений проект штатного розкладу не затверджений.

08 травня 2024 року на підставі наказу №84-ос КНП «МКЛ №10» ОМР від 07 травня 2024 року він був звільнений з роботи у зв`язку зі скороченням штату працівників за п.1 ст.40 КЗпП України на підставі персонального попередження про скорочення посади від 23 січня 2024 року.

Позивач вважає, що його звільнення є незаконним, проведено з чисельними порушеннями процедури звільнення, оскільки роботодавець у порушення абз.3 ст.49-2 КЗпП України не забезпечив можливість його переведення на іншу роботу.

Стверджував, що незаконним звільненням, йому були спричинені моральні страждання, які продовжуються до теперішнього часу. У зв?язку з втратою ним роботи та доходу, він не має можливості утримувати свою родину. Всі ці обставини викликають у нього великий, надзвичайний та емоційний стрес.

Вказував, що йому важко оцінити глибину його душевних страждань, оскільки такі страждання ще тривають, але моральну шкоду, яка була йому спричинена у зв?язку з незаконним звільненням він оцінює у розмірі 20000,00 грн.

Посилаючись на порушення свої прав у зв`язку з незаконним звільненням, позивач просив суд визнати незаконним та скасувати наказ КНП «МКЛ №10» ОМР в частині його звільнення з посади лікаря-уролога урологічного відділення №1 КНП «МКЛ №10» ОМР за скороченням штату працівників, згідно п.1 ст.40 КЗпП України; поновити його на посаді лікаря-уролога урологічного відділення №1 КНП «МКЛ №10» ОМР з 08 травня 2024 року; стягнути з КНП «МКЛ №10» ОМР на його користь середній зароботок за весь час вимушеного прогулу починаючи з 08 травня 2024 року по день винесення судового рішення; стягнути з КНП «МКЛ №10» ОМР на його користь моральну шкоду у розмірі 20000,00 грн.; допустити негайне виконання рішення у частині поновлення його на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць; стягнути з КНП «МКЛ №10» ОМР на його користь судові витрати.

Ухвалою суду від 12 червня 2024 року по справі було відкрито провадження та призначено підготовче судове засідання (т.1 а.с.94).

Ухвалою суду від 28 серпня 2024 року задоволено клопотання позивача про витребування доказів (т.1 а.с.196-197).

Ухвалою суду від 28 серпня 2024 року задоволено клопотання представника КНП «МКЛ №10» ОМР про виклик свідків (т.1 а.с.198).

Ухвалою суду від 08 жовтня 2024 року по справі закрито підготовче провадження та справа призначена до судового розгляду (т.1 а.с.244).

Позивач та його представник, діючий на підставі ордеру від 08 листопада 2024 року в судовому засіданні підтримали позовні вимоги та просили суд їх задовольнити у повному обсязі. Раніше надали відповідь на відзив та додаткові письмові пояснення до відповіді на відзив (т.1а.с.69,70,126-131,145-147,220).

Представниквідповідача,діюча напідставі довіреності №112від 19липня 2024року таордеру від28серпня 2024року всудовому засіданніпозовні вимогине визналата просиласуд відмовтив їхзадоволенні уповному обсязі.Раніше надала відзив на позов та додаткові письмові пояснення, в обгрунтування якого зазначила, що у зв`язку з припиненням, а у подальшому приєднанням НКП «ПБ № 7» до КНП «МКЛ№10» ОМР в лікарні проведені зміни в організації виробництва і праці відповідно до вимог ст.49-2 КЗПУ.

Зазначила, що 23 січня 2024 року позивач був викликаний до кабінету старшої медичної сестри першого урологічного відділення КНП «МКЛ № 10» ОМР де йому було надано для ознайомлення персональне попередження про наступне звільнення 31 березня 2024 року на підставі п.1 ст.40 КЗППУ з КНП «МКЛ № 10» ОМР у зв?язку із змінами у штатному розкладі та скорочення посад, але останній відмовився отримувати на руки персональне попередження про наступне звільнення, про що було зроблено відповідний запис, підписано директором та головою первинної профспілкової організації КНП «МКЛ № 10» ОМР в присутності завідуючим лікарем-урологом В. Ходоса і старшої медичної сестри Т.Ковпак. Від ведення будь-яких перемов позивач категорично відмовився.

