Рішення

від 13.02.2025 по справі 189/1684/24

ПОКРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 189/1684/24

2/189/41/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

13.02.2025 року селище Покровське Дніпропетровської області

Покровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Чорної О.В.,

за участі секретаря судового засідання Тахтарової В.С.,

учасники судового провадження:

позивач ОСОБА_1

представник позивача ОСОБА_2 ,

представник третьої особи - Андрєєва І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_1 , третя особа: виконавчий комітет Покровської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області про позбавлення батьківських прав,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про позбавлення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав відносно її неповнолітньої дочки, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

На обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив наступне.

ОСОБА_1 та ОСОБА_1 з 11.09.2009 року перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають неповнолітню доньку, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Покровського районного суду Дніпропетровської області від 01.07.2016 року шлюб між позивачем та відповідачкою розірваний.

На теперішній час дитина повністю перебуває на утриманні та вихованні позивача.

Відповідачка не бажає бачити свою рідну доньку, не цікавиться її життям, не приймає участі у її вихованні, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, зокрема: не забезпечує необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням дитини, що негативно впливає на її фізичний та психічний розвиток як складову виховання; не спілкується з донькою взагалі.

Зазначає, що відповідно до судового наказу, виданого Покровським районним судом Дніпропетровської області 17.12.2018 року, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_1 стягуються аліменти на утримання неповнолітньої дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі заробітку доходу (платника) аліментів, але не менше ніж 50 відсотків від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з 27.11.2018 року і до досягнення дитиною повноліття.

З січня 2020 року по червень 2024 року ОСОБА_1 взагалі не платила аліментів на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої доньки, ОСОБА_3 , в результаті чого станом на 14.06.2024 року загальна заборгованість по сплаті аліментів становить 172207,64 грн.

Зазначені фактори , як кожен окремо, так і в сукупності, позивач розцінює як ухилення від виховання дитини в зв`язку з винною поведінкою матері (відповідачки ОСОБА_1 ), свідомого нехтування нею своїми обов`язками, що, на думку позивача, є підставою для позбавлення батьківських прав.

Ухвалою суду від 19.07.2024 року відкрите провадження у справі і справа призначена до розгляду в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

09.12.2024 року ухвалою суду закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду та визнано обов`язковою участь в судовому засіданні позивача ОСОБА_1 та відповідачки ОСОБА_1 .

Оскільки відповідачка в судові засідання, призначені на 13.08.2024 року, 05.09.2024 року, 02.10.2024 року, 18.11.2024 року, 09.12.2024 року, 08.01.2025 року, 30.01.2025 року, 13.02.2025 року не з`явилася, про дату, час та місце судового засідання повідомлена належним чином, причини своєї неявки суд не повідомила, відзиву, заяв та клопотань до суду не подавала, суд постановив розглядати справу в заочному порядку.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали в повному обсязі, спираючись на обставини, зазначені в позові. Просили позов задовольнити.

Крім того, в судовому засіданні позивач ОСОБА_1 пояснив, що хоча відповідачка вже значний час не піклується та не цікавиться дитиною, до суду він звернувся лише у 2024 році, оскільки отримав від ОСОБА_1 нотаріальну відмову від дитини. Зазначив, що позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно їхньої неповнолітньої доньки надасть йому право виїзду за межі України та можливість повноцінно брати участь в житті дитини, представляти її інтереси у питаннях, які потребують згоди обох батьків. Також посилався на те, що якщо його донька залишиться без батька, то про неї нікому буде опікуватися. Також висловив думку, що після досягнення дівчиною повноліття мати зможе вимагати від неї виконання обов`язку щодо її утримання, що вважає несправедливим.

Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні стверджував, що для реєстрації зміни місця проживання, отримання паспорту, влаштування до навчального закладу дівчинки потрібна згода обох батьків, у зв`язку з чим поданий позов. Вважає, що наявність нотаріальної відмови матері від дитини є доказом її відношення до своєї доньки.

Опитана в судовому засіданні в присутності психолога КЗ «Покровський центр соціальних служб» Покровської селищної ради ОСОБА_4 , неповнолітня ОСОБА_3 суду пояснила, що не бачила матір з п`яти років, не пам`ятає її в своєму житті, не спілкується з нею взагалі. Проживає разом з батьком та перебуває на його утриманні. Відношення до матері нейтральне. Чи позбавлять її матір батьківських прав, для неї значення не має, якихось змін у своєму житті від того не відчує.

