Ухвала

від 20.02.2025 по справі 225/4045/21

САМАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 225/4045/21

Провадження № 2/206/200/25

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.02.2025 Самарський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Поштаренко О.В.

за участю секретаря с/з Содоль М.В.

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в м.Дніпро в режимі відеоконференції заяву про забезпечення позову ОСОБА_1 по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у правах дітей Торецької міської військової адміністрації Бахмутського району Донецької області про визначення місця проживання малолітньої дитини,

за участю сторін:

позивач ОСОБА_1

відповідач ОСОБА_2

представник відповідача адвокат Карнаухов А.О.

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Самарського районного суду м. Дніпропетровська перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у правах дітей Торецької міської військової адміністрації Бахмутського району Донецької області про визначення місця проживання малолітньої дитини.

Позивачем ОСОБА_1 до суду було подано заяву про забезпечення позову, відповідно до якох просив визначити місце і час спілкування (перебування) малолітнього ОСОБА_3 із батьком ОСОБА_4 до винесення рішення судом: лютий, березень, квітень, травень 2025 року (на період навчання в 7-А класі Опорного закладу «Ромоданівський ліцей» у Полтавській області, Миргородського району, смт. Ромодан, вул. Лесі Українки, буд.4, у даний період батьку дитину ОСОБА_1 не здійснювати заходи щодо зміни місця перебування дитини (за виключенням поїздок на оздоровлення чи лікування, про що повинна знати мати ОСОБА_2 ), зобов`язати батько дитини ОСОБА_1 надати ОСОБА_2 засоби зв`язку з дитиною та не вчиняти будь-яких дій щодо перешкоджанні у спілкуванні матері з сином і навпаки, зобов`язати ОСОБА_1 не чинити будь-яких перешкод ОСОБА_2 (з урахуванням бажання дитини) у намаганнях налагодити відносини та емоційний контакт із сином, після закінчення вищезазначеного періоду (лютий, березень, квітень, травень 2025 року) зобов`язати батька дитини ОСОБА_1 не перешкоджати матері ОСОБА_2 забрати сина за своїм місцем проживання, зобов?язати обох батьків вживати заходи щодо дотримання не лише власних інтересів, а по-перше, вживати обоюдних дій щодо дотримання якнайкращих інтересів ОСОБА_3 .

В обґрунтування заяви вказує, що провадженні Самарського районного суду міста Дніпропетровська перебуває подана ним позовна заява до ОСОБА_2 за участю третьої особи - Служба у справах дітей Торецької міської військової адміністрації Бахмутського району Донецької області про визначення місця проживання (зміну місця проживання) малолітньої дитини, якій виповнилось 12 років. Зустрічі (перебування) батька з дитиною є спірмірним заходом забезпечення позову у справах про визначення місця проживання дитини. Батько, який на час вирішення справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має право перешкоджати (чи вимагати ) батьку спілкуватись (перебувати разом) з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини. Рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 31.01.2023 у справі № 225/2468/21 (яке набрало законної сили на підставі постанови. Дніпровського апеляційного суду від 10.07.2024 та її законність підтверджена постановою Верховного Суду від 20.11.2024 року) визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з матір?ю ОСОБА_2 . Даним рішенням визначено місце проживання сина з матір?ю, але даним рішенням хлопцю на заборонено тимчасово перебувати з батьком, а також не зобов`язано батько силою передавати дитину матері. Він законослухняна людина і намагався виконати дане рішення, провів розмову з сином щодо проживання з матір?ю, нажаль, він категорично відмовляється до неї їхати, пояснюючи свою підліткову позицію тим, що коли він жив з матір?ю, вона била та ображала його, хворого залишала одного дома, принижувала тощо, тобто, на мою думку, вчиняла неприпустимі методи виховання. Жодних перешкоджань у спілкуванні з матір?ю діючого українського законодавства він не здійснює. Вважає, що син ОСОБА_5 має право на свою думку та життєві погляди. Останній відмовляється їхати з матір?ю, це неодноразово фіксувалось працівниками поліції, а також працівниками інших установ і організацій. Нажаль, станом на 14.02.2025 батькам не вдається знайти порозуміння щодо виховання сина. Окрім того, вказує, що наразі в Самарському районному суді міста Дніпропетровська також розглядається позовна заява адвоката Карнаухова А.О., який дії в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відібрання малолітньої дитини від батька і повернення її матері.

Разом з тим, щодо умов застосування заходів забезпечення позову зазначив, що на підставі інформації отриманої Бахмутської окружної прокуратури проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні під №42025052610000001 від 31.01.2025 по факту вчинення ОСОБА_2 у період з 2018 року по теперішній час систематично психологічного, економічного і фізичного домашнього насилля щодо ОСОБА_1 та сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У зв?язку з тим, що ОСОБА_2 після руйнування квартири у місті Торецьку Донецької області винаймає житло. У нього (позивача) є достатньо обґрунтоване припущення, що ОСОБА_2 може виїхати з дитиною за кордон, чим може бути утруднено виконання рішення у разі задоволення позову. Враховуючи викладене, з метою поступового, безтравматичного відновлення та налагодження емоційних стосунків матері із дитиною та з метою збереження психологічного здоров?я їх сина ОСОБА_5 , уникнення ментального травматизму у зв?язку з різкою зміною умов життя, соціалізації тощо просить заяву про забезпечення позову задовольнити.

