Рішення

від 19.02.2025 по справі 754/13484/24

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Номер провадження 2/754/880/25

Справа №754/13484/24

РІШЕННЯ

Іменем України

19 лютого 2025 року Деснянський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Панченко О.М.

з секретарем судового засідання Сарнавським М.О.

за участі позивачки ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

представників відповідача ОСОБА_5., ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що з Відповідачем перебували у шлюбі з 07.10.1999 р. по 30.09.2024 року. 21.01.2005 року шлюб між сторонами було розірвано. У шлюбі у них з відповідачем народилась дитина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Під час перебування в шлюбі вони з відповідачем придбали майно, зокрема, квартиру АДРЕСА_1 , право власності на яку оформлено за відповідачем, що підтверджується свідоцтвом про право власності на квартиру серії НОМЕР_1 . У позивачки відсутня інформація, чи зареєстрував відповідач право власності на їх квартиру в Державному реестрі прав. Відповідно до наявної у неї копії технічного паспорту право власності на квартиру було записано в реєстрову книгу Комунального підприємства Київської міської ради «КИЇВСЬКЕ МІСЬКЕ БЮРО ТЕХНІЧНОЇ ІНВЕНТАРИЗАЦІ» 28.02.2002 за № 43162. Водночас, інформація щодо реєстрації права власності станом на 31.12.2012 може бути надана тільки власнику (уповноваженій особі), а отже Позивачка не може отримати таку інформацію у БТІ самостійно, оскільки у свідоцтві про право власності на квартиру її власником, як вказано вище значиться лише відповідач. Після розірвання шлюбу, вона з відповідачем тривалий час продовжувала житии разом заради їхнього сина, однак через різні характери між ними усе частіше виникали сварки, що інколи навіть переходили у бійки. Так, 22.07.2024 Позивач зазнала чергового домашнього насильства з боку відповідача, який, до того ж, наніс їй тілесні ушкодження, внаслідок чого вона була змушена звернутися до поліції, що підтверджується талоном-повідомленням єдиного обліку № 35861 від 24.07.2024 про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію, заявою про залучення до кримінального провадження як потерпілого від 07.08.2024 та направленням особи, яка постраждала від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі, до центру з надання безоплатної вторинної правничої допомоги Управління соціального захисту населення Деснянської районної в місті Киеві державної алміністрації №38-M від 02.08.2024. Розуміючи, що подальше проживання під одним дахом з відповідачем може бути небезпечним для її життя і здоров`я, 07.08.2024 Укрпоштою цінним листом з описом вкладення направила відповідачу лист-проханням про добровільний поділ їх квартири АДРЕСА_1 . Відповідно до даних Ресстру поштових відшравлень її відправлення з тринадцятизначним №0216600009209 було вручене відповідачу 07.08.2024, однак станом на дату подання цієї позовної заяви він жодним чином на цей лист не відреагував. Вважає, що не пропустила строку позовної давності для подачі цього позову до суду, оскільки дізналась про порушення свого права на спірної квартири після спливу одного місяця від дати отримання відповідачем її листа про добровільний її поділ. Таким чином, судячи з ігнорування відповідачем її пропозиції про добровільний поділ квартири та ініціювання ним судового процесу з виселення Позивачки з квартири, поділу її у рівних частках шляхом визнання за кожним з них права на 1/2 частину квартири відповідач не бажає. Тому вимушена була звернутися до суду з цим позовом та просиала суд визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 . В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_2 і ОСОБА_1 право власності по 1/2 частині квартири АДРЕСА_1 .

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.09.2024 визначено головуючим у справі суддю Панченко О.М.

Ухвалою судді Панченко О.М. від 27.09.2024 відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання, витребувано по справі докази.

25.10.2024 на електронну адресу суду від Відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву в якому заперечує щодо доводів Позивачки та просить відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на наступне. Підтверджує, що дійсно під час перебування в шлюбі з Позивачкою він придбав квартиру, за адресою: АДРЕСА_2 , право власності на яку оформлено за ним. З0.09.2004 шлюб було розірвано, після чого Позивачка сказала що на квартиру не претендує, оскільки в неї є своє житло. З того часу і до сьогодні в них з Позивачкою неодноразово виникали конфлікти і спори, однак питання про поділ майна не виникало, а в силу того, що потрібно було ростити дітей, вони продовжували спільне проживання у його квартирі. Продовж останніх десяти років їхні взаємовідносини суттєво погіршились, особливо з того моменту як ОСОБА_1 виїхала за кордон. Не бажаючи співіснувати в таких умовах і терпіти приниження і погрози кожен раз, коли він знаходиться вдома, Відповідач був змушений звернутися до суду із позовом про виселення ОСОБА_1 з квартири без надання іншого жилого приміщення. Щодо свідчень про те, що ним неодноразово застосовувалось фізичне насильство щодо ОСОБА_1 то заперечує проти даних слів. Також вважає, що до даної позовної заяви має бути застосований строк позовної давності, так як до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Вони з Позивачкою з 2016 року не вели спільне господарство, не мали спільних фінансових витрат, а також не купували майно для спільного користування. Позивачка абсолютно не брала участь у витратах на утримання житла за вказаною адресою, чи його ремонт. З огляду на викладене просить суд застосувати позовну давність та відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою суду від 22.10.2024 клопотання позивачки ОСОБА_1 про проведення судового засідання в режимі відеоконференції задоволено.