Представник третьої особи виконавчого комітету Покровської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області Андрєєва І.О. суду пояснила, що у 2018 році позивач усно звертався до служби у справах дітей з питанням неналежного виконання відповідачкою своїх батьківських обов`язків, однак на той час після дзвінків третьої особи мати почала спілкуватися з дитиною, на деякий час забирала її до себе. Пояснила, що на той час ОСОБА_1 вирішив, що у ОСОБА_1 зміниться відношення до їхньої дитини, і він не звернувся до суду з позовом про позбавлення матері батьківських прав. У 2024 році позивач повторно звернувся до служби у справах дітей для отримання висновку про доцільність позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав відносно неповнолітньої ОСОБА_3 .

Представник третьої особи пояснила, що працівники служби виїжджали за місцем проживання відповідачки, однак поспілкуватися з нею так і не вдалося. Також пояснила, що вона особисто не знайома з відповідачкою, зі слів старости з місця проживання, ОСОБА_1 у новому шлюбі народила дитину, відзиви про неї позитивні, до відповідальності не притягалася, не зловживає алкогольними напоями.

На думку органу опіки, оскільки відповідачка не виконує своїх обов`язків щодо виховання та утримання неповнолітньої дитини, є всі підстави для позбавлення останньої батьківських прав.

Заслухавши пояснення учасників, дослідивши надані письмові матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з наступних підстав.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Приписами статті 165 СК України передбачено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Згідно із статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану Покровського районного управління юстиції у Дніпропетровській області (а.с.5 - копія).

01.07.2016 року рішенням Покровського районного суду Дніпропетровської області по справі №189/2585/15-ц шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_1 , зареєстрований 11.09.2009 року відділом РАЦС Покровського районного управління юстиції Дніпропетровської області, актовий запис №68 - розірвано (а.с.4 - копія).

04.01.2019 року державним виконавцем Покровського РВ ДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області Покровського районного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Дніпропетровській області відкрито виконавче провадження №57992667 з виконання судового наказу №189/1990/18, виданого 17.12.2018 року Покровським районним судом Дніпропетровської області про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітньої дитини на користь ОСОБА_1 у розмірі заробітку платника аліментів, але неменше ніж 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісячно (а.с.6).

Згідно довідки №74447 від 21.05.2024 року судовий наказ №189/1990/18 від 17.12.2018 року, виданий Покровським районним судом про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_1 на утримання доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуває на примусовому виконанні в Синельниківському відділі ДВС Синельниківського району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (а.с.7).

Згідно довідки Синельниківського ВДВС Синельниківського району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) №85269 від 14.06.2024 року, станом на 14.06.2024 року заборгованість по вищезазначеному виконавчому провадженню складає 172207,64 грн., що також підтверджується розрахунком заборгованості зі сплати аліментів (а.с.8,9).

З довідки виконавчого комітету Покровської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області №2569 від 27.06.2024 року вбачається, що ОСОБА_1 разом з донькою, ОСОБА_3 , зареєстрований в АДРЕСА_1 (а.с.12 - копія).

21.05.2024 року та 04.07.2024 року депутатом Покровської селищної ради в присутності сусідів складені Акти обстеження матеріально-побутових умов сім`ї, в яких зазначено, що ОСОБА_1 проживає разом з неповнолітньою донькою ОСОБА_5 , 2011 року народження, самостійно виховує доньку та матеріально забезпечує (а.с.10 - копія, а.с.45).

Також 21.05.2024 року та 04.07.2024 року депутатом Покровської селищної ради надано характеристику ОСОБА_1 , в якій зазначено, що останній один виховує та матеріально забезпечує доньку, спиртними напоями не зловживає, скарг від сусідів на ОСОБА_1 не було, претензій з боку Покровської селищної ради до ОСОБА_1 немає (а.с.11 - копія, а.с.44).

У підготовчому судовому засіданні до матеріалів справи долучена копія нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_1 від 05.07.2024 року про відмову від батьківських прав щодо її малолітньої дочки, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , якою вона також не заперечує проти усиновлення її малолітньої дочки, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 будь ким. В разі розгляду справи про позбавлення її батьківських прав, просить слухати справу в її відсутності (а.с.33 - копія).

Крім того, в матеріалах справи наявний висновок комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Покровської селищної ради від 07.11.2024 року, затверджений рішенням Покровської селищної ради №294/0/9-24 від 21.11.2024 року про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.76-77).