Вказував, що у подальшому, а саме 02 лютого 2024 року адміністрація КНП «МКЛ №10» у зв?язку з відмовою ОСОБА_1 отримувати персональне попередження на виконання вимог абз.3 ст.49-2 КЗпПУ скористалася кур?єрською службою доставки та надіслала останньому друге персональне попередження за його адресою проживання: АДРЕСА_1 , яким ОСОБА_1 був письмово повідомлений про те, що 27 вересня 2023 року Одеською міською радою було прийнято рішення №1507-VIII «Про припинення КНП «ПБ №7» ОМР шляхом приєднання до КНП «МКЛ №10», у зв?язку з чим з 01 квітня 2024 року у КНП «МКЛ №10» планується проведення змін в організації виробництва і праці, відповідно до вимог чинного законодавства (ст. 49-2 КЗпП України).

Крім того, позивача було повідомлено про сплановане скорочення посад, а саме: оператора комп?ютерного набору відділення медичної статистики та контролю якості -4,50; молодшу медичну сестру (молодший медичний брат) ургентної служби гінекологічного відділення -3,75; лікаря з радіонуклідної діагностики лабораторії радіонуклідної діагностики 0,50; сестру медичну (брат медичний) лабораторії радіонуклідної діагностики -1,00; молодшу медичну сестру (молодший медичний брат) лабораторій радіонуклідної діагностики -0,50; лікаря - уролога урологічного відділення №1 -0,25; лікаря-уролога віділення ендоскопічної та малоінвазівної хірургії з хірургією одного дня 0,50; лікаря - уролога ДКЦ -0,75; лікаря-сексопатолога ДКЦ - 1,00; сестру медичну кабінету лікаря сексопатолога ДКЦ -1,00; молодшу медичну сестру (молодший медичний брат) ДКЦ -1,00, в тому числі посаду лікаря уролога урологічного відділення № 1, яку обіймав позивач, скорочується.

Також адміністрацією КН "МКЛ №10" ОМР було повідомлено ОСОБА_1 про те, що можливості розміщення його за напрямом підготовки «Медицина», спеціальністю «Лікувальна справа» та спеціалізацію за фахом «Урологія» не має, але одночасно йому було запропоновано розміщення на нижчезазначених посадах станом на 02 лютого 2024 року, а саме: лікар - пульмонолог терапевтичного відділення (0,25 ст.) (стажистом); лікар нефролог терапевтичного відділення (0,25 ст.) (стажистом); лікар - ревматолог терапевтичного відділення (0,25 ст.) (стажистом); сестра медична урологічного відділення №1 (1 ст.); молодша медична сестра ДЦК (1 ст.); екстрений медичний технік (0,25 ст.), про прийняте ним рішення було запропоновано повідомити КНП «МКЛ №10» ОМР письмово у термін до 16 лютого 2024 року та повідомлено що при введені нового штатного розпису в дію у разі його не згоди щодо переведення на одну із запропонованих йому посад, на підставі до вимог п. 1 ст. 40 КЗпП України, він буде звільнений встановленим законом порядку.

Особисто вищевказне попередження вручити позивачу не вдалося, так як останній не знаходився на протязі дня вдома, що підтверджується відміткою кур?єра в листі кур?єрської служби доставки.

Вказував, що твердження позивача про те, що разом з попередженням про звільнення у зв?язку із змінами організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю не запропонувала йому іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, не відповідають дійсності та не підтверджується належними доказами, а напроти свідчать про те, що ОСОБА_1 з самого початку зайняв категоричну позицію.

За таких обставин, представник відповідача просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі (т.1 а.с.192,193,102-106,153-155,191,192,193,235-238 т.2 а.с.6).

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи сторін, проаналізувавши і оцінивши надані докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частинами 1, 2 та 4 ст. 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядаючи справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовуючи при розгляді справ, зокрема, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що КНП «МКЛ № 10» ОМР є юридичною особою та дії на підставі Статуту, що підтверджується відповіддю з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №639197 від 12 червня 2024 року (т.1а.с.91-93).