28.10.2024 на адресу суду надійшли витребувані судом докази з Комунального підприємства КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації».

Ухвалою суду від 30.10.2024 року, що занесена до протоколу судового засдіння закрито підготовче засідання та призначено розгляд справи по суті.

Ухвалою суду від 30.10.2024 року клопотання представника відповідача про витребування доказів по справі задоволено частково.

02.12.2024 на електронну адресу суду від Державної прикордонної служби надійшли до суду витребувані докази щодо перетинання державного кордону України ОСОБА_1 в період з 01.01.2022 по 31.10.2024 року.

Ухвалою суду від 09.12.2024 клопотання позивачки ОСОБА_1 про проведення судового засідання в режимі відеоконференції задоволено.

17.12.2024 на адресу суду надійшли витребувані судом докази з Дніпровської районної в місті києві державної адміністрації.

Ухвалою суду від 11.02.2025 клопотання позивачки ОСОБА_1 про проведення судового засідання в режимі відеоконференції задоволено.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 підтвердила обставини викладені у позовній заяві, просила позовні вимоги задовольнити, вважає, що строки позовної давності не пропустила посилаючись на ч.2 ст. 72 СК України, а саме від дня, коли вона дізналася про порушення свого права на власність.

Відповідач у судовому засіданні просив застосувати строк позовної давності, у задоволенні позовних вимог відмовити.

Представник відповідача у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, що зазначені у відзиві на позов.

Суд вислухавши пояснення позивачки, відповідача, представника відповідача, всебічно з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні, вважає встановленими такі факти та відповідні їм правовідносини.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі з 07.10.1999 р. по 30.09.2004 року, що підтверджується копією свідоцтва про одруження серії НОМЕР_2 , виданим відділом реєстрації актів громадянського стану 07.10.1999 (актовий запис №1233).

Згідно свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3 , виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м.Києві 21.01.20005 (актовий запис №1096), шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано.

У період перебування у шлюбі сторонами була придбана двокімнатна квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 33,40 кв.м, що підтверджується свідоцтвом про право власності на квартиру серії НОМЕР_4 виданим 26.02.2002 року за наказом Головного управління житлового забезпечення КМДА від 20.02.2002 №223-С/КІ.

Положеннями статті 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц, провадження № 14-325цс18.

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Судом встановлено, що спірне майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 33,40 кв.м, набуто подружжям у зареєстрованому шлюбу, а тому є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя й підлягає поділу в порядку статей 70, 71 СК України.

Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне. Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі №910/3009/18 (пункт 63)).

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Аналогічні положення містяться у частині другій статті 372 ЦК України.

Відповідно до положень статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному із подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному із подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.

Аналіз змісту положень статті 71 СК України дає підстави для висновку, що частини четверта та п`ята цієї статті виступають як єдиний правовий механізм захисту інтересів того з подружжя, який погоджується на компенсацію належної йому частки у спільному майні за рахунок іншого з подружжя, з подальшим припиненням права власності на цю частку.

Разом із цим, оцінюючи положення частини п`ятої статті 71 СК України як такі, що застосовуються до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до іншого з вимогами про припинення його права на частку у спільному майні, слід ураховувати, що ця норма не вимагає обов`язкового внесення на депозитний рахунок грошової компенсації у справах за спорами, в яких про припинення своєї частки у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач.

Указане узгоджується з висновками, викладеними Верховним Судом у постановах: від 29 квітня 2020 року у справі № 210/4854/15-ц (провадження № 61-30421св18) та від 03 червня 2020 року у справі № 487/6195/16-ц (провадження № 61-46326св18).