У висновку зазначається, що ОСОБА_1 , яка є матір`ю ОСОБА_3 , рішенням суду розлучена з ОСОБА_1 , після чого мати з дитиною пішла жити до співмешканця. Через два місяці ОСОБА_1 забрав доньку до себе. З того часу і до тепер дитина проживає з батьком. У 2018 році ОСОБА_1 звертався до сектору у справах дітей Покровської селищної ради по питанню виконання батьківських обов`язків ОСОБА_1 . Спеціалістом сектору була проведена відповідна робота щодо налагодження стосунків між матір`ю та донькою. ОСОБА_1 була попереджена про адміністративну відповідальність щодо невиконання батьківських обов`язків. Короткий час мати декілька разів телефонувала ОСОБА_5 , а потім знову зникла з життя доньки. Вона не виховувала її та не утримувала. На даний час ОСОБА_1 має заборгованість по сплаті аліментів, яка становить 181130,69 грн. Працівники служби у справах дітей намагалися з`ясувати ситуацію та отримати пояснення від матері дівчинки, виїжджали за місцем теперішнього проживання ОСОБА_1 . Але вдома останньої не було, на телефонні дзвінки вона не відповідає. 05.07.2024 року за №2471 ОСОБА_1 написала нотаріально завірену заяву про те, що вона дає згоду на усиновлення її доньки, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , будь ким, тим самим відмовившись від батьківських прав на доньку. Враховуючи вищевикладене, згідно зі ст.164 СК України, комісія з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Покровської селищної ради вважає за можливе позбавити батьківських прав ОСОБА_1 відносно малолітньої ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно із частиною 3 статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд із такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров`я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, духовного та соціального розвитку. Батьки несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина 1 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (стаття 141 Сімейного кодексу України).

Відповідно до частин 1 - 4 статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину.

Відповідно до частин 3, 4 статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Зокрема, у постанові КЦС ВС від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22 зроблено висновок про неможливість батьків відмовитися від дитини. Суд указав, що відповідно до частин 2, 3 ст. 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Тому заяви відповідачки, в яких вона відмовляється від батьківських прав на дитину не можуть слугувати підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини.

Відповідно до частин 1-4 статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав з підстав, встановлених пунктами 2, 4 і 5 частини першої цієї статті, лише у разі досягнення ними повноліття. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав щодо усіх своїх дітей або когось із них. Під час ухвалення рішення про позбавлення батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім`ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.

Цей захід впливу є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України), тому він підлягає застосуванню лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов`язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов`язків. Ухилення батьків від виховання дитини, як підстава до позбавлення батьківських прав можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

У частині першій статті 9 зазначеної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

У Принципі 6 Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року зазначено, що дитина для повного та гармонічного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона повинна зростати у піклуванні та під відповідальністю своїх батьків, в атмосфері любові, моральної та матеріальної забезпеченості.

Згідно із статями 18, 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, чинної для України з 27 вересня 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання та розвиток дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання та розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Статтею 27 Конвенції, передбачено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Держави-учасниці відповідно до національних умов і в межах своїх можливостей вживають необхідних заходів щодо надання допомоги батькам та іншим особам, які виховують дітей, у здійсненні цього права і у випадку необхідності надають матеріальну допомогу і підтримують програми, особливо щодо забезпечення дитини харчуванням, одягом і житлом.

У частині першій статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини та практику ЄСПЛ як джерело права.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага та, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, в якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Відповідно до керівних роз`яснень, які містяться у пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 20 березня 2007 року № 3 позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Позбавлення батьківських прав - це захід впливу, який є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 Сімейного кодексу України), тому він підлягає застосуванню лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Згідно із пунктом 16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30 березня 2007 року №3, ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Аналіз викладеного дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

З огляду на необхідність забезпечення якнайкращих інтересів дитини, зокрема в частині її права на спілкування з матір`ю та збереження зв`язків із нею, суд вважає, що відсутні підстави для застосування до відповідачки такого крайнього (виняткового) заходу впливу, як позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів та ін.), що надані матері до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49), проте, наявності таких обставин у цій справі не доведено.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц, від 08 травня 2019 року у справі № 409/1865/17-ц. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Загалом принцип змагальності прийнято розглядати як основоположний компонент концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та ефективної участі.

Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, серед іншого, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Аналізуючи встановлені судом обставини, суд приходить до висновку про недостатність доказів та мотивів, які б свідчили про наявність підстав для позбавлення відповідачки ОСОБА_1 передбачених в частині першій статті 164 СК України батьківських прав щодо неповнолітньої дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Зокрема, в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що відповідачка вела аморальний спосіб життя, притягалася до адміністративної відповідальності за неналежне виконання батьківських обов`язків, знаходиться на обліку лікаря-психіатра чи лікаря-нарколога, притягалася до кримінальної відповідальності.