22 січня 2018 року на підставі наказу директора КУ «МКЛ №10 м. Одеси» №11-ОС від 19 січня 2018 року ОСОБА_1 був прийнятий на посаду лікаря-уролога (0,25ст.) урологічного відділення №1 КУ «МКЛ №10 м. Одеси», з посадовим окладом згідно 12-го тарифікаційного розряду (має другу категорію лікаря в урології від 16 грудня 2016 року). з надбавкою 10% за вислугу років (початок медичного стажу з 29 квітня 2012 року), що підтверджується наказом №11-ос від 19 січня 2018 року та трудової книжкою (т.1 а.с.18 звор.-20, т.2 а.с.22).

Рішенням Одеської міської ради від 30 січня 2019 року №4248-VII КУ «МКЛ №10 м. Одеси» була перетворена у КНП«МКЛ №10» ОМР в штат якого на аналогічну посаду був переведений ОСОБА_1 .

Встановлено, що ОСОБА_1 перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб (т.1 а.с.17).

Від шлюбу у позивача та ОСОБА_3 є донька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження (а.с.17 звор.).

З матеріалівсправи вбачається,що ОСОБА_3 не працює, оскільки перебуває у декреті.

Встановлено, що рішенням Одеської міської ради «Про припинення КНП «ПБ №7» ОМР шляхом приєднання до КНП «МКЛ №10» ОМР» №1507 - VII від 27 вересня 2023 року було вирішено припинити КНП «ПБ №7» ОМР шляхом приєднання до КНП «МКЛ №10» ОМР»; призначити комісію з реорганізації КНП «ПБ №7» ОМР; встановити двомісячний строк для пред`явлення вимог кредиторів КНП «ПБ №7» ОМР, який обчислюється з дня оприлюднення рішення щодо його припинення; доручити комісії з реорганізації КНП «ПБ №7» ОМР здійснити заходи з припинення КНП «ПБ №7» ОМР у передбаченому чинним законодавством України порядку (т.1 а.с.25-26,27).

З матеріалів справи вбачається, що на засіданні робочої групи, оформленого протоколом №1 було запропоновано проект структури кластерного закладу охорони здоров`я КНП «МКЛ №10» ОМР до складу якого включається КНП «ПБ №7» ОМР з урахуванням вимог у відповідності до Постанови КМУ від 28 лютого 2023 року №174 «Деякі питання організації спроможної мережі закладів охорони здоров`я (т.1а.с.28,29).

12 жовтня 2023 року на засіданні робочої групи, оформленого протоколом №2 було запропоновано проєкт штатного розкладу кластерного закладу охорони здоров`я КНП «МКЛ №10» ОМР» до складу якого включається КНП «ПБ №7» ОМР станом на 01 квітня 2024 року з урахуванням вимог у відповідності до Постанови КМУ від 28 лютого 2023 року №174 «Деякі питання організації спроможної мережі закладів охорони здоров`я. Проєкт штатного розкладу закладу вважати доцільним до введення станом на 01 квітня 2024 року та гідним на подання до затвердження дирктором КНП «МКЛ №10» ОМР та погодження департаментом охорони здоров`я Одесьакої міської ради (т.1а.с.30-32).

Встановлено, що 23 січня 2024 року о 9 год. 45 хв. ОСОБА_1 було викликано до кабінету старшої медичної сестри першого урологічного відділення КНП «МКЛ №10» ОМР де йому було запропоновано ознайомитьсь з персональним попередженням про наступне звільнення 31 березня 2024 року за п.1 ст.40 КЗпП України з КНП «МКЛ №10» ОМР у зв`язку зі змінами у штатному розкладі та скорочення посад, але позивач відмовився отримувати персональне попередження про наступне звільнення, про що було зроблено відповідний запис (т.1 а.с.24).