Крім цього, у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, провадження № 14-182цс21, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 13 січня 2016 року у справі № 6-2925цс15, від 30 березня 2016 року у справі № 6-2811цс15, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 559/609/15, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2019 року у справі №371/1369/15-ц, та вказала, що: «Приписи частин четвертої та п`ятої статті 71 СК України і статті 365 ЦК України з урахуванням принципу розумності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК Украйни) треба розуміти так: (а) правила про необхідність попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду стосуються тих випадків, коли позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) згідно зі статтею 365 ЦК України заявив вимогу про припинення права відповідача на частку у спільній власності (такі кошти забезпечують отримання відповідачем грошової компенсації); (б) якщо позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) таку вимогу не заявив (а вимагає, наприклад, поділити неподільну річ шляхом виділення її у власність відповідача та стягнення з нього грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на цю річ), то підстави для внесення ним відповідної суми коштів на депозитний рахунок суду відсутні».

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як було встановлено в судовому засіданні, сторони не дійшли згоди щодо поділу набутого під час шлюбу майна, яке згідно матеріалів справи, є неподільним, а згоди на грошову компенсацію за частку у спірному майні, виходячи із змісту її позовних вимог, ОСОБА_1 не заявляла, тому підлягає поділу в натурі спірне майно у спосіб визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права власності на 1/2 частки у спільному майні за кожним.

Щодо посилання сторони відповідача про застосування строку позовної давності, суд прийшов до наступного.

Статтею 72 СК України передбачено, що позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об`ектом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано.

До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починасться з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно із статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позов.

Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починасться від дня, коли особа довідалася або могла довідатись, про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду ласля закінчення певного періоду після скосния правопорушення. Застосування Строку Позовної давності мас кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати горидичну визначеніст остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати песправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про тоді, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (рішення ЕСПЛ від 22.10.1996 у справі «Стаботили інші проти Сполученого Королівства», пункт 51).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних корм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 27.06.2018 у справі № 61-/894/16-ц (провадження № 61-5386c18) Верховний Суд сформулював такі висновки щодо застосування статті 261 ЦК України: «аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо».

Тому, вирішуючи питання перебігу позовної давності за вимогами про поділ спільного майна подружжя, суди мають враховувати, що при визначенні початку перебігу позовної давності необхідно виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя.

Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності. (постанова Верховного Суду України від 23.09.2015 (провадження № 6-258цс15)).

Отже, початок перебігу позовної давності у справах про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати розірвання шлюбу в державних органах РАДС (статті 106, 107 СК України) чи з дати набрання рішенням суду законної сили (статті 109, 110 СК України), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (частина друга статті 72 СК України), тобто з моменту виникнення спору між ними.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі Ле 584/1319/16-ц (провадження № 61-19445в18), від 06.11.2019 у справі № 203/304/17 провалження № 61-5400св 19), від 13.02.2020 у справі № 320/3072/18 (провалження ле 61-88190в19), від 13.07.2020 у справі №570/4234/16-ц (провалження № 61-152130к19) та від 26.01.2023 у справі № 296/1550/20 (провадження № 61-11105в21).

Некористування колишнім подружжям майном, яке було набуто у шлюбі, після його розірвання не позбавляє його/ права власності на це майно.

3 урахуванням викладеного, суд погоджується з тим що Позивач дізналася про порушення свого права на 1/2 спірної квартири після спливу одного місяця від дати отримання Відповідачем її листа про добровільний її поділ - 07.08.2024 р., а також після відкриття відносно неї провадження Деснянським районним судом м.Києва у справі №754/12436/24 за позовом відповідача про виселення її з спірної квартири без надання іншого житлового приміщення, а отже строки подачі позову ОСОБА_1 до суду не пропущені.

Проаналізувавши вищевказані норми діючого законодавства та встановлені у справі докази та обставини, суд вважає, що позовні вимоги

ОСОБА_1 підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо стягнення судового збору, то оскільки оціночна вартість об`єкта нерухомості, а саме квартири АДРЕСА_1 , згідно довідки від 23.08.2024 року про оціночну вартість об`єкта нерухомсті становить 1 195 951 ( один мільйон сто дев`яносто п`ять тисяч дев`ятсот п`ятдесят одна) грн. 27 коп., а Позивачкою при подачу позову до суду надмірно сплачено судовий збір, а саме 1% від загальної суми квартири, то відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь Позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі 11 959,51 грн./2 = 5 979 грн. 75 коп.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 60-61, 63, 69-71 СК України, ст. 372 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 76-78, 81, 247, 259, 263, 264, 265, 280, 274, 275, 279, 352 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, - задовольнити.

Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 .

В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_2 і ОСОБА_1 право власності по 1/2 частині квартири АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 5 979 грн. 75 коп.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Повний текст рішення складено та підписано 24.02.2025 року.

Суддя О.М. Панченко