Суду не надано жодних доказів порушення прав дитини та іншого з батьків у зв`язку з неможливістю вирішення якихось питань щодо місця проживання дитини, отримання нею документів тощо, на що посилалася сторона позивача.

Проаналізувавши наявний в матеріалах справи висновок комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Покровської селищної ради, про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно неповнолітньої дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , суд дійшов висновку, що він є формальним, не достатньо об`єктивним та обґрунтованим.

Зокрема, сам висновок складений без участі відповідачки, не містить даних, які об`єктивно характеризують останню як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов`язків, не надано оцінки можливим причинам ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків, не наведено доказів того, що орган опіки взагалі намагався здійснити виклик відповідачки, того, що він здійснював виїзд на її місце проживання, обстежував умови її проживання.

Більше того, з пояснень в судовому засіданні представника органу опіки випливає, що орган опіки фактично не намагався віднайти матір і зібрати матеріали стосовно її особистості.

Також відсутні будь-які докази звернення із питанням щодо поведінки відповідачки позивачем до опікунської комісії у 2018 році, а також того, що орган опіки вживав будь-яких заходів протягом 2018-2024 року, які були б спрямовані на налагодження відносин між дитиною та матір`ю.

У вказаному висновку комісія також посилалась на нотаріально посвідчену заяву відповідачки про відмову від своїх батьківських прав відносно доньки, ОСОБА_3 , однак, дана обставина не може слугувати підставою для задоволення позову, оскільки така відмова суперечить моральним засадам суспільства та порушує інтереси дітей.

Зазначене узгоджується з постановою КЦС ВС від 10 листопада 2023 року у справі №401/1944/22.

Суд також критично сприймає пояснення сторін в тій частині, що сторона позивача і третя особа не спілкуються із відповідачкою, однак разом з тим сторона позивача надала до суду і до третьої особи нотаріально посвідчену заяву ОСОБА_1 про відмову від її батьківських прав, що, вочевидь, свідчить про неправдивість таких пояснень і про неповідомлення суду всіх відомих обставин у справі.

Враховуючи, що у матеріалах справи немає беззаперечних та достатніх доказів, які б підтверджували винну та свідому поведінку матері щодо ухилення від участі у вихованні доньки, умисне і свідоме нехтування обов`язками матері, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, зробив обґрунтований висновок про не встановлення правових підстав для позбавлення матері батьківських прав стосовно її малолітньої доньки».

Суд зазначає, що висновок органу опіки та піклування є одним із доказів, який відповідно до частини другої статті 89 ЦПК України суд оцінює у взаємному зв`язку з іншими доказами у справі.

Висновок про доцільність позбавлення батьківських прав має рекомендаційний характер і сам по собі не є правовою підставою для застосування крайнього заходу - позбавлення батьківських прав за відсутності інших належних доказів.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 27 червня 2023 року у справі № 486/341/22 (провадження № 61-180св23).

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що той факт, що на час розгляду справи неповнолітня ОСОБА_3 проживає разом з батьком не є безумовною підставою для застосування таких наслідків, як позбавлення відповідачки батьківських прав.

Суд також зазначає, що один лише факт несплати аліментів відповідачкою не може бути підставою для позбавлення її батьківських прав.

Фактичні обставини справи, зокрема відсутність участі відповідачки у вихованні дитини, може свідчити про її низький батьківський потенціал, однак це, враховуючи вік дитини та життєву ситуацію в якій опинилися сторони, не може виправдовувати позбавленням її батьківських прав, оскільки таку ситуацію можливо вирішити за допомогою менш радикальних засобів.

Суд враховує, що позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність та пропорційність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

Крім того, на думку суду, позиція позивача - батька дитини, направлена не на захист прав та інтересів дитини, а здебільшого на реалізацію прав, які гіпотетично підпадають під зміст ч. 4 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3543-ХІІ від 21 жовтня 1993 року, тоді як у справах такої категорії суд в першу чергу керується інтересами дитини, а не її батьків, про що свідчить його звернення із таким позовом після початку повномасштабної війни України з рф.

Отже, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову ОСОБА_1 щодо позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав у відношенні її неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , необхідно відмовити.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, тому судові витрати відповідно до ст. 141 ЦПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст.141,150,155,164,165,166 СК України, ст.ст. 12,13,81,141,259,263-265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_1 , третя особа: виконавчий комітет Покровської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Судові витрати у вигляді понесеного судового збору - покласти на позивача ОСОБА_1 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 21.02.2025 року.

Суддя: О.В. Чорна

13.02.2025