В підготовчому судовому засіданні позивач ОСОБА_1 просив заяву задовольнити з наведених у неї підстав.

Представник відповідача адвокат Карнаухов А.О. в підготовчому судовому засіданні, якого підтримала відповідач ОСОБА_2 просив відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову позивача ОСОБА_1 , оскільки вказаної заяви від останнього ним та відповідачем отримано не було. Окрім того, вказав, що є рішення суду яке набрало законної сили щодо визначення місця проживання дитини разом з матір`ю, проте позивачем вказане рішення суду не виконується, останній не віддає дитину матері, а також є рішення суду про відібрання у нього дитини. Проте н зважаючи на вказані рішення позивач всіляко намагається перешкодити матері жити зі своїм сином. Вказана заява є такою, що не містить підстав для задоволення, оскільки дитина проживає разом з ним, а відтак є такою, що не містить обставин на які посилається відповідач.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

В порядку ч.1ст. 153 ЦПК Українизаява про забезпечення позову розглядається судом без повідомлення учасників справи у встановлений законом строк.

Заяву про забезпечення позову подано до суду з дотриманням порядку, встановленого ч.1 ст. 152 ЦПК України.

Суд, дослідивши зміст та вимоги заяви про забезпечення позову, додані до неї документи, зміст заявлених позовних вимог, вислухавшши думку сторін, приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ч.2 ст.149 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Відповідно до положень ч.1 ст.150 ЦПК Українипозов забезпечується: 1)накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

Забезпечення позову - це заходи цивільного процесуального припинення дій, які можуть утруднити виконання майбутнього рішення суду чи зробити його виконання неможливим. Метою забезпечення позову є негайні, проте, тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового рішення, а також перешкоджання завдавання шкоди позивачу.

При вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу. Вжиття таких заходів не повинно мати наслідком заподіяння шкоди заінтересованим особам.

Відповідно до п. 4Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову`встановлює, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Слід зазначити, що вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вказана правова позиція відображена в постанові Великої Палати Верховного суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18.

Суд, відповідно до вказаних вище вимог закону та роз`яснень схожих за змістом правовідносин, перевіряючи: чи дійсно між сторонами виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; обсяг позовних вимог; дані про особу відповідача; відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам; а також беручи до уваги інтереси інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів, вважає, що підстав для задоволення заяви про забезпечення позову у суду немає, зважаючи на наступне.

Згідно із пунктом 3 частини першоїстатті 150 ЦПК України позов забезпечується встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин.

За правиламистатті 19 СК України, у випадках, передбачених цим кодексом, особа має право на попереднє звернення за захистом своїх сімейних прав та інтересів до органу опіки та піклування. Рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання, якщо протягом десяти днів від часу його винесення заінтересована особа не звернулася за захистом своїх прав або інтересів до суду. Звернення за захистом до органу опіки та піклування не позбавляє особу права на звернення до суду. У разі звернення з позовом до суду орган опіки та піклування припиняє розгляд поданої йому заяви.

За правиламистатті 141 СК Українимати та батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до статей 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У пункті 1 статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно частини першої статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до частин першої-третьої статті 157СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

За наявності між батьками дитини спору щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї, такий спір вирішується органом опіки та піклування (стаття 158 СК України) або судом (стаття 159 СК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 158 СК України за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання. Особа, яка ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, зобов`язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Крім цього, згідно із вимогами частин першої, другоїстатті 159 СК Україниякщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема, якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.

Таким чином, зі змісту статей 158-159 СК України слід зробити висновок, що способи участі одного з батьків у вихованні дитини визначаються органом опіки та піклування за заявою того з батьків, хто бажає такі способи встановити чи судом - шляхом пред`явлення відповідного позову.

Судом встановлено, що між сторонами існує спір щодо визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , 2012 року народження.

Із матеріалів позовної заяви вбачається, що між батьками дитини склалися стосунки, які наразі не позбавляють можливості батька регулярно спілкуватися з сином, оскільки останній мешкає разом з ним.

Суд може обумовити побачення з дитиною у присутністю іншої особи лише в окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини.

У даному випадку обумовлення побачення з дитиною не є необхідним, адже жодних підстав для цього не встановлено, крім того дитина на теперішній час проживає з позивачем.

Рішення суду на які посилається позивач у своїй заяві про забезпечення позову, як на підставу унеможливлення спілкування з дитиною, наразі є невиконаними, а відтак саме лише посилання в заяві про забезпечення позову на вказані судові рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення такої заяви та є передчасною.

Таким чином, позивачем не доведено ризики утруднення виконання рішення в разі невжиття таких заходів та порушення прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного процесу.

Проаналізувавши наявні у матеріалах справи докази в сукупності із положеннями діючого законодавства, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову, оскільки ініційований позивачем вид забезпечення позову суперечить змісту заходів забезпечення та меті їх застосування.

Аналізуючи викладені обставини, приймаючи до уваги норми процесуального законодавства, виходячи з оцінки доводів наданих позивачем щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності і обґрунтованості вимог позивача щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, зокрема з огляду на якнайкращі інтереси дитини, суд приходить до висновку, що заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст.4,5,19,149-153,258-265,259,354 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні заяви про забезпечення позову ОСОБА_1 по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у правах дітей Торецької міської військової адміністрації Бахмутського району Донецької області про визначення місця проживання малолітньої дитини відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її підписання до Дніпровського апеляційного суду.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги, ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Поштаренко