02 лютого 2024 року у зв?язку з відмовою ОСОБА_1 від отримування персонального попередження від 23 січня 2024 року, адміністрацією КНП «МКЛ №10» на виконання вимог абз.3 ст.49-2 КЗпПУ, кур?єрською службою доставки на підставі договору про надання послуг кур`єрського зв`язку №0/133 від 15 січня 2024 року, укладеного між КНП «МКЛ №10» та ТОВ «Двадцять п`ять годин» було надіслано на адресу позивача ( АДРЕСА_1 ) друге персональне попередження, яким було повідомлено останнього, що у зв`язку з прийняттям 27 вересня 2023 року Одеською міською радою рішення №1507-VIII «Про припинення КНП «ПБ №7» ОМР шляхом приєднання до КНП «МКЛ №10» ОМР у КНП «МКЛ №10» ОМР планується з 01 квітня 2024 року проведення змін в організації виробництва і праці, та було повідомлено про сплановане скорочення посад, а саме: оператора комп?ютерного набору відділення медичної статистики та контролю якості -4,50; молодша медична сестра (молодший медичний брат) ургентної служби гінекологічного відділення -3,75; лікар з радіонуклідної діагностики лабораторії радіонуклідної діагностики-0,50; сестра медична (брат медичний) лабораторії радіонуклідної діагностики -1,00; молодша медична сестра (молодший медичний брат) лабораторій радіонуклідної діагностики -0,50; лікар - уролог урологічного відділення №1 -0,25; лікар-уролог віділення ендоскопічної та малоінвазівної хірургії з хірургією одного дня 0,50; лікар - уролог ДКЦ -0,75; лікар-сексопатолог ДКЦ - 1,00; сестра медична кабінету лікаря сексопатолога ДКЦ -1,00; молодша медична сестра (молодший медичний брат) ДКЦ -1,00,у тому числі посада лікаря уролога урологічного відділення № 1, яку обіймав позивач.

Також ОСОБА_1 було повідомлено про те, що можливості розміщення його за напрямом підготовки «Медицина», спеціальністю «Лікувальна справа» та спеціалізацію за фахом «Урологія» не має, але одночасно йому було запропоновано станом на 02 лютого 2024 року розміщення на нижчезазначених посадах, а саме: лікар - пульмонолог терапевтичного відділення (0,25 ст.) (стажистом); лікар - нефролог терапевтичного відділення (0,25 ст.) (стажистом); лікар - ревматолог терапевтичного відділення (0,25 ст.) (стажистом); сестра медична урологічного відділення №1 (1 ст.) молодша медична сестра ДЦК (1 ст.); екстрений медичний технік (0,25 ст.).

Про прийняте рішення, ОСОБА_1 повинен був проінформувати адміністрацію КНП «МКЛ №10» ОМР письмово у термін до 16 лютого 2024 року.

Крім того, адміністрація КНП «МКЛ №10» ОМР також повідомила позивача про те, що при введені нового штатного розпису в дію у разі його не згоди щодо переведення на одну із запропонованих йому посад, на підставі до вимог п. 1 ст. 40 КЗпП України, він буде звільнений встановленим законом порядку (т.1 а.с.107, 201).

З змісту відзиву вбачається, що вказане попередження вручити особисто позивачу не вдалося, оскільки останній не знаходився на протязі дня вдома, що підтверджується відміткою кур?єра в листі кур?єрської служби доставки (а.с.108).

Встановлено, що 29 квітня 2024 року наказом КНП «МКЛ №10» ОМР за №94 від 29 квітня 2024 року ОСОБА_1 було оголошено догану за порушення трудової дисципліни (відсутність на цілодобовому чергуванні в період з 27 квітня 2024 року по 28 квітня 2024 року, без поважних причин (т.1а.с.115).

27 березня 2024 року позивач подав на ім`я керівника КНП «МКЛ №10» ОМР заяву про переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, в який зазначив, що він не згоден з даним попередженням у зв`язку з тим, що в порушення абз. 2 ст.49-2 КЗпП України не було враховане його переважне право на залишення на роботі, оскільки в його сім`ї відповідно до п.2 ст.42 КЗпП України немає інших працівників з самостійним заробітком, а саме на його утриманні знаходяться дружина, яка не працює, оскільки перебуває у декреті та малолітня дитина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також не було враховано, що він з 22 січня 2018 року безперервно працює у КНП «Міська клінічна лікарня №10» ОМР, має високу кваліфікацію та продуктивність праці (т.1а.с.35-36,37).

