Рішення

від 13.02.2025 по справі 361/9498/24

БРОВАРСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 361/9498/24

Провадження № 2/361/5251/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13.02.25

13 лютого 2025 р. м.Бровари

Броварський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді Писанець Н.В.,

при секретарі Бондар Ю.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представник позивача Авдєєва Б.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Бровари у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особіфілії «Вищедубечанськелісове господарство»про стягненнясереднього заробіткуза часвимушеного прогулу

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Броварського міськрайонного суду Київської області знаходилась цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Вищедубечанське лісове господарство» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обгрунтування вимог, позивачем зазначено, що рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області у справі №361/1660/23 від 21.09.2023р. позивача ОСОБА_1 було поновлено на роботі на посаді старшого майстра Довгобродівського лісництва у Державному підприємстві «Вищедубечанське лісове господарство». Рішення набрало чинності 28.08.2024р. При цьому, позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, позивачем заявлено не було. Враховуючи, що постановою Великої палати Верховного суду від 08.02.2022р. по справі №755/12623/19 було визнано, що позивачі у справах про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не обмежені будь-яким строком на звернення до суду позивач просить суд, враховуючи відомості з довідки №ВД00-000006 від 07.09.2023р. щодо його середньоденної заробітної плати, стягнути свою користь з відповідача 713797,50 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків та зборів.

Присутній у судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги, наполягали на їх задоволенні.

Належним чином сповіщений про час та дату розгляду справи представник відповідача до зали суду не з`явився, направив відзив на позовну заяву, висловив незгоду із позовними вимогами позивача, просив застосувати до його заяви наслідки пропуску строку позовної давності.

Суд, розглянувши позовну заяву, заслухавши доводи представника позивача, заперечення представника відповідача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, дослідивши та оцінивши надані сторонами письмові докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню і такий висновок суду ґрунтується на наступному.

Суд вважає, що між сторонами склалися правовідносини, що випливають з трудового законодавства, пов`язані з правовідносинами між робітником та роботодавцем, тому при вирішенні спору між сторонами, слід керуватися Кодексом законів про працю України та Цивільним кодексом України.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини першої статті 3 та статті 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до частини 1 статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Стаття 233 КЗпП України визначає день, з якого слід обчислювати строк для звернення до суду з позовом про захист порушеного права. Такий строк для звернення із заявою про вирішення трудового спору обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права.

Встановлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Передбачений статтею 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Разом з тим, якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку.

Відповідно до роз`яснень, наданих у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року № 9 встановлені статтями 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом ex officio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі.

Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 751/1198/18, провадження № 61-5845св19.

Якщо строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав. Оскільки при пропуску строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з`ясовує не лише причини пропуску строку, а всі обставини справи права і обов`язки сторін.

Судом встановлено, що на підставі наказу №13-к від 31.03.2022р. позивача ОСОБА_1 було звільнено з посади майстра лісу Довгобродівського лісництва у зв`язку з виходом на пенсію за віком. Не погоджуючись з вказаними діями відповідача, позивач ОСОБА_1 звернувся до Броварського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою про поновлення на роботі 02 березня 2023р., як встановлено рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області у справі №361/1660/23.

За наслідками розгляду позову ОСОБА_1 , рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області у справі №361/1660/23 від 21.09.2023р. позивача ОСОБА_1 було поновлено на роботі на посаді старшого майстра Довгобродівського лісництва у Державному підприємстві «Вищедубечанське лісове господарство». Рішення набрало чинності 28.08.2024р.

Звертаючись із дійсним позовом щодо стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, позивачем вказано про відсутність будь-яких обмежень у часі звернення з таким позовом.

Вважаючи себе особою, права якої порушені, позивач звертався до суду із позовом про поновлення його на роботі, однак, таке звернення не могло бути перешкодою для одночасного звернення позивача до суду з позовом про захист свого порушеного права щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Таким чином, позивач ОСОБА_1 дізнався про порушення його права в березні 2023 року, з дійсним позовом до суду позивач звернувся 23 вересня 2024 року, більш ніж через 1 рік після винесення оскаржуваного наказу, заяву про поновлення строку на звернення до суду позивач не заявляв, поважних причин пропуску строку, передбаченого статтею 233 КЗпП України не навів, належні та допустимі докази того, що у нього існували об`єктивні, непереборні, істотні труднощі для звернення з позовом до суду у строк, передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України не надав.

Таким чином, позивач звернувся в суд із відповідним позовом про захист такого порушеного права з пропуском строку, визначеного статтею 233 КЗпП України, заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду не надав, поважності причин пропуску вказаного строку не навів.

Стаття 43 Конституції України гарантує право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні введено воєнний стан, який діє на теперішній час.

Згідно з пунктом 3 цього Указу, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України.

15 березня 2022 року прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яким визначені особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Частинами першою та другою Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (в редакції на час винесення оспорюваного наказу від 04 травня 2022 року) встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.

У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень КЗпП України, під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Відповідно до статті 13 «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором.

Дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи.

Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин. Призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб.

Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.

Наведена спеціальна норма права надає роботодавцю право тимчасово призупинити дію трудового договору з працівником у разі неможливості у зв`язку із військовою агресією проти України забезпечити працівника роботою.

Водночас таке право не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постановах: від 01 червня 2023 року у справі № 149/1089/22 (провадження № 61-292св23), від 14 вересня 2023 року у справі № 754/5488/22 (провадження № 61-6588св23), висновки яких відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України враховують судом.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Враховуючи наведене, суд вважає строк звернення ОСОБА_1 до суду із заявою про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу пропущеним, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 3, 4, 5, 7, 8, 10, 11, 12, 13, 48, 76-83, 89, 92, 95, 141, 211, 223, 258-259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Вищедубечанське лісове господарство» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники справи, які не були присутні у судовому засіданні під час ухвалення судового рішення, мають право подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Писанець Н.В.