З змісту листа КНП «МКЛ №10» ОМР від 22 квітня 2024 року №650 вбачається, що станом на 11 квітня 2024 року у КНП «МКЛ №10» ОМР не відбулося державної реєстрації процедури приєднання, погоджений проект штатного розкладу не затверджений (т.1а.с.133).

З матеріалів справи вбачається, що станом на 01 квітня 2024 року у КНП «МКЛ №10» ОМР було затверджено новий штатний розпис станом на 01 квітня 2024 року (т.1 а.с.52-62, т.2 а.с.19).

Встановлено, що 08 травня 2024 року на підставі наказу №84-ос КНП «МКЛ №10» ОМР від 07 травня 2024 року ОСОБА_1 був звільнений з роботи у зв`язку зі скороченням штату працівників за п.1 ст.40 КЗпП України на підставі персонального попередження про скорочення посади від 23 січня 2024 року (т.1 а.с.33).

При звільненні позивачу був проведений повний розрахунок, що підтверджується розрахунковими листами за травень 2024 року (т.1 а.с.23,24).

Впроцесі судовогорозгляду,представником відповідачабули наданіписьмові пропозиціїщодо укладеннямирової угодиз позивачемз пропозицією прийнятипозивача навакантні посади,але останнійвідмовився відукладення мировоїугоди тапереводу напосаду лікаря-урологадіагностичного консультативногоцентру №3 (ДКЦ№3)КНП «МКЛ№10»ОМР абона посадулікаря-уролога операційногоблоку №2з ургентноюурологічною службою(т.2а.с.17-18).

Основоположні засади реалізації права на працю визначені положеннями ст. 43 Конституції України, якою закріплено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Статтею 21 КЗпП України визначено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

З змісту ст. 22 КЗпП України вбачається, що будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно із ч.2 ст. 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до ч.1 ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Згідно ч.ч.1, 6 ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Відповідно до ст.5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану нормистатті 43 Кодексу законів про працю Українине застосовуються, крім випадків звільнення працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів.

Оскільки у період дії воєнного стану нормист.43КЗпП України не застосовуються, то розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, проводиться без згоди профспілкової організації.

Згідно із ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. у фізичної особи. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч.2 ст. 40, ч.3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 серпня 2024 року у справі №641/1334/23 визначила, що виходячи із системного аналізу п.1 ч.1 та ч.2 ст. 40, ч.2 ст. 49-2 КЗпП України з метою забезпечення цієї гарантії на власника або уповноважений ним орган при звільненні працівника у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці покладається обов`язок при попередженні працівника про таке звільнення одночасно запропонувати йому наявні вакантні посади. Тобто законодавець встановив принцип одночасності попередження про наступне вивільнення та пропонування наявних вакантних посад для забезпечення гарантії права громадян на сприяння у збереженні роботи.

За приписами ч.2 ст. 40, ч.3 ст. 49-2 КЗпП України, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, власник вважається таким, що належно виконав свій обов`язок щодо сприяння у збереженні роботи працівника, який підлягає звільненню у зв`язку із скороченням штату, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2022 року у справі № 525/983/21, від 10 січня 2024 року у справі № 333/4779/20, від 20 лютого 2023 року у справі № 199/4766/21, від 18 жовтня 2023 року у справі № 210/6543/21, від 06 травня 2020 року у справі № 487/2191/17, від 10 листопада 2022 року у справі № 525/983/21, від 24 червня 2020 року у справі № 742/1209/18, від 30 січня 2020 року у справі № 466/7604/17.

Належним виконанням такого зобов`язання є здійснення визначених КЗпП України дій, які нададуть працівникові можливість продовжити виконання попередніх функціональних обов`язків, а в разі неможливості, - інших, які відповідають його кваліфікації.Звільнення з роботи є крайнім заходом у зв`язку з об`єктивною неможливістю збереження трудових правовідносин або ж через небажання працівника продовжувати працювати на запропонованих умовах (найкращих умовах, які роботодавець об`єктивно має змогу запропонувати з урахуванням приписів трудового законодавства з дотриманням прав інших працівників, зокрема щодо переважного права на залишення на роботі).

Верховний Суд України у постанові від 09 серпня 2017 року у справі№ 6-1264цс17 вказав, що «розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до п. 1 ч.1 ст. 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншуроботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. Відповідно до ч.1ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 міститься правовий висновок про те, що «за положеннями ч.1ст. 40, ч.ч.1-3 ст. 49-2 КЗпП України вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом ч.3 ст. 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15 і Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав відступити від цих висновків».

Верховний суд у постанові від 14 лютого 2024 року у справі № 755/12428/22 вказав, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до п. 1 ч.1 ст.40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник, або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги ст. 49-2КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється в зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч.2 ст.40, ч.3 ст. 49-2КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Оскільки обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом ч.3 ст. 49-2КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Судом встановлено, що посада лікаря-уролога (0,25ст.) урологічного відділення №1 КНП «МКЛ №10» ОМР, яку перед звільненням займав позивач, наказом КНП «МКЛ №10» ОМР від 07 травня 2024 року №84-ос, який введено в дію з 08 травня 2024 року, внаслідок виробничої необхідності внесення змін до штатного розпису підприємства, підлягала скороченню.

Тобто вКНП «МКЛ№10»ОМР у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці відбулося скорочення саме посади лікаря-уролога (0,25ст.) урологічного відділення №1 КНП «МКЛ №10» ОМР, яку обіймав ОСОБА_1 , що підтверджується штатним розписом станом на 01 січня 2024 року, штатним розписом станом на 01 квітня 2024 року та штатним розписом станом на 20 травня 2024 року (т.1 а.с.42-51,52-62).

З матеріалів справи вбачається, що позивача було попереджено про майбутнє скорочення його посади за два місяці і з моменту такого попередження та до дати звільнення КНП «МКЛ №10» ОМР, а також в процесі судового розгляду відповідач неодноразово пропонував вакантні посади на підприємстві, проте позивач відмовився від отримання попередження про звільнення та від вакансій, які були йому запропоновані.

Відповідно до ч.3 ст. 64 ГК України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Отже, КНП «МКЛ №10» ОМР виключно на законних підставах, у межах та у спосіб, визначених законодавством України, самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників та штатний розпис на підставі фонду оплати праці, передбаченого фінансовим планом.

При цьому, суд при розгляді спору про поновлення працівника на роботі зобов`язаний перевірити наявність підстав для звільнення (чи мало місце скорочення штату або чисельності працівників). Але він не вправі обговорювати питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників. Власник на свій розсуд визначає чисельність працівників певної спеціальності та кваліфікації, може зменшити чисельність одних посад, а також здійснити звільнення працівників, одночасно приймаючи рішення про прийняття на роботу працівників іншої спеціальності та кваліфікації, збільшити чисельність інших посад.

Проведення роботодавцем заходів щодо зміни організації виробництва і праці - законне повноваження роботодавця.

Верховний Суд у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 317/4223/16 визначив, що проведення заходів щодо зміни організації виробництва і праці - це виключне повноваження власника і суд не вправі обговорювати та вирішувати питання про доцільність змін в організації виробництва і праці. Суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність скорочення штату та чисельності працівників, оскільки право визначати чисельність і штат працівників належить власнику або уповноваженому ним органу

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 756/10727/16, від 07 серпня 2019 року у справі № 367/3870/16, від 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц, від 06 лютого 2018 року у справі № 696/985/15-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 297/868/18, від 28 квітня 2021 року у справі № 373/2133/17, від 27 травня 2021 року в справі № 201/6689/19.

Що стосується доводів позивача про те, що він має переважне право на залишення на роботі, то суд вважає, що вказані доводи підлягають відхиленню, оскільки в процесі розгляду справи було встановлено, що відбулось скорочення саме посади лікаря уролога (0.25 ст.) урологічного відділення №1, яку займала лише одна особа - позивач.

Верховний Суд у постановах від 11 липня 2018 року у справі № 816/1232/17, від 09 квітня 2020 року у справі № 760/21020/15-ц, від 12 квітня 2023 року у справі № 754/12401/21 визначив, що правила статті 42 КЗпП України щодо врахування переважного права на залишення на роботі, підлягають застосуванню, якщо відбувається часткове (не повне) скорочення рівнозначних (однотипних) посад, тобто частина посад скорочується, частина - ні, що дає можливість порівняти кваліфікацію та продуктивність праці працівників на рівнозначних (однотипних) посадах, які підлягають скороченню. У такому випадку переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається працівникам із урахування інших підстав, перелічених у ч.2 ст. 42 КЗпП України.

Отже, право на залишення на роботі, передбачене ч.1ст. 42 КЗпП України, враховується лише у разі скорочення однорідних професій та посад, у даному випадку мало місце виключення зі штатного розпису підприємства лише посади лікаря уролога (0.25 ст.) урологічного відділення №1 КНП «МКЛ №10» ОМР, яка була єдиною у даному відділенні та яку займав позивач.

Що стосується доводів позивача щодо порушення відповідачем вимог ст. 49-2КЗпП України є безпідставними, оскільки судом встановлено, що у попередженні про наступне вивільнення від 23 січня 2024 року ОСОБА_1 бувповідомлений про скорочення його посади з 31 березня 2024 року на підставі п.1 ст.40 КЗпП у зв`язку із змінами у штатному розкладі та скорочення посад але відмовився від його підписання та отримання. Тому 02 лютого 2024 року на його адресу було направлено друге персональрне попередження про наступне вивільнення та запропоновано переведення на одну з запропонованих вакантних посад згідно переліку, визначеному у попередженні від 02 лютого 2024 року.

Проте, позивач не надав згоди на переведення на жодну із запропонованих йому посад.

У постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі№ 6-40цс15 зазначено, що «оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення».

Таким чином, відповідачем з дотриманням зазначених положень законодавства було запропоновано позивачуусі вакантні посади на підприємстві.

Відмова працівника від зайняття запропонованих вакансій (у разі наявності пропозицій) чи відсутність відповідних вакансій свідчить про об`єктивну неможливість продовження трудових правовідносин та є передумовою для звільнення такого працівника за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Верховний суд у постанові від 11вересня 2024року усправі №758/2190/23визначив,щозгідно з ч.ч. 1,3 ст.49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці; одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи. Положення ст. 49-2 КЗпП України не містить обов`язку роботодавця ознайомлювати працівника з попередженням про наступне вивільнення та з вакантними посадами на підприємстві саме під особистий підпис.

Верховний Суд у постанові від 22 грудня 2021 року у справі № 303/798/17 визначив, що «законодавством про працю не передбачена форма та спосіб повідомлення працівника про скорочення чисельності або штату працівників. Метою персонального попередження про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці є надання працівникові можливості завчасно визначитися із майбутнім працевлаштуванням або підшукати собі іншу роботу».

Аналогічний висновок міститься і в листі Міністерства соціальної політики України від 24 вересня 2019 року № 10/0/36-19, зокрема: «законодавством про працю не передбачена форма та спосіб повідомлення працівника про наступне вивільнення у зв`язку із ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, установи, організації, скороченням чисельності або штату працівників».

Тобто, роботодавець самостійно визначає спосіб та форму повідомлення про вивільнення працівника та про наявні вакантні посади на підприємстві.

Суд вважає, що КНП «МКЛ №10» ОМР належним чином виконало положення ч.2

ст. 40 КЗпП України, тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Зазначене також узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 03 жовтня 2023 року у справі № 752/17592/19.

За таких обставин, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт першийстатті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існуютьу державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування,що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Згідно ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Так як позивач звільнений від сплати судового збору за вимоги про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, а у задоволенні позовних вимог йому відмовлено, тому судовий збір компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Міська клінічна лікарня №10» Одеської міської ради про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоду залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 24 лютого 2025 року.

Суддя: О.М. Сегеда